Характеристика основних теорій походження культури



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Характеристика основних теорій походження культури



Характеристика основних теорій походження культури

Культурологія порівняно молода наука. Оформлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу. Основні теоретичні концепції або парадигми:

циклічна, еволюціоністська, антропологічна,революційно-демократична.

Теорію циклічного розвитку культури розвивав Дж. Віко. Кожний народ, на думку вченого, проходить цикл в своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль на­лежить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов'язку. Концепція циклічного розвитку дістала подальшого розвитку у працях М.Данилевського, О. Шпенглера,

А. Тойнбі та інших вчених. Еволюціоністська теорія культури Л. Моргана і Е. Тейлора та інших дослідників висуває і обґрунто­вує принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. Провідна ідея еволюціонізму — це прямолінійність культурного прогресу та обов'язкова вимога для кожного народу пройти всі не­обхідні стадії розвитку. Антропологічна або функціональна концепція культури Б.К.Малиновського, К.Леві — Строса, А.Кребера та інших. Виникнення і розвиток культури пов'язується з потреба­ми людства. Б.К.Малиновський ділить потреби, що обумовили виникнення культури, на первинні, похідні та інтегративні. Засновниками революційно-демократичної або марксистської концепції культури були К.Маркс та Ф.Енгельс. Вона ґрунтується на принципі, що визначальним у походженні і розвитку культури є матеріально - перетворююча суспільна діяльність людей, яка спрямована перш за все на задово­лення матеріальних потреб, а також на формування висококуль­турної людини як суспільного суб'єкта діяльності. Теологічна – Аквінський, Шептицький – коли народ находить для себе єдиний шлях розвитку. Соціологічна - Вайта, Віко – к-ра появляється тоді, коли людство стає на шлях розвитку суспільства. Психологічна – Фрейд, Юнк – к-ра з.являється тоді, коли людина навчиться втамовувати свою агресивність.

 

Функції культури в сучасному українському суспільстві.

Виділяються пізнавальна, інформативна, світоглядна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, а також виховна функції культури. Пізнавальна поялгає в поданні цілісної картини світу, поєднуються результати наукового, ціннісного та художнього його відображення. Інформативна функція виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за "вертикаллю" (від попередніх поколінь до нових), так і за "горизонталлю" — обмін духовними цінностями між народами. Інформаційна функція нерозривно пов'язана з комунікативною. Спілкування за своїм характером буває безпосереднім і опосередкованим. Безпосереднє спілкування — це пряме засвоєння надбань культури. Воно доповнюється непрямим, опосередкованим — коли реалізується через засвоєння культурної спадщини. У наші дні, з появою і бурхливим розвитком засобів масової інформації , незмірно зростає роль опосередкованого спілкування. Регулятивна функція культури реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Нормативна функція культури включає надзвичайно широке коло вимог, які пред'являються до духовного світу людини, її знань, світогляду, моральних якостей тощо.Норми культури в їх зовнішньому виразі проявляються через символіку, певну знакову систему. Характерним прикладом такої символіки виступають правила етикету. Про ступінь засвоєння норм культури ми судимо за реальною поведінкою людини в різних життєвих ситуаціях. У ролі регуляторів культури поведінки людини як у широкому, так і у вузькому сенсі виступають не тільки норми, але й зразки поведінки Взірець — це вище, найкраще, досягнуте передовими людьми суспільства, найбільш наближене до ідеалу. У процесі історичного розвитку людства певні зразки поступово перетворюються у загальну норму поведінки, згодом їм на зміну приходять нові, більш досконалі. У цьому й виявляється регулятивна роль зразка. Регулятивна функція культури підтримується такими нормативними системами, як мораль і право.Культурі притаманна аксіологічна (оціночна) функція. Вона виражає якісний стан культури. У динамічному процесі функціонування культури відбувається формування духовного обличчя людини, її світогляду.Особливе місце належить виховній функції. Культура виступає універсальним фактором саморозвитку людини, людства.Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості.

Стиль у мистецтві.

Стиль у мистецтві - це структурна єдність образної системи, зовнішньо виявлених прийомів художньої виразності, що застосовуються у мистецтві. Поняття "стиль" використовується для характеристики етапу у розвитку мистецтва різних художніх напрямків, індивідуальної манери художника. У цьому випадку поняття "напрям", "течія" можна вважати синонімами стилю. Передумовами виникнення стилю виступають особливості історичного моменту, який переживає суспільство. До деякої міри, можна вважати стиль у мистецтві своєрідним віддзеркаленням епохи. Стиль у мистецтві - поняття багатогранне. Можна говорити про стиль окремого добутку або жанру, про індивідуальний стиль окремого автора, а також про стиль цілих епох: стиль Відродження, бароко, рококо, класицизму. Художній стиль - поняття універсальне. Він поширюється, як правило, на всі види мистецтва даної епохи, проявляється в архітектурі, скульптурі, живописі, декоративно-прикладному, музичному й театральному мистецтві. Слово «стиль» походить від грецького слова stylos - так називалася паличка для листа по воску. Люди пишуть однакові слова, але кожний пише по-своєму, тобто своїм почерком. Так само й будь-яка епоха пише свою історію, маючи свою образну систему, тому можна сказати, що стиль - це почерк часу в даному місці й у дану годину.

12.Основні етапи розвитку української культури.

Вихідним моментом наукової періодизації розвитку української культури є чітке визначення її носія — українського народу та української нації, передусім історичних умов їх формування. Це пов'язано з тим, що для аналізу характерних світоглядних уявлень, цінностей та ідеалів етносу, традицій його суспільного життя, специфічних форм культуротворчої діяльності та звичаєвого права слід зрозуміти історичні умови їх формування і розвитку, тобто чітко простежити періодизацію української культури через призму її національної об'єктивності. Перший періодрозвитку української культури охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства, тобто — це культура східнослов'янських племен дохристиянської доби. Другий період розвитку української культури припадає на час існування княжої держави — Київської Русі та Галицько-Волинського князівства - українська культура княжої доби. Держава Київська Русь — могутня ранньофеодальна військово-деспотична імперія. А запровадження християнства долучило українців до культурно-етичних цінностей, які й понині становлять основу сучасної західної цивілізації.Третій період розвитку української культури припадає на литовсько-польську добу в історії нашого народу. Після втрати власної державності умови для розвитку української культури були неоднаковими в різних регіонах України. Починаючи буквально від кінця монголо-татарської навали і аж до 1569 року (рік Люблінської унії), українські землі поступово, від небагатьох до більшості, переходили під владу Великого князівства Литовського.Руська мова стала тут офіційною і використовувалась як засіб внутрішнього і зовнішнього спілкування. Та, незважаючи на це, умови для розвитку української культури погіршувалися внаслідок асиміляції української еліти, а заодно й втрати нею політичних впливів. Таким чином відбувалася ліквідація тих політичних центрів, навколо яких кристалізувалося і вирувало культурне життя. Четвертий період розвитку української культури припадає на козацько-гетьманську добу, яка характеризується новим історичним контекстом, зумовленим закінченням Визвольної війни в середині XVII ст., з одного боку, і поступовим обмеженням, а згодом і втратою автономії Україною наприкінці XVIII ст., з іншого. Визначальним тут виступає фактор національної державності, яка змогла істотно сформувати спрямованість, характер та інтенсивність культурних процесів в Україні. П'ятий період розвитку української культури охоплює часовий відтинок в 150 років, років великої неволі нашого народу — від часів зруйнування Гетьманщини і до початку XX століття. Цей період у розвиткові української культури назвемо періодом національно-культурного відродження. Шостий період розвитку української культури є часом нового міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами й охоплює часовий відтинок від початку XX ст. до кінця 80-х років. Сьомий період це сучасний період, що охоплює часовий відтинок від кінця 80-х і по сьогодення.

Характеристика основних теорій походження культури

Культурологія порівняно молода наука. Оформлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу. Основні теоретичні концепції або парадигми:

циклічна, еволюціоністська, антропологічна,революційно-демократична.

Теорію циклічного розвитку культури розвивав Дж. Віко. Кожний народ, на думку вченого, проходить цикл в своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль на­лежить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов'язку. Концепція циклічного розвитку дістала подальшого розвитку у працях М.Данилевського, О. Шпенглера,

А. Тойнбі та інших вчених. Еволюціоністська теорія культури Л. Моргана і Е. Тейлора та інших дослідників висуває і обґрунто­вує принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. Провідна ідея еволюціонізму — це прямолінійність культурного прогресу та обов'язкова вимога для кожного народу пройти всі не­обхідні стадії розвитку. Антропологічна або функціональна концепція культури Б.К.Малиновського, К.Леві — Строса, А.Кребера та інших. Виникнення і розвиток культури пов'язується з потреба­ми людства. Б.К.Малиновський ділить потреби, що обумовили виникнення культури, на первинні, похідні та інтегративні. Засновниками революційно-демократичної або марксистської концепції культури були К.Маркс та Ф.Енгельс. Вона ґрунтується на принципі, що визначальним у походженні і розвитку культури є матеріально - перетворююча суспільна діяльність людей, яка спрямована перш за все на задово­лення матеріальних потреб, а також на формування висококуль­турної людини як суспільного суб'єкта діяльності. Теологічна – Аквінський, Шептицький – коли народ находить для себе єдиний шлях розвитку. Соціологічна - Вайта, Віко – к-ра появляється тоді, коли людство стає на шлях розвитку суспільства. Психологічна – Фрейд, Юнк – к-ра з.являється тоді, коли людина навчиться втамовувати свою агресивність.

 



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.238.99.243 (0.01 с.)