Досвід економічно-розвинених країн у сфері

Екологічного оподаткування

 

Відомо, що благоустрій кожної країни залежить від стану економіки і здоров’я населення, а здоров’я, насамперед, залежить від екологічного стану середовища. В основу екологічної політики розвинених країн світу покладено принцип кооперації. Його сутність полягає в тому, що у вирішенні екологічних питань узгоджено працюють держава, економіка і громадяни. Саме держава створює умови для діяльності фірм та окремих осіб із метою збереження якості середовища проживання людей. Також складено широкий комплекс правових інструментів з охорони та раціонального природокористування, що постійно вдосконалюються: закони про охорону довкілля, введення стандартів якості природного середовища, організація систем моніторингу, розробка і реалізація програм контролю за забрудненням, введенням екологічної експертизи всіх напрямів господарської діяльності тощо. Крім цього, існують економічні методи управління процесом природокористування:

– платежі за ресурси та забруднення;

– надання пільг в оподаткуванні підприємств;

– надання на пільгових умовах коротко- і довгострокових позичок для реалізації проектів, що забезпечують раціональне використання природних ресурсів та охорону НПС;

– звільнення від оподаткування фондів охорони довкілля;

– надання коштів підприємствам, установам, організаціям і громадянам на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв;

– інвестиції на охорону природи, створення державних та регіональних екологічних фондів;

– надання коштів на будівництво очисних споруд.

Важливою перевагою платіжної системи зарубіжних країн є те, що підприємець-забруднювач має новий спектр вибору рішень – забруднювати і платити, зупинити своє виробництво, інвестувати в очисне обладнання, внести зміни у виробничу технологію, в номенклатуру виробництва, змінити місце виробництва. У деяких штатах США, зокрема Орегон, Мічиган та Вермонт, запроваджено плату за забруднення у формі податку на пакувальні матеріали та тару. Цей досвід показав, що водночас зменшується і забруднення довкілля ними.

Економічне стимулювання природоохоронної діяльності зарубіжних країн не обмежується тільки примусовими методами: важливу роль відіграє політика надання пільг та економічної допомоги підприємствам, що здійснюють боротьбу із забрудненням. Особливе місце займають державні субсидії. Поряд із прямим субсидуванням промисловості у США використовується непряме субсидування, що надаються муніципалітетом, використовуються на будівництво очисних споруд та переробку промислових відходів. Отримання субсидій повною мірою заохочує подальше капіталовкладення, веде до збільшення поточних витрат американських корпорацій на охорону довкілля. Значимим важелем стимулювання природоохоронної діяльності вважається також і амортизація очисного обладнання. Закон про реформу податкової системи встановив утричі коротший термін амортизації для очисного обладнання проти промислового. Поряд з 10%-ною податковою знижкою на інвестиції під очисне устаткування використовуються й інші податкові пільги. У 1992 році в 30 штатах Америки очисні споруди та обладнання не обкладалися податком на власність. У 24 штатах ця категорія промислового обладнання звільнена від податків із продажу; в 16 штатах не стягуються податки за оренду очисного обладнання.

Говорячи про економічні важелі регулювання природоохоронної політики розвинених країн світу, не можна не торкнутися і сфери кредиту. Зокрема деякі економісти США, Японії, Німеччини вважають, що необхідно установити більші відсотки на позики, що використовуються для “забруднюваних” проектів, і надавати повні пільги галузям і виробництвам, які розробляють екологічно безпечні технології чи встановлюють очисне обладнання.

Наша держава завжди брала активну участь у роботі міжнародних організацій, пов’язаній з охороною навколишнього природного середовища. У 1992 р. на конференції ООН по НПС і розвитку в Ріо-де–Жанейро обґрунтовано необхідність узгодженого розгляду проблем стану довкілля і стратегії подальшого розвитку Людства. Главами 179 країн, в тому числі і нашої держави, прийнято “Порядок денний на ХХІ століття” на основі концепції стійкого розвитку. Розробка і реалізація концепції стійкого розвитку в нашій державі, забезпечення її економічної незалежності і екологічної безпеки, перехід її економіки до ринкових засад господарювання – потребує перебудови податкової та цінової систем. Ефективність такої перебудови вимагає узгодженості процесів у всіх аспектах державної політики: фінансовому, економічному, екологічному, соціальному тощо. Ці всі перебудови повинні бути спрямовані не тільки на економічне зростання, але й на забезпечення суспільної ефективності розвитку країни. Під суспільною ефективністю розуміється підвищення якості життя населення, покращення стану природних ресурсів і Біосфери нашої планети в цілому.

Першочерговим завданням в Україні є приведення національного законодавства у відповідності із чинними нормами міжнародного права і забезпечення узгодженості із міжнародними вимогами. Створено також ряд економічних методів управління процесом природокористування: платежі за ресурси та забруднення, рентні платежі за експлуатацію кращих природних ресурсів, штрафні платежі за понаднормативне використання природних ресурсів, плата за розміщення відходів, створення позабюджетних природоохоронних фондів тощо. За рахунок державного бюджету інвестуються переважно великі природоохоронні заходи загальноцільового призначення: державні програми ліквідації наслідків промислових аварій та стихійного лиха, державні територіальні й галузеві перспективні та поточні плани з охорони й відтворення природних ресурсів, державні плани й кошторис на ведення заповідного господарства в заповідниках, природних парках, пам’ятках природи, заказниках тощо. Капіталовкладення на ці заходи були завжди незначними, часто виділялись за залишковим принципом. У позитивному вирішенні екологічних проблем важливу роль почали відігравати і громадські і природоохоронні організації рухи та окремі особи, а також введення обов’язкової освіти у навчальних закладах. Але, як бачимо, цього недостатньо.

Як вказує зарубіжний досвід, одним із найбільш ефективних у мінімізації забруднення НПС виступає податкова система, а створення системи пільгового оподаткування передбачає як врахуванням інтересів власника виробництва, так і споживача.

Розглянемо, які ж позитивні сторони введення пільг у систему оподаткування:

– вирішуються локальні, регіональні та глобальні екологічні проблеми людства;

– покращуються соціально-економічні показники держави і, відповідно, генофонд нації;

– стимулюється охорона і раціональне використання природних ресурсів;

– збільшення ринку екологічно чистої продукції (послуг);

– забрудник має вибір: або платити за забруднення, або інвестувати дані кошти у мінімізацію негативного впливу.

І, нарешті, економічна вигідність для власників підприємств будь-якої форми власності, яка призведе до узгодженості дій у сфері природоохоронної політики.

«У людства повинно бути майбутнє. І воно може бути світлим. Нерозв’язних проблем немає. Пройти небезпечну ділянку шляху в майбутнє допоможе світло екологічних знань, активність, праця та високий професіоналізм»

М.Ф. Реймерс

Тема 6. Економічна та соціальна ефективність природоохоронної діяльності

 

План

6.1. Розрахунок економічних збитків від забруднення природного середовища. Види збитків.

6.2. Ефективність природоохоронної діяльності.

6.3. Головні еколого-економічні принципи природоохоронних заходів.

 

Література:

1. Вісник Податкової служби України. – 2000 (№10). – 2001 (№14,15).

2. Бобылев С.Н., Ходжаев А.Ш. Экономика природопользования. – М.: Тенс, 1997. – 272 с.

3. Глухов В.В., Лисочкина Т.В., Некрасова Т.В. Основы экономической экологии. – С.-Пб: Специальная литература, 1995. – 370 с.

4. Екологія: Підручник / С.І.Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М.А. Хвесик та ін.. – Вид. 2-ге, без змін. – К.: КНЕУ, 2006. – 371 с.

5. Запольський А.К., Салюк А.І. Основи екології: Підручник / За ред. К.М. Ситника. – К.: Вища школа, 2003. – 358с.: іл.

6. Охрана и оптимизация окружающей среды. – Под ред. А.А. Лаптева – К.: Либідь, 1990. – 154 с.

7. Ситник К.М., Брайон А.В., Гордецький А.В., Брайон А.П. Словарь-справочник по экологии. – К.: Наукова думка, 1994. – 666 с.

8. Экономика природопользования. Под ред. Л.Мельника, Э.Буна. Учебник. – К.: Наукова думка, 1998. – 480 с.

9. Цимбалюк С.Я., Авраменко Н.Л. Практикум з екології: Навчальний посібник. – Ірпінь: НУДПСУ, 2007. – 88 с.

10. Яремчук І.Г. Економіка природокористування. Навч. посібник. – К.: Пошуково-видавниче агентство “Книга Пам’яті України”, Видавничий центр “Просвіта”. – 2000. – 431 с.: іл.