Вплив реалізму на розвиток української культури у хіх ст. Література, театр, музика, живопис, архітектура, пошуки національного стилю.

Реалізм як стиль і метод творчості – це художня система, обґрунтована теорією та естетично усвідомленим досвідом. Митці-реалісти звертаються до сучасності в усіх її проявах з опорою на точну науку. Чітка і зрозуміла мова замінила "музичну" розпливчастість мови романтизму. Це пов'язано також і з підвищенням загального зацікавлення в суспільстві до точних наук. Зокрема, праця Ч. Дарвіна "Про походження видів шляхом природного відбору” вплинула і на погляди в соціології (Іполіт Тен). Метод реалізму виник в результаті як стрімкого піднесення матеріального виробництва, так і поширення позитивізму у філософії. Реалізм існував у мистецтві й попередніх епох, античний реалізм (Гомер, Фідій), ренесансний реалізм (Рафаель, Шекспір), бароковий реалізм (Рембрандт, Рубенс). В Україні другої половини ХІХ ст. реалізм виникає у творчості Т. Шевченка як еволюція його романтичного світобачення. Виникають осередки науки і освіти – Київський університет св. Володимира (1834), Новоросійський університет, Ніжинський педагогічний інститут. В той же час імперська влада видає укази щодо обмеження і заборони вживання української мови у друкованих виданнях (Валуєвський циркуляр 1863, Емський акт 1876). Історичну науку розвивають Михайло Драгоманов, Володимир Антонович (1838-1908), Іван Франко, Павло Житецький. Визначним мовознавцем був Олександр Потебня ("Мысль и речь”). Павло Чубинський представляв етнографічну науку. Філософ Памфіл Юркевич розроблє т. зв. "філософію серця” (розум – загальне, серце – неповторне й унікальне, особистісне. Серце породжує, розум розплановує).

Літературу реалізму представляють у 1870-90 рр. П. Мирний, І. Нечуй-Левицький, І. Франко, П. Грабовський, Л. Українка, Я. Щоголів. В образотворчому мистецтві працюють художники-реалісти К. Трутовський, С. Васильківський ("Козацький пікет”), О. Сластьон ("Проводи на Січ”), К. Крижицький ("Хутір на Україні”), К. Устинович ("Шевченко на засланні”).

Український реалістичний театр "корифеїв” представляють М. Кропивницький, автор бл. 40 п'єс ("Дай серцю волю”), М. Старицький, автор історичних романів "Буря”, "Руїна”, інсценізацій прози інших авторів ("За двома зайцями”, "Тарас Бульба”, Циганка Аза”), І. Карпенко-Карий (Тобілевич) – автор драматичних творів "Бурлака”, "Наймичка”, Безталанна”, "Мартин Боруля”, "Сто тисяч”, "Бондарівна”, Борис Грінченко ("Степовий гість”). У Львові з 1864 р. працює театр "Руська бесіда”, який очолював О. Бачинський.

У 1850-60 рр. і впродовж наступних десятиріч панівною стає народницька ідеологія. Діячі культури поширювали освіту широких народних мас, інтелігенція захоплювалась народними звичаями, фольклором, життям селян. Створюються в Києві україномовні і російськомовні недільні школи, громади, які поширювали культурно-патріотичні ідеї, мріяли про незалежну Україну, збирали історичні і фольклорні матеріали, вели освітню діяльність. До Київської громади українофілів належав і П.Чубинський, М. Лисенко, літературознавець П.Житецький, історик В. Антонович, Т. Рильський.

Під кінець ХІХ ст. зростає національна самосвідомість як вираз інтенсифікації становлення нації, що виявилася у спільності психічного складу етносу і національного характеру. Ця самосвідомість пройшла шлях від усвідомлення утопії панслов'янізму до реального усвідомлення несприятливого стану українства на території, поділеній між імперіями. Доба ХІХ ст. в культурі України може бути названа класичною, бо саме тоді остаточно сформувалися риси національного характеру і втілилися у видатних мистецьких зразках, що стало основою дальшого розвитку української духовної культури.

На початку століття в українській літературі помітне місце займали письменники, творчість яких у роки радянської влади замовчувалася або спотворювалася. Серед них В. Винниченко — діяч Центральної Ради, прозаїк, драматург, твори якого характеризувалися різноплановою проблематикою (сільське і міське життя, зображення різних соціальних груп). Б. Летант — поет, прозаїк, видавець творів Т. Шевченка, І. Франка, М. Коцюбинського в перекладах на польську і німецьку мови. Популярністю користувався В. Пачовський, тематика творів якого досить широка: любовна лірика, історичні події минулого. Над драматичною поемою «Золоті ворота», де підкреслювалася національна ідея, В. Пачовський працював декілька десятиріч. У драмі «Сонця руїни» описані події 1663—1687 рр., даються портрети П. Тетері, Ю. Хмельницького, П. Дорошенка, І. Самойловича.

Початок сторіччя характеризувався прогресом в галузі музичної культури. Формується національний стиль, який об'єднує динаміку фольклорної виразності і кращі традиції класики. У цьому напрямі розвивалася творчість М. Леонтовича, К. Стеценка, Я. Степового, які по-новаторському осмислили творчу спадщину М. Лисенка.

В Україні в галузі живопису і графіки активно працювали такі майстри, як О. Мурашко, О. Новаківський, І. Труш, П. Ковжун, М. Сосенко, М. Бойчук. Більшість з них мали європейську освіту і перебували під впливом сучасних їм художніх тенденцій. Міжнародного визнання досяг український скульптор О. Архипенко — творець нового напряму в мистецтві.

У цей час значні досягнення характерні для розвитку національного театру. У 1904 році М. Лисенко започаткував у Києві музично-драматичну школу, з 1907 р. там же функціонував український стаціонарний театр М. Садовського, у 1915 році І. Мар'яненко заснував Товариство українських акторів. Театри і трупа Наддніпровської України і Галичини ставили п'єси Лесі Українки, О. Олеся, В. Винниченка, вони прагнули освоїти світову класику, зверталися до творів європейських авангардистських авторів. У 1916 році Лесь Курбас став організатором «Молодого театру» у Києві, в якому на високому художньому рівні вирішувалися завдання оновлення українського сценічного мистецтва. Національний театр передреволюційного періоду виховав таких видатних акторів, як М. Садовський, П. Саксаганський, Марія Заньковецька та ін. Представники українського театрального мистецтва були справжніми патріотами. Так, М. Заньковецька на пропозицію переїхати у Росію для того, щоб зробити кар'єру, відповіла, що Україна надто бідна, щоб її покидати.

З'являється український кінематограф. Перші українські хронікальні фільми були відзняті у Харкові. Там же актор О. Олексієнко ставить фільми за творами І. Котляревського, М. Гоголя, М. Старицького. Перший український постановник і оператор Д. Сахненко був творцем таких фільмів, як «Наталка Полтавка», «Запорозька Січ», «Богдан Хмельницький», в яких брали участь видатні українські актори — М. Садовський, М. Заньковецька, Любов Лінницька.

В Україні продовжувався прогрес науки. В умовах піднесення національно-визвольного руху активізувалися історики, етнографи, філологи. Д. І. Яворницький пише історію Запорозької Січі, історію періоду козаччини — І. Крип'якевич, ряд визначних праць зі сходознавства — А. Кримський. Наукове товариство імені Тараса Шевченка, яке очолив М. Грушевський, випустило з 1892 по 1917 роки понад 100 томів «Записок наукового товариста», 35 томів «Етнографічного збірника», 15 томів «Матеріалів з української етнології», 15 томів були підготовлені історико-філософською секцією.

Початок ХХ століття — час бурхливого розвитку повітроплавальних апаратів, перші кроки авіації. В 1909 виникає Київське Товариство повітроплавання, де працював видатний український авіаконструктор, киянин Ігор Сікорський, один з піонерів авіації, основоположник важкої авіації, автор одного з перших у світі проектів гелікоптера, побудованого в 1910 році у Києві. В 1913—1914 рр. І. Сікорський на важких літаках своєї конструкції «Руський витязь» та «Ілля Муромець» встановлює світові рекорди з тривалості польоту (1 год., 54 хв) та вантажопідйомності літака. У Черкасах і Києві брати Євген та Андрій Касяненки в 1911—1913 рр. будують першу в країні авієтку — малопотужний літак широкого використання, яку випробовує відомий летун того часу Петро Нестеров. Видатний український вчений-винахідник Ю. Кондратюк у 1919 році пише роботу «Завоювання міжпланетних просторів» (вийшла друком у 1929), яка вплинула на подальший розвиток космонавтики, зокрема розрахунки Ю. Кондратюка були використані американськими вченими для підготовки польоту космічного корабля «Appolo» на Місяць.