Конституційне право України -

Конституційне право України -

Це самостійна галузь права, яка являє собою систему правових норм, що регулюють основи конституційного ладу, основи правового положення особи і громадянина в державі, територіальний устрій держави, а також організацію діяльності та систему органів державної влади і місцевого самоврядування..

 

2. Системно-структурна характеристика конституційного права України.

Відомо, що система будь-якої галузі права, - це її внутрішня структурна будова, це об’єктивно зумовлена внутрішня структурна організація галузі. Ця внутрішня організація насамперед полягає в єдності й погодженості всіх правових норм даної галузі а також в розподілі цих норм по правових інститутах.

Отже, під

Системою конституційного права України розуміють об’єктивне, логічне і взаємопогоджене між собою поєднання (об’єднання) конституційно-правових норм по інститутах, яке дозволяє їм (т.б. конституційно-правовим нормам) функціонувати як єдиному цілісному механізмові.

(іншими словами: система конституційного права така її внутрішня будова за якої її внутрішні елементи - правові норми як найменші складові частини, об’єднавшись між собою по інститутах мають змогу виконувати своє основне призначення - комплексно врегульовувати суспільні відносини)

Елементами системи конституційного права:

1) конституційно-правовінорми;

2) конституційно-правовіінститути:

 

3. Поняття, особливості та класифікація норм конституційного права України.

Конституційно-правова норма (норма конституційного права) - це встановлене або санкціоноване Українською державою формально-обов’язкове правило поведінки для учасників конституційно-правових відносин,

Для норм конституційного права будуть властиві всі загальні ознаки, які є притаманні для правових норм взагалі. Це такі властивості як:

n загально обов’язковість;

n встановленість державою:

n наявність відповідальності за їх порушення чи невиконання і т.д.

 

Особливості:

n норми конституційного права мають свої особливості у внутрішній будові. В класичному варіанті, правова норма складається з гіпотези, диспозиції і санкції. В нормах конституційного права як правило санкція (третя частина правової норми - яка визначає міру покарання за невиконання правил поведінки передбачених диспозицією) відсутня. Дуже частими є також відсутність і інших частин правовою норми, Бувають випадки коли конституційно-правова норма містить тільки одну якусь свою частину: гіпотезу або диспозицію.

n друга особливість норм конституційного права полягає в тому, що норми конституційного права на відміну від норм інших галузей права (кримінального. адміністративного, земельного іт.д.) регулюють найбільш важливі суспільні відносини;

n за способом регулювання більшість з них має імперативний характер;

n мають найбільшу стабільність;

n вони фактично виступають основою (фундаментом) для норм інших галузей права. Особливо це проявляється коли мова іде про норми Конституції України. Приклад: положення норм Конституції України із ст. 43 (право на працю), ст, 44 (право на страйк), ст.45 (право на відпочинок), ст.46 (право на соціальний захист) - фактично закладають основу для цілих галузей права, а саме трудового права і права соціального забезпечення.

n серед них окрім класичних правових норм можна зустріти так-звані «норми принципи» та «норми цілі». Наприклад: ст.1 Конституції України «Україна є суверенна і незалежна. Демократична. Соціальна і правова держава».

Класифікація конституційно-правових норм:

n за функціональною направленістю – 1) регулюючі

2) охорончі

n за способом дії (впливу) на суб’єкта права - 1) уповноважуючі 2) зобов’язуючі; 3)забороняючі

n за часом дії – 1) постійні

2) тимчасов

3) виключні (норми які діють тільки у виключних обставинах).

 

5. Поняття, види та особливості інститутів конституційного права України.

Інститут конституційного права - це сукупність конституційно-правових норм, які складають відособлену (відокремлену) частину конституційного права і регулюють відносно окрему групу суспільних відносин в рамкам предмету правового регулювання конституційного права в цілому.

Наприклад: інститут глави держави, парламентське право, інститут місцевого самоврядування, виборчого права, Уповноваженого ВРУ з прав людини.

Інститути конституційного права права можна умовно поділити на три категорії;

n над інститути, генеральні або суперінститути (інститут державного устрою, інститут виборів, політичної системи і т.д.) - т.б. інститути норми яких регламентують значне коло суспільних відносин. Такі великі інститути мають у своєму складі декілька менших інститутів.

n інститути (інститут політичної партії, інститут прав, свобод і обов’язків громадян, інститут громадянства. тощо) - т.б. такі інститути які регулюють конкретне відокремлене коло суспільних відносин.

 

n підінститути - невелика група кконституційно-правових норм чи одна норма, які врегульовують конкретне явище в рамках того чи іншого інституту (наприклад: підінститут документів що посвідчують приналежність до українського громадянства).

6. Конституційно-правові відносини: поняття, суб’єкти, об’єкти. Юридичні факти у конституційному праві України.

Конституційно-правові відносини - це суспільні відносини врегульовані нормами конституційного права.

Слід зазначити, що норми-принципи та норми-декларації не породжують конституційних правовідносин.

Суб’єкти конституційно-правові відносини - це фізичні особи, їхні об’єднання, органи державної влади і місцевого самоврядування України, Українська держава, а також політичні партії та громадські організації, інші установи і організації які є учасниками конституційно-правових відносин.

Суб’єкти конституційного права можуть стати суб’єктами конституційного правовідношення за наявності конституційно-правової норми та настання юридичного факту.

Суб’єкти конституційно-правові відносини:

n фізичні особи 1) громадяни України

2) іноземні громадяни

3) особи без громадянства

n сукупності (об’днання) людей 1 ) нація-народ

2)національна меншина

3)об’єднання громадян--- політичні партії

---громадські

організації

4) збори громадян за місцем проживання

n територіальні утворення 1) Автономна Республіка Крим; 2) області

3) райони 4)міста, села, селища

n органи держави 1) органи законодавчої влади

1) органи виконавчої влади

2) органи судової влади

n органи самоврядування

n юридичні особи 1)підприємства

2)установи

3) організації

Об’єкти конституційно-правових відносин - це ті реальні блага заради яких відбуваються дані відносини.

Приклад: публічна влада, державна символіка, виборче право громадянина, депутатський мандат, депутатська недоторканість, українська мова і т.д.

6. Джерела конституційного права України права: поняття, особливості, види.

Джерела конституційного права -це спосіб внутрішньої організації та зовнішнього виразу конституційно-правових норм.

Більш повне визначення: Джерело конституційного права – це зовнішня форма об’єктивації встановлених чи санкціонованих Українським народом або державою, чи суб’єктами місцевого самоврядування конституційно-правових норм, які мають юридичну силу.

Для джерел конституційного права України властиві загальні та спеціальні юридичні ознаки.

Загальні ознаки джерел конституційного права співпадають з ознаками джерел права вцілому:

- видаються в межах повноважень відповідних суб’єктів правотворчості;

- мають відповідати нормативним положенням актів, що мають вищу юридичну силу;

- формальна визначеність;

- загальна обов’язковість;

- гарантованість дії джерел.

Найхарактернішими юридичними ознаками (кваліфі­каціями) джерел конституційного права України є такі ознаки:

1) За сутністю та змістом джерела конституційного права України відображають волю та інтереси Українського народу та політику дер­жави і безпосередньо виражають владні відносини у суспільстві та державі. Джерела конституційного права мають загальнообов'язко­вий характер для всіх суб'єктів конституційно-правових відносин і є основою для формування інших галузевих джерел права.

2) За предметом правового регулювання джерела конституційного права України відрізняються від інших галузевих джерел права тим, що вони регулюють владні суспільні відносини політичного характеру.

3) За суб'єктами правотворення джерела конституційного права різняться від інших галузевих джерел права чітко окресленим колом цих суб'єктів. Суб'єктами конституційного правотворення є Ук­раїнський народ, держава та суб'єкти місцевого самоврядування.

4) За функціями джерела конституційного права України здебільшого здійснюють установчу і регулятивну функції (рідше охо­ронну функцію). Щодо системи джерел національного права в ціло­му, джерела конституційного права здійснюють інтегративні функції. Тобто джерела конституційного права є системоутворюючим компо­нентом національної системи права.

5) За формою джерела конституційного права України є зовнішнім проявом буття об'єктивно існуючих конституційно-правових норм. При цьому, джерелами конституційного права України об'єктивізують лише правотворчі, а не правозастосовчі норми конституційного права. Формами вираження конституційно-правових норм зовні є форми позитивного права — Конституція, закони України, Регламент Верховної Ради України, висновки і рішення Конституційного Суду України, акти місцевого самоврядування тощо.

6) За способами і засобами правотворення — встановлені чи санк­ціоновані народом України, державою чи суб'єктами місцевого самоврядування. Встановлення чи санкціонування конституційно-правових норм у нормативно визначених формах здійснюється відповідно до встановленої законодавством процедури. Наприклад, Український народ може визначати конкретні конституційно-правові акти через всеукраїнський референдум. У цьому разі джерелом конституційного права буде рішення (акт) всеукраїнського референдуму.

7) Джерела конституційного права мають найвищий ступінь гарантованості й забезпечуються всіма заходами державного впливу, що передбачені чинним законодавством. На відміну від інших галузевих джерел національного права гарантованість джерел конституційного права України і, насамперед, основного джерела — Конституції Ук­раїни, забезпечується спеціально створеним органом конституційної юстиції — Конституційним Судом України.

8) Джерела конституційного права у своїй взаємодії утворюють певну органічну систему — систему джерел конституційного права. Ця система має структурні, функціональні та генетичні зв'язки між усіма її складовими елементами.

9) Приведення джерел конституційного права України у відповідність до правових стандартів ЄС, з огляду на системоутворю­ючий характер, сприяють адаптації всього національного законодав­ства до законодавства ЄС, що є необхідною вимогою для європейсь­кої інтеграції України.

Джерела конституційного права розрізняють за характером волевиявлення, змістом, формою, територією дії, часом дії тощо.

Основним критерієм розмежування сутність волевиявлення За даним критерієм джерела поділяються:

- первинні, в яких виражається безпосередня воля Українського народу – рішення всеукраїнських референдумів;

- похідні: волевиявлення держави та її органів, волевиявлення територіальної громади та органів місцевого самоврядування.

За змістом або юридичною силою джерела поділяються:

- конституційні;

- законодавчі;

- підзаконні;

- локальні.

За формою вираження:

- правовий звичай;

- правовий прецедент – не застосовується у правовій системі України;

- нормативно правовий договір;

- нормативно-правовий акт.

За територією дії:

- загальнодержавні;

- локальні.

За часом дії:

- постійні;

- тимчасові.

До джерел конституційного права відносять Акти Всеукраїнського референдуму, Конституцію України, закони та підзаконні нормативно-правові акти України, акти місцевих референдумів, акти Конституційного Суду України.

В Конституції України визнається основним джерелом конституційного права.

Важливими джерелами конституційного права є акти Всеукраїнського референдуму - зокрема Акт проголошення незалежності України.

Закони України становлять центральну частину джерел конституційного права. Їх є дуже багато. Найбільш помітними як джерела конституційного права є,

n Закон про громадянство;

n Закон про національні меншини;

n Закон про вибори народних депутатів України;

n Закон про вибори Президента України;

n Закон про статус народних депутатів України;

n Закон про статус депутатів місцевих Рад;

n Закон про комітети Верховної Ради України;

n Закон про всеукраїнський та місцеві референдуми

n Регламент Верховної Ради України

n Закон про свободу совісті і релігійні організації в Україні;

n Закон про об’єднання громадян

n Закон про Конституційний Суд України та інші закони

 

Серед підзаконних нормативно-правових актів:

n відповідні акти Президента України --- розпорядження і укази;

n відповідні акти Верховної Ради України--- постанови;

n відповідні акти Кабінету Міністрів України— розпорядження і постанови;

n відповідні акти Верховної Ради Автономної Республіки Крим— рішення і постанови;

n відповідні акти місцевих рад, зокрема їхні регламенти;

n відповідні акти голів місцевих державних адміністрацій тощо.

 

 

Тема: «Конституційне право України як юридична наука та навчальна дисципліна».

 

1. Поняття, предмет та система конституційного права України як галузевої юридичної науки.

2. Функції та методологія науки конституційного права.

3. Основні етапи розвитку науки державного та конституційного права в Україні. Напрямки розвитку науки конституційного права у перспективі.

4. Конституційне право України як навчальна дисципліна.

Наука констиуційного права України є тільки складовою загальної юридичної науки (правовзнавства). Остання ж, як відомо - входить до системи суспільних наук.

Наука конституційного права України є галузевою юридичною наукою, т.б. такою, яка в основному має за предмет свого вивчення одноймену галузь права - конституційне право. Однак, останнє твердження будучи в ціому правильним, є надто загальним, щодо визначення предмету науки конституційного права. Детальніше, предметом вивчення науки, конституційного права, з огляду на уставлені в цьому плані підходи на сьогоднішній день, є наступне:

1. конституційно правові норми;

2. конститційно-правові інститути;

3. суспільні відносини, які врегульовуються даними нормами і інститутами;

4. практика реалізації конституційно-правових норм і інститутів;

5. конституційно-правові теорії і доктрини;

6. конституційно-правові погляди окремих вчених

 

Наука конституційного права - сукупність ідей, поглядів і знань про конституцію держави, основи її устрою, правове положення людини і громадянина в державі, принципи організації, будову та діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, територіальну організацію держави, а також історію і розвиток національних коонституційно-правових доктрин.

Наука конституційного права України, як і будь яка інша галузева наука має свою систему (внутрішню будову) та свою джерельну базу.

Система науки конституційного права України - це впорядкована сукупність відносно самосійних комплексів теоретичних положень логічно пов’язаних між собою.

Система науки конституційного права України складалась поступово. В її основу покладено логіку вивчення конституційного права як галузі права. А звідси, всі конституційно-правові інститути - є предметом її вивчення. Однак, система науки конституційного права України і система конституційного права України - як галузі права, є звичайно явищами не тотожними. На систему науки конституційного права України має відповідно і вплив система науки колишнього радянського державного права.

Основними елементами цієї систтеми виступають:

1. сукупність поглядів на конституційне право -як галузь права і галузеву науку;

2. вчення про конституцію - як суспільно-політичне і правове явище;

3. вчення про сутність і зміст сучасної держави - як держави конституційної, конституційні характеристики сучасної держави Україна;

4. сукупність поглядів щодо основ правового положення в державі людини і громадянина, їхній правовий статус в Україні;

5. вчення про основи територіальної організацію держави, відповідно - територіальний устрій України;

6. вчення про природу державної влади, про її окремі складові (гілки) та про систему їх взаєморганізації в єдиному державному організмі за конституційною моделью України;

7. вчення про сустність та зміст місцевого самоврядування, його систему та та порядок організації діяльності органів місцевого саморядування в Україні.

Джерелами науки конституційного права України (її джерельною базою) сьогодні вистуають:

1. праці вітчизняних та зарубіжних вчених-конституціоналістів;

2. нормативно-правові акти, які містять конституційно-правові норми, насамперед Когнститція україни - як основний Закон держави, інші закони;

3. інші(крім нормативно-правових актів) джерела конституційного права як галузі права (акти Конститційного Суду України, міжнародні договори, що містять положення конституційно-правового характеру і згода на обов’язковіть якого надана арламентом України. і т.д.)

4. практика реалізації конституційно-правових норм.

На Україні.

Наука державного права в Україні, пізніше конституційного права має свою історії яка нараховує загалом понад дві сотні років. Свій початок вона бере від заснування в Україні перших університетів, а в них - юридичних факультетів (де зрозуміло, в рамкам пануючих докрин тих чи інших політичних режимів, - студденти вивчали державне право, чи близькі до державного права інші юридичні дисципліни, а отже - викладачі готували відповідні навчальні курси, складали навчальні програми і т.д.).

Першим юридичним факультетом на території сучасної України був юридичний факультет Львівського університету. Свій початок юридичний факультет Львівського університету за прийнятою на сьогодні офіційною доктриною бере від 20 січня 1661 року - часу коли польським королем Яном Казиміром було підписано диплом про надання Львівській Єзуїтській колегії(школі) було надано «гідність академії і титул університету» з правом викладання всіх тогочасних універститетських дисциплін. Тому, у складі цього навчального закладу було створено чотири факультети - філософський, юридичний, медичний та теологічний. Однак до рівня справжнього університету

Львівська Єзуїтська колегія так і не «доросла», оскільки очевидно одного королівського диплому в цьому процесії виявилось за мало. Ни схильні більше до думки, що справжній університет у Львові починається з жовтня 1784 року -

коли за наказом австрійського імператора Йосифа ІІ було проведено реорганізацію Львівського університету на взірець тогочасних західноєвропейських університетів - питання організації навчання, навчальних програм, управління університетом і т.д.

Декілька слів про наслідки розбіжностей дат - «1661р.» і «1784р.

а) «1661 р». - як аргумент «польськості» університету і Львова;

б) про три імені університету: імператора Йосифа ІІ (австр.період);

Яна Казиміра (1919-1939рр);

Івана Франка - з 1940 року.

в) Про три головні корпуси університету:

перший (старий) - який згорів у революцію 1848 року (на цьому місці стоїть будинок офіцерів);

другий копрус (з 1851 по 1919 рік) - нині там геологічний і білологічний факультети

(перед тим - будинок єзуїтьського інтернату, пізніше - казарми, поруч костел Св.Миколая)

третій корпус (сьогоднішній) з 1920 року- будинок Галицького краєвого сейму

 

Другим по часу юридичним факкультетом на території України став юридичний факультет Харківськиого університету, який засновано в 1805 році. Відсамого початку в його складі існувало відділення «моральних та політичних наук», - пізніше пертворене в юридичний факультет.

Третім по часу іде юридичний факультет Київського університету ім.Св.Володимира (сьогодні Київський університет ім. Т.Шевченка), який було засновано в 1834 році, а вже з наступного 1835 року - в його складі почав повноцінного фуекціонувати юроидичний факультет.

У 1865 році було відкрито Одеський (Новоросійський) університет, а в

1875 році Чернівецький університет ім. астрійського імператора Франца Йосипа, - і поочинаючи з тих самих років в цих університетах працюють юридичні факультети.

З появою університетів, з відкриттям у них юридичних факультетів - умовно звичайно, - можна говорити про початки науки державного права в Україні. Хоч, має право на існування, як на наш погляд і думка про те, що початки цієї науки можна шукати і не в університецьких стінах, а наприклад в державотворій діяльності, зокрема видних державних діячів - тих же Богдана Хмельницького, Івана Мазепи, Пилипа Орлика, чи навіть діячів раніших історичних епох. Хоч, останнє, видається нам досить проблематичним.

У своєму розвитку, наука державного, пізніше конституційного права в Україні об’єктивно пройшла декілька епатів (періодів). Умовно, як на наш погляд, основними такими періодами бачаться:

1. Період до першої Світової війни (до 1914 року);

2. Період зародження національної науки констиуційного права України та її розвитку за межами України (в діаспорі) (1917-1991 рр.)

3. Період тоталітарного радянського державного права (1917/39-1991рр.)

4. Новітній період розвитку науки (після 1991 року)

Для кожнього із виділених періодів є свої характерні ознаки, свої особливості, які обумовлені насамперед рядом об’єктивних на те причин.

Перший період - Період до першої Світової війни, період тривалістю майже понад сто років. В цей час українські землі перебувають у складі двох імперій - Російської і Австро-Угорської. Зрозуміло, що на юридичних факультетах університетів «австрійської» України - Львівському і Чернівецькому, і «російської» України - Харківському, Київському і Новоросійському, - готують насамперед державних службовців своїх політичних режимів. Так, само як і зрозумілим є те, що науці державного права панують відповідні політичні доктрини, які обгрунтовують російське самодержавіє, чи пізніше в Австрії - її модель конституційної монархії. Однак суспільний розвиток зупинити не можливо, і навіть в тодішній науці державного права, теорії держави ідей свій розвиток, на який має вплив загальний розвиток держановго права у Європі.

Серед відомих вчених в галузі теорії держави, держвного права, історії державного права які працювали в ті роки на Україні і залишили помітний слід в історії розвитку державного права, варто пригадати наступних вчених:

проф.Івана Даниловича (1787-1843 р.) - першого декана юридичного факультету Київського університету, дослідника Литовських статутів, відкритого прихильника ідеї рівності всіх людей перед законом; проф.Михайло Володимирського-Буданова (1838-1916 рр.), автора трьохтомної «Хрестоматії з історії руського права» (в т.ч. і державного права); проф.Отто Ейхельмана (1854-1943 рр.) та проф.Богдана Кістяківського (1868-1920р) (Київський університет);

проф.Д.(?) Каченовського (1827-1872рр.) і проф.Миколу Палієнка (1869-1937 рр.) (Харківський університе) ;

проф.Федора Леонтовича (1833-1911 рр.)(Новоросійський університет);

проф. Євгена Ерліха (1862-1922 рр .) ( Чернівецький університет): - спеціаліста загалом із римського права, але одного із основоположників соціологічного напрямку у правовій науці, вченого відомого свїми семінарами «живого права», - все це мало і свій вплив в загальному на розвиток науки державного права.

Трохи детальніше про Проф.Богдана Кістяківського:

син Олександра Кістяківського проф.Київського університету (спеціаліста в галузі кримінального права). Його мати - Олександра по маминій лінії походила з родини Чубинських (Павло Чубинський приходився бабці Б..Кістяківського двоюрідним братом. Перебували Кістяківські і в родинних стосунках із Володимиром Антоновичем. Українофільський дух родини кістяківських, знайомсто Б.Кістяквського ще в студенстські роки з Іваном Франком та Михайлом Павликом безперечно зробили свій вплив на його подальшу долю. Його аретовували, виключали з університету і т.д; він починав навчання у Київському університеті, а потім змушений був навчатись - у Харкові, Тарту, і пізніше - у Берліні. Там у Берлінському університеті він слухає лекції блискучого державознавця проф.Георга Єллінекка, знайомиться з Максом Вебером (згодом відомим філософом), там же він здобуває ступень доктора права. Працював у Мосуві і Ярославлів, і тільки на початку 1917 року - отримав запрошення до праці у Київському університеті як професор державного права. Проф.Кістяківський відстоював ідею побудови праввової держави, закладення конституційних основ державного устрою, розглядав правову державу як явище не розривне від держави демократичної. З найвідоміших робіт: «Права людини і громадянина» (1905р.), «Держава правова і соціалістична» (1906 р.), «Право як соціальне явище»(М.1916) та інші,

Другий період у розвитку науки державного (констиуційного) права - це Період зародження національної науки констиуційного права України та її розвитку за межами України (в діаспорі) (1917-1991 рр.)

Умовно даний перод можна поділити на дві частини: а) державне будівництво УНР-ЗУНР і б) розвитку науки за межами України.

В першій частині, враховуючи реальний стан перебігу політичних подій в Україні та фактичний стан війни із зовнішніми аргесорами (більшовицькою Росією і Польщею), йдеться в основному про працю на проектами українських конституцій та створенням чинного конституційно-правового законодавства. Тому, серед акивних учасників цього процесу ми зустрічаємо і не тільки відомих на той час вчених-правників, спеціалістів з державного та конституційного права (як то вище згаданих професорів О.Ейхельмана і Б.Кістякського), а й інших вчених історика - Михайла Грушевського (1866-1934 рр.), правника-цивіліста Станіслава Дністрянського (1870-1935), адвокатів - Андрія Лівіцького (1879-1954рр.), Костя Левицького (1859-1941 рр.), Євгена Петрушевича (1863-1940рр), Степана Барана (1979-1953рр) та інших.

Детальніше, їхній доробок ми розглянемо на інших лекціях, зокрема на тій, яка буде присвячена розвитку конститційно-правових докттрин в Україні.

Після знищення українських держав - УНР і ЗУНР значна частина українських вчених-правників опинилась на еміграції. У звязку з тим, що на українських землях (в університетах на території України) неможливо було продовжувати навчання українським студентам (в Чернівцях університет було ромунізовано, у Львові - фактично недопускалося до університету українців а створений Український Таємний університет припинив своє існнування, в той же самий час - на Радянській Україні університети були просто закриті), - виникла ідея створеня університетів і інших вищих шкіл за межами України.

На початку 20-тих років було створено ряд вищих навчальних закладів за межами України - Український Вільний університет, Українська Господарська академія, Український педагогічний інститут ім.Драгоманова. Найбільший слід серед них залиший, існуючий ще і сьогодні Український Вільний університет.

Він був створений у 1921 році у Відні, з 1922 по 1945 рік він знаходився у Празі, з 1945 року по сьогоднішній день - у Мюнхені. В його стінах працювало багато відомих українських вчених-правників які без сумніву збагатили національну науку конституційного права. Це такі імена, як вище згадані професори Станіслав Дністрянський і Отто Ейхельман, проф.Володимир Старосольський, проф.Михайло Лозинський, проф.Олександр Юрченко, проф.Василь Орлецький, проф.Юрій Панейко та інші.

Наступний період - це Період тоталітарного радянського державного права (1917/39-1991рр.). Це чи не один із найсуперечливих епатів розвитку державного права. Він в часових рамках охоплює фактично - час існування Радянського Союзу, тому його інша назва - «радянський період». Першим, чим «відзначився» новий політичний режим - це закритття старих університетів, а відповіно іїхніх юридичних факультетів. Натомність створювались Інститути народного господарства. На цьому місці варто пригадати, що київський університет було віновлено тільки в 1933 році, а його юридичний факультет - у 1937 році; в Харрківському університеті він так і не відновлювався, а було створено юрридичний факультт в ІНГ, пізніше видлений в окремий Інститут радянського будівницва і права, згодом Всеукраїнський комуністичний Інститут радянського будівницва і права, ще згодом - у Харківський юридичний інститут (нині - Національна юридична академія ім.Ярослава Мудрого); в Одесі - подібно до ситуації у Харкові (тільки періодично) існував юридичний факультет в ІНГ, а в складі університету факультет було відновлено на постійно аж в 1960 році.

Разом з тим, не правильним було б стверджувати, що в цей час не розвивалась наука державного права. Були вчені, працювали наукові інститути, кафедри на ридчних факультетах, писались монаграфії, захищались дисертації і т.д. На розвиток науки радянського державого права мали значний вплив роботи таких відомих вчених як І.П.Трайніна, І.Д.Левіна, О.І.Лєпьошкіна, І.П.Ільїнського, Г.В.Барабашева, Б.В.Щетініна, В.С.Основіна та інших. В різні часи на Україні в цей період працюали ряд вчених, які залишили свій слід в науці радянського державного права. У нас у Львівському університеті варто пригадати акі імена, як проф.Петро Недбайло (1906-1974рр.), доценти Степан Базилевич (1898-1987рр.) та Констянтин Феденюк

У Києві - юридичний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, Українська Академія внутрішніх справ, Інститут держави і права ім..Корецького Національної Акаддемії Наук України, Інститут законодавства Верховної Ради України: У Харкові - Українська національна академія ім.Ярослава Мудрого, Університет МВД України; В Одесі - Юридичний інститут Юридична Академія і юридичний факультет Одеського державного університету ім,Мечнікова; у Львові - юридичний факультет Львівського державного університету ім.Івана Франка та Львівський Інститут внутрішніх справ.

Серед сучасних українських вчених-конституціоналістів варто звернути увагу на роботи проф.Леоніда Юзькова (помер в 1995 році), проф. Володимира Шаповала, проф. Юрія Тодики, проф. Марка Орзіха, проф.Віктора Погорілка, проф.Лідії Кривенко та інших.

Декілька слів про проф. Леоніда Петровича Юзькова.

Л.П.Юзьков народився в 1938 році у селі Новоселиця Полонського р-ну Хмельницької області в сеянській родині, випусник юридичного факультету київського університету ім.Т.Г.Шевченка, працював на різних посадах - як викладач радянського державного права; він був головував у комісіях, які готувавали проект Декларації про державний суверенітет України, перший проект конституції України (липень 1992 року), його подальші редакції, проект Закону України «Про Коонституційний Суд Укаїни», був його першим Головою. З останніх робіт - концептуальні статті про фактичну і юридичну конституцію, про конституційні закони, про систему органів державної виконавчої влади тощо.

 

 

Закон України».

1. Передумови виникнення конституції. Основні теорії конституції.

2. Поняття та суть конституції. Соціальна сутність конституції.

3. Ознаки та юридичні властивості (особливості) конституції держави.

4. Основні функції конституції.

5. Класифікація сучасних конституцій. Загальна класифікаційна характеристика Конституції України 1996 р.

6. Зміст та структура Конституції України.

7. Реалізація Конституції України.

8. Конституційні закони.

9. Основні етапи розвитку української конституції.

10. Політико-правова характеристика українських конституційних актів та конституційних проектів 18-20 століть:

- Конституція Пилипа Орлика - „Правовий уклад та Конституція відносно прав і вольностей Війська Запорозького (1710 р.)

- конституційний проект Михайла Грушевського (1905 р.)

- Конституції Радянської України.

11. Підготовка та прийняття Конституції України 1996 року: передумови, стадії.

12. Розвиток конституційного процесу після прийняття Конституції України 1996 р.

13. Поняття, система конституціоналізму. Проблеми становлення сучасного українського конституціоналізму.

Сьогоднішньою лекцією ми розпочинаємо безпосереднє ознайомлення з конкретними інститутами сучасного конституційного права. Ми почнемо це знайомлення з вивчення дуже важливого явища - явища яке дало назву нашому предмету, а саме з вивчення Конституції

.

Як появилася Конституція? Що таке Конституція?

Чим вона відрізняється від інших нормативних актів?

Якою є історія української конституції? - все це стане предметом

сьогоднішньої розмови.

Слово «конституція» походить з латинською мови (СОNSТIТUTIO) і буквально перекладається як «установленя, утвердження». Вже в Стародавньому Римі слово «конституція» починають вживати для означення нормативних актів. Зокрема, так в один час називали акти римських імператорів. Цим словом («конституція») користувалися і в середні віки. Але в сучасному розумінні цього слова - розумінні Конституції - як головного нормативного акту держави (конституція держави), його починають вживати значно пізніше. Іншими словами треба розуміти, що поява самого слова «конституція» і поява конституції як такої у її сучасному розумінні - як політико-правовго акту, не співпадають у часі. Спочатку появилось слово «конституція», який означували ті чи інші документи, а вже майже через дві тисячі років появляється саме явище «конституції» - оеремий політико-правовий інститут.

 

Отже, сучасне розуміння слова "конституція" (конституція держави) бере свій початок прилизно з періоду зміни у Європі феодального ладу на буржуазний (ХYII-XYIII ст.) і кінцево викристалізовується на початок ХХ-го століття вже як сутність головного закону держави з специфічними, ппртиманними тільки їй властивостями.

Ми знаємо, що першими писаними конституціями сьогодні вважаються Конституція США 1787 року, Коснтитуції Франції та Польщі 1791 року. До останніх (перших писаних конституцій) сьогодні не безпідставно відносять і Українську Конституцію 1710 року - більше відому сьогодні як Конституція Пилипа Орлика.

Дослідити (виявити) ці причини, нам допоможе аналіз огляду тих подій, які передували появі конституцій у США, Франції та України.

 

Конституція США Конституція Франції Конституція України

1787 рік 1791 рік 1710 рік

 

Декларація про Декларац