Основи законотворчого процесу в Україні

Законотворчий парламентський процес (процес творення законів у парламеенті) має наступні стадії,:

n стадія розробки проектів законів;

n стадія розробки проектів законів;

n стадія внесення законопроектів на розгляд парламенту

n стадія розгляду законопроекту у парламенті

n стадія підписання прийнятого проекту закону Главою держави

n стадія опублікування та введення в дію прийнятого закону

 

Розробка проектів законів (підготовка проектів) може здійснюватися:

1) за правом (т.б. - суб’єкти законодавчого процесу мають право, і якщо вони вважають за потрібне, то приступають до розроблення того чи іншого проекту закону);

2) в порядку визначеним законом (в цьому випадку проект того чи іншого закону, як правило через його специфічність чи якісь інші особливості, може підготовлювати тільки передбачений законом суб’єкт)

3) за дорученням Верховної Ради (парламент - як єдиний орган законодавчої влади може доручити, в першу чергу підзвітним парламенту органам та структурам, розробити той чи інший законопроект)

4) по замовленню на договірній основі (мається на увазі, що суб’єкт законотворчого процесу - той же парламент, депутат парламенту чи парламентський комітет і т.д., може замовити підготовку законопроекту у науково-дослідних установах, в окремих вчених тощо)

5) в ініціативному порядку (тобто з власної ініціативи, незалежно від того, має чи не має право на те той, хто береться розробляти проект закону).

 

В конституційному праві суб’єкти, які мають право вносити законопроекти на розгляд паламенту отримали назву суб’єктів права законодавчої ініціативи. В Конституції України чітко перераховані дані суб’єкти. Крім них, ніхто більше не може внести на розгляд Верховної Ради той чи інший законопроект.

 

Відповідно до ст.93 Конституції України право законодавчої ініціативи мають наступні суб’єкти:

n Президент України;

n народні депутати України

n Кабінет Міністрів України

На стадії розгляду законопроектів у парламенті, проходить три їхні читання. іншими словами - три окремі процедури розгляду цих законопроектів та голосування по них.

Кожне з читань має своє специфічне призначення та виконує своє завдання.

ОПУБЛІКУВАННЯ І ВВЕДЕННЯ В ДІЮ ЗАКОНІВ УКРАїНИ

Після третього читання, з прийнятими (проголосованими) законами повинні бути вчинені наступні дії:

n тексти цих законів прийнятих Верховною Радою оформляються Секретаріатом Верховної Ради

n в п'ятиденний термін (після їхнього прийняття) підписуються Головою Верховної Ради України

n після підписання Головою Верховної Ради, закони (разом з законами або постановами Верховної Ради про порядок введення їх в дію) передаються на підпис Президенту України.

 

Дії Президента України, після отримання підписаного Головою Верховної ради України Закону:

n протягом п'ятнадцяти днiв пiсля отримання закону пiдписує закон

n протягом п'ятнадцяти днiв пiсля отримання закону повертає закон зi своїми вмотивованими i сформульованими пропозицiями до Верховної Ради України для повторного розгляду (використання права Президентського ветто).

n направляє закон до Конституційного Суду України як такий, що не відповідає Конституції чи іншим законам України

В першому випадку, - у випадку підписання закону Президентом України,

Президент України бере закон до виконання підписаний закон та офiцiйно оприлюднює його.

 

Якщо Президент України протягом встановленого строку (т.б. -15 днів) не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України i має бути пiдписаний та офiцiйно оприлюднений.

 

У другому випадку, - випадку повернення Президентом України закону на повторний розгляд:

n закон разом з законом або постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію повертаються в Секретаріат Верховної Ради із зауваженнями і можливими пропозиціями для повторного розгляду

n повторний розгляд закону (разом з законом або постановою Верховної Ради про порядок введення його в дію), повернутого Президентом України, є невідкладним. Зауваження Президента України до повернутого ним закону (чи закону або постанови Верховної Ради про порядок введення його в дію) розглядаються за процедурою внесення змін і доповнень.,. Розгляду підлягають структурні частини закону чи закону або постанови Верховної Ради про порядок введення його в дію), щодо яких Президент України зробив зауваження, а також пов'язані з ними

n якщо пiд час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами вiд її конституцiйного складу (не менше як 300 народних депутатів (450:3)х2=150х2=300), текст закону передають Президенту України

n Президент України зобов'язаний пiдписати закон та офiцiйно оприлюднити його протягом десяти днiв з часу повторного отримання закону від Верховної Ради України.

Прийняті закони набирають чинності:

n через десять днiв з дня його офiцiйного оприлюднення;

n в інші строки, передбачені самим законом, але не ранiше дня його опублiкування

 

Підписані Президентом закони прийняті Верховною Радою, публікуються державною та російською мовами:

n у "Відомостях Верховної Ради України " протягом 30 днів

n у газеті " Голос України " протягом 5 днів

 

Опубліковані у і «Відомостях Верховної Ради України» та «Голосі України» закони такими що є офіційно опублікованими (т.б. - на них можна робити посилання, їх можна використовувати в судовій практиці і т. д.).

 

Тема: «КОНСТИТУЦІЙНО-ПРАВОВІ ОСНОВИ ОРГАНІЗАЦІї ТА ФУНКЦІОНУВАННЯ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ В УКРАЇНІ»

 

План:

1. Правова природа, зміст та генеза місцевого самоврядування - як конституційно-правової категорії. Основні теорії та сучасні моделі місцевого самоврядування. Періодизація розвитку інституту місцевого самоврядування в Україні.

2. Поняття, принципи та система місцевого самоврядування в Україні.

3. Матеріально-фінансова основа місцевого самоврядування

 

Поняття, принципи та система місцевого

Самоврядування в Україні.

Нормативно-правову основу організації та функціонуванння місцевого самоврядування в Україні закладено в Конституції України - РОЗДIЛ XI Основного Закону держави «МIСЦЕВЕ САМОВРЯДУВАННЯ». Головним документом на рівні законів - є Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні»(Голос Укр. 1997, 12 червня, Урядовий кур'єр від 14.06.97 р., ВВРУ, 1997, №24.)

Ст.140 Конституції України подає поняття місцевого самоврядування як наступне «М iсцеве самоврядування - право територiальної громади самостiйно вирiшувати питання мiсцевого значення в межах Конституцiї i законiв України». «Особливостi здiйснення мiсцевого самоврядування в мiстах Києвi та Севастополi визначаються окремими законами України» та те, що

«Мiсцеве самоврядування здiйснюється територiальною громадою у двох основних формах:

n безпосередньо,

n i через органи мiсцевого самоврядування.

Закон «Про місцеве самоврядування в Україні» деталізує дані конституційні положення та логічно їх розвиває.

Стаття 2. Закону подає дещо деталізоване поняття місцевого самоврядування, а саме:

«Місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.» «Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

 

Громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

(стаття Смирнова Т. Форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні за Конституцією Українни.- Право україни, 1998, №5)

 

Законом заборонено будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від:

їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками.

 

Місцеве самвоярдування в Україні як - конституційно-правовий інститут здійснюється на певних принципах, а саме:

(сновні принципи місцевого самоврядування)

n народовладдя;

n законності;

n гласності;

n колегіальності;

n поєднання місцевих і державних інтересів;

n виборності;

n правової, організаційної та матеріально-фінансової самостійності в межах повноважень, визначених цим та іншими законами;

n підзвітності та відповідальності перед територіальними громадами їх органів та посадових осіб;

n державної підтримки та гарантії місцевого самоврядування;

n судового захисту прав місцевого самоврядування.

Кожен, з цих принципів (нагадаємо, що принципи у конституційному праві це певні засади, фундаментальн основи), - має свій зміст, свою сутність і кожен з них має своє місце у формулюванні загальнної «карртини»(схеми, моделі) місцевого самврядуванння.

Приклади: принцип - законності чи принцип поєднання місцевих і державних інтересів;

Статтею 5 Закону визначено систему місцевого самоврядування, а саме

Система місцевого самоврядування включає:

1) територіальну громаду;

2) сільську, селищну, міську раду;

3) сільського, селищного, міського голову;

4) виконавчі органи сільської, селищної, міської ради;

5) районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст;

6) органи самоорганізації населення.

 

Особливості організації місцевого самврядування в містах з районним поділом:

ч, 2. Ст.5 Закону говорить:

«У містах з районним поділом за рішенням територіальної громади міста або міської ради відповідно до цього Закону можуть утворюватися районні в місті ради. Районні в містах ради утворюють свої виконавчі органи та обирають голову ради, який одночасно є і головою її виконавчого комітету.»

Територіальні громади

Закон на початку подає тлумачення (зміст) основних термінів, які використовуються в даному нормаивному акті. В нашому випаддку, це поняття територіальної громади:

територіальна громада - жителі, об'єднані постійним проживанням у межах села, селища, міста, що є самостійними адміністративно-територіальними одиницями, або добровільне об'єднання жителів кількох сіл, що мають єдиний адміністративний центр;

 

Декілька основних положень щодо сатусу територіальної громади (ТГ):

1). (ТГ) - є первинним суб'єктом місцевого самоврядування, основним носієм його функцій і повноважень

2). (ТГ) -територіальні громади сусідніх сіл можуть об'єднуватися в одну територіальну громаду, створювати єдині органи місцевого самоврядування та обирати єдиного сільського голову.

3) Добровільне об'єднання територіальних громад відбувається за рішенням місцевих референдумів відповідних територіальних громад сіл. Дане рішення є наданням згоди на створення спільних органів місцевого самоврядування, формування спільного бюджету, об'єднання комунального майна.

4) Вихід із складу сільської громади здійснюється за рішенням референдуму відповідної територіальної громади.

 

У звязку з цим, Закон в певній мірі визначає місце такого інститутуяк

«Місцевий референдум» у механізмі здійснення місцевого самворядування, а саме:

1. Місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення. місцевий референдум - форма прийняття територіальною громадою рішень з питань, що належать до відання місцевого самоврядування шляхом прямог о голосування;

2. Предметом місцевого референдуму - будь-яке питання, віднесене до відання місцевого самоврядування. При цьому - «На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.»

3. Рішення, прийняті місцевим референдумом, є обов'язковими для виконання на відповідній території.

Територіальна громада, окрім місцевого референдуму, при здійсненні місцевого самоврядування може використовувати і ііші форми прямого волевиявлення, а саме:

n Загальні збори громадян

n місцеві ініціативи.

 

Загальні збори громадян

загальні збори - зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення;

1. Загальні збори громадян проводдять за місцем проживання.

2. Є однією з форм безпосередньої участі громаядн у вирішенні питань місцевого значення.

3. Рішення загальних зборів громадян повинні обов’язково враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності.

4. Порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади

 

Місцеві ініціативи

1. Члени територіальної громади мають право ініціювати розгляд у раді (в порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

2. Порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

3. Місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов'язковому розгляду на відкритому засіданні ради за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.

 

Місцеві ради.

1. Сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування.

2. Обласні та районні ради є органами місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст,

3. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень

 

Декілька понятійних категорій в цій частині, які подає Закон:

 

Представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення (мова іде про сільську, селищну та міську Ради);

 

Районні та обласні ради - органи місцевого самоврядування, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст;

 

Загальний склад ради - кількісний склад депутатів ради, визначений радою відповідно до закону;

Склад ради - кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку;

Правомочний склад ради - кількість депутатів, обраних до відповідної ради, повноваження яких визнано і не припинено в установленому законом порядку, яка становить не менш як дві третини від загального складу ради;