Діяльність української діаспори в сфері культури.

 

Сьогодні зарубіжні українці є повноправними громадянами багатьох країн світу. Не дивлячись на те, що проживають у багатоетнічному оточенні, українці намагаються зберігати у своєму середовищі рідну мову, звичаї, культурні, мистецькі та побутові традиції, тобто свою національну самобутність. Великий вклад у збереження своїх національних коренів, розвиток співробітництва в галузі історії, культури, економічній сфері здійснюють жіночі організації української діаспори різних держав. Жіноча організація Союз Українок Австралії бере активну участь у культурному житті країни, розвиваючі національні традиції. При багатьох відділеннях Союзу в містах Австралії створено різні танцювальні ансамблі. Дитячий танцювальний ансамбль "Троянда", який вдало виступає в українському середовищі, також знаходиться на утриманні Союзу Українок. Ансамбль виступав у багатьох містах України. У сучасних умовах виникають нові жіночі громадські організації, які активно включаються в розширення культурних зв'язків. Серед них – Союз українок Канади, Ліга українських католицьких жінок, жіночі асоціації Ліги визволення України та інші, які всесторонньо працюють над встановленням і розвитком культурних контактів з Україною. Вони через сприяння діяльності Товариства культурних зв'язків з українцями за кордоном, яке виникло ще в 1960 році, розширювали можливості обміну делегаціями, ансамблями, науковими досягненнями, пресою, художніми виставками і т.д. У роки незалежності України сюди змогли приїхати зі своїми концертними програмами з Канади жіночий хор "Левада", "Веснівка".Активно діє з самого початку свого існування Союз українок Америки. Багато його відділень функціонують у різних містах з розвитку культурно-освітніх зв'язків. Союз головним своїм завданням вбачає організацію гуртків художньої самодіяльності, народного прикладного мистецтва, літературно-історичних конкурсів. Союз українок Америки на особисті кошти організував у Нью-Йорку свій Український музей, в якому знаходяться твори народного мистецтва українських авторів. Позитивним у його діяльності є те, що з виставками цих творів могли ознайомитись і на материковій Україні, куди неодноразово приїздили співробітники музею. Слід відмітити, що з задоволенням і захопленням відвідували ці виставки і на українській землі. У сучасних умовах на кошти Союзу українок Америки доставлено велику кількість різноманітної літератури в Україну, яка значно ширше і глибше допоможе пізнати маловідомі сторінки з історії та культури українського народу, ті сторінки українського життя, які в різні часи в силу певних причин об'єктивно не висвітлювались, а значить – і не вивчалися.

Строката й багата література письменників української діаспори, яка створювалася протягом XX століття вихідцями з Україною. Серед найбільш яскравих її представників - Іван Багряний, Василь Барка, Богдан Бойчук (на укр.), Віктор Домонтович, Улас Самчук та багато інших.
Квітка Цісик (англ. Kvitka Cisyk; * 4 квітня 1953, Квінз, Нью-Йорк - † 29 березня 1998, Мангеттен, Нью-Йорк) - американська співачка українського походження (сопрано), виконавиця українських народних і популярних пісень.
Виконувала заголовні пісні у фільмах, виступала на американському телебаченні (у рекламі); співала у Гентській опері (Бельгія), фільм «You Light Up My Life» (1977), в якому вона виконувала пісні, здобувши «Оскар».
З 1982 року и до самої Смерті Квітка Залишається єдиним голосом компанії «Ford Motor Company».
Була найпопулярнішою виконавицею рекламних джинглів у США.
Квітка Цісик більш відома за межами своєї етнічної Батьківщини, Ніж в Україні.

 

54. Український модерн.

Український модерн виник у однозначно важчих соціокультурних умовах, Ніж модерн в інших країнах Європи.
У музичній ділянці композитори - послідовники М. Лисенка - К. Стеценко, М. Леонтович, С. Людкевич, Ф. и Я. Якименко, О. Кошиць, В. Барвінській. створено високомистецькі Зразки української хорової музики та обробки народних пісень.

У ділянці театрального мистецтва поряд з мандрівними трупами М. Кропивницького, П. Саксаганського і І. Тобілевича, Д. Гайдамаки, О. Суходільська у Києві існує і Перший стаціонарний український театр М. Садовського (1906-1920). Своїми драматичними творами на теми з Давньої Історії Лесі Українки включає твори і реалії світової культури в контекст української.

У літературі народжуються суголосні з європейськими напрямки імпресіонізму (М. Коцюбинський), експресіонізму (В. Стефаник), неоромантизму і модерну (Б. Лепкий, В. Пачовський, П. Карманській).
В архітектурі домінуючою Була еклектика в різноманітних стильових комбінаціях: ретроспективізм, неокласицизм, модерн, раціоналізм, переважав неокласицизм (Будинок вчителя в Києві, колишній Педагогічний музей; бібліотека універсітету).

У живописі модерн найяскравіше виявився у працях М. Жука, М. Бойчука, К. Малевича, О. Богомазова, в архітектурних проектах В. Кричевського (будинок Полтавського земства губернаторського). Модерн в українській архітектурі БУВ тісно пов'язаний Зі стилістичним напрямком неоромантизму ("будинок з примари" в Києві архітектора Городецького).

У живописі О. Мурашка ("Портрет дівчини у червоному капелюсі") підкреслює красу Як вияв молодості і Оновлення.
Відбувається Зміна панівних жанрів, постають і поширюються жанри симфонічної поеми, етюди в живописі, Літературної новели, тобто Зменшення форми одночасно з концентрацією сюжетно-композіційної структури, часто заміною причинно-наслідкового зв'язку - поліфонією ідей, символів, інтерпретацій. Неоромантизм підготував також виникнення експресіонізму в українській літературі і мистецтві (В. Стефаник, О. Плющ "Великий в малім и малий у велікім", опери Б. Яновського "Суламіф", "Коломбіна", "Відьма", творчість Б. Лятошинського, художніків О. Богомазова, О. Новаківського). 1910-х роках формується стилістика різніх течій модернізму, для Якого характерне заперечення старих засобів вислову и їх кардинальне Оновлення. В Україні з'явилися Перші Зразки образотворчого авангарду - абстрактний Малюнок В. Кандінського, твори К. Малевича, конструктівістська сценографія О. Екстер, скульптури кубофутуристи О. Архипенка. Авангард БУВ У пошуках мови пластичному вираженні складних переживань.

55. Шістдесятники і їх внесок у розвиток культури.

Шістдесятники — назва нового покоління радянської та української національної інтелігенції, що ввійшла в культуру та політику в СРСР в другій половині 1950-х— у період тимчасового послаблення комуністично-більшовицького тоталітаризму та хрущовської «відлиги» найповніше себе творчо виявила на початку та в середині 1960-х років.Шістдесятники виступали на захист національної мови і культури, свободи художньої творчості.Основу руху шістдесятників склали письменники Іван Драч,Микола Вінграновський,Василь Симоненко,Ліна Костенко,Є. Гуцало,художники Алла Горська,Віктор Зарецький,режисер Лесь Танюк,кінорежисери Сергій Параджанов,Юрій Іллєнко,перекладачі Григорій Кочур,Микола Лукаш.Шістдесятники протиставляли себе офіційному догматизмові,сповідували свободу творчого самовираження,культурний плюралізм,пріоритет загальнолюдських цінностей над класовими.Шістдсятники розвинули активну культурницьку діяльність,яка виходила за межі офіціозу: влаштовували неформальні літературні читання та художні виставки,вечори пам’яті репресованих митців,ставили замовчувані театральні п’єси.З появою шістдесятників гостро постала проблема «батьків і дітей» у літературі.Молода генерація закидала «літературним батькам» відповідальність за сталінські злочини,пристосуванство до деспотичного режиму, творчу імпотенцію.Українські митці-шістдесятники своїми творами і активною громадською діяльністю намагалися відроджувати національну свідомість,боролися за збереження укр мови та культури.У своїх творах намагалися говорити про реальні проблеми життя,болючі питання,замовчувані у часи сталінізму і які хвилювали тогочасне укр суспільство.На поч. 1960 р діяли клуби творчої молоді — київський «Супутник»і львівський «Пролісок»,які стали центрами громадської діяльності Шістдесятників.У клубах відбувалися літературні зустрічі,вечори пам'яті, театральні постановки,де молоді митці формували власний світогляд та світобачення своїх слухачів і читачів.З середини 1960-х шістдесятники розпочали формування політичної опозиції комуністичному режиму і незабаром стали активними учасниками дисидентського руху в Україні,зокрема як члени Української гельсінської групи.

56. Явище масової культури.

Популярна культура (або поп-культура, масова культура) - культура, яка, Серед широких верств населення в даного суспільстві, переважно комерційно Успішна та Елементи якої знаходяться всюди: в кулінарії, одязі, споживанні, засобах масової інформації, в розвагах (Наприклад, в спорті и літературі) - контрастуючі з «Високий культурою».
Передумови формування поп-культури закладені в самій наявності структури суспільства. Хосе Ортега-і-Гассет сформулював відомий підхід до структуризації за ознаками творчої потенції: суспільство поділяється на «творчу еліту», яка, природно, становить меншу Частину суспільства, і на «масу» - Що кількісно переважає. Відповідно виникає протиставлення культури еліті («елітарної культури») культурі «Масі» - «масовій культурі».
На початку XX ст. масово суспільство й пов'язана з ним масова культура стали предметом досліджень найвизначніших учених у різних наукових областях: філософів Хосе Ортега-і-Гассета («Повстання мас»), Карла Ясперса («Духовна сітуація часу»), Освальда Шпенглера («Сутінкі Європи Гірськолижний»); соціологів Жана Бодріяра («Фантоми Сучасності»), Питирима Сорокіна («Людина. цивілізація. Суспільство») i інших.
На початку XXI століття Сучасні дослідники констатують ті ж культурні явища: «Сучасні Тенденції мают кумулятивний характер і Вже привели до Створення критичної Маси змін, Що торкнулися самої основи змісту й діяльності культурних інститутів. До найбільш значимих з них, на наш погляд, відносяться: комерціалізація культури, демократізація, розмивання границь, Як в області знання, так й в області Техніки, - а кож переважна УВАГА до процесу, а не до змісту».
Дання науки до масової культури змінюється. ЯКЩО Карл Ясперс назвавши масово мистецтво «занепад сутності мистецтва» та ці Концепції булі переглянуті в 1960-1970 р. у рамках постмодернізму, Що позбавив протиставлення масової й елітарної культур якісного оцінного змісту. Говорячи про мистецтво (маючи на увазі елітарне мистецтво) початку XX Століття, Ортега-і-Гассет справедливо говорити про його дегуманізацію.