Природні ресурси та їх класифікація

Як відомо, для нормального життя та діяльності людей необхідні: біологічні ресурси (повітря, вода, харчові продукти тваринного і рослинного походження); мінеральні і енергетичні ресурси – руди, нафта, вугілля тощо; кліматичні; простір для життя, роботи та відпочинку. Використання та переробка людиною природних ресурсів супроводжується поверненням у біосферу інших компонентів – залишків або відходів. Вони забруднюють біосферу, знижують цінність, ще невикористаних ресурсів.

Природні ресурси – це об’єкти, умови, процеси природи, які використовуються або можуть бути використані в суспільному виробництві як засоби виробництва та предмети споживання для задоволення матеріальних, наукових і культурних потреб людини тощо.

Їх поділяють на:

– реальні – ті, що використовуються у виробництві з урахуванням сучасного рівня розвитку продуктивних сил;

– потенційні – ті, що поки ще не можуть бути використані.

Природні ресурси використовуються у народному господарстві за допомогою продуктивних сил і виробничих відносин. Ставлення людини до природних ресурсів змінюється залежно від рівня розвитку науки і виробництва. Наприклад, нафта і кам’яне вугілля ще в середні віки належали до потенційних ресурсів, а зараз вже вони – реальні. Залежно від впливу людини на природні ресурси останні поділяються на невичерпні та вичерпні.

Невичерпні – це природні ресурси, нестача яких не відбувається тепер і не передбачається у майбутньому (наприклад, енергія морських хвиль, вітру, сонячної радіації, морських припливів і відпливів тощо).

Вичерпні – це природні ресурси, які при експлуатації можуть бути повністю вичерпані (наприклад, ресурси земних надр, біологічні). Вичерпні ресурси, в свою чергу, поділяються на відновні, відносно-відновні та невідновні.

Відновні природні ресурси – це ресурси, що здатні до самовідновлення за період господарської діяльності людини. До них належать усі живі організми (фітоценоз і зооценоз), продукти їх життєдіяльності та обміну речовин із зовнішнім середовищем. Невідновні – це ресурси, які не відновлюються в процесі використання людиною. Прикладом тут можуть бути корисні копалини.

Відносно-відновні – це, наприклад, лісові ресурси, ґрунти. Ґрунт вважається відносно-відновним природним ресурсом, тому що для відновлення порушеного шару ґрунту в 1 см природі потрібен великий проміжок часу – 250-350 років. Важливою особливістю відновних природних ресурсів є те, що при раціональному використанні їх запаси постійно відновлюються. Але це відбувається лише за певних умов і протягом певного часу.

Для раціонального використання природних ресурсів існує правило – не брати від природи більше, ніж потрібно, а також відновлювати все те, що піддається відновленню (наприклад, рослини і тварини, природні ландшафти, родючість ґрунтів тощо). Охорона та раціональне використання природних ресурсів, а саме невідновних, повинні проводитись у двох напрямах: економне використання відомих родовищ та пошуки нових відкладів. Під економним використанням треба розуміти зменшення обсягу розробок цих ресурсів та повне і раціональне використання родовищ. Існувала практика, коли видобували лише половину запасів нафти і кам’яного вугілля, а також інших корисних копалин, а коли видобуток ставав важчим і дорожчим, родовище просто залишали, А це і з зруйновані цілі мезоекосистеми, ландшафти, кругообіг речовин тощо.

Основною формою бережливого ставлення до корисних копалин є максимально можливе підвищення коефіцієнта їх вилучення при добуванні, а також підвищення коефіцієнта ефективності їх використання. Невичерпні природні ресурси можуть локально, або навіть глобально перетворюватися у більш або менш дефіцитні. Наприклад, зниження інтенсивності сонячної радіації при надмірній запорошеності атмосфери. В той час невідновні ресурси можуть бути за умови їх рециклювання (повторного використання після відповідної обробки) переведені у категорію відновних (більшість металів, наприклад).

Проблема відновних ресурсів набрала нині надзвичайної гостроти. Деякі відновні ресурси починають абсолютно виснажуватися, що негативно позначається на забезпеченості продуктами харчування.

2.3.3. Принципи природокористування

 

Домінуючим принципом природокористування до недавнього часу залишався економічний принцип, згідно з яким: критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої вигоди при якнайменших затратах. До природи відносились як до завойованого ворога, якого намагалися обкладати якнайбільшою контрибуцією. Головною метою природокористування було негайне одержання якнайбільшого зиску. Як від цього постраждає природа, не бралося до уваги. Лише тоді, коли порушення нераціонального антропогенного господарювання динамічної рівноваги геоекосистем почало обертатись величезними економічними збитками, в природокористуванні, згодом все ширше став впроваджуватися еколого-економічний принцип: критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої вигоди при якнайменших впливах на природне середовище.

Впровадження у практику (в 60-х – на початку 80-х років XX ст.) еколого-економічного принципу природокористування дало певні позитивні наслідки – сприяло утвердженню в суспільній свідомості нового природоохоронного мислення, усвідомленню більшістю населення всієї гостроти сучасної соціоекологічної кризи, розробці та частковому впровадженню у виробництво маловідходних, ресурсозберігаючих та екологічно чистих технологій, замкнених циклів водопостачання, очисних споруд та пристроїв, розширенню мережі об’єктів державного природно-заповідного фонду, зокрема створенню біосферних заповідників.

На сучасній стадії взаємодії суспільства і природи природокористування повинно базуватися на новому соціоекологічному принципі: критерієм ефективності господарської діяльності є одержання максимально можливої економічної вигоди при обов’язковому збереженні динамічної рівноваги геоекосистем, що досягається неперевищенням антропогенними навантаженнями гранично допустимих меж. Це означає перехід від пасивних галузевих природозахисних дій, спрямованих на боротьбу з негативними наслідками непродуманої діяльності, до наступальних випереджувальних – створення такої територіальної системи раціонального природокористування, яка б охоплювала і раціональне використання природних ресурсів, і охорону природи, і оптимізацію життєвого середовища людей, а значить, виключала б саму можливість виникнення конфліктних ситуацій між природою і суспільством.

Раціональне природокористування можна визначити як збалансовану взаємодію суспільства і природи, що забезпечує досягнення компромісу між соціально-економічними потребами суспільства і здатністю природи задовольняти їх без суттєвої шкоди для свого нормального функціонування. Охорона природи є, в свою чергу, складовою частиною раціонального природокористування і без якої природокористування не може вважатися раціональним.

У загальному вигляді принципи раціонального природокористування можуть бути сформульовані наступним чином:

– принцип «нульового рівня» споживання природних ресурсів: за нульовий рівень береться обсяг первинних природних ресурсів, використаних підприємством за попередній рік, а на наступний – зменшення рівня споживання, наприклад, на 2-7 %. У випадку перевищення, з порушника стягується штраф, який може перевищити прибутки підприємства;

– принцип відповідності антропогенного навантаження природно-ресурсному потенціалу регіону: дотримання даного принципу дозволить уникнути порушень природної рівноваги завдяки чітко визначеному збалансованому циклові використання і відновлення. Таке порушення законів функціонування природних систем відбувається у двох випадках:

а) за перевищення рівня антропогенного навантаження, що виражається в надмірній концентрації виробництва (саме завдяки цьому загострюється надто екологічна ситуація);

б) за невідповідності спеціалізації виробництва специфіці природно-ресурсного потенціалу;

– принцип збереження просторової цілісності природних систем у процесі їх господарського використання: в результаті господарської діяльності необхідно обов’язково враховувати історично сформовані взаємозв’язки між компонентами довкілля, оскільки зміна людиною одного або декількох призводить до певних перебудов в екосистемі, завдяки чому втрачається її опір, стійкість, саморегуляція;

– принцип збереження природообумовленого кругообігу речовин у процесі антропогенної діяльності: забруднення речовинами–ксенобіотиками (тобто, чужими, невластивими природі) призводить до порушення природних процесів, і, відповідно, до розвитку і поглиблення екологічних проблем різного рівня;

– принцип погодження виробничого та природного циклів: будь-яка екосистема і кожний її компонент підпорядковується своєму часовому ритмові. Для того, щоб екосистема зберігала рівновагу, необхідно, щоб загальна швидкість її внутрішніх процесів керувалася найповільнішою ланкою, оскільки будь-який антропогенний вплив, який змушує якусь частину циклу працювати швидше, ніж працює екосистема, призведе до порушення стабільності самої екосистеми;

– принцип пріоритетності екологічної оптимальності на довгострокову перспективу відносно економічної ефективності поточного природокористування: у сфері природокористування всі негативні екологічні наслідки господарської діяльності незворотні.

 

 

2.3.4. Основні джерела забруднення довкілля

Існує надзвичайно велика різноманітність джерел забруднення внаслідок діяльності людини.

Основними джерелами антропогенного забруднення навколишнього природного середовища є:

– паливно-енергетичний комплекс;

– промислові підприємства (металургія, видобувна, хімічна нафтопереробна, цементна, целюлозно-паперова промисловості тощо);

– агропромисловий комплекс і тваринницькі ферми;

– транспортні засоби;

– військовий комплекс;

– гірнича промисловість;

– хімічне та механічне забруднення Космосу;

– урбанізація, розвиток міст;

– тютюновий дим;

– вплив магнітних іонізаційних та електричних полів, шумове та вібраційне забруднення.

Коротка характеристика впливу джерел забруднення на стан довкілля представлена в таблиці 2.3.4.1.

 

 

Таблиця 2.3.4.1. Вплив джерел забруднення на стан навколишнього природного середовища та здоров’я населення

 

№ з/п	Джерело забруднення	Характеристика впливу
1.	Паливно -енергетичний комплекс
	ТЕС	Виробництво електроенергії на ТЕС супроводжується виділенням: великої кількості тепла; СО2(парниковий ефект); оксидів S, N, що сполучаючись з водою, утворюють відповідно H2SO4, HNO3(кислотні опади). Особливо небезпечним для людства є: частки неспаленого палива, що містять речовини здатні викликати рак (канцерогени), невеликі сільські та районні котельні, в яких відсутні фільтри тощо.
	АЕС	Паливно-енергетичний цикл АЕС передбачає добування уранової руди і вилучення з неї урану, переробку сировини на ядерне паливо (збагачення урану), використання палива в ядерних реакторах, транспортування, обробку і захоронення радіоактивних відходів. Отже, забруднення середовища починається вже з видобутку самої руди, поряд з якою видобувають слаборадіоактивний щебінь та пісок. Саме вони є чинниками раку легенів. Кількість радіоактивних відходів зростає на стадії збагачення уранової руди (твели), що є дуже високорадіоактивною. Існує також проблема зберігання і перевезення відпрацьованих твелів. Радіоактивні матеріали мають особливість надавати радіоактивності всьому тому, що стикається з ними, а це – і машини, і контейнера, і механізми, навіть одяг робітників, що обслуговують всі процеси. Ось і виникає ще одна проблема – захоронення всього цього, бо воно є і буде небезпечним для людства ще багато років. Небезпечними є і самі АЕС, які після 25-30 років роботи треба консервувати на деякий час. Радіацією уражується все: земля, житла, транспортні засоби, речі тощо. У результаті аварій, хоч і не значних, на атомних електростанціях в атмосферу викидається дуже велика кількість радіоактивних речовин, а потім у сукупності з дощем потрапляють на землю, воду, підземні річки, фітоценоз, через який отримує долю радіоактивності і зооценоз – звідси, біосфера в цілому. Особливо небезпечними для організмів є радіонукліди 90Sr та 137Cs. Що стосується здоров’я людей, то найбільш швидко передається радіоактивне забруднення через відповідні продукти харчування: наприклад, ґрунти – рослини – тварини – молоко (м’ясо). Отже, ядерна енергетика наносить згубний процес біосфері; змінюється склад хімічних речовин та накопичуються в навколишньому природному середовищі дуже небезпечні види опромінення.
	ГЕС	Гідроелектростанції, поряд з ТЕС і АЕС, зовсім не забруднюють повітря шкідливими викидами, але це не говорить, на жаль, про їх позитивний вплив на навколишнє середовище. Справа в тому, що території, які належать цим станціям, підпорядковані – є затопленими. Загалом, це рівнини, які, в свою чергу, могли бути корисними в агропромисловому плані. У місцевостях, що прилягають до водосховищ, має місце зміна рівня ґрунтових вод, заболоченість територій і виведення з дії значних площ сільськогосподарських земель. Впливають ГЕС і на мешканців річок, особливо на планктон та мальків.
2.	Промисловість	Головними забруднювачами промислових підприємств є: чорна і кольорова металургія, хімічна промисловість, цементні заводи та підприємства, що спалюють паливо тощо. Для підприємств чорної металургії також властиві викиди в атмосферу різних шкідливих речовин (пилу, сірчистого ангідриду, оксидів карбону, силіцію, мангану, фосфору, сполук арсену, свинцю, парів ртуті, рідкісних металів, ціанідної кислоти та оксидів Fе, які у вигляді диму потрапляють у повітря – «лисячі хвости»). Хімічна промисловість, в свою чергу, характеризується великою кількістю викидів шкідливих речовин. Але, в порівнянні з металургією, хімічна промисловість надає менше викидів. Основні – це СО2, оксиди нітрогену, SО3, NH3, пил від неорганічних виробництв, сульфідна кислота, органічні речовини, СS2, сполуки хлору, флуору тощо. Заводи по виробництву целюлози, очищенню нафти відрізняються викидами в атмосферу гидкопахучих газових відходів. Характерним й те, що всі ці забруднювачі повітряного басейну під час хімічних реакцій можуть створювати великі концентрації високотоксичних речовин. Викиди на нафтопереробних заводах відбуваються, в основному, за рахунок недостатньої герметичності обладнання. До числа небезпечних речовин антропогенного походження відносять також хімічні речовини по боротьбі з шкідливими організмами – пестициди. Особливо токсичні фосфорорганічні сполуки, які при фотолізі в атмосфері утворюють продукти ще більш токсичні, ніж вихідні сполуки. До джерел забруднення повітря також відноситься і виробництво цементу та будматеріалів. Основними технологічними процесами цих виробництв є процеси подрібнення і термічна обробка шихт, напівфабрикатів та продуктів у потоках гарячих газів, що пов’язано з викидами пилу в атмосферне повітря.
3.	Агропромисловий комплекс та тваринницькі ферми	Джерелом забруднення атмосфери в сільських населених пунктах є тваринницькі ферми (птахові), промислові комплекси по виробництву м’яса, пестициди, що використовуються в сільському господарстві тощо. У районі розміщення приміщень для утримання худоби та птиці у атмосферу можуть проникнути та розповсюдитись на значні відстані аміак, сірковуглець та інші дурнопахучі гази. До джерел забруднення пестицидами відносяться сховища, протравка зерна, а також поля, на які в тому числі, наносять пестициди та мінеральні добрива, а також льоноочисні заводи.
4.	Транспортні засоби	Сучасний транспорт не лише суттєво забруднює усі природні компоненти, а й споживає у величезних кількостях кисень атмосфери. Один потужний літак, наприклад, за годину польоту спалює кілька десятків тонн кисню. Автомобільний транспорт, який ще й досі застосовує двигуни внутрішнього згорання, забруднює своїми вихлопами повітря. Саме завдяки автомобілям забруднюються на 70-80% повітряний басейн в містах. На відстані 100-200 метрів обабіч шосейних доріг ґрунти і рослинність забруднені шкідливими хімічними речовинами понад усі допустимі норми. Потужними забруднювачами атмосферного повітря є тепловози, літаки та вертольоти. Водний транспорт, у свою чергу, є серйозним джерелом забруднення поверхневих вод, у які надходять горючі рідкі матеріали, мастила, побутові відходи тощо. Викидні автомобільні гази містять понад 220 токсичних речовин (СО, СО2, оксиди нітрогену, ацетат свинцю, альдегіди, кетони, вуглеводні, сажу, сірчистий ангідрид тощо). При малих швидкостях руху, коротких відстанях пробігу, численних гальмуваннях і розбігах, зупинках кількість шкідливих викидів збільшується. У викидах бензинових двигунів переважають оксиди С, N, вуглеводні, то у дизельних двигунах – оксиди нітрогену, сажа. Вживання зрідженого газу, як джерела автопалива, істотно знижує токсичність таких газів.
5.	Військовий комплекс	Виникнення тоталітарних режимів і зумовлене цим різке зростання політичного та ідеологічного протистояння у світі викликало у XX столітті нестримну гонку озброєнь, що супроводжувалось виготовленням у непомірних масштабах знарядь масового знищення. Вже сама військова індустрія стала надпотужним джерелом забруднення і руйнування біосфери нашої планети. Величезні шкідливі відходи підприємств військово-промислового комплексу, відчуження значних територій під військові об’єкти, бази та полігони, масштабні руйнування навколишнього природного середовища під час військових дій – ось неповний перелік негативного військового впливу на природу у мирний час. Під час воєн руйнівний вплив зростає у сотні, тисячі разів. Яскравим прикладом є ірансько-кувейтська війна, під час якої було висаджено у повітря нафтові термінали і підпалено нафтові свердловини, що призвело до екологічної катастрофи не лише регіонального, а й глобального масштабу. Слід також пам’ятати, що ще й досі у світі існує загроза ракетно-ядерної війни, яка здатна знищити не тільки нашу цивілізацію, все що досягнуло людство, а і взагалі все живе на Землі.
6.	Гірничодобувна промисловість	Розвиток промисловості та її енергетичної складової вимагає постійного забезпечення мінеральною сировиною. Це викликало необхідність у збільшенні масштабів видобутку корисних копалин, зокрема горючих – нафти, вугілля, газу. При видобуванні та перероблюванні мінеральної сировини відбувається інтенсивне забруднення поверхневих та підземних вод, ґрунтів і атмосферного повітря. При цьому часто повністю руйнуються природні екосистеми на значних територіях та акваторіях. Кар’єри механічно знищують цілі природно-територіальні комплекси. З природного кругообігу вилучаються величезні площі родючих земель під промислові об’єкти, гідровідстойники, відвали та терикони, які самі по собі є небезпечними забрудниками різних природних компонентів.
7.	Хімічне та механічне забруднення Космосу	Кожний запуск космічної ракети супроводжується не тільки потужним викидом в атмосферу відпрацьованих газів, а й підвищенням температури уздовж траси польоту, порушенням структури атмосфери, її складу, щільності. Чим вище залітає ракетний корабель, тим сильніше він впливає на навколишній простір, який на висотах сотень кілометрів є дуже розрідженим. Викиди ракет – це вода, оксиди нітрогену, сполуки хлору, інертні гази, вуглеводні. Ці викиди змінюють склад малих атмосферних компонентів на великих висотах, у межах іоносфери (змінюють її структуру, склад і особливості, зривають роботу радіостанцій). Великий вплив мають і маневри супутників. Викиди космічної апаратури – це оксиди нітрогену, сульфуру, водяна пара, лужні метали. У Космос було запущено тисячі штучних супутників Землі, більшість з яких вже давно не працюють, але і досі продовжують рухатися навколо Землі. Також навколо Землі рухаються тисячі ракет-носіїв і безліч уламків ракетоносіїв, штучних супутників і продуктів їхньої діяльності. Створилась цілком реальна загроза згубних зіткнень з цим космічним мотлохом нових надзвичайно дорогих космічних апаратів, в тому числі пілотованих. Більшість цих забруднень викидали космічні апарати колишнього СРСР, оскільки вони виходили з ладу швидше за американські чи європейські. США вже змушені були організувати спеціальну службу контролю руху цього космічного бруду, щоб уникнути зіткнень своїх космічних апаратів з ним. Іноді деяким пілотованим кораблям приводилось змінювати орбіту терміново, щоб уникнути зіткнення з великими техногенними тілами, а це може привести до великих непередбачених наслідків.
8.	Урбанізація, розвиток міст і проблема відходів	Специфічною рисою сучасної цивілізації став процес концентрації та населення у великих містах. Починаючи з 1950 р., процес урбанізації різко активізувався. Кількість людей, що живуть у містах збільшилась майже у 3 рази. Очікують, що у майбутньому міське населення сягне 90%, а сільське – 10%. Наслідком урбанізації є виникнення гігантських житлових і промислових районів з населенням у мільйони і десятки мільйонів людей. Якщо до 1800 р. містом-мільйонером людей був лише Лондон, а на тепер – 100 і більше (у тому числі кілька мегаполісів з населенням понад 10 мільйонів осіб – Мехіко, Токіо, Сан-Паулу, Нью-Йорк, Шанхай Москва тощо). Іноді щільність населення на планеті сягає астрономічних цифр – понад 150 тис. осіб/км2, що створює нестерпні умови для існування людей, викликає масові фізичні та психічні захворювання (наприклад, райони Делі, Калькутта). Міське середовище виявляє комплексну шкідливу дію на здоров’я населення внаслідок забруднення атмосферного повітря, дефіциту сонячного проміння, води, а також стресових факторів, зумовлених напруженим ритмом життя, скупченістю населення, недостатністю зелених насаджень. Атмосферне повітря населених пунктів постійно забруднюється і за всіма параметрами докорінно відрізняється від повноцінного природного повітря, яке є чистим і стимулює процеси. Найбільш поширеною шкідливою домішкою повітря є монооксид карбону СО. Завдяки вдиханню його наступає швидка втомлюваність, головний біль, запаморочення, порушення сну, роботи серця, ослаблення пам’яті тощо. Оксид С створює з гемоглобіном крові стійку сполуку - карбоксигемоглобін, що блокує транспорт кисню в організм. З тих елементів, що є забрудниками повітря, виникненню раку легенів, крім бензпірену, сприяють молібден, арсен, цинк, ванадій, кадмій. У містах швидко зростає кількість захворювань на кон’юнктивіт, екзему, фарингіт, ларингіт внаслідок забруднення атмосфери СО, СО2, оксидами N, NН3, вуглеводнями, SО2, SО3, НСОН, аерозолями Н2SO4, фторидами, поверхнево-активними речовинами тощо, що викликають отруєння, а крім того знижують імунобіологічні властивості організму. Захворюваність на пневмонію, інфаркт міокарда, алергічні хвороби. бронхіальна астма – також пов’язані із забрудненням повітря. У комплексі проблем сучасного міста велике значення має проблема шуму, а також цілий ряд, пов’язаних з ним, захворювань та спектрів дій: швидка втомлюваність, роздратованість, послаблення уваги, зниження працездатності, слуху, сповільнення психічних реакцій – нарешті неврозу, ішемії, гіпертонії, гастриту, виразку шлунка, хвороби залоз внутрішньої секреції тощо. Вплив вібрацій та електромагнітних полів радіочастотного діапазону призводить до виникнення захворювань неспецифічного характеру. Нові джерела енергії, небачені обсяги промислового виробництва, зокрема сталеварного, коксового, хімічного, автотранспорт, теплоелектроцентралі викидають у повітря і водойми відходи, які вже не спроможні переробити природні саморегульовані екосистеми. Існує ще одна глобальна проблема: місто поглинає колосальну кількість органічної маси, знятої з ґрунту, яка, однак, не повертається до нього у вигляді екскрементів, а спалюється на звалищах, нагромаджується у вигляді сміттєвих гір, зливається каналізаційними водами або піднімається в атмосферу. Чимало шкоди міській екосистемі завдає спалювання листя. В природі міста порушується основний геохімічний цикл – повернення поживних елементів у ґрунт, звідки вони мали б поглинатися фітоценозом. У результаті постійного руйнування верхній шар землі, – гумус, порушується, а разом з ним і структура ґрунтового покриву. Найгірше ґрунт справляється з твердими і токсичними відходами. Внаслідок промислових викидів у ньому нагромаджується надмірна кількість хімічних сполук, що згубно діють на організми тварин і людей. Це зокрема: Нg, Аs, Си, Рb, Р, Мn тощо. Довкола промислових підприємств нерідко утворюються зони, що містять ґрунти сильно забруднені подібними елементами. У ґрунт потрапляють і канцерогенні речовини: сажа, продукти спалювання, нафтопродукти.
9.	Забруднення повітря тютюновим димом	Ученими підраховано, що людина, яка курить цигарки, вдихає повітря, яке у сотні тисяч разів перевищує ГДК шкідливих речовин. Вдихати тютюновий дим у декілька разів шкідливіше, ніж вихлопні гази автомобіля безпосередньо з вихлопної труби. У тютюновому димі, крім слабкого наркотику – нікотину, міститься близько 200 особливо отруйних речовин – чадний газ, бензпірен (сильний канцероген, що спричиняє рак) і багато інших. Протягом останніх років тютюн став на багато отруйнішим, ніж у ХІХ ст., через те, що тютюнові листки характеризуються надзвичайною гігроскопічністю і активно поглинають з повітря шкідливі домішки, аерозолі, кількість яких дедалі збільшується.
10.	Шумове та вібраційне забруднення навколишнього середовища	До акустичних забрудників довкілля відносять шумові, інфразвукові та вібраційні забруднення. Шум – одна з форм фізичного (хвильового) забруднення природного середовища, що виникає внаслідок коливних змін тиску повітря. Пристосуватись до шуму організм людини практично нездатний, тому регулювання і обмеження шумового забруднення навколишнього середовища – важливо і обов’язково. Природний шумовий фон становить 30-60 дБ. До нього в сучасних умовах додаються виробничі і транспортні шуми, рівень яких сягає більше 100 дБ, створюючи акустичні перенавантаження. Звуки з частотою, вищою за 20000 Гц називають ультразвуками. Вони не сприймаються людиною як звуки, але мають негативний вплив на стан здоров’я людини. Хвилі з частотою 20 Гц організм людини сприймає як вібрацію. Джерелами вібрації слід вважати – різкі промислові і транспортні машини (мотори, станки, вентилятори, насоси тощо).
11.	Магнітні іонізаційні та електричні поля	Електромагнітні забруднення проявляються, в основному, у атмосфері. Відомо, що навколо провідника із струмом виникають одночасно електричне та магнітне поле. При змінному струмі ці поля пов’язані і розглядаються як єдине електромагнітне поле. У промисловості широкого розповсюдження набули електричні поля високої частоти. Електромагнітне поле високих та надвисоких частот має властивість розповсюджуватись у просторі з швидкістю, що приблизно дорівнює швидкості світла. Джерелами електромагнітного забруднення навколишнього простору є генератори струму високих (3*104- 3*106Гц), ультрависоких (3*106- 3*1011Гц) та надвисоких (3*108- 3 1011Гц) частот, високочастотні установки нагрівання матеріалів, установки радіо і телевізійних центрів, зв’язку. Крім того, електромагнітне поле має здатність викривлюватися (деформуватися) у просторі під дією металевих предметів інших установок та споруд (особливо в умовах населених пунктів). Електромагнітне поле, особливо надвисоких частот, має негативний вплив на організм людини та роботу інших систем. Так, при наявності зовнішніх електромагнітних полів можуть утворюватись наведення в освітлювальній мережі, системах зв’язку, металевих предметах, батареях центрального опалення.