Утвердження універсалізму української культури Іваном Франком



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Утвердження універсалізму української культури Іваном Франком



Найвагоміші здобутки українського літературознавства, літератури, історії та теорії української культури пов'язані з творчістю та науковою діяльністю І. Франка. Це була особистість, що поєднувала у собі енциклопедичні знання, багатогранність літературних, наукових та суспільних інтересів. Розвиток нової української літератури І.Франко розглядає у контексті світової літератури, надаючи особливого значення художній традиції. Творчість письменника споріднена з новими явищами в європейській літературі кін. 19 ст. і, водночас, відзначається самобутністю і оригінальністю. Глибинними вимірами його творчості є психологічний та філософський аналіз, який простежується у внутрішніх монологах його героїв. Володіючи європейськими і деякими східними мовами, Франко збагатив українську культуру духовними надбаннями багатьох народів: новими концепціями в осмисленні почуттів - справедливості, любові, патріотизму тощо. І. Франко був новатором у пошуках оригінальних художніх засобів у зображенні дійсності, збагаченні української літератури новими жанрами в поезії, прозі, у створенні багатозначних символічних образів, що мають реалістичну основу. Його твори можна назвати соціально-психологічними студіями, в яких явища народного життя письменник розкриває через внутрішній світ героїв. Франко розширив, збагатив жанрові можливості оповідання, ввід до літератури нові жанри - образки, казки, притчі, фейлетони, психологічне оповідання і повість, документальну повість.

Петро Могила та його культурно-освітня діяльність

Молдавський боярин, український політичний, церковний і освітній діяч Речі Посполитої, архімандрит Києво-Печерського монастиря з 1627 року, Митрополит Київський, Галицький і всієї Русі з 1633 року.

З іменем Петра Могили пов'язане розгортання системи вищої і середньої освіти в Україні та Росії, яка не просто копіювала західноєвропейські школи, але й могла конкурувати з ними. Він був фундатором і творцем першого в усій Східній Європі вищого навчального закладу - Києво-Могилянської Колегії, що стала попередницею Української Академії та Київського Університету.

Однією з важливих сторін його діяльності була організація і розвиток книговидавничої справи. Він надав роботі Лаврської друкарні такого розмаху й гуманістичного змісту, якого не знала досі історія книгодрукування в Україні. Одним з перших він почав вводити книгодрукування книжною українською мовою того часу, значно підняв престиж і авторитет слов'янських видань.
Меценат українського мистецтва, письменник і публіцист, він залишив близько 20 творів церковно-теологічного, нарприклад, «Требник» (збірник богослужінь, що стосуються священних відправ) та «Служебник» (книга яка містить чини богослужінь), полемічного, просвітницького, філософського та моралізаторського характеру. Зокрема, йому належить розробка і обгрунтування обрядів, характерних для життя українського суспільства того часу,скажімо, ритуалу вінчання.

82. Український романтизм (фр. romantisme) —

 

ідейний рух у літературі, науці й мистецтві. Визначальними для романтизму стали ідеалізм у філософії і культ почуттів, а не розуму, звернення до народності, захоплення фольклором і народною мистецькою творчістю, шукання історичної свідомості й посилене вивчання історичного минулого (історизм), інколи втеча від довколишньої дійсності в ідеалізоване минуле або у вимріяне майбутнє чи й у фантастику. Романтизм призвів до вироблення романтичного світогляду та романтичного стилю і постання нових літературних жанрів — балади, ліричної пісні, романсової лірики, історичних романів і драм.

Український романтизм виник не так як реакція проти не надто значного в українській літературі класицизму, а проти наявних у ній тоді бурлескних і травестійних традицій і розвинувся у великій мірі під впливом поглибленого вивчення народної творчості, з одного боку, та писань російських і польських романтиків — з другого. Зокрема чималий вплив на утвердження романтизму в українській літературі мали українські школи в російській і польській літературах. В російській літературі провідними представниками української школи були не тільки захоплені українською екзотикою (природою, історією, народним побутом і творчістю) росіяни (К. Рилєєв, О. Пушкін, Ф. Булґарін), але й численні українці, що писали російською мовою (О. Сомов, М. Маркевич, Є. Гребінка й особливо М. Гоголь). Визначальними були українські теми й українські екзотичні сюжети також для творчості польської української школи"— романтиків А. Мальчевського, Б. Залєського й С. Ґощинського.

Становлення українського романтизму відбувалося паралельно з розвитком таких ділянок науки, як етнографія і історія, виявом чого були збірки етнографічних і фольклорних матеріалів — українських народних пісень М. Максимовича (1827, 1834, 1849), історичних пісень і дум І. Срезневського (у тому числі й написаних ним самим) у збірці «Запорожская старина» (1833–1838), Основоположницею для розвитку українського романтизму була харківська школа з її двома гуртками — першим, що створився ще у 1820-х pp. навколо І. Срезневського і що з ним були пов'язані найвидатніші з поетів-романтиків Л. Боровиковськийі О. Шпигоцький,

Київський осередок

Другим осередком чи й етапом українського романтизму, уже з багатшим на мистецькі засоби і літературні жанри творчим доробком і з виразнішим національним і політичним обличчям, був Київ другої половини 1830—40-х pp. з М. Максимовичем, П. Кулішем, Т. Шевченком

Журнал «Основа»

Третім етапом українського романтизму була діяльність, згуртованих навколо журналу «Основа» (1861–1862) письменників і діячів, між якими були: кирило-методіївці В. Білозерський, М. Костомаров, автор першого історичного роману «Чорна Рада» (1857) й видавець альманаха «Хата» (1860) П. Куліш і Т. Шевченко, автор перейнятих національно-політичним пафосом, але романтичних в основі подражаній пророкам і поем «Юродивий» і «Неофіти».

Течії

В цілому, у поетичній творчості українському романтизмі помітні дві течії — національно-патріотичний у більшості поетів-романтиків і суб'єктивно-ліричний у таких його представників, як М. Петренко, В. Забіла, згодом Я. Щоголів. В цьому український романтизм має більше спільних рис із польським романтизмом.

Відкриваючи значення й вагу народної поезії і народного мистецтва для розвитку й зростання літератури та історичних пам'яток і досліджень для національного самовизначення, український романтизм спричинився одночасно з цим до вироблення й усамостійнення української літературної мови й до удосконалення поетичних засобів.: романтичної поеми, історичного роману і драми. Винятком були ранні поеми Т. Шевченка і «Чорна Рада» П. Куліша. Позитивним фактором було те, що українські теми й сюжети у творах російських, польських і українських романтиків вплинули деякою мірою на ознайомлення з Україною, українською історією й культурою в західній літературі й науці.

Ідеї, теми й сюжети як і мистецькі засоби романтизму мали великий вплив на образотворче мистецтво кінця XVIII і початку XIX століть Західної Європи з росіян В. Тропінін, з вірмен І. Айвазовський, з польських Ю. Коссак, А. Ґроттґер та інші. Елементи романтизму наявні в ранніх творах Т. Шевченка і К. Трутовського, у творчості І. Сошенка

Романтизм у музиці

В українській музиці вплив романтизму позначився слабо. Його елементи помітні лише у творах українських композиторів другої половини 19 ст.: С. Гулака-Артемовського, М. Лисенка, В. Матюка

Романтизм у театрі

Питання романтизму в українському театрі не досліджене. Історичні п'єси письменників-романтиків не здобули собі тривалого місця в театральному репертуарі. Романтичне забарвлення мала подеколи режисерська діяльність М. Старицького, М. Кропивницького й інших діячів українського театру.

83. Винятково велике значення творчості Лесі Українки в історії української літератури полягає в тому, що вона збагатила українську поезію новими темами й мотивами. Твори Лесі Українки перекладено мовами багатьох народів світу, зокрема російською, грузинською, німецькою, абхазькою. Значно вдосконалюючи рідну мову, письменницю варто назвати реформатором та незамінним лицарем літературної мови, на той час майже повністю зрусифікованої. Любов поетеси до рідного слова вимагала постійної праці над його урізноманітненням, поширенням сфер застосування та запобігання примітивізму, обмежень і штучності. Поезія Лесі Українки носить переважно патріотичний характер. Це твори громадянського і політичного характеру. Навіть особистий біль, туга, тривога у її віршах переплітаються Із проблемами всієї України. Приклад сильної волі, бажання боротьби знаходимо у відомих поезіях “Слово, чому ти не твердая криця…” та “Contra Spem Spero".

 

З особливою силою проявився талант Лесі Українки у творах останніх років життя – поемах, драмах. Поеми "Русалка”, “Самсон”, “Місячна легенда”. “Роберт Брюс, король шотландський”, “Ізольда Білорука" та інші твори, засвідчують обізнаність авторки зі світовою класичною літературою, історією, зокрема творчістю Байрона, Вальтера Скотта.

 

Висока духовна культура письменниці засвідчена у драматичних творах “Блакитна троянда”, “У пущі”, “Одержима", "Бояриня", “Кассандра. На зламі 19-20-х століть, використовуючи сюжети світової літератури, Леся Українка стала в авангарді творчих сил, що виводили українську літературу на широку арену світової літератури.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-19; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.239.50.33 (0.014 с.)