Ведення кадастрів та обліку як функція управління у сфері охорони довкілля.

Найважливішим джерелом інформації про природні ресурси вважаються державні кадастри. Вони відповідно до ст. 23 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» ведуться для обліку якісних, кількісних та інших характеристик природних ресурсів,. На сьогодні існує три види державних кадастрів: природних ресурсів, особливо охоронюваних природних територій та відходів.

Систему кадастрів природних ресурсів формують: Державний земельний кадастр, Державний водний кадастр, Державний лісовий кадастр, Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин; Державний кадастр тваринного світу, Державний кадастр рослинного світу, Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду, Державний кадастр природних територій курортів України та Державний кадастр природних лікувальних ресурсів України. Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється законом, а усіх інших кадастрів визначається Кабінетом Міністрів України.

Основою для ведення усіх кадастрів природних ресурсів є Державний земельний кадастр. Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки.Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Державний водний кадастр складається з метою систематизації даних державного обліку вод та визначення наявних для використання водних ресурсів. Ведеться державний облік водокористування, поверхневих вод та підземних вод.

Щодо Державного лісового кадастру, то він ведеться з метою ефективної організації охорони і захисту лісів, раціонального використання лісового фонду України. Державний лісовий кадастр ведеться централізованим органом виконавчої влади з питань лісового господарства і містить: 1) облік якісного і кількісного стану лісового фонду України; 2) поділ лісів на категорії залежно від основних виконуваних ними функцій; 3) грошову оцінку лісів (у разі потреби); 4) інші показники.

Державний кадастр рослинного світу ведеться з метою обліку кількісних, якісних та інших характерних природних рослинних ресурсів, їхнього обсягу, характеру та режиму їх використання, а також для здійснення систематичного контролю за якісними і кількісними змінами в рослинному світі. Для забезпечення охорони та організації раціонального використання тваринного світу ведеться Державний кадастр тваринного світу.

Державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин. Тут містяться відомості про кожне родовище, включене до Державного фонду родовищ корисних копали, щодо кількості та якості їхніх запасів і наявних у них компонентів.

Державний кадастр природних територій курортів України є своєрідною системою відомостей про правовий статус, належність, режим, географічне розташування, площу, запаси природних лікувальних ресурсів.

Державний кадастр природних лікувальних ресурсів України передбачає наявність відомостей про якість та інші важливі з точки зору лікування та профілактики захворювань людини характеристики всіх природних лікувальних ресурсів. Облік у сфері природокористування та охорони довкілля не обмежується лише обліком природних ресурсів та веденням їх природних кадастрів. Специфічним напрямом діяльності відповідних органів є державний облік об'єктів, що шкідливо впливають на стан довкілля.

2. 33 Поняття, зміст та види екологічної експертизи.

Екологічна експертиза в Україні - вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що грунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі та оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки.

Основними завданнями екологічної експертизи є:

1) визначення ступеня екологічного ризику і безпеки запланованої чи здійснюваної діяльності;

2) організація комплексної, науково обгрунтованої оцінки об'єктів екологічної експертизи;

3) встановлення відповідності об'єктів експертизи вимогам екологічного законодавства, будівельних норм і правил;

4) оцінка впливу діяльності об'єктів екологічної експертизи на стан навколишнього природного середовища, і якість природних ресурсів

5) оцінка ефективності, повноти, обгрунтованості та достатності заходів щодо охорони навколишнього природного середовища;

6) підготовка об'єктивних, всебічно обгрунтованих висновків екологічної експертизи.

За суб'єктами проведення екологічної експертизи можна розрізняти: державну, громадську, інші види (наукову, міжна­родну).

За об'єктами експертизи розрізняються:

екологічна експертиза передпланових, передпроектних та проектних матеріалів по об'єктах і заходах, що підлягають реа­лізації на території України, а саме: проекти законодавчих та ін­ших нормативно-правових актів, передпроектні, проектні мате­ріали, документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів, речовин, продукції, реалізація яких може призвести

екологічна експертиза екологічних ситуацій, що склали­ся, та діючих об'єктів і комплексів, що мають значний негативний вплив на навколишнє природне середовище.

За необхідністю проведення експертизи розрізняються:

обов'язкова, яка відповідно до ч. З ст. 13 Закону України «Про екологічну експертизу» проводиться щодо видів діяльно­сті та об'єктів, які становлять підвищену екологічну небезпеку.

За часом і процедурою розгляду розрізняються:

первинна екологічна експертиза, що здійснюється в за­гальному порядку;

вторинна (додаткова), яка може призначатись у випадку оскарження висновків первинної екологічної експертизи за рі­шенням відповідних рад, органів державної екологічної експер­тизи, інших органів, що приймали рішення про проведення еко­логічної експертизи (ст. 44 Закону).

3. 52 Порядок передачі земель у власність та надання у кор.

Право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності. Суб'єктами права власності на землю є: а) громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; б) територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; в) держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.Громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі: а) придбання за договором купівлі-продажу, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; б) безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; в) приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; г) прийняття спадщини; ґ) виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).Землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності. У державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Права постійного користування земельною ділянкою із земель державної та комунальної власності набувають: а) підприємства, установи та організації, що належать до державної та комунальної власності; б) громадські організації інвалідів України, їх підприємства (об'єднання), установи та організації.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Земельні ділянки можуть передаватися в оренду громадянам та юридичним особам України, іноземним громадянам і особам без громадянства, іноземним юридичним особам, міжнародним об'єднанням і організаціям, а також іноземним державам. Оренда земельної ділянки може бути короткостроковою - не більше 5 років та довгостроковою - не більше 50 років. Орендована земельна ділянка або її частина може за згодою орендодавця передаватись орендарем у володіння та користування іншій особі (суборенда). Орендодавцями земельних ділянок є їх власники або уповноважені ними особи.

 

 

ВАРІАНТ 15

1. 35 Державна екологічна експертиза.

Державна екологічна експертиза організується і проводиться еколого-експертними підрозділами, спеціалізованими установами, організаціями або спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, його органів на місцях із залученням інших органів державної виконавчої влади. Державна екологічна експертиза інвестиційних програм і проектів будівництва здійснюється згідно із статтями 8 та 15 Закону України "Про інвестиційну діяльність". До проведення державної екологічної експертизи можуть у встановленому порядку залучатися фахівці інших установ, організацій і підприємств, а також експерти міжнародних організацій.

Здійснення державної екологічної експертизи є обов'язковим для видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку. Перелік видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, встановлюється Кабінетом Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів і спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони здоров'я. Проведення додаткових державних екологічних експертиз здійснюється за ініціативою заінтересованих осіб на підставі договору про надання еколого-експертних послуг або за рішенням Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих Рад чи їх виконавчих комітетів.

Державній екологічній експертизі підлягають:

1) державні інвестиційні програми, проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку окремих галузей народного господарства;

2) проекти генеральних планів населених пунктів, схем районного планування, схем генеральних планів промислових вузлів, схем розміщення підприємств у промислових вузлах і районах, схем упорядкування промислової забудови, інша передпланова і передпроектна документація;

3) інвестиційні проекти, техніко-економічні обгрунтування і розрахунки, проекти і робочі проекти на будівництво нових та розширення, реконструкцію, технічне переозброєння діючих підприємств; документація по перепрофілюванню, консервації та ліквідації діючих підприємств, окремих цехів, виробництв та інших промислових і господарських об'єктів, які можуть негативно впливати на стан навколишнього природного середовища, в тому числі військового та оборонного призначення;

4) проекти законодавчих та інших нормативно-правових актів, що регулюють відносини в галузі забезпечення екологічної (в тому числі радіаційної) безпеки, охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, діяльності, що може негативно впливати на стан навколишнього природного середовища;

5) документація по впровадженню нової техніки, технологій, матеріалів і речовин (у тому числі тих, що закуповуються за кордоном), які можуть створити потенційну загрозу навколишньому природному середовищу;

6) документація щодо генетично модифікованих організмів, що призначаються для використання у відкритій системі.

Відповідно до рішень Кабінету Міністрів України, Уряду Автономної Республіки Крим, місцевих Рад чи їх виконавчих комітетів державній екологічній експертизі можуть підлягати екологічні ситуації, що склалися в окремих населених пунктах і регіонах, а також діючі об'єкти та комплекси, в тому числі військового та оборонного призначення, що мають значний негативний вплив на стан навколишнього природного середовища.

2. 50. Відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та майну громадян внаслідок вчинення екологічного правопорушення.

Чинне екологічне законодавство передбачає відшкодування заподіяної шкоди, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Згідно із затвердженим переліком багато видів діяльності та об'єктів складають підвищену екологічну небезпеку для навколишнього природного середовища. Законодавство відносить такі види діяльності та об'єкти до джерел підвищеної екологічної небезпеки. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Шкода може бути заподіяна як навколишньому природному середовищу так і здоров'ю та майну громадян або майну юридичних осіб. Відшкодування шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу передбачається двома засобами: в натурі або грошовому вираженні згідно із затвердженими у встановленому порядку таксами, а також методиками обчислення розміру шкоди а за їх відсутності - за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища. Шкода, заподіяна здоров'ю та життю громадян, компенсується згідно із цивільним законодавством. Для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, у першу чергу необхідно довести причинний зв'язок між діяльністю винної особи та забрудненням навколишнього природного середовища, а також впливом цього середовища та спричиненою шкодою.

Шкода може бути заподіяна як навколишньому природному середовищу, так і здоров'ю та майну громадян або майну юридичних осіб. Відшкодування шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу, передбачається двома способами: в натурі або грошовому вираженні згідно із затвердженими у встановленому порядку таксами, а також методиками обчислення розміру шкоди, а за їх відсутності — за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища. Шкода, заподіяна здоров'ю та майну громадян, компенсується згідно із цивільним законодавством. Для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, у першу чергу необхідно довести причинний зв'язок між діяльністю винної особи та забрудненням навколишнього природного середовища, а також впливом цього середовища та спричиненою шкодою. Вказана категорія спорів є найбільш складною, бо забруднення навколишнього середовища, як правило, викликається сукупною дією декількох джерел забруднення і дуже важко довести причинний зв'язок.

3. 57. Поняття надр як об’єкту використання і правової охорони. Державний фонд надр.

КпН визна­чає їх як частину земної кори, що розташована під поверхнею і простягається до глибин, доступних для геологічного вивчення та освоєння (ст. 1). Проте не все, що знаходиться під земною поверх­нею, можна вважати надрами. Так, не вважаються частиною надр підземні води. Відповідно до законодавства України вони є самостійним природним об'єктом. Зокрема, ВК України, визнача­ючи склад водного фонду, включає до нього підземні води та дже­рела (ст. 3).

Надра не мають чітко вираженої нижньої межі. Тобто юридич­но надра простягаються до центру Землі. Але фактично глибина їх використання визначається межами, що є доступними для гео­логічного вивчення та технічного освоєння цього природного об'єкта.

Об'єктом охорони та використання вважаються надра, що розміщуються під земною поверхнею в межах усієї території України. Разом вони утворюють державний фонд надр.

Відповідно до ст. 5 КпН державний фонд надр включає як ділянки надр, що використовуються, так і ті ділянки, що не залу­чені до використання, в тому числі континентального шельфу і виключної (морської) економічної зони. Отже, закон по суті ототожнює поняття «надра» і «державний фонд надр».

 

 

ВАРІАНТ 16

1. 36 Громадська екологічна експертиза.

Відповідно до ст. 30 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» громадська екологічна експертиза здійснюється незалежними групами спеціалістів з ініціативи громадських об'єднань, а також місцевих органів влади за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах. Також зазначається, що громадська екологічна експертиза проводиться незалежно від державної екологічної експертизи.

Ця експертиза згідно зі ст. 16 Закону України «Про екологічну експертизу» може здійснюватися в будь-якій сфері діяльності, що потребує екологічного обгрунтування, з ініціативи громадських організацій чи інших громадських формувань. Вона може здійснюватися одночасно з державною екологічною експертизою шляхом створення на добровільних засадах тимчасових або постійних еколого-експертних колективів громадських організацій чи інших громадських формувань.

Для проведення громадської екологічної експертизи, по-перше, необхідна наявність зареєстрованої громадської організації, статут якої передбачає можливість проведення громадської екологічної експертизи. По-друге, громадська екологічна експертиза має бути офіційно зареєстрована згідно зі ст.41 Закону «Про екологічну експертизу». По-третє, у заяві на проведення громадської екологічної експертизи необхідно зазначити склад членів експертної комісії, термін її проведення.

Найбільш неурегульованим є питання з вибором об'єкта громадської екологічної експертизи, особливо якщо він, за заявою замовника, має державну або комерційну таємницю. Це певним чином стримує можливості громадської екологічної експертизи.

2. 53. Права і обов’язки власників землі та землекористувачів.

Власники земельних ділянок мають право: а) продавати або іншим шляхом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину;б) самостійно господарювати на землі; в) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; г) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, лісові насадження, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі;ґ) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; д) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди. Власники земельних ділянок зобов'язані: а) забезпечувати використання їх за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

Землекористувачі мають право: а) самостійно господарювати на землі; б) власності на посіви і насадження сільськогосподарських та інших культур, на вироблену продукцію; в) використовувати у встановленому порядку для власних потреб наявні на земельній ділянці загальнопоширені корисні копалини, торф, ліси, водні об'єкти, а також інші корисні властивості землі; г) на відшкодування збитків у випадках, передбачених законом; ґ) споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Землекористувачі зобов'язані: а) забезпечувати використання землі за цільовим призначенням; б) додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля; в) своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату; г) не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів; ґ) підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі; д) своєчасно надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування дані про стан і використання земель та інших природних ресурсів у порядку, встановленому законом; е) дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов'язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон; є) зберігати геодезичні знаки, протиерозійні споруди, мережі зрошувальних і осушувальних систем.

3. 42 Вимоги екологічної безпеки щодо планування та забудови територій.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» встановлює правила, за якими планування, розміщення, забудова і розвиток населених пунктів повинні здійснюватися за рішенням місцевих Рад з урахуванням екологічної ємкості територій, додержанням вимог охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Для забезпечення цих вимог Законом України «Про планування і забудову територій»1 передбачено, що з метою раціонального використання території України, створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, охорони довкілля, охорони здоров'я населення необхідно здійснювати планування територій на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях.

На загальнодержавному рівні планування полягає у розробленні Генеральної схеми планування території України.

Планування територій на регіональному рівні передбачає розроблення та затвердження схем планування територій Автономної Республіки Крим, областей і районів, регулювання використання цих територій, ухвалення та реалізацію відповідних рішень про дотримання містобудівної документації відповідно до закону. Планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів і забезпечується відповідними місцевими Радами та їхніми виконавчими органами.

Всі об'єкти забудови повинні розміщуватися з урахуванням вимог щодо охорони довкілля, містобудівних і санітарно-гігієнічних норм. Крім того, обов'язково розробляються заходи санітарної очистки, знешкодження та утилізації побутових і виробничих відходів. Також мають бути дотримані нормативи допустимих викидів і скидів речовин та мікроорганізмів, відновлення природного середовища, рекультивації земель, благоустрою території та вжито інших заходів екологічної безпеки.

Основний гігієнічний принцип планувальної організації території нових поселень чи тих, що підлягають реконструкції, полягає у функціональному зонуванні, яке передбачає раціональне взаєморозміщення всіх елементів населеного пункту і забезпечує сприятливі умови життя, праці та відпочинку населення.

За чинними будівельними нормами та правилами (ДБН 360-92 «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень») територія населеного пункту з урахуванням переважного функціонального використання поділяється на сельбищну, виробничу та ландшафтно-рекреаційну території.

У межах цих територій виділяються зони різного функціонального призначення: житлової забудови, громадських центрів, промислові, наукові, науково-виробничі, комунально-складські, зовнішнього транспорту, масового відпочинку, курортні (за наявності лікувальних ресурсів) тощо.

Під час здійснення благоустрою обов'язково виділяються території під розміщення зелених насаджень, необхідних для естетичності населених пунктів, відпочинку та оздоровлення населення. Розрізняють зелені насадження загального і обмеженого користування та спеціального призначення.

 

 

ВАРІАНТ 17