Розвиток українського образотворчого мистецтва доби бароко

Розстріляне Відродження

Історія української культури 20-30-х років дає переконливі приклади як жертовного служіння її ідеалам і принципам, так і соціального конформізму. Багато митців, літераторів, діячів науки не поступилися принципами, зазнаючи всіляких переслідувань, гонінь, репресій, прийняли мученицьку смерть у таборах ГУЛАГу.

За фальшивими звинуваченнями були засуджені та розстріляні Г. Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Влизько, І. Крушельницький та багато інших українських поетів та письменників. Черговими жертвами репресій стали М. Куліш, М. Зеров, Є. Плужник. У цілому за ці роки Україна втратила близько 500 талановитих письменників. Влада стояла на заваді творчості таких видатних кінорежисерів, як О.Довженко, І.Кавалерідзе, І.Савченко, І.Пир'єв, Л.Луков та ін.

Проте значна частина літераторів, діячів театру, кіно, інших видів мистецтва «за велінням серця» чи в зв'язку з вимушеними обставинами стала на шлях нагнітання соціально-класової непримиренності, цькування “буржуазних націоналістів” та інших “класове ворожих елементів”. Розстріляне українське відродження 30-х років, низка гучних політичних процесів, політичні заслання, етноцид і штучний голодомор, керований урядом, спотворили національну свідомість народу.

 

2.Особливості мистецтва Бароко на Лівобережній Україні та на Західноукраїнських землях.

Культура бароко в Україні охоплює другу половину XVII - XVIII ст. Порівняно із Західною Європою стиль бароко в Україні поширився із значним запізненням. Мали місце й особливості. Елітарні мотиви в українському бароко були притаманні лише літературному процесу, всі ж інші види барокового мистецтва - досить демократичні сюжетно, з використанням традицій народної творчості.

Українське бароко утверджувало образи, які характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому. До естетичних особливостей українського бароко можна віднести багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилену декоративність, динамізм і головне - небачену вигадливість форм.

В українській архітектурі стиль бароко поширюється з II половини XVII ст. і досягає свого розквіту у XVIII ст., набираючи яскраво виражених національних рис. Вже наприкінці XVII ст., переважно в Києві та його околицях, з´явилися будови, позначені рисами стилю бароко.

Українське бароко XVII ст. нерідко називають козацьким, оскільки саме козацтво було носієм нового художнього смаку.

У першій половині XVII ст. в Україні виділилося два архітектурних центри, що розвивали традиції мурованого зодчества з яскраво вираженими національними рисами: Київ та Чигирин. їхній вплив відбився на архітектурних спорудах усього Лівобережжя та Слободянщини. Тут виникли храми, муровані світські житлові та адміністративні будинки, навчальні заклади, трапезні.

В Україні наприкінці XVII ст. організовуються місцеві й регіональні школи дерев´яного та мурованого зодчества: волинська, подільська, галицька, гуцульська, бойківська, буковинська, наддніпрянська, слобожанська, чернігівська, полтавська тощо.

На території Правобережної і Західної України другої половини XVII ст. кам´яне будівництво занепадає, натомність популярнішою стає дерев´яна архітектура. Але загалом із середини XVIII ст. на Лівобережжі та Слобожанщині барокове будівництво послаблюється.

Отже, в XVII-XVIII ст. в Україні формується національна школа українського бароко, що виділяється в самостійний напрям великого барокового стилю. Українське бароко гармонійно поєднало естетику європейського бароко з давніми традиціями давньоруського кам´яного зодчества та народної дерев´яної архітектури.

Велику роль у розвитку живопису відігравали малярні школи Києво-Печерської лаври, що в 1763 р. об´єдналися в одну малярню, малярні при Софіївському соборі, полтавському та інших монастирях. Існувала система художнього виховання і в Києво-Могилянській академії..

У XVIII ст. монументальний живопис поширився і на декорування католицьких храмів, у тому числі кафедрального, бернардинського та кармелітського костьолів у Львові. На їхній стиль вплинули традиції європейського пізньобарокового монументального живопису.

 

Оригнінальним явищем мистецького життя Придніпров´я та Лівобережної України II половини XVII - середини XVIII ст. був живопис. Він відзначався високою технікою, традиціями староукраїнського живопису з його власними основами й давньоруськими традиціями, звучністю колориту, використанням іконографічних канонів, прагненням до сталих форм, до строгої внутрішньої замкнутості.

Особливим жанром образотворчого мистецтва доби бароко був іконопис.

Центром малярства епохи бароко було м. Жовква. Там згуртувалася плеяда видатних малярів, які поширювали свою діяльність від Покуття до Волині та Дніпра.

Складовою мистецької культури України було театральне життя. Український театр XVII-XVIII ст. називають ще театром козацького бароко. Під впливом західноєвропейського театру він набув чітких форм, спираючись на традиції народного й релігійного театру. Театральне життя XVII ст. відбувалося насамперед у школах.

У XVII-XVIII ст. українська література, що також розвивалася в контексті європейського бароко, набула своєрідності та оригінальності. Насамперед це виявилось у різномовності літературних творів.

Церковна архітектура будувалися в основному в стилі “козацьке бароко”. Справжніми шедеврами світової архітектури є українські барокові споруди — Софійський та Свято-Михайлівський Золотоверхий собори в Києві, Преображенський собор Мгарського монастиря поблизу Лубен. Від другої половини XVII ст. починається повільний занепад Львова, спричинений війнами, а також внутрішніми причинами політично-суспільно-економічного характеру. Бароко, що є панівним стилем цього часу, розпочався у Львові будовою костелу і монастиря Єзуїтів 1610-1740 рр. Найвідоміші пам’ятки: Миколаївський костьол, Домініканського костьол, собор Святого Юра та інші.

Йоган Пінзель – талановитий скульптор західної України, автор скульптурного оформлення Святоюрського комплексу у Львові та ратуші в Бучачі. Іван Руткович уславився майстерно виконаними окремими образами іконостасів у селах Волиця-Деревлянська, Воля-Висоцька та іконостаса церкви Різдва Христового в м. Жовква. Кондзелевич наполегливо шукав нових виражальних засобів, відмовився від зовнішньої декоративності, віддаючи перевагу розкриттю внутрішнього світу людини. Такими, зокрема, є його ікони з Богородчанського іконостаса, виконаного для Манявського скиту. Більшу частину життя майстер провів на Волині.

_______________________________________________________

3.Українське Бароко

Бароко – це стилістичний напрям в європейському мистецтві XVI-XVIII сторіч, започаткований в Італії. Основні його риси: підкреслена урочистість, пишна декоративність, динамічність композиції. В Україні під впливом козацтва, його визвольного руху та союзу з православною церквою, яку воно взяло під свій захист, наприкінці XVI-початку XVII сторіч народжується українське бароко. Визначною його рисою є використання традицій народного мистецтва та широка демократизація сюжетів. Українське бароко відбилося в архітектурі, живописі, літературі, скульптуі та театрі України того часу. Серед того, що дійшло до нас у стилі українського бароко, слід відзначити архітектуру Духовної академії у Києві (Й. Шедель), Ковнірського корпусу в Києво-Печерській лаврі (С. Ковнір), надбрамної церкви Кирилівського монастиря у Києві (І. Григорович-Барський); церкви Св. Юра у Львові (Б. Меретин); картини художників І. Рутковича, Г. Левицького, ікони та розписи невідомих художників у церквах та монастирях; літературні твори І. Величковського, М. Смотрицького, Т. Прокоповича, Г. Сковороди, М. Довгалевського та інші. В умовах Запорізької Січі українське бароко поєднується з аскетизмом козацького життя, з військово-оборонними функціями споруд, набирає стриманої урочистості і одержує назву „козацького бароко”.

Запорізька старшина фінансувала будівництво багатьох споруд та деяких споруд за межами Запоріжжя. Переважно це були будівлі монастирів та церков. Серед них:Гадяцький, Густинський, Мгарський, Рихловський церква Покрови, Межигірський, Братський і Микільський та деякі інші. З ім’ям козацького полковника Якова Лизогуба, великого землевласника, пов’язане будівництво збереженої до сьогодні полкової канцелярії у Чернігові. Звичайно, фундуючи монастирі, церкви, будуючи адміністративні приміщення, козацька старшина мала на увазі перш за все досягнення своїх особистих або станових цілей, та збережений у цих пам’ятках дух народу, дійшовши до нас, промовляє про речі загальнолюдські, про велику силу мистецтва. Промовляє він також про талант народу, що втілився в галузі архітектури у високий стиль козацького бароко.

_____________________________________________________

4.Український літературний Модерн

Модерн в українській літературі зародився в 1890-х рр. і перебував у інтелектуальній опозиції до т. зв. соціальної прози (реалізму), видатними представниками якої були Марко Вовчок, А.Свидницький, Панас Мирний, І.Нечуй-Левицький, І.Франко.. Основними ознаками нової естетики виступали естетизм ("мистецтво для мистецтва"), інтелектуалізм, європеїзм, що межував з космополітизмом, глибокий психологізм.Літературний модерн в Україні як явище культури виник із протистояння двох поколінь батьків-синів, культурників-українофілів та бунтівників - модерністів. Ідейний конфлікт поколінь виявлявся у прихованій полеміці Івана Франка та Лесі Українки, відкритому протистоянні Сергія Єфремова та Ольги Кобилянської. Культовими постатями в жіночій традиції української модерної літератури виступали Леся Українка та Ольга Кобилянська.Першим з українських модерністів можна назвати Михайла Коцюбинського. Імпресіоністський характер мають різні твори письменника: "Сміх", "Intermezzo", "Коні не винні", "Хвала життю". В не закінченій повісті "Fatamorgana" органічно поєднувалися риси реалістичного та імпресіоністського зображення соціальної дійсності. Імпресіонізм М.Коцюбинського виявлявся у поєднанні краси людини і природи, про що свідчить його поетична повість "Тіні забутих предків" (1911), написана на унікальному етнографічно-фольклорному матеріалі Гуцульщини. Творчою вершиною поетеси стала драма-феєрія "Лісова пісня", яка стверджує ідеали високої духовності, гармонії і краси.В творах О.Кобилянської з'являються образи нової жінки з їх прагненням порвати з патріархальними путами, буденщиною, піднятися до висот духу (новели "Природа", "Меланхолійний вальс", "Некультурна"). В 1909 р. в Києві був заснований перший журнал українського модерну "Українська хата", що проіснував до 1914 р. Організаторами його став поет Микита Шаповал (літературний псевдонім - "Сріблянський").До кола наддніпрянських модерністів належав поет Микола Вороний,а також Олександр Олесь.

_____________________________________________________

 

5.Діяльність Скоропадського

За Гетьмана Скоропадського почалося масове відкриття українських почаькових шкіл, на базі гимназій було створено 150 державних українських середніх шкіл для яких були видані підручники українською мовою. відкриття 6 жовтня 1918 року в Києві першого Державного університету, а 22 жовтня — другого українського університету у Кам’янці-Подільському. Засновуються Українська національна бібліотека, Національна галерея мистецтв, Національний оперний театр, Український історичний музей, Державна хорова капела, Державний симфонічний оркестр тощо. Під кінець Гетьманства в Києві було відкрито Українську академію наук, яку очолив В. І. Вернадський. Відкрилося Головне управління мистецтв і народної культури, Національний архів, Галерея малювання і різьблення, Драмтеатр, Кобзарська і Симфонічна школи, Всеукраїнська Академія Наук і Академія мистецтв. Їх очолили вчені і діячи культури із світовим ім’ям - академік Вернадський, Олександр Кошиць, Іван Огієнко, Георгій Нарбут.

_____________________________________________________

 

6.Модерн у живописі

Український модерн виник у значно важчих соціокультурних умовах, ніж модерн в інших країнах Європи внаслідок бездержавності України. Його корені – в пізньому українському романтизмі як стильовому напрямку мистецтва і літератури.

У живописі модерн найяскравіше виявився у працях М. Жука, М. Бойчука, К. Малевича, О. Богомазова, в архітектурних проектах В. Кричевського (будинок полтавського губернаторського земства)

У живописі О. Мурашка (“Портрет дівчини у червоному капелюсі”) вітальна енергія червоного кольору підкреслює красу як вияв молодості і оновлення. Еволюцію живопису можна визначити як перехід від наслідування реальної дійсності, життєвої достовірності – до власної авторської міфотворчості (яка переважно походить від джерел народної поезії) з високим ступенем перетворення цієї дійсності, від критичного аналізу – до поетичного синтезу (П. Холодний “Казка про дівчину й паву”, О. Новаківський “Русалка”, “Музика”, “Визволення”, “Українська мадонна”).

_____________________________________________________

 

7.Украї́нський архітекту́рний модерн — один з українських оригінальних архітектурних стилів. Виник на початку XX століття. Існував і розвивався протягом майже 40 років (з 1903по 1941 роки). В основі УАМ лежать народні традиції хатнього і церковного будівництва і досягнення української професійної архітектури і перш за все барокової. Характерно використання залізобетону,металу,скла,кераміки. 3 різновиди стилю:чистий модерн,стилізаторський,раціоналістичний(бездоганні пропорції прорізів,мякі окреслення вікон і балконів).

Копіювалися природні форми,орнамент був основним виразним засобом-криволінійний,пронизаний експресивним ритмом,переплетення,лінія якого несла духовно-емоційний і символічний зміст.Декор вільно компонувався на площинах.

Найвідомішою спорудою Києва є «Будинок з химерами»(для себе спроектував Городецький).Збудований на кручі,використав цілком новітній для тих часів матеріал – бетон,сам будинок перетворив на химерну казку в камені.Химери виконав з бетону скульптор Саля.

Споруди центру Харкова:на Миколаївській і Павлінській площах зводилися будівлі Міської думи,ломбарди,готель «Версаль».

У багатьох містах модерн запозичував мотиви з народного деревяного будівництва-форми дахів,віконних і деревяних прорізів тощо.

Окрасою Полтави став будинок Полтавського губернського земства(Кричевський).Також архітектуру реалізовано в споруді школи ім.Котляревського в Потаві(Сердюк),художнє училище в Харкові(Жуков),будинок Миргородського курорту та школу в Млинцях(за ескізами Сластьона).Модерна архітектура Західної України з урахуванням народного мистецтва гуцулів і бойків розвивалась успішно у Львові,Дрогобичі,Коломиї,Трускавці тощо.У Львові мав віденське забарвлення - сецесія:будинок філармонії(Садловський),торгова палата на пр.Шевченка(Захаревич),вулиця Богомольця,Павлова,Валова тощо.Ініціатором сецесії з національним забарвленням був арх.Левинський,який працював з Обмінським,Лушпинським,Нагірним:споруда страхового товариства «Дністер» у Львові,будинок вищого музичного інституту ім.Лисенка.Промисловеб-цтво Львова:Головний вокзал(Садловський) – електричне освітлення і вентиляція,центральне опалення,перші в Україні електричні ліфти та матричні годинники.

_____________________________________________________

 

8.Літературна та просвітницька діяльність «Руської трійці».

Важливими джерелами культурно-просвітницької діяльності "Руської трійці" були не лише національно-визвольні прагнення українського народу, а й твори відродженої над Дніпром літератури, мовознавчі, історичні та етнографічні праці діячів українського відродження, зокрема М.Максимовича, М.ІДертелєва, І.Срезнєвського, а також польських, чеських і сербських письменників, які відкрили слов'янський світ.Руська трійця - напівлегальне демократично-просвітницьке та літературне угрупування, яке виникло у Львові на початку 30х років ХІХ ст. Його засновниками були троє друзів-студентів Львівського університету і водночас вихованців греко-католицької духовної семінарії: М.Шашкевич (1811-1843), І.Вагилевич (1811-1866) та Я.Головацький (1814-1888), які активно виступили на захист української мови. Мету своєї діяльності члени гуртка вбачали в піднесенні статусу рідної мови, розширенні сфери її вжитку і впливу, пробудженні національної свідомості українського народу. Першою спробою сил для членів гуртка став рукописний збірник власних поезій та перекладів "Син Русі", другою - підготовлений до друку збірник "Зоря" (1834), який містив народні пісні, оригінальні твори гуртківців, історичні та публіцистичні матеріали. Видання книжки було заборонено цензурою.У 1836 р. М.Шашкевич підготував написаний живою українською мовою підручник для молодших школярів - "Читанку" (термін "читанка" належить М.Шашкевичу). Наприкінці 1836 р. у Будапешті побачила світ "Русалка Дністровая" - новаторський твір за змістом і за формою, лише 200 примірників якого потрапили до рук читачів. Зміст "Русалки Дністрової" визначали три основні ідеї: визнання єдності українського народу, розділеного кордонами різних держав; позитивне ставлення до суспільних рухів та уславлення народних ватажків - борців за соціальне та національне визволення; пропаганда ідеї власної державності та політичної незалежності. "Русалка Дністровая" - своєрідний пік діяльності "Руської трійці". Важливим було й те, що в альманасі застосовано фонетичний правопис, вперше використана не церковно-слов'янська суміш, а народна мова. Переслідувань зазнали і діячі "Руської трійці". М.Шашкевич не зміг отримати парафії, І.Вагилевич рятувався від утисків, перейшовши до протестантизму, а Я.Головацький змушений був покинути у Львівському університеті професорську посаду й емігрувати в Росію.Незабаром це об’єднання розпалось.

_____________________________________________________

 

Соціалістичний реалізм

Соціалістичний реалізм (лат.socisalis—суспільний, realis — дійсний) — унітарний, псевдохудожній напрям і метод радянської літератури, що сформувався під впливом натуралізму і так званої пролетарської літератури. Він був провідним у мистецтві з 1934 по 1980 рік. Ідеологією соціалістичного реалізму є марксизм, в основі якого волюнтаризм, він — визначальна риса світогляду. У творах соц. реалізму місто поставало як уособлення гармонії, а село — дисгармонії і хаосу. Уособленням добра був більшовик, уособленням зла — куркуль. Куркулями вважали працьовитих селян.У творах соціалістичних реалістів змінилося трактування землі. У літературі минулих часів вона була символом гармонії, сенсом існування, у них земля — уособлення зла. Позитивними героями літератури соціалістичного реалізму були робітники, селяни-незаможники, а представники інтелігенції поставали як жорстокі, аморальні, підступні. Радянські письменники мали повне право хвалити радянський спосіб життя, але не мали права на найменшу критику. Митці, які недотримувалися норм соціалістичного реалізму, ставали жертвами репресій і терору. Серед них М. Куліш, В. Поліщук, Григорій Косинка, М. Зеров, В. Бобинський, О. Мандельштам, М. Гумільов, В. Стус. Він скалічив творчі долі таких талановитих митців, як П. Тичина, В. Сосюра, М. Рильський, О. Довженко. Твори Миколи Хвильового, В. Винниченка, Юрія Клена, Є. Плужника, М. Орсета, Б.-І. Антонича упродовж багатьох десятиліть були забороненими. Належність до ордену соціалістичних реалістів стала питанням життя і смерті. А. Синявський, виступаючи на Копенгагенській зустрічі діячів культури у 1985 році, сказав, що "соціалістичний реалізм нагадує важку ковану скриню, яка займає всю кімнату, відведену літературі для житла. Проблеми методології соціалістичного реалізму стали об'єктом гострих дискусій у 1985—1990 роках. Критика соціалістичного реалізму опиралася на такі аргументи: соціалістичний реалізм обмежує, збіднює творчі пошуки митця, це система контролю над мистецтвом, "свідоцтво про ідеологічну благодійність" митця. Соціалістичний реалізм припинив своє існування, коли розпався Радянський Союз. Лише в умовах незалежності художня література отримала можливість розвиватися вільно. Основним критерієм оцінки літературного твору став естетичний, художній рівень, правдивість, самобутність образного відтворення дійсності. Орієнтуючись на кращі здобутки мистецтва, вона займає належне місце в історії світової літератури.

_____________________________________________________

 

Класицизм в архітектурі

Кінець ХVІІ – поч.. ХІХ ст. характеризується в українській архітектурі значним зростанням обсягу будівництва, поширенням нового стилю – класицизму. Класицизм надавав усім містобудівельним заходам державного офіційного характеру. З другого боку в межах цього стилю якоюсь мірою виявились історично-прогресивні будівельно-архітектурні тенденції часу. Крім того, весь пластично-образний арсенал засобів класицизму ніс на собі відлиски античності й епохи Відродження, інтерес до яких знову посилився в епоху просвітительства..У своїх кращих зразках мистецтво класицизму несло важливі естетичні і виховні функції. Урочиста простота будинків, площ, вулиць зовні ніби підпорядковані, геометрії, несла в собі глибокі емоційні імпульси. Чіткість задуму, притаманна спорудам тієї доби, переносилася на планування й забудову міст, де з’являлися прямі вулиці, прямокутні площі й квартали.Найяскравіші зразки класицизму в архітектурі України:Спасо-Преображенський кафедральний собор (Дніпропетровськ), Костел Св. Олександра, Київ, Церква Різдва Богородиці (Юнаківка), Сумська обл.,Конквікт піарів. (Львів), Вознесенська церква (Ромни), Сумська обл.В українському живописі класицизму сформувалися нові жанри живопису: пейзажний та побутовий. Найбільший розвиток одержав портретний жанр. Взірці образотворчого класичного мистецтва: О.Білявський: «Портрет дами з трояндами», «Портрет Христофора Дейми»; Л.Долинський, Й.Пічманн,

_____________________________________________________

 

Кіномистецтво.

Невід'ємною частиною культури стало кіномистецтво. У другій половині 60—80-х років на екрани виходили нові фільми, які прихильно зустрічали глядачі. Саме в цей час відбувалось відродження українського поетичного кіномистецтва, засновником якого був О. Довженко. Це був чи не найпотужніший напрям в умовах застою та репресій відновлення українського національного духу й української самосвідомості.

Широке визнання громадськості отримав, зокрема, фільм «Тіні забутих предків» (1965)

У 70-ті роки широкого розвитку набуло мультиплікаційне кіно. Великим успіхом у дітей і дорослих користувалися високохудожні стрічки «Лікар Айболить та його друзі», «Як їжачок і ведмедик міняли небо», особливо серія фільмів про пригоди козаків: «Як козаки сіль купували», «Як козаки куліш варили»..

У ці роки український кінематограф збагатили роботи «В бій ідуть тільки «старики» та «Ати-бати йшли солдати» режисера Л. Викова, «Тривожний місяць вересень», «Камінний хрест» Л. Осики. Фільми Ю. Іллєнка «Криниця для спраглих» та «Вечір на Івана Купала» впродовж двох років утримували високий рейтинг у вимогливих американських кіно-критиків, а в 1989 р. викликали захоплення на престижному міжнарод-йому кінофестивалі у Сан-Франциско. В 1990 р. кінострічка Ю. Іллєн-ка «Лебедине озеро. Зона» на Каннському міжнародному кінофестивалі була удостоєна двох головних призів Міжнародної федерації кінема-тографічної преси. Таке високе визнання українського кінематографа є свідченням того, що українська земля щедра на таланти, які здатні ство-рювати фільми світового гатунку.

Проте поряд із значними досягненнями українське кіно мало ряд творчих упущень. Не було подолано відторгнення його від національної проблематики. І досі мало фільмів, що виходять на екран україн-ською мовою. Над подоланням цих недоліків активно працює наша творча інтелігенція.

_____________________________________________________

 

Значення руху 60-тників

Найпомітнішим культурним проривом періоду хрущовської відлиги став вихід на арену культурно-історичних процесів шістдесятників – представників нової генерації борців за порятунок нації, її духовності, культури, мови тощо. Це були люди різних професій, здебільшого творча молодь – поети, прозаїки, критики, перекладачі, художники, науковці, студенти, робітники різних переконань та поглядів. Серед них: І. Дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк, І. Драч, М. Вінграновський, В. Симоненко, Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, А. Горська, В. Кушнір, В. Стус, Д. Павличко та ін. До мистецької когорти шістдесятників входили М. Осадчий, В. Мороз, В. Чорновіл та ін. Новаторська діяльність українських митців значно вплинула на процес культурно-національного пробудження України. Відродження розпочалось із захисту мови, історії, етнографії тощо. Врештірешт такий момент настав з виникненням наприкінці 1959 р. у Києві клубу творчої молоді «Сучасник», який заклав організаційні основи шістдесятників. Невдовзі такий клуб під назвою «Пролісок» заснували у Львові. Поштовхом до утворення цього клубу був приїзд до Львова в 1962 р. групи літераторів з Києва – М. Вінграновського, І. Дзюби, І. Драча.Менші за кількістю учасників творчі об’єднання та клуби почали діяти в Харкові, Донецьку, Одесі, Дніпропетровську. Душею шестідсятників був В. Симоненко (1935–1963). Смерть молодого поета 13 грудня 1963 р. розпалила протестну атмосферу. Радянське керівництво само провокувало посилення опозиційного руху, вдаючись до репресій проти національної культури.

У відповідь на утиски збоку влади в колі шістдесятників почала створюватись і поширюватись література самвидаву, здебільшого присвячена питанням розвитку української культури. Із рук в руки передавалася яскрава публіцистика І. Дзюби, стаття В. Яременка «Українська освіта в шовіністичному зашморгу», яку редагували В. Чорновіл та І. Світличний, книжка С. Русової «Мої спомини» та багато інших праць. Знаковою подією, що ознаменувала повне відвернення влади від будь-якого чесного діалогу, навіть з найтолерантнішими діячами культури, стала організована в 1968 р. кампанія проти роману голови Спілки письменників України О. Гончара «Собор». Роман виходив за межі соціалістичного реалізму, піднімав питання духовності, зв’язку поколінь, історичної пам’яті нації, символом якої був старовинний козацький храм. Твір оголосили «ідейно порочним, шкідливим та пасквільним», з роботи знімали навіть тих редакторів та критиків, які встигли написати та опублікувати на книгу схвальні рецензії.

 

Внесок Мазепи

Усвідомлючи значення освіти для розбудови держави, Мазепапостійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бiблiотеками й рiдкими рукописами.

Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана щодо видання творiв української лiтератури, зокрема творiвАфанаciяЗаруднього, Дмитра Туптала, ГригорiяДвоєслова та багатьох iнших.

Опосередковано діяльність Мазепи вiдбилася i на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва, що дало пiдставу вченим-мистецтвознавцям говорити про виникнення в Українi наприкінці XVII — на початку XVIII ст. унiкального стилю — «мазепинськогобарокко». Крім того, целеспрямована політика І. Мазепи призвела до загального відродження, яке позначилося не лише на розвитковiуciх галузей мистецтва, але й в сферiфiлософiї, теологiї, суспільних та природничих наук.

Коштом І. Мазепи було збудовано, реставровано та оздоблено велику кiлькicть церковних споруд. Найвiдомiшими з них були будiвлi в таких монастирях, як Києво-Печерська Лавра, Пустинно-Миколаєвський, Братський Богоявленський, Кирилiвський, Золотоверхо-Михайлiвський, ЧернiгiвськийТроїцько-Iллiнський, Лубенський Мгарський, Густинський, Батуринський Крупницький, Глухiвський, Петропавлiвський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменський, Любецький, кафедральнi собори у Києвi — Святої Софiї, Переяславi та Чернiговi, церкви в Батуринi, в Дiгтярiвцi та iншi.Крiмбудiвництва нових, або перебудови старовинних храмiв княжої доби, гетьман робив церквам коштовні подарунки

. Історична спадщина Івана Мазепи

1. Іван Мазепа: Художньо-документальна книжка: Для серед. і ст. шк. віку/ Худ. Леонід Кацнельсон. Укл. Валерій Шевчук. Приміт. Івана Бутича. - К.: Веселка, 1992. - 131,[1] с.: іл, портр., фото. - (Сер. "Гетьмани України")

2. Мазепа: Збірник/ Авт. передм., комент. та упоряд. тексту й іл. Ю. О. Іванченко. - К.: Мистецтво, 1993. - 240 с

3. Мазепа І. Маніфест до українського війська і народу // Історичні постаті України.- К., 1993.- С.307-309.

_____________________________________________________

 

Розвиток театру кун 19-20ст

Наприкінці ХІХ— початку ХХ століття українська драматургія переживала справжній розквіт, опановуючи жанрові форми, стильові ознаки, втілення всіх актуальних на той час типів художнього мислення (романтизму, натуралізму, реалізму, неоромантизму, символізму, імпресіонізму, експресіонізму). Цей розвиток був зумовлений перебудовою українського театру, активним створенням професійних і аматорських труп. В побутово-етнографічному музично-видовищному театрі широкого поширення набуває таке явище, як «олітературнення драматургії», тобто велике значення надається твору, як тексту. З появою п’єс М. Кропивницького, І. Тобілевича, М. Старицького, Олени Пчілки, П. Саксаганського, а також «драматургів – драморобів» все більшої ваги набуває художньо-естетична концепція драматурга, реалізована у словесному матеріалі. Історичні та водевільні твори збагачую ться соціально-психологічною мотивацією художньої дії, типізацією образів. Серед тогочасних труп діяли: трупа М. Кропивницького, М. Старицького, П. Саксаганського і І. Карпенка-Карого. Найпоширенішими п’єсами були: І. Тобілевича «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», М. Кропивницького «Дві сім’ї», «Олеся»,, Олени Пчілки «Світова річ», М. Старицького «Талан», «Не судилося» (Панське болото). А на історичну тематику «Богдан Хмельницький», «Маруся Богуславка», «Тарас Бульба», «Оборона Буші», І. Тобілевича «Сава Чалий», «Бондарівна», Г. Хоткевича «Богдан Хмельницький», «О полку Ігоревім», «Довбуш»,, «Молодий Криштоф», М. Грушевського «Хмельницький в Переяславі», «Ярослав Осмомисл» та багато інших. Різноманіття жанрів і репертуару є найголовнішим доказом того, що тогочасний театр і справді переживав період свого справжнього розвитку,а створені твори стали найбільшим вітчизняним надбанням у галузі театру, а їх внесок у світову культуру просто неоціненний.

 

_____________________________________________________

 

Укр. бароковий театр.

Театральне життя XVII ст. відбувалося насамперед у школах. Дуже часто на шкільній сцені застосовувались прийоми передавання високого через низьке, використовувались переходи з царини духовного в царину земного та плотського, що було характерним для бароко. Містерії інсценізували народження, смерть і воскресіння Христа, а герої (їх могло і не бути) з´являлися на сцені незалежно від дії. Театральне дійство відбувалося в живій емблематичній картині, що поділялася на образотворчу і словесну частини. До середини XVIII ст. в Україні існувало близько ЗО драматичних творів: шкільних драм, діалогів, декламацій. їх авторами були викладачі Києво-Могилянської академії та колегіумів, духовенство, а виконавцями - студентиЯк правило, до шкільних драм XVII-XVIII ст. додавались інтермедії та інтерлюдії- короткі одноактні комічні п´єси побутово-гумористичного змісту, що ставилися в антрактах між діями драми чи трагедії. У ряді випадків зміст інтермедії був пов´язаний з темами, що розвивалися в основних п´єсах, але здебільшого вони були сюжетно незалежними. Головне призначення інтермедій полягало в тому, щоб розважити глядача стомленого серйозною дією, яка розігрувалася в п´єсі. Український шкільний театр можна вважати зародком професійного театру. Однак у своїй основі український театр не набув строгості та героїки класицизму, а залишався ефектним бароковим видовищем, пишним у словесному і сценічному оформленні.

 

 

Розстріляне Відродження

Історія української культури 20-30-х років дає переконливі приклади як жертовного служіння її ідеалам і принципам, так і соціального конформізму. Багато митців, літераторів, діячів науки не поступилися принципами, зазнаючи всіляких переслідувань, гонінь, репресій, прийняли мученицьку смерть у таборах ГУЛАГу.

За фальшивими звинуваченнями були засуджені та розстріляні Г. Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Влизько, І. Крушельницький та багато інших українських поетів та письменників. Черговими жертвами репресій стали М. Куліш, М. Зеров, Є. Плужник. У цілому за ці роки Україна втратила близько 500 талановитих письменників. Влада стояла на заваді творчості таких видатних кінорежисерів, як О.Довженко, І.Кавалерідзе, І.Савченко, І.Пир'єв, Л.Луков та ін.

Проте значна частина літераторів, діячів театру, кіно, інших видів мистецтва «за велінням серця» чи в зв'язку з вимушеними обставинами стала на шлях нагнітання соціально-класової непримиренності, цькування “буржуазних націоналістів” та інших “класове ворожих елементів”. Розстріляне українське відродження 30-х років, низка гучних політичних процесів, політичні заслання, етноцид і штучний голодомор, керований урядом, спотворили національну свідомість народу.

 

2.Особливості мистецтва Бароко на Лівобережній Україні та на Західноукраїнських землях.

Культура бароко в Україні охоплює другу половину XVII - XVIII ст. Порівняно із Західною Європою стиль бароко в Україні поширився із значним запізненням. Мали місце й особливості. Елітарні мотиви в українському бароко були притаманні лише літературному процесу, всі ж інші види барокового мистецтва - досить демократичні сюжетно, з використанням традицій народної творчості.

Українське бароко утверджувало образи, які характеризували колективні, суспільні, національні риси народу в цілому. До естетичних особливостей українського бароко можна віднести багатобарвність, контрастність, мальовничість, посилену декоративність, динамізм і головне - небачену вигадливість форм.

В українській архітектурі стиль бароко поширюється з II половини XVII ст. і досягає свого розквіту у XVIII ст., набираючи яскраво виражених національних рис. Вже наприкінці XVII ст., переважно в Києві та його околицях, з´явилися будови, позначені рисами стилю бароко.

Українське бароко XVII ст. нерідко називають козацьким, оскільки саме козацтво було носієм нового художнього смаку.

У першій половині XVII ст. в Україні виділилося два архітектурних центри, що розвивали традиції мурованого зодчества з яскраво вираженими національними рисами: Київ та Чигирин. їхній вплив відбився на архітектурних спорудах усього Лівобережжя та Слободянщини. Тут виникли храми, муровані світські житлові та адміністративні будинки, навчальні заклади, трапезні.

В Україні наприкінці XVII ст. організовуються місцеві й регіональні школи дерев´яного та мурованого зодчества: волинська, подільська, галицька, гуцульська, бойківська, буковинська, наддніпрянська, слобожанська, чернігівська, полтавська тощо.

На території Правобережної і Західної України другої половини XVII ст. кам´яне будівництво занепадає, натомність популярнішою стає дерев´яна архітектура. Але загалом із середини XVIII ст. на Лівобережжі та Слобожанщині барокове будівництво послаблюється.

Отже, в XVII-XVIII ст. в Україні формується національна школа українського бароко, що виділяється в самостійний напрям великого барокового стилю. Українське бароко гармонійно поєднало естетику європейського бароко з давніми традиціями давньоруського кам´яного зодчества та народної дерев´яної архітектури.

Велику роль у розвитку живопису відігравали малярні школи Києво-Печерської лаври, що в 1763 р. об´єдналис<