Змістовий модуль 1. Становлення та особливості української культури

Зміст

1. Загальні положення

2. Навчально-методичний план дисципліни

3. Лекції з дисципліни «Історія української культури»

4. Тематика практичних занять

5. Тематика індивідуальних робіт

6. Методичні вказівки до виконання індивідуальних робіт

7. Критерії оцінювання якості знань студентів

8. Питання до модульного та підсумкового контролю

9. Список використаної та рекомендованної літератури.

 

ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

Навчальна дисципліна «Історія української культури» є складовою частиною циклу дисциплін професійно-практичної підготовки, нормативного блоку навчальної програми.

Характерною прикметою духовного життя світового українства у всі часи, i особливо зараз, коли проходить процес відмови вiд стереотипів, що тяжіли над свідомістю кількох поколінь i позначилися на висвітленні окремих перiодiв історії України, є його загальний потяг до осмислення свого iсторичного минулого у всiй складності й багатогранності.

У час становлення нацiональної державностi необхiдно збудити творчий потенцiал соцiально-культурної активностi нацiї, консолiдувати її на досягнення жаданих змiн у вiдповiдних сферах суспiльного життя. Цей потенцiал утворює сутнiсть явища, яке ми називаємо духом нацiї і тут надзвичайно велику роль покликана вiдiгравати iсторико-фiлософська наука, бо саме вона виявляється чи не найбiльш причетною до сфери, де вiдтворюється розвиток духовностi народу, де реконструюється дух нацiї.

Розбудова національної держави на порядок денний виводить проблему формування свідомого патріотизму громадян вільної України.

Вивчення курсу «Iсторiя України» передбачає поглиблення знань про iсторичне минуле українського народу, що повинно сприяти усвідомленню проблем сучасностi та спрямуванню творчого потенціалу молоді на їх розв’язання. Основою для вивчення матерiалу, який визначений навчальною програмою, є опрацювання рекомендованої лiтератури.

Мета – ознайомлення студентів з сутністю історико-культурних процесів, що відбувалися на території сучасної України від доби первісного суспільства до сьогодення.

З позиції історичного досвіду формування розуміння сутності історичних перетворень, що відбуваються в сучасній Україні, а також почуття патріотизму, історичної науково-обгрунтованої свідомості.

Предмет дисципліни – історична діяльність і суспільне життя українського народу в соціально-політичній та державотворчій сферах суспільства.

Завдання:

- визначити передумови та засади культури, її виникнення, тенденції розвитку та основні закономірності функціонування;

- розглянути багатовікову історію вітчизняної культури, розкрити основні етапи її розвитку;

- розкрити специфіку української культури, визначити її місце і роль у сучасному світовому культурному просторі;

- сприяти збагаченню духовного світу студентів, зростанню інтересу до самостійного творчого осмислення культурної спадщини, власній участі в культурному будівництві в Україні;

На основi засвоєного програмового матеріалу студенти повинні

знати:

- предмет дисципліни, її структуру, категоріальний апарат;

- закономiрностi та особливостi iсторичного розвитку України в контекстi розвитку людської цивілізації;

- основні етапи розвитку історії України, їх суттєві характеристики;

- найбільш відомих історичних діячів України;

вміти:

- вільно оперувати фактами i хронологічним матеріалом;

- працювати з джерелами;

- об’єктивно оцінювати місце i роль окремих осіб;

- спiвставляти рiзнi точки зору та обґрунтовувати свою власну.

 

НАВЧАЛЬНО-МЕТОДИЧНИЙ ПЛАН ДИСЦИПЛІНИ

 

Змістовий модуль 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

 

Тема 1. Історичні умови винекнення та джерела формування української культури.

ПЛАН

1. Вступ. Предмет, мета і завдання курсу «Історія української культури».

2. Періодизація історико-культурного процесу в Україні.

3. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.

4. Діалог культур на праукраїнських землях.

4.1. Скіфська культура.

4.2. Антична епоха в українському контексті.

4.3. Слов’янська доба в дохристиянській культурі українських земель.

 

Тема 2. Культура Київської Русі та Галицько-Волинського князівства (Х–ХІІІ ст.)

ПЛАН

1. Загальна характеристика періоду Київської Русі. Вплив християнства на розвиток давньоруської культури.

2. Культура Київської Русі як синтез язичництва та візантійського впливу.

2.1. Мова, писемність, освіта, наукові знання та література.

2.2. Містобудування й архітектура.

2.3. Скульптура, живопис, декоративно-прикладне мистецтво.

2.4. Музичне мистецтво.

3. Соціокультурні процеси та мистецькі здобутки Галицько-Волинського князівства.

 

Тема 3. Ренесанс як явище в українській культурі (ХІV–ХVІ ст.)

ПЛАН

1. Національний варіант Ренесансу і Реформації в українській культурі.

2. Братства як осередки національно-релігійного та культурно-освітнього життя.

Науково-освітні центри.

3. Виникнення українського друкарства. Пересопницьке Євангеліє.

4. Полемічна література.

5. Архітектура та образотворче мистецтво.

 

Змістовий модуль 2. УКРАЇНСЬКА КУЛЬТУРА НОВОГО ТА НОВІТНЬОГО ЧАСІВ

 

Тема 4. Феномен українського бароко (ХVІІ – ХVІІІ ст.)

ПЛАН

1. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури ХVІІ – ХVІІІ ст.

2. Розвиток освіти і науки. «Золота доба» Києво-Могилянської академії.

3. Література, усна народна творчість, музика і театр епохи бароко. Творчість М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського.

4. Бароко в архітектурі і живописі України. Школи іконопису. Український портретний живопис. Своєрідність українського бароко в загальноєвропейському контексті.

 

Тема 5. Національно-культурне відродження. Дискурс просвітництва та романтизму в Україні (перша половина ХІХ ст.).

ПЛАН

1. Суспільно-політичні, духовно-ідеологічні процеси в Україні початку ХІХ ст.

2. Особливості українського літературного процесу.

3. Розвиток театрального і музичного мистецтва. Образотворче мистецтво.

4. Процес становлення національної свідомості. Журнал «Основа».

 

Тема 6. Культура України другої половина ХІХ – початку ХХ ст.

ПЛАН

1. Українська культура в контексті суспільно-історичних реалій кінця ХІХ – поч. ХХ століття.

2. Розвиток освіти та науки в Україні у другій половині ХІХ – поч. ХХ ст.

3. Розвиток музично-драматичного мистецтво. М. Лисенко – засновник української класичної музики.

4. Література і театральне мистецтво. Театр корифеїв. Молодий театр.

 

Тема 7. Українська культура радянської доби (1920–1991)

ПЛАН

1. Культурне будівництво у радянській Україні в 20–30 рр. ХХ ст.

2. Українська культура у період сталінізму. Репресії проти митців. Роки війни.

3. Українська культура повоєнного періоду. Шістдесятництво як культурний феномен.

4. Форсований наступ на українську культуру за часів стагнації.

5. Досягнення радянської системи освіти, запровадження загальнообов’язкової середньої освіти.

 

Тема 8. Культура України на зламі двох століть.

ПЛАН

1. Культуротворчі процеси в Україні після здобуття незалежності.

2. Сучасне українське образотворче мистецтво як втілення менталітету українців. Постмодернізм

3. Розвиток сучасної української літератури. Поширення комерційних жанрів.

4. Сучасне українське кіномистецтво і театр.

 

Тема 9. Особливості культури Закарпаття

ПЛАН

1. Культура Закарпаття Х – ХVІІІ ст.

2. Культура Закарпаття ХVІІІ – ХІХ ст.

3. Культура Закарпаття першої половини ХХ ст.

4. Культура Закарпаття другої половини ХХ – початку ХХІ ст.

 

ЛЕКЦІЇ З КУРСУ «ІСТОРІЯ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ»

 

Змістовий модуль 1. СТАНОВЛЕННЯ ТА ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКОЇ КУЛЬТУРИ

 

Тема 1. Історичні умови винекнення та джерела формування української культури.

ПЛАН

1. Вступ. Предмет, мета і завдання курсу «Історія української культури».

2. Періодизація історико-культурного процесу в Україні.

3. Архаїчні культури на території України. Трипільська культура та її здобутки.

4. Діалог культур на праукраїнських землях.

4.1. Скіфська культура.

4.2. Антична епоха в українському контексті.

4.3. Слов’янська доба в дохристиянській культурі українських земель.

 

Скіфська культура.

У скіфський період (7-2 ст. до н.е.) під іменем іраномовних племен скіфів, які населяли територію сучасної України, об'єднувалися численні місцеві племена. Від скіфів лишилися величезні кургани, в яких вони ховали своїх царів. Разом з померлим, у могилу клали зброю, ювелірні вироби, забитих коней і рабів. Скіфське мистецтво відіграло велику роль у формуванні слов'янської культури. Воно було одним з джерел слов'янської мистецької спадщини.

Скіфи використовували усі форми посуду трипільців, прикрашеного геометричним узором. Основою скіфського декоративного мистецтва є зображення тварин. Після скіфів лишилися великі кам'яні статуї з зображенням воїнів. Згідно висновків українського діаспорного академіка Омеляна Пріцака українці наслідували після скіфів чоботи, білу сорочку, козацьку гостроверху шапку, пернач, сагайдак (рос. – колчан) тощо. Для скіфів були притаманні патріархат, культ сонця з його символом – колесом, флективна мова - словозміна, шляхом заміни кінцівок.

З початком грецької колонізації в Причорномор'ї (6 ст. до н.е.) великого впливу на скіфів мала антична культура, про що свідчать археологічні знахідки в Неаполі Скіфському біля сучасного Сімферополя. Традиції скіфського мистецтва продовжували сарматські племена. Продовжувалася традиції звіриного стилю в оздобленні посуду, з'являються композиції міфологічного змісту.

Полемічна література.

Внаслідок занепаду культурного процесу в Україні в 13-16 ст. безслідно зникло багато творів літератури княжої України і збереглися у списках лише на півночі. Це дало підстави деяким дослідникам стверджувати, що вся література цього часу тільки великоросійська.

В умовах, які склалися в Україні після татарського нашестя, спричинилися до того, що літературне життя могло існувати тільки на західних окраїнах, у сусідстві з Білорусією. Оригінальних пам'яток лишилося мало. Літературні пам'ятки ідейно і стилістично продовжують школу Київської Русі.

В 14-16 ст. гальмом для розвитку української літератури стала візантійська спадщина, яка на цей час догматизувала ідеї і форми літературних творів. Після падіння Константинополя (1453) візантійський вплив зникає. Але за 2 століття в Україні не було створено жодного літературного твору, який би заслуговував на увагу. Натомість інтенсивно розвивається фольклор, зокрема історичні думи та пісні, яких до цього часу український народний епос не знав. Тематика цих дум та пісень (турецько-татарський полон, втеча з неволі, смерть козака в степу, жорстокість турок) підтверджує, що створювалися вони саме в ІІ половині 14 - І половині 15 ст.

Полемічна література. З останньої чверті 16 ст. (1580-1590) з'являється нова тематика літературних та наукових творів, так звана полемічна література, присвячена релігійній дискусії. За 100 років цього періоду було створено в 10 разів більше оригінальних творів, ніж за 500 попередніх років. В полемічній літературі можна виділити:

1. Науково-теологічні трактати та історико-політичні памфлети, відкриті листи, послання-диспути.

2. Художня література практично вся також носить полемічний характер і спрямована проти католицизму.

3. Твори ораторського мистецтва, легенди, байки, поезія також має полемічний характер.

Петро Скарга. Полеміку розпочав польський єзуїт, письменник, лідер войовничого католицизму Петро Скарга. В трактаті "Про єдність церкви божої" (1577) він обгрунтовує законність королівської влади в Польщі та її панування в українських та білоруських землях. Слов'яноруська мова непридатна для жодної науки, це мова мужиків, пише він. Теологія та філософія можуть розвиватися лише на основі латинської та грецької мов. Все населення України повинно об'єднатися навкруги папи та польського короля, порвати з руською вірою, національними традиціями та служити польській короні та католицькій Речі Посполитій. Його позицію підтримали прибічники унії, зокрема Київський митрополит Іпатій Потій. Згодом на позиції уніатства переходили і деякі колишні прибічники православ'я, зокрема, ректор Київської братської школи, вихованець Замойської та Краківської академій Касьян Сакович.

Противники унії. Проти Скарги та уніатів виступали ректор Острозької Академії Герасим Смотрицький професор школи Ставропігійського братства у Львові Зизаній Тустановський, вихованець Острозької Академії і західно-європейських університетів Мелетій Смотрицький (син Г.Смотрицького, який потім став єпископом полоцьким, але після вбивства православними уніатського єпископа Кунцевича виїхав в Рим і став уніатом).

Антиуніатським твором є літературна пам'ятка "Пересторога", авторство якої приписують Іову Борецькому або діячу Львівського братства Юрію Рогатинцю.

Іван Вишенський. Визначним письменником-полемістом цього періоду був Іван Вишенський (1550-1620). Народився в Галичині, деякий час жив у Луцьку, підтримував зв'язки з Львівським братством. В 1580-90 рр. переселився на гору Афон, прийняв чернецтво. В 90-х роках написав найвизначніші твори, скеровані проти унії. Його перу належать полемічні послання до князя К.Острозького, П.Скарги. Не обмежувався боротьбою з католицизмом та унією. Виходячи з засад візантійського аскетизму, гостро критикував весь тодішній церковний та світський лад і вимагав простоти старо-християнського братства, як здійснення царства Божого на Землі. В своїх творах малював барвисті, часто гіперболічні образи морального занепаду еліти, зокрема духовної, протиставляючи їй простих людей. Емоційне піднесення твору чергується з гострою сатирою, сарказмом. Накопичення порівнянь, епітетів, запитань і закликів, іронічне подання побутових деталей, багатство словника, використання живої народної мови надавали творам Вишенського яскравості та ефектності. Стиль В. наближався до найкращих взірців барокового стилю. Праці Вишенського вперше були знайдені дослідниками у 1858 р., вперше надруковані Костомаровим 1865 р.

Григорій Сковорода. Найвизначнішим українським просвітителем-гуманістом, поетом та вченим-філософом 18 ст. був Григорій Сковорода (1722-1794). Освіту здобув у Києво-Могилянській Академії. Переслідуваний світською та церковною владою, він з 1779 р. мандрує по Україні, пропагуючи свої погляди серед народу. Одним з перших в історії української думки виступав проти офіційної релігії та церковної схоластики, засуджував дармоїдство церковників та багатіїв.

Значного прогресу досягла українська iсторіографія. У козацьких літописах Самійла Величка, Григорія Грабянки та Самовидця, вперше було систематизовано виклад історичних подій в Україні.

Література

- Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – С. 59 – 87.

- Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 86 – 118.

- Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 69 – 100. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

 

- Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ: НМетАУ, 2009. – С. 11 – 28. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf

- Денисов Я. Я., Макарчук О. Г. Українська та зарубіжна культура: Навчально-методичний посібник. – Львів: Вид-во Національного університету «Львівська політехніка», 2004. – С. 24 – 40. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела:http://nkckhust.dyndns.org/elibrary/library/books/40436/maket.pdf

- Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва; під аг. ред.. С. О. Костилєвої. – К.: НТУ «КПІ», 2010. – С. 28 – 57.

 

Методичні рекомендації

Розгляд першого питання слід розпочати зі з’ясування значення слова «культура» з латинської мови, де воно означало «удосконалення», «обробіток», «догляд» і було пов’язане з землеробством. Сьогодні філософи і культурологи нараховують близько 500 найрізноманітніших визначень цього поняття. Найпоширеніші серед численних тлумачень культури її чотири основних значення: 1) культура як загальний процес інтелектуального, естетичного, духовного розвитку; 2) культура як спосіб життя людей, притаманний певній спільноті, нації, історичній добі; 3) культура як цивілізація, тобто етап розвитку суспільства; 4) культура як назва для різноманітних форм інтелектуальної та художньої діяльності людей. Починаючи з античності, культура розглядалася як феномен духовного порядку, як вияв творчої діяльності в галузі науки, мистецтва, літератури. У подальшому історичному розвитку людства поряд духовною, почали досліджувати й культуру матеріальну. Загальноприйнятим у наш час є визначення поняття культури як сукупності матеріальних і духовних цінностей, створених людством за час свого існування. Поняття культура об'єднує в собі науку і освіту, мистецтво, мораль, уклад життя та світогляд.

Готуючись до другого питання, слід звернути увагу, на методологію вивчення історії української культури. Головним принципом є принцип історизму, який передбачає аналіз усіх явищ життя у послідовному часовому розвитку. При цьому використовують діахронні, синхронні, порівняльно-історичні, структурно-функціональні, системні та інші методи дослідження, а також методи, запозичені з інших наук (психологічний, психоаналітичний, соціологічний, структуралістський). Джерела вивчення історії української культури дуже різноманітні. Їх можна згрупувати у кілька видів: 1) пам’ятки духовної культури, зафіксовані в усній формі – казки, міфи, легенди, билини, думи, пісні тощо;2) незліченні пам’ятки матеріальної культури: археологічні знахідки, містобудування, культова та побутова архітектура, хатнє начиння, меблі, сільськогосподарський та ремісничий реманент, технології виробництва; 3) писемні джерела – літописи, різні види літератури, закони й державні документи; 4) живопис як симбіоз духовної й матеріальної культури.

Вивчаючи третє питання, слід пам’ятати, що людина почала жити на території України мільйон років до н. е. Археологічні знахідки доводять, що в період палеоліту одними з перших були заселені Закарпаття, Крим і Середнє Подніпров’я. Велике значення у формуванні поліфонічного фундаменту культури українських земель відіграла доба міді (енеоліту). У цей період (4 тис. рр. до н. е.) склалися три основних культурно-географічних зони: 1) степова причорноморська, або південноукраїнська зона (ямна культура); 2) лісова та лісостепова культурна зона (середньостогівська культура); 3) правобережна степова зона (трипільська культура). Окремо слід зупинитися на трипільській культурі, відкритій у 1896 р. археологом В. Хвойкою біля м. Трипілля на Київщині. Потрібно з’ясувати спосіб життя і тип господарства трипільців, тип поселень, особливості соціального устрою та релігійних уявлень, а також пояснити, чому культуру трипільців називають культурою мальованої кераміки.

Розгляд останього питання слід почати із загальної характеристики бронзового й залізного віку (1 тис. до н. е.), коли розпочалася нова хвиля експансії кочових племен, які домінували в культурному просторі українських земель. Цю добу умовно поділяють на три періоди: кіммерійський (9 – 8 ст. до н. е.), скіфський (7 – 2 ст. до н. е.), сарматський (2 ст. до н. е. – 4 ст. н. е.). З усіх культур доби заліза скіфська культура є однією з найдивовижніших, вона залишила велику кількість царських поховань-курганів, виявлені також залишки могутніх городищ. Держава скіфів – це величезна поліетнічна імперія від Дунаю до Обі, від Альп до Алтаю з центром в Україні. Попри державне об’єднання, культура скіфів не була однорідною. Її складали племена іранського та угро-фінського походження, що вступали в діалог з балтами, греками, праслов’янами. Аналізуючи скіфську культуру, слід відмітити соціальний устрій, релігійні уявлення, тип господарства, спосіб життя скіфів. Самобутнім художнім досягненням скіфської культури вважають звіриний стиль у декоративно-прикладному мистецтві.

Значний внесок у культурний полілог, що склався у давні часи на теренах України, зробила антична культура. У грецький період (7 – 1 ст. до н. е.) тривало виникнення полісів у Північному Причорномор’ї, у дельтах річок Дністра, Бугу і Дніпра, серед них Тіра, Ольвія, Херсонес, Пантікапей, Фанагорія, Керкініда, Теодосія. У римський період (1 ст. до н. е. – 4 ст. н. е.) відбулось проникнення християнства на південь України В умовах утвердження військово-політичної могутності Риму, господарство України включається в економічну систему античного світу, інтенсивно розвивається хліборобство, хатні промисли, ремесла, збільшується кількість населення.

Формування слов’янської культури відбувається у римський період, про що свідчить зарубинська та черняхівська археологічні культури. Перші згадки про слов’ян датуються VI ст. і належать римським історикам, які вважали племена антів, склавинів та венедів автохтонним і стародавнім народом. Постійна необхідність захисту, як і здійснення спільних військових походів на Візантію, сприяє укладанню військових союзів та консолідації слов’янських племен. Поляни виступили як консолідуюча сила, що в зібрала слов’янську спільність навколо Києва. Аналізуючи язичницьку слов’янську культуру, слід звернути увагу на соціальний устрій, тип поселень, спосіб господарювання та релігійні уявлення слов’ян, а також високий розвиток декоративно-прикладного мистецтва.

 

Література

- Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – С. 88 – 149.

- Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 121 – 157.

- Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 112 – 129. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

- Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ: НМетАУ, 2009. – С. 28 – 45. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf

Методичні рекомендації

Вивчення першого питання слід розпочати із загальної характеристики зазначеного періоду, утворення однієї з найбільших держав середньовіччя – Київської Русі. Варто відзначити загальні ознаки Культури Київської Русі: християнський характер; наявність дохристиянського язичницького культурного середовища; значний вплив візантійських традицій, знань та канонів; поява нових субкультур – дружинної та народної; переосмислення і творче засвоєння досягнень світової культури. Високий злет культури Київської Русі зумовили суттєві зрушеннями в різних сферах суспільного життя: розвиток феодальних відносин, становлення державності, відокремлення ремесла від сільського господарства, виникнення міст, пожвавлення торгівлі, активізація та розширення міжнародних контактів, запровадження християнства тощо.

Розгляд другого питання слід почати з поширення писемності у Київській Русі та аналізу тогочасної мовної ситуації. Виникненню писемності у східних слов’ян сприяло два головних чинники: поява держави і проникнення на східноєвропейські території християнства. У Київській державі одночасно існувало дві мови: у повсякденному вжитку населення користувалося живою розмовною мовою (протоукраїнською, або давньоруською), у релігійній сфері використовувалась старослов’янська (церковнослов’янська) мова. Обидві мови були могутнім знаряддям духовної культури і об’єднуючим чинником у державі, обидві послугувалися кириличним письмом. На думку більшості вчених писемність у слов’ян існувала в дохристиянський період. Після введення християнства утверджується кирилична система письма, яку створили в 60-х рр. ІХ ст. греко-болгарські просвітники Кирило та Мефодій.

Запровадження християнства викликало нагальну потребу і в освічених священиках, і в книгах, отже, дало могутній поштовх розвитку освіти. Далі слід зупинитися на аналізі типів шкіл, які були поширені в Київській Русі: школи «книжного вчення», школи грамоти, монастирські й жіночі школи, годувальництво. Для поглиблення освіти служили бібліотеки, найвідомішою серед яких була Бібліотека Ярослава Мудрого у Софії Київській. Поява і поширення писемності та освіти на Русі позитивно вплинули на процеси розвитку тут наукових знань з математики, хімії, фізики, географії, астрономії та ін. Поява літератури в Київській Русі була важливим явищем культурного життя. Тож далі слід зупинитися на аналізі найвизначніших пам’яток давньоруської літератури: «Повість временних літ», «Слово о полку Ігоревім», «Києво-Печерський патерик», «Слово о законі і благодаті», «Повчання Володимира Мономаха», «Руська правда», «Галицько-Волинський літопис».

Аналізуючи архітектуру Київської Русі, слід окремо зупинитися на житлових, культових та оборонних спорудах, відзначити вплив візантійської традиції в архітектурі, виникнення власних архітектурних шкіл – київської, чернігівської, переяславської, галицької, а також назвати найвідоміші архітектурні пам’ятки Київської Русі. З культовою архітектурою пов’язані такі види мистецтва Київської Русі, як живопис (мозаїки, фрески, іконопис, книжкова мініатюра) та різьбярство (рельєфи). Мозаїчні зображення викладали з різнокольорової смальти на підлозі та стінах. Технологія виготовлення її була дуже складною і дорогою, тому більш поширений був фресковий розпис, який виконувався мінеральними фарбами по сирій штукатурці. Слід відзначити також високий рівень декоративно-прикладного та ювелірного мистецтва Київської Русі, що пояснюється розвитком ремесел, торгівлі. Поширеним видом ужиткового мистецтва було кування та карбування золота, срібла, міді та ін. металів. Із ковальства виділилась зброярська справа, яка досягла в Київській Русі високого розвитку. Далі слід зупинитися на аналізі трьох музичних культур Київської Русі – народної, професійної (інструментальної) і церковної музики (церковних співів).

Готуючись до останнього питання, слід пам’ятати, що Галицько-Волинське князівство перебувало під впливом різних культурних традицій – Київської Русі і Візантії, Західної і Центральної Європи та азійського Сходу. Слід відзначити, що міста Володимир і Галич займали повідну роль у культурному житті країни, тож варто проаналізувати особливості культової архітектури цих міст, яка характеризувалася синтезом київсько-візантійського та романського стилів. Варто проаналізувати також оборонні споруди Луцька, Острога, Кремінця, Хотина, Білгород-Дністровського, Холма, Львіва; відзначити особливості розвитку живопису, декоративно-прикладного мистецтва та найвизначнішої літературної пам’ятки «Галицько-Волинського літопису».

 

Література

- Вишенський І. Твори. – К., 1986.

- Жолтовський П.М. Художнє життя на Україні в ХVІ – ХVІІІ ст..- К., 1983.

- Ісаєвич Я.Д. Братства та їх роль у розвитку української культури ХVІ – ХVІІІ ст. – К., 1996.

- Ісаєвич Я.Д. Джерела з історії української культури доби феодалізму (ХVІ – ХVІІІ ст.). – К., 1972.

- Ісаєвич Я.Д. Українське книговидання. Витоки. Розвиток. Проблеми. – Львів, 2002.

- Києво- Могилянська академія ХVІІ ст.– ХVІІІ ст. – Енциклопедичне видання. – К., 2001.

- Микитась В. Давньоукраїнські студенти і професори. – К., 1994.

- Нічик В.М., Литвинов В.Д., Стратій Я.М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні(ХVІ – початок ХVІІ ст.). – К., 1990.

- Нічик В.М. Петро Могила в духовній історії України. – К., 1997.

- Огієнко Іван, Історія українського друкарства. – К., 1994.

 

Методичні рекомендації

Розгляд першого питання слід розпочати з розкриття змісту понять «Ренесанс», «Реформація», «гуманізм». Варто вказати на те, що в різних народів ці явища проявились нерівномірно і мали свої відмінності. Українська культура XVI – першої половини XVIIст. також переживала етап свого Відродження. Характерними його ознаками були поширення ідей гуманізму, яскраво виражений антропоцентризм ренесансного мислення, що утверджувало велич і винятковість земної людини, пробуджувало інтерес до людських цінностей. Проникнення і розвиток ренесансно-гуманістичних ідей в Україні пов’язані з діяльністю цілої плеяди вчених, філософів, культурних діячів, митців, людей європейської освіти, блискуче ерудованих, з широким колом інтересів: Ю.Дрогобич, Павло Русин з Кросно, С.Оріховський та ін.

Вивчаючи друге питання, необхідно наголосити на тому, що братства у багатьох питаннях ставили цілі, подібні до тих, що їх вирішували реформаційні течії у Західній Європі. Особливий внесок вони здійснили у розвиток освіти. Братські школи сприяли демократизації освіти, оскільки вони були загальнодоступними. У кінці XVI ст. в Україні виникає новий тип школи – греко-іслов’яно-латинська, у якій давньоруські культурно-освітні традиції поєднувались з досягненнями європейської школи і науки того часу. Першою навчальною установою такого типу стала Острозька греко-слов’яно-латинська колегія, заснована близько 1576 р. князем К.Острозьким. Це був справжній культурно освітній центр де разом з колегією діяли літературно-науковийй гурток, бібліотека та друкарня.

Готуючись до третього питання, слід зазначити, що точна дата початку книгодрукування на українських землях невідома. Існують обґрунтовані гіпотези щодо існуання книгодрукування в Україні до І.Федорова. Справжньою культурною подією того часу стала поява рукописного перегляду Святого Писання з болгарської мови на тогочасну українську – Пересопницьке Євангеліє (1556-1561). Ця пам’ятна знаменита тим, що вона є найкращим зразком української мови того часу і особливо славиться своїм винятковим мистецьким оформленням.

Розглядаючи четверте питання, потрібно нагадати про складну конфесійну ситуацію в Україні кінця XVI ст – поч. XVII ст. Полеміка між католиками та православними досягла своєї кульмінації у період підготовки і укладення Брестської унії 1569 р. полемічна література стала оригінальним явищем української культури, що вплинула на подальший розвиток красного письменства та філософської думки.

Розкриваючи п’яте питання, слід підкреслити, що архітектура XVI – XVII ст. будувалась переважно на традиціях давньоруської епохи, водночас використовуючи досягнення західноєвропейських стилів: романського, готичного та ренесансу. Пам’ятки того періоду можна поділити на дві групи: оборонні споруди та культові. З другої половини XVI ст. церковне і світське будівництво зазнає впливів ренесансного стилю, який був дуже поширений у Львові. Високого рівня розвитку в Україні досягли як релігійні (ікони, фрески), так і світський живопис.

 

Література

- Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – С. 214 – 270.

- Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 180 – 204.

- Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 162 – 182. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

- Алексієвець Л. М., Алексієвець М. М., Шама О. І. Історія світової культури: навч. посіб. для студ. ВНЗ. — Ч. 2: Від бароко до сучасності. – К.: Підручники і посібники, 2008. – 653с.

- Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ: НМетАУ, 2009. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf

- Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва; під аг. ред.. С. О. Костилєвої. – К.: НТУ «КПІ», 2010. – С. 134 – 162.

- Українське бароко та європейський контекст: Архітектура, образотворче мистецтво, театр і музика / АН УРСР; Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т.Рильського; Польська академія наук. Інститут мистецтва / О.К. Федорук (відп.ред.редкол.). — К.: Наукова думка, 1991. — 256 с.

 

Методичні рекомендації

Вивчаючи перше питання, слід звернути увагу на те, чим було бароко – одним з напрямів у мистецтві чи культурно-історичною епохою. Більшість сучасних дослідників вважають бароко новою епохою європейської культури, що прийшла після кризи Відродження. Бароко охопило всі сфери духовного життя суспільства. Серед країн православно-слов’янського регіону Бароко найраніше почало розвиватися і набуло найвищого розвитку саме в Україні, де воно проіснувало близько двохсот років і знаменувало розквіт культури, передусім літератури, архітектури, освіти. До цього призвели такі чинники: 1) саме бароко виявилося найбільш суголосним емоційній, романтичній, схильній до врівноваження різних начал, людській душі; 2) в цей час в Україні було відроджено державність, що всіляко сприяло розвиткові культури, особливо за часів Мазепи.

Розглядаючи друге питання, слід наголосити, що розвиток культури цього часу спричинений насамперед досягненнями в розвитку національної системи освіти, що досягла в Гетьманщині високого рівня. Вона складалася з початкової, середньої та вищої ланки. Центром вітчизняної освіти, науки і культури, духовним центром України майже упродовж двох стріч була Києво-Могилянська академія.

Розгляд третього питання дає ширший матеріал для аналізу проявів бароко духовній культурі. Література цього періоду відрізняється багатством тематики і жанрів. Найвищого розквіту сягнула барокова поезія (полемічні, морально-дидактичні, філософські, сатирично-гумористичні вірші, панегірики, епіграми). Основним осередком барокової поезії стала Києво-Могилянська академія. На 70-ті рр. ХVІ – першу половину ХVІІІ ст. припадає розквіт шкільної драми. Значної популярності набули інтермедії – короткі одноактні вистави, що виконувались між частинами шкільної драми. Динамічна і драматична за своїм характером барокова культура особливо сприяла розвитку старих і виникненню нових музичних жанрів. Провідним жанром став хоровий, так званий партесний (хоральний) концерт. Музичною столицею Лівобережжя і місцем підготовки музикантів для всієї імперії став Глухів – гетьманська резиденція ХVІІІ ст. Тут у 1738 р. було створено спеціальну музичну школу, яка підготувала велику кількість музикантів, серед яких всесвітньовідомі композитори Д. Бортнянський, М. Березовський, А. Ведель.

Розглядаючи четверте питання, потрібно відзначити, що архітектура цього періоду розвивалась на ґрунті вітчизняної традиції та увібрала в себе барокові риси. Стиль бароко з характерним для нього пафосом боротьби і перемоги, пластичною експресією і багатством форм, гармонійністю і пишністю, декоративними можливостями якнайкраще відповідав піднесенню національної свідомості. Українську архітектуру цієї доби називають козацьким бароко, що підкреслює своєрідність її мистецьких форм і національний колорит. Великим меценатом українського мистецтва, зокрема барокової архітектури був І. Мазепа.

Наприкінці ХVІІ ст. бароко поширюється і в образотворче мистецтво, де помітне місце зай<