Створення нового господарського механізму



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Створення нового господарського механізму



Кінець 20 – поч.. 30 рр. характеризувався кардинальним поворотом в економічній сфері, створенням господарського механізму, що відкидав будь-які ринкові, стимулюючі методи і застосовував централізоване, директивне управління. 5 грудня 1929 р. ЦК ВКП(б) прийняв постанову "Про реорганізацію управління промисловістю", за якою трестівський госпрозрахунок замінили госпрозрахунком підприємств, що оголошувалися ос­новною ланкою управління.

Самостійні підприємства не мали прав, якими користувалися трести в період непу. Велика промисловість перейшла у повне розпорядження загальносоюзних наркоматів, що здійснювали керівництво економічними процесами бюрократичними, ко­мандно-адміністративними методами. Вища рада народного господарства (ВРНГ) та її український філіал (УРНГ) у січні 1932 р. перетворилися на народний комісаріат важкої промисло­вості (наркомважпром). ЦК ВКП(б) здійснював цілеспрямовану централізацію народногосподарського управління. Союзні респуб­ліки цілком позбавлялися навіть декоративної економічної само­стійності.

Повернення економіки фактично до перерозподільчої систе­ми часів громадянської війни, запровадження карткового прин­ципу постачання робітників і службовців звели нанівець природ­ну мотивацію праці.

 

 

20 січня 1929 року газета «Правда» надрукувала статтю В. Леніна «Як організувати змагання». Після цього комітети спрямували свою діяльність на організацію соціалістичного змагання, яке оформилося у вигляді різноманітних виробничих рухів: «Громадського буксиру» — для доведення відсталих бригад до передових; «Зустрічного плану» — для збільшення показників державного плану, бригад зразкової праці та ударних бригад.

У травні 1932 року вибійник з Горлівки Микита Ізотов, добре оволодівши новою технікою, виконав 10 змінних норм за одну зміну. Свій досвід він став передавати молодим робітникам. Цей рух набув широкого розмаху по всій республіці та СРСР у цілому й одержав назву ізотівського.

У серпні 1935 року молодий донбаський шахтар Олексій Стаханов видобув за одну зміну 102 т вугілля, чим перевищив норму в 14 разів. Республіку й усю країну охопив стаханівський рух.

Сталевар з Маріуполя Макар Мазай у жовтні 1936 року виступив зачинателем швидкісного сталеваріння. Широке визнання здобуло ім'я машиніста Петра Кривоноса, який став ініціатором швидкісного руху потягів.

Стаханівський рух прийшов і на українське село. Радянські газети прославляли здобутки жіночої тракторної бригади Паші Ангеліної з Донеччини, ланкових Ганни Кошової та Марії Демченко з Київщини, які досягали високих урожаїв цукрових буряків.

 

Наслідки індустріалізації для України

 

Попри велику кількість суперечливих моментів, індустріалізація мала разючі наслідки:

• 1940 року промисловий потенціал України в сім разів перевищував рівень 1913 року;

• обсяг виробництва продукції в машинобудуванні та металообробці зріс тільки за першу п'ятирічку в 4,5 разів;

• Радянська Україна перетворилася з аграрної на індустріально-аграрну республіку;

• з 1,5 тис. нових підприємств, які будувалися в роки першої п'ятирічки, 400 були зведені в Україні (серед них такі гіганти, як Дніпрогес, «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», «Дніпроалюмінійбуд», «Краммашбуд», Харківський тракторний завод);

• серед реконструйованих підприємств відновили свою роботу Луганський паровозобудівний завод, металургійні заводи в Дніпропетровську, Комунарську, Дніпродзержинську, Макіївці.

Водночас досить яскраво окреслилися деформації в народному господарстві, викликані серйозними прорахунками в проведенні індустріалізації:

 

• від самого почату перших п'ятирічок був установлений пріоритет виробництва засобів виробництва (група А) над виробництвом предметів споживання (група Б), що призводило до занепаду легкої та харчової промисловості і низького життєвого рівня народу;

• у результаті індустріалізації, економіко-географічне розміщення важливих промислових центрів зберегло свою нерівномірність, як і за часів царської Росії. Традиційно розвивалися Донбас та Придніпров'я, а Правобережжя й далі відставало в розвитку продуктивних сил;

 

• наслідком індустріалізації стала потужна урбанізація. Кількість міських жителів збільшувалася за рахунок мешканців села, але українські міста виявилися до цього не готовими. Різке збільшення міського населення призвело до загострення житлової та продовольчої проблем, а отже, і загального падіння життєвого рівня народу;

• індустріальні гіганти перших п'ятирічок підпорядковувалися не республіканським, а союзним наркоматам. Це зумовлювало подальшу втрату Україною економічного суверенітету;

• у ході індустріалізації в п'ятирічні плани суб'єктивно вносилися різноманітні корективи, які шкодили республіканській економіці. Уже в другій і третій п'ятирічках капіталовкладення в економіку України різко знизилися. 3 4,5 тис. промислових підприємств, які були побудовані за роки другої п'ятирічки, в Україні постало тільки 100. Крім цього, українську економіку зорієнтували на видобуток сировини, а не на виробництво готової продукції й розвиток підприємств завершеного циклу;

• за роки перших п'ятирічок народне господарство України було повністю одержавлене, останні залишки непу ліквідовані, а замість ринкових відносин була створена командно-адміністративна економіка.

 

Суспільно-політичне, соціально-економічне, культурне та релігійне життя

Суцільна колективізація

Грудень 1927 p. — XV з'їзд ВКП(б) взяв курс на кооперування села. Приводом для цього стала хлібо­заготівельна криза 1927-1928 pp.

 

Колективізація— примусова система заходів, спрямована на перетворення одноосібних селянських господарств у великі ко­лективні й радянські господарства (колгоспи і радгоспи).

Завдання колективізації:

— налагодження каналу перекачування коштів із села до міста на потреби індустріалізації;

— забезпечення населення країни дешевими продук­тами харчування та сировиною;

— перетворення не контрольованих державою індивідуальних селянських господарств на велике виробництво, повністю підконтрольне партійно-державному керівництву;

— ліквідація дрібнотоварного селянського укла­ду, який, на думку більшовиків, був джерелом капіталізму на селі, а отже, ліквідація куркуль­ства як класу.

Хід колективізації .

Січень 1928 р. — рішення політбюро ЦК ВКП(б) про примусове вилучення в селянства зернових надлишків та необхідність форсованої колек­тивізації.

1928 р. — створення першої машинно-тракторної станції (МТС) в Україні. Основне завдання МТС — виробничо-технічне обслуговування колгоспів і рад­госпів, посилення впливу держави на село.

Листопад 1929 р. — курс на суцільну колек­тивізацію села. Пленум ЦК ВКП(б) заслухав до­повідь першого секретаря ЦК КП(б)У С. Косіора «Про сільське господарство України й про роботу на селі», в якій зазначалося, що Україна повинна у найкоротший строк впровадити колективізацію й пока­зати приклад іншим республікам (колективізація в Україні мала завершитися восени 1931 р. або на­весні 1932 p.).

Лютий 1930 р. — лист-директива С. Косіора місцевим партійним організаціям, у якому стави­лося завдання колективізувати степ за час весняної посівної кампанії, а всю Україну — до осені 1930 p., що призвело до застосування насильницьких ме­тодів колективізації (до 1 березня 1930 р. було при­мусово колективізовано 62,8 % селянських госпо­дарств).

Осінь 1929 — весна 1930 р. — хвиля селянських виступів та повстань.

Березень 1930 р. — політична на­пруженість комунізації, усуспільнення всього майна, худоби, птиці різко зростає. У цій ситуації Сталін визнав за доцільне відступи­ти, публічно назвавши насадження комун з відчуженням приса­дибної ділянки "перегином" і поклав відповідальність за це на місцеві власті. Відтак артіль перестала вважатися проміжною формою на шляху до комуни і стала синонімом терміна "кол­госп". Було оголошено, що колективізація - справа добровільна. Вийшла стаття Й. Сталіна «Запаморо­чення від успіхів », у якій він виступив проти надмірно­стей у колгоспному будівництві, звинувачуючи в них партійні комітети та радянські організації на місцях. Селянам дозволялося виходити з колгоспів. Це був маневр сталінського керівництва, спрямований на заспокоєння селян. Почався масовий вихід селян із колгоспів.

Після цього до осені 1930 р. майже половина колективізова­них селян України вийшла з колгоспів і повернулася до індивіду­ального господарювання. З метою залучення селян до колгоспів наприкінці 1930 р. партійно-державними структурами було змінено тактику. Якщо на початку колективізації головним засобом ви­ступали адміністративний тиск, фізичне залякування і репресії, то тепер на перший план виступав податковий прес. Тим, хто виходив з колгоспу, не повертали худобу і реманент, давали гірші земельні ділянки, податки на індивідуальні господарства збільши­ли в декілька разів. Штучно створений податково-пільговий пе­репад погнав селян у колгоспи. Таким чином до 1932 р. знову вдалося колективізувати 70% господарств. В липні 1935 р. вже 93% селянських господарств республіки входили до колгоспів, яким належало 98% посівних площ.

Осінь 1930 р. — директивний лист ЦК ВКП(б) « Про колективізацію», який закликав найрішучішими методами й темпами завершити цей процес, що призвело до нового етапу колективізації. Повторне об'єднання селян у колгоспи в Україні мало завер­шитися до кінця 1931 р. (до кінця 1932 р. в Україні були об'єднані у колгоспи близько 70 % селянських господарств, що володіли 80 % посівних площ).



Последнее изменение этой страницы: 2016-04-06; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.227.0.150 (0.028 с.)