Загальна характеристика екологічних проблем у світі та Україні, роль права у їх вирішенні. Еколого-правова політика України на сучасному етапі



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Загальна характеристика екологічних проблем у світі та Україні, роль права у їх вирішенні. Еколого-правова політика України на сучасному етапі



ВАРІАНТ 1

Загальна характеристика екологічних проблем у світі та Україні, роль права у їх вирішенні. Еколого-правова політика України на сучасному етапі

Серед глобальних проблем :зміну клімату, температурних характеристик в окремих регіонах планети, загибель тропічних лісів, підвищення рівня Світового океану, перевиробництво відходів Нинішню екол. ситуацію в У-ні можна охарактеризувати як кризову.Відбувалися структурні деформації народного господарства, що призвело до значної деградації довкілля У-ни, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель. Це призвело до погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності. Чорнобильська катастрофа спричинила в У-ні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екол. катастрофи. Екол. політика У-ни визначена за "Основними напрямами державної політики в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", затверджений ВРУ.Цей документ передбачає стратегію розв'язання екол. проблем в У-ні на націон., регіональному, місцевому рівнях. До сучасних пріоритетів сталого розвитку У-ни в екологічній сфері належать:— гарантування екол. безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, ;— поліпшення екол. стану річок У-ни;— будівництво нових і реконструкція діючих потужностей очисних каналізаційних споруд;— запобігання забрудненню Чорного й Азовського морів, поліпшення їх екол. стану; — збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи.

Поняття, особливості та загальна характеристика джерел екологічного права.

З урахуванням цього під джерелами екол. праварозуміють НПА, якими регулюються відносини у сфері взаємодії НПС і суспільства. НПА, правовий звичай, судовий прецедент та нормативний договір. Найбільш поширені НПА ОДВ. Вони містять правові норми, що розраховані на багаторазове застосування та забезпечують регулювання відповідних сусп.. відносин. Правовий звичай та судовий прецедент вітчизняним правом довкілля майже не використовуються як джерело права. А ось нормативно-правовий договір останнім часом стає дедалі більш популярним регулятором екол. відносин стає НП договір.Метою правового регулювання джерелами є здійснення на території У-ни екол. політики, спрямованої на збереження безпечного для існування живої та неживої природи НС, захисту життя і здоров'я населення від негативного впливу.Ще одна ознака джерел права довкілля сфера дії - сусп. відносини, що виражають взаємодію людини та природи Важливою ознакою є взаємодія юридичних норм та норм технічного характеру. Характерною ознакою джерел права довкілля є їхній комплексний характер. Це зумовлено специфікою самої галузі як комплексної .Крім галузевого законодавства, норми про охорону довкілля широко представлені в актах адмін, цив, конст, крим та інших галузях. Вважається також, що ознакою, яка найбільше характеризує джерела сучасного права довкілля, єпритаманність цій галузі права норм міжнародного права довкілля..

Право вільного доступу до інформації про стан довкілля.

Право на екол. Інф. в У-ні закріплене в КУ, ЗУ «ПРО ОНПС», Особливу роль у створенні механізмів реалізації цього пра­ва відіграла Орхуська Конвенція про доступ до інформації і участь громадськості у прийнятті рішень та доступ до правосуд­дя з питань, що стосуються ОНПС. Відповідно до ЗУ»ПРО ОНПС»: «Інформація про стан навколишнього природного середовища— це будь-яка інф. в письмовій, аудіовізу­альній, електронній чи іншій матеріальній формі про:-стан НПС чи його об'єк­тів -біологічне різноманіття і його компоненти, -джерела, -загрозу виникнення і причини надзвичайних екол. ситуацій, -екол. прогнози, плани і програми, заходи;-витрати, Основними джерелами такої інф. є дані моніторингу довкілля, кадастрів природних ресурсів, реєстри, автоматизо­вані бази даних, архіви, а також довідки, Порядок доступу до екол. Інф. ви­значений загальними законодавчими актами, такими як ЗУ «Про інформацію»1, ЗУ «Про звернення громадян».Доступ до інф. означає можливість самому збирати її шля­хом спостережень, аналізу; ознайомлення з офіційно поширюваною інформацією державними органами; через звернення громадян до відповідних органів з вимогою про надання інформації. Порядок подан­ня і розгляду запиту про надання екол. Інф. регу­люється ЗУ «Про екологічну ін­формацію».

 

 

ВАРІАНТ 2

Поняття та предмет екологічного права.

Свою найбільш вживану назву «ЕП»отримало починаючи з 80-х XX. Вважається, що назва «ЕП» Не є достатньо коректною. Адже «екологія», у перекладі озна­чає «вчення про середовище».Така назва не може вважатися прийнятною і задовольняти вимоги юрд практики. Найбільш доцільною назвою є Право довкілля. Предметом правового регулювання ЕК є екол. відносини, тобто відносини, які складаються у сфері взаємодії людини і природи з приводу використання, охорони природних ресурсів.

Вважається , що предмет ЕК сформульовано в ст1 ЗУ»Про ОНПС».Можна поділити на такі 4групи :а) відносини щодо ОНПС; б) відносини щодо використання природних ресурсів; в) відносини щодо забезпечення екол. безпеки; г) відносини щодо формування,збереження та раціонального використання екомережі.

ВАРІАНТ 3

1. 4. Об`єкти екологічного права.

Об'єкти ЕП — природні блага, умови, елементи, що підлягають регулюванню за допомогою норм ЕП.Основним загальним об'єктом екол. права виступає:1)довкілля.Згідно з ст. 5 ЗУ «Про ОНПС» до об'єктів правової охорони належать:- природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і такі, що не використовуються в народному господарстві в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ);— ландшафти та інші природні комплекси.2) Природні ресурси включають надра 3) Води. Обєктом будуть води у безпосередньому взаємозв’язку з НПС.3)Ліси 4) усі ліси належать до складу ширшого за своїм значенням природ.обєкта – рослинного світу5) тваринний світ7)Національна еко.мережа- екомережа - єдина територіальна с-ма, яка утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території У-ни, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу і відповідно до законів та міжнародних зобов'язань У-ни підлягають особливій охороні.8)Атмосферне повітря.9)Контенинтальний шельф10)Виключна морська економічна зона

11)Останнім часом виділяють ще КЛІМАТ.

2. 14 . Поняття та види екологічних прав громадян. Конституційні екологічні права громадян.

Екол. права як вид суб'єктивних прав являють собою сукупну міру можливої поведінки в галузі приналежності екол. об'єктів, їх використання, відтворення й охорони довкілля, забезпечення екол. безпеки. За юрд. сутністю екол. права можна поділити на: а) конституційні; б) встановлені в спец. З; в) передбачені підзаконними нормативними актами та договорами. До І групи права, передбачені КУ: право кожного на безпечне для життя і здоров'я довкілля та на відшкодування завданої порушенням цього права шкоди, вільного доступу до інф. про стан довкілля, про якість харчових продуктів і предметів побуту, а також право на її поширення. До ІІ – встан. ЗУ»ПРО ОНПС» права на: участь в обговорені проектів законодавчих актів та внесення пропозицій до держ. і господарських органів, установ та організацій з цих питань; участь у розробці та здійсненні природоохоронних заходів; участь у проведенні громадської екол. експертизи. До ІІІ належать екол. права, закріплені в підзаконних НПА і договорах. Перелік їх різноманітний. Вони також підлягають еколого-правовій охороні і захисту. Екол. права за формою реалізації поділяються на індивідуальні і колективні. Диференціються також на абсолютні і відносні. Екол. права також можна поділити залежно від захисту екологічних інтересів на екологічні майнові і особисті немайнові права. Особисті немайнові права, як правило, належать до категорії абсолютних.

3. 22 Поняття, зміст та види управління в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів.

Під ним розуміють певний вид діяльності органів держави, що має виконавчий і розпорядчий х-р, полягає в організуючому впливі на сусп. відносини шляхом застосування державно-владних повноважень. Метою держ. управління у даній галузі відповідно до ЗУ «Про ОНПС» є реалізація екол. з-ва, контроль за додержанням вимог екол. безпеки, забезпечення проведення ефективних і комплексних заходів щодо ОНПС. Залежно від статусу суб'єктів, що здійснюють управління у сфері довкілля, виділяють державне та громадське управління. Державне управління м.б. також загальним (має територіальний характер і здійснюється органами загальної компетенції) і спеціальним (здійснюється спеціально уповноваженими органами виконавчої влади, для яких відповідні функції є основними). Громадське управління у цій сфері здійснюється громадськими об'єднаннями і організаціями, якщо така діяльність передбачена їхніми статутами. Переважно управлінська діяльність громадських формувань полягає в участі їх у підготовці та ухваленні екологічно значущих рішень через проведення громадської екологічної експертизи тощо.Крім визначених законом державного та громадського управління у сфері охорони довкілля, подекуди намагаються виділяти також виробниче (внутрішньогосподарське - підприємства) та відомче (галузеве) управління(міністерства, держ.комітети. Правовими формами державного управління, які є правотворча; правозастосувальна та правоохоронна

 

ВАРІАНТ 4

Екологічний моніторинг.

Моніторинг довкілля (екологічний моніторинг) — це система спостереження за станом довкілля, оцінки і прогнозування його змін під впливом природних і антропогенних чинників. Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначає, що державний моніторинг довкілля здійснюється з метою забезпечення збору, опрацювання, збереження й аналізу інформації про стан довкілля, прогнозування його змін та вироблення науково обгрунтованих рекомендацій для ухвалення ефективних управлінських рішень.

Державний моніторинг довкілля визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів, іншими спеціально уповноваженими державними органами, а також підприємствами, установами та організаціями, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану довкілля.

Порядок здійснення державного моніторингу довкілля здійснюється на основі Положення про державну систему моніторингу довкілля, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України ЗО березня 1998 р. Відповідно до цього Положення основними завданнями суб'єктів системи моніторингу є:

— довгострокові систематичні спостереження за станом довкілля;

— аналіз екологічного стану довкілля та прогнозування його змін;

— інформаційно-аналітична підтримка прийняття рішень у галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки;

— інформаційне обслуговування органів державної влади, органів місцевого самоврядування, а також забезпечення екологічною інформацією населення країни і міжнародних організацій.

Моніторинг довкілля здійснюється МНС, МОЗ, Мінагро-політики Держкомлісгоспом, Мінприроди, Держводгоспом, Держжитлокомунгоспом і їхніми органами на місцях, а також підприємствами, установами та організаціями, шо належать до сфери їхнього управління, і є суб'єктами системи моніторингу.

Положенням про державну систему моніторингу довкілля чітко розподілена компетенція у сфері здійснення моніторингу між різними органами.

Система моніторингу довкілля передбачає кілька видів моніторингу природних ресурсів.

Зокрема моніторинг земель регулюється ЗК України та Положенням про моніторинг земель від 20 серпня 1993 р. Моніторинг лісів визначено ЛК України, а моніторинг вод — у ВК України та у спеціальному Порядку здійснення державного моніторингу вод від 20 липня 1996 р. Передбачається також здійснення моніториніу у галузі охорони атмосферного повітря, рослинного світу, тваринного світу та природних територій курортів тощо. Моніторинг довкілля здійснюється з метою спостереження за станом довкілля. Воно полягає у зборі інформації про стан довкілля, джерела антропогенних впливів на нього тощо; оцінка стану довкілля. Тут визначається ступінь можливого впливу антропогенних і природних чинників на довкілля, кількісні та якісні показники природних резервів, що можуть використовуватися людиною; прогнозування стану довкіьія. Передбачається виявлення оптимальних способів для прийняття запобіжних заходів щодо можливого негативного впливу на довкілля.

З огляду на охоплювану моніторингом територію виділяють національний моніторинг, регіональний та локальний його види. Останній здійснюється на території відповідних об'єктів (підприємств, земельних ділянок тощо).

 

 

ВАРІАНТ 5

Система екологічного права.

Під системою екологічного права розуміють розміщення у певній логічній послідовності його структурних підрозділів, яка обумовлена змістом екологічних відносин, що виступають предметом екологічного права. Екологічне право як галузь права поділяється на Загальну і Особливу частини та складається із підгалузей права; інститутів; норм.

З.ч. ЕП містить норми права, які регулюють питання, загальні для всіх видів екологічних відносин. Вона охоплює такі положення: а) загальна характеристика екологічних відносин та екологічного права; б) джерела (форми) екологічного права; в) право власності на природні об’єкти; д) правове забезпечення екологічної безпеки; е) правове забезпечення економічного механізму у сфері екології; є) загальні питання охорони природного середовища; ж) юридична відповідальність за порушення екологічного законодавства.

О.ч. містить правові норми, які регулюють окремі види екологічних відносин з урахуванням їх специфіки, а саме право користування землею, водами, надрами, рослинним світом, тваринним світом, атмосферним повітрям, природно-заповідним фондом та іншими видами природних ресурсів. В цій частині також містяться норми, які стосуються міжнародних форм співробітництва в галузі екології.

ЕП об’єднує відповідні підгалузі права. Вони становлять сукупність правових норм, що регулюють однорідну групу екологічних відносин, з специфічними рисами. Основу кожної групи відносин складають природні об’єкти зі своїми, істотними рисами, це обумовлює необхідність конкретних правових форм. Такими правовими формами є земельне, водне, гірниче, атмосферо повітряне, природно-заповідне, природоохоронне право як підгалузі екологічного права.

2.12. Роль судової практики в регулювання екологічних відносин.

Судова практика, не будучи джерелом екологічного права, водночас відіграє позитивну роль у правильному його застосуванні й зміцненні законності у сфері екологічних відносин. Особливе значения тут має передбачене Законом України «Про судоустрій» (2001) право Пленуму Верховного Суду України і Пленуму Вищого господарського суду України надавати судам роз'яснення з питань застосування законодавства при розгляді відповідних справ на основі узагальнення судової практики. Пленуми Верховного Суду України та Вищого господарського суду України за роки незалежності неодноразово приймали постанови про практику розгляду судами справ про відповідальність за порушення екологічного, земельного, лісового законодавства тощо. Ці постанови не містять нових правових норм, а надають тлумачення чинних законів і підзаконних актів. Вони орієнтують суди на одноманітне застосування законів судами України. Певною мірою це компенсує застосування судового прецеденту, властивого для англосаксонської системи права.

3. 50. Відшкодування шкоди, заподіяної здоров`ю та майну громадян внаслідок вчинення екологічного правопорушення.

Чинне екологічне законодавство передбачає відшкодування заподіяної шкоди, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Згідно із затвердженим переліком багато видів діяльності та об'єктів складають підвищену екологічну небезпеку для навколишнього природного середовища. Законодавство відносить такі види діяльності та об'єкти до джерел підвищеної екологічної небезпеки. Особи, що володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам, якщо не доведуть, що шкода виникла внаслідок стихійних природних явищ чи навмисних дій потерпілих. Шкода може бути заподіяна як навколишньому природному середовищу так і здоров'ю та майну громадян або майну юридичних осіб. Відшкодування шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу передбачається двома засобами: в натурі або грошовому вираженні згідно із затвердженими у встановленому порядку таксами, а також методиками обчислення розміру шкоди а за їх відсутності - за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища. Шкода, заподіяна здоров'ю та життю громадян, компенсується згідно із цивільним законодавством. Для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, у першу чергу необхідно довести причинний зв'язок між діяльністю винної особи та забрудненням навколишнього природного середовища, а також впливом цього середовища та спричиненою шкодою.

Шкода може бути заподіяна як навколишньому природному середовищу, так і здоров'ю та майну громадян або майну юридичних осіб. Відшкодування шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу, передбачається двома способами: в натурі або грошовому вираженні згідно із затвердженими у встановленому порядку таксами, а також методиками обчислення розміру шкоди, а за їх відсутності — за фактичними витратами на відновлення порушеного стану навколишнього природного середовища. Шкода, заподіяна здоров'ю та майну громадян, компенсується згідно із цивільним законодавством. Для відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю громадян, у першу чергу необхідно довести причинний зв'язок між діяльністю винної особи та забрудненням навколишнього природного середовища, а також впливом цього середовища та спричиненою шкодою. Вказана категорія спорів є найбільш складною, бо забруднення навколишнього середовища, як правило, викликається сукупною дією декількох джерел забруднення і дуже важко довести причинний зв'язок.

 

ВАРІАНТ 8

1. 13 Міжнародні договори як джерела екологічного права.

Належність міжнародних договорів до джерел права України, в тому числі екологічного, випливає з Конституції України. Відповідно до ст. 9 Основного Закону чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства. Згідно з Законом «Про міжнародні договори України» (2004 р.) під міжнародним договором України розуміють укладений у письмовій формі з іноземною державою або іншим суб'єктом міжнародного права договір, який регулюється міжнародним правом, незалежно від того, міститься договір в одному чи декількох пов'язаних між собою документах, і незалежно від його конкретного найменування (договір, угода, конвенція, пакт, протокол тощо) (ст. 1).

Цим же законом передбачено, що чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, застосовуються в порядку, передбаченому для норм національного законодавства України. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного права (ст. 19). У даному випадку Україна виходить з принципу пріоритетності норм міжнародного права перед нормами національного законодавства.

Чинні міжнародні договори України реєструються в Міністерстві закордонних справ України, а за його поданням — й у Секретаріаті Організації Об'єднаних Націй відповідно до її Ста-туту. Ці договори включаються в установленому порядку до Єдиного державного реєстру нормативних актів і друкуються в «Зібранні діючих міжнародних договорів України» та інших офіційних друкованих виданнях України.

В екологічному законодавстві України частка міжнародно-правових угод є досить вагомою і з кожним роком зростає.

Водночас Україна не є байдужою й до тих міжнародних договорів, які не ратифіковані парламентом. Це зумовлено конституційним визнанням Україною загальновизнаних принципів і норм міжнародного права (ст. 18 Конституції України). В силу цього відповідні принципи і норми міжнародного права навколишнього середовища також є джерелами екологічного права України.

2. 23. Система органів управління у сфері природокористування та охорони довкілля.

Органами державного управління, які здійснюють ці функції, є: Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади та їх територіальні підрозділи, місцеві державні адміністрації, а також органи виконавчої влади сільських, селищних та міських рад, яким делеговані певні повноваження органів державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Ці суб'єкти відрізняються один від одного масштабом, напрямами, характером діяльності, з урахуванням чого здійснюється розмежування їх повноважень.

За територіальним масштабом діяльності суб'єкти державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища поділяють на загальнодержавні та місцеві.

Загальнодержавними органами державного управління є: Кабінет Міністрів України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади. На ці органи покладається формування та реалізація національної екологічної політики, розробка і здійснення загальнодержавних екологічних програм, прийняття у випадках та в порядку, передбачених законами, нормативно-правових актів з питань охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів.

До місцевих органів державного управління належать: Рада міністрів Автономної Республіки Крим, районні та обласні державні адміністрації, виконавчі органи сільських, селищних, міських рад, територіальні підрозділи центральних органів виконавчої влади (зокрема, підпорядковані: Мінприроди України — державні управління екології та природних ресурсів в областях, містах Києві та Севастополі, Державна інспекція охорони Чорного моря; Держкомзему України — обласні, районні, міські управління (відділи) земельних ресурсів; Держводгоспу України — обласні управління по меліорації і водному господарству та басейнові управління водних ресурсів; Міністерству охорони здоров'я України — санітарно-епідеміологічні служби Автономної Республіки Крим, областей, районів, міст Києва та Севастополя, міст з районним поділом тощо). Ці органи забезпечують реалізацію екологічної політики із урахуванням екологічних інтересів населення областей, районів, міст, селищ, сіл при прийнятті рішень щодо розвитку продуктивних сил, розміщення, реконструкції, будівництва виробничих та інших господарських об'єктів, надання дозволів на спеціальне природокористування і будь-яких інших питань економічного і соціального розвитку відповідних територій.

За характером, напрямами роботи, повноваженнями розрізняють органи державного управління в галузі охорони навколишнього природного середовища загальної, спеціальної, функціональної та галузевої компетенції.

3. 19 . Гарантії екологічних право громадян.

Відповідно до ЗУ «ПРО ОНПС» держава гарантує своїм громадянам реалізацію екологічних прав, наданих їм законодавством. На ради, спеціально уповноважені органи управління в галузі охорони на­вколишнього природного середовища і використання природних ресурсів, покладено обов'язок подавати всебічну допомогу грома­дянами у здійсненні природоохоронної діяльності, враховувати їх пропозиції щодо поліпшення стану навколишнього природного се­редовища та раціонального використання природних ресурсів, за­лучати громадян до участі у вирішенні питань охорони навколиш­нього природного середовища та використання природних ре­курсів.

ЗУ»ПРО ОНПС» гарантії екологічних прав, які забезпечуються: проведенням широкомасштабних державних за­ходів щодо підтримання, відновлення і поліпшення стану навко­лишнього природного середовища; обов'язком міністерств, відомств, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, викону­вати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації народногосподарських об'єктів; участю громадських об'єднань та громадян у діяльності щодо охо­рони навколишнього природного середовища; здійсненням дер­жавного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.

Гарантії реалізації екологічних прав громадян поділяють на ор­ганізаційно-розпорядчі, контрольно-виконавчі, превентивно-обмежу­вальні, процесуально-правові та охоронно-забезпечувальні (захисні).

Так, на забезпечення екологічних прав громадян спрямована пре­вентивно-обмежувальна діяльність органів держави щодо виявлен­ня екологічно небезпечних об'єктів, джерел, зон, територій; прове­дення їх інвентаризації, класифікації, реєстрації, паспортизації, ліцензування екологічно небезпечної діяльності; запровадження нормування викидів і скидів забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище, шкідливих фізичних, хімічних та біологічних впливів на нього; проведення екологічної експертизи об'єктів, небезпечних для стану навколишнього природного сере­довища, здоров'я і життя людей.

Діяльність, що перешкоджає здійсненню екологічних прав гро­мадян, підлягає обмеженню, зупиненню (тимчасово) та припинен­ню в установленому законодавством порядку.

Процесуально-правовими гарантіями виступають визначені у законодавстві можливості й процедури як реалізації окремих прав громадян (наприклад, порядок одержання екологічної інформації, порядок проведення громадської екологічної експертизи, гро­мадського екологічного контролю тощо), так і звернення за захис­том порушених екологічних прав до органів управління і контро­лю в галузі екології, до органів адміністративної юрисдикції, про­куратури та до судових органів.

Охоронювально-забезпечувальними засобами є закріпленні в законодавстві види юридичної відповідальності у сфері порушення екологічних прав громадян.

 

ВАРІАНТ 9

ВАРІАНТ 1

Загальна характеристика екологічних проблем у світі та Україні, роль права у їх вирішенні. Еколого-правова політика України на сучасному етапі

Серед глобальних проблем :зміну клімату, температурних характеристик в окремих регіонах планети, загибель тропічних лісів, підвищення рівня Світового океану, перевиробництво відходів Нинішню екол. ситуацію в У-ні можна охарактеризувати як кризову.Відбувалися структурні деформації народного господарства, що призвело до значної деградації довкілля У-ни, надмірного забруднення поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря і земель. Це призвело до погіршення стану здоров'я людей, зменшення народжуваності та збільшення смертності. Чорнобильська катастрофа спричинила в У-ні ситуацію, яка наближається до рівня глобальної екол. катастрофи. Екол. політика У-ни визначена за "Основними напрямами державної політики в галузі охорони навколишнього середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки", затверджений ВРУ.Цей документ передбачає стратегію розв'язання екол. проблем в У-ні на націон., регіональному, місцевому рівнях. До сучасних пріоритетів сталого розвитку У-ни в екологічній сфері належать:— гарантування екол. безпеки ядерних об'єктів і радіаційного захисту населення та довкілля, ;— поліпшення екол. стану річок У-ни;— будівництво нових і реконструкція діючих потужностей очисних каналізаційних споруд;— запобігання забрудненню Чорного й Азовського морів, поліпшення їх екол. стану; — збереження біологічного та ландшафтного різноманіття, розвиток природно-заповідної справи.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.231.230.177 (0.016 с.)