Погляди Шевченка на культурно-історичний розвиток українського народу.

 

Ця філософія українського духу глибоко індивідуальна, особиста і, разом з тим, грунтувалися на національній ідеї українського народу, його ментальності. Шевченко виростає насамперед з конкретно-узагальненого ставлення до любові, надії і віри. Саме з любові до України виникає шевченківська філософія пробудження людської гідності, смутку-жалю знівеченого життя, сили протесту і бунтарства. Улюблений герой Шевченка віршів і картин - лицар народний, повстанець-гайдамака, козак-запорожець, виступає захисником рідного краю, носієм народної правди і честі. Гнів мислителя спрямований передовсім проти різних утискувачів, прийшлих і доморощених. Шевченківська творчість пронизана вірою в незнищенність людини, вірою в те, що людина ніколи не змириться з неправду, рабство ніколи не визнає норми існування. Філософський характер творчості Т. Шевченка відображає народність, коли кожне явище життя розглядається мовби очима народу.

11. Наукова та культурна діяльність Грушевського.

 

Першою й найважливішою його заслугою є те, що ВІН дав нам повну Історію України. Для її Створення були використані величезні документальні матеріали архівів України, Росії, Польщі, Швеції, Туреччини. Ця праця мала велике політичне значення, оскільки Україна Була розділена Між австрійськими, польськими і російськими сусідами, реакційні кола яких НЕ визнавали за українським народом права на існування як нації і права на свою мову и культуру. За своє життя Грушевський здійснив Великі Наукові Дослідження, опублікував близько двох тисяч наукових и науково - популярних праць, публіцистичних статей.
Науково-педагогічна й публіцистична спадщина М. Грушевського НЕ обмежується його капітальними працями, трактатами, статтями, численними курсами лекцій, які ВІН читав з університетських кафедр. Дбаючи про Поширення історичних знань, навчань поряд з вже згадуваним вузівським підручником "Ілюстрована історія України", написав Дві книжки для школярів. Перша з них - "Про Старі часи на Україні". Друга - "Історія України", написана до Програми вищих початкових шкіл і нтжчих класів шкіл середніх - побачила світ 1920 року.

Але Грушевський НЕ Тільки писав Історичні праці, але й сам, робив Історію, - ВІН БУВ творцем українського життя. Мало в нас Було організаторів и діячів Такої Міри Як Грушевський. Для України ВІН дав надзвичайно Багато: розвинув російську науку до європейського рівня, розширив Нові думки, наблизив нас до західної культури, і надихнув громадянство новим духом, новим життям.

 

12 Основні концепції і погляди на розвиток культури України в сучасних умовах.

Проголошення незалежності України викликало високе піднесення національного духу, нові сподівання. У цей період було досягнуто значних успіхів у поширенні української мови як державної, було прийнято Закон про мови та інші важливі акти.

Основним змістом українського культурного оновлення і відродження була самовіддана праця багатьох дослідників. В архівах, музеях, бібліотеках України створюються спеціальні відділи, де поширюється інформація про українську культуру в зарубіжних країнах.

З'явились нові нетрадиційні форми культурної діяльності не тільки в державних закладах культури, а й у комерційне створюваній мережі. Значного розвитку набула діяльність «Товариства шанувальників української мови» та «Просвіти» — не тільки з виконання закону про мови, а й щодо поширення та пропаганди цінностей національної культури, організації недільних шкіл тощо. Політичні партії різного спрямування починають у своїх програмах дедалі більше увагу приділяти проблемам розвитку національної культури.

Основою всіх змін у культурі є стан духовних потреб громадян.

Передумовою розвитку української культури є зростання в багатьох її сферах національної культурної самосвідомості, реального освоєння культури.

Сьогодні основним засобом в освоєнні здобутків української культури є засоби масової комунікації (радіо, телебачення, преса, кіно), позитивний вплив яких відзначає три чверті громадян.

Образ своєї культури громадяни також пов'язують з тією її складовою, питома вага якої в умовах науково-технічного прогресу та урбанізації щодалі зменшується — національні звичаї, побут, предметне середовище, спосіб життя.

У сфері художньої культури відбуваються найбільш радикальні зміни, супроводжувані специфічними суперечностями. Очевидним є творче піднесення української поезії та симфонічної музики. Урізноманітнились постмодерністські пошуки в театральному мистецтві.

Українська культура в цілому все ще переживає період свого нового становлення, національного утвердження нових цивілізаційних цінностей.

 

13. Біосферна концепція культури Вернандского.

 

Представники: Володимир Іванович Вернадський (1863-1945), Олександр Леонідович Чижевський (1897-1964), Лев Миколайович Гумільов (1908-1992). З'єднання природничо-наукового і гуманітарного бачення світу, розгляд долі людства в нерозривному зв'язку з природою і космосом. Біосфера, на його думку, являє собою зайняту життям поверхневу оболонку Землі. Біосферна речовина, за Вернадським, складається з семи різнорідних частин

· 1) жива речовина - сукупність живих організмів;

· 2) біогенна речовина, що створюється і переробляється живими організмами (кам'яне вугілля, бітуми, вапняки, нафта та ін);

· 3) відсталу речовину, утворену в процесах, в яких жива речовина не бере;

· 4) біокисна речовина, яка створюється живими організмами і відсталими процесами, представляючи собою динамічні рівноважні системи тих і інших. Це майже вся вода біосфери, нафта, грунт, кора вивітрювання; біологічні організми при цьому відіграють провідну роль

· 5) речовина, що знаходиться в процесі радіоактивного розпаду;

· 6) розсіяні елементи

· 7) космічна речовина.

Основними компонентами біосфери Вернадський вважав стратосферу, тропосферу, гідросферу, область геохор з наземною життям і стратосферу з підземним життям, які, за винятком стратосфери, входять до складу географічної оболонки. Але хоча біосфера і географічна оболонка в просторовому відношенні майже збігаються, ці поняття, зрозуміло, відображають різні природні явища. Вернадський ототожнював поняття «життя» і «жива речовина», що з геохімічної точки зору цілком правомірно і дозволяє застосовувати до вивчення та опису біологічних явищ методи фізики, хімії, кібернетики та ін наук. Однак якісну специфіку життя категорія «жива речовина» розкриває недостатньо. Вернадський вважав людство частиною живої речовини. Головний внесок В. І. Вернадського в культурологію - вчення про «ноосферу». «Ноосфера» - сфера людського розуму. Вернадський вважав, що з появою людини на землі почав діяти новий вид енергії, пов'язаний з психічною діяльністю і розумом, саме цей вид енергії і призводить до формування нового вигляду планети. А. Л. Чижевський вважав, що всі найважливіші події людської історії синхронізовані з якими-небудь коливаннями або змінами довкілля; він досліджував хід історії людства в його кореляції з коливаннями сонячної активності.

14. Культуроантропологія і соціологія культури.

 

Культурна антропологія - досліджує взаємини людини і культури, процеси становлення духовного світу особистості, формування та реалізації здібностей, обдарувань, талантів, втілення творчих потенціалів в діяльності і її результати. Соціально-культурна еволюція особистості відбувається протягом усього життя, але при цьому особливу роль грають дитинство і молодість, коли закладаються основи ціннісних позицій та інтересів. Культурна антропологія виявляє 'вузлові * моменти соціалізації людини, специфіку кожного етапу життєвого шляху, вивчає вплив соціокультурного середовища, системи освіти і виховання, сім'ї, однолітків, покоління. Особлива увага приділяється психологічному обгрунтуванню таких явищ культури, як життя, душа, смерть, любов, дружба, віра, сенс, духовний світ чоловіка і жінки. Психоаналітична школа З. Фрейда і його послідовників особливу увагу приділяла взаємодії природно-біологічних, енергетичних і соціокультурних факторів у визначенні мотивів поведінки людини.
Соціологія культури досліджує процес функціонування культури в суспільстві; тенденції соціокультурного розвитку, які проявляються у свідомості, поведінці та способі життя різних соціальних груп.
У соціології культури можна виділити три рівні знання.
Перший рівень характеризує найбільш загальні тенденції в розвитку сучасної культури, відтворює її найпоширеніші цінності, стилі життя, моделі поведінки.
Другий зосереджує увагу на рівнях культури різних груп, видах культурної діяльності, співвідношенні традицій і новаторства, системі поширення цінностей культури, їх освоєнні людиною
Третій рівень - заснований на соціологічної інформації, отриманої в результаті емпіричних досліджень з використанням методів опитування, інтерв'ю, включеного

спостереження, аналізу документації та соціальної статистики.

 

15. Національне і загальнолюдське в сучасній культурі.

Кожен народ створює свою особливу, неповторну культуру. Розмаїття культур є характерною особливістю розвитку сучасної цивілізації. Культури різних народів відрізняються між собою мовою, символами, нормами, способами спілкування та діяльності, художньо-чуттєвим відтворенням світу, міфологією і релігією, мораллю і правом тощо.

Культура дається людині через мову і в мові. Можна сказати навіть більше: лише завдяки мові як суспільно-історичному здобутку людина і стає людиною. Тому ще Сократ звертався до людини: "Заговори, щоб я тебе побачив"..

У національній культурі національні особливості виявляються не лише в мові, а і в інших чинниках:

• у побуті.

• у національній самобутності життєвого матеріалу, який відображається у творах духовної культури — історичні та природні умови; особливості розвитку нації; її побутові традиції та звичаї; особливості психології; виразові засоби, характерні для нації;

• у фольклорі;

• у хореографії;

• гумор;

• у піснях народів, що співзвучні патріотичним почуттям народу;

• в архітектурі як престижі нації та її сучасних.

Проте культура як спосіб людського буття все ж не може не мати загальнолюдських рис, притаманних усім націям, усім народам. Саме тому культури різних народів світу, незалежно від розселення їх, мають багато спільного: люди використовують однакові знаряддя праці, розмірковують приблизно над одними і тими ж проблемами, переживають навіть однакові чуттєві стани, сподіваються і закохуються, формують свої соціальні інституції, виховують дітей як люди. Багатство і розмаїття культур народів світу є свідченням багатогранності вияву людського як такого. Культурні досягнення народів не суперечать одне одному, а навпаки — поповнюють скарбницю загальнолюдської культури все новими й новими надбаннями. Взаємообмін культурними надбаннями народів світу є могутнім джерелом їхнього розвитку, інтеграції світової цілісності.

 

16. Культурологічні проблеми Україна в розробках діячів 20-30 рр.. 20 ст.

 

Кінець 20-х - початок 30-х РОКІВ ХХ ст. ознаменувався для України, Яка Була тоді в складі СРСР - найстрашнішого, Мабуть, прикладу тоталітарної держави в Історії, приходом тяжких, Дуже тяжких часів. За підрахункамі Юрія Лавріненка, одного з небагатьох діячів національного відродження, якому вдалось вижити і Під час Другої світової Війни виїхаті на Захід, в УРСР у 1930-х роках Було ліквідовано Майже 80% творчої інтелігенції.
Тотальний характер винищення національної культурної еліти дали Підстави Йому назвати добу 1920-1930-х РОКІВ "розстріляним відродженням".
Наприкінці 20-х РОКІВ у музичну сферу став проникати сталінський режим. З появою 1932 р.. Спілки композиторів України, Політичний Вплив на творчий процес посилився. Це спричинило уніфікацію художнього мислення, жорстку критику музикантів-новаторів, звинуваченні їх у безідейності та формалізмі, зростанням ролі соціального замовлення, пригнічення творчої індивідуальності, деформацію музичної культури.
Особливо резонансною Була літературна дискусія 1925-1928 pp., Яка Дуже Швидко Вийшла за Межі літературних проблем. Розпочавшись з пристрасного виступу М. Хвильового проти графоманства, імітаторства, пристосуванства, дилетантизму та хуторянства, які засмічували російську літературу. Під час дискусії Було зроблено спробу визначити орієнтири розвитку національної культури, Створити естетичну концепцію, Яка ґрунтувалася б на органічній Єдності традицій і новаторства.
Після висунення М. Хвильового гасла «Геть від Москви!», Реальний Зміст Якого пролягав у відмові від стилю та канонів російської літератури, а не в закликові до політичного розмежування, дискусія Була переведена в політичну площину: письменника почали звинувачувати в націоналізмі, підштовхуванні народу України до виходу з СРСР.
Ці звинувачення склали основу політичного ярлика «хвильовізму», Якого чіпляли Представникам творчої інтелігенції, у чиїх поглядах і творчості простежувався національний акцент. Учасники Літературної дискусії звертали Увагу на приховану за лаштунками «Червоної просвіти» небезпечну тінь Літературного чиновництва.

17. Погляди Драгоманова з питань культури.

Погляди М. Драгоманова зводилися до того, що політичні та культурні ідеї порівняно автономні, культурні ідеї випереджають реальні та Соціальні Відносини в певній країні, культура виявляє характер життєдіяльності нації її конкретні особливості та значення в загальному цивілізаційному процесі. Визначаючи тенденції соціокультурного розвитку української нації, Михайло Драгоманов вважав, що культурні традиції в житті українського народу ніколи не переривалися, незважаючи на вчинений татарами погром. Але культура, носить назву "Малоросія" є прямою спадкоємицею Київської Русі - колиски російського світу. Історики, соціологи, зауважує Михайло Драгоманов, часто пояснюють рівень культури України тільки культурними запозиченнями, зробленими нею у Візантії і південно -західних слов'ян (XII -XIII ст.), Латино- польськими впливами (XVI - XVIII ст.). Але це поверхневий, що не історичний погляд, підхід, що не враховує двох факторів. Перший - творцем високорозвиненої культури України є характер її народу, і, зокрема, чутливість до цивілізації (тут рано виникла писемність, створювалися літописи, співали Боян і автор " Слова о полку Ігоревім "). Друга обставина, що зумовила високий рівень цивілізації: безперервність освіти і взаємин з освіченим світом Південної Русі з давніх часів і до XVIII століття. І дійсно, зауважує Михайло Драгомаров, якщо культура України, як вважають деякі дослідники, мала тільки наслідування або церковний характер, то тоді чим пояснити той факт, що сформувалися такі величні постаті слов'янського просвітництва XVI -XVIII ст. - Князі Острозькі, Петро Могила, Дмитро Ростовський, Лазар Баранович, Феофан Прокопович та ін. Чим пояснити, що до кінця XVIII століття. культура України випереджала в розвитку культури Московського царства і вносила свіжий струмінь у його цивілізованість. А пояснити, на думку Михайла Драгоманова, можна тільки одним: високим вихідним рівнем народної культури, поезії, фольклору, писемності народу Київської Русі, його здатності до культурного творчості, до творчим перетворень культурного надбання, здобутків інших народів, до збереження і трансляції власних соціокультурних традицій. І тільки в XVIII в. Україна, знесилена в боротьбі з агресивними сусідами, почала поступово відставати у розвитку, особливо у сфері економіки, індустрії, урбанізації. Що стосується духовної культури, художньої творчості, побуту, народ України зберігав високий рівень розвитку. Відставання України в соціо - культурному розвитку в другій половині XIX в. від Заходу і певною мірою від імперської Росії дуже хвилювало українську інтелігенцію. У зв'язку Михайло Драгоманов, критично осмислюючи існуючу ситуацію, розробляє програму соціокультурних відродження української нації, прискореного руху культури по шляху прогресу.

18. Масова і елітарна культура, проблема з взаємодії.

Масова культура не виражає вишуканих смаків чи духовних пошуків народу. Час її появи - середина XX століття, коли засоби масової інформації (радіо, преса, телебачення) проникли в більшість країн світу і стали доступні представникам всіх соціальних шарів. Масова культура може бути інтернаціональною і національною. Естрадна музика - яскравий приклад цього: вона зрозуміла і доступна всім вікам, всім верствам населення незалежно від рівня освіти. Масова культура, як правило, володіє меншою художньою цінністю, ніж елітарна чи народна культура. Але у неї найширша аудиторія і вона є авторською. Вона задовольняє одномоментні запити людей, реагує на будь-які нові події і відображає його. Тому зразки її, зокрема шлягери, швидко втрачають актуальність, застарівають, виходять з моди. З творами елітарної і народної культури подібного не відбувається.

Елітарна або висока культура створюється привілейованою частиною суспільства, або на її замовлення професійними творцями. Вона включає витончене мистецтво, класичну музику і літературу. Висока культура, наприклад, живопис Пікассо чи музика Шенберга, важка для розуміння непідготовленої людини. Як правило, вона на десятиліття випереджає рівень сприйняття середньоосвіченої людини. Коло її споживачів - високоосвічена частина суспільства: критики, літературознавці, завсідники музеїв і виставок, театрали, художники, письменники, музиканти. Коли рівень освіти населення зростає, коло споживачів високої культури розширюється. До її різновиду можна віднести світське мистецтво і салонну музику.

 

19. НТР, їх роль у розвитку сучасного етапу культури.

 

Слово «техніка» походить від древнегреч. «ТЕХНО» - мистецтво, майстерність. У філософії техніка - це історично перша форма розвитку і реалізації творчих здібностей людини. В історії розвитку техніки виділяють наступні етапи розвитку:

· 1. реміснича техніка (успіх залежить від фізичної сили людини).

· 2. машинна техніка (машина починає приводитися в рух силами природи).

· 3. семіотична техніка - технічний пристрій, що виконує інтелектуальні функції, не порівнянні з людськими можливостями.

Науково -тех революція - це корінне, якісне перетворення продуктивних сил на основі перетворення науки в провідний чинник розвитку суспільного виробництва. Науково -тех революція - тривалий процес. Почався він з відкриття електрона і ознаменував собою прорив науки в області мікросвіту і великих швидкостей. У 40 -х роках 20 століття наука вирішила проблему розщеплення атомного ядра - людство опанувало атомною енергією. У 50 -х роках 20 століття з'являються перші електронно -обчислювальні машини, які стали символом НТР. У сучасному світі НТР вимагає міжнародного співробітництва, оскільки наслідки НТР виходять за рамки нац. програм і вимагають об'єднання зусиль багатьох країн. Основні ознаки сучасної НТР:

· 1. Перетворення науки в безпосередню продуктивну силу.

· 2. Наука - провідна сфера розвитку суспільного виробництва

·.3. Якісні перетворення всіх елементів продуктивних сил.

· 4. Зміна характеру і зміст праці, зростання ролі творчих елементів у ній.

· 5. Подолання протилежностей між розумовою і фізичною працею.

· 6. Створення нових джерел енергії.

· 7. Підвищення значення інформаційної діяльності.

НТР створює передумови для виникнення єдиної системи найважливіших сфер людської діяльності. Розвиток науки і техніки сприяє урбанізації, а масова комунікація - інтернаціоналізації культурного життя.