Олельковицький Ренесанс в історії української культури.



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Олельковицький Ренесанс в історії української культури.



У 1440р. відновилося Київське князівство на чолі з Олельком Володимировичем. За його правління почалося економічне та культурне піднесення. Розвивалася світська наука. Київ став центром раціоналістично-гуманістичного руху. Тут працював потужний осередок перекладачів, які ознайомлювали українську суспільність із досягненнями європейської культури.

В часи Олельковицького ренесансу відбудовувалися зруйновані татарами київські святині, насамперед Софійський собор, заново переписався Києво- Печерський патерик, з’являються перші українські рукописні книги «Листвиця», «Златоструй». Виникло українське книгодрукування. Стараннями українських міщан Кракова було відлито кириличний шрифт. Були створені перші друковані українські книги: «Осьмиглосник», «Часослов», та ін. Галицька земля з центром у Львові наче успадкувала розвиток української культури після занепаду династії Олельковичів.

Українське суспільство отримало переклади природничо-наукових трактатів, старозаповітних книг, світську літературу, апокрифічні Євангелія тощо. Розвивалися міста, які одне за одним виборювали магдебурзьке право, створювалися парафіяльні організації міщан, формувалося козацтво – нова сила, що взяла згодом на себе відповідальність за збереження національної самобутності українства. Потяг української молоді до освіти: Вже на початку XV ст.у краківському університеті навчалося багато вихідців з українських земель.

Отже, Олельковецький ренесанс можна вважати періодом формування гуманістичного світогляду в українській культурі, коли в центрі уваги постало земне життя людини і її діяльність.Ця епоха Відродження означає розвиток матеріальної та духовної культури, образотворчого мистецтва, нового способу осмислення людини і її роль в земному житті. З’являлися науки про природу і людину, з чим пов’язані гуманізм як духовний бік Відродження і його ідеологія. Ренесансний гуманізм увібрав риси античного й середньовічного гуманізму.

Античний гуманізм зосереджений на світському знанні, де людина є господарем і прагне всім оволодіти. Гуманізм християнський проповідує любов і опіку: людина є сином Божим, у ній міститься часточка Бога – дух. Тому вона – вища істота, особистість,що прагна заслужити Божу любов і благодать. Із цього випливав гуманізм ренесансний. Бог дав людині талант і розум, вона в земному житті повинна розвивати Божий дар і цим прославляти свого Творця. Ренесансна людина відчувала себе творчою особистістю, котра прийшла оволодіти цим світом як Божим творінням й збагачувати його, сотворюючи разом з Богом. Саме зародження такого світогляду помічаємо в період Олельковицького ренесансу в Україні.

27. Перше культурно-національне Відродження в Україні.

Наприкінці XVIII — початку XIX ст. в Україні розпочинається національно-культурне відродження. Суть цього процесу полягає у відновленні різних сфер (національної, духовної, культурної, мовної тощо) буття народу після їхнього занепаду. Відродження пов'язане із значним зростанням уваги до проблем, явищ та процесів, які є національно значимими, але у попередні часи свідомо чи несвідомо гальмувалися або замовчувалися. У добу відродження посилюється активність національної еліти, свідомих суспільних сил, які пожвавлюють свою діяльність у всіх сферах життя — від культури до політики.

Характерною рисою відродження є те, що цей процес, як правило, спирається на здобутки, традиції та досвід попередніх поколінь. У зв'язку з цим закономірно, що наприкінці XVIII — початку XIX ст. помітно зріс інтерес до національної історії. Це виявилося в активному збиранні та публікації історичних джерел і пам'яток історичної думки, виданні журналів та альманахів, створенні історичних товариств, написанні узагальнюючих праць з історії України тощо. У цей час, як зазначав І. Лисяк-Рудницький, «туга за безповоротно втраченим славним козацьким минулим служила поштовхом до розгортання жвавого руху на полі історично-антикварного дилетантизму». Справді, історичні студії другої половини XVIII ст. хибували певним дилетантизмом, оскільки базувалися на аматорському збиранні, колекціонуванні, осмисленні та описі історичних старожитностей. Характерними рисами історичних творів цієї доби («Зібрання історичного» (1770) С. Лукомського, «Короткого літопису Малої Росії» (1777) В. Рубана, «Літописного повіствування про Малу Росію» (1785— 1786) О. Рігельмана) були описовість, компілятивність, некритичне ставлення до джерел тощо. Та це й не дивно, оскільки їхніми авторами були не професійні історики, а армійські офіцери, письменники тощо. Варто зазначити, що в цей період мотивом написання історичних творів були не тільки своєрідне аматорське хобі, що базувалося на любові до рідного краю, нерідко стимулом виступав і прагматичний інтерес. Річ у тім, що 1790 р. Імперська геральдична канцелярія стала вимагати від частини нащадків старшини беззаперечних юридичних документальних доказів права на дворянство, незважаючи на заслуги предків на козацькій службі в минулому. Намагаючись відстояти свої права, Р. Маркович, В. Черниш, А. Чепа, В. Полетика та інші почали активно збирати документи про свій родовід. На ґрунті накопичених джерел та матеріалів з'явилося багато історичних творів (статей, записок, мемуарів, листування), присвячених діяльності української національної еліти.

Попри всі вади названих історичних творів (описовість, компілятивність, фрагментарність тощо), ці праці свідчили про появу двох важливих прогресивних тенденцій — розширення джерельної бази та початок активного осмислення й узагальнення вузлових моментів вітчизняної історії, у ході яких дедалі очевиднішою ставала думка про те, що український народ має власну історію та самобутню культуру. Копітка праця істориків-аматорів другої половини XVIII ст. підготувала появу в першій половині XIX ст. двох самобутніх, оригінальних, хоча і протилежних за ідеологічною основою творів, які відіграли значну роль у процесі формування історичної й національної самосвідомості українського народу та позитивно вплинули на розвиток наукових досліджень української історії. Йдеться про «Історію Русів» анонімного автора та працю Д. Бантиш-Каменського «Історія Малої Росії».

«Історія Русів» — це перша своєрідна політична історія України. Цей політичний памфлет характеризується не тільки яскравістю викладу, оригінальністю стилю, емоційністю, патріотизмом, йому притаманні й тенденційність, недостатня документальна обґрунтованість тверджень, неточності, відверті фантазії автора (вигаданість дат, кількості військ, числа загиблих тощо). Безумовно, у цьому творі надзвичайно багато суб'єктивного, але його автор стоїть на патріотичних, демократичних позиціях і його думку рухає гаряче бажання не тільки розібратися в хитросплетіннях національної історії, а й допомогти своєму страждаючому народові. Не випадково, критично оцінюючи «Історію Русів», Д. Дорошенко зазначав, що ця праця «прислужилася дуже мало науковому дослідженню українського минулого, але допомогла пробудженню національної думки».

Сприяла національному відродженню і чотиритомна праця Д. Бантиша-Каменського «Історія Малої Росії», яка побачила світ 1822 р. в Москві. Хоча їй притаманні зайва деталізація, некритичне ставлення до джерел, описовість, відвертий консерватизм суджень тощо, однак, незважаючи на ці вади, праця Д. Бантиш-Каменського стала кроком вперед у розвитку української історіографії. «Історія Малої Росії» — фактично перша масштабна узагальнююча праця з історії України. Вона написана із широким використанням неопублікованих раніше архівних матеріалів. Порівняно з попередниками вищим був і професійний рівень автора, про якого О. Пушкін говорив, як про «справжнього історика, а не поверхового оповідача чи переписувача».

На початку XIX ст. з'явилася і перша ластівка українського мовознавства — друкована граматика української мови — «Грамматика малорусского наречия» (1818) О. Павловського. Важливе значення для розгортання процесу національного відродження мав вихід у світ 1823 р. словника української мови, укладеного І. Войцеховичем. Характерно, що у цей час значна частина інтелігенції, навіть та, що обстоювала українську мову, вважала її діалектом, або ж мовою вмираючою, а не активнодіючою унікальною самобутньою системою світобачення, способом самовираження окремої нації, засобом визначення національної ідентичності. Одним з перших, хто публічно виступив проти офіційних концепцій та примітивно-побутових поглядів на українську мову, був видатний харківський славіст І. Срезневський. У 1834 р. він опублікував статтю «Взгляд на памятники украинской народной словесности», лейтмотивом якої була теза про те, що українська мова — не діалект, а повноцінна, самобутня мова, яка має велике літературне майб Своєрідним підтвердженням слів І. Срезневського стала творчість не тільки родоначальника української літератури І. Котляревського, а й відомих байкарів П. Гулака-Артемовського та Є. Гребінки, талановитого прозаїка Г. Квітки-Основ'яненка, геніального поета Т. Шевченка та інших, які повною мірою реалізували художній потенціал української мови, розширили діапазон її вживання, урізноманітнили жанри української літератури. У цій блискучій плеяді особливе місце належить Т. Шевченку.

Вже перша збірка його поезій «Кобзар» (1840) продемонструвала світу широкий спектр лексичних, семантичних та фразеологічних можливостей української мови. Поет на практиці довів, що мова здатна передавати всі відтінки людських емоцій, служити точному формулюванню думки, а отже, може бути надійним фундаментом для створення літературних творів світового рівня у різних жанрах від низьких (байка, комедія, сатира) до високих (трагедія, ода тощо). У своїй творчості Шевченко синтезував українські діалекти різних регіонів, говірки міста та села, чим збагачував арсенал української літературної мови, суттєво сприяв національній консолідації народу України.

28. Ранній гуманізм в Україні.

В європейській культурі розрізняють ранній і пізній гуманізм епохи Ренесансу. Ранній виник в Італії (XIV —середина XV ст.) й ознаменований інтересом до класичних мов, риторики, граматики, поезії, історії та моральної філософії. В його середовищі формувалися ідеї громадянського гуманізму — патріотизм, свобода особистості, гідність людини, громадянське служіння, спільне благо та ін.
В українській культурі раннім гуманізмом зазвичай називають період XV —XVI ст., ознаменований діяльністю провідних учених — вихідців із українських земель — Юрія Дрогобича, Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Григорія Чуя, Станіслава Оріховського-Роксоляна та ін. Вони перші вивчили латинську мову, навчалися в європейських університетах, збагатили ренесансну культуру, насамперед, своїми творами, де відчутне нове розуміння людини-особистості, гордість за працю, за свій рід і батьківщину, бажання прославляти їь у світі.
Юрій Дрогобич (Котермак, Юрій зі Львова) (бл.1450— 1494 pp.) . Юрій Дрогобич опублікував першу друковану книгу українського автора — власну "Прогностичну оцінку року Божого 1483" (Рим, 1483 р.). У ній подано певні наукові відомості з географії, астрономії, філософії. Вперше світ дізнався про точні географічні координати українських міст — Дрогобича, Львова, Феодосії (Кафи), а також Вільно і Москви. Відомі його праці, де точно визначено дати сонячного затемнення: "Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 р." і "Трактат із шести розділів про затемнення" (1490 p.). Праці Ю.Дрогобича знали у багатьох країнах Європи. Завдяки його творам світ не тільки дізнався про українські міста, а й зміг оцінити науковий потенціал українця — Ю.Дрогобич вперше довів залежність погоди від географічної широти, можливість передбачати по-годні катаклізми.
Павло Русин із Кросна (бл. 1474 — 1517 pp.).Утверджував ренесансно-гуманістичну ідею про спроможність людини завдяки власним зусиллям, дотримуючись Доброчесності та доблесті, піднятися до рівня богоподібності, досягти земного щастя і залишатися в пам'яті людей. Був прихильником концепції природного права, особистої свободи індивіда, свободи совісті, слова, віри, права керуватися власним розумом, справедливості, толерантності. Поетичне слово називав даром богів, а поета порівнював з пророком.

Лукаш з Нового Міста (помер близько 1542 р.). 1522 р. опублікував перший у Європі підручник з епістолографії, написав також філософський трактат, який залишився неопублікованим. Мистецтво епістолографії — вміння писати листи — було для гуманістів дійовим засобом популяризації своїх поглядів, відстоювання соціальних, релігійних, національних прав і свобод. У лекціях з філософії Лукаш пропагував вчення Арістотеля, однак засуджував сліпе поклоніння авторитетам, пробуджував навички самостійного мислення слухачів. Належав до людей діяльних, творчих і освічених, яких вважав рушіями суспільного прогресу.

Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566 pp.) — оратор, публіцист.Найвизначніші праці: 1. "Дві промови "Про турецьку загрозу" (Краків. 1543—1544 pp.). Автор порушує актуальну тоді проблему згуртування європейських народів для подолання турецької експансії. Ідея його живе донині в концепції "європейського дому". 2. "Про целібат" (Краків, 1547) — лист до Папи з вимогою відмінити обітницю безженства священиків, оскільки целібат суперечить природі людини, праву мати сім'ю і продовжувати рід. За це вченого відлучено від церкви, заборонено служіння, однак він одружився і виховував дітей. 3. "Настанови польському королеві Сигизмунду Августу" (1543 p. і 1548 p. — дві редакції) — гуманістичний твір про природу монархічної держави. Автор наголошує на виборності короля всім народом, влада короля не має бути спадковою, право володаря король має заслужити працею на користь народу, піклуванням про найнижчі верстви, їх освіту, добробут, мораль. Обґрунтовує теорію демократичної держави, де влада підзвітна народові. Оріховський розробляв її на основі античних зразків, розвивав ідею рівності народів, пошану до рідної мови і традицій культури. 4. "Літопис" (1554 p.), що охоплює п'ять років історії Польщі. 5. "Промова на похороні Сигизмунда 1" (Венеція, 1548 p.), введена до антології "Промови найвидатніших мужів" (Венеція, 1559 р.) і перевидана (Париж, 1566 p.; 1568 p. — Венеція, 1569 p. і 1586 p. — Кельн). Талант оратора та публіциста доповнювався талантом філософа, котрого цікавили питання війни і миру, етики й політики, релігійної толерантності. Відомо, що католикові, який паплюжив православ'я — віру його матері — Оріховський відповів двома гнівними трактатами, де відстоював гідність людини, її право на вільний вибір релігії та святий обов'язок шанувати віру предків.ліцист, філософ, історик, полеміст.

До плеяди гуманістів належать також поет і політичний діяча Йосип Верещинський (1532—1598 pp.).Він створив проект лицарської школи на Задніпров'ї, висунув ідею козацької держави у формі князівства з центром у Києві. З його ініціативи організовано друкарню у Фастові. Розуміння, що тільки власна держава може розв'язати проблеми українського населення, він намагався втілювати у державотворчих ідеях своїх політичних проектів (1590 р. і 1596 р.) про організацію самоврядування в Україні. Верещинський одним із перших у польському суспільстві намагався долати негативне ставлення до козацтва, пропагуючи лицарство оборонців рідної землі.

В економічному, політичному та культурному відношенні Україна XV —XVI ст. була складовою частиною Європи. Нею цікавилися культурно-освітні діячі, сюди охоче навідувались, тут вільно проживали і творили відомі представники європейської ренесансної культури — Філіп Буонакорсі Каллімах, Юлій Помпоній Лет, Конрад Цельтіс, Ієронім Празький, Ян Лятос, Кирило Лукаріс, Мелетій Пігас, Никифор Параскез. Осідали вони переважно у Львові й Острозі. Поряд із цими містами головними центрами культурного та наукового життя були Київ, Перемишль, Замостя. Саме тут зароджувався і міцнів, структурно оформлявся український гуманістичний рух, зокрема як завдяки безпосереднім контактом із гуманістами Західної Європи, так і через ознайомлення українських авторів із творами європейських мислителів. У згаданих українських містах уже в XVI ст. з'явилися наукові осередки, справжні культурно-освітні центри зі школою, друкарнею, гуртком учених людей, які не тільки творили чи перекладали твори різного змісту — богословські, світські, підручники, а й навчали молоде покоління.
Принагідно зауважимо, що поступово почали з'являтися переклади Святого Письма слов'яно-руською мовою: Пересопницьке Євангеліє (1556—1561 pp.). євангеліє В.Тяпинського (1575 p.), В.Негалевського (1581 p.), Літківське Євангеліє, Псалми Давида (1582 p.), а також знаменита на весь світ Острозька біблія (1581 p.). Переклади та масові розповсюдження Святого Письма мовою, доступною широким колам освічених людей, прокладали шлях до розуміння Священних текстів, знайомили читачів із засадами первісного християнства, сприяли поширенню раціоналістичних ідей протестантизму — антитринітаріїв та социніан. Це засвідчують записи на полях Острозької біблії, датовані 20-ми роками XVII ст., а також "Нягівські навчання на Євангеліє" (друга половина XVI ст.), замітки на полях рукописної книги "Бесіди Іоанна Златоустого на послання апостола Павла до коринтян" (перша половина XVII ст.)". Автори записів критикували суспільну практику церкви, захищали православну релігію, відкидали обряди, зокрема вшанування ікон. Це засвідчує велику популярність реформаційних ідей в Україні XVI-XVII ст.

29. Діяльність культурно-освітніх осередків доби Ренесансу в Україні.

В європейській культурі розрізняють ранній і пізній гуманізм епохи Ренесансу. Ранній виник в Італії (XIV —середина XV ст.) й ознаменований інтересом до класичних мов, риторики, граматики, поезії, історії та моральної філософії. В його середовищі формувалися ідеї громадянського гуманізму — патріотизм, свобода особистості, гідність людини, громадянське служіння, спільне благо та ін.
В українській культурі раннім гуманізмом зазвичай називають період XV —XVI ст., ознаменований діяльністю провідних учених — вихідців із українських земель — Юрія Дрогобича, Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Григорія Чуя, Станіслава Оріховського-Роксоляна та ін. Вони перші вивчили латинську мову, навчалися в європейських університетах, збагатили ренесансну культуру, насамперед, своїми творами, де відчутне нове розуміння людини-особистості, гордість за працю, за свій рід і батьківщину, бажання прославляти їь у світі.
Юрій Дрогобич (Котермак, Юрій зі Львова) (бл.1450— 1494 pp.) . Юрій Дрогобич опублікував першу друковану книгу українського автора — власну "Прогностичну оцінку року Божого 1483" (Рим, 1483 р.). У ній подано певні наукові відомості з географії, астрономії, філософії. Вперше світ дізнався про точні географічні координати українських міст — Дрогобича, Львова, Феодосії (Кафи), а також Вільно і Москви. Відомі його праці, де точно визначено дати сонячного затемнення: "Трактат про сонячне затемнення 20 липня 1478 р." і "Трактат із шести розділів про затемнення" (1490 p.). Праці Ю.Дрогобича знали у багатьох країнах Європи. Завдяки його творам світ не тільки дізнався про українські міста, а й зміг оцінити науковий потенціал українця — Ю.Дрогобич вперше довів залежність погоди від географічної широти, можливість передбачати по-годні катаклізми.
Павло Русин із Кросна (бл. 1474 — 1517 pp.).Утверджував ренесансно-гуманістичну ідею про спроможність людини завдяки власним зусиллям, дотримуючись Доброчесності та доблесті, піднятися до рівня богоподібності, досягти земного щастя і залишатися в пам'яті людей. Був прихильником концепції природного права, особистої свободи індивіда, свободи совісті, слова, віри, права керуватися власним розумом, справедливості, толерантності. Поетичне слово називав даром богів, а поета порівнював з пророком.

Лукаш з Нового Міста (помер близько 1542 р.). 1522 р. опублікував перший у Європі підручник з епістолографії, написав також філософський трактат, який залишився неопублікованим. Мистецтво епістолографії — вміння писати листи — було для гуманістів дійовим засобом популяризації своїх поглядів, відстоювання соціальних, релігійних, національних прав і свобод. У лекціях з філософії Лукаш пропагував вчення Арістотеля, однак засуджував сліпе поклоніння авторитетам, пробуджував навички самостійного мислення слухачів. Належав до людей діяльних, творчих і освічених, яких вважав рушіями суспільного прогресу.

Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566 pp.) — оратор, публіцист.Найвизначніші праці: 1. "Дві промови "Про турецьку загрозу" (Краків. 1543—1544 pp.). Автор порушує актуальну тоді проблему згуртування європейських народів для подолання турецької експансії. Ідея його живе донині в концепції "європейського дому". 2. "Про целібат" (Краків, 1547) — лист до Папи з вимогою відмінити обітницю безженства священиків, оскільки целібат суперечить природі людини, праву мати сім'ю і продовжувати рід. За це вченого відлучено від церкви, заборонено служіння, однак він одружився і виховував дітей. 3. "Настанови польському королеві Сигизмунду Августу" (1543 p. і 1548 p. — дві редакції) — гуманістичний твір про природу монархічної держави. Автор наголошує на виборності короля всім народом, влада короля не має бути спадковою, право володаря король має заслужити працею на користь народу, піклуванням про найнижчі верстви, їх освіту, добробут, мораль. Обґрунтовує теорію демократичної держави, де влада підзвітна народові. Оріховський розробляв її на основі античних зразків, розвивав ідею рівності народів, пошану до рідної мови і традицій культури. 4. "Літопис" (1554 p.), що охоплює п'ять років історії Польщі. 5. "Промова на похороні Сигизмунда 1" (Венеція, 1548 p.), введена до антології "Промови найвидатніших мужів" (Венеція, 1559 р.) і перевидана (Париж, 1566 p.; 1568 p. — Венеція, 1569 p. і 1586 p. — Кельн). Талант оратора та публіциста доповнювався талантом філософа, котрого цікавили питання війни і миру, етики й політики, релігійної толерантності. Відомо, що католикові, який паплюжив православ'я — віру його матері — Оріховський відповів двома гнівними трактатами, де відстоював гідність людини, її право на вільний вибір релігії та святий обов'язок шанувати віру предків.ліцист, філософ, історик, полеміст.

До плеяди гуманістів належать також поет і політичний діяча Йосип Верещинський (1532—1598 pp.).Він створив проект лицарської школи на Задніпров'ї, висунув ідею козацької держави у формі князівства з центром у Києві. З його ініціативи організовано друкарню у Фастові. Розуміння, що тільки власна держава може розв'язати проблеми українського населення, він намагався втілювати у державотворчих ідеях своїх політичних проектів (1590 р. і 1596 р.) про організацію самоврядування в Україні. Верещинський одним із перших у польському суспільстві намагався долати негативне ставлення до козацтва, пропагуючи лицарство оборонців рідної землі.

В економічному, політичному та культурному відношенні Україна XV —XVI ст. була складовою частиною Європи. Нею цікавилися культурно-освітні діячі, сюди охоче навідувались, тут вільно проживали і творили відомі представники європейської ренесансної культури — Філіп Буонакорсі Каллімах, Юлій Помпоній Лет, Конрад Цельтіс, Ієронім Празький, Ян Лятос, Кирило Лукаріс, Мелетій Пігас, Никифор Параскез. Осідали вони переважно у Львові й Острозі. Поряд із цими містами головними центрами культурного та наукового життя були Київ, Перемишль, Замостя. Саме тут зароджувався і міцнів, структурно оформлявся український гуманістичний рух, зокрема як завдяки безпосереднім контактом із гуманістами Західної Європи, так і через ознайомлення українських авторів із творами європейських мислителів. У згаданих українських містах уже в XVI ст. з'явилися наукові осередки, справжні культурно-освітні центри зі школою, друкарнею, гуртком учених людей, які не тільки творили чи перекладали твори різного змісту — богословські, світські, підручники, а й навчали молоде покоління.
Принагідно зауважимо, що поступово почали з'являтися переклади Святого Письма слов'яно-руською мовою: Пересопницьке Євангеліє (1556—1561 pp.). євангеліє В.Тяпинського (1575 p.), В.Негалевського (1581 p.), Літківське Євангеліє, Псалми Давида (1582 p.), а також знаменита на весь світ Острозька біблія (1581 p.). Переклади та масові розповсюдження Святого Письма мовою, доступною широким колам освічених людей, прокладали шлях до розуміння Священних текстів, знайомили читачів із засадами первісного християнства, сприяли поширенню раціоналістичних ідей протестантизму — антитринітаріїв та социніан. Це засвідчують записи на полях Острозької біблії, датовані 20-ми роками XVII ст., а також "Нягівські навчання на Євангеліє" (друга половина XVI ст.), замітки на полях рукописної книги "Бесіди Іоанна Златоустого на послання апостола Павла до коринтян" (перша половина XVII ст.)". Автори записів критикували суспільну практику церкви, захищали православну релігію, відкидали обряди, зокрема вшанування ікон. Це засвідчує велику популярність реформаційних ідей в Україні XVI-XVII ст.

30. Роль братств у становленні просвітницьких, художніх набутків епохи.

Братства і розвиток культури

Історія створення братств сягає давніх часів. Діяльність братств активізувалась у XV ст. Це зумовлювалося пожвавленням релігійного життя, реформаторськими рухами в Європі, особливо гуситськими, економічним збагаченням мешканців міст, яким Магдебурзьке право дало можливість створювати цехові організації. Стан православної церкви на той час був не найкращий. Духовенство, особливо нижчих ланок, було малоосвічене, а його вплив на прихожан — мізерний. Вища церковна влада більше дбала про свої статки. Приблизно таку ж картину спостерігаємо і в католицькій церкві, але завдяки реформаційним рухам, що з 1568 р. істотно впливають на католицтво в Польщі, вона швидко впорядковується, починають відкриватися школи, до яких охоче йде вчитись і православна молодь. Братства почали надавати допомогу парафіяльній церкві в оздобленні й організації урочистих богослужінь, на яких роздавали старцям щедру милостиню та пригощали всіх братчиків медом і обідом. Великого значення братства надавали вихованню, формуванню моральних засад. Братчики не допускали сварок та пиятик, для всіх були обов'язкові дотримання дисципліни, повага та пошана до старших, чесність та люб'язність як до братчиків, так і до всіх людей.

Братства мали свою виборну систему. Старшим братом, головою братства, братом-скарбником, братом-ключником міг бути обраний тільки найдостойніший. За непослух братчики каралися своїм судом, якому надавались королівські привілеї. Благодійність була нормою життя братчиків, які в різний спосіб допомагали старим, бідним, немічним, хворим, вдовам, сиротам, ув'язненим, подорожнім виходячи щоразу зі своїх можливостей. Братства мали свої шпиталі — притулки для тих, хто не мав житла. Вони утримувалися за рахунок благодійних внесків та зборів.

Уже з перших своїх кроків братства зрозуміли, що освіта — найкраща зброя для захисту своєї віри, подальшої діяльності та утвердження в суспільстві. Тому при всіх братствах відкривалися й активно працювали школи, вихованці яких несли ідеї братства в маси.

При братствах працювали друкарні, зокрема Львівська, Віленська, Київська, Могилівська та ін. Вони залишили помітний слід у культурі свого народу: випускали різноманітну літературу, а що найголовніше — підручники.

Братства заохочували самоосвіту серед своїх членів, всіляко допомагаючи в цьому. Вони були всестановими, приймаючи до лав усіх, хто бажав і міг щось зробити для розбудови української держави, її освіти і культури. Братства проіснували до революції 1917 р.

Роль братських шкіл у становленні освіти

У ході боротьби українців проти католицького впливу велику роль відігравали братства. Однією з найважливіших їхніх турбот була шкільна справа.

Під тиском прогресивних сил України польський король Стефан Баторій дозволив Віленському братству відкривати школи, а з 1585 р. це право поширюється на всі братства Великого князівства Литовського та Галичини. Того ж року зроблено перший набір до Львівської братської школи, а невдовзі такі заклади (близько ЗО) починають працювати у Рогатині, Городку, Перемишлі, Луцьку, Вінниці, Немирові, Кам'янці-Подільському, Кременці, Києві та інших містах.

У братських школах навчалися діти всіх станів, а також сироти. Вони утримувалися коштами братства за рахунок внесків; бідні та сироти вчилися безкоштовно. При цьому виключалася будь-яка несправедливість. "Навчати й любити всіх дітей однаково" — ось заповідь педагогів школи.

Головна увага приділялася слов'янській та руській (українській) мовам, вивчалися також як обов'язкові грецька та латина, що сприяло засвоєнню античної спадщини, осягненню тогочасної європейської науки і культури. Учні слов'яно-греко-латинських шкіл крім мов оволодівали програмою "вільних наук": діалектикою, риторикою, музикою, арифметикою, геометрією та астрономією. Окремі братські школи переросли у вищі навчальні заклади, як, наприклад, Києво-Могилянська академія.

Поширення шкіл пробуджувало національну свідомість, відроджувало українські традиції, сотні вихованців шкіл ставали вчителями, поширювали знання, формували у своїх учнів почуття власної гідності та непримиренності до покатоличення і спольщення свого народу.

31. Полемічна література: генезис, ідейне спрямування.

На початку 17 століття в Україні значного поширення набула полемічна література, в якій відбувалося змагання проуніатських та антиуніатських публіцистів. Українська полемічна література виникла як засіб захисту православ’я від католицько-шляхетської експансії, але вийшла за межі не тільки церковних суперечок, а й широких конфесійних тем. Вона широко охоплює суспільну тематику і, виступаючи на захист трудящих верств, починає трактувати питання власне гуманізму. Важливе місце в системі української полемічної літератури посідає творчість М.Смотрицького, зокрема його трактат "Тренос". Думки М.Смотрицького перегукуються з відомою книгою Зібрандта Любберта "Про папу римського". Українським письменником створюється антигуманний образ римо-католицької церкви. Яскравим твором цього напрямку також є “Синопсис” — по-своєму унікальна, бо є першим за останнє століття перевиданням колись одного з найвідоміших, а нині знайомого переважно лише спеціалістам Києво-Печерського видання «Синопсис Київський». Один з найвидатніших полемістів України, Іван Вишенський, бажаючи, аби його твори мали якнайбільший вплив на православний люд, приділяв увагу складанню настанов читачам стосовно розуміння своїх творів. Збірка послань І.Вишенського з Афону 1601 р. призначалася якнайбільшій кількості людей. “Пересторога”, полемічний твір XVI ст., також підкреслює, що потрібна передусім освіта, вміння людини користуватись знаннями й книгою.

32. Берестейська Унія (1596 р.) і її суспільно-культурні наслідки в культурному житті України.Вже1590 р. у Бельську відбулася нарада чотирьох єпископів: львівсь­кого, холмського, пінського, луцького на якій було порушено питання про прийняття унії. У 1591 р. єпископи подали королю заяву про готовність укласти унію.У жовтні 1596 р. у Бресті зібрався церковний собор для обгово­рення питання про унію. Від самого початку він поділився на два собори.Народ підтримав рішення православного собору, піднявши кілька по­встань проти унії. Після прийняття унії 1596 р. почалася відкрита експансія католицизму проти українського народу, його духовності, історії та культури. Прибічники унії з православного духовенства почали впроваджувати її силою. Так, єпископ Потій особисто очолив похід проти Іллінського православного мо­настиря на Волині, ченці якого виступили проти рішень Брестського церко­вного собору. Уніати силою захоплювали великі монастирі та парафіяльні церкви, деякі розоряли; ловили й мучили священиків, розганяли народ, який збирався на молитву за містом у наметах. Все це привело до активізації виступів українського населення проти унії. В1620 р. спалахнуло повстання православних міщан Луцька, яким мі­сцеві власті заборонили будувати церкву і школу. 1625 р. селяни відмо­вилися виконувати повинності на користь ченців Дерманського монастиря, які прийняли унію. Закінчився поразкою виступ міщан Острога 1638 р. про­ти закриття православних храмів.Найважливішим результатом Брестської унії стало виникнення української греко-католицької церкви, яка в наступні чотири століття відіграла величезну позитивну роль у боротьбі українського народу за свої інтереси.
На початку 30-х років XVII ст. польська влада змушена була видати «Статті для заспокоєння руського народу», які узаконювали діяльність православної церкви. Проте наступ католицизму та уніатства в Україні тривав.



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-18; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.235.11.178 (0.015 с.)