ТОП 10:

Право водокористування та його види.



Право водокористування визначається як використання вод (водних об'єктів) для задоволення потреб населення, промисло­вості, сільського господарства, транспорту та інших галузей госпо­дарства, включаючи право на забір води, скидання стічних вод та інші види використання вод (ст. 1 ВК України).

Розрізняють право водокористування в об'єктивному та суб'єктивному значеннях.

Суб'єктами (водокористувачами) в Україні можуть бути під­приємства, установи, організації і громадяни України, а також іноземні юридичні й фізичні особи та особи без громадянства.

Право водокористування, з огляду на підстави та порядок його виникнення, поділяється на два види: загальне та спеціальне.

Загальне водокористування пов'язане з реалізацією права кож­ного на безпечне для життя та здоров'я довкілля та виникає на підставі законів чи інших нормативних актів.

Для права загального водокористування відповідно до ст. 47 В К України характерні такі ознаки:

— здійснення тільки громадянами для задоволення їхніх потреб (купання, плавання на човнах, любительського і спортивного рибальства, водопою тварин, забору води з водних об'єктів без за­стосування споруд або технічних пристроїв та з криниць тощо);

— безоплатність;

— здійснення без закріплення водних об'єктів за певними осо­бами;

— здійснення без надання відповідних дозволів;

— передбачено для необмеженого кола осіб.

Особливості спеціального водокористування у тому, що воно здійснюється:

— шляхом забору води з водних об'єктів із застосуванням спо­руд або технічних пристроїв та скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти;

— фізичними та юридичними особами для задоволення питних та інших потреб населення;

— на підставі спеціальних дозволів, які видаються державними органами охорони навколишнього природного середовища — у разі використання води водних об'єктів загальнодержавного значення; Верховною Радою Автономної Республіки Крим, облас­ними, Київською та Севастопольською міськими Радами за пого­дженням з державними органами водного господарства — у разі використання водних об'єктів місцевого значення;

— за оплату

За строками здійснення спеціальне водокористування може бу­ти короткостроковим (до 3 років) або довгостроковим (від 3 до 25 років). У разі потреби строк спеціального водокористування може бути продовжено на термін, що не перевищує відповідного короткострокового або довгострокового водокористування.

Водокористування за цільовим призначенням буває:

— для задоволення питних і господарсько-побутових потреб населення;

— для лікувальних, курортних і оздоровчих цілей;

— для потреб галузей економіки: сільського і лісового госпо­дарства, промислових і гідроенергетичних потреб, водного транс­порту, рибного і мисливського господарства, протипожежних потреб.

3. 80. Відповідальність за порушення лісового за-тва

За порушення лісового законодавства України ст. 105 JIK України передбачає настання кримінальної, адміністративної, цивільно-правової та дисциплінарної відповідальності і містить перелік найбільш вірогідних правопорушень, за які може наставати юридична відповідальність.

Усі правопорушення зазвичай поділяють на певні групи:

1) правопорушення, які завдають шкоду лісу як природному об'єкту

2) правопорушення, що посягають на право власності чи право користування лісами

3) правопорушення у сфері різних видів лісокористування: Значна кількість порушень посягає на порядок ведення лісового господарства.

КпАП передбачена адміністративна відповідальність за:

— незаконне використання земель державного лісового фонду; порушення встановленого порядку використання лісосічного фонду, заготівлі і вивезення деревини, а також заготівлі живиці; незаконну переробку, пошкодження та знищення лісових культур і молодняка;знищення або пошкодження полезахисних лісових смуг та захисних лісових насаджень; здійснення лісових користувань не відповідно до мети або вимог, передбачених у лісорубному квитку (ордері) або лісовому квитку; засмічення лісів відходами;

КК України встановлює кримінальну відповідальність за знищення або пошкодження лісових масивів (ст. 245), незаконну порубку лісу (ст. 246), порушення законодавства про захист рослин (ст. 247).

Дисциплінарна відповідальність за порушення лісового законодавства застосовується до працівників у випадку невиконання ними трудових обов'язків, пов'язаних з охороною та захистом лісів і раціональним лісокористув, у порядку, встановленому законодавством України про працю.

Цивільно-правова відповідальність полягає в обов'язку юридичних осіб і громадян відшкодовувати шкоду, завдану ними внаслідок порушення лісового законодавства.

 

ВАРІАНТ 25

1. 79. Правові заходи охорони лісів

Організація охорони і захисту лісів передбачає здійснення комплексу заходів, спрямованих на збереження їх від пожеж, пошкодження, ослаблення та іншого шкідливого впливу, а також захист від шкідників і хвороб. На власників лісів та лісокористувачів покладено обов'язок розробляти та проводити в установлені строки відповідні протипожежні й інші заходи, спрямовані на збереження, охорону та захист лісів.

Основними заходами щодо охорони та захисту лісів є:

— встановлення обов'язку підприємств, установ, організацій та громадян, діяльність яких впливає або може впливати на стан і відтворення лісів, погоджувати свою діяльність з територіальними органами виконавчої влади з питань лісового господарства та з питань охорони навколишнього природного середовища, іншими органами

— можливість встановлення органами виконавчої влади та місцевого самоврядування заборон та обмежень на користування лісами на період пожежної небезпеки та під час проведення заходів зі шкідниками

— відтворення лісів шляхом їх відновлення та лісорозведення

— збереження біологічного різноманіття в лісах, яке здійснюється їх власниками та постійними лісокористувачами на генетичному, видовому, популяційному та екосистемному рівнях

— здійснення санітарно-оздоровчих заходів та санітарних вимог

— діяльність лісової охорони, яка поділяється на державну лісову охорону і лісову охорону інших постійних лісо- користувачів та власників лісів.

2.81Тваринний світ як об'єкт правової охорони і використання. Законодавство про охорону і використання тваринного світу

об'єктом правової охорони і використання законодавства про тваринний світ є дикі тварини, які належать до природного середовища та перебувають у стані природної волі, а також їх час­тини та продукти життєдіяльності.

Не належать до об'єктів тваринного світу залишки викопних тварин.

Режим охорони та використання об'єктів тваринного світу за­лежить від їх природного стану.

Об'єкти тваринного світу, які перебувають у стані природної волі у межах території України, її континентального шельфу або виключної економічної (морської) зони, є власністю Українсько­го народу, від імені якого ними розпоряджаються органи держав­ної влади та місцевого самоврядування.

Законодавством передбачено, що об'єкти тваринного світу мо­жуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. У державній та комунальній власності перебувають об'єкти тва­ринного світу, які утримуються (зберігаються) підприємствами, установами, організаціями відповідної форми власності з науко­вою, дослідницькою чи іншою метою.

У приватній власності перебувають об'єкти тваринного світу, які вилучені зі стану природної волі, розведені (отримані) у напіввільних умовах чи в неволі або ж набуті іншим шляхом, не за­бороненим законом.

Законодавство України містить норми, якими в інтересах захи­сту громадян або ж охорони довкілля чи самих тварин право влас­ності на об'єкти тваринного світу може бути обмежене, а у разі жорстокого поводження з ними — припинене в судовому порядку за позовом прокурора або органів контролю у галузі охорони, ви­користання і відтворення тваринного світу.

Сукупність законів та інших нормативно-правових актів, якими регулюються відносини по охороні, використанню і відтворенню тваринного світу, становить галузь фауністичного права. Крім вже згадуваних законів України «Про охорону навколишнього природного середовища» та «Про тваринний світ», складовими цієї галузі є закони України «Про мисливське господарство та полювання» (2000 р.), «Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них» (2003 р.), «Про бджільництво» (2000 р.), відповідні укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України тощо. Чимало норм, що стосуються охорони і використання тваринного світу, містяться у Земельному, Водному, Лісовому кодексах, Кодексі України про надра, Законі України «Про рослинний світ» та ін.

3. 96. Порядок створення й оголошення територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

виділяють декілька етапів:

1) підготовчий, на якому відбувається подання клопотань зацікавленими суб'єктами до державних органів, уповноважених проводити попередній розгляд;

2) попередній розгляд цих клопотань відповідними органами їх погодження з власниками і користувачами природних ресурсів;

3) розробка проектів створення територій та об'єктів природ­но-заповідного фонду;

4) прийняття рішення про організацію чи оголошення тери­торій та об'єктів природно-заповідного фонду;

5) відведення земельних ділянок або передача їх під охорону з оформленням охоронного зобов'язання.

 

Підготовка і подання клопотань про створення чи оголошення територій та об'єктів ПЗФ України можуть здійснюватися підрозділами центрального органу виконавчої влади в галузі охорони навколишнього природного середовища, науковими установами, природоохоронними громадськими об'єднаннями або іншими зацікавленими підприємствами, установами, організаціями та громадянами.

Клопотання має містити обґрунтування необхідності створення чи оголошення території або об'єкта ПЗФ України певної категорії, характеристику природоохоронної, наукової, естетичної та іншої цінності природних комплексів та об'єктів, що пропонуються для заповідання, відомості про місцезнаходження, розміри, характер використання, власників та користувачів природних ресурсів, а також відповідний картографічний матеріал.

До клопотань додаються документи, що підтверджують та доповнюють обґрунтування необхідності створення чи оголошення територій або об'єктів ПЗФ України.

Попередній розгляд клопотань про створення чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду здійснюється Мінприроди або його територіальним органами у місячний строк. У разі схвалення клопотань Мінприроди та його органами на місцях проводиться їхнє погодження з власниками та первинними користувачами природних ресурсів у межах територій, рекомендованих для заповідання.

На підставі результатів погодження клопотань Мінприроди забезпечує розробку спеціалізованими проектними та науковими установами проектів створення природних заповідників, біосферних заповідників, національних природних парків, заказників, пам'яток природи, парків-пам'яток садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення.

Розробка проектів створення регіональних ландшафтних парків, заповідних урочищ, а також заказників, пам'яток природи та парків-пам'яток садово-паркового мистецтва місцевого значення забезпечується органами Мінприроди на місцях. Розроблені проекти створення територій та об'єктів ПЗФ України передаються Мінприроди чи його органами на місцях органам, уповноваженим приймати рішення про створення чи оголошення територій та об'єктів ПЗФ України.

Прийняття рішень про створення чи оголошення територій, об'єктів ПЗФ України та їхніх охоронних зон здійснюється:

o Президентом України стосовно створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення;

o Верховною Радою АРК, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами стосовно організації чи оголошення територій та об'єктів ПЗФ місцевого значення та встановлення охоронних зон територій та об'єктів ПЗФ.

 

 

ВАРІАНТ 26







Последнее изменение этой страницы: 2016-04-26; Нарушение авторского права страницы

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 35.172.216.157 (0.006 с.)