Предмет та метод конституційного права України як галузі права.

Предмет та метод конституційного права України як галузі права.

ПРЕДМЕТ:

В. Ф. Мелащенко одним із перших у незалежній Україні дослідив питання предмета конституційного права й запропонував розуміти під цією категорією "...суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення основ повновладдя народу України"3. Ці відносини поділяютья на чотири групи (блоки):

1. Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, народний суверенітет.

2. Відносини, які розкривають побудову, устрій держави як організації влади народу і для народу.

3. Відносини, які визначають основоположні засади функціонування держави (діяльний, "робочий" аспект держави).

4. Відносини, що визначають характер зв'язків між державою і конкретною особою.

На думку Ю. М. Тодики, предметом конституційного права України є, передовсім, суспільні відносини: встановлення, передачі, реалізації державної влади, її розділення і розподілу між органами влади й іншими політичними структурами; встановлення меж державної влади, гарантії прав і свобод громадян. При цьому, на думку Ю. М. Тодики, специфіка предмета конституційного права полягає в тому, що його норми регламентують суспільні відносини, які складаються у всіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній. Схожі точки зору щодо сутності та змісту предмета конституційного права висловлюють й інші вітчизняні вчені-конституціоналісти.

Узагальнюючи погляди вчених-конституціоналістів щодо предмета конституційного права, можна стверджувати, що предметом конституційного права України є політичні та інші найважливіші суспільні відносини в Україні. У першу чергу, це-суспільні відносини, пов'язані з основами конституційного ладу України; конституційно-правовим статусом людини і громадянина; формами безпосередньої демократії; організацією та діяльністю органів законодавчої, виконавчої та судової влади і Президента України, контрольно-наглядових й інших органів державної влади; адміністративно-територіальним устроєм України; місцевим самоврядуванням; правовим захистом України; національною безпекою та обороною України.

Отже, предмет конституційного права - це складне правове явище, представлене системою політичних, економічних, соціальних, культурних (духовних), екологічних та інших, тісно пов'язаних із ними найважливіших суспільних відносин.

МЕТОД.

Отже, метод конституційного права, або метод конституційно-правового регулювання - це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання.

Для конституційного права традиційно характерним методом правового регулювання є метод субординації або імперативний метод, що передбачає регулювання суспільних відносин зверху донизу на власно-імперативних началах. Зокрема, імперативний м^тод застосовується в конституційному праві при визначенні основних принципів організації та діяльності органів виконавчої влади.

Загальними методами здійснення юридичного впливу права на суспільні відносини, що активно застосовуються і в конституційному праві, є метод позитивного зобов'язання, метод дозволу та метод заборони.

Окрім загальних методів правового регулювання в конституційному праві застосовуються спеціальні методи конституційно-правового регулювання, що властиві виключно або переважно саме цій галузі національного права. До таких методів конституційного права можна віднести, насамперед, метод конституційного установлення, зміст якого полягає в нормативному установленні, визначенні основ суспільного і державного ладу, безпосередньої демократії, правового статусу людини, організації та функціонування органів державної влади, загальних засад місцевого самоврядування тощо. Цей метод, зокрема, об'єктивізується в конституційних нормах-принципах і нормах-дифеніціях. Прикладом застосування в Україні установлюючого методу є ст. 1 Конституції України: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава".

Загальні та спеціальні методи регулювання найважливіших суспільних відносин, що є предметом конституційного права, перебувають у стійких структурно-функціональних зв'язках і утворюють систему методів конституційно-правового регулювання, більш відому в юридичній науці як категорія "метод конституційного права".

ЕТАПИ

Новітній конституційний процес в Україні[ред. • ред. код]

Конституційний процес в сучасній Україні умовно можна поділити на три основних періоди: перший період (1990–1996 роки) ознаменувався здобуттям незалежності України, процесом підготовки проекту Конституції і прийняттям Конституції України; другий період (1996–2004 роки) став періодом реалізації Конституції України; третій період (2005 — донині) позначився процесом внесення змін та доповнень до Конституції України (конституційною реформою), масштабною конституційною кризою 2007–2009 років і пошуком легітимних шляхів системного оновлення Основного Закону. Кожному із зазначених періодів конституційного процесу властиві свої особливості, специфіка.

Конституційно-правовий статус АРК

Автономна Республіка Крим є невід'ємною частиною України(на даний час анексованою територією) і в межах повноважень, визначених Конституцією України (статті 135-138), вирішує питання, віднесеш до її відання.

До відання АРК належать (ст. 138 Конституції України):

1) призначення виборів депутатів Верховної Ради АРК, затвердження складу виборчої комісії АРК;

2) організація та проведення місцевих референдумів;

3) управління майном, що належить АРК;

4) розроблення, затвердження та виконання бюджету АРК на основі єдиної податкової і бюджетної політики України;

5) розроблення, затвердження та реалізація програм АРК з питань соціально-економічного та культурного розвитку, раціонального природокористування, охорони довкілля - відповідно до загальнодержавних програм;

6) визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів;

7) участь у забезпеченні прав і свобод громадян, національної злагоди, сприяння охороні правопорядку та громадської безпеки;

8) забезпечення функціонування і розвитку державної та національних мов і культур в АРК; охорона і використання пам'яток історії;

9) участь у розробленні та реалізації державних програм повернення депортованих народів;

10) ініціювання введення надзвичайного стану та встановлення зон надзвичайної екологічної ситуації в АРК або в окремих її місцевостях.

АРК є територіальним автономним утворенням у складі України. Територіальна автономія надається державою виключно на підставі Конституції та законів України.

Територіальна автономія - це форма децентралізації державної влади в унітарній державі на рівні адміністративно-територіальної одиниці, що характеризується географічними, економічними, історичними, етнічними, національно-культурними та іншими особливостями. Відтак, АРК є не лише територіальною автономією у складі України, а й автономною адміністративно-територіальною одиницею.

Представницьким органом АРК згідно зі ст. 136 Конституції України є Верховна Рада АРК, яка у межах своїх повноважень приймає рішення та постанови, які є обов'язковими до виконання в АРК. Проте Верховна Рада АРК не уповноважена приймати закони.

Верховна Рада АРК - це республіканський, представницький, виборний, постійно діючий, колегіальний орган, що здійснює представницькі, установчі, нормотворчі та контрольні повноваження. Верховна Рада АРК визнається республіканським, а не загальнодержавним органом, оскільки її компетенція поширюється на територію АРК.

Порядок обрання ПУ.

ЗУ Про вибори ПУ Стаття 15. Види виборів ПУ 1. Вибори ПУ можуть бути черговими, позачерговими та повторними. 2. Чергові вибори ПУ проводяться у зв'язку із закінченням конституційного строку повноважень ПУ. 3. Позачергові вибори ПУ проводяться у зв’язку з прийняттям відповідної постанови ВРУ. 4. Повторні вибори ПУ проводяться у випадках: 1) якщо до виборчого бюлетеня для голосування було включено не більше двох кандидатів на пост ПУ і жодного з них не було обрано; 1- 1) у разі коли після закінчення строку реєстрації кандидатів на пост ПУ не зареєстровано жодного кандидата; 2) якщо всі кандидати на пост ПУ, включені до виборчого бюлетеня, до дня виборів або до дня повторного голосування зняли свої кандидатури; 3) у разі коли вибори ПУ визнані такими, що не відбулися; 4) якщо особа після її обрання не набула мандата у порядку та у строк, встановлені КУ та цим Законо

Стаття 16. Порядок призначення виборів ПУ Вибори ПУ призначаються ВРУ шляхом прийняття відповідної постанови.

Стаття 17. Строки призначення та проведення виборів 1. Чергові вибори ПУ відбуваються в останню неділю березня п’ятого року повноважень ПУ. 2. ВРУ призначає чергові вибори ПУ не пізніш як за сто днів до дня виборів. ВРУ забезпечує опублікування рішення про призначення чергових виборів ПУ у засобах масової інформації. 3. Виборчий процес чергових виборів ПУ розпочинається за дев’яносто днів до дня голосування. ЦВК оголошує про початок виборчого процесу шляхом прийняття рішення не пізніш як за дев’яносто один день до дня голосування. 4. Позачергові вибори ПУ відбуваються в останню неділю дев’яностоденного строку з дня їх призначення ВРУ. 6. Виборчий процес позачергових виборів ПУ розпочинається з дня, наступного за днем, зазначеним у частині четвертій цієї статті. 7. Повторні вибори ПУ відбуваються в останню неділю дев'яностоденного строку з дня прийняття постанови ВРУ про призначення повторних виборів. 8. Постанова ВРУ про призначення повторних виборів приймається не пізніш як на п'ятнадцятий день після дня внесення до ВРУ відповідного подання ЦВК. 9. Виборчий процес повторних виборів ПУ розпочинається наступного дня після офіційного опублікування постанови ВРУ про їх призначення. Президентом України може бути обраний громадянин України, який на день виборів досяг 35 років, має право голосу, володіє державною мовою і проживає в Україні протягом 10-ти останніх перед днем виборів років. Порядок виборів ПУ являє собою цілісну систему послідовних процесуальних дій, яка вважається виборчим процесом. Суб'єктами виборчого процесу за Законом (ст. 12) є: 1) виборець; 2) виборча комісія; 3) кандидат на пост Президента України; 4) партія, яка висунула кандидата на пост Президента України; 5) офіційний спостерігач від партії - суб’єкта виборчого процесу, від кандидата на пост Президента України, від громадської організації, який зареєстрований у порядку, встановленому цим Законом. Виборчий процес є складним, багатогранним явищем. Відповідно, він поділяється на ряд стадій (етапів, процедур), а саме: 1) утворення територіальних виборчих округів; 2) утворення виборчих дільниць; 3) утворення окружних та дільничних виборчих комісій; 4) формування списків виборців, їх перевірка та уточнення; 5) висування та реєстрація кандидатів; 6) проведення передвиборної агітації; 7) голосування у день виборів ПУ; 8) підрахунки голосів виборців та встановлення підсумків голосування і результатів виборів ПУ. У випадку необхідності, зазначається в Законі, виборчий процес може включати такі етапи, як повторне голосування і підрахунок голосів виборців, встановлення підсумків повторного голосування та результатів виборів ПУ. Початковими етапами виборчого процесу за Законом про вибори ПУ є утворення територіальних виборчих одиниць. Відповідно до Закону вибори ПУ проводяться за єдиним загальнодержавним одномандатним виборчим округом, який включає в себе всю територію України (ст. 19). Водночас для проведення виборів територія України поділяється на 225 територіальних виборчих округів. територія сіл. селищ, міст, районів у містах, що входять до складу територіального виборчого округу, поділяється на виборчі дільниці - їх загальна кількість складає, як правило, близько 3 600. Виборчі дільниці відповідно до ЗУ поділяються на звичайні, спеціальні та закордонні. Наступним етапом виборчого процесу є утворення органів для проведення виборів - виборчих комісій. Відповідно до Закону (ст. 21) вибори ПУ організують і проводять такі виборчі комісії: 1) ЦВК: 2) окружні виборчі комісії; 3) дільничні виборчі комісії. Наступним етапом виборчого процесу є формування списків виборців, їх перевірка та уточнення.

До основних етапів виборчого процесу закономірно відноситься також висування і реєстрація кандидатів на пост ПУ.

Стаття 44. Загальний порядок висування кандидатів на пост ПУ 1. Висування кандидатів на пост ПУ партіями та самовисування розпочинається з першого дня виборчого процесу. 2. Кандидат на пост ПУ може бути висунутим та зареєстрованим тільки від однієї партії. Як окремий самостійний етап виборчого процесу, передвиборна агітація є цілим комплексом заходів, цілеспрямованою діяльністю певного суб'єкта виборчого процесу (кандидата на виборну посаду) з підготовки і поширення відповідної інформації з метою спонукання виборців до здійснення позитивного вибору на його користь. Найважливішим етапом виборчого процесу, кульмінаційним моментом виборів є голосування. Голосування проводиться у день виборів та у день повторного голосування з 8 до 20 год. На закордонних виборчих дільницях голосування проводиться за місцевим часом країни, де утворені ці дільниці. Завершальним етапом виборів є визначення результатів виборів ПУ. ЦВК на своєму засіданні протягом 10 днів на підставі протоколів окружних виборчих комісій про підсумки голосування в межах відповідних територіальних виборчих округів не пізніш як на третій день з дня виборів встановлює результати голосування у день виборів ПУ, про що складає протокол. Новообраний ПУ вступає на пост не пізніш як через 30 днів після офіційного оголошення результатів виборів, із моменту складення присяги народові на урочистому засіданні ВРУ.

Предмет та метод конституційного права України як галузі права.

ПРЕДМЕТ:

В. Ф. Мелащенко одним із перших у незалежній Україні дослідив питання предмета конституційного права й запропонував розуміти під цією категорією "...суспільні відносини, які виникають і діють в процесі здійснення основ повновладдя народу України"3. Ці відносини поділяютья на чотири групи (блоки):

1. Відносини, які складають основоположні засади народовладдя, народний суверенітет.

2. Відносини, які розкривають побудову, устрій держави як організації влади народу і для народу.

3. Відносини, які визначають основоположні засади функціонування держави (діяльний, "робочий" аспект держави).

4. Відносини, що визначають характер зв'язків між державою і конкретною особою.

На думку Ю. М. Тодики, предметом конституційного права України є, передовсім, суспільні відносини: встановлення, передачі, реалізації державної влади, її розділення і розподілу між органами влади й іншими політичними структурами; встановлення меж державної влади, гарантії прав і свобод громадян. При цьому, на думку Ю. М. Тодики, специфіка предмета конституційного права полягає в тому, що його норми регламентують суспільні відносини, які складаються у всіх сферах життєдіяльності суспільства: політичній, економічній, соціальній, духовній. Схожі точки зору щодо сутності та змісту предмета конституційного права висловлюють й інші вітчизняні вчені-конституціоналісти.

Узагальнюючи погляди вчених-конституціоналістів щодо предмета конституційного права, можна стверджувати, що предметом конституційного права України є політичні та інші найважливіші суспільні відносини в Україні. У першу чергу, це-суспільні відносини, пов'язані з основами конституційного ладу України; конституційно-правовим статусом людини і громадянина; формами безпосередньої демократії; організацією та діяльністю органів законодавчої, виконавчої та судової влади і Президента України, контрольно-наглядових й інших органів державної влади; адміністративно-територіальним устроєм України; місцевим самоврядуванням; правовим захистом України; національною безпекою та обороною України.

Отже, предмет конституційного права - це складне правове явище, представлене системою політичних, економічних, соціальних, культурних (духовних), екологічних та інших, тісно пов'язаних із ними найважливіших суспільних відносин.

МЕТОД.

Отже, метод конституційного права, або метод конституційно-правового регулювання - це система способів, прийомів цілеспрямованого юридичного впливу норм конституційного права на суспільні відносини, що є предметом конституційно-правового регулювання.

Для конституційного права традиційно характерним методом правового регулювання є метод субординації або імперативний метод, що передбачає регулювання суспільних відносин зверху донизу на власно-імперативних началах. Зокрема, імперативний м^тод застосовується в конституційному праві при визначенні основних принципів організації та діяльності органів виконавчої влади.

Загальними методами здійснення юридичного впливу права на суспільні відносини, що активно застосовуються і в конституційному праві, є метод позитивного зобов'язання, метод дозволу та метод заборони.

Окрім загальних методів правового регулювання в конституційному праві застосовуються спеціальні методи конституційно-правового регулювання, що властиві виключно або переважно саме цій галузі національного права. До таких методів конституційного права можна віднести, насамперед, метод конституційного установлення, зміст якого полягає в нормативному установленні, визначенні основ суспільного і державного ладу, безпосередньої демократії, правового статусу людини, організації та функціонування органів державної влади, загальних засад місцевого самоврядування тощо. Цей метод, зокрема, об'єктивізується в конституційних нормах-принципах і нормах-дифеніціях. Прикладом застосування в Україні установлюючого методу є ст. 1 Конституції України: "Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава".

Загальні та спеціальні методи регулювання найважливіших суспільних відносин, що є предметом конституційного права, перебувають у стійких структурно-функціональних зв'язках і утворюють систему методів конституційно-правового регулювання, більш відому в юридичній науці як категорія "метод конституційного права".