Культура та природа: проблема співвідношення.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Культура та природа: проблема співвідношення.




Природа і культура нерозривні. Вони пов'язані генетично, бо людина - вищий колір розвитку природи, а культура - найбільше з творінь людини.
На зорі людства злитість людини і природи ще не була так сильно порушена. Основою первісної культури був культ природи - людина жила природою і відчував себе її невід'ємною часткою. Природа була близькою, бо вона поїла й годувала людини, а й далекої - грізною, невідомою, таємничою. В ході предметно-практичної діяльності виникло «людське почуття» природи: не тільки її естетичне прийняття, але і наділення її людськими якостями - олюднення. Вона стала одночасно майстернею і храмом. Для первісної людини природа обмежувалася порівняно вузької територією, на якій жило його плем'я.
Потім виникло протиставлення людини природи. Швидше за все, це сталося тоді, коли були протиставлені тілесне і духовне, з розумінням природного як чогось нижчого, неповноцінного. До цього додалося ставлення до природи натуралістів Нового часу: природа - майстерня, її треба підпорядкувати людині, «перетворити» згідно з його інтересами. Утилітарне ставлення до природи призвело до того, що по відношенню до неї все стало дозволеним. Тут не діяли заборонні норми права, релігії і моралі. Зникло захоплення природою. Природа стала сприйматися як антитеза духу і культури. У філософії марксизму природа розглядалася як об'єкт виробничої діяльності людини. До цих пір в якості зразка «творчого марксизму» призводять фразу І.В. Мічуріна, яка, до речі, ніколи не розглядалася ним як якийсь філософський принцип: «Нам нічого чекати милості від природи, взяти їх у неї - наша задача». Сьогодні люди звикли жити на взяті у природи кредитів, повернути які вже неможливо. Нині все людство стоїть перед новим витком спіралі - єдністю природи і культури, коли все багатство культури має бути поставлено на службу захисту природи Місія людини полягає в безперервному зближенні з природою, все більш глибоко пізнавати її закони і вносити в природну стихію розумне свідоме начало.
Однією з найважливіших, глобальних проблем, від яких буквально залежить життя або смерть всього людства, стала сьогодні екологічна проблема - розумне природокористування та природоохранения. Екологічна криза може бути подолана тільки в тому випадку, якщо нам вдасться сформувати у кожного має справу з людськими процесами людське почуття природи, об'єднує раціональне й емоційне, естетичне та етичне ставлення до неї.

33. Гуманісти і їхні ідеї в культурі Русі-Україні.


Приблизно із другої половини XVI ст. на українських землях, що входили до складу Польщі, посилилося соціальне, національне й релігійне гноблення, що було наслідком Люблінської унії 1569 р. і Берестейської церковної унії 1596 р. У зв´язку з цим до початку XVII ст. українські можновладці переважно денаціоналізувалися і покатоличились. Однак основна маса українського населення, яка зберігала своє національне обличчя і православну віру, повела рішучу боротьбу за свої права. Крім проблеми держави і права, у творчості українських мислителів XV—XVII ст. важливе місце посідала етико-політична концепція громадянського гуманізму, яка, вважаючи головним принцип спільного блага, відповідно оцінювала будь-яку доброчесність, людську діяльність, здобуту людиною славу, отримані нею знання тощо. У її межах осмислювалися ідеї справедливості, свободи, патріотизму, формувалися республіканські ідеали, етнічна, а згодом і національна самосвідомість. Зачинателі української гуманістичної культури Юрій Дрогобич, Павло Русин з Кросна, Станіслав Оріховський, Григорій Чуй Ідеї громадянського гуманізму наявні у філософсько-етичних концепціях ідеологів братського руху, у творах Станіслава Оріховського, Симона Пекаліда, Севастяна Кленовича, Івана Домбровського, Йосипа Верещинського, Шимона Шимоновича та ін. Вони брали активну участь у діяльності братств, писали полемічні твори, засновували друкарні, школи, укладали підручники і словники, влаштовували диспути. Значним був внесок у цю справу й українців-католиків. З метою усвідомлення себе у світі вони прагнули утвердити гідність і рівноправність українського народу серед інших народів, прославляли історію Київської Русі, народу, його діячів. Не забували гуманісти за кожної нагоди розповісти про свою національну належність і про походження свого народу. Проте якщо раніше для вияву свого патріотизму достатньо було вказівки «роксолан», «рутенець», «русь», «русин», «із Русі», то їм доводилося писати цілі твори із промовистими назвами: «Роксоланія» (Севастян Кленович), «Дніпрові камени» (Іван Домбровсъкий) тощо. Писали їх, як правило, латиною, щоб познайомити чужинців із краєм та історією рідного народу. При цьому постійно наголошували на давності «руського народу», від якого походить «козацький народ». Це підкріплювалося посиланням на історичні відомості, а не лише на традиції та звичаї.

 

34. Розвиток наукових знань у Київській Русі. Право.


Поява и Поширення писемності та розвиток освіти на Русі позитивно вплинули на процеси розвитку тут і наукових знань. Науковий центр на Русі в Період розквіту Київської держави були передовсім Київ, Новгород, а поряд з ними велике значення мали Полоцьк, Чернігів, Галич, Володимир-Волинський. Там існували школи, в першу Чергу засновані духовенством. Серед них Було Багато вчителів, письменників, ораторів, художніків, літописців, творців тодішньої української науки, яка, Як і вся давня культура, перебувала спершу в повній залежності від Візантії.

Осердям тогочасної науки Була, звичайна, теологія, часто забарвлена ​​філософським змістом. Її твори пов'язувалися НЕ Тільки з думками святих отців Церкви й античної філософії, а й з власною народною мудрістю та її оригінальним світоглядом. Спираючись на теологію й міфологію, Тогочасна наука опрацьовує Інші Галузі знання - Історію, право, природознавства, математику, астрономію. У історичних знаннях виділяються переклади візантійських хронік І. Малали, Г. Амартола и Г. Сінкела, "Історії Палестини" Йосифа Флавія; Природознавству присвяченій "Шестоднев" Василя Великого . Відповідно до днів їх творення за Біблією; про різних тварин, про рослини та каміння оповідає "Фізіолог", а "Космографія" Козьми Індікоплова подає Загальну характеристику світобудові. Церковне право розроблялося в багатьох книгах. Поширеними були й збірники статей енциклопедичного характеру ("Ізборники" князя Святослава 1073 и 1076 pp.) Та збірники афоризмів ("Бджола", "Ізмарагд", "Золотий ланцюг" ТОЩО).
Успішно розвивалась історична наука. На зразок історичних хронік Візантії розроблялася й тодішня історіографія, Що Займалася історією Нашої держави, наше літописання. Найстарішими з тих, Що дійшлі до нас, є, Безумовно, "Велесова книга" та ін., Що збереглися у пізніших списках, зосібна літопис 1039 року, складений, Мабуть, при дворі київського монастиря Ченцем, Як Никон Великий та славний Нестор- Літописець, автор "Повісті врем'яних літ". Найстарішій слов'янський правовий кодекс XI-XII ст. - "Руська правда" - свідчить про довголітню його підготовку й порівняльні Дослідження візантійського, західноєвропейського та власного, давньоукраїнського, звичаєвого права. Ця збірка законів князя Ярослава та йо наступників лягла в основу Литовського статуту і ​​законодавства гетьманської доби.


35. Літературна творчість 10-13 ст. Слово о полку Ігоревім.


Перше, Дуже коротке Повідомлення про «Слово» Було зроблено відомим поетом того часу М. М. Херасковим в 1797 році в іншому виданні його поеми «Володимир». У XVIII столітті були зроблені Інші переклади «Слова», які удосконалювали ПЕРШИЙ. У 1800 році «Слово» Було видано А. І. Мусіним-Пушкіним у співпраці Зі Своїми вчених друзями: А. Ф. Малиновського, М. М. Бантиш-Каменський і Н. М. Карамзінім - трьома кращих знавцями давньоруських рукописів того часу. У 1812 році збірку, Що включав «Слово», згорів у московській Пожежі разом з Усіма найціннішими зборами давньоруських рукописів в Будинку А. І. Мусина-Пушкіна на Розгуляї. Немає нічого дивного в тому, Що «Слово» збереглося Лише в одному списку. У єдиному списку дійшло до нас не Тільки «Слово о полку Ігоревім», але і безліч інших творів Давньої російської літератури, середа них Такі першокласні, Як «Повчання» Володимира Мономаха, «Слово про погибель Руської землі» (другий список йо БУВ опублікованій Тільки в 40-х роках XX століття), «Повість про Горе и Злочастіі», «Повість про Суханов», переклад з грецької Хроніки Георгія Сінкела та ін Єдиний список Троїцької Літописі згорів, Як и список «Слова».
У жанровому відношенні «Слово о полку Ігоревім» вивчено слабо. Існує кілька гіпотез, Досить суперечливих. У «Слові о полку Ігоревім» дослідники бачать то «поему», то «військову повість», то «Билину XII ст.», То «урочисту промову», виголошену на честь Ігоря Святославича при поверненні з полону..
Жанрова система Давньої російської літератури Була Досить складною. Основна Частина жанрів Була запозичена російською літературою в X-XIII століттях з літератури візантійської. У Цій перенесеній на Русь системі жанрів були, в основному, церковні жанри: жанри творів, необхідніх для богослужіння і для церковного життя. Тут повинні бути відзначені Різні посібники з богослужіння, молитви і житія святих., Що призначалися для благочестивого індивідуального читання, и т. д. Але, крім того, були й твори більш «світського» характеру: різного роду природно-Наукові твори (Шестодневе, бестіарії, алфавітаріі) i твори з всесвітньої Історії, твори типу елліністічного роману («Олександрія») та ін.

створювали Нові твори: Наприклад, житія руських святих, проповіді, повчання, рідше молитви та Інші богослужбові тексти. Крім цієї традіційної системи літературніх жанрів, існувала й Інша традиційна система жанрів - жанри фольклору. Одна особлівість цієї системи жанрів фольклору повинна бути відзначена перш за все. Фольклор у XI-XIII століттях НЕ Займав такого відокремленого від літератури положення, Як в новий час. Фольклор БУВ тісно пов'язаний з літературою, і його жанри булі з'єднані з жанрами літератури. У новий час фольклор - Це мистецтво народу, селянства, нижчих верств населення.


Отже, в Давньої російської літератури, до першої години Створення «Слова о полку Ігоревім», існували Дві традиційні системи жанрів, тісно пов'язані Один з одним і взаємно один одного доповнювали.

Всі більш-Менш Видатні твори літератури, засновані на глибоких внутрішніх потребах, вириваються за Межі традиційних форм. Справді, такий видатний твір, Як «Повість временних літ», не вкладається в сприйняті на Русі жанрові рамки. «Повість про осліплення Василька Теребовльского» - теж твір поза традиційних жанрів. Ламають традиційні жанри твору князя Володимира Мономаха: його «Повчання», його автобіографія, його лист до Олега Святославича.
Поза традиційної жанрової системи знаходяться «Моління Данила Заточника», «Слово про погибель Руської землі», «Похвала» Романа Галицького, «Слово про погибель Руської землі» або «Моління Данила Заточника».


36. Умови культурного розвитку українських земель у складі ВКЛ.


Сприятливі умови були у Великому князівстві Литовському. Збираючи українсько-руські землі, литовські князі прагнули долучитися до великої культури Київської Русі, надбання якої не виключали, а підтримували і відроджували разом із православною вірою і російською мовою, які були визнані державними.
Литовські чиновники взяли і традиційний для Русі-Україні спосіб життя
Польське королівство, дослідники говорять, що воно було воротами, крізь яку в Україну долинали ідеї Відродження, набувала поширення західноєвропейська система освіти.
Не маючи власної вищої школи, Українська навчалися в європейських університетах, прилучаючись там до західноєвропейських наукових і художніх ідей, збагачуючи ними рідну культуру.
Проте варто пам'ятати, що хвиля західноєвропейських культурних впливів не поглинула споконвічних традицій.
Нове і старе в українській культурі мирно співіснувало, нашаровуючись один на одного. Врезультате виникали унікальні культурні явища.
На 14 - 15 ст. довелося становлення уснопоетічніх жанру історичної пісні та балади.
За традицією освіту здобували при церквах і монастирях, ставали студентами європейських університетів.
У другій половині 14 ст. з поширенням в Україну в першу чергу на її західних землях пункти, що наближало українські міста до західноєвропейських, у міській забудові стали з'являтися ознаки регулярного планування.
Популярними були ікони, де в образах святих втілено воїнів-героїв (наприклад, ікона Юрія Побідоносця - кінець 14 століття з Станиля поблизу Дрогобича) або реальні типи сучасників - селян, міщан, шляхтичів (ікона «Страшний суд»).
Серед пам'яток письма і книжкової графіки, створених в 14-15 століття, вершиною книжкової мініатюри є Київський псалтир, який переписав у Києві з константинопольського рукопису 11 ст. дяк Спиридона на замовлення єпископа Михаїла в 1397 р.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.236.75.30 (0.012 с.)