Особливий суб’єкт, який встановлює чи приймає конституцію

Більшість авторів аргументовано звертає увагу на те, що конституція держави - як нормативно-правовий акт встановлюється (приймається) особливим, на відмініу від інших правових актів суб’єктом. В класичному варіанті таким суб’єктом виступає народ.

Це може мати місце як безпосередньо (наприклад варіант прийняття конституції шляхом всенародного голосування - на референдумі) так і опосередковано - через обраних предстаників народу (приклад: Конституційна асамблея чи Конституційні збори - інша назва Констинтуанта, або той же парламент держви).

Як тут не пригадатв Жан-Жака Руссо, який був переконаний в тому, що для встановлення конститції необхідна воля всіх громадян. Конституцію за його ереконанням повинні підписати всі громадяни, вона повинна бути результатом їхнього єддиноголосного рішення.

Від тих часів, часу появи конституції як такої - дуже часто вважалося, що текст Конституції мал би починатися словами - «Ми (такий-то ) народ приймаємо (затверджуємо) Конституцію».

Приклади:

« Ми, народ Сполучених Штатів Америки...... урочисто проголошуємо і встановлюємо Конституцію для Сполучених Штатів Америки»

(приамбула чинної Конститції США, 1787 рік)

«Латвійський народ через своїх представників у вільно обраних Установчих Зборах встановив для себе таку Конституцію:»

(чинна Конституція Латвійської Республіки, 1922 рік)

«Верховна Рада України, від імені Українського народу - громадян України всіх національностей...приймає цю Конститцію - Основний Закон України»

(Преамбула Конституції України, 1996 рік)

 

Окремо варто зазначити, що в тих випадках коли іде мова про прийняття конституції народом не безпосередньо, а опосередковано - т.б. через своїх представників, особливо коли це здійснив орган законодавчої влади - парламент, характер конституції за особливістю суб’єкта прийняття (встановлення) не змінюється. Іншими словами, якщо навіть і Конституцію приймає парламент, то він не діє від себе безпосередньо, він не здійснює те, що робить кожен день - творить закони. Він - як виключення із своїх повноважень, в силу певних політичних обставин приймає за дорученням народу Конституцію.

Із саме такого розуміння суб’єктності приийняття (затвердження) конституції ллогічно випливає наступна осоливість (характерни риса) конституції, а саме -

 

Установчий характер конституції

Конституція держави проголошується законом. Але на відміну від інших законів, конституція має зовсім іншу правову природу. Якщо всі закони (окрім Конституції) - є актами законодавчої влади, то конституція є актом владиустановчої.

Тут необхідно, хоча б тезисно, пригадати теорію установчої влади. пригадуємо:

n В демократичній державі державна влада подудована за поділом на окремі гілки. - класичний (але не єдиний) варіант на три гілки - законодавчу, виконавчу і судову.

n кожня із гілок влади виконує тільки свої функціональні завдання і нів якому разі не підміняє іншу гілку влади;

n влади законодавча, виконавча і судова (чи будь-які інші існуючі гілки влади) виступають вторинними, - т.б. їх творять уже на другому етапі, уже на базі конституції, за її приписами;

n первинною є влада установча - влада народу яка встановлює той чи інший політико-правовий режим, приймає конституцію, можливо ще щось - вже на базі цієї конституції - твориться розподіл державної влади на окремі гілки;

n організаційно-правовою формою (своєрідним матеріальним уособленням) установчої влади може виступати Конституційна асамблея (Конституційні Збори, Констинтуанта)

Особливий (всеохоплючюий) об’єкт конституційної реглламентації (особливость предмету правового регулювання);

Конституція, як і будь-який закон, нораивно-правовий акт, покликана регулювати суспільні відносини. Відмінність конституції в ціій частині від інших норматино-правоих актів, які теж покликані регулювати суспільні відносини) полягає в обсязі правового регулювання. Якщо кокретний закон предметом правового регулюваня має чітко визначене кокретне, дуже часто вузьке коло (групу) суспільних відносин, то предмет правового регулювання конституції носить «сферичний» всеохоплюючий характер.

Іншими словами, об’єктом правового регулювання конституції виступають цілі і площини суспільних відносин політичного, економічного, соціального, духовного і т.д. характеру. Предметом правового регулювання конституції виступає до певної міри весь спектр правовідносин.

 

Особливі юридичні властивості:

До сотанніх, сьогодні у наукці конституційного права відносять наступні положення:

1). Визначення конституції законом, що має вищу юридичну силу;

2). Визначення конституції основним законом держави(ядром правової

системи);

3). Підвищена степінь стабільності;

4). Навність спеціальної системи правової охорони конституції.

Розглянено коротко переаховані юридичні властивості конституції - як норматтивно-правового акту.

 

Конституція як закон, що має вищу юридичну силу;

Перше:Вища юридична сила конституції полягає в тому, що жоден нормаивно-правовий акт держави не повинен суперечити конституції.

Ні закони, ні підзаконнні норативно-правові акти не можуть вступати в суперечність з положеннями Конститції держави. Такий стан речей (не можливість, недопущення суперечності між Конституцією і іншими нормативно-правовими актами) закріплюється як правило спеціальним положенням у тексті Основного Закону.

Друге, що витікає із положення про Конституцію як закон із вищою юридичною силою, це те - що не тільки нормативно-правові акти повинні відповідати положенням Конституції держави. Оскільки система джерел як конституційного права, так і інших галузей права не обмежується тількинормативно-правовими актами. Наприклад тіж самі нормативні угоди (нормативні договори), - вони сьогодні в нас на Україні посідаьт своє місце в системі джерел права. Мова іде насамперед про міжнародні угоди підписані державою щодо визнання тих чи інших міжнародно-правових акті частиною національного законодавства, мова іде про нормативні угоди між різними суб’єктами правоих відносин (наприклад в конституційному праві - між різними територіальними суб’єктами).

Що стосується нормативно-правових угод міжнародного характеру, то в чинній Конституції України маємо пряме посиланя щодо відповідності положеннням основного закону, а саме ст.9 говорить:

«Стаття 9. Чиннi мiжнароднi договори, згода на обов'язковiсть яких надана Верховною Радою України, є частиною нацiонального законодавства України.

Укладення мiжнародних договорiв, якi суперечать Конституцiї України, можливе лише пiсля внесення вiдповiдних змiн до Конституцiї України »

 

Третє. Положення «Конституція України - як закон з вищою юридичною силою» як на наш погляд є дуже близьким до поняття -, «верховенство конституці».. Останнє, виходячи із загальноттеоретих уявлень і постулатів загальної теоріпї конститууційного права ознчає,

1) дія норм конституції поширюється без виключення на всю територію держави;

2) що принципами, нормами, концепціями - які закладені в конституції повинні керуватися в своїй діяльності всі суб’єкти правовідносин, особливо - державні органи, органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи;

(концепція розподілу влади, чи концепція за якою людина, її життя i

здоров'я, честь i гiднiсть, недоторканнiсть i безпека визнаються в Українi

найвищою соцiальною цiннiстю, і т.д..)

 

Конституція - як основний закон держави,

Ядро її правової системи

Зміст даної властивості полягає в тому, що конституція визначається як основа, своєрідний фундамет всієї правової системи держави. вона умовно ніби лежить в основі цілого дерева норативно-правових актів, або є ядром цїєї ситеми.

Більшість конституційних норм закладають основу (грунт) для прийняття відповідних законів і підзаконних нормативно-правових актів.