Музична культура в Україні 18 ст

Вияви класицизму в Україні

Класици́зм — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI—го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст.

В Україні класицизм не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.

Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда» — твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ'яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З «високих» жанрів на зламі XVIII—XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів світських і церковних можновладців.

Класицизм в Україні, на відміну від інших національних літератур, народився та існував без боротьби з бароковою літературою. У другій половині XVIII століття, коли Україна стає російською провінцією і втрачає національні літературні й культурні центри (зокрема Київську Академію), бароко зникає саме собою. Український класицизм, незважаючи на свій не вельми різноманітний прояв, знаменує собою перехід до єдиної літературної мови. Вживання народної мови вимагали існуючі в літературі українського класицизму жанри — травестія, байка, комедія, народне оповідання. Такий перехід від білінгвічного бароко (церковнослов'янська й українська мови) стає для України справжнім літературним ренесансом.

 

Живопис в Україні 18 ст

Розвиток українського живопису був пов'язаний з крутим переломом в культурному житті Петровської епохи. Утвердження абсолютизму стає визначальним фактором в становленні світського мистецтва.

Значного поширення набуває книжкова гравюра. Порівняно просте й дешеве виготовлення надавало і й важливого значення у культурному житті: гравюра стає невід'ємним елементом навчальної літератури, газет і календарів. В основі сюжетів нового жанру дедалі більше покладені сучасні події - воєнні баталії, урочисті паради військ, види нової столиці. Разом з тим гравюра зберігає прийоми "народних картин" і лубка. Осередками підготовки граверів на Україні були Київська академія та колегіуми в Переяславі, Новгород-Сіверському та Харкові, їх готували також в друкарнях Києво-Печерської та Почаївської лаврі. Великих успіхів у мистецтві гравюри досягли І. Щирський, І. Мігура, Н. Зубрицький, брати Адам та Йосип Гочемські, Г. Левицький і багато інших. Вони працюють в галузі книжкової ілюстрації і станкової гравюри, створюють картини на історичні сюжети, портрети, пейзажі.

Оригінальним жанром в українському станковому живописі стають картини народних майстрів. Патріотичні сцени з історії, воєнні подвиги та громадське життя займають в їх тематиці провідне місце. Так, великої популярності здобули картини із зображенням опришків, козака-бандуриста ("Козак Мамай") та ін. Пишністю і оригінальністю також відзначається твір "Богдан з полками", присвячений Визвольній війні 1648-1654 рр.

В Петровську епоху також відбувається становлення мистецтва портрету, що на протязі всього XVIII ст. стає провідним жанром вітчизняного образотворчого мистецтва. Домінуючою формою українського портретного жанру стає парадний репрезентативний портрет.

Результатом розвитку мистецтва живопису XVIII ст. стає своєрідний синтез "європеізму" й національних особливостей. Поряд з портретом набуває розвитку монументально-декоративний живопис, пейзаж, театрально-декораційне мистецтво, історичний живопис, якому довгий час віддавала перевагу Академія художеств.

Антон Павлович Лосенко (1737-1773), "Чудесний улов" (1762), "Володимир перед Рогнедою", Г. Угрюмов (1764-1823) "Обрання Михаїла Федоровича на царство" та "Здобуття Казані".

Музична культура в Україні 18 ст

В Україні у даний історичний період продовжує розвиватися вокальна музика. У цій галузі виняткова роль належить видатному філософу, поету, музиканту, просвітителю Григорію Сковороді (1722-1794). Велику групу становлять сатиричні, соціально спрямовані пісні. Особливо популярні серед них - "Ой ти, пташко жовтобока", "Стоїть явір над водою", "Всякому городу нрав и права" (пізніше використаний І.Котляревським в "Наталці Полтавці").

Вельми популярною в той час була пісня-романс, особливо у побуті українських міст. Розвиток цього жанру пов'язаний з українською поезією. Пісні-романси складалися на тексти маловідомих авторів. У них звучали ліричні роздуми про долю людини, її переживання, зображувався романтичний пейзаж. Яскравим прикладом можуть бути відомі пісні-романси "Дивлюсь я на небо" на вірші М. Петренка, "Віють вітри", "Сонце низенько", "Ой не ходи, Грицю", які звучать також в "Наталці Полтавці" І. Котляревського. Чимало пісень-романсів було складено на поезії Т. Шевченка.

У кінці XVIII ст., на основі багатовікових хорових традицій, в Україні виникає чудо світового мистецтва - хорові духовні концерти. Творцями духовних концертів були музичні генії України - Максим Березовський, Дмитро Бортнянський і Артемій Ведель. Можна провести певну паралель того внеску, що його зробили ці композитори в українську музичну культуру із значенням для всієї європейської музики представників віденської класики - И. Гайдна, В. А. Моцарта і Л. Бетховена.

На рубежі XVIII і XIX століть з'являються також інші жанри: симфонічний, оперний і камерно-інструментальний. Вони пов'язані з творчістю видатного вітчизняного композитора того часу Дмитра Степановича Бортнянського (1751-1825).

Визначним представником української культури цього періоду був також Максим Березовський родом як і Д. Бортнянський з м. Глухова. Опери "Демофонт" та "Іфігенія".

Поряд із кантом розвивається у міському побуті жанр одноголосної пісні з супроводом клавікордів, бандури, торбана, згодом - фортепіано.

 

Творчість Івана Котляревського

Іван Петрович Котляре́вський (1769 — 1838) — український письменник, поет, драматург, зачинатель сучасної української літератури, громадський діяч. Підтримував зв'язки з декабристами. Його поема «Енеїда» (1798) стала першим в українській літературі твором, написаним народною мовою.

Творчість Котляревського має основоположне значення в іс­торії становлення нової української літературної мови. В умо­вах занепаду всіх різновидів староукраїнської писемної мови його поема «Енеїда», п'єси «На­талка Полтавка» і «Москаль-чарівник», написані на основі живого усного мов­лення народу, започаткували новий етап фор­мування літературної мови.

Оцінка творчості

Творчість Котляревського високо цінував Т. Шевченко. Поет в 1838 написав вірш «На вічну пам'ять Котляревському», в якому підносив Котляревського, як національного співця та прославляв як творця безсмертної «Енеїди».

Однак вже Пантелеймон Куліш мав строгіший погляд на творчість та громадську поставу Котляревського. Куліш звинувачував свого колегу по перу в догоджанні високим чиновникам російської колоніальної адміністрації - князю Куракіну, князю Рєпніну тощо.

Твори

· «Енеїда» (1798)

· «Москаль-чарівник» (1819)

· «Наталка-Полтавка» (1819)

· «Пісня на Новий 1805 год пану нашому і батьку князю Олексію Борисовичу Куракіну»

· Записи про перші дії російських військ у турецьку війну 1806 року (російською мовою)

· кантата «Малороссийский губернский общий хор»

· «Ода Сафо» — переклад на російську мову

· Размышления на евангелие от Луки, переведенные с французского сочинения аббата Дюкеня

 

Вияви класицизму в Україні

Класици́зм — напрям в європейському мистецтві, який уперше заявив про себе в італійській культурі XVI—го ст. Найбільшого розквіту досягає у Франції (XVII ст.). Певною мірою притаманний мистецтву усіх країн Європи, у деяких зберігав свої позиції аж до першої чверті ХІХ ст.

В Україні класицизм не зміг у силу несприятливих історичних обставин розвинутися як цілісна структурована система, переважно орієнтувався на низькі жанри (очевидно, під впливом низового бароко). Деякі тенденції класицизму знайшли свій вияв у трагікомедії «Володимир» Феофана Прокоповича, поезії Івана Некрашевича, шкільних «піїтиках» XVIII ст., поемі «Енеїда» Івана Котляревського, травестійній оді «Пісні Гараська» Петра Гулака-Артемовського, оповіданнях Григорія Квітки-Основ'яненка та ін.

Шедевром українського класицизму стає героїко-комічна поема Івана Котляревського «Енеїда» — твір бурлескний і травестійний. Поширюється також травестійна ода (І. Котляревський, П. Гулак-Артемовський) і байка (П. Білецький-Носенко, П. Писаревський, С. Рудиковський). «Низькі» класицистичні жанри превалюють і в драматургії («Москаль-чарівник» та «Наталка Полтавка» І. Котляревського, «Сватання на Гончарівці» та «Шельменко-денщик» Г. Квітки-Основ'яненка), а в доробку Г. Квітки-Основ'яненка розвивається нетипова для літератури класицизму проза. З «високих» жанрів на зламі XVIII—XIX століть була поширена ода (І. Фальковський, І. Максимович, І. Шатович), яка створювалася з приводу урочистих дат або візитів світських і церковних можновладців.

Класицизм в Україні, на відміну від інших національних літератур, народився та існував без боротьби з бароковою літературою. У другій половині XVIII століття, коли Україна стає російською провінцією і втрачає національні літературні й культурні центри (зокрема Київську Академію), бароко зникає саме собою. Український класицизм, незважаючи на свій не вельми різноманітний прояв, знаменує собою перехід до єдиної літературної мови. Вживання народної мови вимагали існуючі в літературі українського класицизму жанри — травестія, байка, комедія, народне оповідання. Такий перехід від білінгвічного бароко (церковнослов'янська й українська мови) стає для України справжнім літературним ренесансом.

 

Живопис в Україні 18 ст

Розвиток українського живопису був пов'язаний з крутим переломом в культурному житті Петровської епохи. Утвердження абсолютизму стає визначальним фактором в становленні світського мистецтва.

Значного поширення набуває книжкова гравюра. Порівняно просте й дешеве виготовлення надавало і й важливого значення у культурному житті: гравюра стає невід'ємним елементом навчальної літератури, газет і календарів. В основі сюжетів нового жанру дедалі більше покладені сучасні події - воєнні баталії, урочисті паради військ, види нової столиці. Разом з тим гравюра зберігає прийоми "народних картин" і лубка. Осередками підготовки граверів на Україні були Київська академія та колегіуми в Переяславі, Новгород-Сіверському та Харкові, їх готували також в друкарнях Києво-Печерської та Почаївської лаврі. Великих успіхів у мистецтві гравюри досягли І. Щирський, І. Мігура, Н. Зубрицький, брати Адам та Йосип Гочемські, Г. Левицький і багато інших. Вони працюють в галузі книжкової ілюстрації і станкової гравюри, створюють картини на історичні сюжети, портрети, пейзажі.

Оригінальним жанром в українському станковому живописі стають картини народних майстрів. Патріотичні сцени з історії, воєнні подвиги та громадське життя займають в їх тематиці провідне місце. Так, великої популярності здобули картини із зображенням опришків, козака-бандуриста ("Козак Мамай") та ін. Пишністю і оригінальністю також відзначається твір "Богдан з полками", присвячений Визвольній війні 1648-1654 рр.

В Петровську епоху також відбувається становлення мистецтва портрету, що на протязі всього XVIII ст. стає провідним жанром вітчизняного образотворчого мистецтва. Домінуючою формою українського портретного жанру стає парадний репрезентативний портрет.

Результатом розвитку мистецтва живопису XVIII ст. стає своєрідний синтез "європеізму" й національних особливостей. Поряд з портретом набуває розвитку монументально-декоративний живопис, пейзаж, театрально-декораційне мистецтво, історичний живопис, якому довгий час віддавала перевагу Академія художеств.

Антон Павлович Лосенко (1737-1773), "Чудесний улов" (1762), "Володимир перед Рогнедою", Г. Угрюмов (1764-1823) "Обрання Михаїла Федоровича на царство" та "Здобуття Казані".

Музична культура в Україні 18 ст

В Україні у даний історичний період продовжує розвиватися вокальна музика. У цій галузі виняткова роль належить видатному філософу, поету, музиканту, просвітителю Григорію Сковороді (1722-1794). Велику групу становлять сатиричні, соціально спрямовані пісні. Особливо популярні серед них - "Ой ти, пташко жовтобока", "Стоїть явір над водою", "Всякому городу нрав и права" (пізніше використаний І.Котляревським в "Наталці Полтавці").

Вельми популярною в той час була пісня-романс, особливо у побуті українських міст. Розвиток цього жанру пов'язаний з українською поезією. Пісні-романси складалися на тексти маловідомих авторів. У них звучали ліричні роздуми про долю людини, її переживання, зображувався романтичний пейзаж. Яскравим прикладом можуть бути відомі пісні-романси "Дивлюсь я на небо" на вірші М. Петренка, "Віють вітри", "Сонце низенько", "Ой не ходи, Грицю", які звучать також в "Наталці Полтавці" І. Котляревського. Чимало пісень-романсів було складено на поезії Т. Шевченка.

У кінці XVIII ст., на основі багатовікових хорових традицій, в Україні виникає чудо світового мистецтва - хорові духовні концерти. Творцями духовних концертів були музичні генії України - Максим Березовський, Дмитро Бортнянський і Артемій Ведель. Можна провести певну паралель того внеску, що його зробили ці композитори в українську музичну культуру із значенням для всієї європейської музики представників віденської класики - И. Гайдна, В. А. Моцарта і Л. Бетховена.

На рубежі XVIII і XIX століть з'являються також інші жанри: симфонічний, оперний і камерно-інструментальний. Вони пов'язані з творчістю видатного вітчизняного композитора того часу Дмитра Степановича Бортнянського (1751-1825).

Визначним представником української культури цього періоду був також Максим Березовський родом як і Д. Бортнянський з м. Глухова. Опери "Демофонт" та "Іфігенія".

Поряд із кантом розвивається у міському побуті жанр одноголосної пісні з супроводом клавікордів, бандури, торбана, згодом - фортепіано.