Нiхто не може бути заарештований або триматися пiд вартою iнакше як за вмотивованим рiшенням Суду I тiльки на пiдставах та в порядку, встановлених законом. »

Складовими цього конституційного права виступають наступні положення:

n арешт чи тримання під вартою можливе тільки на законних підставах. Законними підставами визначено:

1) мотивоване рішення суду

2) нагальна необхiдність запобiгти злочиновi чи його перепинення на те (органи можуть застосувати тримання особи пiд вартою як ти мчасовий запобiжний захiд, обгрунтованiсть якого протягом сiмдесяти двох годин має бути перевiрена судом. Затримана особа негайно звiльняється, якщо протягом сiмдесяти двох годин з моменту затримання їй не вручено вмотивованого рiшення суду про тримання пiд вартою.

n кожному заарештованому чи затриманому має бути невiдкладно повiдомлено про мотиви арешту чи затримання, роз'яснено його права та надано можливiсть з моменту затримання захищати себе особисто та користуватися правовою допомогою захисника.

n Кожний затриманий має право у будь-який час оскаржити в судi своє затримання.

n про арешт або затримання людини має бути негайно повiдомлено родичiв заарештованого чи затриманого.

 

Стаття 30 Конституції України закріплює право громадян на недоторканістьжитла. Дана конституційна норма говорить що «Кожному гарантується недоторканнiсть житла. Не допускається проникнення до житла чи до iншого володiння»

Основні положення змісту даного конституційного права особи:

n проникнення в житло особи можливе тільки за вмотивованим рiшенням суду.

n проведення в них огляду чи обшуку можливе тільки за вмотивованим рiшенням суду.

n у невiдкладних випадках, пов'язаних iз врятуванням життя людей та майна чи з безпосереднiм переслiдуванням осiб, якi пiдозрюються у вчиненнi злочину, можливий iнший, встановлений законом, порядок проникнення до житла чи до iншого володiння особи, проведення в них огляду i обшуку.

 

Охорона особистого життя особи - як конституційне право закріплено у групі статей Конституції України (ст.31-32 а також 51-52)

Основні положення даного конституційного права громадян:

n кожному гарантується таємниця листування, телефонних розмов, телеграфної та iншої кореспонденцiї (наприклад - кореспонденція на електронних носіях)

n винятки можуть бути встановленi лише судом з метою запобiгти злочиновi чи з'ясувати iстину пiд час розслiдування кримiнальної справи, якщо iншими способами одержати iнформацiю неможливо.

n нiхто не може зазнавати втручання в його особисте i сiмейне життя

n не допускається збирання, зберiгання, використання та поширення конфiденцiйної iнформацiї про особу без її згоди

n винятком у збиранні інформації про особу можуть бути інтереси нацiональної безпеки, економiчного добробуту та прав людини.

n право кожного громадянина знайомитися в органах державної влади, органах мiсцевого самоврядування, установах i органiзацiях з вiдомостями про себе, якi не є державною або iншою захищеною законом таємницею.

n право кожного на судовий захист права спростовувати недостовiрну iнформацiю про себе i членiв своєї сiм'ї

n право вимагати вилучення будь-якої iнформацiї, а також право на вiдшкодування матерiальної i моральної шкоди, завданої збиранням, зберiганням, використанням та поширенням недостовiрної iнформацiї про себе

 

Стаття 33 Конституції України закріплює свободу пересування та право вільного вибору місця проживання.

Основні положення даного конституційного права:

n кожен, хто на законних підставах перебуває на Україні має право вільного пересування;

n кожен має вiльний вибiр мiсця проживання

n кожен має право вiльно залишати територiю України

n громадянин України не може бути позбавлений права в будь-який час повернутися в Україну.

Деталізація окремих положень конституційного права на свободу пересування та вільний вибір місця проживання міститься в Законі України «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України».

 

Одним з найбільш відомих серед особистих прав і свобод особи є свобода світогляду і віросповідування.

Стаття 35 Конституції України викладає зміст і сутність цього конституціійного права. Основними положення даного конституційного права є наступне:

n кожен має право на свободу свiтогляду i вiросповiдання

n право на свободу свiтогляду i вiросповiдання - це право:

1) сповiдувати будь-яку релiгiю

2) не сповiдувати нiякої

3) безперешкодно вiдправляти одноособово чи колективно релiгiйнi культи i ритуальнi обряди

4) вести релiгiйну дiяльнiсть.

n нiхто не може бути увiльнений вiд своїх обов'язкiв перед державою або вiдмовитися вiд виконання законiв за мотивами релiгiйних переконань.

n у разi якщо виконання вiйськового обов'язку суперечить релiгiйним переконанням громадянина, виконання цього обов'язку має бути замiнене альтернативною (невiйськовою) службою.

 

Чинне законодавство передбачає можливість обмежень у здійсненні права на свободу світогляду та віросповідування. Такі обмеження є можливими тільки у випадках забезпечення:

n інтересів охорони громадського порядку,

n здоров'я i моральностi населення

n захисту прав i свобод iнших людей.

n

Церква i релiгiйнi органiзацiї в Українi вiдокремленi вiд держави, а школа - вiд церкви.

В Україні жодна релiгiя не може бути визнана державою як обов'язкова.

Детальніше питання реалізації конституційного права на свободу світогляду та віросповідуваня викладено в Законі України «Про свободу совісті і релігійні організації». Зокрема даним законом передбачено механізм реалізації конституційного права на свободу світогляду, яким передбачено можливість створення релігійних організацій в Україні.

А саме:

n релігійної громади - як добровільного об’єднання осіб однією віри (конфесії) в одному населеному пункті

n релігійних центрів

n монастирів

n духовних навчальних закладів тощо.

Даним законом також передбачено процедуру реєстрації релігійних громад як юридичних осіб. Це важливо, оскільки дає можливість релігійній громад стати власником культових споруд, мати майно необхідне для здійснення своїх повноважень.

Законом деталізовано окремі права громадян які витікають із реалізації

конституційного положення про свободу світогляду. Зокрема даний закон забороняє будь-кому вимагати у священика відомостей отриманих при сповідді прихожан.

Даний закон також передбачає право батьків на свій розсуд вирішувати питання про релігійність виховання дитини і т.д. З цим законом Вам теж треба буде ознайомитись

 

Серед особистих прав і свобод є ще ціла група прав і свобод. Ми їх називали вище (право знати свої права, право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої органами державної влади та. органами місцевого самоврядування і т.д. і т.д..

n право на судовий захист своїх прав (стаття 55 Конституції України)

n право на правову допомогу (стаття 56 Конституції України)

n свобода від зобов’язання виконувати явно злочинні розпорядження і накази (стаття 60 Конституції України)

 

продовження лекції

ОСНОВНІ ПРАВА, СВОБОДИ ТА ОБОВ’ЯЗКИ

ГРОМАДЯН УКРАЇНИ

На попередній лекції, ми розглянули з Вами ряд питань щодо правового статусу особи і громадянина в Україні. Зокрема - питання про політичні і особисті права та свободи. Сьогодні ми продовжуємо дану тему, і почнемо з розгляду питання про соціально-економічні права і свободи громадян України.

Соціально-економічні права і свободи громадян України - можливості людин реалізувати свої здібності і здобувати засоби до існування, а також можливість доступу до духовних здобутків людства, їх засвоєння, використання та участі у подальшому їх розвитку.

До соціально-економічних прав і свобод громадян України відносять:

n право на працю (ст.43 Конституції України);

n право на відпочинок (ст.45 Конституції України);

n право на страйк (ст.43 Конституції України);

n право на власність (приватну)(ст.41 Конституції України);

n право на піддприємницьку діяльність (ст.42 Конституції України);

n раво на охорону здоров’я (ст.49 Конституції України);

n право на соціальний захист (ст.46 Конституції України);

n право на житло (ст.47 Конституції України);

n право на освіту (ст.53 Конституції України);

n свобода літературної, художньої, технічної та наукової діяльності (ст.54 Конституції України);

n право на достатній життевий рівень (ст.48 Конституції України);

n право на безпечне довкілля (ст.50 Конституції України);

 

Право на працю як одне із найголовніших соціально-економічних прав і свобод громадян закріплено в ст.43 чинної Конституції України. На відміну від конституційних положень про право на працю за попередньою Конституцією України - як про «право на отримання гарантованої роботи з оплатою праці,» чинний Основний Закон держави викладає поняття даного конституційного права наступним чином: «Право на працю - це можливiсть заробляти собi на життя працею, яку особа собі вiльно обирає або на яку вiльно погоджується».

Основними складовими сутності конституційного права на працю є наступні положення:

n держава створює умови для повного здiйснення громадянами права на працю

n держава гарантує рiвнi можливостi у виборi професiї та роду трудової дiяльностi

n держава реалiзовує програми професiйно-технiчного навчання, пiдготовки i перепiдготовки кадрiв вiдповiдно до суспiльних потреб

n на Україні використання примусової працi забороняється

n кожен має право на належнi, безпечнi i здоровi умови працi, на заробiтну плату, не нижчу вiд визначеної законом

n використання працi жiнок i неповнолiтнiх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється

n громадянам гарантується захист вiд незаконного звiльнення

n право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

 

На рівні Основного Закону визначено випадки, коли праця не важається примусовою. Таких випадків є чотири, а саме:

1) вiйськова служба

2) альтернативна (невiйськова) служба,

3) робота чи служба, яка виконується особою за вироком чи iншим рiшенням суду

4) робота чи служба, яка виконується особою вiдповiдно до законiв про воєнний i про надзвичайний стан.

 

Конституцією України, зокрема статею 44 передбачено право на страйк.

Відомо, що страйк є однією із форм боротьби трудящих за свої права. Соціально-політичний зміст страйку полягає в організованому колективному припиненні роботи на одному чи кількох підприємствах з метою примусити виконати вимоги срайкуючих.

 

Право на страйк в Україні мають тільки ті, хто працює.

Право на страйк повинно використовуватись для захисту сво їх економiчних i соцiальних iнтересiв.

При реалізації громадянами права на страйк повині бути враховані та забезпечені:

n інтереси нацiональної безпеки

n охорона здоров'я інших людей

n хорона прав i свобод iнших людей

 

Нiхто не може бути примушений до участi або до неучастi у страйку.

 

Заборона страйку можлива лише на пiдставi закону.

Стаття 45 Конституції України говорить про те, що кожен, хто працює, має право на вiдпочинок.

 

Дане право забезпечується:

1) наданням днiв щотижневого вiдпочинку (один або два вихідні дні - як правило субота і неділя),

2) наданням оплачуваної щорiчної вiдпустки

3) встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професiй i виробництв

4) скороченої тривалостi роботи у нiчний час.

 

На розвиток конституційних положень про право на працю, страйк, відпочинок, в Україні прийнято і фунціонує цілий блок нормативно-правових актів різної юридичної сили - які становлять власне те, що називається трудовим законодавством Украни. Серед них, в першу чергу варто згалдати:

n Кодекс законів про правцю

n Закон про охорону праці

n Закон про зайнятість населення

n Закон про відпустки тощо.

Однак все це є предметом вивчення іншої галузі, а саме - трудового права.

 

Ми приступаємо до розгляду настипного соціально-економічного конститууційного права - права на власність.

Стаття 41 Конституції України говорить, що

«кожен має право володiти, користуватися i розпоряджатися своєю власнiстю, результатами своєї iнтелектуальної, творчої дiяльностi.»

Саме єдність трьох елементів право володiння, право користування i право розпорядження - і склавдає те що називається правом власності.

 

Оскільки чинним законодавством передбачено декілька форм власності, а саме

n державна власність;

n комунальна власність;

n колективна власність;

n приватна власність,

то наша розмова іде в основному навколо «приватної власності», власності насамперед конкретої людини, і про певні аспекти використання громадянами у своїх цілях державного та комунальної власност і.

 

Сутність конституційного права власності розкрито наявністю в Основному Законі наступних положень:

n право приватної власностi набувається в порядку, визначеному законом

і є непорушним

n громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об'єктами права державної та комунальної власностi вiдповiдно до закону

n нiхто не може бути протиправно позбавлений права власностi

n примусове вiдчуження об'єктiв права приватної власностi може бути застосоване лише як виняток з мотивiв суспiльної необхiдностi, при цьому

1) тільки на пiдставi i в порядку встановлених законом

2) за умови попереднього i повного вiдшкодування їх вартостi.

 

n Примусове вiдчуження об'єктiв приватної власності з наступним повним вiдшкодуванням їх вартостi допускається лише в умовах

1) воєнного стану

2) надзвичайного стану.

 

n конфiскацiя майна може бути застосована виключно за рiшенням

n використання власностi не може:

1) завдавати шкоди правам, свободам та гiдностi громадян,

2) завдавати шкоди iнтересам суспiльства

3) погiршувати екологiчну ситуацiю

4) поріршувати природнi якостi землi

 

Дуже близьким до права приватної власності (похідним від права громадян на власність) є теж конституційне право - право на пiдприємницьку дiяльнiсть. Подібно до ситуації з конституційними положеннями про право приватної власності, право на пiдприємницьку дiяльнiсть - також вперше закріплено на конституційному рівні.

Під приємницькою діяльнісю розуміють самостійну ініціативу та систематичну на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконаннню робіт, наданню послуг, заняття торгівлею з мметою одержання прибутку.

 

Головні положення щодо сутності конституційного права на пiдприємницьку дiяльнiсть, викладені в Основному Законі України:

n кожен має право пiдприємницьку дiяльнiсть, яка не заборонена законом

n пiдприємницька дiяльнiсть обмежується для наступних осіб:

1) депутатiв (народних депутатів і депутатів місцевих Рад)

2) посадових i службових осiб органiв державної влади (всіх трьох гілок влади - законодавчої, виконавчої і судової)

3) посадових i службових осiб органiв мiсцевого самоврядування.

 

n держава забезпечує захист конкуренцiї у пiдприємницькiй дiяльностi. Вона не повинна допустити: 1) зловживання монопольним становищем на ринку

2) неправомiрне обмеження конкуренцiї

3) недобросовiсну конкуренцiя.

n держава захищає права споживачiв

n держава здiйснює контроль за якiстю i безпечнiстю продукцiї та усiх видiв послуг i робiт

n держава сприяє дiяльностi громадських органiзацiй споживачiв.

 

На рівні законів деталізація конституційних положень про право громадян на підприємницьку діяльність деталізується у Законі «Про підприємництво».

(закон від 7 лютого 1991 року), який ви також пізніше будете вивчати у інших навчальних дисциплінах.

 

Статтею 53 Конституції України за громадянами України закріплено право на освіту. Данастаття Конституції зокрема говорить, що «кожен має право на освiту». Ось, які основні положення закріплені на рівні основного Закону України, що озкривають сутність цього конституційного права:

n повна загальна середня освiта є обов'язковою (іншими словами - навчання в середній школі є обов’яковим: батьки мають обов’язок віддавати дітей до школи)

n держава забезпечує доступнiсть i безоплатнiсть різних видів освіти, а саме

1) дошкiльної освіти

2) повної загальної середньої освіти

3) професiйно-технiчної освіти (технічні училища та ПТУ)

4) вищої освiти в державних i комунальних навчальних закладах (на конкурсній основі)

n держава забезпечує розвиток освіти та рiзних форм навчання;

n громадянам, якi належать до нацiональних меншин, гарантується право на навчання рiдною мовою чи на вивчення рiдної мови у державних i комунальних навчальних закладах або через нацiональнi культурнi товариства.

У розвиток цієї статті 53 Конституцї України (право на освіту) в Україні прийнято і функціонує Закон «Про освіту», остання редакція якого принята 23 березня 1996 року. Даний нормативний акт відповідно деталізує права і обов’язки громадян України в частині реалізації права на освіту, а також визначає механізм реалізації цього права. З даним Заком Вам варто онайомитись детальніше. Ми ж на лекції торкнемося тільки окремих його статей та положень.

Відповідно до чинного законодавства, освіта в Україні повинна будуватись на принципах:

n доступності для кожного громадянина усіх форм і типів освітніх послуг, що надаються державою;

n рівності умов кожної людини для повної реалізації її здібностей, таланту, всебічного розвитку;

n гуманізму демократизму, пріоритетністі загальнолюдських духовних цінностей;

n органічного зв'язоку з світовою та національною історією, культурою, традиціями;

n незалежністі освіти від політичних партій, громадських ірелігійних організацій; науковий, світський характер освіти;

n інтеграції з наукою і виробництвом;

n взаємозв'язоку з освітою інших країн та інше;

 

Мова освіти визначається Конституцією України та законодавстом про мови, - т.б. мова освіти - є державна (українська мова).

 

Систему освіти України складають:

1) заклади освіти

2) наукових

3) науково-методичні і методичні установи

4) науково-виробничі підприємства

5) державні і місцеві органи управління освітою

6) органи самоврядування в галузі освіти.

 

Стуктура освіти включає (види освіти):

1) дошкільну освіту;

2) загальну середню освіту;

3) позашкільну освіту;

4) професійно-технічну освіту;

5) вищу освіту;

6) післядипломну освіту;

7) аспірантуру;

8) докторантуру;

9) самоосвіту.

 

В Україні встановлюються такі освітні рівн і:

1) початкова загальна освіта;

2) базова загальна середня освіта;

3) повна загальна середня освіта;

4) професійно-технічна освіта;

5) базова вища освіта;

6) повна вища освіта.

 

В Україні встановлюються такі освітньо-кваліфікаційні рівн і:

1) кваліфікований робітник;

2) молодший спеціаліст;

3) бакалавр;

4) спеціаліст,

5) магістр.

 

А також два наукові ступені:

1) кандидат наук;

2) доктор наук.

 

Відповідно до наукових ступеней, в Україні встановлено такі вчені звання:

1) старший науковий співробітник;

2) доцент;

3) професор.

 

До вищих закладами освіти відносяться:

1) технікум (училище - мова іде про колишні муз.пед.училища, про мед.училища),

2) коледж,

3) інститут,

4) консерваторія,

5) академія,

6) університет.

 

Вищі заклади освіти здійснюють підготовку фахівців за такими освітньо-кваліфікаційними рівнями:

n молодший спеціаліст - забезпечують технікуми, училища, інші вищі заклади освіти першого рівня акредитації;

n бакалавр - забезпечують коледжі, інші вищі заклади освіти другого рівня акредитації;

n спеціаліст, магістр - забезпечують вищі заклади освіти третього і четвертого рівнів акредитації.

 

Учні, студенти, курсанти, слухачі і т.д. (ті хто вчаться) мають гарантоване державою право на:

n навчання для здобуття певного освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів;

n вибір закладу освіти, форми навчання, освітньо-професійних та індивідуальних програм, позакласних занять;

n додаткову відпустку за місцем роботи, скорочений робочий час та інші пільги, передбачені законодавством для осіб, які поєднують роботу з навчанням;

n продовження освіти за професією, спеціальністю на основі одержаного освітньо-кваліфікаційного рівня, здобуття додаткової освіти відповідно до угоди з закладом освіти;

n користування навчальною, науковою, виробничою, культурною, спортивною, побутовою, оздоровчою базою закладу освіти;

n доступ до інформації в усіх галузях знань;

n участь у науково-дослідній, дослідно-конструкторській та інших видах наукової діяльності, конференціях, олімпіадах, виставках, конкурсах;

n особисту або через своїх представників участь у громадському самоврядуванн

n участь в об'єднаннях громадян;

n безпечні і нешкідливі умови навчання та праці;

n забезпечення стипендіями, гуртожитками, інтернатами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

n трудову діяльність у встановленому порядку в позаурочний час;

n перерву у навчанні у вищих та професійно-технічних закладах освіти;

n психічного насильства, від дій педагогічних, інших працівників, які порушують права або принижують їх честь і гідність.

 

Відволікання учнів, студентів, курсантів, слухачіві т.д. за рахунок навчального часу на роботу і здійснення заходів, не пов'язаних з процесом навчання, забороняється, крім випадків, передбачених рішенням Кабінету Міністрів України.

 

Обов'язки учнів, студентів, курсантів, слухачів і т.д.:,

n додержання законодавства, моральних, етичних норм;

n систематичне й глибоке оволодіння знаннями, практичними навичками, професійною майстерністю,

n підвищення загального культурного рівня;

n додержання статуту, правил внутрішнього розпорядку закладу освіти.

 

Випускники вищих закладів освіти, які здобули освіту за кошти державного або місцевого бюджетів, направляються на роботу і зобов'язані ідпрацювати за направленням у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

 

Стаття 47 Конституції України проголошує для всіх (для кожнього) право на житло. Відповідно до конституційних положень, суність даного права громадян аолягає в насупному:

n держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу

1) побудувати житло,

2) придбати його у власнiсть

3) взяти житло в оренду

n громадянам, якi потребують соцiального захисту, житло надається державою та органами мiсцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату вiдповiдно до закону.

n нiхто не може бути примусово позбавлений житла iнакше як на пiдставi закону за рiшенням суду.

 

Деталіззація житлових прав громадян викладена у Житловому кодексі України.

 

Громадяни Україїни мають право на соцiальний захист. Це право включає в себе:

1) право на забезпечення громадян у разiїх повної, часткової або тимчасової втрати працездатностi,

2) право на забезпечення громадян у разi втрати годувальника,

3) право на забезпечення громадян у разi безробiття з незалежних вiд них обставин

4) право на забезпечення громадян у старостi

 

Право соціального захисту гарантується:

n загальнообов'язковим державним соцiальним страхуванням за рахунок страхових внескiв громадян, пiдприємств, установ i органiзацiй, а також бюджетних та iнших джерел соцiального забезпечення;

n створенням мережi державних, комунальних, приватних закладiв для догляду за непрацездатними.

 

Деталізація права на соціаьний захист викладена у ряді законів та пізаконних номативно-правових актах, зокрема у Зконі України «Про пенсійне забезпечення». Так, відповідно до цього закону, громадяни України мають право на державні пенсії таких виді в:

1) за віком;

2) по інвалідності;

3) у зв’язку з втратою годувальника

4) в інших випадках (зокрема - право на соціальну пенсію)

 

Право на пенсію за віком мають:

чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі рроботи не менше 25 років

жінки - після 55 років при стажі рроботи не менше 25 років

 

 

Стаття 49 Конституції України говорить про право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Положення даної статті Конституції визначає і сутність даного конституційного права громадян, а саме:

n охорона здоров'я забезпечується державним фiнансуванням вiдповiдних соцiально-економiчних, медико-санiтарних i оздоровчо-профiлактичних програм

n держава створює умови для ефективного i доступного для всiх громадян медичного обслуговування

n у державних i комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога повинна надаєтися безоплатно

n iснуюча мережа таких закладiв не може бути скорочена

n держава сприяє розвитковi лiкувальних закладiв усiх форм власностi

n держава дбає про розвиток фiзичної культури i спорту, забезпечує санiтарно-епiдемiчне благополуччя.

 

Громадяни України мають право на достатнiй життєвий рiвень для себе i своєї сiм'ї

Право на достатнiй життєвий рiвень для себе i своєї сiм'ї включає в себе:

1) достатнє харчування

2) одяг

3) житло.

 

Громадяни України мають право на безпечне для життя i здоров'я довкiлля та на вiдшкодування завданої порушенням цього права шкоди (Стаття 50 Конституції України).

Це право гарантується можливістю вiльного доступу до iнформацiї:

n про стан довкiлля,

n про якiсть харчових продуктiв

n про якість предметiв побуту,

n недопустимістю засекречена інформації про стан довкілля, якість харчових і продуктів і предметів побуту.

 

Статтею 54 Конституції України її громадянам гарантується свобода лiтературної, художньої, наукової i технiчної творчостi та захист iнтелектуальної власностi, їхнiх авторських прав, моральних i матерiальних iнтересiв, що виникають у зв'язку з рiзними видами iнтелектуальної дiяльностi

Основні положення щодо даної конститтуційної свободи:

n кожний громадянин має право на результати своєї iнтелектуальної, творчої дiяльностi;

n нiхто не може використовувати або поширювати художні, наукові та інші твори без його згоди на те їх авторів, за винятками, встановленими законом.

n держава сприяє розвитковi науки, встановленню наукових зв'язкiв України зi свiтовим спiвтовариством

n культурна спадщина охороняється законом

n держава забезпечує збереження iсторичних пам'яток та iнших об'єктiв, що становлять культурну цiннiсть

n держава повинна вживати заходiв для повернення в Україну культурних цiнностей народу, якi знаходяться за її межами.