Заходи по охороні та відновленню флори та фауни

З огляду на різноманітний і значний за обсягами шкідливий вплив людської діяльності на рослинний світ його збереження повинно бути завжди в центрі уваги спеціалістів та науковців. Для підтримання організованості біосфери як глобальної екосистеми важливо зберегти таксономічне багатство ландшафтів, необхідне для еволюції біологічних видів і філоценогенеза рослинних угруповань.

Раціональне використання лісових ресурсів неможливе без їх ретельного вивчення і суворого обліку. Відновлення природних лісів і розведення нових порід дерев, їх інтродукція й акліматизація повинні вестися на науковій основі.

Раціональне лісокористування передбачає рівномірне вирубування дерев різних порід і правильне розміщення лісозаготівель, із забороною їх проведення в малолісних районах. При правильному веденні лісового господарства вирубки чергуються так, що на кожній окремо взятій ділянці вони повторно проводяться тільки через 80-100 років, коли ліс досягне повної стиглості. У кожній географічній зоні повинні бути встановлені науково обґрунтовані норми вирубки з урахуванням різноманітного призначення лісів та можливостей промислового освоєння їх.

Не допускається вирубування водорегулюючих і водоохоронних лісів.

При охороні лісу передбачається охорона багаторічних дерев і цінних ділянок лісового біоценозу (рідкісні породи дерев, мисливські угіддя, токовища глухарів і тетеревів, лісові озера та ін.), охорона існуючих та потенційних місць відпочинку, боротьба з лісовими пожежами.

Одним з важливих факторів охорони лісу є правильна організація лісової промисловості та раціоналізація використання деревини. Створення лісопромислових комплексів дозволяє забезпечити більш повне використання деревини. Найбільш ефективним засобом підвищення продуктивності є лісовідновлювальні роботи.

Велику роль у підвищенні продуктивності лісів відіграє боротьба з лісовими пожежами, шкідниками і хворобами деревних порід.

Агролісомеліорація − це система лісівницьких заходів, які спрямовані на поліпшення природних умов територій та забезпечення підвищення продуктивності лісових угідь. Агролісомеліорація полягає у використанні ґрунтозахисних, водорегулюючих та інших середовищезахисних властивостей лісових насаджень.

Охорона і поліпшення природних кормових угідь складається з багатьох заходів. Це й осушення заболочених земель, вапнування, внесення добрив, підсів трав, відповідна зміна складу травостою та ін. Охорона природних кормових угідь передбачає правильний пасовищний оборот, який регулюватиме випас.

Для збереження біологічної стійкості агроекосистем рекомендується серед великих площ оброблюваних земель залишати ділянки природної рослинності (зарості чагарників, групи дерев, трав’янисті угруповання як регулятори ландшафтного балансу) та створювати штучні лісосмуги.

Стан природних ресурсів більшості цінних дикорослих лікарських рослин вимагає законодавчого затвердження норм та правил їх використання, розвиток науково-дослідницьких робіт по введенню В культуру цінних, рідкісних та зникаючих видів, пошук резервів лікарських рослин офіційної медицини з наступною організацією угідь спеціального використання на території виявлених природних масивів лікарських рослин. Передача природних угідь в оренду, під садово-городні ділянки, під забудову тощо має проводитися тільки на основі експертної оцінки вартості вилучених природних рослинних ресурсів на території даних угідь.

В міжнародній практиці з метою наукового узагальнення інформації про охорону популяцій окремих видів рослин з 1948 р. при ООН було створено спеціальну постійну Комісію по охороні зникаючих видів рослин і тварин, а згодом − Міжнародну Червону книгу, куди заносилися всі рослини та тварини, яким загрожує вимирання. В Україні закон “Про Червону книгу України” був прийнятий 1982 р.

Було встановлено, що життєздатність біологічних видів можна забезпечити лише у разі збереження всіх рослинних угруповань. Природні рослинні угруповання − це сукупність певних видів рослин, що зростають на ділянках з однотипними умовами місцезростання та перебувають у тісній взаємодії як між собою, так і з умовами навколишнього середовища. Тому необхідна також охорона ландшафтів, з якими угруповання пов’язані екологічно і філоценогенетично. Завдання збереження рослинного світу і підтримання природного філоценогенетичного процесу в природі необхідно вирішувати в єдиному плані охорони генофонду і фітоценофонду, усього генетичного і фітоценотичного розмаїття природних екосистем. Ці принципи були покладені в основу Зеленої книги.

Наукове значення Зеленої книги полягає в тому, що в неї вміщені відомості про реліктові, ендемічні та інші рідкісні угруповання. Таким чином, вона створює передумови для дослідження історичних етапів розвитку рослинності та з’ясування закономірностей формування різних її типів.

Одним із заходів охорони рослинного світу є розширення заповідних об’єктів і покращення їх структури. Разом з формою охорони закритого типу (заповідники) доцільно розвивати мережу об’єктів напіввідкритого напівфункціонального типу − природні національні парки із зонами абсолютної заповідності, виділені зони помірної охорони і рекреації.

Ефективним шляхом збереження рідкісних видів і генофонду рослинного світу є створення їх живих колекцій у ботанічних садах, використання в озелененні. Так, у Королівському ботанічному саду в К’ью (Великобританія) з метою охорони генофонду рослин створений банк насіння. У банку зібрано 25 тисяч рослин, що складає більше 10% насінних рослин світу.

Серед найважливіших заходів щодо охорони тварин слід назвати такі: по-перше, виховання природоохоронної свідомості у людей з дитинства до похилого віку всіма можливими сучасними засобами; по-друге − найсуворіша боротьба з браконьєрством, посилення інспекторського контролю в лісах, степах, на водоймах і річках; по-третє − допомога звірям: підгодівля їх у скрутні періоди, охорона від епідемій і антропогенних забруднень, розселення в зручних для існування місцях, контроль за кількістю хижаків. Крім того, необхідні ретельне дослідження рідкісних і зникаючих видів, причин їх вимирання, розробка наукових основ для покращення ситуації, екологічних прогнозів на основі результатів екологічного моніторингу.

З метою охорони рідкісних і зникаючих видів тварин укладені міжнародні конвенції. Серед них можна назвати такі − Конвенція по захисту тюленів, що живуть у північних частинах Тихого океану (1930 р.), Конвенція по регулюванню китобійного промислу (1946 р.), Конвенція про судноплавство і рибальство на Дунаї (1948 р.), Конвенція про рибальство і охорону морських ресурсів (1958 р.), Договір про захист білого ведмедя (1973 р.), Конвенція про міжнародну торгівлю видами дикої фауни та флори, які перебувають під загрозою зникнення (1973 р.) та ін.

Заходами охорони і раціонального використання тваринних ресурсів є створення мисливських, звірівницьких та рибних господарств, морської аквакультури; проведення біотехнічних заходів з покращання стану середовища перебування тварин, а також їх штучне розведення в неволі з подальшим розселенням у природних умовах. На території мисливських угідь проводиться підгодівля тварин, висівання кормових культур, створюються солонці, галечники та інші штучні гніздівлі. Використання рибних запасів регулюється положенням і правилами рибальства, що розробляються відповідно до місцевих умов. Їх дотримання є обов’язковим як для підприємств, що ведуть промислове виловлювання риби, так і для громадян, що займаються любительською риболовлею.

Важливе значення в напрямку охорони та збереження тваринного світу має інтродукція − завезення, випускання і пристосування тварин до нових умов існування. Інтродукція пов’язана з акліматизацією − виникненням певних фізіологічних і морфологічних особливостей, які дозволяють організмам виживати і давати потомство в нових умовах існування.

Інтродукція нових видів може спричинити витіснення аборигенних видів, навіть до їх повного зникнення. Інтродуковані види можуть змінювати свою екологію, фенологію, спадковість, ставати шкідниками, переносниками збудників хвороб, давати потворні гібриди з місцевими формами. Боротися з такими видами буває іноді дуже важко. Тому інтродукцію слід проводити дуже обдумано, на суворо науковій основі. Особливо обережно треба підходити до інтродукції видів, нових для вітчизняної фауни. Рибні і мисливські господарства повинні орієнтуватися на внутрішньогосподарське і міжобласне розселення тварин, а в окремих випадках − на їх реінтродукцію.

Реінтродукція − процес завезення і випуску диких тварин в райони колишнього ареалу. Зокрема, так були відновлені популяції соболів, бобрів, зубрів, кабанів, фазанів. Ефективним є розселення деяких видів промислових тварин з метою розширення областей їх поширення. Останній захід пов’язаний з тим, що за межами їх ареалів є значні території, екологічні умови яких повністю підходять для існування. Перешкоди на шляхах розселення не давали змоги даним організмам проникнути на ці території. Якщо цих тварин завезти на них, то вони зможуть не тільки вижити в нових для них районах, але й добре прижитися в них і розмножуватися.

Збільшення ресурсів фауни можна досягнути і шляхом підвищення щільності заселення тваринами місць існування. Це здійснюється застосуванням різних біотехнічних заходів, спрямованих на поліпшення кормових і захисних умов місць існування даних тварин.

Велике значення має також рекультивація зруйнованих людиною ландшафтів, відновлених ґрунтів, пасовиськ, луків, лісів, водойм згідно з науково обґрунтованими далекоглядними планами, активний розвиток заповідної справи.

Для збереження генофонду рідкісних та зникаючих рослин і тварин створюються природно-заповідні території − заповідники, заказники та ін. Вони є природними полігонами для проведення наукових досліджень, які спрямовані на вивчення біолого-екологічних особливостей раритетних видів і розробки шляхів їх збереження.

Як показує досвід, значну роботу з охорони тваринного світу виконують зоопарки, спеціалізовані розплідники, акваріуми та океанаріуми. Усвідомлюючи винятковість свого завдання, багато зоопарків об’єднуються у всесвітню мережу, яка вже зараз налічує близько 1000 зоопарків. Сполучними ланками, що забезпечують координацію роботи та управління цими зоопарками, є міжнародні організації, такі, як Всесвітня організація зоопарків, Міжнародний союз охорони природи і природних ресурсів, Всесвітній фонд дикої природи та ін. Зоологічним статутом зоопарків є “Стратегія охорони природи в зоопарках світу” (“Тhе World Zoo Conservation Strategy”), у ньому визначаються обов’язки і можливості зоопарків та акваріумів у збереженні біорізноманіття світової фауни.

 

Питання для самоконтролю

1. Яку роль зелені рослини відіграють в біосферних процесах?

2. Яке значення мають рослини в житті людини?

3. У чому полягає негативний антропогенний вплив на рослинний світ?

4. У чому причини зменшення лісових ресурсів планети та які їх наслідки?

5. Якої шкоди завдають лісові пожежі?

6. Назвіть основні заходи щодо охорони рослинного світу.

7. Охарактеризуйте природоохоронну функцію агролісомеліорації.

8. Що таке Зелена книга і яку роль вона відіграє в охороні рослинного світу?

9. Яке значення мають тварини в природі і житті людини?

10. Чи існують в наш час можливості щодо одомашнення диких тварин?

11. Охарактеризуйте вплив людської діяльності на тваринний світ. У чому полягає прямий і опосередкований вплив людини на тварин?

12. Як впливають на тварин хімічні забруднювачі навколишнього середовища?

13. Що таке браконьєрство і якої шкоди воно завдає фауні?

14. Які фактори впливають на зменшення рибних запасів?

15. Дайте характеристику основним заходам охорони тваринного світу.

16. Яка роль в охороні тварин належить мисливським, рибним господарствам та морській аквакультурі?

17. Що таке інтродукція? Чи може вона сприяти знищенню місцевих видів?

18. Які завдання з охорони тварин стоять перед зоопарками?

 

VII. ЕКОЛОГІЧНІ КАТАСТРОФИ