Право на участь в управлінні державою

Стаття 38 Конституції України закріплює дане право громадян. Складовими елементи цього конституційного права виступають наступні положення:

n право громадян на участь в управлiннi державними справами

n право громадян на участь у всеукраїнському та мiсцевих референдумах

n право обирати i бути обраними до органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування.

 

Право громадян на участь в управлiннi державними справами фактично означає, що будь-який громадяни може стати державним службовцем чи посадовою особою органів місцевого самоврядування, - і таким чином реалізувати безпосередньо своє право на управління державними справами.

 

Всі громадяни України, які досягнули 18 років і яких не визнано судом недієздатними - мають право на участь у всеукраїнському та мiсцевих референдумах, - т.б. право брати участь у всеукраїнських чи місцевих голосуваннях з питань внесення змін до Конституції України, затвердження чи прийняття нових законів, вирішення інших важливих загальнодержавних чи місцевих проблем.

Всі громадяни України, які досягнули 18 років і яких не визнано судом недієздатними мають також право обирати i бути обраними до органiв державної влади та органiв мiсцевого самоврядування (скорочено - володіють виборчим правом). Виборче право (суб’єктивне виборче право - т.б. право конкретної особи, право суб’єкта, - про об’єктивне виборче право ми сьогодні не говоримо) складається з двох понять:

n активного виборчого права

n пасивного виборчого права

 

Активне виборче право - це право обирати.

Пасивне виборче право - це право бути обраним (право обиратись).

Активне виборче право наступає у дієздатних громадян з досягненням 18 років, пасивне виборче право в залежності від характеру виборів, - наступає в різні роки: від досягнення 18 років - необхідних для того щоб стати депутатом сільської чи селищної Ради, і до 35 років - необхідних для обрання Президентом України.

В розвиток положень ст.38 Конституції України (право на участь в управлінні державою) законодавцем прийнято цілу групу законів. Мова іде насамперед про такі Закони України, як,:

n Закон про вибори народних депутатів України:

n Закон про вибори Президента України;

n Закон про депутатів ВР АРК, депутатів місцевих рад, сільських, селищних,міських голів Закон всеукраїнський та місцеві референдуми тощо.

 

Характеризуючи наступне конституційне право - право на проведення зборів, мітингів, походів і демонстрацій, насамперед варто звернути увагу на положення Ст.39 Конституції України, частина перша якої говорить що «Громадяни мають право збиратися мирно, без зброї i проводити збори, мiтинги, походи i демонстрацiї, про проведення яких завчасно сповiщаються органи виконавчої влади чи органи мiсцевого самоврядування.» Отже, Основний Закон дозволяє організовувати і проводити громадянами наступні публічні заходи:

n збори

n мітинги

n походи

n демонстрації

 

При цьому має бути виконано дві умови:

1) публічний захід (міроприємство) має носити виключно мирний характер і учасники його повинні бути без зброї

2) такий захід має бути санкціонований -т.б. попередньо походжений і дозволений органами влади на місця.

З огляду на останню умову, всіх публічні заходи (включаючи звичайно і -збори, мітинги, походи, демонстрації) можна поділити на дві категорії:

1) санкціоновані (дозволені)

2) не санкціоновані (не дозволені)

Для отримання дозволу на проведення публічного заходу, його організатори повинні не пізніше як за 10 днів до його проведення повідомити орган державної виконавчої влади чи місцевого самоврядування на території якого планується провести це міроприємство.

Якщо, орган державної виконавчої влад чи орган місцевого самоврядування дозволяє провести цей захід, то на нього (державний орган, орган місцевого самоврядування) лягає обов’язок забезпечити дві речі:

n охорона громадського порядку під час проведення публічного заходу

n належна організація вуличного руху у місці проведення цього заходу

Конституцією України передбачено ряд випадків, коли можуть мати місце обмеження права громадян на проведення зборів, мітингів, походів та демонстрацій, а саме:

n якщо цього вимагають інтереси нацiональної безпеки

n якщо це є явним порушення громадського порядку

 

Обмеження для реалізації цього конституційного права можливі лише за рішенням суду і мають на меті запобiгання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав i свобод iнших людей.

Наступне конституційне право - право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань. Це конституційне право громадян закріплено в ст. 34 Конституції України. основні положення даної конституційної норми наступні:

n кожному гарантується право на свободу думки i слова, на вiльне вираження своїх поглядiв i переконань

n кожен має право вiльно збирати, зберiгати, використовувати i поширювати iнформацiю усно, письмово або в iнший спосiб - на свiй вибiр

n здiйснення права на свободу думки, слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань може бути обмежене законом в наступних випадках:

1) якщо цього вимагають iнтереси нацiональної безпеки,

2) якщо цього реалізація цього права загрожує територiальної цiлiсностi держави:

3) якщо цього вимагають інтереси забезпечення належного громадського порядку.

 

Всі ці обмеження можуть мати місце тільки з метою:

n запобiгання заворушенням чи злочинам

n належної охорони здоров'я населення

n належного захисту репутацiї або прав iнших людей,

n запобiгання розголошенню iнформацiї, одержаної конфiденцiйно

n пiдтримання авторитету i неупередженостi правосуддя.

 

Декілька загальних міркувань, щодо практичної сторони реалізації конституційного права громадян - «право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань»:

1) дане конституційне право, як ви бачите, носить комплексний характер - по сутті об’єднює в собі декілька конституційних прав (свобода думки, свобода слова, право на інформації і т.д.). Переховані категорії по своїй природі є досить різними. Якщо поняття «свобода слова» - як можливість насамперед говорити те що вважаєш за потрібне, може мати доцільність в якомусь обмеженні (наприклад: не можна ображати своїм словом інших людей), то обмеження в такій категорії як «свобода думки» - є абсурдні. Як практично і в яких випадках можна обмежити думку людини?

2) «Право на вільне вираження своїх переконань» - як певна категорія є також не простим явищем. Щоб його реалізувати, треба, щоб було мінімум дві умови: - можливість сформувати ці переконання (мова іде про доступ до

потрібної інформації чи право на інформацію

- доступність способів вираження своїх переконань

Найбільш поширені способи вираження своїх переконань:

n усно (слово, пісня)

n друкованим способом (газети, журнали, листівки, плакати і т.д.)

n телебачення, радіомовлення

n електроні носії - електронна пошта, система інтернет, телефакс

У розвиток даного конституційного положення (мова іде про положення щодо права на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань, прийнято низку законів, а саме:

n Закон про інформацію

n Закон про друковані засоби масової інформації (пресу)

n Закон про телебачення і радіомовлення і т.д.

 

Останнє, на що варто звернути увагу, говорячи про конституційне право громадян «право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань», про механізм і гарантії його реалізації, - це на конституційне положення про цензуру в Україні.

Цензура - слово латинського походженн я («ценз» - «CENSUS» робити запис, переписувати)

Цензура - це обмежувальні заходи як правило які проводяться державою з політичних міркувань по відношенню до свободи друку (т.б. до свободи слова у друкованій формі та іншого способу висловлювання своїх думок і переконань)

 

Відповідно до частини 3 статті 15 Конституції України цензура в Україні - заборонена.

 

Наступне конституційне право - право на об’єднання в політичні партії та громадські організації. Це одне із найбільш відпрацьованих на рівні чинного законодавства конституційне право громадян в частині його практичної реалізації. Основу для нього закладено в двох статтях чинної Конституції - статті 36 і 37 Конституції України.

Основними положеннями щодо сутності конституційного права «на об’єднання в політичні партії та громадські організації» є наступне:

n громадяни України мають право на свободу об'єднання у полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї для здiйснення i захисту своїх прав i свобод та задоволення полiтичних, економiчних, соцiальних, культурних та iнших iнтересiв;

n полiтичнi партiї в Українi сприяють формуванню i вираженню полiтичної волi громадян, беруть участь у виборах.

n членами полiтичних партiй можуть бути лише громадяни України

n громадяни мають право на участь у професiйних спiлках з метою захисту своїх трудових i соцiально-економiчних прав та iнтересiв.

n нiхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об'єднання громадян

n нiхто не може обмежений у правах за належнiсть чи неналежнiсть до полiтичних партiй або громадських органiзацiй.

n усi об'єднання громадян рiвнi перед законом.

n полiтичнi партiї та громадськi органiзацiї не можуть мати воєнiзованих формувань

n не допускається створення i дiяльнiсть органiзацiйних структур полiтичних партiй:

n в органах виконавчої та судової влади

n у виконавчих органах мiсцевого самоврядування

n у вiйськових формуваннях

n на державних пiдприємствах

n у навчальних закладах

n iнших державних установах i органiзацiях

 

Чинним законодавством передбачено ряд обмежень щодо утворення та діяльності окремих полiтичних партiй та громадських органiзацiй. Так, забороняються створювати і припиняється діяльність уже створених політичних партій та громадських організацій програмнi цiлi або дiї яких спрямовані на:

n лiквiдацiю незалежностi України,

n змiну конституцiйного ладу насильницьким шляхом,

n порушення суверенiтету i територiальної цiлiсностi держави,

n пiдрив безпеки держави

n незаконне захоплення державної влади

n пропаганду вiйни

n пропаганду насильства

n на розпалювання мiжетнiчної, расової, релiгiйної ворожнечi

n посягання на права i свободи людини, здоров'я населення

 

Деталізація даних конституційних положень викладена в Законі України «Про об’єднання громадян», з яким Вам необхідно обов’язково ознайомитись. Серед інших положень даного закону, є група правових норм які конкретизують зокрема і право громадян на об’єднання в політичні партії та громадські організації. Це суб’єктивне право включає в себе як мінімум дві складові, а саме:

n право на заснування політичних партій та громадських організацій

n право на участь в діяльності політичних партій та громадських організацій

 

Право ініціювати створення політичних партій мають особи, які відповідають наступним вимогам:

1) є громадянами України;

2) досягли 18 років

3) не обмежені судом в дієздатності

Право ініціювати створення громадських організацій мають як громадяни України, так і іноземні громадяни, особи без громадянства за умови що вони досягнули 18 років.

При створенні молодіжних та дитячих громадських організацій, право ініціювати їхнє створення маю особи які досягли 15 річного віку.

 

Членами політичних партій можуть бути особи які:

1) є громадянами України;

2) досягли 18 років

Членами громадських організацій можуть бути особи (громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства) які досягли 14 років (крім молодіжних та дитячих організацій).

 

І останнє з політичних конституційних прав громадян - це право на звернення.

Дане право громадян закріплене в статті 40 конституції України та деталізоване в Законі України «Про звернення громадян».

Під зверненням громадян законодавець розуміє викладену у письмовій або усній формі:

n пропозицію (зауваження):

n заяву (клопотання)

n скаргу

 

Основні конституційні положення даного права громадян:

n усi мають право направляти iндивiдуальнi письмовi звернення

n усi мають право направляти колективнi письмовi звернення

n усі мають право особисто звертатися до органiв державної влади, органiв мiсцевого самоврядування та посадових i службових осiб цих органiв, що зобов'язанi розглянути звернення i дати обгрунтовану вiдповiдь у встановлений законом строк.

Суб’єктами даного конституційного права виступають усі фізичні особи:

n громадяни України

n іноземні громадяни

n особи без громадянства

 

Адресатами звернень (тими до кого можуть бути направлені ці звернення)

законом визначені:

n органи державної влади (всіх трьох гілок: законодавчої, виконавчої та судової):

n органи місцевого самоврядування (в першу чергу: голови та виконавчі комітети місцевих Рад)

n посадові особи державних органів та органів місцевого самоврядування.

n установи, організації та підприємства (незалежно від форми власності)ї

n засоби масової інформац

Законом передбачено види звернень:

n індивідуальні (особисті)

n колективні

Чинним законодавством передбачено ряд вимог щодо правильного оформлення звернень громадян. Не підлягають розгляду анонімні звернення

 

Наступна група конституційних прав і свобод - особисті права і свободи.

Особисті права і свободи - це можливості людини, необхідні для її фізичного існування, задоволення її біологічних та матеріальних потреб, а також для збереження, прояву, розвитку та захисту морально-психологічної індивідуальності людини, її світогляду і духовності.

До особистих прав і свобод закріплених Конституцією України відносять:

n право на життя (стаття 27 Конституції України)

n право на повагу своєї гідності(стаття 28 Конституції України)

n право на особисту свободу і недоторканість (ст.29 Конституції України)

n право на таємницю особистого життя (ст.31,32,51,52 Конституції України)

n право на недоторканість житла (стаття 30 Конституції України)

n свобода світогляду і віросповідування (стаття 35 Конституції України)

n свобода пересування та право і право вільного вибору місця проживання (стаття 33 Конституції України)

n право знати свої права (стаття 59 Конституції України)

n право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної і моральної шкоди завданої органами державної влади чи органами місцевого самоврядування (стаття 56 Конституції України)

n право на судовий захист своїх прав (стаття 55 Конституції України)

n право на правову допомогу (стаття 56 Конституції України)

n свобода від зобов’язання виконувати явно злочинні розпорядження і накази (стаття 60 Конституції України)

 

Стаття 27 Конституції України закріплює наступне положення «Кожна людина має невiд'ємне право на життя» - тобто всі фізичні особи (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства) мають з народження невід’ємне право на життя. Невід’ємне - означає що це не є дар держави, це є те що появляється разом з людиною на світ. У зв’язку з цим, на рівні Основного Закону визначено три складов і права на життя:

n нiхто не може бути свавiльно позбавлений життя

n обов'язок держави - захищати життя людини

n кожен має право захищати своє життя i здоров'я, життя

n кожен має право захищати життя i здоров'я iнших людей вiд протиправних посягань.

 

Дана конституційна норма є новелою у основному Законі України. ЇЇ не було до 1996 року. Саме тому її поява в основному Законі викликала як наукове так і професійне (юридичне) зацікавлення а також і дискусію щодо окремих аспектів реалізації цього права. Ось деякі з них.

 

Це насамперед дискусія навколо проблеми правомірності «позбавлення людини життя». Як відомо позбавлення людини життя може проходити двома способами:

n свавільним (незаконним)

n правомірним (виконання тої ж самої смертної кари).

Питання відміни смертної кари в Україні - як вам відомо неоднозначно сприймається як серед представників органів державної влади, так і серед самого населення України

 

Друга проблема, яка дискутується - Коли власне начинається життя людини?

Перший підхід - з народження дитини.

Другий підхід - ще до народження в утробі матері. Звідси серйозна проблема - аборт як штучне переривання вагіності - це вбивство чи ні. Католицька церква однозначно розглядає аборти - як свідоме вбивство людини.

 

Треття проблема: Коли закінчується життя?

Адже смерть як така є: клінічна і біологічна

При клінічній смерті - організм людини6 чи окремі його частини ще живі, хоч повернення людини до життя як правило є вже не можливим. Звідси проблема трасплотації органів людини - насамперед як проблема правова. Звідси проблема переходу від стану клінічної смерті до біологічної при допомозі лікарів у безвихідних випадках і т.д. і т.д.

 

Наступне конституційне право - це право людини на повагу до його гiдностi

Сутність даного конституційного права викладена в статті 28 Конституції України яка говорить, що «Кожен має право на повагу до його гiдностi» Кожен, то означає що всі фізичні особи без виключення - громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства.

Складовими цього конституційного права виступають настуні положення:

n недопустимість катуваннь

n недопустимість жорстокого, нелюдського або такого, що принижує людську гiднiсть поводження чи покарання

n недопустимість без згоди людини підаття її медичним, науковим чи iншим дослiдам.

 

Наступне конституційне право - це право особистої недоторканості

Сутність та зміст цього конституційного права викладено в стаття 29 Конституції України, яка говорить що

«Кожна людина має право на свободу та особисту недоторканнiсть