Президент Україїни - як гарант державного

Суверенiтету та територiальної цiлiсностi України.

 

На Президента УкраЇни - як на Главу держави полкладено дуже відповідання завдання бути гарантом державного суверенiтету та територiальної цiлiсностi України. У зв’зку з цим, він має ряд важливих повноважень, які повинні допомогти йому виконувати цю складну місію. Президент як Глава держави або очоює спеціальні державні органи в галузі безпеки і оборони, або є тим, кому вони безпосередньо підконтрольній. Одним з таких органів - Рада нацiональної безпеки i оборони України

Рада нацiональної безпеки i оборони України координує i контролює дiяльнiсть органiв виконавчої влади у сферi нацiональної безпеки i оборони.

 

Головою Ради нацiональної безпеки i оборони України є Президент України.

Персональний склад Ради нацiональної безпеки i оборони України формує Президент України.

 

До складу Ради нацiональної безпеки i оборони України за посадою входять

n Прем'єр-мiнiстр України,

n Мiнiстр оборони України,

n Голова Служби безпеки України,

n Мiнiстр внутрiшнiх справ України,

n Мiнiстр закордонних справ України.

(у засiданнях Ради нацiональної безпеки i оборони України може брати участь Голова Верховної Ради України).

 

Рiшення Ради нацiональної безпеки i оборони України вводяться в дiю указами Президента України.

 

Тема: ««ВЕРХОВНА РАДА УКРАЇНИ - ЄДИНИЙ ОРГАН

ЗАКОНОДАВЧОї ВЛАДИ В УКРАїНІ»

(4 години)

Лекція перша:

План

1.Конституційні принципи розподілу влади як основа організації системи державних органів в Україні. Понятття та сутність парламенту. Парламент та парламентаризм.

2. Конституційні основи порядку формування та припинення діяльності парламенту України.

3. Основні функції та повноваження Верховної Ради України.

4. Структура Верховної Ради України. Бікамералізм - як пробема становлення парламентаризму.

 

Як відомо, парламент є органом законодавчої влади. Крім органів законодавчої влади є і інші органи. Тому, давайте коротко пригадаємо конституційні принципи загальної організації державної влади в Україні, а вже тоді - перейдемо довизначення в цій системі місця паламенту і т.д.

Отже, стаття 6. Конституції України говорить:

Державна влада в Українi здiйснюється на засадах її подiлу на законодавчу, виконавчу та судову.

Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здiйснюють свої повноваження у встановлених Конституцiєю межах i вiдповiдно до законiв України.

При такій організації влади мають діяти правила, встановлені доктриною (т.б.теорією) розподілу влади:

n кожня гілка влади має виконувати тільки свої функції (повноваження);

n жодна із гілок влади не може перевищувати своїх повноважень відносно інших (не повинна узурповувати владу інших)

n тільки в єдності - всі три гілки влади творять єдину державну владу.

n дана система (система розподілу влади) може діяти ефективно тільки тоді, коли в середині неї функціонує механізм «ваг і стримувань» -т.б. така внутрішня система організації діяльності, при якій кожня гілка влади має змогу контрулювати діяльність інших і при потребі реально впливати на те, що інші гілки влади не порушували чинне законодавства при виконанні своїх повноважень.

 

В цій системі окреме місце займає таке явище - як Глава держави. Главою держави у нас є Президент. Про його статус ми мали розмову на попередній леції. Ви вже знаєте, що це одноособовий орган держави який не стоїть

осторонь системи державних органів, але він одночасно і не належить до жодної із гілок влади.

Ст.75 Конституції України говорить, що єдиним органом законодавчої влади в Українi є парламент - Верховна Рада України. Як відомо, "Законом" називають нормативний акт вищої юридичної сили, який приймається представницьким органом держави чи в інший передбачений конституцією держави спосіб. Шляхи прийняття законів в різих правових системах можуть бути різні. Це може бути:

1) парламент,

2) одноособове введення (прийняття) закону монархом

3) шляхом референдуму і т.д..

В нашій державі, Конституцією України, чинним законодавством передбачно тільки два можливих варіанти прийнятя законів (за процедурою):

1) парламентським шляхом

2) на референдумі

Тому, положення ст.75 Конституції України про те, "Єдиним органом законодавчої влади в Україні є парламент - Верховна Рада України" означає що жоден державний чи громадськии орган, жодна посадова особа в Україні не може прийняти документ (акт) за юридичною силою рівний закону. Оскільки, референдум - не є держвним органом, це тільки певна процедура.

Сьогодні словом «парламент»як узагальненим поняттям означують представницький орган (тобто - орган що представляє інтереси громадян) який має право приймати закони. Це слово ("парламент") є французького походження і буквально в перекладі (."parler") означає - говорити, або місце де говорять. Такому поширеному розумінню (означенню) представницького органу який приймає закони слово парламент завдячує Англії. Саме там так всій час назвали цей орган держави. Ця традиція є поширеною насамперед у країнах англосаксонської правової системи (Канада, Австралія, Нова Зеландія)

В інших державах є як правило свої назви для цього органу. Є держави де у назві цього органу закладені наприклад якісь національні ознаки співсвучні з тою чи іншою мовою:

Ісландія - Сторінг;

Польща - Сейм;

Ізраїль - Кнесет;

Югославія - Скупщина (від слова «купа - разом»);

в країнах мусульманського світу - Меджліс і т.д.

 

Ряд країн вживає унівесальні назви на взірець: «Конгрес » (від латинського слова - нарада) - наприклад США чи «Національнні Збори» або «Державні Збори» (Франція, Угорщина, Естонія і т.д.). Якихось універсальних дефеніцій «парламенту» не існує. Якщо виходити із того, що парламент сучасної держави це:

1) виборний орган - орган, який обирається населенням країни (всіма виборцями держави);

2) представницький орган - орган який має представляти своїх виборців - весь народ (всіх виборців);

3) колегіальний орган - бо складається із багатьох членів - колегія

4) орган законотворчий - т.б. він свторюється насамперед для прийняття законів

 

То можна дати наступне узагалье поняття парламенту:

" Парламент - я к правило повністю або частково виборний і колегіальни вищий представницький орган держави, який має своїми головними повноваженнями повноваження в сфері законтворчості.

Сучасна наука конституційного права окрім поняття «парламент» знає і широко використовує таке поняття як «парламентаризм».

Під парламетаризмом розуміють систему взаємодії держави і суспільства, для якої історично характерним є визнання особивої ролі вищого і постійнодіючого представницького органу у злдійсненні державно-владних функцій.

Виходячи саме із такого розуміння «парламентаризму», очевидно можна говорити про якісь його загальні ознаки, основи і т.д. в маштабах наприклад Європи - т.б. європейської правової культури, так само - як і можна говорити про національні особливості розвитку парламентаризму.

В цій частині, очевидно ватро коротко зупинитись на розвитку українського, парламентаризму, чи радше парламенаризму в Україні. Тут можна говорити про два моменти:

1. На початку зародження парламентаризму в Європі (раннє середньовіччя) в Україні складалися всі передумови для належного його розвитку. Мова іде про перші представницькі форми, про форми самоврядності. Пригадуємо у Київській Русі були - Віча, Боярська Рада при князях, пізніше у Литовсько-Руську добу - Пини-Рада, в козацькій державі - формальна спроба запровадити предстаницький орган - Генеральну Раду за Пилипа Орлика. Тільки відсутність власної державності не дозволиво перетворитись цим формам у національні парламенти.

2. Якщо виникали найменші умови прозвитку парламентаризму в Україні, вони зразу ж давали позитивні результати. Приклад: діяльність українців депутатів в австрійському парламенті в 1848-1918 роках, діяльність українських депутатів в Російській Думі 1906 рік, діяльнсть депутатів від України у загальносоюзному парламенті - Верховній Раді СРСР в 1989-91 роках.

 

Підсумоуючи вище сказане, арламентаризм в Україні мав і має всі можливості для розвитку.