Проаналізуйте розвиток українського музичного мистецтва в другій половині 19 ст.

У тісному зв’язку з театром розвивалась і музика.Видатним оперним співаком і композитором був С.Гулак-Артемовський(1813-1873).Він написав вокально-хореографічний дивертисмент «Українське весілля»(1851),музику до водевілю «Ніч напередодні Іванового дня»(1852),пісню «Стоїть явір над водою»,а в 1862р. створив першу українську оперу «Запорожець за Дунаєм».

Також талановитим композитором був П.Сокальський,(1832-1887),якому належить понад 40 творів.

Композитор П.Ніщинський (1832-1896) збирав та здійснював обробку українських народних пісень,писав музичні твори,організовував музичні колективи і керував ними.

Засновник української класичної музики, піаніст, диригент, педагог, збирач пісемного контролю, громадський діяч М.Лисенко(1842-1912), він підніс українську музику на рівень світового мистецтва.

Низку творів високого національного звучання написали учні і послідовники М.Лисенка. Серед них К.Стеценко, який до 35-річчя М.Лисенка написав кантату «Слава Лисенкові».

Також не потрібно забувати і про М.Леонтовича, який був автором класичних обробок українських народних пісень.

Загалом, можна сказати, що цей період подарував українському музичному мистецтві видатних композиторів, які розвивали музичне мистецтво в Україні в ці роки.

_____________________________________________________

 

30. Національна культура часів незалежності: проблема і здобутки Духовне розкріпачення українського народу, зняття партійно-державного пресингу, політичної цензури, відродження національної свідомості змінили умови розвитку культури.Через матеріальні труднощі,скорочувалася кількість закладів,а багато талановитих митців виїжджали за кордон у пошуках достойного заробітку. Загальмувався розвиток кінематографії, за останні роки українські фільми практично не знімаються, а технічні потужності вітчизняних кіностудій використовуються для зйомок реклами та відеокліпів. Не кращі часи переживає книговидавництво і преса - більшість видань на полицях книгарень російськомовні, до того ж видрукувані за межами України.Ще одна проблема української сучасної культурної сфери - переповнення культурного простору зразками зарубіжної масової культури. Ці далеко не найкращі твори маскультури витісняють національну культуру з активного вжитку, особливо в молодіжному середовищі.Найбільшим культурним надбання цього періоду, є повернення забутої та забороненої культурної спадщини. В Україні та за її межами відома творчість І.Марчука (нар. 1936). Його творчість близька до європейського сюрреалізму, ку-бофутуризму і гіперреалізму, демонструється у музеях і виставкових залах Європи, Америки та Австралії. Його мистецтво пройшло випробування часом - радянська влада забороняла його твори і своє визнання він отримав тільки за часів незалежності України.В Україні збереглася мережа державних театрів. У 90-х рр. були спроби створення комерційних репертуарних театрів, але вони виявилися невдалими. Крім звичних для нашого театру жанрів з'являються нові - мюзикл ("Ех, мушкетери, мушкетери!", театр ім. І.Франка у Києві), рок-опера ("Біла ворона"), спектакль-перформанс з використанням технологій театру абсурду ("Не боюся сірого вовка".Сучасна українська популярна музика продовжує розвивати традиції народного мелосу та зарубіжної естради.Далеко за межами України відомі популярні виконавці С.Ротару, В.Зінкевич, І.Попович, О.Білозір, А.Кудлай, Т.Повалій, О.Скрипка, С.Вакарчук, О.Пономарьов, І.Білик, А.Лорак, групи "ВВ", "Океан Ельзи" та ін.Були відбудовані пам'ятки архітектури - культові споруди, знищені за радянських часів: церква Богородиці Пирогощі (1996), Михайлівський Золотоверхий монастир (1998), Успенський собор Києво-Печерської лаври (2000). У 1994 р. було створено Вишгородський історико-культурний заповідник.У Батурині на Чернігівщині реставровано цілий комплекс споруд XVII-XVIII ст.: палац К.Розумовського, цитадель Батуринсь-кої фортеці, скарбницю, Воскресенську церкву. У 2009 р. тут створено Національний історико-культ. заповідник "Гетьманська столиця".

_____________________________________________________

Модернізм в українському образотворчому мистецтві

Модернізм (modernism), загальна назва напрямів мистецтва та літератури кінця 19-20 століття. У широкому сенсі охоплює кубізм, дадаїзм, сюрреалізм, футуризм, експресіонізм, абстрактне мистецтво, функціоналізм і т. п. Називають різні дати зародження Модернізму в образотворчому мистецтві, наприклад 1863 р. - рік відкриття "Салону знедолених", куди приймалися роботи, забраковані журі офіційного Салону. "Салон знедолених" відвідувала маса людей - головним чином для того, щоб познущатися над виставленими там полотнами. Зокрема, жорсткому осміянню піддавалася картина Мане "Сніданок на траві".

Бездоганним смаком і яскравим артистизмом володіли Г. Нарбут, Б. Григор'єв, Б. Кустодієв, С. Чехонін, А. Остроумова-Лєбєдєва. Вони прагнули створити високоестетичне середовище, що оточувало б людину. Тому для них важливим стає синтез архітектури, живопису, скульптури і декоративно-прикладного мистецтва. На жаль, багатьом з них прийшлося згодом кинути мистецтво й виконувати соціальні замовлення нової влади — писати революційні плакати, а то й створювати радянську агітаційну порцеляну і тому подібну масово-героїчну продукцію.

О. Мурашка (“Портрет дівчини у червоному капелюсі”) вітальна енергія червоного кольору підкреслює красу як вияв молодості і оновлення. Еволюцію живопису можна визначити як перехід від наслідування реальної дійсності, життєвої достовірності – до власної авторської міфотворчості (яка переважно походить від джерел народної поезії) з високим ступенем перетворення цієї дійсності, від критичного аналізу – до поетичного синтезу (П. Холодний “Казка про дівчину й паву”, О. Новаківський “Русалка”, “Музика”, “Визволення”, “Українська мадонна”).

В Західній Україні значний внесок у розвиток культури зробив художник і громадський діяч Іван Труш. За його ініціативи ще в 1898 році було створене у Львові «Товариство для розвоюруської штуки». В 1899 році він разом з Є. Левицьким і В. Охрімовичем почав видавати часопис «Будучність». А вже в 1905 році його ж заходами виникло «Товариство прихильників української літератури, науки і штуки», а також перший у Львові український мистецький часопис «Артистичний вісник».

_____________________________________________________

 

Значення руху 60-тників

Найпомітнішим культурним проривом періоду хрущовської відлиги став вихід на арену культурно-історичних процесів шістдесятників – представників нової генерації борців за порятунок нації, її духовності, культури, мови тощо. Це були люди різних професій, здебільшого творча молодь – поети, прозаїки, критики, перекладачі, художники, науковці, студенти, робітники різних переконань та поглядів. Серед них: І. Дзюба, І. Світличний, Є. Сверстюк, І. Драч, М. Вінграновський, В. Симоненко, Ліна Костенко, В. Шевчук, Є. Гуцало, А. Горська, В. Кушнір, В. Стус, Д. Павличко та ін. До мистецької когорти шістдесятників входили М. Осадчий, В. Мороз, В. Чорновіл та ін. Новаторська діяльність українських митців значно вплинула на процес культурно-національного пробудження України. Відродження розпочалось із захисту мови, історії, етнографії тощо. Врештірешт такий момент настав з виникненням наприкінці 1959 р. у Києві клубу творчої молоді «Сучасник», який заклав організаційні основи шістдесятників. Невдовзі такий клуб під назвою «Пролісок» заснували у Львові. Поштовхом до утворення цього клубу був приїзд до Львова в 1962 р. групи літераторів з Києва – М. Вінграновського, І. Дзюби, І. Драча.Менші за кількістю учасників творчі об’єднання та клуби почали діяти в Харкові, Донецьку, Одесі, Дніпропетровську. Душею шестідсятників був В. Симоненко (1935–1963). Смерть молодого поета 13 грудня 1963 р. розпалила протестну атмосферу. Радянське керівництво само провокувало посилення опозиційного руху, вдаючись до репресій проти національної культури.

У відповідь на утиски збоку влади в колі шістдесятників почала створюватись і поширюватись література самвидаву, здебільшого присвячена питанням розвитку української культури. Із рук в руки передавалася яскрава публіцистика І. Дзюби, стаття В. Яременка «Українська освіта в шовіністичному зашморгу», яку редагували В. Чорновіл та І. Світличний, книжка С. Русової «Мої спомини» та багато інших праць. Знаковою подією, що ознаменувала повне відвернення влади від будь-якого чесного діалогу, навіть з найтолерантнішими діячами культури, стала організована в 1968 р. кампанія проти роману голови Спілки письменників України О. Гончара «Собор». Роман виходив за межі соціалістичного реалізму, піднімав питання духовності, зв’язку поколінь, історичної пам’яті нації, символом якої був старовинний козацький храм. Твір оголосили «ідейно порочним, шкідливим та пасквільним», з роботи знімали навіть тих редакторів та критиків, які встигли написати та опублікувати на книгу схвальні рецензії.

 

Внесок Мазепи

Усвідомлючи значення освіти для розбудови держави, Мазепапостійно опікувався навчальними закладами. Зокрема, його коштом будувалися корпуси Києво-Могилянської академії та Чернігівського колегіуму, які пізніше також були збагачені сучасними на той час бiблiотеками й рiдкими рукописами.

Для розвитку культури того часу велике значення мали заходи гетьмана щодо видання творiв української лiтератури, зокрема творiвАфанаciяЗаруднього, Дмитра Туптала, ГригорiяДвоєслова та багатьох iнших.

Опосередковано діяльність Мазепи вiдбилася i на розвитку архітектури та образотворчого мистецтва, що дало пiдставу вченим-мистецтвознавцям говорити про виникнення в Українi наприкінці XVII — на початку XVIII ст. унiкального стилю — «мазепинськогобарокко». Крім того, целеспрямована політика І. Мазепи призвела до загального відродження, яке позначилося не лише на розвитковiуciх галузей мистецтва, але й в сферiфiлософiї, теологiї, суспільних та природничих наук.

Коштом І. Мазепи було збудовано, реставровано та оздоблено велику кiлькicть церковних споруд. Найвiдомiшими з них були будiвлi в таких монастирях, як Києво-Печерська Лавра, Пустинно-Миколаєвський, Братський Богоявленський, Кирилiвський, Золотоверхо-Михайлiвський, ЧернiгiвськийТроїцько-Iллiнський, Лубенський Мгарський, Густинський, Батуринський Крупницький, Глухiвський, Петропавлiвський, Домницький, Макошинський, Бахмацький, Каменський, Любецький, кафедральнi собори у Києвi — Святої Софiї, Переяславi та Чернiговi, церкви в Батуринi, в Дiгтярiвцi та iншi.Крiмбудiвництва нових, або перебудови старовинних храмiв княжої доби, гетьман робив церквам коштовні подарунки

. Історична спадщина Івана Мазепи

1. Іван Мазепа: Художньо-документальна книжка: Для серед. і ст. шк. віку/ Худ. Леонід Кацнельсон. Укл. Валерій Шевчук. Приміт. Івана Бутича. - К.: Веселка, 1992. - 131,[1] с.: іл, портр., фото. - (Сер. "Гетьмани України")

2. Мазепа: Збірник/ Авт. передм., комент. та упоряд. тексту й іл. Ю. О. Іванченко. - К.: Мистецтво, 1993. - 240 с

3. Мазепа І. Маніфест до українського війська і народу // Історичні постаті України.- К., 1993.- С.307-309.

_____________________________________________________