Міфологічна модель світу. Людина в первісній культурі.

Серцевиною культури стародавніх слов'ян, як і культури будь-якого народу є світогляд. Уяву про світогляд стародавніх слов'ян дають їхні релігійні вірування та міфологія. Їх вивчення вимагає екскурсу в глибини стародавніх епох, оскільки вони почали формуватися ще на світанку людської цивілізації. Крім того, етнографія слов'янських народів дає нам багатий і дорогоцінний матеріал для вивчення релігійних вірувань стародавніх слов'ян та їх залишків у сучасній релігійній культурі. Дослідники стародавньої культури відзначають, що первісні релігійні вірування мали характер практичний, домашній і господарський, необхідний людині на кожному кроці життя. За характером ці вірування були натуралістичного спрямування, тісно пов'язані з навколишнім світом. Людина прагнула бути в єдності і найкращих стосунках з природою, оскільки вона на кожному кроці переконувалась у своїй залежності від неї. Тому в первісних релігіях відображено шанобливе ставлення людини до навколишнього середовища — перш за все до сонця, води, землі, дерев і т. д., а особливо до тварин і птахів. Вагомою складовою частиною світогляду стародавніх слов'ян була міфологія. Світорозуміння у слов'янській міфології описується в дуалістичній формі (через парні протилежності), що визначає просторові, часові, соціальні характеристики світу. Дуалістичний принцип протиставлення приємного і неприємного, сприятливого і несприятливого для людини чи роду реалізовувався через міфологічні персонажі, що мали позитивні або негативні функції, або через персоніфікованих членів опозиції. В основі поглядів стародавніх слов'ян на створення світу теж лежить дуалізм. Міфологія і релігійні уявлення кожного народу мають своє соціальне підґрунтя, оскільки вони формуються в конкретно-історичних умовах. Саме цим обумовлюються характерні особливості міфології стародавніх слов'ян. Ці особливості виявляються порівняльним шляхом. Міфологія стародавніх слов'ян, була своєрідною системою фантастичних уявлень про навколишній світ. Але її цілісність була зруйнована в період суцільної християнізації українського суспільства.

 

15.Джерела формування української культури доби Середньовіччя. Середньовіччя умовно поділяють на раннє (V—XI ст.), високе, або зріле (XI—XIII ст.),та пізнє (XIV—XVI ст.)Величезну роль у становленні середньовічної культури відіграло християнство, що ввібрало в себе уявлення та традиціїязичників.Християнство лежало в основі культури й усього духовного життя,а середньовічний світогляд визначається як переважно світогляд теологічний.

Вже у IX ст. Русь називали за 'її межами «Гардарікою», тобто «країною міст».При розкопках стародавніх міст Києва, Галича, Чернігова, Володимира-Волинського та інших археологи знаходять велику кількість знарядь праці, особливо сільського господарства, костяних гребенів, прикрас з кольорових металів і скла, які відносяться до цієї епохи. Великих масштабів досягло видобування залізної руди, що дало змогу руським ковалям виготовляти високоякісні вироби із заліза.Відбулись зміни і в духовній сфері, насамперед, у релігії. Відомо, що в епоху воєнної демократії у східних слов'ян значного поширення набула язичницька релігія політеїзм (багатобожжя). Християнська віра була запозичена з Візантії та офіційно запроваджена князем Володимиром у 988 р.Прийняття Руссю християнства стало важливою віхою в історії давньоруської культури, витоки якої сягають у глибоку давнину.На Русі ще до запровадження християнства як державної релігії зароджується писемність, складаються моральні та правові норми, розвиваються архітектура, скульптура (особливо дерев'яна), спостерігаються зародки театралізованих вистав тощо.Виникнення писемності у східних слов'ян, як і в інших народів, було зумовлене об'єктивними причинами, необхід-ністю задовольняти потреби у спілкуванні (торговельні, дипломатичні, культурні зв'язки).Першими значними пам'ятками давньоруської писемності вважаються угоди Русі з Візантією — 911, 945, 971 років, написані двома мовами — грецькою і руською.Свідченням загального поширення писемності у Київській Русі є знахідки берестяних грамот, зокрема у Звенп-городі (Львівська область). До нашого часу збереглися народні старовинні обряди, пов'язані з трудовою діяльністю, весільні обрядові пісні, поховальні плачі, купальські звичаї тощо.. З давніх-давен дійшли до нас старовинні загадки, казки (наприклад, про царя Світозара, про три царства) Народні традиції жили також в мистецтві дохристиянської Русі. Стародавні русичі були неперевершеними майстрами дерев'яної скульптури та архітектури.У «Повісті временних літ» згадується про існування у 945 р.в Києві кам'яного князівського палацу Святослава.Розкопки, свідчать,що його стіни були прикрашені фресковим роз-піісом, мозаїкою, інкрустаціями з різнокольорових пород порфиру,вапняку, мармуру.Виняткової витонченості досягли ювеліри Київської Русі. Високого рівня сягнуло ювелірне мистецтво древньоруських майстрів: виготовлення срібних браслетів, колтів з різноманітними емалями, перснів, намист та інших прикрас.Популярним в Київській Русі було музичне мистецтво. Були різноманітні музичні інструменти—гудки, свірелі-сопелі, гуслі, бубни, флейти тощо. Відомими виконавцями танців, пісень були скоморохи.Отже, духовна культура дохристиянської Русі не була «примітивною», як іноді стверджують богослови.Запровадження християнства на Русі сприяло зміцненню державності, розповсюдженню писемності, створенню визначних пам'яток літератури. Під його впливом розвивалися живопис, кам'яна архітектура, музичне мистецтво, розширювалися і зміцнювалися культурні зв'язки Русі з Візантією, Болгарією, країнами Західної Європи. Разом з християнством на східнослов'янських землях були запро-ваджені церковний візантійський календар, культ «чудо-творних» ікон, культ святих. Водночас слід зазначити, що у боротьбі з «поганством» християни знищили безцінні пам'ятки мистецтва стародавнього язичницького світу. Першими руськими письменниками були священнослужителі: київський митрополит Іларіон, монах-літописець Нестор, єпископ Кирило Ту-ровський. Найвидатнішим історичним твором Київської Русі і найвидатнішим вітчизняним літописом серед збережених часом є «Повість временних літ», написана ченцем Києво-Печерського монастиря Нестором у 1113 р. Цінною пам'яткою староукраїнського письменства є «Повчання Володимира Мономаха своїм дітям», Розвиток культури на Русі вимагав підготовки освічених людей, відкриття шкіл, створення певної системи освіти. У середині XI ст. з'явилися перлини давньоруського зодчества — Софійські собори у Києві, Новгороді, Полоцьку. Вони поєднали в собі візантійський і місцевий типи будівель, елементи розпису балканських художників і давньоруської дерев'яної архітектури, деякі романські традиції.. Монгольська навала XIII ст. зруйнувала древньоруські міста і села, пам'ятки архітектурної майстерності — палаци, монастирі, а також твори живопису і літератури. Однак татаро-монгольське нашестя не змогло знищити всіх надбань духовної культури Київської Русі. Народ зберігав і поширював перлини фольклору, наукові знання, відбудовував зруйновані міста, села, храми, монастирі, відроджував кращі традиції культури минулого. Важливими осередками духовної культури Галицьке-Волинської Русі були міста Галич, Луцьк, Звенигород, Во-лодимир-Волинський, Перемишль, Холм і, особливо, Львів. Найвизначнішою пам'яткою літератури даного періоду є Галицько-волинський літопис.До пам'яток писемності Галицько-Волинської Русі XII—XIV ст. належать Христинопільський апостол, Бучацьке, Галицьке, Холмське Євангелія. Галнцько-Волинська архітектура органічно поєднувала візантійсько-київську просторову композицію з елементами західноєвропейського романського стилю, що підтверджує наявність пілястр, груп напівколон, аркатурних поясів тощо. На жаль, архітектурних пам'яток періоду Галицько-Волинського князівства збереглося небагато. З монументальних будівель Львова можна назвати Миколаївську хрестовокупольну церкву з півкруглою апсидою, П'ятницьку церкву, церква Пантелеймона в Галичі (близько 1200 р.), Свято-іванівський собор у Холмі, Видатними пам'ятками образотворчого мистецтва XIV ст. є ікони «Юрій Змієборець» зі с. Станилі поблизу Дрогобича та «Архангел Михаїл в діяннях», створена у селі Сторонна.Про високий рівень живопису Галицько-Волинської Русі свідчать мініатюри, що збереглися в окремих рукописах того часу.Культура Галицько-Волинської держави справила великий вплив на подальший культурний розвиток України. Наприкінці XIV ст., коли окремі частини Галичини і Волині були загарбані польськими та литовськими феодалами, культурні традиції Галицько-Волинської Русі відіграли істотну роль у збереженні національної культури, сприяли формуванню ідеології визвольної боротьби українського народу проти іноземних поневолювачів.

 

16. Феномен становлення християнської культури. Східний та західний варіант культури. Християнізація української середньовічної культури.

Релігійна реформа князя Володимира 988 року - запровадження християнства на Русі, зіграла вирішальне значення в історичному розвитку країни. Однак слід зауважити, що західний (власне Руський) варіант християнської культури досить відрізнявся від східного (візантійського). Процес запровадження християнства на Русі і запозичення тих чи інших елементів культури відбувалося не механічно, вони постійно переосмислювалися в контексті дійсності, творчо перероблялися, набуваючи нового національного забарвлення.

Після запровадження християнства на Русі державні та релігійні діячі стали домагатися у Візантії самостійного обирання митрополитів, відзначення своїх національних свят і їх встановлення, а головне - вести церковне богослужіння старослов'янською мовою.

Давньоукраїнська людина, спираючись на своє традиційне язичницьке уявлення про добрих («білих») і злих («чорних») проголошує причиною гріха, на противагу візантійській церковній доктрині не плоть, не людські пристрасті, а ангелів «лукавого сатани». Вплив народного світобачення на розумінні християнських догматів особливо вражаюче виявився в тому, що на Русі, водночас з культом місцевих святих, який склався на ґрунті родоплемінного шанування ідолів, першорядного значення набуває культ Богородиці, в основу якого лягли слов'янські уявлення про благодійну жіночу істоту, предка українського народу - Рожаницю. Під впливом язичницької етики давньоукраїнська людина інакше осмислювала саме християнське благочестя: на відміну від Візантії, благочестивою визначалася не та людина, яка ревна у постах і молитвах, а та, яка доброчесна у житті. «Слово про митарства» - пам'ятка XII ст. - відносить до гріховних саме світські моральні явища: неправду, заздрість, гнів, пиху, насильство, крадіжку, блуд, скнарість та немилосердя. Християнізація, таким чином, не означала повного розриву з традицією народного язичництва, а отже, і з емпіричним ставленням до світу, що було її істотною ознакою. Християнство в Київській Русі засвоювалося від початку переважно з боку зовнішньої обрядовості, оскільки це характерно і для язичницької релігійності. Християнство стає дедалі більш «мирським», «обрядовим». Християнізація Русі відігравала прогресивну роль в історичному розвиткові українського народу, сприяла зміцненню єдності держави, всебічному збагаченню культури, встановленню та зміцненню державно-політичних і культурних зв'язків Київської Русі з країнами Близького Сходу й Західної Європи.

 

17. Вплив візантійської культури на формування середньовічної України-Русі..

Візантійська культура була дуже розвиненою в порівнянні з країнами тогочасної Європи. Це обумовлювалося різними чинниками, але візантійська культура мала величезний вплив на культуру Київської Русі. Найперше це проявилося у християнізації Русі у 988 році князем Володимиром. Київська Русь перебувала у складі візантійської православної співдружності. Тому Русь намагалася бути схожою на Візантію. Це проявилося у побудові православних храмів а також у образотворчому мистецтві. Істотний вплив на нього мав стиль візантійського живопису, який на той час панував не лише в старокиївській державі, а й по всій Європі. Християнський живопис порвав з реалістичними традиціями, замість життєдіяльності стверджувався аскетизм. Саме в цьому варіанті візантійський живопис прийшов на Україну. Його характерною рисою було те, що окремі постаті розміщувалися на картині в небесній гармонії, а не в життєвому безладі. Своєрідним чином також на українські землі передався стиль іконописання. Важливо те, що Русь запозичила християнську іконографію як повну завершеність. На відміну від країн, наприклад, християнського Сходу, що прийняли нову релігію значно раніше і творили християнські образи паралельно з Візантією, на русі вони були запозичені з Візантії та Балкан, де досягли вже класичної зрілості. Торговельні та дипломатичні зв'язки Київської Русі з Візантією та іншими країнами вимагали від українців високої освіти з обов'язковим знанням грецької та латинської мови. В цьому також позитивний вплив Візантії на розвиток Русі, адже це сприяло поширенню освіти та розвитку науки на українських землях. Також вплив Візантії проявився у княжому театрі. Елемент, запозичений з Візантії - скоморохи та шпільмани - були основою княжого театру. Проте ні скоморохи, ні шпільмани, ні свистільники, хоч і лишивши по собі широку популярність (досі маємо навіть такі назви сіл на Україні), були чужі сценічному духові Русі. Вони не створили національного театру. В загальному, ми можемо зробити висновок про великий вплив Візантійської культури на культуру України-Руси, але все-таки не варто говорити про те, що культура України була запозиченою. Наша культура, хоч і запозичила деякі елементи, але розвивалася своїм автохтонним шляхом, вносячи великі зміни як у запозичені елементи культури на Україні, так і в культуру сусідніх держав.