Українська література та мистецтво наприкінці ХХ - на початку ххі ст.

Особливості розвитку української культури ХХ ст.:

Перша світова війна, революційні події, громадянська війна та інші політичні катаклізми початку століття негативно позначилися на розвитку вітчизняної культури. Водночас у коротку добу відновлення української державності (1917-1920 рр.) було створено принципово нові умови для її поступу. Культурно-освітній рух, що розпочався за часів діяльності Центральної Ради, набув нечуваних раніше масштабів (відкриття першого та другого Українських Народних університетів, Академії мистецтв, розпочато реорганізацію та українізацію середньої та вищої освіти). Справу Центральної Ради в галузі розвитку української освіти, науки та культури продовжив уряд Української держави П.Скоропадського (відкрито в Києві перший Державний український університет, другий Український університет у Кам’янці-Подільському, започатковано Державний український архів, засновано національну Галерею мистецтва, Український історичний музей та Українську національну бібліотеку, Український театр драми та опери, Українську державну капелу, Державний симфонічний оркестр також Українську академію наук). У тяжкі для розвитку мистецтва роки громадянської війни одним із найоперативніших та найактуальніших видів мистецтва була плакатна графіка (І.Падалко, Т.Бойчук).

Культурно-просвітницька робота, започаткована гетьманським урядом, продовжувалась і в перші роки радянської влади, але під іншими ідеологічними гаслами і з орієнтацією на інші суспільно-духовні цінності (політика «коренізації», кампанія по ліквідації неписемності населення, наукові дослідження, що зосередились в Всеукраїнській академії наук (ВУАН) – М.Грушевський, М.Крилов, І.Шмальгаузен, К.Воблий, М.Василенко, А.Кримський).

Усе це створювало сприятливі передумови для розвитку різних форм художньої творчості: українського модернізму в художній літературі і театрі, авангарду в образотворчому мистецтві, під впливом технічних винаходів інтенсивно розвивалась архітектура, утверджувалось молоде українське кіномистецтво.

а) особливістю літературного процесу цього часу було розмаїття літературних напрямів та ідеологічна боротьба між ними: «Гарт» (В.Еллан-Блакитний, М.Хвильовий, В.Сосюра); «Плуг» (А.Головко, П.Панч), неокласики (М.Зеров, М.Рильський, М.Драй-Хмара, Ю.Клен, П.Филипович), неосимволісти (П.Тичина, Є.Плужник та ін.), панфутуристи (М.Семенко, Г.Шкурупій, М.Бажан, Ю.Яновський, О.Слісаренко, М.Ірчан), конструктивісти (В.Поліщук);

б) у галузі музичного мистецтва розвивались такі жанри як обробка композиторами народних і революційних пісень, було подолано нерівномірність розвитку більшості музичних жанрів, композитори звертаються до розробки симфонічної музики, інструментального концерту, балету, оперети та ін. (Г.Верьовка, П.Козицький, Л.Ревуцький, С.Людкевич, В.Барвінський, М.Колесса). Традиції українського музичного авангарду започаткував Б.Лятошинський.

в) плідно розвивалось театральне мистецтво (особливо великою популярністю користувались драматичний театр ім. І.Франка на чолі з Г.Юрою, театр «Березіль» на чолі з Лесем Курбасом);

г) великих успіхів було досягнуто в кіномистецтві (О.Довженко «Земля», «Звенигора», «Арсенал», П.Чардинін «Тарас Трясило», О.Соловйов «Фронт»);

д) на початку ХХ ст. художники й архітектори працювали над створенням українського модерну (В.Городецький, Г.Нарбут, К.Малевич, О.Архипенко, О.Екстер, В.Єрмилов); одним із найвагоміших явищ була школа українських монументалістів (М.Бойчук); розвивалось і традиційне реалістичне мистецтво (О.Мурашко, Ф.Красицький, Ф.Кричевський, І.Труш, М.Самокиш, А.Петрицький, І.Кавалерідзе та ін.)

«Розстріляне Відродження» - термін, що вичерпно характеризує трагедію української культури 30-х років. Масові репресії знищили ціле покоління діячів вітчизняного мистецтва. Було розгорнуто українізацію науки та освіти, заборонено вільні угрупування митців, що вкрай негативно позначилось на новаторських тенденціях у літературі та мистецтві. Діяльність митців стала настільки регламентованою, що почала втрачати ознаки творчості. На початку 30-х років було здійснено уніфікацію вищої та середньої освіти. Незважаючи на диктат сталінського тоталітарного режиму та утиски, в розвитку різних галузей науки було досягнуто суттєвих успіхів (Є.Патон, В.Філатов). В 30-ті роки центром розвитку художньої культури стає Галичина (художники - І.Труш, А.Монастирський, О.Новаківський; літератори різних політичних поглядів та напрямків творчості – Д.Донцов, О.Ольжич, О.Теліга, Я.Галан, Ірина Вільде, Б.Лепкий та ін.).

Катастрофічні наслідки Другої світової війни, підірвали матеріальний фундамент культури. Чи не найтяжчих утрат зазнала при цьому Україна. Глибокий песимізм, що виник у душах людей, позначився на художніх творах того часу. Однак культурне життя не припинялось, з’являються високохудожні і високопатріотичні віршовані твори (М.Рильський «Слово про рідну матір», П.Тичина «Голос матері», В.Сосюра «Любіть Україну»). Глибокого патріотизму було сповнене кіномистецтво (Л.Луков «Олександр Пархоменко»; М.Донской «Як гартувалась сталь», «Райдуга»). В образотворчому мистецтві знову значні досягнення були в графіці.

У повоєнний період тема патріотизму, оспівування героїзму народу стала однією з провідних для багатьох письменників, художників, кінорежисерів, які у своїх творах намагалися правдиво відображувати історичні події. Розвиток української культури повоєнних років відбувався за вельми складних умов. Партійно-ідеологічне керівництво культурою надзвичайно обмежувало свободу творчості митців. Політико-ідеологічна реакція отримала роботу «жданівщина» (гострі нападки на М.Рильського, В.Сосюру, К.Данькевича). В біологічній науці поширилась «лисенківщина».

Лібералізація та десталінізація створили сприятливі умови для розвитку літератури (М.Стельмах, О.Гончар, Г.Тютюнник, О.Довженко, А.Малишко, П.Загребельний, Ю.Смолич, Ю.Збанацький). На розвиток української культури суттєво вплинула нова генерація талановитих митців – «шістдесятників» (В.Симоненко, Л.Костенко, Д.Павличко, І.Драч, Б.Олійник, В.Стус, критик І.Дзюба, публіцист В.Чорновіл). Пожвавилось театральне життя (театр ім. І.Франка в Києві, ім.Т.Шевченка в Харкові, ім.М.Заньковецької у Львові, ім. Лесі Українки у Києві, Київський театр опери та балету; драматурги - М.Зарудний, В.Минко, О.Коломієць). Процес розвитку української музики в 50-60-ті роки характеризується удосконаленням усіх її жанрів, створенням нових творів (представники: В.Губаренко, К.Данькевич, В.Кирейко, Є.Станкович; пісенна творчість: А.Малишко, М.Ткач, М.Сингаївський, П.Майборода, О.Білаш, І.Шамо; оперні співаки: Д.Гнатюк, А.Солов’яненко, Є.Мірошниченко, Д.Петриненко). Здобутки мало і кіномистецтво («українське поетичне кіно»). Представники: І.Савченко «Тарас Шевченко», В.Іванченко «Ключі від неба», С.Параджанов «Тіні забутих предків», М.Мащенко «Комісари», Ю.Іллєнко, І.Миколайчук). Новим явищем культурного життя стає телебачення (5 листопада 1951 р.).

У 60-90-х роках відбувається стильове оновлення художньої творчості, поширюється експериментаторство в галузі сучасних художніх технік, з’являються нові мистецькі жанри (представники: К.Трохименко, М.Бурачек, П.Волокидін, О.Шовкуненко, М.Глущенко, В.Касіян, Т.Яблонська, Ф.Манайло, В.Задорожний, І.Марчук, В.Бородай, Г.Кальченко).

Ситуація у сфері культури різко змінилась з відставкою М.С.Хрущова (1964 р.): інтенсифікується русифікація, ідеологізуються всі види мистецтва, характерними рисами освіти були уніфікація, ідеологізація, жорсткий партійний контроль, ігнорування національного чинника; у науковій сфері проявляється застій. Напротивагу застійним явищам оригінальність, національний колорит виявились в музично-пісенній творчості композитора В.Івасюка, ансамблю «Смерічка», співаків В.Зінкевича, Н.Яремчука, С.Ротару.

Поступово почалось нове національне відродження України (діяльність народного Руху України за перебудову» з 1988 р.; прийняття Закону «Про мови в УРСР» у 1989 р.; значною подією стало проведення Першого фестивалю «Червона рута (Чернівці, 1989 р.); змінились акценти в питаннях віровизнання, в галузі освіти взято курс на її гуманізацію; суттєві зрушення відбулись в історичній науці).

Після проголошення незалежності України розпочалося відродження різних сфер національної художньої культури:

- реформування освіти відповідно до національної програми «Освіта України в ХХІ ст..» та Закону України «Про освіту», від травня 2005 р. Україна є учасником Болонського процесу;

- у складному становищі виявилась наука (центр – Академія наук, якій з 1994 р. надано статус національної. У її системі створено кілька нових інститутів;

- продовження розвитку сучасного театрального мистецтва в Україні пов’язане з діяльністю режисерів: Р.Віктюка, Б.Жолдака, С.Донченка, Б.Шарварко;

- складним є розвиток літературного процесу, що характеризується оновленням змісту, методів творчості, позбавленням від ідеологічної цензури (представники: Генрі Лайон Олді, А.Валентинов, М. та С.Дяченки, Симона Вілар)

- в сучасному художньому просторі України своєрідно переосмислюються стильові зарубіжні інновації, набувають національної своєрідності на вітчизняному ґрунті. Зняття ідеологічних обмежень прискорило інтеграцію українського мистецтв в європейський і світовий культурний простір. У формуванні різних напрямів новітнього українського мистецтва відчутний вплив постмодернізму. Представники: Т.Сильваші, О.Животков, П.Малишко, О.Тістол, О.Дубовик, О.Будніков, В.Іванів, В.Ходаківський, О.Ясенєв, А.Блудов, М.Бутковський, О.Владимировта ін.