Заглавная страница Избранные статьи Случайная статья Познавательные статьи Новые добавления Обратная связь FAQ Написать работу КАТЕГОРИИ: АрхеологияБиология Генетика География Информатика История Логика Маркетинг Математика Менеджмент Механика Педагогика Религия Социология Технологии Физика Философия Финансы Химия Экология ТОП 10 на сайте Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрацииТехника нижней прямой подачи мяча. Франко-прусская война (причины и последствия) Организация работы процедурного кабинета Смысловое и механическое запоминание, их место и роль в усвоении знаний Коммуникативные барьеры и пути их преодоления Обработка изделий медицинского назначения многократного применения Образцы текста публицистического стиля Четыре типа изменения баланса Задачи с ответами для Всероссийской олимпиады по праву Мы поможем в написании ваших работ! ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?
Влияние общества на человека
Приготовление дезинфицирующих растворов различной концентрации Практические работы по географии для 6 класса Организация работы процедурного кабинета Изменения в неживой природе осенью Уборка процедурного кабинета Сольфеджио. Все правила по сольфеджио Балочные системы. Определение реакций опор и моментов защемления |
Стан української культури 30-х років XX ст.↑ ⇐ ПредыдущаяСтр 4 из 4 Содержание книги
Похожие статьи вашей тематики
Поиск на нашем сайте
«Розстріляне відродження» Початок 30-х років — згортання політики українізації (національне відродження почало виходити за межі командно-адміністративної системи, що набирала сили). 30-ті роки XX ст. в історії української культури називають «розстріляним відродженням». «Розстріляне відродження» — це роки наступу сталінського режиму на всі сфери культурного життя України, коли під пресом терору опинилися науковці, освітяни, діячі сфери культури; в країні розгорталася боротьба проти «націоналістичних ухилів»; це був період, який пройшов під знаком жорстокого переслідування діячів національної культури. Жертвами сталінського терору стали представники української національної культурної еліти:
М. Світальський (геолог); М. Кравчук (математик); Д. Яворницький (історик); М. Яловий (прозаїк і драматург); М. Хвильовий (письменник); JI. Курбас (режисер); М. Бойчук (художник); Г. Косинка (письменник); Д. Фальковський (письменник); М. Зеров (письменник); М. Семенко (письменник); К. Бурський (письменник) та інші. Освіта — Завершення кампанії з ліквідації неписьменності. — Запровадження обов'язкової початкової освіти в сільській місцевості та загального семирічного навчання у містах (постанова ЦК ВКП(б) «Про загальне обов'язкове навчання» від 25 липня 1930 р.). — Нестача кваліфікованих педагогів із вищою освітою. — Скорочення кількості українських шкіл (у зв'язку зі згортанням політики українізації). — Заідеологізованість освіти. — Відновлення діяльності університетів (Харківського, Київського, Одеського, Дніпропетровського). Наука — Провідна установа — Академія наук УРСР, до складу якої входило 26 інститутів (начолі з О. Богомольцем). — Відкриття у 1928 р. у Харкові Українського фізико-технічного інституту (УФТІ), в якому працювали видатні вчені І. Курчатов, JI. Ландау та ін. — Створення в Києві Інституту клінічної фізіології під керівництвом О. Богомольця (1931 p.). — Заснування в Києві Інституту електрозварювання під керівництвом Є. Патона (1934 p.). — Організація в Одесі Українського інституту хвороб очей і тканинної терапії з ініціативи видатного окуліста В. Філатова. — Плідна робота математиків М. Крилова, М. Богомолова, Д. Граве. — Дослідження в галузі космонавтики (Ю. Кондратюк). — Продовження досліджень у галузі епідеміології (М. Гамалія, Д. Заболотний). — Плідна праця в галузі суспільних наук істориків Д. Багалія, Д. Яворницького, М. Грушевського. — Актуальні розробки в галузі генетики й селекції рослин і тварин (М. Вавилов, О. Богомолець. О. Палладій та ін.). Література — Ліквідація літературно-художніх об'єднань і організація Спілки радянських письменників України (1934 p.). — Державний контроль над видавництвами. — Панівне становище методу соцреалізму. — Широке визнання творів Ю. Яновського, А. Головка, Остапа Вишні, П. Тичини, В. Сосюри та ін. — Хвиля переслідувань українських письменників. Мистецтво — Заснування у 1929 р. «Українського мистецького об'єднання» (М. Козин, В. Коровчинський. Г. Світлицький та ін.). — Відкриття у 1935 р. у Харкові пам' ятника Т. Шевченкові (скульптор — М. Манізер). — Створення Спілки радянських композиторі! України (1932 p.). — Репресії проти Леся Курбаса і театру «Березіль (1933 p.)., — Розстріл українських кобзарів і лірників (1934 p.). — Створення Спілки художників України (1938 p.). — плідна діяльність хорової капели «ДУМКА», як до 1938 р. керував Н. Городовенко. — Заснування Спілки композиторів України (1939 р — Відкриття меморіального музею та пам'ятника Т. Шевченку в Каневі (1939 p.). — Відкриття пам'ятника Т. Шевченку в Києві (1939 р.). — Відкриття у Львові театру опери та балету (1940 Антицерковна політика в Україні — Курс на формування атеїстичного світогляду. — Зростання державного тиску на діяльність православної церкви, яка не вписувалася в рамки офіційної ідеології (запровадження у 1928 Адміністративного кодексу УРСР, який міст розділ «Про культи»). — Утиски Української автокефальної православної церкви (УАПЦ), в результаті яких у 1930 р. церква змушена була самоліквідуватися. — Кривава розправа над священиками, церковним керівництвом (арешт близько 2000 священників УАПЦ, у т. ч. митрополитів В. Липківського, М. Борецького, І. Павловського). — Масове знищення культових споруд, у результаті якого були зруйновані численні пам'ятки церковної архітектури. — Наслідком антицерковної політики влади стали глибокі моральні деформації в суспільстві, зрос- стання бездуховності. Масові репресії Терор — це політика придушення, залякування політичних противників жорстокими насильницькими методами. Репресії - захід державного примусу, покарання. Хвилі сталінського терору в Україні Перша хвиля (1928-1931 pp.) — розкуркулення, депортації" викриття шкідницьких організацій, боротьба проти відомих українських громадських діячів та інтелігенції: — «Шахтинська справа» (1928 р.) над 53 спеціалістами вугільної промисловості Донбасу, які нібито займалися шкідницькою діяльністю (5 чоловік отримали смертний вирок, інші — різні строки ув'язнення); — сфабрикований процес над «Спілкою визволення України» (СВУ) 1929 р. — справа, спрямована проти «старої» національної еліти. Звинувачення45чоловік у підготовці збройного повстання, що мало на меті відновлення самостійної «буржуазної» України; — сфальсифікована справа «Українського національного центру» (УНЦ) 1931 р. — процес над колишніми провідними діячами УНР, серед яких були М. Грушевський, В. Голубович та ін.; — боротьба з УАПЦ (із 34 єпископів заарештовано 24, ще 8 зникли без суду і слідства). Друга хвиля (1932—1935 pp.) голодомор, репресивний спалах після вбивства С. Кірова, боротьба з «націоналістичним ухильництвом»: — голодомор 1932-1933 pp.; — самогубства М. Хвильового та наркома освіти М.Скрипника; — арешт українських кобзарів і лірників та розправа над ними (грудень 1934 p.); — справи «Української військової організації» (УВО), «Блоку українських націоналістичних партій» тощо. Третя хвиля (1936—1938 pp.) — доба «великого терору»: — боротьба з українським націоналізмом (справи «націоналістичної» групи професора М. Зерова, «Блоку українських терористичних груп» та ін.); — боротьба з ухилами в партії (справи «Українського троцькістського центру», «Соціал-демократичної партії України»); — чистка партверхівки, репресії проти членів КП(б)У (Є. Квірінг, X. Раковський, П. Постишев та ін.); — репресії в армії (серед репресованих були відомі радянські полководці Й. Якір — командувач Київським військовим округом, І. Дубовий — командувач Харківським військовим округом, Є. Ковтюх, І. Федько, Д. Шмідт, І. Уборевич та ін.); — репресивні заходи проти українських діячів культури — «розстріляне відродження». Згортання українізації — Однак паралельно з успіхами політики українізації, національно-культурним розвитком українського народу зростав опір з боку "русотяпів". Зросійщена партійно-господарська номенклатура, користуючись допомогою з центру, в другій половині 20-х років перейшла в наступ на політику українізації. Під виглядом боротьби з українським націоналізмом, що начебто погрожував монолітній єдності СРСР, республіканське керівництво під проводом Л. Кагановича, що так блискавично змінював орієнтири, сумлінно виконуючи завдання центру, починає нову кампанію. Вона була спрямована на дискредитацію, шельмування проводирів українізації, повільну ліквідацію політики коренізації. — Симптоматично, що першою жертвою нової сталінської національної політики став відомий український письменник, політичний діяч, член більшовицької партії з 1919 р. Микола Хвильовий. У 1925 р. широко розгорнулася літературна дискусія про шляхи та перспективи розвитку української літератури. Приводом для ідеологічного звинувачення митця слова стали сформульовані ним гасла "Геть від Москви" і "Дайош Європу", що були закликом до українського письменства не копіювати культурні надбання інших народів, зокрема російського, а виявляти свою національну свідомість, самобутність, звертатися до європейської спадщини. Це викликало обурення московської партійної номенклатури, що розпочала кампанію таврування "націоналістичного ухилу" М. Хвильового, так званого "хвильовизму". Обмеження творчої свободи української інтелігенції, навішування ідеологічних ярликів "буржуазного націоналізму" стали першим кроком сталінського режиму на шляху скасування політики українізації, утвердження командно-адміністративної системи в духовній сфері. — Наступним об'єктом критики став О. Шумський, який у 1924- 1926 pp. був наркомом освіти і відповідав за проведення українізації. Як один із організаторів та провідників цієї політики, він вважав, що вона здійснюється занадто повільними темпами внаслідок протидії зрусифікованої номенклатури. О. Шумський наполягав на необхідності відкликання з України JL Кагановича, що проявляв схильність до адміністрування, бюрократизму і штучно гальмував процес українізації. Якщо М. Хвильовий та О. Шумський відстоювали культурну самобутність пі політичні права українського народу, то Михайло Волобуєв прагнув довести спроможність економічної самостійності республіки. У статтях, що були опубліковані у "Більшовику України" в 1928 p., він доводив, що в економіці СРСР Україна відіграє роль сировинного придатку і перебуває на становищі колонії, як і при царському режимі. Він грунтовно переконував, що українська економіка повинна становити єдиний народногосподарський комплекс, який може інтегруватися в світову економічну систему без посередництва російської. "Волобуєвщина" поряд з "шумськизмом" та "хвильовизмом" були оголошені проявом небезпечного "націонал-ухильництва" і стали приводом для згортання політики українізації. — Діяльність Л. Кагановича на посаді лідера українських більшовиків була досить високо оцінена кремлівським керівництвом. У 1928 р. його з підвищенням було відкликано до Москви. Генеральним секретарем ЦК КП(б)У став Станіслав Косіор - відомий партійний і державний діяч, один із активних провідників сталінської політики на Україні. Саме за його безпосередньою участю було розгорнуто остаточний етап ліквідації політики українізації в умовах становлення тоталітарної диктатури. Трагічним фіналом українського національно-культурного відродження 20-х років стало самогубство М. Скрипника-одного з останніх поводирів і захисників політики українізації в липні 1933 — Власа Чубаря…..
|
||||
Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; просмотров: 739; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы! infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.94.202.151 (0.011 с.) |