Компетенція органів місцевого самоврядування в сфері охорони довкілля та використання природних ресурсів

Низка рішень, що приймаються здійснюється на місцевому рівні.

Відповідно до Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” до екологічної компетенції сільських, селищних, міських рад віднесено вирішення таких питань, як:

- затвердження цільових місцевих екологічних програм;

- затвердження місцевого бюджету, у тому числі на природоохоронні заходи;

- нагромадження позабюджетних цільових, у тому числі екологічних, коштів;

- прийняття рішень про надання пільг відповідно до чинного законодавства, у тому числі екологічного, щодо місцевих податків і зборів;

- затвердження відповідно до законодавства ставок земельного податку, розмірів

- плати за користування природними ресурсами, що перебувають у власності відповідних територіальних громад;

- вирішення згідно із законодавством питань про надання дозволу на спеціальне використання природних ресурсів місцевого значення, а також про скасування цього дозволу;

- внесення пропозицій до відповідних державних органів щодо оголошення природних та інших об’єктів, які мають екологічну, історичну, культурну або наукову цінність, пам’ятками природи, історії або культури, що охороняються законом;

- надання дозволу на розміщення на території села, селища, міста нових об’єктів.

Усі ці та інші питання повинні вирішуватись виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Уся підготовча робота до розгляду на пленарних засіданнях відповідних рад питань, пов’язаних із охороною навколишнього природного середовища, покладаєтьсязаконом на їх виконавчі органи.

Виконавчі органи сільських, селищних і міських рад забезпечують також підготовку висновків щодо надання або вилучення земельних ділянок, що проводиться органами місцевого самоврядування рішень відповідних рад про організацію територій і об’єктів природно-заповідного фонду місцевого значення.

На них, крім того, покладено реєстрацію об’єктів права власності на землю, реєстрацію права користування землею і договорів на оренду землі, організацію і ведення земельно-кадастрової документації, вирішення земельних спорів у порядку, назначеному законодавством.

До найважливіших повноважень указаних органів місцевого самоврядування входить здійснення контролю за: дотриманням земельного і природоохоронного законодавства.

Певні повноваження в галузі охорони навколишнього природного середовища надані районним та обласним радам, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст. Перелік цих повноважень визначено КУ.

В ЗУ “Про місцеве самоврядування в Україні” повноваження районних і обласних рад поділяються на виключні повноваження, тобто питання, які вирішуються районними та обласними радами тільки на пленарних засіданнях цих рад, і делеговані, які районні та обласні ради делегують відповідним місцевим адміністраціям. Тільки на пленарних засіданнях районних і обласних рад мають вирішуватись такі питання:

- затвердження програм соціально-економічного розвитку району та області, які мають враховувати й екологічні інтереси відповідних територій,

- встановлення правил користування водозабірними спорудами, призначеними длязадоволення питних, побутових та інших проблем населення, зон санітарної охорони джерел водопостачання, обмеження або заборона використання підприємствами питної води;

- прийняття рішень про організацію територій і об’єктів природно-заповідногоФонду місцевого значення та інших територій, що підлягають особливій охороні,;

- вирішення згідно із законом питань регулювання земельних відносин.

Обласні ради на своїх пленарних засіданнях повинні вирішувати й питання затвердження відповідно до законодавства правил забудови та благоустрою населених пунктів області; прийняття в межах, що визначаються законами, рішень з питань боротьби зі стихійним лихом, епідеміями, епізоотіями, які передбачають за їх порушення адміністративну відповідальність; прийняття рішень про віднесення лісів до категорії захисності, а також про поділ лісів за розрядами тарифів у випадках і порядку, передбаченому законом.

Низку своїх повноважень районні й обласні ради можуть делегувати відповідним місцевим державним адміністраціям.ЗУ“Про місцеве самоврядування” передбачене делегування повноважень, пов’язаних з об’єднанням на договірних засадах коштів п,у,о, розташованих на відповідній території, на заходи щодо ОНПС; підготовкою та поданням на затвердження ради пропозицій щодо організації територій і об’єктів природно-заповідного фонду.

2. 29. Нормування та стандартизація.

Відносини стандартизації у сфері охорони довкілля регулюються як загальним, так і спеціальним законодавством про стандартизацію. Зокрема Закон України «Про стандартизацію» визначає її як: діяльність, шо полягає у встановленні положень для загального і багаторазового застосування шодо наявних чи можливих завдань з метою досягнення оптимального ступеня впорядкування у певній сфері, результатом якої є підвищення ступеня відповідності продукції, процесів та послуг їх функціональному призначенню, усуненню бар'єрів у торгівлі й сприянню науково-технічному співробітництву. А тому екологічною стандартизацією можна вважати встановлення у стандартах вимог щодо раціонального природокористування та охорони довкілля.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» зазначає, що державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом довкілля, вимоги шодо запобігання його забрудненню та інші питання, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів.

Нормування у сфері природокористування й охорони довкілля полягає у встановленні уповноваженими державними органами екологічних нормативів відповідно до вимог чинного законодавства. І такими екологічними нормативами Закон України «Про оборону навколишнього природного середовища» визначає:

1. Гранично-допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин (ГДВ), рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних і біологічних факторів. Особливостями цих нормативів є те, що вони встановлюються для кожного стаціонарного джерела викидів чи скидів окремо.

2. Нормативи гранично допустимих концентрацій (ГДК) забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих і біологічних впливів на нього. Вони належать до санітарно-гігієнічних нормативів. Вони повинні бути єдиними для всієї території України. У разі потреби для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.

3. Нормативи використання природних ресурсів. Вони встановлюються законодавством для різних видів природокористування. Так, Лісовий кодекс України передбачає встановлення лімітів заготівлі деревини в порядку рубок головного користування (ст. 71), Водний кодекс України визначає ліміт використання вод (ст. 49), а Закон України «Про мисливське господарство та полювання» передбачає встановлення лімітів використання мисливських тварин (ст. 16) тощо.

Варто наголосити, що законодавством України можуть встановлюватися й інші нормативи у сфері охорони довкілля і використання природних ресурсів. А розробляються і вводяться в дію вони спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів чи іншими уповноваженими на те державними органами.

3. 46. Поняття, види та структура екологічних правопорушень.

Так, з урахуванням суб'єктного складу можна виокремити три види екологічних правопорушень: 1) вчинені власниками природних ресурсів; 2) вчинені природокористувачами; 3) вчинені особами, які не є власниками природних ресурсів або природокористувачами.

Поняття, ознаки, склад екологічного правопорушення базу­ються на загальних характеристиках правопорушення. Зокрема, ознаками екологічного правопорушення, як і будь-якого, можна визначити наступні:

з об'єктивної (зовнішньої) сторони воно проявляється у вигляді дії чи бездіяльності

за соціальними наслідками еко­логічне правопорушення порушує нормальні природні відноси­ни взаємодії природи і суспільства по забезпеченню раціональ­ного використання і охорони природних об'єктів;

за психологічною ознакою, та­ке діяння має свідомо-вольовий характер,

за юридичною ознакою — це протиправне діяння, тобто за­боронене правовою нормою;

за наслідками правопорушення породжує виникнення пра­вовідносин по застосуванню до правопорушника заходів юри­дичної відповідальності.

Сутність екологічної спрямованості правопорушення полягає в тому, Щ° поведінка правопорушника спрямована на негативну зміну стану навколишнього природного середовища, порушен­ня правового режиму природних ресурсів.

Загальним об'єктом екологіч­них правопорушень є екологічний правопорядок, тобто коло су­спільних відносин по охороні довкілля і раціональному викорис­танню природних ресурсів. Спеціальними об'єктами є су­спільні відносини по охороні і раціональному лісів, вод, земель, надр, тваринного світу, і т. д.

 

ВАРІАНТ 10

1. 25 Громадське управління природокористуванням та охороною довкілля.

Забезпечення належного результату діяльності в галузі охорони довкілля неможливе без спільних зусиль всіх громадян. З-во України надає можливості впливу і участі громадян в діяльності по охороні довкілля. Закон України «Про ОНПС» визначає громадське управління як різновид управління в галузі охорони довкілля.Більш ефективним є вплив не окремих громадян, а громадських об'єднань, що є офіційно зареєстрованими і мають юридичний статус, повноваження яких закріплені в ЗУ»Про ОНПС»

Базовим документом, який визначає форми та механізми участі громадськості Орхуська конвенція про доступ до інформації, участь громадськості в прийнятті рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля. Відповідно до Конвенції поняття «громадськість «означає одну або більше фізичну чи юридичну особу, їх об'єднання, організації або групи, які діють згідно з національним законодавством або практикою. Форми участі громадськості в діяльності по охороні довкілля можуть бути різними і вибираються в залежності від конкретної ситуації. До форм можна віднести: референдум; звернення громадян; збори громадян за місцем проживання; громадське обговорення проектів рішень в галузі екології; громадську екологічну експертизу; громадський екологічний контроль; збори, мітинги, демонстрації; звернення до суду та інші.

На виконання положень Орхуської конвенції в Укр. прийняте Положення про участь громадськості у прийнятті рішень у сфері охорони довкілля, затверджене.12.2003.Реалізація інших форм громадської участі базується на загальних нормативних актах, як, ЗУ«Провсеукраїнський та місцеві референдуми»,ЗУ»ПРО МІСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ»

2. 30. Екологічне планування, прогнозування та програмування

На сьогодні прогнозування здійснюється, як правило, в ра­мках екологічного моніторингу і полягає в проведенні спеціаль­них досліджень, предметом яких є перспективи розвитку еко­систем, передбачення можливих змін стану довкілля та окре­мих природних об'єктів. Такі прогнози використовуються для прийняття обґрунтованих рішень в галузі використання і охо­рони довкілля. Безпосереднє планування, яке полягає в детальній розробці порядку здійснення певної діяльності, в конкретизації цієї діяль­ності, проводиться в рамках здійснення різних видів діяльності, пов'язаної з впливом на довкілля, і на даний час комплексного характеру немає. В основному, нині екологічне планування реалізується че­рез прийняття екологічних програм. Програмування передбачає розроблення комплексу заходів з побудовою ієрархічної системи завдань, підпорядкованих в кінцевому рахунку єдиній визначеній меті. Екологічні програми є різновидом державних цільових про­грам, правові засади розроблення, затвердження та виконання яких закріплені Законом України від 18.03.2004 р. «Про держав­ні цільові програми»¹. Метою екологічних програм, як закріп­лено в статті 3 Закону «Про державні цільові програми», є здійс­нення загальнодержавних природоохоронних заходів, запобіган­ня катастрофам екологічного характеру та ліквідація їх наслідків. Загальнодержавні програми охорони довкілля за поданням Ка­бінету Міністрів України затверджуються законом. Наприклад, Законом України від 21.09.2000 р. затверджена Загальнодержав­на програма формування національної екологічної мережі Укра­їни на 2000—2015 роки², тобто єдиної територіальної системи, яка включає ділянки природних ландшафтів, що підлягають особ­ливій охороні (території природно-заповідного фонду, рекреа­ційні, водозахисні тощо).

3. 51 Земля як об’єкт використання та правової охорони. Категорії земель.

До земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об'єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Україна за межами її території може мати на праві державної власності земельні ділянки, правовий режим яких визначається законодавством відповідної країни.

Стаття 14 КУ та ст. 1 ЗкУ проголошують: «Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави».

ЗУ «Про охорону земель» ст. 1 цього земля — це по­верхня суші з ґрунтами, корисними копалинами та іншими при­родними елементами, що органічно поєднані та функціонують разом з нею.

Категорії земель

а) землі сільськогосподарського призначення; землі, надані для виробництва с.г продукції, здійснення с.г науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури або призна­чені для цих цілей

б) землі житлової та громадської забудови; (ме­жах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єк­тів загального користування)

в) землі природно-заповідного та ін..природоохоронного призначення; що мають особливу природоохорон­ну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об'єктів природно-заповідного фонду

г) землі оздоровчого призначення;

ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення;

е) землі лісогосподарського призначення;

є) землі водного фонду;

ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

 

ВАРІАНТ 11