Правове регулювання використання й охорони вод.

Одним із видів природних об'єктів є води. Води виконують екологічну, економічну й культурно-оздоровчу функції. Екологічна виражається в забезпеченні природних умов життя на землі; економічна-у тому, що вони є досить важливим енергетичним і транспортним ресурсом, невід'ємною частиною промислового й сільськогосподарського виробництва; культурно-оздоровча виявляється у використанні їх для відпочинку, водного туризму, спортивно-любительського рибальства, санітарно-курортного лікування, організації заказників і заповідників. Правова охорона й використання вод в Україні забезпечується Конституцією України (1996 року), ВК України (1995 року)1, законами України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 року), "Про питну воду та питне водопостачання" (2002 року), "Про загальнодержавну програму розвитку водного господарства" (2002 року) та ін., розпорядженнями й указами Президента України, постановами Кабінету Міністрів України та ін.

Завданням водного законодавства є регламентація правових відносин з метою забезпечення збереження й науково обґрунтованого, раціонального використання вод для потреб населення й галузей економіки, відтворення водних ресурсів, охорона вод від забруднення, засмічення й вичерпання, запобігання шкідливим їх діям і ліквідація наслідків, поліпшення стану водних об'єктів, а також охорона прав підприємств, установ, організацій і громадян на водокористування.

Усі води - поверхневі, підземні, морські - входять до складу природних ланок водного круговороту.

На території України всі водні об'єкти становлять її водний фонд, до якого належать: а) поверхневі води, б) підземні води і джерела, в) внутрішні морські води і джерела і г) внутрішні морські води й територіальне море.

Висновок: ВК України закріплює особливе правове становище цих природних об'єктів на території держави як національне надбання всього народу. Це їх особливе правове становище спирається на поєднання специфічних характеристик вод як а) частини навколишнього природного середовища, екосистеми, б) природного об'єкта, в) об'єкта права власності (причому ВК України закріплює, що вони становлять виключну власність Українського народу і можуть надаватися лише в користування) і г) об'єкта нерухомості, на чому наголошують відповідні положення ЦК України.

Джерела: 1) 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/, 2. Водний кодекс України, Редакція від 01.01.2015, (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80) 3. Конституція України, з останніми змінами 02.03.2014. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80, 4. Екологічне право України. Підручник/За ред. А. П. Гетьман, М. В. Шульга. – Харків, 2005. Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/law/getman_ekopu/part4/401.htm.

31. Держ. управління та контроль у сфері використання та охорони водних ресурсів. Держ. управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюється за басейновим принципом на основі державних цільових, міждержавних та регіональних програм використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Державне управління в галузі використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів здійснюють КМ України, Уряд АРК, місцеві ради та їхні виконавчі комітети, спеціально уповноважені органи державної виконавчої влади та інші державні органи відповідно до законодавства України. Мінприроди України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, розвитку водного господарства і меліорації земель, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів. Держводагентство України входить до системи органів виконавчої влади та створюється для реалізації державної політики у сфері розвитку водного господарства і меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів. В Україні забезпечується взаємодія в управлінні водогосподарською і водоохоронною діяльністю за басейновим принципом. Управління у сфері охорони та використання вод здійснює також Міністерство надзвичайних ситуацій України (МНС України).

ВИСНОВКИ: Отже, діяльність у галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів здійснюють такі органи держ. влади: КМУ; Мінприроди України; Держ. служба геології та надр України, Держ. агентство водних ресурсів України та МНС України. Контроль за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів поділяється на державний та громадський. Держ контроль здійснюється КМУ, держ органами охорони навколишнього природного середовища, іншими спеціально уповноваженими держ органами відповідно до законодавства України. Громадський контроль здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища..

Джерела: 1) 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/, 2. Водний кодекс України, Редакція від 01.01.2015, (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/213/95-%D0%B2%D1%80), 3. Екологічне право України. Підручник/За ред. А. П. Гетьман, М. В. Шульга. – Харків, 2005. Режим доступу: http://www.ebk.net.ua/Book/law/getman_ekopu/part4/401.htm.

32. Право надрокористування та його види. Правова охорона надр. Право користування надрами є різновидом права природокори­стування. Суб'єктами права користування надрами згідно зі ст. 13 Кодек­су України про надра можуть бути підприємства, установи, ор­ганізації, громадяни України, а також іноземні юридичні особи та громадяни. Об'єктами є конкретні юридичне відокремлені ділянки надр, закріплені на праві користування за певними суб'єктами. За терміном користування надрами може бути постійним або тимчасовим. Постійне - користування надрами без заздалегідь встановленого строку. Тимчасове користування надрами може бу­ти короткостроковим (до 5 років) і довгостроковим (до 20 років). У разі необхідності строки тимчасового користування надрами можуть бути продовжені. Розрізняються такі види користування надрами: 1) геологічне вивчення, у тому числі дослідно-промислові роз­робки корисних копалин загальнодержавного значення; 2) видобування корисних копалин; 3) будівництво та експлуатація підземних споруд, не пов'язаних з видобуванням корисних копалин, у тому числі споруд для підземного зберігання нафти, газу та інших речовин і матеріалів, захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, скидання стічних вод; 4) створення геологічних територій та об'єктів, що мають важ­ливе наукове, культурне, санітарно-оздоровче значення (наукові полігони, геологічні заповідники, заказники, пам'ятки природи, лікувальні, оздоровчі заклади та ін.); 5) задоволення інших потреб (ст. 14 Кодексу України про надра). Згідно з чинним законодавством про надра основними вимогами в галузі їх охорони є такі: - забезпечення належного правового регулювання охорони надр; -додержання встановленого порядку надання надр у користування; -раціональне вилучення і використання запасів корисних копалин і наявних у них компонентів; тощо. Правову охорону надр забезпечують вищі і місцеві органи держ влади і управління у сфері регулювання гірничних відносин, КМУ, Верховна Рада АРК, області, міські, селищні і сільські Ради народних депутатів, Міністерство екології та природних ресурсів України, Комітет України з питань геології та використання надр, Комітет України по нагляду за охороною праці.

Висновки: Отже, У ст. 4 КУпН передбачено, що надра є виключною власністю народу України і надаються тільки у користування. У зв'язку з цим використання надр можливе тільки на праві користування, а на праві власності використання корисних властивостей надр не здійснюється. Велику роль в охороні надр належить держ контролю і нагляду в гірничій справі, які спрямовані на забезпечення додержання всіма держ.органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами встановлено порядок користування надрами, виконання інших обов’язків щодо охорони надр, установлених законодавством України.

Джерела: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/ 2)Кодекс Укр. про надра в ред.. від 01.01.2015. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/132/94; 3) постанова КМУ: “Про Державний фонд родовищ корисних копалин України” від 2 березня 1993р., “Про затвердження класифікації запасів і ресурсів корисних копалин державного фонду надр” від 5 травня 1997р. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/432-97

 

33.Правове регулювання охорони атмосферного повітря Як природний об'єкт атмосферне повітря являє собою природну суміш газів, що знаходиться за межами жилих, виробничих та інших приміщень. Критерієм розподілу атмосферного повітря (як природного об'єкта) та іншого повітря є природний, непорушний зв'язок повітря з довкіллям. В Конституції України передбачено, що атмосферне повітря є об'єктом права власності Українського народу, а кожний громадянин має право користуватися цими природними об'єктами права власності народу відповідно до закону (ст. 13 Конституції України ). Охорона атмосферного повітря — це система заходів, пов'язаних із збереженням, поліпшенням та відновленням стану атмосферного повітря, запобіганням його забрудненню та зниженням його рівня, впливу на нього хімічних сполук, фізичних та біологічних чинників. Вона здійснюється різноманітними способами. Метою охорони атмосферного повітря є забезпечення збереження сприятливого стану атмосферного повітря, його відтворення та поліпшення для підтримки екологічної безпеки життєдіяльності людини, а також запобігання шкідливому впливу на навколишнє природне середовище. У широкому значенні об'єктом охорони виступає атмосферне повітря у загальній сукупності без відокремлення будь-якої його частини. Безпосереднім об'єктом охорони та права користування є атмосферне повітря, яке розташоване найближче до землі, у місці проживання (перебування) людини. Суб'єктами охорони та права користування атмосферним повітрям є підприємства, установи, організації, громадяни України, а також іноземні фізичні та юридичні особи. Державне управління в галузі охорони атмосферного повітря відповідно до Закону здійснюють: КМУ; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань охорони здоров'я; Рада міністрів АРК, місцеві державні адміністрації, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування (ст. 4 Закону).

Отже, атмосферне повітря є одним з основних життєво важливих елементів навколишнього природного середовища. Задля запобігання забрудненню, поліпшення стану атмосферного повітря, воно підлягає охороні. Охоронні заходи спрямовані на підтримання екологічної рівноваги на території України, на забезпечення екологічної безпеки.

Джерела: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/, 2) КУ в ред.. від 15.05.2014р. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/25-480; 3)ЗУ «Про охорону атмосферного повітря» в ред.. від 26.04.2014 р. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2707-12

34. Управління й контроль у галузі охорони атмосферного повітря. Згідно зі ст. 3 ЗУ «Про охорону атмосферного повітря» управління в галузі охорони атмосферного повітря здійснюють КМУ, Мінприроди України, МОЗ України, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації, інші центральні та місцеві органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування.
Серед основних функцій управління в галузі охорони атмосферного повітря виділяють: - стандартизацію і нормування у галузі охорони атмосферного повітря; - здійснення екологічної та санітарно-гігієнічної експертизи; - організацію і здійснення контролю та моніторингу у галузі охорони атмосферного повітря; - державний облік шкідливих впливів на атмосферне повітря; - вирішення спорів з питань охорони і використання атмосферного повітря тощо.
Держ. контроль у галузі охорони атмосферного повітря здійснюється Департаментом гідрометеорологічної служби і моніторингу та Держекоінспекцією Міприроди України. Ці органи займаються: а) спостереженням за станом атмосферного повітря за хімічними, радіаційними, фізичними і біологічними показниками; б) збиранням, зберіганням, пошуком і обробкою інформації про стан атмосферного повітря; в) прогнозуванням і виявленням тенденцій зміни цього стану.

Висновки: Отже, під управлінням у галузі охорони атмосферного повітря розуміють діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, громадських об’єднань, спрямовану на збереження, поліпшення та відновлення стану атмосферного повітря, запобігання і зниження рівня забруднення атмосферного повітря, дотримання вимог атмосфероохоронного законодавства, запобігання правопорушенням у цій сфері та захист екологічних прав громадян. Місцеві органи державної виконавчої влади контролюють, як виконуються і дотримуються правила по оздоровленню навколишнього середовища, як здійснюється санітарна охорона атмосферного повітря.

Джерела: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/, 2)ЗУ «Про охорону атмосферного повітря» в ред.. від 26.04.2014 р. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2707-12; 3) ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» в ред.. від 01.01.2015 р. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12

 

 

35. Правове регулювання використання та охорони лісів. Використання лісових ресурсів здійснюється в порядку загального та спеціального використовування. Відповідно до ст. 66 ЛК України громадяни мають право в лісах державної і комунальної власності, а також за згодою власника в лісах приватної власності вільно перебувати, безоплатно без видачі спеціального дозволу збирати для власного споживання дикорослі трав'янисті рослини, квіти, ягоди, горіхи, гриби тощо, крім випадків, передбачених ЛК та іншими законодавчими актами України. Громадяни під час здійснення загального використання лісових ресурсів зобов'язані дотримуватися вимог пожежної безпеки в лісах, користуватися лісовими ресурсами способами і в обсягах, що не завдають шкоди відтворенню цих ресурсів, не погіршують санітарного стану лісів. На відміну від загального, спеціальне використання лісових ресурсів здійснюється не тільки громадянами, але і юридичними особами за плату та по спеціальних дозволах. Видами використання лісових ресурсів є: заготівля деревини; заготівля другорядних лісових матеріалів; побічні лісові користування; використовування корисних властивостей лісів для культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних, туристичних та освітньо-виховних цілей, потреб мисливського господарства, проведення науково-дослідних робіт. Спеціальне використовування лісових ресурсів здійснюється в межах лісових ділянок, виділених для цієї мети, без надання земельних ділянок. Воно проводиться за спеціальним дозволом, що видається безоплатно.Основним і найпершим заходом о хорони лісів є створення міцної правової бази їхнього раціонального вико­ристання і охорони, а саме: розробка і прийняття необхідних лісових законодавчих актів, а також їх своєчасне поновлення в залежності від потреб життя. Крім Лісового кодексу, лісове законодавство України по­повнилося рядом інших важливих нормативних актів. Кабінет Міністрів України постановами від 27 липня 1995 р. затвер­див «Санітарні правила в лісах України», «Правила рубок го­ловного користування в лісах України», «Порядок поділу лісів на групи, віднесення їх до категорії захисності та виділення особливо захисних земельних ділянок лісового фонду». 16 січня 1996 р. Кабінет Міністрів затвердив «Правила від­новлення лісів і лісорозведення».

ВИСНОВКИ: Отже, величезне і багатогранне значення лісів потребує їх на­дійної правової охорони. Право спроможне активно впливати на всі сторони проблеми раціонального використання і охо­рони лісів. Велику творчу силу права необхідно насамперед спрямувати на зміцнення охорони ґрунтозахисних, водоохо­ронних, кліматорегулюючих, оздоровчих та інших екологічних властивостей лісів.

Джерела: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/, 2. Лісовий кодекс України в ред.. від 01.01.2015 р. Доступ: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3852-12; 3. ЗУ «Про рослинний світ» в ред.. від 26.04.2014 р. (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/591-14)

36. Держ. Управління і контроль у сфері використання та охорони лісів. Управління в галузі використання, відтворення та охорони лісів - це визначена лісовим законодавством виконавчо-розпорядча діяльність органів держави, самоврядних та громадських інститутів у цій галузі. Держ управління поділяється на загальне та спеціальне.Відповідно до статтей 25-27 ЛК України загальне державне управління з дійснюють Президент України, КМУ, Уряд АРК, місцеві держ. адміністрації та інші органи відповідно до законодавства. Спеціальне держ. управління в цій сфері здійснюють Держ. комітет лісового господарства України, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України та їх органи на місцях. Основними функціями управління у галузі використання, відтворення, захисту та охорони лісів є: розподіл і перерозподіл лісів; ведення держ. лісового кадастру та обліку лісів; моніторинг лісів та лісова сертифікація; лісовпорядкування; організація відтворення лісів і лісорозведення; держ. контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів; вирішення спорів у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів. Контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів полягає у забезпеченні реалізації держ. політики у зазначеній сфері, додержання всіма держ., самоврядними, громадськими органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами, власниками лісів, постійними та тимчасовими лісокористувачами лісового законодавства, запобігання порушення законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів, своєчасне виявлення таких порушень і вжиття відповідних заходів щодо їх усунення. Держ контроль за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів здійснюють органи загальної та спеціальної компетенції. До органів загальної компетенції належать КМУ, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, інші місцеві органи державної виконавчої влади та місцевого самоврядування. Виробничий контроль у галузі ведення лісового господарства у всіх лісах здійснює Державний комітет лісового господарства України та його органи на місцях, а також власники лісів, постійні та тимчасові лісокористувачі.Громадський контроль за використанням, відтворенням, захистом та охороною лісів здійснюється громадськими інспекторами охорони навколишнього природного середовища.

Висновки: Отже, державне управління у сфері використання та охорони лісів є формою здійснення функцій, які випливають зі змісту права власності держави на ліси. Воно поділяється на загальне та спеціальне. Управління і контроль у сфері охорони та використання лісів являє собою діяльність центральних органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських об’єднань, спрямовану на забезпечення раціонального використання природних рослинних ресурсів, їх охорону, дотримання вимог екологічного законодавства.

Джерела: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/, 2) Лісовий кодекс України в ред.. від 01.01.2015 р. Доступ: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3852-12; 3) ЗУ «Про рослинний світ» в ред.. від 26.04.2014 р.. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/591-14

37. Правове регулювання використання та охорони рослинного світу Ст. 3 ЗУ "Про рослинний світ" вказує, що рослинний світ - це сукупність усіх видів рослин, а також грибів та утворених ними угруповань на певній території. Відповідно до Закону «Про рослинний світ» використання при­родних рослинних ресурсів здійснюється в порядку загального або спеціального використання. У порядку загального використання природних рослинних ресурсів громадяни можуть збирати лікарську і технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші харчові продукти для задоволення власних потреб, а також використовувати ці ресурси в рекреаційних, оздоровчих, культурно-освітніх та виховних цілях. Спеціальне використання природних рослинних ресурсів здійсню­ється за дозволом юридичними або фізичними особами для задоволен­ня їх виробничих та наукових потреб, а також з метою отримання прибутку від реалізації цих ресурсів або продуктів їх переробки. Видами спеціального використання природних рослинних ресурсів є: збирання лікарських рослин; заготівля деревини під час рубок головного корис­тування; заготівля живиці; заготівля кори, лубу, деревної зелені, дерев­них соків тощо; збирання квітів, ягід, плодів, горіхів, насіння, грибів, лісової підстилки, очерету тощо; заготівля сіна; випасання худоби. Спеціальне використання природних рослинних ресурсів загально­державного значення здійснюється за дозволом, що видається в по­рядку, який визначається КМУ, а природних рослинних ресурсів місцевого значення — за дозволом, що видається в порядку, який визначається Верховною Радою АРК та органами місцевого самоврядування.

Охорона рослинного світу здійснюється центральними та місцеви­ми органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, власниками та користувачами (у тому числі орендарями) земельних ділянок, на яких розташовані об’єкти рослинного світу, а також корис­тувачами природних рослинних ресурсів. Як встановлено у Законі «Про рослинний світ», охорона рослин­ного світу забезпечується: встановленням правил і норм охорони, ви­користання та відтворення об’єктів рослинного світу; проведенням екологічної експертизи та інших заходів з метою запобігання загибелі об’єктів рослинного світу в результаті господарської діяльності; за­хистом земель, зайнятих об’єктами рослинного світу, від ерозії, під­топлення, заболочення, забруднення тощо; створенням та оголошенням територій та об’єктів природно- заповідного фонду; організацією наукових досліджень, спрямованих на забезпечення здійснення заходів щодо охорони та відтворення об’єктів рослинного світу; занесенням рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів рослин до Червоної книги України; вста­новленням юридичної відповідальності за порушення порядку охоро­ни та використання природних рослинних ресурсів; здійсненням ін.. заходів щодо охорони рослинного світу.

Висновки:Отже, одним з основних складників навколишнього природного сере­довища є рослинний сві.. Він є одним з найважливіших природних чинників подальшого розвитку суспіль­ства.. Правове регулювання його використання та охорони має надзвичайно важливе значення для підтримання екологічної рівноваги, забезпечен­ня екологічного збалансованого процесу експлуатації всіх природних ресурсів.

Джерела: 1) 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/, 2. ЗУ «Про рослинний світ» в ред.. від 26.04.2014. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/591-14 38.

38.Управління і контроль у сфері використання та охорони рослинного світу. Держ. управління у сфері охорони та використання рослинного світу здійснюють КМУ, Рада міністрів АР Крим, місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища та інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції. Відповідно до ЗУ «Про Кабмін України» від 21 грудня 2006 р. КМУ повинен забезпечувати: розроблення і здійснення заходів щодо створення матеріально-технічної бази та інших умов, необхідних для розвитку рекреаційного господарства; проведення держ. політики у сфері охорони природи, екологічної безпеки та природокористування; розроблення та виконання держ. і міждержавних екологічних програм); здійснювати в межах своїх повноважень держ. управління у сфері охорони та раціонального використання рослинного світу, інших природних ресурсів; приймати рішення про обмеження, тимчасову заборону (зупинення) або припинення діяльності підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності у разі порушення ними законодавства про охорону навколишнього природного середовища та законодавства про рослинний світ; та ін.., передбачене законодавством.

Місцеві держ. адміністрації та органи місцевого самоврядування діють в межах, визначених ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про місцеві державні адміністрації», «Про місцеве самоврядування в Україні» та ін.. нпа, які визначають їх компетенцію в сфері забезпечення охорони та використання рослинного світу. Спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони навколишнього природного середовища є Міністерство охорони навколишнього природного середовища України.

Громадяни та їх об'єднання відповідно до ЗУ«Про рослинний світ» мають право брати участь у розгляді центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів АРК, місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування питань, пов'язаних з охороною та використанням рослинного світу, сприяти цим органам у здійсненні заходів щодо охорони, невиснажливого використання та відтворення об'єктів рослинного світу, а також ініціювати відповідні заходи. Громадськийконтроль у галузі охорони рослинного світу здійснюють громадські інспектори з охорони довкілля.

Висновки: Отже, держ. управління у сфері використання та охорони рослинного світу є формою здійснення функцій, які випливають зі змісту права власності держави на об’єкти рослинного світу. Управління та контроль у сфері охорони та використання рослинного світу являє собою діяльність центральних органів державної виконавчої влади, місцевого самоврядування, громадських об’єднань.

Джерела: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/, 2. ЗУ «Про рослинний світ» в ред.. від 26.04.2014. http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/591-14; 3. ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» в ред.. від 01.01.2015 р. Режим доступу: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12;

39.Правове регулювання використання та охорони тваринного світу. Правовою основою є ЗУ "Про тваринний світ" від ІЗ грудня 2001 року, "Про виключну (морську) економічну зону України" від 16 травня 1995 року, "Про мисливське господарство і полювання" від 22 лютого 2000 року, "Про рибу, інші водні живі ресурси та харчову продукцію з них" від 6 лютого 2003 року, інші нормативні акти України, а також міжнародні угоди. Завдання законодавства про тваринний світ України полягає в регулюванні відносин у галузі охорони, раціонального використання і відтворення об'єктів тваринного світу, збереження та поліпшення середовища його перебування, забезпечення умов сталого існування їх видової і популяційної різноманітності.

Відносини в галузі охорони і використання сільськогосподарських, свійських та інших тварин для господарських, наукових, естетичних цілей регулюються не екологічним, а цивільним, аграрним чи іншим законодавством України.

Об'єктами користування можуть бути як безпосередньо хордові (хребетні та безхребетні) тварини в усій їх біологічній різноманітності на всіх стадіях розвитку, так і їх частини (роги, шкіра тощо), а також продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск, пух тощо). Житла і споруди тварин, а також території, що є середовищем їх перебування та шляхами міграції, підлягають охороні. Дикі тварини можуть перебувати у стані природної волі, у неволі чи напіввільних умовах. Така ознака досить суттєва при визначенні суб'єкта права розпорядження тваринним світом та законності набуття тварин у власність чи користування. Тваринний світ, що перебуває у стані природної волі, належить до природних ресурсів загальнодержавного значення. Відповідно дикі тварини та інші об'єкти тваринного світу, вилучені зі стану природної волі, розведені (отримані) у неволі чи напіввільних умовах або набуті іншим дозволеним законодавством шляхом, можуть перебувати у приватній власності юридичних чи фізичних осіб.

Висновки: Отже, тваринний світ є невід'ємним компонентом навколишнього природного середовища, національним багатством України, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних цінностей, саме тому підлягає обов’язковій охороні та регулюванню використання, що встановлено законодавством України.

Джерела: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/, 2. ЗУ «Про тваринний світ» в ред. від 09.05.2015 р. Доступ: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2894-14, 3. ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» в ред.. від 01.01.2015 р. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12

40. Управління й контроль в галузі використання та охорони тваринного світу. Держ. управління у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу здійснюють КМУ, Рада міністрів АР Крим, місцеві держ. адміністрації, центральний орган виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади з питань лісового господарства України в галузі ведення мисливського господарства, центральний орган виконавчої влади з питань рибного господарства України, їх органи на місцях, інші держ. органи.

Істотну роль у галузі управління тваринним світом виконує Мін-природи України та його органи на місцях. У межах повноважень, визначених ЗУ «Про тваринний світ», органи Мінприроди України здійснюють координацію діяльності інших спеціально уповноважених органів держ. виконавчої влади у цій сфері, контроль за додержанням вимог фауністичного законодавства усіма підприємствами, установами, організаціями та громадянами, моніторинг та облік тваринного світу. Основними напрямами діяльності органів управління в галузі використання, відтворення і охорони тваринного світу є: ведення держ. кадастру і моніторингу тваринного світу; розподіл і перерозподіл тваринного світу; планування заходів у галузі охорони і використання тваринного світу; держ. та громадський контроль за охороною і використанням тваринного світу; вирішення спорів, пов'язаних з використанням тваринного світу. До основних функцій управління належить контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу. Завданням контролю у цій галузі є забезпечення дотримання вимог фауністичного законодавства всіма державними органами, підприємствами, установами, організаціями та громадянами. Такий контроль може бути державним, громадським і відомчим. Органами, які здійснюють державний контроль у галузі, є: КМУ, Мінприроди України та його органи на місцях; місцеві органи державної виконавчої влади, інші держ. органи, органи місцевого самоврядування тощо. Громадський контроль у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу здійснюється громадськими інспекторами з охорони довкілля. Відомчий контроль в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу зобов'язані здійснювати ті органи, у віданні яких знаходяться підприємства, установи, організації, що використовують об'єкти тваринного світу.

Висновки: Отже, управління і контроль в галузі викори­стання і охорони тваринного світу як об'єкта загаль­нодержавного значення - це особливий інститут фауністичного права, який включає в себе сукупність правових норм, що визначають права і обов'язки державних, самоврядних та громадських органів з ор­ганізації раціонального використання, відтворення тваринного світу та забезпечення його охорони; а також це діяльність відповідних органів управління стосовно тваринного світу.

Джерела: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/, 2. ЗУ «Про тваринний світ» в ред. від 09.05.2015 р. Доступ: http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/2894-14; 3. ЗУ «Про охорону навколишнього природного середовища» в ред.. від 01.01.2015 р. http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1264-12

41.Поняття та основні складові національної екологічної мережі України..

Екологічна мережа (екомережа) України - це єдина територіальна система, яка створюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біологічного різноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного і рослинного світу, генетичного фонду, шляхів міграції тварин через поєднання територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Відносини, пов'язані з формуванням в Україні екомережі, регулюються законами України «Про екологічну мережу України» (2004), «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» (2000), «Про Генеральну схему планування території України» (2002), Земельним кодексом України, а також законами України про окремі типи територій та об'єктів, що підлягають особливій державній охороні, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них. Ключовими територіями -території та об'єкти, віднесені законодавством України до категорії природних територій та об'єктів особливої державної охорони. Сполучні території поєднають між собою ключові території, забезпечать міграцію тварин та обмін генетичного матеріалу. Буферні території - це місцевості з природним або частково зміненим станом ландшафту, що оточують найбільш цінні ділянки екомережі і створюються з метою забезпечення захисту ключових та сполучних територій від дії зовнішніх негативних факторів природного походження або спричинених діяльністю людини.До складу відновлюваних територій планується віднести території, для яких мають бути виконані першочергові заходи щодо відтворення первинного природного стану Це передусім законсервовані землі, тобто такі, що виведені з господарського обороту (сільськогосподарського або промислового) на певний термін для здійснення заходів щодо відновлення родючості та екологічно задовільного стану ґрунтів, а також для встановлення або повернення (відновлення) втраченої екологічної рівноваги у конкретному регіоні.

Висновок: Отже, з вищенаведеного можна зробити висновок, що законодавство по національній екологічній мережі є достатньо широким та в повноті регулює правові відносини, які виникають у сфері НЕМ, складові НЕМ є пов’язаними між собою елементами, тому їх розділення не є 100-відсотким виокремленням,а є абстрактно зазначеним поділом.

Джерела: 1. сайт А. Мирошниченка, Режим доступу: http://www.amm.org.ua/ru/, 2) ЗУ«Про екологічну мережу України» від 24.06.2004 (http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2894-14), 3. ЗУ«Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000-2015 роки» від 21.09.2000 (http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1989-14), 4. ЗУ «Про Генеральну схему планування території України», Редакція від 18.11.2012 (http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/3059-14), 5. Земельний КУ, Редакція від 06.06.2015, (http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2768-14).

42. Поняття та правова класифікація територій та об’єктів природно-заповідного фонду України. Території та об'єкти природно-заповідного фонду - найважливіші об'єкти екологічної мережі, яка являє собою єдину територіальну систему, що утворюється з метою поліпшення умов для формування та відновлення довкілля, підвищення природно-ресурсного потенціалу території України, збереження ландшафтного та біорізноманіття, місць оселення та зростання цінних видів тваринного та рослинного світу, генетичного фонду, а також інших тери