Теоретичні аспекти країнознавства

РОЗДІЛ І

Теоретичні аспекти країнознавства

Особливості вивчення крааїнознавства

Для того, щоб зрозуміти, що таке країнознавство як наука, слід звернутися до його історії. Розглянемо основні школи та етапи класичного країнознавства, які не тільки отримали велику популярність, але й сприяли його розвитку.

У XVII ст. була опублікована робота Бернхарда Вареня «Географія генеральна». Її можна вважати не тільки початком, але й великим досягненням географічної класики. Автор вперше розділив географію на загальну (систематичну) і регіональну. На думку вченого, регіональна географія вивчає:

– земні властивості країн (конфігурацію, границі, рельєф, величину, природні умови та ресурси);
– небесні властивості (клімат та астрономічні дані);
– людські властивості (населення, його культуру, мову, традиції, ремесла і науки, політичний устрій, населені пункти). Б.Варен вважав регіональну географію порівняльною (яка розглядає властивості та явища у порівнянні одного місця з іншим).

Вкінці XIX – початку XX ст. популярність отримує французька країнознавчо-краєзнавча школа, основним представником якої був Відапь де ла Бланш. Даному напрямку притаманні велике мистецтво опису та гуманізм. За це він і отримав назву «географії людини». Характерним у його працях була відсутність чітко вираженої програми, окрім того, автор не дотримувався схеми опису. Всі дані викладались так, щоб читач відчув контраст території. Для цього вибиралися та об'єднувалися найбільш цікаві і вражаючі факти. Часто в один ряд ставилися аспекти, далекі один від одного, наприклад кліматичні, етнографічні, політичні.

Основна увага французької школи була направлена на людину. Первинним, основним об’єктом дослідження тут був «спосіб життя», тобто розглядався нерозривний зв’язок, взаємодія між людиною і природою у процесі адаптації її до навколишніх умов. Послідовники цього напрямку в першу чергу розглядали зовнішні аспекти в області людської діяльності. Тому при назві «географія людини» наголос все ж робився на сферу, де людина найбільше залежала від природи і найтісніше була пов’язана з нею. Разом з тим даній школі країнознавства був притаманний опис архаїчних способів життя. Як правило, великі міста і промислові центри не вивчалися.

У середині XIX ст. з’явилась наукова школа, яка досягла значних результатів в області синтезу країнознавчих описів. Вона називалася антропогеографія. Ця назва була введена в науку німецьким географом Ф.Ратцелем, який, залишаючись на позиціях географічного детермінізму, сформулював принципи антропогеографії, що полягали у вивченні розселення людей у зв’язку із відмінностями оточуючого географічного середовища, а також із сформованим у процесі розселення способом їх життя.

Країнознавство, яке належало до найбільш традиційних і загальноприйнятих функцій географії, було переважаючим її напрямком у дореволюційній Росії. В активі російського країнознавства – багатий методичний досвід, фундаментальні праці з опису території Росії, популярні роботи, традиції.

Збір та розповсюдження інформації по географії Росії та зарубіжних країн були найбільш важливими завданнями Російського географічного товариства, яке в основному займалося регіональними дослідженнями і створило фундаментальні країнознавчі описи, в тому числі «Россия. Полное описание нашего отечества». Значний внесок у розвиток країнознавства зроблений такими відомими вченими, як П.П.Семенов-Тянь-Шанський, Д.Н.Анучін, Л.С.Берг.

Однак у 30-ті роки XX ст. в СРСР цю школу починають вважати псевдонаукою, а географію населення розглядають як частину економічної географії, у якій людина виступає основною продуктивною силою або споживачем.

У середині 20-х років у Радянському Союзі під керівництвом М.М. Баранського розвивається районний напрямок економічної географії, пов'язаний із заходами, які в ті роки проводилися по економічному районуванню країни. Найбільш фундаментальна розробка цього напряму – книга М.М.Баранського «Зкономическая география Советского Союза. Обзор по областям Госплана». Головним, що відрізняло її від решти праць, виданих раніше в країні, був новий зміст поняття «район», а також сам підхід до районування, пов’язаний із перетворюючим напрямом у географії.

Основне завдання, яке М.М.Баранський висунув у країнознавстві, –дослідницький синтез. Країнознавство, на його думку, – це синтез різносторонніх рис, які характеризують специфіку країни чи району.

В даний час єдиного погляду на предмет країнознавства немає. Можна виділити декілька найбільш загальних його визначень:
1. Країнознавство – це наука, яка вивчає конкретні території на відміну від галузевої географії.
2. Країнознавство – це «лабораторія», яка призначена для перевірки теорій і закономірностей, які розробляються регіональною географією.
3. Країнознавство – це наука, яка вивчає весь спектр географічних явищ на конкретній території, на відміну від галузевої географії, яка вивчає певну частину географічної оболонки у масштабах всієї Землі.
4. Той самий підхід, що й попередній, але розглядається в межах тільки фізичної або тільки економічної географії.
5. Країнознавство – це комплексна синтезуюча наука. У даному визначенні наголос зроблено на синтезі.
6. Країнознавство – це організаційна форма об’єднання різноманітної інформації про конкретну країну (район). Тут наголос робиться на інформаційний аспект.

Говорячи про сучасний стан країнознавства в нашій країні, слід зазначити, що ця важлива галузь ще не забезпечена ні організаційною, ні методичною єдністю: немає ні провідного інституту країнознавства, ні кафедр, направлених на підготовку і випуск спеціалістів-країнознавців.

 

 

РОЗДІЛ ІІ

Туристичний потенціал Бразилії

Туристичний комплекс Бразилії

ВИСНОВКИ

Дослідивши туристично-рекреаційний потенціал Бразилії, можна зробити висновок, що Бразилія – одна з найбільших країн світу як за величиною території, так і за кількістю населення. За розміром території вона займає п’яте місце в світі (після Росії, Китаю, Канади і США), а за числом жителів – восьме місце. Займаючи майже половину всієї площі Південної Америки, Бразилія граничить зі всіма південно-американськими країнами, окрім Еквадору і Чилі.

Туризм в Бразилії є однією з найбільш стабільних у розвитку галузей народного господарства, що надає робочі місця близько для 10 млн.осіб або 14% економічно активного населення. Він вже зараз фігурує серед основних статей експорту Бразилії (продаж туристичних віз, путівок, транспортних квитків), займаючи третє місце після експорту сої та залізної руди.Крім того, національною політикою з туризму ставиться завдання розвивати можливості для проведення міжнародних конференцій з метою перетворення Бразилії в один з центрів міжнародних зустрічей у Західній півкулі.

Країна, також, бере участь у дії багатьох міжнародних організацій в галузі міжнародної безпеки та співробітництва. Тепер вона є членом Міжамериканського договору взаємної допомоги і членом Організації американських держав.

Таким чином, індустрія туризму та супутніх послуг може стати для країни перспективним джерелом поповнення бюджету.

Бразилія має потужний рекреаційний потенціал. Унікальним природним регіоном світу є Амазонія. Сьогодні − це район екотуризму, який дає унікальну можливість ознайомитися зі світом незайманої природи. Країна лежить у чотирьох кліматичних поясах — екваторіальному, субекваторіальному, тропічному і субтропічному. Тому тут переважає жаркий клімат.

Серед основних природних визначних пам’яток Бразилії можна назвати: Амазонія – це загадковий район, що становить 1/3 території всієї Бразилії. В Амазонських джунглях виробляється 50% всього кисню на земній кулі. Португальські завойовники принесли до Бразилії свої звичаї, мову, релігію, архітектуру. Португальські культурні традиції сильно вплинули на формування бразильської художньої літератури, музики.

Проте бразильська національна культура – це перш за все сплав португальських, індіанських і африканських елементів. Упродовж століть у країні відбувалося їх взаємопроникнення, злиття і утворення якісно нової, змішаної за своїм характером культури. Протягом багатьох років найбільш відвідуваними містами Бразилії залишаються Ріо-де-Жанейро, Сан-Пауло, Флоріанополіс, Фошду Ігуасу, Порто Алегре. Традиційне лідерство двох перших міст пояснюється тим, що вони є найбільшими транспортними вузлами і діловими центрами країни. У цілому ж по Бразилії 69% іноземців прибувають сюди виключно з туристичними цілями, 22% − у службових справах та 5% для участі у міжнародних переговорах. Країна умовно поділяється на п’ять районів. Північний − найбільший район країни і служить джерелом лісових виробів, від таких як сасапарель, какао, кориця і черепахове масло. Північно-східний − це напівзасушлива каатинга, яка підлягає тривалим періодичним засухам та у якій створена обширна система іригації. Центрально-західний − тропічна савана, яка використовується для виробництва сої. Південно-східний − найбільший за населенням та найбагатший район країни. Південний район − це найменший район країни, але густо заселений, зумовлений досить високим рівнем життя.

Список використаних джерел

1. Безуглий В.В., Козинець С.В. Регіональна економічна та соціальна географія світу: Посіб. – К.: Академія, 2010. – 688 с.

2. География мирового хозяйства. Часть 1 / Под ред. Б.Н. Зимина. –2011. – 160 с.

3. Дронов В.П., Максаковский В.П., Ром В.Я. Экономическая и социальнаягеография: Справочныематериалы –2012. – 208 с.

4. Довідник. Всі країни світу. – М: 2011. – 426 c.

5. Економіка зарубіжних країн: Підручник А.С. Філіпенко, В.А. Вергун, І.В. Бураківський – К.: Либідь, 2003. – 416 с.

6. Игнатенко A. M. Рекреационно-териториальные системы: научныеосновыразвития и функционирования. – К.: УМК, 2004. – 51 c.

7. Игнатенко A.M., Руденко В.П. Природно-ресурсныйпотенциалтерритории. Географическийанализ и синтез. – Львов: Вища школа, 2012. – 157 с.

8. Капиталистические и развивающиесястраны на карте 90-х годов / Под ред. В. В. Вольского. – М.: Изд-воМоск. ун-та, 1990. – 546 с.

9. Качан Є.П., Ковтонюк М.О., Петрига М.О. Розміщення продуктивних сил зарубіжних країн. – Тернопіль, 2013. – 518 с.

10. Любимов И. М. Общая політична, економічна і соціальна географія. М., 2014. – 298 с.

11. Липец Ю.Г., Пуляркин В.А., Шлихтер С.Б. География мирового хозяйства: Учеб. пособие для студентов. – М.: ВЛАДОС, 2011. – 400 с.

12. Масляк П.О., Олійник Я.Б., Степаненко А.В. Словник-довідник учня з економічної і соціальної географії світу. – К.: Лібра, 2013. – 328 с.

13. Мироваяэкономика / Под ред. А.С. Булатова. – М.: Юристь, 2010. – 734 с.

14. Пирожник И. И. Международный туризм у світовому господарстві. Мн., 2013.– 38 с.

15. Мироваяэкономика. Экономика зарубежных стран. 2012. – 480 с.

16. Мироненко Н.С. Страноведение: теория и методы: Учеб. пособие для вузов. – М.: Аспект Пресс, 2013. – 268 с.

17. Погорлецкий А.И. Экономика зарубежных стран: Учебник. Второеиздание. – СПб.: Изд-во Михайлова В.А., 2012. – 492 с.

18. Соціально-економічна географія світу / За ред. С.П. Кузика – Тернопіль: Підручники і посібники, 2013. – 256 с.

19. Страны и народы: Науч.-попул. геогр.-этногр. изд. в 20-ти т. Южная Америка / Редкол.: В. В. Вольский и др. – М.: Мысль, 2011. – 285 с.

20. Шаповал В.М. Державний лад країн світу – К.: Український Центр Правничих Студій, 2013. – 320 с.

21. Країни і народи, Росія і Європа – Велика енциклопедія М., 2011. – 123 c.

22. Экономиказарубежныхстран. – М.: Высш. школа, 2011. – 478 с.

23. Экономическая и социальнаягеографиязарубежныхстран: В 2-х т. / Под ред. В.П. Максаковского. – М.: Просвещение, 2010. – 456 c.

24. Экономическая, социальная и политическаягеография мира. Регионы и страны / Под ред. д-ра геогр. наук, проф. С.Б. Лаврова, канд. геогр. наук, доц. Н.В. Каледина. – М.: Гардарики, 2013. – 226 с.

25. www.polpred.com

26. www.quiz.krugosvet.ru.

27. www.ag.ru.

28. www.forum.rin.ru.

29. www.poedem.ru.

30. www.svitturista.org.ru.

 

Додаток А

 

Карта Бразилії

 

 

Додаток Б

 

Фізико-географічна карта Бразилії

 

Додаток В

 

Грошова одиниця - крузейро

 

 

Додаток Г

Річка Амазонка

Додаток Д

 

Гора Цукрова голова

 

Додаток Е

Ботанічний сад

 

Додаток Ж

Статуя Ісуса Христа

 

Додаток З

Туристичне районування Бразилії

Додаток К

Кількість прибуттів туристів протягом 2011-2014 років

 

РОЗДІЛ І

Теоретичні аспекти країнознавства