Характеристика основних теорій походження культури

Характеристика основних теорій походження культури

Культурологія порівняно молода наука. Оформлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу. Основні теоретичні концепції або парадигми:

циклічна, еволюціоністська, антропологічна,революційно-демократична.

Теорію циклічного розвитку культури розвивав Дж. Віко. Кожний народ, на думку вченого, проходить цикл в своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль на­лежить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов'язку. Концепція циклічного розвитку дістала подальшого розвитку у працях М.Данилевського, О. Шпенглера,

А. Тойнбі та інших вчених. Еволюціоністська теорія культури Л. Моргана і Е. Тейлора та інших дослідників висуває і обґрунто­вує принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. Провідна ідея еволюціонізму — це прямолінійність культурного прогресу та обов'язкова вимога для кожного народу пройти всі не­обхідні стадії розвитку. Антропологічна або функціональна концепція культури Б.К.Малиновського, К.Леві — Строса, А.Кребера та інших. Виникнення і розвиток культури пов'язується з потреба­ми людства. Б.К.Малиновський ділить потреби, що обумовили виникнення культури, на первинні, похідні та інтегративні. Засновниками революційно-демократичної або марксистської концепції культури були К.Маркс та Ф.Енгельс. Вона ґрунтується на принципі, що визначальним у походженні і розвитку культури є матеріально - перетворююча суспільна діяльність людей, яка спрямована перш за все на задово­лення матеріальних потреб, а також на формування висококуль­турної людини як суспільного суб'єкта діяльності. Теологічна – Аквінський, Шептицький – коли народ находить для себе єдиний шлях розвитку. Соціологічна - Вайта, Віко – к-ра появляється тоді, коли людство стає на шлях розвитку суспільства. Психологічна – Фрейд, Юнк – к-ра з.являється тоді, коли людина навчиться втамовувати свою агресивність.

 

Функції культури в сучасному українському суспільстві.

Виділяються пізнавальна, інформативна, світоглядна, комунікативна, регулятивна, аксіологічна, а також виховна функції культури. Пізнавальна поялгає в поданні цілісної картини світу, поєднуються результати наукового, ціннісного та художнього його відображення. Інформативна функція виконує передачу, трансляцію нагромадженого соціального досвіду як за "вертикаллю" (від попередніх поколінь до нових), так і за "горизонталлю" — обмін духовними цінностями між народами. Інформаційна функція нерозривно пов'язана з комунікативною. Спілкування за своїм характером буває безпосереднім і опосередкованим. Безпосереднє спілкування — це пряме засвоєння надбань культури. Воно доповнюється непрямим, опосередкованим — коли реалізується через засвоєння культурної спадщини. У наші дні, з появою і бурхливим розвитком засобів масової інформації, незмірно зростає роль опосередкованого спілкування. Регулятивна функція культури реалізується з допомогою певних норм, засвоєння яких необхідне кожному для успішної адаптації в суспільстві. Нормативна функція культури включає надзвичайно широке коло вимог, які пред'являються до духовного світу людини, її знань, світогляду, моральних якостей тощо.Норми культури в їх зовнішньому виразі проявляються через символіку, певну знакову систему. Характерним прикладом такої символіки виступають правила етикету. Про ступінь засвоєння норм культури ми судимо за реальною поведінкою людини в різних життєвих ситуаціях. У ролі регуляторів культури поведінки людини як у широкому, так і у вузькому сенсі виступають не тільки норми, але й зразки поведінки Взірець — це вище, найкраще, досягнуте передовими людьми суспільства, найбільш наближене до ідеалу. У процесі історичного розвитку людства певні зразки поступово перетворюються у загальну норму поведінки, згодом їм на зміну приходять нові, більш досконалі. У цьому й виявляється регулятивна роль зразка. Регулятивна функція культури підтримується такими нормативними системами, як мораль і право.Культурі притаманна аксіологічна (оціночна) функція. Вона виражає якісний стан культури. У динамічному процесі функціонування культури відбувається формування духовного обличчя людини, її світогляду.Особливе місце належить виховній функції. Культура виступає універсальним фактором саморозвитку людини, людства.Світоглядна функція культури виявляється в тому, що вона синтезує в цілісну і завершену форму систему чинників духовного світу особи. Світогляд забезпечує органічну єдність елементів свідомості.

Стиль у мистецтві.

Стиль у мистецтві - це структурна єдність образної системи, зовнішньо виявлених прийомів художньої виразності, що застосовуються у мистецтві. Поняття "стиль" використовується для характеристики етапу у розвитку мистецтва різних художніх напрямків, індивідуальної манери художника. У цьому випадку поняття "напрям", "течія" можна вважати синонімами стилю. Передумовами виникнення стилю виступають особливості історичного моменту, який переживає суспільство. До деякої міри, можна вважати стиль у мистецтві своєрідним віддзеркаленням епохи. Стиль у мистецтві - поняття багатогранне. Можна говорити про стиль окремого добутку або жанру, про індивідуальний стиль окремого автора, а також про стиль цілих епох: стиль Відродження, бароко, рококо, класицизму. Художній стиль - поняття універсальне. Він поширюється, як правило, на всі види мистецтва даної епохи, проявляється в архітектурі, скульптурі, живописі, декоративно-прикладному, музичному й театральному мистецтві. Слово «стиль» походить від грецького слова stylos - так називалася паличка для листа по воску. Люди пишуть однакові слова, але кожний пише по-своєму, тобто своїм почерком. Так само й будь-яка епоха пише свою історію, маючи свою образну систему, тому можна сказати, що стиль - це почерк часу в даному місці й у дану годину.

12.Основні етапи розвитку української культури.

Вихідним моментом наукової періодизації розвитку української культури є чітке визначення її носія — українського народу та української нації, передусім історичних умов їх формування. Це пов'язано з тим, що для аналізу характерних світоглядних уявлень, цінностей та ідеалів етносу, традицій його суспільного життя, специфічних форм культуротворчої діяльності та звичаєвого права слід зрозуміти історичні умови їх формування і розвитку, тобто чітко простежити періодизацію української культури через призму її національної об'єктивності. Перший період розвитку української культури охоплює часовий відрізок від її витоків і до прийняття християнства, тобто — це культура східнослов'янських племен дохристиянської доби. Другий період розвитку української культури припадає на час існування княжої держави — Київської Русі та Галицько-Волинського князівства - українська культура княжої доби. Держава Київська Русь — могутня ранньофеодальна військово-деспотична імперія. А запровадження християнства долучило українців до культурно-етичних цінностей, які й понині становлять основу сучасної західної цивілізації. Третій період розвитку української культури припадає на литовсько-польську добу в історії нашого народу. Після втрати власної державності умови для розвитку української культури були неоднаковими в різних регіонах України. Починаючи буквально від кінця монголо-татарської навали і аж до 1569 року (рік Люблінської унії), українські землі поступово, від небагатьох до більшості, переходили під владу Великого князівства Литовського.Руська мова стала тут офіційною і використовувалась як засіб внутрішнього і зовнішнього спілкування. Та, незважаючи на це, умови для розвитку української культури погіршувалися внаслідок асиміляції української еліти, а заодно й втрати нею політичних впливів. Таким чином відбувалася ліквідація тих політичних центрів, навколо яких кристалізувалося і вирувало культурне життя. Четвертий період розвитку української культури припадає на козацько-гетьманську добу, яка характеризується новим історичним контекстом, зумовленим закінченням Визвольної війни в середині XVII ст., з одного боку, і поступовим обмеженням, а згодом і втратою автономії Україною наприкінці XVIII ст., з іншого. Визначальним тут виступає фактор національної державності, яка змогла істотно сформувати спрямованість, характер та інтенсивність культурних процесів в Україні. П'ятий період розвитку української культури охоплює часовий відтинок в 150 років, років великої неволі нашого народу — від часів зруйнування Гетьманщини і до початку XX століття. Цей період у розвиткові української культури назвемо періодом національно-культурного відродження. Шостий період розвитку української культури є часом нового міжвоєнного та повоєнного поневолення України її східними та західними сусідами й охоплює часовий відтинок від початку XX ст. до кінця 80-х років. Сьомий період це сучасний період, що охоплює часовий відтинок від кінця 80-х і по сьогодення.

Характеристика основних теорій походження культури

Культурологія порівняно молода наука. Оформлення її як специфічної сфери гуманітарного знання сягає Нового часу. Основні теоретичні концепції або парадигми:

циклічна, еволюціоністська, антропологічна,революційно-демократична.

Теорію циклічного розвитку культури розвивав Дж. Віко. Кожний народ, на думку вченого, проходить цикл в своєму розвитку, який включає три епохи: дитинство, або бездержавний період, де провідна роль на­лежить жерцям; юність, для якої характерне формування держави і підкорення героям; зрілість людського роду, де відносини між людьми регулюються совістю та усвідомленням свого обов'язку. Концепція циклічного розвитку дістала подальшого розвитку у працях М.Данилевського, О. Шпенглера,

А. Тойнбі та інших вчених. Еволюціоністська теорія культури Л. Моргана і Е. Тейлора та інших дослідників висуває і обґрунто­вує принцип єдності людського роду та спорідненості потреб різних народів у формуванні культури. Провідна ідея еволюціонізму — це прямолінійність культурного прогресу та обов'язкова вимога для кожного народу пройти всі не­обхідні стадії розвитку. Антропологічна або функціональна концепція культури Б.К.Малиновського, К.Леві — Строса, А.Кребера та інших. Виникнення і розвиток культури пов'язується з потреба­ми людства. Б.К.Малиновський ділить потреби, що обумовили виникнення культури, на первинні, похідні та інтегративні. Засновниками революційно-демократичної або марксистської концепції культури були К.Маркс та Ф.Енгельс. Вона ґрунтується на принципі, що визначальним у походженні і розвитку культури є матеріально - перетворююча суспільна діяльність людей, яка спрямована перш за все на задово­лення матеріальних потреб, а також на формування висококуль­турної людини як суспільного суб'єкта діяльності. Теологічна – Аквінський, Шептицький – коли народ находить для себе єдиний шлях розвитку. Соціологічна - Вайта, Віко – к-ра появляється тоді, коли людство стає на шлях розвитку суспільства. Психологічна – Фрейд, Юнк – к-ра з.являється тоді, коли людина навчиться втамовувати свою агресивність.