Сучасне українське кіномистецтво і театр, образотворче та музичне мистецтво.

Поступово відроджується українське кіно. Однак на екранах Ук-раїни сьогодні на 90 відсотків – американські стрічки. Українські фільми становлять 0,3 відсотка і займають вони всього один відсоток кіновідеотелеекранного часу. Пропаганда жорстокості та насильства, еротичних сцен та низькопробних фільмів західного виробництва не-гативно впливає на психіку людей, деформує їх свідомість та шкалу моральних цінностей, сприяє розвитку агресивності в суспільстві.. У 1990-і рр. в Україні діяли п'ять державних кіностудій: Національна кіностудія художніх фільмів ім. О. Довженка, Одеська кіностудія художніх фільмів, Українська студія хронікально-документальних фільмів, Національна кінематика України, Українська кіностудія анімаційних фільмів. Розпочав роботу Національний центр Олександра Довженка.

Гідний внесок в українське кіномистецтво зробили режисери Р. Балаян, К. Муратова, В. Криштофович, М. Бєліков, В. Гресь, актори Б. Ступка, А. Роговцева, Н. і О. Сумські, С. Олексенко, Р. Недашківська, Б. Брондуков. Упродовж тривалого часу в нас розвивалося надзвичайно цікаве неігрове кіно. У царині науково-популярного та хронікально-документального кіно відомі імена Ф. Соболєва, І. Грачова, Є. Григоровича, П. Зінов'єва. Міжнародне визнання здобула українська школа мультиплікаційного кіно (В. Дахно, Н.Василенко, В. Гончаров, І. Лазарчук, Д. Леркаський та ін.).

З 1991 р. кінематограф України був спрямований на вільний ринок. Художник одержав свободу творчості, але ту свободу жодним чином не врегулювали законодавчо, а тому Україна, в якій ще 16 років тому вироблялося 60 художніх ігрових картин та 500 неігрових, перетворилася на країну, де за підтримки держави та за її участю стали виробляти вдесятеро менше фільмів. Так в 1995 році на екрани України випущено лише 6 повнометражних художніх кінокартин, 11 хронікально-документальних фільмів, 13 випусків кіножурналів, а також 5 анімаційних фільмів. 44 кінострічки випущено Національною кінематикою на замовлення міністерств і відомств України в рамках науково-просвітницької програми.

У 1990-і рр. на екранах з'явилися фільми талановитих режисерів О. Бійми ("Казка", "За ніччю день іде"); В. Артеменка ("Ой, на горі калина", "Солдатські вдови", "З матір'ю на самоті"). У вересні 1997 р. в Парижі демонструвався кінофільм, який показали на Каннському кінофестивалі, київського режисера В. Криштофовича "Приятель небіжчика". На Міжнародному фестивалі авторського фільму в Белграді (Югославія) у 1998 р. був показаний фільм "Фучжоу" кінорежисера М. Іллєнка. Картина була відзначена дипломом "За видатний фільм". Українська студія хронікально-документальних фільмів випустила фільм "Кольори часу" (режисер І. Шкляревський, оператор Шедужко). У 1998 р. на екрани України вийшов документальний фільм Ю. Луканова "Три любові Степана Бандери".

У 1993 р. розпочалася робота над кінотрилогією про Олега Ольжича – подвижника духу, патріота. Через три роки побачив світ перший фільм трилогії "Ольжич", а 10 грудня 2000 р. відбулася прем'єра другого та третього фільмів. Вони створені режисером А. Микульським за сценарієм Л. Череватенка на основі численних документальних свідчень.

Фільми, створені на державних і незалежних кіностудіях України, брали участь у кінофестивалях, реалізовувалися на внутрішніх та міжнародних кіноринках. Так, на кіноринку 46 Берлінського міжнародного кінофестивалю восени 1996 р. було представлено вісім фільмів, створених на українських кіностудіях, зокрема "Фучжоу" М. Іллєнка, "Кисневий голод" А. Дончика, "Останній бункер" та "Геллі й Нок" В.Іллєнка. Значною подією фестивалю стала світова прем'єра фільму О. Довженка "Прощавай, Америка!", який він знімав на "Мосфільмі" на початку 1950-х рр.

Традиційними стали в Україні кінофестивалі. Міжнародний кінофестиваль "Молодість", започаткований ще у 1970 р. в Києві як республіканський фестиваль студентських фільмів, у 1990-і рр. став провадитись як спеціалізований Київський міжнародний фестиваль студентських і дебютних фільмів. Проведення подібного роду кінофестивалів збагачує культурний простір України, сприяє виявленню обдарованої кіномолоді, зростанню молодих кінематографістів. Свої дебюти в Києві показували режисери з прекрасним майбутнім: В. Абдрашитов, К. Геворкян, О. Учитель, О. Говоркін, О. Балабанов, І. Квірікадзе, Ю. Лоднієкс. На "Молодості" нагороджувалися картини українських режисерів А. 3агданського ("Майстер", 1977), С. Буковського ("Марш-кидок", 1985), О. Роднянського ("Стомлені міста", 1988), з іменем яких пов'язано злет українського документального кіно наприкінці 1980-х-на початку 1990-х рр.

Найкращим українським фільмом 1998 р. на ХХVІІІ-у Міжнародному кінофестивалі визнано художній фільм "Дві Юлії", знятий кінорежисером О. Дем'яненко. Фільм відзначено щорічною премією "Арсенал". Фестиваль надав можливість киянам і гостям столиці ширше познайомитись із кращими стрічками світового кіномистецтва.

Восени 2000 р. відбувся ХХХ-й Київський міжнародний фестиваль студентських і дебютних фільмів "Молодість", який відкрився фільмом Л. Осики "Камінний хрест" (відреставрована копія з англійськими субтитрами), який є яскравою кінометафорою українського життя. Фестивалем було запропоновано велику позаконкурсну програму – ретроспективи майстрів світового кіно (Л.Осики, Р. Брессона, Д. Ліна, М. Лауелла та Е. Лрессбурґера, Ф. Озона та інш.). Уперше за кілька останніх років у найвагомішій частині програми – конкурсі повнометражних фільмів – був представлений український фільм "Мийник автомобілів" В. Тихого.

Останнім часом у конкурсній програмі Міжнародного кінофестивалю "Молодість" беруть участь фільми з понад 30-ти країн світу, в інформаційному блоці демонструються ретроспективи картин окремих кіношкіл та міжнародних фестивалів. На "Молодості" почали свою фестивальну одіссею такі відомі тепер режисери, як Д. Бойл (Великобританія), Ф. Озон (Франція), Т. Тіквер та Г. Маугг (Німеччина), Д. Євстигнєєв (Росія), Е. 3онка (Франція).

Кінопрокат України в 1990-і рр. зазнав серйозних втрат. Кінотвори нерідко ставали недоступними глядачеві через його низьку купівельну спроможність; із-за значного скорочення відвідування кінотеатрів кінопоказ став зовсім нерентабельним. Останніми роками, внаслідок численних реорганізацій, українська державна кінематографія фактично втратила кінопромисловість, а з 1991 р. – й кінопрокат та кіномережу, які перейшли у підпорядкування місцевих органів влади як комунальна власність. Так відплив глядачів, високі комунальні платежі призвели до скорочення чи повного згортання кінопоказу, особливо в сільській місцевості. Пропозиції Міністерства культури та мистецтв України щодо структури управління та державної підтримки кіномережі й кінопрокату на місцях були проігноровані. Це зумовило різке скорочення сільської кіномережі, особливо у Вінницькій, Дніпропетровській, Кіровоградській, Сумській та Харківській областях.

Наприкінці 1990-х рр. лише 2-3% міських кінотеатрів могли функціонувати за рахунок надходжень від кінопоказу. Різке зменшення доходів від кінопоказу призвело до того, що державні прокатні організації стали не в змозі закуповувати нові фільми.

Нині в Україні налічується близько 15 тис. кіноустановок, зокрема 837 міських кінотеатрів. У підпорядкуванні Міністерства культури та мистецтв діють Київська копіювальна фабрика й Одеське конструкторське бюро. У 1995 р. було ухвалено рішення про подвійне підпорядкування кінопрокату та кіномережі. Виробляються законодавчі та нормативні акти, спрямовані на підтримку національної кінематографії. Зокрема, 9 червня 1997 р. була ухвалена постанова Кабінету Міністрів України "Про структурну перебудову в галузі кінематографії", яка сприяла вдосконаленню структури державного управління кіновідеомережею та кіновідеопрокатом, державному регулюванню розповсюдження та демонстрування кіно- й відеофільмів, створенню базових кінотеатрів – центрів вітчизняного кіномистецтва – та нових форм показу.

Але попри все кіномистецтво все ще цікавить публіку. Досвід "Кінопалацу", "Жовтня", "Кінопанорами", "Дружби" – кінотеатрів, де встановлено сучасне обладнання, де створено більшою чи меншою мірою комфортні умови, – свідчить про любов глядачів до цього виду мистецтва, а також про те, що з економічною стабільністю публіка повернеться до кінотеатрів. Сучасне вітчизняне кіно далеко не завжди виробляє шедеври. Однак навіть не зовсім вдалі фільми (прикладом є "Роксолана" Б. Небієрідзе та останній витвір М. Засєєва-Руденка – "Чорна рада") дивляться. Значний успіх здобув фільм А. Матешка "День народження Буржуя". Запущено у виробництво вражаючий за розмахом та бюджетом проект Ю. Іллєнка під робочою назвою "Молитва за гетьмана Мазепу".

Кіномистецтво нині переживає труднощі не тільки матеріального порядку. Йому нелегко витримувати й конкурентну боротьбу з телебаченням. Традиційні публічні кінотеатри вочевидь програють суперництво з домашніми, камерними. Телебачення переманює в кіно не лише глядачів, а й режисерів, артистів. У боротьбі за глядача кінотеатри дедалі частіше вдаються до показу голлівудських фільмів з дорогими зйомками, ефектних, але далеко не завжди художньо досконалих. Сьогодні на екранах України понад 90% фільмів – американські картини й тільки 0,3% – українські.

Розвиток української популярної музики останнього десятиліття пов'язаний з іменами І.Білик, П.Зіброва, Т.Повалій, О.Понома-рьова, Руслани, А.Кравчука, Ані Лорак, В.Павлика, І.Сказіної та низки інших імен, їх поява і творча еволюція щільно пов'язана з необхідністю задоволення потреби у своїй національній популярній розважальній музиці як складовій шоу-бізнесу. Практично кожний з перелічених виконавців має свою групу палких прихильників у всіх більш-менш примітних населених пунктах України. Однак поки що український шоу-бізнес програє російській конкуренції, що свідчить не стільки про нижчий рівень виконання, скільки про несформова-ність уявлення про престижність української популярної музики. Українські музиканти продовжують виїздити до Москви у пошуках продюсерів. Група "ВВ" здобула в Росії чималу популярність завдяки оригінальності свого лірично-"розхристаного" стилю, але її вплив на російський музичний ринок порівняно зі зворотнім впливом російських виконавців і колективів є незначним. Видаються спеціальні журнали, присвячені сучасній українській естраді (напр. "Галас").

Контрольні запитання

1. Порівняйте модерністську і постмодерністську моделі світу.

2. Які риси характеризують український постмодернізм?

3. Яка роль засобів масової інформації в сучасній культурі?

4. У чому, на Вашу думку, проявляється прогрес культури? Які його критерії? Чи існує криза в сучасній культурі? Аргументуйте відповідь.

5. Яка роль освіти в українській культурі початку ХХІ ст.?

6. Дайте визначення інформаційної культури. Яке її місце в українській культурі початку ХХІ ст.?

7. Охарактеризуйте основні тенденції сьогочасного культурного процесу. Які зміни відбуваються в способі життя та життєвих цінностях?