Семінар 4. Феномен українського бароко (хvіі – хvііі ст. )

План

1. Історичні та суспільно-політичні передумови розвитку української культури ХVІІ – ХVІІІ ст.

2. Розвиток освіти і науки. «Золота доба» Києво-Могилянської академії.

3. Література, усна народна творчість, музика і театр епохи бароко. Творчість М. Березовського, А. Веделя, Д. Бортнянського.

4. Бароко в архітектурі і живописі України. Школи іконопису. Український портретний живопис. Своєрідність українського бароко в загальноєвропейському контексті.

Словник

Бароко, козацьке бароко, теоцентризм, партесний спів, шкільна драма, вертеп, інтермедія, інтерлюдія

 

Література

- Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – С. 214 – 270.

- Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 180 – 204.

- Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 162 – 182. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

- Алексієвець Л. М., Алексієвець М. М., Шама О. І. Історія світової культури: навч. посіб. для студ. ВНЗ. — Ч. 2: Від бароко до сучасності. – К.: Підручники і посібники, 2008. – 653с.

- Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ: НМетАУ, 2009. [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf

- Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва; під аг. ред.. С. О. Костилєвої. – К.: НТУ «КПІ», 2010. – С. 134 – 162.

- Українське бароко та європейський контекст: Архітектура, образотворче мистецтво, театр і музика / АН УРСР; Інститут мистецтвознавства, фольклору та етнографії ім. М.Т.Рильського; Польська академія наук. Інститут мистецтва / О.К. Федорук (відп.ред.редкол.). — К.: Наукова думка, 1991. — 256 с.

 

Методичні рекомендації

Вивчаючи перше питання, слід звернути увагу на те, чим було бароко – одним з напрямів у мистецтві чи культурно-історичною епохою. Більшість сучасних дослідників вважають бароко новою епохою європейської культури, що прийшла після кризи Відродження. Бароко охопило всі сфери духовного життя суспільства. Серед країн православно-слов’янського регіону Бароко найраніше почало розвиватися і набуло найвищого розвитку саме в Україні, де воно проіснувало близько двохсот років і знаменувало розквіт культури, передусім літератури, архітектури, освіти. До цього призвели такі чинники: 1) саме бароко виявилося найбільш суголосним емоційній, романтичній, схильній до врівноваження різних начал, людській душі; 2) в цей час в Україні було відроджено державність, що всіляко сприяло розвиткові культури, особливо за часів Мазепи.

Розглядаючи друге питання, слід наголосити, що розвиток культури цього часу спричинений насамперед досягненнями в розвитку національної системи освіти, що досягла в Гетьманщині високого рівня. Вона складалася з початкової, середньої та вищої ланки. Центром вітчизняної освіти, науки і культури, духовним центром України майже упродовж двох стріч була Києво-Могилянська академія.

Розгляд третього питання дає ширший матеріал для аналізу проявів бароко духовній культурі. Література цього періоду відрізняється багатством тематики і жанрів. Найвищого розквіту сягнула барокова поезія (полемічні, морально-дидактичні, філософські, сатирично-гумористичні вірші, панегірики, епіграми). Основним осередком барокової поезії стала Києво-Могилянська академія. На 70-ті рр. ХVІ – першу половину ХVІІІ ст. припадає розквіт шкільної драми. Значної популярності набули інтермедії – короткі одноактні вистави, що виконувались між частинами шкільної драми. Динамічна і драматична за своїм характером барокова культура особливо сприяла розвитку старих і виникненню нових музичних жанрів. Провідним жанром став хоровий, так званий партесний (хоральний) концерт. Музичною столицею Лівобережжя і місцем підготовки музикантів для всієї імперії став Глухів – гетьманська резиденція ХVІІІ ст. Тут у 1738 р. було створено спеціальну музичну школу, яка підготувала велику кількість музикантів, серед яких всесвітньовідомі композитори Д. Бортнянський, М. Березовський, А. Ведель.

Розглядаючи четверте питання, потрібно відзначити, що архітектура цього періоду розвивалась на ґрунті вітчизняної традиції та увібрала в себе барокові риси. Стиль бароко з характерним для нього пафосом боротьби і перемоги, пластичною експресією і багатством форм, гармонійністю і пишністю, декоративними можливостями якнайкраще відповідав піднесенню національної свідомості. Українську архітектуру цієї доби називають козацьким бароко, що підкреслює своєрідність її мистецьких форм і національний колорит. Великим меценатом українського мистецтва, зокрема барокової архітектури був І. Мазепа.

Наприкінці ХVІІ ст. бароко поширюється і в образотворче мистецтво, де помітне місце займає іконопис, гравіювання, світський живопис. Світський портрет представлений у трьох композиційних варіантах – погрудному, поясному та на повний зріст відповідно до типів соціального поділу суспільства (міщанство, духовенство, шляхта, козацтво).

Вивчаючи останнє питання, слід шляхом зіставлення вказати на особливості українського бароко порівняно з європейським. Глибинна специфіка українського бароко полягає у його прямій і безпосередній пов’язаності із середньовічною культурою Київської Русі. Про це свідчить перевага духовних тем і мотивів у бароковій культурі, та й творцями його були переважно духовні особи. Іншою особливістю українського бароко було те, що притаманна бароко трагічність світосприйняття витісняється на задній план, а провідне місце займає героїко-романтична проблема та життєствердне сприйняття дійсності.

 

Семінар 5. Національно-культурне відродження. Дискурс просвітництва та романтизму в Україні (перша половина ХІХ ст.).

План

1. Суспільно-політичні, духовно-ідеологічні процеси в Україні початку ХІХ ст.

2. Особливості українського літературного процесу.

3. Розвиток театрального і музичного мистецтва. Образотворче мистецтво.

4. Процес становлення національної свідомості. Журнал «Основа».

Словник

Національно-культурне відродження, романтизм, історіографія, народна творчість, нова українська література, нова літературна мова, народництво.

 

Література

- Історія української культури: Курс лекцій / Л. В. Анучина, О. В. Бурлака, О. А. Лисенко та ін. – Х.: Вид-во «ФІНН», 2010. – С. 273 – 327.

- Історія української культури: Навч. посіб. / О. Ю. Павлова, Т. Ф. Мельничук, І. В. Грищенко; за ред. О. Ю. Павлової. – К.: Центр учбової літератури, 2012. – С. 205–228.

- Українська та зарубіжна культура: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Р. М. Вечірко та ін. – К.: КНЕУ, 2003. – С. 182 – 205. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://6201.org.ua/files/1/ukr_ta_zar_kulultura.zip

- Висоцький О. Ю. Історія української культури: Навчальний посібник. — Дніпропетровськ: НМетАУ, 2009. – [Електронний ресурс]. – Режим доступу до джерела: http://www.nbuv.gov.ua/books/2009/09vojiuk.pdf

- Історія української культури: Курс лекцій / О. В. Ліхолат, П. А. Дігтяр, С. Ю. Боєва; під аг. ред.. С. О. Костилєвої. – К.: НТУ «КПІ», 2010. – С. 162 – 186.

 

Методичні рекомендації

Розглядаючи перше питання, слід наголосити на тому, що характерною особливістю української культури було те, що вона розвивалась в умовах колоніальних утисків Російської та Австро-Угорської імперій, куди входили українські землі. На цьому тлі розпочинається новий етап національно-культурного відродження, зародки якого простежуються в останній чверті ХVІІІ ст. у середовищі українського дворянства, у якого пробуджується інтерес до історичного минулого свого народу, його побуту, звичаїв, обрядів. Посилення уваги до рідної мови сприяло її піднесенню, спростувало усталений погляд на українську мову як на діалект російської.

Готуючись до другого питання, слід урахувати, що вирішальним показником життєвості української мови стала якість і різноманітність літератури, що створювалась нею. Національне відродження в літературі пов’язане з творчістю І. Котляревського, автором поеми «Енеїда» – першого твору нової української літератури, написаного живою розмовною мовою. Основоположником художньої прози нової української літератури був Г. Квітка-Основ’яненко. Українські поети-романтики зуміли утвердити в літературі живу українську мову, збагативши літературу новими жанрами – баладою, історичною поемою, драмою. Головним рушієм національного відродження стало те, що ідеї духовного і національного пробудження були закладені українською інтелігенцією наприкінці ХVІІІ – на поч. ХІХ ст. і знайшли найяскравіше втілення та продовження у спадщині та діяльності Т. Шевченка.

Важливу роль у національно-культурному відродженні відіграв професійний театр, який виник у Харкові, а потім у Полтаві. Становлення українського театру пов’язане з творчістю Г. Квітки-Основ’яненка та І. Котляревського, які були організаторами театрального життя, драматургами, а також режисерами та акторами.

На першу половину ХІХ ст. припадає й становлення національної музики. Виходять у світ перші збірки народних пісень «Українські мелодії» М. Маркевича (1831), «Голоси українських пісень», зібрані й видані М. Максимовичем (1834). У першій половині ХІХ ст. в українському живописі розвиваються портретний, батальний, пейзажний та побутовий жанри. Вагомий внесок у розвиток живопису зробив Т. Шевченко та його учні Л. Жемчужников, К. Трутовський.

Вивчення третього питання слід почати з характеристики революційних рухів, що охопили багато європейських країн. Революційні події знайшли відгук і на українських землях. Центром визвольного антикріпосницького руху став Київ, де постало Кирило-Мефодіївське братство – нелегальна політична організація, провідним діячами якої були В. Білозерський, М. Костомаров, П. Куліш, Т. Шевченко. Братство поставило за мету перебудову тогочасних суспільних відносин на засадах християнства, виступало за ліквідацію кріпацтва, поширення освіти та здобуття Україною суверенітету в рамках слов’янської консолідації. Проіснувавши близько року, 1847 року братство боло розгромлене, а його члени заарештовані і засуджені.

Четверте питання тісно пов’язане з попереднім, оскільки після тривалої перерви колишні учасники Кирило-Мефодіївського братства змогли відновити пропаганду своїх ідей наприкінці 50-х – на поч.. 60-х рр. ХХ ст. Саме в цей час виникла народницька ідеологія. Величезне значення для розвитку української культури мала поява періодичних видань. У 1861 р. за редакцією В. Білозерського у Петербурзі почав виходити перший українськоий суспільно-політичнийо, літературно-мистецький та науково-літературний журнал «Основа», активними авторами якого стали П. Куліш, М. Костомаров, Т.Шевченко та ін.. Журнал спонукав до праці на народній ниві за складних умов політичних переслідувань усього українського.