Субєкти та обєкти права природокористування

Об'єктами права природокористування є конкретні природні об'єкти або їх складові частини, які підлягають або не підлягають індивідуалізації, закріплені на праві власності або на праві користування за конкретними суб'єктами, а також окремі властивості і якості цих об'єктів природи. Кожен об'єкт природокористування (земельна ділянка, водоймище, лісова ділянка тощо) визначає і його вид (землекористування, водокористування тощо). Природним об'єктам загального користування притаманні такі основні риси: а) вони не передаються і не закріплюються за конкретними суб'єктами, а використовуються без особливого дозволу всіма особами; б) санкціонований законом порядок використання природних об'єктів загального користування не має розвинутої детальної правової регламентації і полягає передусім у визначенні певних заборонних дій, а також певною мірою і дозволених дій; в) їх використання ніякою мірою не фіксується і не підлягає державній реєстрації.

Суб'єктами права природокористування є юридичні та фізичні особи, які у визначеному законом порядку набули право користування конкретними природними об'єктами для відповідних цілей і мають у зв'язку з цим певні права та обов'язки. Залежно від природного об'єкта, наданого в користування, їх називають водокористувачами, землекористувачами, лісокористувачами тощо. Природні ресурси можуть надаватися в користування державним і недержавним підприємствам, установам та організаціям, громадським об'єднанням, релігійним організаціям, спільним підприємствам, міжнародним об'єднанням та організаціям за участю українських, іноземних юридичних і фізичних осіб, підприємствам, які цілком належать іноземним інвесторам, а також громадянам України. У випадках, передбачених законодавством, природні ресурси можуть надаватися у право користування й іншим суб'єктам, наприклад, іноземцям чи особам без громадянства.

ВИСНОВКИ: Отже, суб'єктами права природокористування є юридичні та фізичні особи, які у визначеному законом порядку набули право користування конкретними природними об'єктами для відповідних цілей і мають у зв'язку з цим певні права та обов'язки. Право природокористування виникає з приводу використання різних екологічних об'єктів. Ними можуть бути конкретні природні об'єкти або їх складові частини, які підлягають або не підлягають індивідуалізації, а також окремі властивості і якості цих об'єктів природи.

ДЖЕРЕЛА: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/; 2. Конституція України, з останніми змінами 02.03.2014. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80. 3. ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», в редакції від 01.01.2015. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12.

 

11. Підстави й порядок виникнення, припинення, зупинення та зміни права природокористування. Головними підставами виникнення права природокористування є юридичні дії. Юридичні дії як підстава виникнення права природокористування становлять складну юридичну сукупність, що включає: волевиявлення особи про надання їй у користування або у власність природного об'єкта; прийняття рішення компетентних державних органів або організацій, підприємств, установ, незалежно від форм власності; відведення в натурі природного об'єкта; видачу відповідного документа, який посвідчує право користування даним природним об'єктом.

Право природокористування може бути припинено, зупинено на деякий час або змінено тільки на підставах та в порядку, передбачених законом. Повне припинення права природокристування настає, коли природокористувач позбавляється права користування на весь наданий йому природний об'єкт. Частковим припиненням вважається вилучення у природокористувача тільки частини природного об'єкта із збереженням за ним права користування залишеною частиною.

Право користування природним об'єктом завжди припиняється із закінченням строку, на який він надавався. Підставою припинення права природокористування згідно із законодавством є необхідність вилучення природного об'єкта у природокористувача для державних, громадських та інших потреб. Загальнообов'язковою підставою припинення права природокористування є припинення діяльності підприємства, організації, установи, фермерського господарства, а також смерть громадянина. Обов'язково припиняється повністю або частково природокористування громадян, яке здійсняється всупереч цілям і вимогам, передбаченим відповідними документами на той або інший вид природокористування. Підставою припинення права природокористування є розірвання договору про тимчасове користування природним об'єктом, у тому числі і на умовах оренди.

Екологічне законодавство передбачає також випадки зупинення, обмеження і зміни права природокористування. Зупинення означає тимчасову заборону природокористування до виконання необхідних природоохоронних заходів.

Діяльність підприємств обмежується або тимчасово забороняється в разі перевищення ними лімітів використання природних ресурсів, порушення екологічних нормативів. Зміна права природокористування не означає припинення даного права, воно стосується лише самого змісту права користування, тобто змінює його мету, характер, а значить і правомочності природокористувача.

Висновок: Таким чином, кожний вид права природокористування має свій, визначений законом порядок припинення, зупинення або змін, який залежить від самої підстави припинення, зупинення або зміни і значною мірою від різновиду природних об'єктів.

Літ-ра: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/; 2. Земельний Кодекс України. Редакція від 06.06.2015.(http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2768-14), 3. ЗУ «Про оренду землі» Редакція від 05.04.2015.(http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/161-14), 4. Екологічне право України. Підручник/За ред. А. П. Гетьман, М. В. Шульга. – Харків, 2005. Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/law/getman_ekopu/part4/401.htm.

12. Поняття екологічної безпеки та правова основа її забезпечення. Види екологічної безпеки. ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 50) визначає екологічну безпеку як стан навколишнього природного середовища, при якому забезпечується попередження погіршення екологічної обстановки та виникнення небезпеки для здоров'я людей, що гарантується здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних екологічних, політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Об'єктами екологічної безпеки є права, матеріальні та духовні потреби особи; природні ресурси та навколишнє природне середовище як матеріальна основа державного і суспільного розвитку. Суб'єктами забезпечення екологічної безпеки є: Президент України, ВРУ, КМУ, РНБО України, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, суди загальної юрисдикції, прокуратура України, місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування тощо.

Види екологічної безпеки. 1. За територіальним принципом розрізняють: глобальну (міжнародну), національну (державну), регіональну, місцеву, об'єктову екологічну безпеку. 2. За способами забезпечення виокремлюють — техногенно-екологічну, радіоекологічну, соціально-екологічну, природну, економіко-екологічну безпеку та ін. 3. За об'єктами охорони можна вирізнити: загальну екологічну безпеку довкілля, яка включає: а) глобальну; б) національну; в) локальну; г) особисту екологічну безпеку громадян. 4. Залежно від причин порушення екологічної безпеки розрізняють таку, що виникла: внаслідок впливу на природний об'єкт людської діяльності; під впливом самих природних процесів. 5. Залежно від екологічно небезпечних видів діяльності, об'єктів на: технічну, хімічну, токсичну, біологічну, радіаційну, ядерну, гідротехнічних споруд, транспортних засобів тощо.

Висновок: Отже, екологічна безпека являє собою соціоприродну та наукову реальність, є об'єктом дослідження різних наук, оскільки охоплює складний комплекс взаємозв'язків людини з навколишнім природним середовищем. Нині триває процес удосконалення зазначеного правового інституту.

Літ-ра: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/; 2. ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», в редакції від 01.01.2015. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12., 3. ЗУ «Про основи національної безпеки України» від 19.06.2003р. (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/964-15), Екологічне право України. Підручник/За ред. А. П. Гетьман, М. В. Шульга. – Харків, 2005. Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/law/getman_ekopu/part4/401.htm.

 

13. Правові заходи забезпечення екологічної безпеки. Екологічна безпека на території України забезпечується здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Їх можна розподілити на кілька видів залежно від спрямованості дій: організаційно-превентивні, регулятивно-стимулюючі, розпорядчо-виконавчі, охоронно-відновлювальні та забезпечувальні. Вони утворюють своєрідний правовий механізм. Організаційно-превентивні заходи. Вони спрямовані на виявлення екологічно небезпечних для навколишнього природного середовища та здоров'я людини територій, зон, об'єктів і видів діяльності, а також здійснення певних заходів для попередження виникнення екологічної небезпеки. До них належать: 1) обліково-установчі; 2) реєстраційні; 3) експертно-оцінювальні; 4) інформаційно-прогностичні. Регулятивно-стимулюючі заходи. Вони являють собою систему юридичних норм і правил, спрямованих на регулювання відносин, забезпечення дотримання пріоритетів, нормативів, стандартів, лімітів та інших вимог у галузі екологічної безпеки. Розпорядчо-виконавчі заходи. Вони полягають у реалізації певних функцій у сфері забезпечення екологічної безпеки з боку спеціально уповноважених органів. Охоронно-відновлювальні заходи. Ці заходи спрямовані на локалізацію проявів екологічної небезпеки, здійснення ліквідаційних робіт, визначення правового режиму територій відповідно до рівня екологічного ризику, встановлення статусу осіб, які потерпіли від наслідків екологічної небезпеки. Забезпечувальні заходи. Вони спрямовані на попередження екологічних правопорушень в галузі забезпечення екологічної безпеки, захист права людини на безпечне для життя і здоров'я довкілля та пов'язані з ним інші екологічні права, а також застосування до винних осіб засобів державно-правового примусу в разі порушення вимог і норм екологічної безпеки.Екологічне законодавство закріплює можливість судового захисту порушених прав громадян внаслідок недотримання вимог екологічної безпеки.

Висновки: Отже, екологічна безпека на території України забезпечується здійсненням широкого комплексу взаємопов'язаних політичних, економічних, технічних, організаційних, державно-правових та інших заходів. Правові заходи забезпечення екологічної безпеки в Україні є важливим напрямом екологічного законодавства, адже вони забезпечують здорові та безпечні умови життя для українського суспільства.

Літ-ра: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/; 2. ЗУ«Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991р. (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12), 3. Земельний Кодекс України від 25.10.2001р.(http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2768-14), 4. Екологічне право України. Підручник/За ред. А. П. Гетьман, М. В. Шульга. – Харків, 2005. Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/law/getman_ekopu/part4/401.htm.

14.Юридична відповідальність за правопорушення в галузі екологічної безпеки. Підставою юридичної відповідальності в галузі екологічної безпеки є вчинення екологічного правопорушення. Чинне екологічне законодавство закріплює перелік правопорушень у галузі екологічної безпеки. Так, ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачає види правопорушень. Найбільш поширеним правопорушенням у галузі екологічної безпеки є недотримання відповідних екологічних нормативів, вимог та правил.

Згідно з видами екологічних правопорушень у галузі забезпечення екологічної безпеки винні особи можуть бути притягнені до дисциплінарної, адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності.

У Кодексі про адміністративні правопорушення України закріплені кілька складів правопорушень, що передбачають відповідальність громадян та посадових осіб за порушення екологічної безпеки. Так, адміністративна відповідальність наступає у випадках передбачених статтями: 46, 78, 82, 91, 93, 95, 96, 188 тощо.

Кримінальна відповідальність за злочини проти довкілля передбачена такими статтями в ККУ: 236 237; 253,272;274;275;327 тощо.

Цивільно-правова відповідальність передбачає обов'язок юридичних та фізичних осіб відшкодування шкоди, заподіяної ними внаслідок порушення нормативів, вимог та норм екологічної безпеки, тобто покладає на винних осіб майнові або інші зобов'язання.

Чинне екологічне законодавство передбачає відшкодування заподіяної шкоди, як правило, в повному обсязі без застосування норм зниження розміру стягнення та незалежно від плати за забруднення навколишнього природного середовища та погіршення якості природних ресурсів. Особи, які володіють джерелами підвищеної екологічної небезпеки, зобов'язані компенсувати заподіяну шкоду громадянам та юридичним особам. Шкода може бути заподіяна як навколишньому природному середовищу, так і здоров'ю та майну громадян або майну юридичних осіб. Відшкодування шкоди, спричиненої навколишньому природному середовищу, передбачається двома способами: в натурі або грошовому вираженні згідно із затвердженими у встановленому порядку таксами. Шкода, заподіяна здоров'ю та майну громадян, компенсується згідно із цивільним законодавством.

Висновок: Таким чином, порушення нормативів екологічної безпеки створює умови для проявлення екологічного ризику та в кінцевому підсумку призводить до виникнення реальної екологічної небезпеки для життя, здоров'я людини та навколишнього природного середовища. Тому екологічне законодавство України не даремно подбало про притягнення особи до відповідальності за порушення в галузі екологічної безпеки.

Літ-ра: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/; 2. ЗУ«Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991р. (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12), 3. КУпАП від 07.12.1984р. (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/80731-10), 4. ККУ від 05.04.2001 (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2341-14).

 

15. Поняття і зміст управління природокористуванням та охороною довкілля. Стаття 16 Конституції України встановила, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави. Реалізація цієї функції держави здійснюється через управління природокористуванням і охороною довкілля.Об'єктом управління стають відносини в галузі суспільства і відносини в галузі природного середовища. Управління природокористуванням і охороною довкілля базується як на основних принципах державного управління в цілому (плановість, компетентність, законність), так і на специфічних принципах, властивих природокористуванню в цілому (науковість, комплексність, платність спеціального природокористування та ін.). Ґрунтуючись на цих принципах, суб'єкти управління — державні органи, органи місцевого самоврядування та громадські об'єднання — повинні проводити діяльність, спрямовану на забезпечення ефективного використання природних ресурсів, охорону довкілля, екологічну безпеку.Чинне законодавство розрізняє державне та громадське управління природокористуванням. Управлінську діяльність держава здійснює і тоді, коли вона не є виключним власником природного об'єкта, тому що в цьому випадку подібна діяльність базується на праві суверенітету держави — верховенстві державної влади.Громадське управління в галузі екології здійснюють громадські об'єднання та організації, і його основним завданням є всіляке сприяння органам державної влади, місцевого самоврядування в забезпеченні процесу раціонального природокористування і збереження природного середовища.

Висновок: Отже, у сучасних умовах, коли проблеми взаємодії людини і природи набувають значення загальнонаціональних пріоритетів, сформувалась і отримала своє конституційне закріплення відносно нова функція держави — екологічна, спрямована на гармонізацію відносин суспільства і природи, забезпечення оптимального врахування економічних та екологічних інтересів суспільства за безумовної першості екологічних. У зв’язку з цим і виникла потреба в управлінні природокористуванням та охороною довкілля.

Літ-ра: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/; 2. КУ з ост. змінами 15.05.2014р. (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254), 3. ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», в редакції від 01.01.2015. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12., 4. Екологічне право України. Підручник/За ред. А. П. Гетьман, М. В. Шульга. – Харків, 2005. Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/law/getman_ekopu/part4/401.htm.

16. Органи державного управління загальної та спеціальної компетенції. Система державних органів, які здійснюють керівництво природокористуванням, базується на загальновизнаному в теорії управління їх поділі на органи спеціальної та загальної компетенції. Державні органи, до компетенції яких входить здійснення в тому чи іншому обсязі усіх функцій управління природокористуванням, незалежно від виду природного об'єкта та суб'єктів користування ним, є органами загальнодержавного управління. До державних органів загальної компетенції належать ВРУ, Президент України, КМУ, Верховна Рада і Рада міністрів АРК, державні адміністрації регіонів, органи місцевого самоврядування та їх виконавчі органи.Державні органи, наділені координаційними, організаційно-розпорядчими та контрольними функціями щодо навколишнього природного середовища або його частини, визнаються органами спеціальної компетенції. Сфера їхньої діяльності — організація, використання, відтворення та охорона природних об'єктів і довкілля в цілому. Провідним органом у галузі державного управління природокористуванням та охороною довкілля є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.Окрему групу державних органів становлять ті, що здійснюють певні спеціальні функції екологічного управління в галузі охорони довкілля і забезпечення екологічної безпеки. Їх діяльність стосується не конкретного, а фактично не визначеного кола природних об'єктів або природного середовища в цілому.Ще одним різновидом державного управління природокористуванням та охороною довкілля є галузеве управління. Суть його полягає в певній організаційній діяльності окремого міністерства чи відомства щодо забезпечення належних умов використання та охорони природних об'єктів, які експлуатуються підприємствами, що йому підпорядковані.

Висновок: Отже, система державних органів, які здійснюють керівництво природокористуванням, базується на загальновизнаному в теорії управління їх поділі на органи спеціальної та загальної компетенції. В основу такої класифікації покладено обсяг і характер правомочностей щодо природних об'єктів та функцій управління ними.

Літ-ра: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/; 2. КУ з ост. змінами 15.05.2014р. (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254), 3. Екологічне право України. Підручник/За ред. А. П. Гетьман, М. В. Шульга. – Харків, 2005. Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/law/getman_ekopu/part4/401.htm.

 

17. Державний моніторинг навколишнього середовища. ЗУ „Про охорону навколишнього природного середовища" (ст.20, 22) передбачено створення державної системи моніторингу довкілля та проведення спостережень за станом навколишнього природного середовища, рівнем його забруднення. Виконання цих функцій покладено на Мінприроди та інші центральні органи виконавчої влади, які є суб'єктами державної системи моніторингу довкілля, а також підприємства, установи та організації, діяльність яких призводить або може призвести до погіршення стану довкілля.

Моніторинг - це система спостереження, оцінки і прогнозу стану навколишнього середовища, яка здійснюється в різних масштабах, у тому числі і в глобальному. Система контролю за навколишнім середовищем включає основні види діяльності: систематичні спостереження за станом навколишнього середовища, визначення ступеня антропогенного-впливу на нього, з’ясування факторів і джерел такого впливу. Моніторинг повинен вирішувати такі завдання: - спостереження за станом біосфери; - визначення змін, обумовлених діяльністю людини; - прогноз і визначення тенденцій у зміні біосфери; - оцінка змін і тенденцій змін біосфери. Основне завдання біологічного моніторингу полягає у визначенні стану біотичної складової біосфери та її реакції на антропогенний вплив. Зміст геоекологічного моніторингу полягає в спостереженнях за змінами головних геосистем, з яких складається навколишнє середовище. Важливими з точки зору практичних дій при організації моніторингу в будь-яких масштабах є моніторинг забруднюючих речовин, моніторинг різних середовищ, моніторинг джерел впливу та ін.

Висновок: Екологічний моніторинг є найбільш універсальним, він охоплює питання і біологічного, і геофізичного моніторингу в їх тісному взаємозв'язку. Це особливо важливо, коли спостереження здійснюється на рівні екологічних систем.

Літ-ра: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/; 2. ЗУ«Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991р. (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12), 3. Земельний Кодекс України від 25.10.2001р.(http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2768-14), 4. Екологічне право України. Підручник/За ред. А. П. Гетьман, М. В. Шульга. – Харків, 2005. Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/law/getman_ekopu/part4/401.htm.

18.Державний облік у галузі природокористування й охорони навколишнього природного середовища. Ведення державних кадастрів природних ресурсів. Однією з основних функцій управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є облік. Суспільні відносини щодо здійснення державного обліку у відповідній галузі в загальному вигляді регулюються ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» (ст. 24) та актами природоресурсного законодавства.Державний облік у галузі природокористування та охорони довкілля — це систематичне групування інформації про стан навколишнього середовища, здійснення природоохоронних заходів та іншої екологічно важливої інформації, отриманої з первинних документів, що прийняті до обліку.

Однією з найбільш важливих форм обліку є державний статистичний облік. Він здійснюється Державним комітетом статистики України (Держкомстатом) за спеціально затвердженими формами державних статистичних спостережень.

Державні кадастри природних ресурсів -це систематизовані зводи відомостей про кількісні, якісні характеристики природних ресурсів, їх обсяг, оцінку, характер та правовий режим, розподіл серед власників та користувачів, призначені для забезпечення органів державної влади, органів місцевого самоврядування, заінтересованих фіз. та юр. осіб інформацією з метою регулювання раціонального використання, охорони та відтворення природних ресурсів. В Україні відповідно до законодавства ведуться такі державні кадастри: Державний земельний кадастр, Державний водний кадастр, Державний лісовий кадастр, Державний кадастр родовищ та проявів корисних копалин, Державний кадастр рослинного світу, Державний кадастр тваринного світу, Державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду, Державний кадастр природних територій курортів, Державний кадастр природних лікувальних ресурсів, регіональні кадастри природних ресурсів. Порядок ведення кадастрів визначається інструкцією, затвердженою Мінприроди. Для оперативного задоволення потреб центральних і місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій та громадян у наданні відомостей з регіонального кадастру створюється автоматизована система його ведення, яка базується на використанні геоінформаційних технологій.

Висновок: Однією з основних функцій управління в галузі охорони навколишнього природного середовища є облік. Державний облік у галузі природокористування та охорони довкілля — це систематичне групування інформації про стан навколишнього середовища, здійснення природоохоронних заходів та іншої екологічно важливої інформації, отриманої з первинних документів, що прийняті до обліку.

Літ-ра: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/; 2. ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», в редакції від 01.01.2015. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12., 3. Земельний Кодекс України від 25.10.2001р.(http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2768-14), 4. ЗУ «Про державну статистику» від 17.09.1992р,