Методологічні проблеми визначення поняття культури



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Методологічні проблеми визначення поняття культури



Методологічні проблеми визначення поняття культури

Вирішенню цього завдання перешкоджає різноманітність уявлень про культуру, що зберігається донині. Тлумачний словник української мови, наприклад, фіксує шість його основних значень і декілька їх відтінків: "1. Сукупність досягнень людського суспільства у виробничому, суспільному і духовному житті. 2. Рівень... досягнень у певну епоху якого-небудь народу або класу суспільства. Рівень, ступінь розвитку якої-небудь галузі господарської або розумової діяльності. 3. Освіченість, вихованість, начитаність... Наявність певних навичок поведінки у суспільстві. Сукупність умов життя, необхідних освіченій людині... 4. Розведення, вирощування якої-небудь рослини; культивування. 5. Рослина, що розводиться, вирощується... 6. Мікроорганізми. вирощені в лабораторних умовах у живильному середовищі".

Якщо додати до сказаного, що зміст культури вкрай неоднорідний, то стане зрозуміло, чому різні науки вивчають культуру, а кожній з них властива своєрідна "аберація гносеологічного зору" - зведення цілісності культури до частини, що їй підпорядковується. Так, етнограф і соціолог, психолог і технолог, мистецтвознавець і педагог розглядають на культуру по-різному.

Поняття національної культури

Національна культура є національним світом, універсумом, де етнокультура виконує функцію ядра, справжнього механізму, який зберігає етнічні ознаки навіть за несприятливих для нього етнокультурних умов. Нац. Культура – синтез етнічного, народного і нац., переробленого, засвоєного як такого, що збагачує національне. .

Національна культура - це сукупність символів, вірувань переконань цінностей, норм зразків поводження, які характеризують духовне життя людського співтовариства в тій або іншій країні, державі. У державі однорідному в лінгвістичному й етнічному відношенні може бути одна національна культура. Однак у більшості країн земної кулі є кілька національних культур, як правило, у цих країнах можна виділити культуру більшості населення й національних меншостей, між якими встановлюються або відносини діалогу, або культурних конфліктів.

Національна культура – це особлива сфера і форма діяльності, пов’язана зі світоглядними позиціями усвідомлення духовної цілісності нації, художньою творчістю, усталеними нормами поведінки. Національна культура визначає загальний рівень розвитку конкретного суспільства і виступає як специфічна система норм, цінностей, що відрізняє одне суспільство від іншого й сприяє його інтеграції, надаючи йому самобутності. “Національна культура – “це абстракція, яка віддзеркалює стиль життя, все те, що створене людьми, оточує й об’єднує людей”.

Національна культура виступає тим ядром, навколо якого гуртується нація, і охоплює цілу низку чинників (географічних, психологічних, господарських тощо), які забезпечують збереження і відтворення нації, сприяють її інтеграції у світову культуру. У рамках єдиної національної культури можна говорити про економічну, політичну, побутову культуру даного етносу, що дає змогу розкрити національну специфіку у важливих сферах суспільного життя народу.

 

Народна культура та фольклор

Фолькло́р (англ. folklore), народна творчість — художня колективна творча діяльність народу, що відображає його життя, погляди, ідеали.

Фольклор — це створені народом і існуючі в народних масах поезія (перекази, пісні, казки, епос), музика (пісні, інструментальні наспіви і п'єси), театр (драми, сатиричні п'єси, театр ляльок), танець

.Народна творчість, що зародилася в далекій давнині, — історична основа усієї світової художньої культури, джерело національних художніх традицій, виразник народної самосвідомості.

Народна творчість – це історична основа, на якій розвивалася і розвивається світова художня культура, одна з форм суспільної свідомості, явище соціально зумовлене. Як і інші форми суспільної свідомості, зокрема філософія, мораль. Релігія, політична і правова ідеологія, народна творчість розвивається під впливом конкретної історичної дійсності.

 

Джерела формування української культури

Важливими проблемами в дослідженні будь-якої культури є з'ясування її джерел та складових. Джерелами кожної національної культури є: а) природне оточення, у т. ч. фізичні, біологічні особливості її носіїв; б) етнокультурні успадкування від давніх історичних періодів; в) особливості історії; г) взаємини із сусідами, зовнішні культурні впливи; ґ) професійна культурна творчість, у т. ч. інтелектуальна культура, зокрема філософія.

До найважливіших джерел української культури зараховують природне оточення (земля), українські давні вірування й етнокультуру загалом, християнство, зовнішні впливи (східні та західні), професійну культуру. У визнанні їх важливості не обходиться без крайнощів, коли одне з них вважають найважливішим.

Серед джерел української культури О. Пріцак виокремив: 1) найдавніші (внутрішнього і зовнішнього походження): доіндоєвропейські, індоєвропейські, праслов'янські, балканські, іранські та алтайські; 2) античні (грецькі, римські), германські, візантійські та західноєвропейські. (Співвідношення західних і східних джерел та впливів є однією з актуальних тем історичних, культурологічних і філософських студій в україністиці.) Правда, О. Пріцак ототожнив джерела і складові української культури, хоча їх необхідно розрізнювати. Джерелами національної культури є явища, що допомагають з'ясувати її становлення та особливості; складовими - її основні сфери у конкретний історичний період.

Поняття міфу та специфічні риси слов’янської міфології

Міф (від грец. Μύθος — казка, переказ, оповідання) — оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства. Міфи характерні для первісних народів, що перебували або перебувають на стадії дораціонального, дофілософського і дорелігійного мислення. Окремі міфи складаються у міфологію того чи іншого народу, яка лежить в основі характерного для нього світогляду.

В буденній сьогочасній мові слово міф часто використовується для характеристики популярного, хоча й помилкового твердження.

Види міфів

§ Космогонічні — міфи про створення Всесвіту;

§ Теологічні — міфи про походження богів;

§ Міфи про священний шлюб;

§ Солярні й астральні;

§ Етимологічні — міфи, що пояснюють походження явищ або предметів;

§ Есхатологічні — міфи про загибель Всесвіту

§ Міф про циклічність у природі (скотарські та землеробські міфи);

§ Героїчні міфи (про героїв, засновників племен — грецькі міфи про Геракла);

§ Міфи про здобуття людьми культурних навичок (міф про Прометея);

Деякі способи класифікації в міфології розрізняють міф та легенду: міфом вважають оповідання про богів, виникнення світу тощо, легендою — історії про героїв-людей, основою яких є історичні події та постаті.

Особливості слов'янських язичницьких вірувань

Для язичників немає нічого надприродного, немає нічого, що було б поза Природою. Язичники-слов'яни ніколи не потребували виразу своєї віри у церквах як особливих релігійних організаціях, тому що божественне завжди було там, де вони перебували, навколо і в середині них.

Суть стародавньої віри -- це не особисте спасіння, як у частини світових релігій, -- а збереження і примноження роду, родючості землі, плодовитості худоби, охорона способу життя і цінностей роду. Таким чином, це і комплекс вірувань, і спосіб життя, і світогляд, і спосіб відтворення родових стосунків, культури, знань та навичок.

Давній праслов´янський міф — це не стільки оповідь про створення світу, як сукупність поглядів, на основі яких пояснювали природні та суспільні явища, здійснювали ритуали та обряди, — тобто своєрідна система уявлень людини про Всесвіт.

Література доби КР

Розвиток літератури КР мав декілька основних напрямків. В цілому літературу можна поділити на дохристиянську і після християнську. Особливого розквіту набуває разм із введенням християнства. Формальна літературна мова – давньоруська / церковно-слов’янська. Основними жанрами літератури Кр вважаються:

* літописний жанр – історична сповідь, хроніка, яка мала загально філософські та культурологічні узагальнення. «Повість минулих літ», «Іпатіївський літопис», «Київський літописний звід», «Києво-Печерський патерик» тощо.

* богословська література – описувала Євангелівські події, життя і вчення святих отців, церков, тлумачення біблійних алегорій. Найбільш відомі автори: Феодосій Печерський, Лука Жидяка, Кирило Туровський та ін.

* філософсько-публіцистична ораторська проза – розвиваються філософські ідеї КР. Описується історичний розвиток КР, здійснюється християнська пропаганда. «Повчання Володимира мономаха дітям», «Слово про закон і благодать». Елемнти художнії образів можна віднайти у Києво-Печерському патерику.

Отже, у КР література була перекладна та оригінальна.

Архітектура КР

За призначенням архітектура поділялась на житлову, культову та оборонну. Пам’яток житлової не збереглось, але збереглися культова та оборонна. На переших етапах культової архітектури домінував візантійський канон, для якого характерно:

· хрестово-купольна конструкція, яка виникає в архітектурі Малої Азії і була поширена у Візантії. (Десятинна церква – приміщення має прямокутну форму і розділяється стовпами на продовжні нефи. Церква символізувала 4 сторони світу. Софія Київська – символізує перехід від візантійського канону до оригінальної архітектури. Михайлівський собор – власні традиції, відмова від хрестово-купольної системи, відхід від техніки змішаної кладки, цілісний єдиний простір. П’ятницька церква – вважається одною з останніх пам’яток архітектури КР).

Обронна архітектура: Лядські ворота, Золоті Ворота.

Князівські та боярські хороми мали два і більше поверхи. Це були ансамблі споруд із золотоверхими теремами та сінями на другому поверсі. На князівських дворах будували гридниці - великі зали для прийомів, а також - поруби (в'язниці для непокірних).

Житло ж бідних людей було однокамерним, мало каркасно-стовпову конструкцію, обмазувалося глиною і білилося. Вся житлова архітектура, як бідних, так і багатих, була дерев'яною.

Методологічні проблеми визначення поняття культури

Вирішенню цього завдання перешкоджає різноманітність уявлень про культуру, що зберігається донині. Тлумачний словник української мови, наприклад, фіксує шість його основних значень і декілька їх відтінків: "1. Сукупність досягнень людського суспільства у виробничому, суспільному і духовному житті. 2. Рівень... досягнень у певну епоху якого-небудь народу або класу суспільства. Рівень, ступінь розвитку якої-небудь галузі господарської або розумової діяльності. 3. Освіченість, вихованість, начитаність... Наявність певних навичок поведінки у суспільстві. Сукупність умов життя, необхідних освіченій людині... 4. Розведення, вирощування якої-небудь рослини; культивування. 5. Рослина, що розводиться, вирощується... 6. Мікроорганізми. вирощені в лабораторних умовах у живильному середовищі".

Якщо додати до сказаного, що зміст культури вкрай неоднорідний, то стане зрозуміло, чому різні науки вивчають культуру, а кожній з них властива своєрідна "аберація гносеологічного зору" - зведення цілісності культури до частини, що їй підпорядковується. Так, етнограф і соціолог, психолог і технолог, мистецтвознавець і педагог розглядають на культуру по-різному.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-07; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 34.234.223.227 (0.013 с.)