Економіка природокористування та її основні завдання

 

Економіка природокористування – це спільний підрозділ економіки та екології, що вивчає виробничі відносини людей у процесі взаємодії суспільства і природи і займається економічними аспектами гармонізації цієї взаємодії. Об’єктами вивчення економіки природокористування є еколого-економічні (еконологічні) системи, що охоплююсь виробництво і ту частину природного середовища, на яку це виробництво впливає.

Щоб подолати важку екологічну ситуацію, необхідно повсюдно перебудувати природокористування за соціоекологічним принципом, який дає змогу обмежувати господарську діяльність, виходячи із реального стану природних та антропогенно-природних територіальних комплексів – геоекосистем. Відповідно до цього основним завданням економіки природокористування на сучасному стані її розвитку стає розробка економічного механізму його оптимізації. У свій час американський економіст А.Ніз переконливо показав, що економічні важелі є значно ефективнішими, ніж адміністративні методи регулювання використання природних ресурсів. В умовах зламу адміністративно-командної системи і переходу України до ринкової економіки ці положення набувають особливої ваги.

Головним економічним важелем, спроможним перетворити нераціональне природокористування на раціональне, треба вважати не спорадичні штрафи, а постійну обов’язкову плату за природні ресурси та пошкодження навколишнього природного середовища. Ця плата невинна бути достатньо високою, щоб економічно змушувати підприємства впроваджувати у виробництво ресурсозберігаючі, маловідходні технології, ефективні очисні споруди і пристрої тощо.

Протягом останніх років в Україні продовжувалась робота з вдосконалення економічного механізму приро­докористування та природоохоронної діяльності. Не менш важливим напрямом роботи було забезпечення фінансування природоохоронної сфери, головним чи­ном, за рахунок впроваджених зборів за забруднення довкілля та спеціальне використання природних ресур­сів. Зокрема, впроваджено базові нормативи плати за користування надрами за видобування корисних копа­лин та нормативи плати за спеціальне використання во­дних ресурсів, які затверджені постановами Кабінету Міністрів. Укрити від 12 вересня 1997 р. № 1014 та від 8 лютого і 997р. №164.

До цього часу в Україні діяли Тимчасовий порядок справляння плати за спеціальне використання надр при видобуванні корисних копалин та Тимчасові нормативи плати за спеціальне використання прісних поверхневих та підземних водних ресурсів.

Розвиток економічної реформи в Україні та недос­коналість діючого Тимчасового порядку, зокрема, єди­ного для всіх видів корисних копалин нормативу в розмірі 1 % ціни реалізованої мінеральної сировини (для вугільної промисловості застосовувався коефіцієнт 0,5), вимагав створення механізму, який відповідав би міжнародним стандартам.

Розроблені нормативи плати за користування над­рами для видобування корисних копалин, диференційо­вані залежно від їх видів, є мінімальною величиною плати, яку користувачі надр мають вносити незалежно від умов і результатів господарювання. Вони розгляда­ються як базові і в подальшому мають диференціювати­ся залежно від геологічних особливостей родовищ та умов їх експлуатації.

Зміни в ціноутворенні з часу введення в дію Тимча­сових нормативів плати за спеціальне використання водних ресурсів та аналіз практики застосування цих нормативів вимагали запровадження нових постійних нормативів плати.

Сьогодні впроваджені і діють чотири категорії нор­мативів плати за використання водних ресурсів:

– для поверхневих водних об’єктів, які диференційо­вані по басейнах рік, включаючи притоки всіх порядків;

– для підземних джерел, які диференційовані по регі­онах України, Автономна Республіка Крим, області, райони;

– для потреб гідроенергетики;

– для потреб водного транспорту.

Аналіз діючої в Україні системи плати за спеціальне використання природних ресурсів, зокрема водних і надр, свідчить про те, що в порівнянні з зарубіжними це достатньо розвинуті системи.

Проте міністерство продовжує роботу з розвитку і вдосконаленню платежів, зокрема по розробленню:

а) нормативів плати для річок у басейнах основних рік України та їх притоках;

б) нормативів плати за користування надрами для видобування корисних копалин, диференційованих за­лежно від геологічних особливостей родовищ та умов їх експлуатації;

в) нормативів плати за користування надрами, яке не пов’язане з видобуванням корисних копалин (наприк­лад, підземні нафто-газосховища, склади та ін.).

Що стосується фінансування природоохоронної дія­льності, то з метою встановлення єдиного порядку фор­мування видатків, що передбачаються у державному та місцевих бюджетах на природоохоронні заходи, та їх ефективного використання Кабінет Міністрів України за поданням Мінекобезпеки затвердив постанову 9 липня 1997 р. № 732 Порядок формування головного розділу «Охорона навколишнього природного середо­вища та ядерна безпека» державного бюджету та фінан­сування з нього видатків на здійснення природоохорон­них видатків.

Цією ж постановою Раді Міністрів Автономної Рес­публіки Крим, обласним. Київській та Севастопольській міським державним адміністраціям доручено розробити та затвердити порядок формування головного розділу «Охорона навколишнього природного середовища та ядерна безпека» місцевих бюджетів та фінансування з них видатків на здійснення природоохоронних заходів.

Законом України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено, що ресурсні пла­тежі є цільовими і повинні повертатись на відновлення та підтримання цих ресурсів у належному стані.

Важливим джерелом доповнення до фінансування природоохоронної діяльності із Державного бюджету стали Державний, республіканський АР Крим та місце­ві фонди охорони навколишнього природного середо­вища.

З метою забезпечення повноти надходжень коштів до фондів охорони довкілля досягнуто домовленості, що контроль за своєчасністю справляння зборів за за­бруднення довкілля спільно із місцевими природоохо­ронними органами здійснюватиме і Державна податко­ва адміністрація. Саме збори за забруднення довкілля становлять головне джерело формування цих фондів.

Складовими елементами госпрозрахункового механізму природокористування мають бути:

– плата за спеціальне використання природних ресурсів (платежі за право користування природних ресурсів; плата за відтворення та охорону природних ресурсів; рентні платежі за експлуатацію кращих джерел сировини; штрафні платежі за понаднормоване використання природних ресурсів;компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів з цільового використання або погіршення їхньої якості, спричинені їх використанням; плата підприємств за використання середовища для розміщення відходів виробництва);

– плата за забруднення навколишнього природного середовища та інші види шкідливого впливу на довкілля;

– система фінансування і кредитування природоохоронних заходів (державних і місцеві бюджети, природоохоронні фонди, банки, кошти підприємств, іноземні надходження, інвестиції, екологізація податкової і цінової системи);

– підтримка становлення і розвитку екоіндустрії;

– відшкодування затрат на відтворення природних ресурсів тощо.

 

 

5.2. Сплата збору за забруднення довкілля

Плата за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється за:

– викиди й атмосферу забруднюючих речовин (полютантів) стаціонарними і пересувними джерелами забруднення;

– скиди забруднюючих речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також підземні горизонти, в тому числі скиди, що провадяться підприємствами через систему ко­мунальної каналізації;

– розміщення відходів у навколишньому природному середовищі.

Платежі за викиди, скиди полютантів і розміщення відходів у навколишньому природному середовищі стягуються з підприємств незалежно від форм власності і відомчої приналежності. Стягнення платежів не звільняє підприємства від відшкодування збитків, заподіяних порушеннями природоохоронного законодавства. Розміри вказаних платежів встановлюються обласними, міськими держадміністраціями на підставі лімітів викидів і скидів забруднюючих речовин і розміщення відходів та нормативів плати за них. Розміри платежів за викиди в атмосферу пере­сувними джерелами встановлюються на підставі нормативів плати за ці викиди та кількості використаного пального.

Ліміти викидів або скидів забруднюючих речовин визначаються для підприємств з урахуванням гранично допустимих обсягів викидів або скидів по кожному інгредієнту і доводяться до них як тимчасово погоджені величини викидів або скидів забруднюючих речовин по кожному інгредієнту в т/рік.

Ліміти розміщення відходів у НПС визначаються для підприємств як фізичний обсяг відходів по класах їх токсичності згідно з дозволами на розміщення, що видаються в установленому порядку і доводяться в т/рік.

Міністерство охорони навколишнього природного середовища України встановлює загальні ліміти і видає дозволи на викиди, скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів. Ліміти викидів, скидів полютантів і розміщення відходів встановлюються на 1 рік і доводяться до підприємств не пізніше 1 липня попереднього року. Нормативом плати за викиди, скиди забруднюючих речовин і розміщення відходів у межах установлених лімітів є розмір плати за одну тонну конкретної забруднюючої речовими або класу забруднюючих речовин.

За викиди і скиди полютантів та розміщення відходів у межах ус­тановлених лімітів установлюються базові нормативи плати і коефіцієн­ти, що враховують територіальні екологічні особливості. Вказані нормативи і коефіцієнти розробляються і затверджуються Міністерством охорони НПС за погодженням з Міністерством економіки й Міністерством фінансів України.

Штрафи. За понадлімітні викиди, скиди полютантів та розміщення відходів установлюється підвищений розмір плати на підставі базових нормативів плати, коефіцієнтів, що враховують територіально-екологічні особливості, і коефіцієнтів кратності за понадлімітні викиди і скиди та розміщення відходів (дорівнює 5). У ра­зі відсутності на підприємстві затверджених лімітів плата за викиди, скиди і розміщення відходів стягується як за понадлімітні. Платежі в межах ліміту відносяться як витрати виробництва, а платежі за понадлімітні – проводяться за рахунок доходу, що залиша­ється в розпорядженні підприємства. Деякі збиткові та низькорентабельні підприємства можуть повністю або частково звільнятися від плати за забруднення НПС, а підприємства, що використовують іноземні інвес­тиції і реалізують свою продукцію (повністю чи частково) за валюту, вносять плату за лімітні та понадлімітні викиди (скиди) та розміщення відходів в іноземній валюті пропорційно обсягу реалізації їх продукції в іноземній валюті.

Форма оплати. Платежі за забруднення НПС проводяться підприємствами у вигляді авансових платежів рівними частинами від розрахункового річного розміру платежів щоквартально до 15 числа першого місяця наступного кварталу. Остаточний розрахунок по платежах за звітний рік проводиться відповідно до фактичної кількості викинутих, скинутих забруднюючих речовин та розміщення відходів у 10-денний строк після подання підприємствами річного звіту про забруднюючі речовини та відходи за формами статичної звітності – за довідками підприємств, що подаються органам Міністерства охорони НПС, обласним, міським держадміністраціям. Контроль за достовірністю звітності здійснюють органи МОНПС і Міністерство статистики України. При виявленні обсягів викидів, скидів та розміщення відходів, що перевищують звітні, за них стягуються платежі відповідно до встановлених нормативів у 5-кратному розмірі цих платежів. У разі несвоєчасного перерахування коштів за забруднення НПС стягується пеня в розмірі 0,1 % від суми платежів за кожний прострочений день.

Для забруднюючих речовин, на які не встановлені класи небезпечності, за норматив плати приймається ставка, рівна базовому нормативу плати за викид забруднюючої речовини І класу небезпечності. Це стосується також усіх видів пилу (що не мають ГДК), але ще застосовується k=0,1 на період розробки та затвердження ГДК або класу небезпечності.

Збір за забруднення навколишнього природного середовища може бути у вигляді платежів за забруднення довкілля, штрафів у випадку перевищення допустимих викидів, скидів, а також у вигляді плати за розміщення відходів.

 

Порядок сплати за викиди шкідливих речовин

В атмосферне повітря

а) Якщо викиди і скиди полютантів в межах допустимих норм, то сума платежів за забруднення буде мати наступний вигляд:

П=П₁+П₂+П₃+П₄…П_і;

де П₁, П₂, П₃, П₄…П_і – плата за викиди і скиди полютантів в межах допустимих норм, грн.;

П– сума збору за забруднення довкілля і-тою кількістю полютантів, грн.

Плата за забруднення довкілля одним видом полютанта (П) визначається за формулою:

де М_лім – маса і-тої забруднюючої речовини в межах установлених лімітів, в тоннах;

Н_бі – базовий норматив плати за забруднення довкілля і-тою забруднюючою речовиною, грн./т;

К_нас – коригувальний коефіцієнт, який залежить від кількості мешканців населеного пункту (змінюється в межах від 1 до 1.8 – див. табл. 5.2.1.);

К_ф – коригувальний коефіцієнт, що враховує народногосподарське значення населеного пункту (змінюється в межах від 1 до 1,65 – див. табл. 5.2.2.); коефіцієнти К_нас і К_ф встановлюються Міністерством охорони НПС України;

К₃ – коригувальний коефіцієнт, який залежить від рівня забруднення атмосферного повітря населеного пункту даною забруднюючою речовиною;

К₃=q/ГДК,

де q – середньорічна концентрація даної забруднюючої речовини за даними прямих інструментальних вимірювань на стаціонарних постах у даному населеному пункті за попередній рік, мг/м³. Значення показника розраховується інспектором управління МОНПС. У випадку, коли моніторинг у даному населеному пункті не ведеться, а інструментальні вимірювання відсутні, значення коефіцієнту приймається рівним 1.

К_а – коефіцієнт, що характеризує відносну небезпеку шкідливої домішки у викиді (безрозмірний показник).

У свою чергу, К_а=1/ГДК_{с.д .}, де ГДК_с.д. – середньодобова гранично допустима концентрація забруднювача (або ОБРВ), мг/м³. Якщо ГДК_с.д. <1, то коефіцієнт К_а дорівнює величині, зворотній ГДК_с.д. У випадку, коли ГДК_с.д. >1, коефіцієнт К_а=10*(1/ГДК). Якщо для речовини не встановлено ГДК_{с.д .}, то використовується максимально разова ГДК (ГДК_м.р.). При відсутності затвердженої для речовини ГДК_м.р коефіцієнт К_а приймається рівним 500.

б) Якщо викиди полютантів перевищують допустимі викиди, то виплачуються штрафи в розмірах, що визначаються за формулою:

Ш = Ш₁+Ш₂+Ш₃…Ш_і;

де Ш₁, Ш₂, Ш₃…Ш_і – штрафи за перевищення допустимих викидів по кожному видові полютанту, грн.;

Ш – сума штрафів, грн.

Штраф за перевищення допустимої норми викиду визначається за формулою:

де К_кр – коефіцієнт кратності, що використовується для обчислення штрафів, безрозмірні одиниці. (Прийнято «5» від 09.07.99р. нак. № 544/3837)