Архітектура та образотворче мистецтво.

Будівництво й архітектура ХІV – першої половини ХVІ ст. визначалися потребами оборони і були пов’язані з характером укріплення міст та стратегічно важливих осередків, де сходилися економічні та торговельні шляхи. В цей період активно розвиваються міста, що стимулювало інженерно-архітектурну думку. Другою причиною, що прискорила міс-тобудування, було введення Магдебурського права, яке зміцнювало самоврядування і відкривало простір для цехової організації ремісництва.

У церковній архітектурі ще зберігав вплив візантійсько-руський тип трьохапсидної церкви поряд з унікальним зразком церкви-ротонди. У ХV ст. набули поширення готичні або ренесансні типи будівництва церков.

Оборонні зразки мали класичне завершення в замковій архітектурі з силуетами високих башт і мурів з бійницями (Луцьк, Кам’янець, Збараж). Давні замки органічно вписувалися в наколишній пейзаж і розташовувалися на вершинах гір, берегах річок і озер. У замках, пристосованих до оборони, концентрувалося тогочасне життя з княжим двором і службами. Відповідно з ними були пов’язані муровані укріплення міста й передмістя. Десь з середини ХVІ ст. форми оборонної архітектури поступаються місцем елементам ренесансного палацового будівництва. Такими, зокрема, є замки в Брежанах і Межибожі. На відмінну від ранніх замків у них периметром замкового двору тягнуться не оборонні мури, а житлові будинки, зовнішні стіни яких грають оборонну роль і мають бійниці, в той час, як у стінах, обернених в бік двору, знаходяться великі вікна й двоярусні відкриті аркади – галереї на зразок італійських палаццо.

Архітектура монастирів також обумовлена оборонними функціями, вона включала укріплення з вежами і храмові споруди (Унів, Дерман, Межиріччя). До унікальних пам’яток церковного будівництва початку ХІV ст. відносяться церкви-ротoнди (Володимир-Волинський, Горяни). Впливи західної архітектури виявились у храмових спорудах Львова, Рогатина, Дрогобича. Багато храмів наслідували давньокиївські зразки хрестовокупольних храмів і були пристосовані до оборони (Успенська церква в Зимно, Богоявленська в Острозі, Покровська в Сутківцях).

Замки в Україні виникають поступово, в міру поширення тут панування литовських та польських феодалів, а також у зв’язку з будівництвом міст як центрів ремесла і торгівлі. Міста потребували захисту від нападу татарів, турків та інших іноземних загарбників. Вони разом із замками феодалів були оборонними центрами цілих областей. Такими укріпленими містами на Волині були міста Луцьк, Володимир-Волинський, Кременець.

Луцьк – це давнє князівське укріплення, переважно дерев’яне, з комплексом земельних валів і ровів. Наприкінці ХІV – початку ХV ст. на невеликому пагорбі було збудовано укріплення з цегли. Цегляні мури, що досягали 10-12 м висоти, мали по декілька рядів бійниць у вигляді вузьких отворів. На кутах укріплення були три декоровані квадратні башти висотою 27 м. У замку були палаци власника замку та єпископа, кафедральний собор, будинки замкового управління, сторожі та невеликі житла для втікачів з околиць на випадок нападу ворога.

Значне місце в системі укріплень займає Кременець, мури якого були укріплені ще під час навали Батия. Кременецький замок ХV-ХVІ ст., що стояв на високій горі, був подібним до Луцького замку на Волині і Бучацького в Галицькому Поділлі.

На Волині великий укріплений замок був побудований у ХV ст. в Острозі, резиденції князів Острозьких. І до наших днів відносно добре збереглась так звана Нова башта Ост-розького замку ХVІ ст.

У ХV-ХVІ ст. деякі православні монастирі Західної України були оточені мурами з баштами і мали значення укріплень. На Волині такими фортецями були монастирі в Ме-жиріччі недалеко від Острога та в Дермані біля Дубно. Дерманський монастир стояв на високому горбі, обнесений кріпосним муром висотою 7 м. Біля стін проходив наповнений водою рів. Вхід до фортеці зроблений був через триярусну вежу, яка правила також за дзвіницю. Тут був споруджений перекидний міст через рів.

Велике місце в стратегічному плані оборони України, Польщі і Литви займало Поділля. Тут споруджується укріплення більшого і меншого значення. Головне місце серед них займають замки в Межибожі і Кам’янець-Подільському. У систему оборони в Межибожі входили також житлові кам’яні будівлі, церква Успінія та спостережний пункт. Кам’янець-Подільські укріплення ХV-ХVІ ст. становлять одну із складних форм архітектурних стилів і градобудівних споруд України з різноманітними нашаруваннями. Замок стояв на невеличкому гребені, захищав вхід у місто, яке мало вигляд мережі кривих вулиць з ринковою площею, навколо якої були розташовані торговельні і житлові приміщення. До наших днів при вході в Кам’янець-Подільський стоїть замок, праворуч найбільше помітна п’ятикутна башта, на якій відсутні будь-які архітектурні прикраси. Вона має суворі форми, властиві військовим оборонним укріпленням.

Найбільш довершеним зразком феодального замку є Хотин. У хотинському замку вражає широта і задум будівничого. Викликає подив 35-40-метрова висота башт і мурів, які досягають товщини до 5-6 м. Грандіозні мури і башти замку декоровані мурованим з червоної цегли орнаментом, який нагадує узор української народної вишивки. Охоплюючи ніби суцільним килимом стіни і башти, орнамент згладжував розчленованість об’ємів замка, перетворюючи його у моноліт, який є ніби природним завершенням кам’яних скель, на яких височить замок. На початку вересня 1621 р. на берегах Дністра відбулась знаменита Хо-тинська битва, в які українські козаки на чолі з гетьманом П. Конашевичем-Сагайдачним у співдії з польським військом зупинили наступ 150-тисячної турецької армії.

Малярство

Пригноблення й приниження, які випали на долю України в ХІV-ХV ст., значною мірою загальмували розвиток художньої культури. Тут ми не знайдемо таких грандіозних декоратичних робіт, як це було в минулому, але іскра любові до прекрасного, що завжди тліла у народі, надихала до творчості й у найтяжчу епоху.

Митці того часу шукали опори в художніх традиціях Київської Русі. Але догми православної церкви, що утверджували безплотні лики (обличчя), заперечувалися світськи-ми ідеалами, що почали проникати у малярство із Західної Європи. У цій постійній боротьбі догм православної церкви і світських ідеалів, народжених новим часом, вироблялась неповторна своєрідність форм, властивих мистецтву українського народу.

Західноєвропейські впливи насамперед позначились на малярстві західних українських земель, зокрема на фресках у церкві-ротонді св. Миколая в селі Горяни біля Ужгорода. Горянські фрески виконані у новій стилістичній манері, основу якої становить світлотіньове моделювання. Фрески за своїм стилем пов’язані з італійським Передвідродженням та тірольською й чеською малярськими школами. Відомо, що село Горяни та інші маєтності на Закарпатті угорські королі віддали у володіння італійській родині Другетів, яка для малярських робіт запросила майстрів з Італії. Характерними рисами горянських фресок є їх життєвість, експресивність, спроба більш ілюзорно передати об’єм, добірність кольористичної гами, чіткість малюнку, увага до внутрішнього світу людини. Головне місце у розписах посідають зображення Богоматері. Художник створив образ мадонни, сповнений ліризму. Таке трактування образу Богоматері властиве західноєвропейському мистецтву ХІV-ХVІ ст. Головні сюжети розписів – «Благовіщення», «Різдво», «Дари волхвів», «Втеча до Єгипту», «Страсті» і «Воскресіння» – подані як послідовний розвиток теми материнства (у центрі сцен жінка – молода наречена, щаслива дружина, мати-страдниця). Богоматір з «Благовіщення» зовсім не канонічна. Марія, з ледве розкосими і навіть непомітно пустотливими очима, сидить з непокритою головою, молитовно склавши руки. Її довгі пишні коси, перевиті стрічкою, спадають на плечі. Їх не покриває традиційний для православної релігії мафорій. В її образі передана властива для теми материнська глибина і щирість почуттів, що свідчить про відхід від візантійських зразків малярства. Художники створили новий ансамбль: замість традиційної схеми розміщення композицій у хрестовоку-польних давньоруських храмах тут сюжети розміщені один за одним. Вони не порушують цілісності інтер’єру і створюють відчуття безперервної розповіді. Головна їх тема – страждання («страсті») Христа.

Привнесені з Західної Європи більш людяні, гуманістичні образи в подальшому зробили помітний вплив на розвиток українського малярства і стали одним з ранніх джерел розуміння малярських завдань.

На жаль, загибель пам’яток малярства ХІV ст. не дає можливості скласти повного уявлення про українське образотворче мистецтво. Проте факти запрошення українських майстрів до Польщі, де ними в ХV ст. були виконані великі малярські роботи в Сандомирській, Серадській, Краківській і Люблінській землях, свідчать про те, що украї-нське малярство стояло на високому рівні і могло успішно конкурувати з середньо-європейським.

Для розписів Замкової каплиці в Любліні характена наявність в них життєвих рис, народність типів, значна доза конкретності. Тут і портрети короля Ягайла, й єпископів, різноликі й дуже характерні, інколи навіть гротескні, вояки, і буденні жіночі образи з простонародними рисами обличчя, і музиканти зі своїми інструментами. Майстри ХV ст. не тільки не загубили традицій мистетцва Київської Русі, але здобули нове розуміння завдань і цілей мистецтва, що знайшло вияв у їх новаторських пошуках. У люблінських розписах більше життєвих рис, побутових подробиць, вони глибше, з більшим драматизмом відобра-жають життя, незважаючи на те, що їх сюжетами є священна історія.

Але найбільшого розвитку в той час досягає іконописне малярство. Фрескові розписи в мурованих храмах, що вимагали великих витрат і майстрів особливо високої кваліфікації, в ХV ст. є досить рідкісним явищем. Замість них виконуються ікони на дошках. Вони покликані замінити фрески, в яких послідовно розкривалося християнське вчення й життя Христа. Ось чому виникає необхідність у групуванні або підборі ікон, розміщених у певному порядку. Так, з нечисленних ікон передолтарної огорожі виникає монументально-декоративна композиція іконостаса, в якому в органічній єдності виступають малярство, скульптура і декоративна орнаментальна різьба.

Тематика окремих ікон відповідає сюжетам настінних розписів. Український іконостас виник як одне ціле в ХV ст. Він близький до російського іконостасу, хоч і має свої особли-вості: ікони в українському іконостасі розміщували в строгому раз і назавжди усталеному порядку. Тоді як в російському іконостасі цього правила не дотримувались. У першому ярусі розміщувалися з обох боків від царських врат головні ікони Богородиці й Христа, а далі головні храмові ікони. У другому ярусі, над царськими вратами, – Спас Нерукотворний, над ним – «Тайна вечеря», а з лівого і правого боків – по шість празникових ікон. У третьому ярусі в центрі – Деісус («Моління») з дванадцятьма апостолами. У четвертому ярусі розміщувалися зображення дванадцяти пророків. Завершувався іконостас розп’яттям. На жаль, від ук-раїнських іконостасів ХV ст. уціліли тільки окремі частини.

Оскільки іконостас був архітектурною частиною інтер’єра, малярство ікон набуває рис декоративності. Розраховані на сприйняття з великої відстані (іконостаси досягали інколи 15 метрів висоти), ікони «деісусового ряду» писались з дотриманням певних норм монументального малярства. Основне місце при цьому відводилося виразності ликів і красі драпіровок. Розміщені нижче ікони празникового циклу зображалися в певній послідовності життя Христа. У них часто можна побачити побутові деталі з оточуючого життя.

До нас дійшли імена лише небагатьох художників ікон ХІV ст. Одним з них був ігумен з Волині Петро. З його іменем зв’язана ікона Волинської Богоматері з Луцька, яка свідчить про велику і самобутню художню культуру Волині. У ній найбільш яскраво й повно втілено художні ідеали складної епохи, коли формувалася українська народність. Тут ми маємо зразок того розуміння художнього образу, в якому не було місця особистим почуттям і переживанням.

Величаві у своїй суворій гордості постаті Богоматері й дитини, що сидить у неї на колінах. Їх силуети – відтінений темно-вишневим мафорієм у Марії і, в контрасті до неї, створений шляхом поєднання блакитних і білих барв у дитини, дуже прямі. Голова матері злегка схилена. Риси обличчя в неї аскетичні: видовжений овал лику, довгий рівний ніс, маленькі вуста, великі очі, звернені до глядача. Вони поставлені трохи асиметрично й тому здаються такими замисленими. Безплотність лику Богоматері, в якому порушена анатомічна правдивість окремих рис, суперечить об’ємності обличчя. Різко висвітлена права щока, на-пружений пучок світла на лівій. І в обличчі Марії, і в мудрому розумному погляді дитини є відчуття прихованої тривоги, переданої лаконічними засобами.

Панівною тенденцією в іконописі цього періоду стає пом’якшення образів, прагнення проникнути у внутрішнє життя людини, передати красу навколишнього світу. Тому зміню-ються й засоби художньої виразності та іншою стає художня мова, з’являється відмінна від попередніх віків форма творів.

Контрольні запитання

1. Чому саме гуманізм вважають основою світогляду епохи Відродження? Які основні риси ренесансного гуманізму?

2. Кого з представників українського гуманістичного руху XІV–XVI ст. Ви знаєте?

3. Який зв’язок між ідеями раннього вітчизняного гуманізму та візантійсько-християнською догматикою?

4. Що Ви знаєте про діяльність науково-просвітницького центру в Острозі?

5. Історичне значення діяльності митрополита П.Могили.

6. Яке значення мало книгодрукування для поширення освіти, наукових знань, культурного розвитку суспільства.

7. Чому саме братства стали прообразом українського громадянського суспільства другої половини XVI ст.?

8. Чим пояснюється актуальність полемічної літератури у XVI ст.?

9. Що успадкувала сучасна вітчизняна культура від епохи Відродження?