Екологічне право. Законодавчі та нормативні акти про охорону довкілля

Суспільні відносини у сфері взаємодії суспільства та природи регулюються відповідними нормативно-правовими актами різної юридичної сили – Конституцією, законами, урядовими підзаконними актами, відомчими нормативними актами та нормативними актами місцевих органів влади. В Україні головними джерелами екологічного права є:

– Конституція України;

– Комплексний Закон України «Про охорону навколишнього» природного середовища» (1991 р.);

– Закон України «Про пестициди і агрохімікати» (1995 р.);

– Закон України «Про природно-заповідний фонд» (1992 р.);

– Закон України «Про охорону атмосферного повітря» (1992 р.);

– Закон України «Про тваринний світ» (1993 р.);

– Закон України «Про екологічну експертизу» (1995 р.);

– Закон України «Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку» (1995 р.);

– Закон України «Про поводження з радіоактивними відходами» (1995 р.);

– Закон України «Про видобування і переробку уранових руд» (1997 р.);

– Закон України «Про відходи» (1998 р.);

– Закон України «Про захист рослин» (1998 р.);

– Закон України «Про рослинний світ» (1999 р.);

– Закон України «Про загальнодержавну програму поводження з токсичними відходами» (2000 р.);

– Земельний кодекс України;

– Лісовий кодекс України;

– Водний кодекс України;

– Кодекс про надра України;

– Постанова Верховної Ради «Про основні напрями державної політики в області охорони НПС, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» (1998 р.);

– Нормативно-правові акти ДПА України в галузі природокористування;

– Державні стандарти України (13. Навколишнє середовище. Захист довкілля та здоров’я людини. Безпека)

– Рішення місцевих рад народних депутатів тощо.

Крім того, Україна є Стороною в понад 70 міжнародних дво­- та багатосторонніх угод. Основні:

– Конвенція про водно-болотні угіддя (1971 р.);

– Конвенція про охорону всесвітньої культурної і природної спадщини (1972 р.);

– Конвенція про міжнародну торгівлю рідкісними видами дикої фауни і флори (1973 р.);

– Конвенція про запобігання та контроль професійного ризику, викликаного канцерогенними речовинами і агентами (1974 р.);

– Конвенція про запобігання професійному ризику робітників у зв’язку з небезпекою забруднення робочих місць шумом, вібрацією і забрудненням повітря (1977 р.);

– Конвенція про охорону дикої флори і фауни та природних середовищ їх існування в Європі (1979 р.);

– Конвенція про збереження мігруючих видів диких тварин (1979 р.);

– Конвенція про захист Чорного моря від забруднення (1992 р.);

– Конвенція про захист озонової оболонки (1985 р.);

– Конвенція про раннє повідомлення про ядерні аварії (1986 р.);

– Конвенція про допомогу у випадку ядерної аварії або витоку радіоактивних речовин (1986 р.);

– Конвенція про контроль над трансграничним переміщенням небезпечних відходів і їх розміщенням (1989 р.);

– Конвенція про охорону біологічного різноманіття (1994 р.)

Земельний кодекс України. Охорона земель включає правові, організаційні, економічні, ін­ші заходи, спрямовані на раціональне використання їх, запобігання необґрунтованому вилученню земель із сільськогосподарського обігу, захист від шкідливих антропогенних впливів, а також на відтворення і підвищення родючості ґрунтів, продуктивності земель лісового фонду, забезпечення режиму земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

Система раціонального використання земель повинна мати приро­доохоронний, ресурсозберігаючий, відтворювальний характер і перед­бачати збереження ґрунтів, обмеження негативного впливу на них, а також на рослинний і тваринний світи, гірські породи, водні джере­ла та інші компоненти навколишнього середовища.

Власники землі і землекористувачі (в тому числі орендарі) по­винні здійснювати раціональну організацію території, захист земель від водної та вітрової ерозії, підтоплення, заболочення, засолення, забруднення відходами виробництва, хімічними та радіоактивними речовинами та інших процесів руйнування; рекультивації, порушених земель зняття, використання і збереження родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов’язаних з порушенням земель; тимчасову консервацію деградованих сільськогосподарських угідь, якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів.

Кодекс про надра України. Надра повинні продуктивно використовуватись відповідно до цілей, для яких вони надані. Користувачі надр зобов’язані забезпечити повноту вивчення надр, їх раціональне, комплексне використання і охорону, а також безпечне для людей, майна та навколишнього природного середовища ведення робіт, пов’язаних з використанням надр. Вони по­винні піклуватись про охорону атмосферного повітря, земель, лісів, вод, заповідників, пам’яток природи, а також будинків і споруд від шкідливого впливу гірничих робіт. При порушенні надрокористувачем його обов’язків раціонального використання надр та їх охорони право користування надрами може бути повністю або частково припинене.

До основних вимог щодо охорони надр належать:

– забезпечення повного і комплексного геологічного вивчення надр;

– раціональне вилучення і використання корисних копалин і на явних у них компонентів;

– недопущення шкідливого впливу робіт, пов’язаних з користуванням надрами;

– охорона родовищ корисних копалин від затоплення, обводнення, пожеж та інших факторів, що впливають на якість корисна копалин і промислову цінність родовищ або ускладнюють їх розробку;

– запобігання необґрунтованій і самовільній забудові площ залягання корисних копалин;

– недопущення шкідливого впливу робіт, пов’язаних з користуванням надрами;

– запобігання забрудненню надр при підземному зберіганні нафти, газу та інших родовищ;

– захоронення шкідливих речовин і відходів виробництва, ски­дання стічних вод без шкідливого впливу на НПС.

Водний кодекс України. З метою охорони вод законодавство України обмежує скидання у водні об’єкти виробничих і побутових відходів, забороняє забруднення вод отрутохімікатами та мінеральними добривами, передбачає необхідність встановлення округів і зон санітарної охорони та проведення інших водоохоронних заходів. На водокористувачів покладається обов’язок дбати про економне використання вод, відновлення та по­ліпшення їхньої якості. Вони повинні вживати заходи до повного припинення скидання у водні об’єкти неочищених і незнешкоджених стічних вод, ефективно використовувати очисні споруди.

Всі води підлягають охороні від забруднення, засмічення і вис­наження, бо ці процеси можуть заподіяти шкоду здоров’ю населення, зумовити зменшення рибних запасів, погіршення умов водокористуван­ня та інші шкідливі наслідки. 3 цією метою встановлюються зони (смуги) санітарної оборони зі спеціальним режимом, тобто території, на яких суворо обмежене господарювання, що може шкідливо впливати на стан водних процесів та водних ресурсів.

Водне законодавство забороняє введення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств та інших об’єктів, не забезпечених очисними пристроями, що попереджають забруднення і засмічення вод та шкідливу дію їх.

Лісовий кодекс України. Ліси України поділяються на дві групи. До першої належать ліси, що переважно виконують природоохоронні функції (водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні та оздоровчі), а також ліси природно-заповідного фонду. До другої групи належать ліси, що поряд з природоохоронними мають також експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісокористування.

В особливо цінних лісах першої групи (лісах заповідників, на­ціональних парків, рекреаційних зон, зон округів санітарної охорони курортів, джерел водопостачання, населених пунктів та інших) можуть проводитися тільки санітарні рубки. В інших лісах першої групи та у лісах другої групи проводяться усі види рубок способами, що спря­мовані на поліпшення природного складу і продуктивності лісів, по­ліпшення лісового середовища, збереження природоохоронних власти­востей лісів та ефективне використання їх деревних ресурсів.

Усі ліси підлягають охороні від пожеж, незаконних порубок, порушення встановленого порядку лісокористування, а також інших діянь, що завдають шкоду лісу. Усі лісокористувачі зобов’язані забезпечу­вати відтворення, охорону, захист і підвищення продуктивності лісо­вих насаджень і посилення їх корисних властивостей; дотримуватись науково обґрунтованих норм і порядку спеціального використання лісових ресурсів; вести лісове господарство способами, які б забезпечували збереження оздоровчих і захисних властивостей лісу, сприятливих умов для їх охорони, використання і відтворення.

Закон України «Про тваринний світ». Охорона тваринного світу здійснюється в правовому, організаційному, економічному, освітньому напрямі. Забезпечується вона шляхом встановлення правил і норм охорони, раціонального використання і відтворення об’єктів тваринного світу, заборон та обмеження у користуванні, охорони середовища перебування, умов розмноження, шляхів міграції тварин, створення охоронних територій з відповідним охорон ним режимом, розведення в неволі, рідкісних та зникаючих видів, створення центрів та «банків» для збереження їхнього генетичного матеріалу. Інші заходи – подання тваринам допомоги при захворюваннях та надзвичайних екологічних ситуаціях, запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих процесів, обмеження вилучення тварин для зоологічних колекцій, організацій, наукових досліджень, пропаганда ідей охорони фауни, регулювання торгівлі тваринами та полювання, створення системи державного моніторингу тваринного світу, виховання громадян у дусі гуманного ставлення до тварин. Закон передбачає державний і громадський контроль за використанням тваринного світу, державний облік і кадастр тварин.

Закон України «Про охорону атмосферного повітря». Закон передбачає, що підприємства, установи і організації, діяльність яких пов’язана з викидами полютантів в атмосферу, повинні бути оснащені устаткуванням і апаратурою для очищення викидів в атмосферу, а також приладами контролю. Викиди забруднюючих речовин стаціонарними джерелами забруднення допускаються на підставі дозволів, які видаються спеці­альними уповноваженими органами. В разі порушення умов, встановле­них цими дозволами, а також у випадках, що загрожують здоров’ю населення, викид забруднюючих речовин може бути обмежений або прилине ний. Зведення в експлуатацію нових і реконструйованих підприємств та об’єктів, що не підлягають вимогам по охороні атмосферного повітря, забороняється. Забороняється також впровадження відкриттів. винаходів, раціоналізаторських пропозицій, нових технічних систем, речовин і матеріалів, а також придбання за кордоном технологічного обладнання, якщо вони не відповідають встановленим в України вимогам по охороні атмосферного повітря і не забезпечені технічними засобами контролю за викидами в атмосферне повітря.

Стан атмосферного повітря, прогноз його змін і завдання його охорони повинні враховуватись при розміщенні і розвитку міст та інших населених пунктів. Проектування, забудова, реконструкція міст та інших населених пунктів провадяться відповідно до санітарно-гігієнічних норм і правил охорони атмосферного повітря. З лютою запобі­гання впливу шкідливих речовин, що викликають зміни, несприятливі для населення, рослинного і тваринного світу, законом передбачено встановлення ГДК забруднюючих речовин в атмосферному повітрі, нор­мативів ГДВ забруднюючих речовин в атмосферу, нормативів гранично допустимих шкідливих впливів на атмосферу фізичних (шум, вібрації)та інших факторів.

Закон України «Про природно-заповідний фонд». Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об’єкти, які мають особливу природо охоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, які повністю або частково вилучаються з господарського вжитку для збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світів, підтримання загального екологічного балансу і фонового забезпечення моніторингу НПС.

Природно-заповідний фонд України використовується у природоохоронних, науково-дослідних, оздоровчих, рекреаційних та освітньо-виховних цілях. Природно-заповідний фонд України охороняється законодавством як національне надбання, щодо якого встановлюється особли­вий режим охорони, відтворення і використання. До території і об’єктів природно-заповідного фонду належать - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи, заповідні урочища, а та­кож штучно створені об’єкти (ботанічні сади, дендрологічні парки, зоологічні парки, парки-пам’ятки садово-паркового мистецтва).

На землях природно-заповідного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливам або може впливати негативно на стан природних та історико-культурних комплексів і об’єктів, чи перешкоджає використанню їх за цільовим призначенням.

Збереження територій та об’єктів природно-заповідного фонду забезпечується шляхом:

– встановлення заповідного режиму;

– організація систематичних спостережень за їх станом;

– проведення комплексних досліджень з метою розробки наукових основ збереження та ефективного використання їх;

– дотримання вимог, щодо охорони територій та об’єктів природно-заповідного фонду під час здійснення будь-якої діяльності;

– запровадження економічних важелів стимулювання природоохоронних заходів;

– здійснення державного та громадського контролю за дотриманням режиму охорони і використання їх;

– встановлення підвищеної кримінальної, адміністративної та цивільної відповідальності за порушення режиму охорони та використання їх, а також за знищення та пошкодження заповідних природних комплексів або об’єктів.

Управління в галузі організації, охорони та використання природно-заповідного фонду покладено на МОНПС України, спеціальні адміністрації територій, що охороняються, та служби охорони, які створюються у складі адміністрацій.