Сутність культури. Ґенеза суспільного осмислення культури.

Основною категорією культурології є поняття «культура». Це слово латинського походження з'явилося у І ст. у праці Порція Катона. Катон вклав у нього смисл слів «догляд», «обробіток». Пізніше сформувалося визначення, що культура - це дія над вдосконаленням. Виділяються такі концептуальні тлумачення феномена культури: соціально-атрибутивна, особистісно-атрибутивна, діяльнісна, аксіологічна, інформаційно-знакова, діалогова, системно-філософська. За визначенням «Енциклопедичного словника з культурології», культура - це іманентна характеристика або параметр суспільства. Тобто те, що поза суспільством -не є культурою. Визнання культури специфічним змістом суспільства становить сутність соціально-атрибутивного визначення культури.

Визначення культури як специфічного способу людської діяльності дає можливість феноменологічно виділити культуру. Культура розглядається в такому контексті як цілісна єдність способів і продуктів людської діяльності.Розуміння культури як сфери самоствердження та розвитку сутнісних сил людини істотно поглиблює уявлення про людський вимір культури. В аксіологічній площині про культуру йде мова як про сукупність матеріальних цінностей. Цінність є значенням предмета для людини як суб'єкта культури. Для семіотиків, які досліджують знакові способи збереження та передачі інформації, органічним є уявлення про культуру як сукупність мов, що кодують інформацію.про світосприйняття народу, характер, рівень його знань, вірувань, моральні уявлення тощо. Так вважали Ю. Лотман, Б. Успенський. Багатовекторність осмислення культури провокує прагнення визначити її в реальній цілісності та повноті конкретних форм її існування та розвитку. Так з'являється визначення культури як системи. (М. С. Каган). Усі інтерпретації культури можна розглядати не як взаємовиключні, а як взаємодоповнюючі, адже кожне з визначень оцінюється об'єктивно лише в тому разі, якщо розглядається не ізольовано від інших. Міфологічне мислення як форма колективної свідомості складає величезний пласт культури, є культурною реальністю і, одночасно, містить уявлення про культуру у древніх. У цьому випадку сприйняття культури включало в себе поклоніння, шанування, культ. Відчуваючи світобудову як вищу гармонію, давні греки прагнули створити фрагмент досконалості на землі. Тобто, в цілому розуміння культури носило гуманістичний характер. В середньовічній Європі утверджується християнство - монотеїстична релігія. Відповідно проблеми культури висвітлювалися у працях філософів-богословів. Епоха Відродження утверджує гуманістичний ідеал. Просвітництво прагне до цілісного сприйняття культури людства, розуміючи її як продукт діяльності людського розуму. У ряді праць поняття “культура” і “природа” протиставляються.

 

5. Морфологія культури

Морфологія культури вивчає її внутрішню структуру, її організаційно-функціональну будову. Поділ культуру лише на матеріальну, духовну і художню не можна вважати достатнім з огляду на розкриття її смислового аспекту. Матеріальна культура - це сфера діяльності людини, що проявляється у виробництві та розподіленні матеріальних благ. Духовна культура - ідеї, знання, норми права та моралі і т. ін. Духовна культура отримує прояв у мові, релігійних віруваннях тощо. Художня культура - сфера діяльності людей творчих професій, що використовують специфічні засоби виробництва. Сучасні уявлення про будову штучно створеного середовища існування людини ґрунтуються на концепції Е. Орлової та А. Флієра. Вони виділили два рівні функціонування культури - спеціалізований і буденний. Буденна культура пов'язана із побутовою діяльністю людини, засвоюється на рівні виховання і соціальних контактів. Спеціалізована культура вимагає спеціальної освіти. В межах спеціалізованої культури виділяють кумулятивний і трансляційний компоненти. Кумулятивний компонент реалізує процеси накопичення професійного соціокультурного досвіду, акумуляції цінностей суспільства. Кожному кумулятивному елементу на спеціалізованому рівні відповідає елемент на буденному ріні. На трансляційному рівні здійснюється взаємодія між кумулятивними і побутовими рівнями, відбувається обмін культурною інформацією. Він об'єднує культуру між поколінної трансляції соціального досвіду, культуру масової інформації, інформаційно-кумулятивну культуру.

 

6. Характеристика типології культури

Сучасне культурологічне знання представлене різними типологіями. Культури класифікуються за їх змістом (регресивна, прогресивна, традиційна, модерністська, стагнаційна, репресивна), за основним споживачем (масова, елітарна), за кількістю домінуючих стилів (моностильові, полістильові). Підставою для класифікації культур можуть слугувати художньо-стильові ознаки: ренесанс, бароко, класицизм, рококо, романтизм, реалізм, модерн, модернізм, постмодернізм. Культури класифікуються за їх домінантними формами (міфологічна, релігійна, наукова культури). Підставами для розрізнення культур також є домінантні форми мислення: партикуляризм та універсалізм.

У межах етнографії існує господарчо-культурна типологія. Згідно з цією типологією виокремлюються три типи докапіталістичної доби: присвійний, ручне землеробство, орне землеробство. Визнається також розділення культур на матріархальні та патріархальні.

Німецький філософ Ф. Ніцше використав для типології культур образи грецької міфології, поділивши культури на «Аполонівські» та «Діонісійські». «Аполонівські» культури раціонально впорядковані, ілюзорно-оптимістичні й критичні, ґрунтуються на індивідуалізмі. «Діонісійські» - чуттєві, ірраціональні, вакхічні, знервовані - спрямовані на знищення індивідуальності шляхом містичного єднання. Російський соціолог М. Данилевський розробив концепцію культурно-історичних типів, в основі якої лежить ідея заперечення лінійного розвитку людства. Він наголошував на неповторності кожної локальної культури. Мексиканську і перуанську культуру він вважав такими, що не завершили свій розвиток. Німецький філософ К. Ясперс намагався вибудувати єдину схему історії культури. Він визначив так звані доби: «прометеївська», доба «великих культур давнини», «осьовий час», доба «розвитку техніки». Важливою підставою для культурної типології є також домінантні типи соціальної консолідації. Так, А. Флієр виділяє кровний та етнічний типи культури. Кровний ґрунтується на кровних зв'язках у суспільстві, збережених у формах сучасної сім'ї. Етнічний ґрунтується на досвіді спільного проживання на спільних територіях, спільній господарчій діяльності та обороні.

Сучасна історична типологія культури ґрунтується на синергетичній методології, за якою соціокультурні утворення еволюціонують шляхом самовдосконалення, невпинно рухаючись до більш високих рівнів самоорганізації, розкриваючи рівноспрямовані можливості їхньої подальшої діяльності.

 

7. Характеристика основних рівнів культури.

Найбільш узагальнено в науці виділяють рівні культури за спеціалізованими аспектами її функціонування: професійним (висока, або елітарна, культура), утилітарна (масова, або низька, культура) і непрофесійним (народна, або побутова, культура). Якщо елітарна й особливо побутова культури мають пряму спрямованість щодо збереження духовності і оперують для цього традиційними засобами, то масова культура спирається переважно на новаторські можливості сучасної цивілізації. Залежно від того, що береться за основу при визначенні специфіки прояву цінностей і норм - окрема особа, група людей чи суспільство взагалі - у структурі культури виділяють її особистісний, колективний та суспільний рівні. До особистісного рівня належать знання, переконання, світогляд і т. ін. Колективні цінності можуть охоплювати духовні та практичні пріоритети в сфері політики, релігії, художньо-образної діяльності тощо. У свою чергу, внутрішній світ людини повинен бути наповнений глибиною сприйняття історичного часу й простору, пройнятий толерантністю до людства. Втрата цих якостей завжди приводила до страшних катаклізмів як окремих людей, так і цілих народів. Наявність діалектичних зв'язок у функціонуванні всіх цих рівнів є запорукою формування висококультурної особистості, її повної гармонії з навколишнім світом.

8. Динаміка культури

Динаміка культури характеризує трансформаційні процеси всередині культури й у взаємодіях культур, які специфічні цілісністю, закономірністю, спрямованістю і впорядкованістю провідних тенденцій. У культурології існують різноплавні підходи до побудови моделей соціокультурної динаміки. Одна з найдавніших - циклічна модель культурної динаміки. Повторюваність, зворотність є характерною рисою існування всього живого. Прихильниками такої моделі були Дж. Віко, М. Данилевський, Л. Гумільов.

Лінійна модель культурної динаміки представлена еволюціонізмом. Еволюціоністи спирались на концепцію англійського соціолога Г. Спенсера, який розглядав соціокультурну динаміку як частину незворотного процесу еволюції, що проявляється в ускладненні, диференціації та вдосконаленні первісно примітивних культурних систем.

Хвильова модель соціокультурної динаміки найґрунтовніше розроблена в економічних науках. Російський соціолог М. Кондратьєв розробив теорію довгих економічних хвиль з періодом 48-55 років., що визначають циклічну динаміку господарчо-економічної системи. Американському соціологу П. Сорокіну належить теорія хвилеподібної соціокультурної динаміки. Кожен елемент за його концепцією проходить три фази єдиного циклу: на першій відбувається накопичення і кристалізація соціально значущих смислів, на гребені хвилі вони фіксуються у вигляді культурних норм і цінностей, потім вони вступають у протиріччя з наявними потенціями розвитку. Після проходження всього циклу він поновлюється. Російський культуролог Ю. Лотман у своїй книзі «Культура і вибух» обґрунтовує концепцію непередбачуваних динамічних процесів, що реалізуються у вигляді вибуху. Така концепція отримала назву «вибуху» (модерністська концепція).

 

9. Динаміка української культури на сучасному етапі

Динаміка культури характеризує трансформаційні процеси всередині культури й у взаємодіях культур, які специфічні цілісністю, закономірністю, спрямованістю і впорядкованістю провідних ідей. У культурології існують різноплавні підходи до побудови моделей соціокультурної динаміки. Так, наприклад, існують різні моделі соціокультурної динаміки: циклічна, лінійна, хвилеподібна і вибухоподібна.

Для того, аби визначити до якої саме моделі належить українська культура на сучасному етапі, потрібно проаналізувати її розвиток протягом останніх років. Варто пригадати національно-культурне піднесення, яке відбулося у 20-х роках XX століття, яке стало передумовою розбудови освіти і науки. Пізніше, в 30-х роках XX століття українська культура крок за кроком почала втрачати залишки національної незалежності, а ті суспільно-політичні процеси, які відбувались на території України, певним чином змусили частину інтелігенції прилаштуватись до нових умов життя. Ці умови були пов'язані з приходом тоталітарного режиму на територію України. Тобто, відразу після піднесення відбувся занепад. Пізніше, після отримання Україною незалежності, були створені умови зростання національно-культурної ідентичності українців. Особливо українська культура піднеслася після перемоги Помаранчевої революції у 2004 році. Однак невдовзі культуру української держави спіткав ще один занепад, який, на жаль, на даний час українці ще не подолали. Тобто, аналізуючи розвиток української культури протягом останнього століття і спостерігаючи достатню кількість її злетів та падінь ми можемо зробити висновок про те, що динаміка української культури на сучасному етапі має хвилеподібну модель.