Науково-правові засади становлення екологічного права України

Книжка – ст..10

 

http://papers.univ.kiev.ua/jurydychni_nauky/11068.pdf

 

ЕКОЛОГІЧНЕ ПРАВО УКРАЇНИ:

ПЕРЕДУМОВИ І ОСОБЛИВОСТІ ЙОГО ПОДАЛЬШОГО РОЗВИТКУ

 

Г.І. Балюк, О.В. Кохановська

 

 

За останні 10-15 років в Українській державі і

суспільстві відбулися кардинальні зміни економі-

чного, політичного, ідеологічного, правового ха-

рактеру. Стосовно сфери "суспільство-природа"

вони відобразились в ряді процесів "деекологіза-

ції влади", реорганізації структури державних

органів виконавчої влади, які здійснюють еколо-

гічні функції, прийнятті ряду нових законів і вне-

сенні змін до чинних, які отримали неоднозначну

оцінку з боку учених-екологів, у тому числі юрис-

тів, громадськості.

Зазначені процеси не можуть не зачіпати сис-

тему правових поглядів у цілому, та поглядів на

екологічне право України зокрема. Все це викли-

кає об'єктивний інтерес до історії становлення

екологічного права, підштовхує до пошуку зако-

номірностей, тенденцій, особливостей подальшого

розвитку еколого-правових досліджень та науко-

вих доробок наукової школи "Земельне, екологіч-

не право та право екологічної безпеки" юридич-

ного факультету Київського національного універ-

ситету ім. Т. Шевченка.

Відомо, що дослідження в будь-якій галузі нау-

ки – це дзеркало її стану, її досягнень і проблем.

Еколого-правова наука, на нашу думку, не є виня-

тком. Адже знання того, що представляють собою

наукові дослідження сьогодні, які тенденції їх роз-

витку – не лише дозволяють оцінити нинішній

стан, але й зазирнути в майбутнє. В зв'язку з цим

 

вважаємо за необхідне підкреслити, що саме по-

ява і розвиток нового напрямку екологічного пра-

ва – забезпечення екологічної безпеки сприяла

тенденції, яка характеризується підвищеним інте-

ресом з боку науковців кафедри до дослідження

проблем пов'язаних з правовими аспектами за-

безпечення безпеки, зокрема в сфері використан-

ня, ядерної енергії, забезпечення ядерної та раді-

 

аційної (радіоекологічної) безпеки, захисту люди-

ни від негативного впливу іонізуючих випроміню-

вань, охорони довкілля від радіоактивного забру-

днення тощо. Зазначені напрямки наукових дослі-

джень кафедри є актуальними не лише на націо-

нальному рівні, а й на міжнародному.

Водночас, зазначимо, що нині українська юри-

дична наука, як і будь-яка інша, в тому числі еко-

лого-правова наука, переживає не найкращі часи.

Проте, як було зазначено, і вона має свої досяг-

нення та перспективи розвитку. І про це, зокрема,

свідчать наукові доробки представників кафедри

трудового, земельного та екологічного права

юридичного факультету Київського національного

університету імені Тараса Шевченка. Наприклад,

лише за останні п'ять років у відповідь на нагальні

вимоги практики на кафедрі захищені наступні

кандидатські дисертації: Єлісєєва О.В. "Припинен-

ня права приватної власності на земельну ділянку

за законодавством України"; Бахуринська М.М.

"Правові засади концесії земельної ділянки за за-

конодавством України"; Ільїна Н.Л. "Організацій-

но-правові засади забезпечення екологічної без-

пеки у плануванні та забудові міст України"; Мед-

ведєва Н.П. "Правові засади гірничої концесії";

Оверковська Т.К. "Правові засади охорони земель

від забруднення та псування в Україні". Прийнято

до захисту, а також готуються до прийняття і за-

хисту не менш актуальні дисертаційні досліджен-

ня: Євстігнєєв А.С. "Правове забезпечення вимог

екологічної безпеки в процесі приватизації земель

в Україні"; Суярко М.О. "Об'єкти правовідносин в

сфері забезпечення екологічної безпеки в Украї-

ні"; Шомпол О.А. "Вдосконалення законодавства

про екологічну безпеку в контексті міжнародно-

правових зобов'язань України"; Власенко Ю.Л.

"Оптимізація законодавства України в сфері за-

 

безпечення екологічної безпеки"; Сушик О.В.

"Правове регулювання забезпечення радіаційної без-

пеки за законодавством України"; Шараєвська Т.А.

"Правове регулювання захисту територій і грома-

дян за надзвичайних екологічних ситуацій в Укра-

їні"; Семенець О.С. "Правове регулювання вико-

ристання в Україні природних ресурсів у сфері

туризму" та ряд інших.

Зазначимо, що екологічному праву України як

галузі права на сьогодні більш ніж іншим галузям

притаманна публічність, відкритість, гласність в

прийнятті рішень, яка несе в собі глибинний зміст.

В такому разі можна було б стверджувати, що еко-

логічне право України в юридичному плані більшою

мірою входить в систему публічного права, а це

означає цілісне праворозуміння специфіки вказаної

галузі права в суспільно значимій сфері, тобто в тій

сфері, від якої залежить існування, функціонування

та розвиток і суспільства, і держави, і корпорацій,

об'єднань та громадян. Такими суспільно значими-

ми сферами саме і є сфера природокористування,

охорони навколишнього природного середовища

та забезпечення екологічної безпеки, які станов-

лять предмет наукових досліджень колективу ка-

федри. Значущість наукових доробок кафедри по-

стійно зростає, що пояснюється не лише націона-

льними, але і глобальними проблемами.

Як відомо, сьогодні на порядку денному всього

вітчизняного суспільства, багатьох українських

політичних партій та рухів стоїть питання про ви-

живання України в найближчі роки, які, як про-

гнозують учені, будуть роками різного роду техно-

генних катастроф та екологічних катаклізмів.

Україна, як до речі, і багато інших країн, вступила

в еру перманентної кризи, пов'язаної з наявністю

обмеженої кількості природних ресурсів, погір-

шенням екологічної обстановки, зміною клімату

тощо. Екологічні проблеми нині все більшою мі-

рою витісняють проблеми політичні. Нездорова

сама планета Земля, вона так само гостро потре-

бує лікування, як і свідомість тих, хто на ній про-

живає – людей. В зв'язку з цим постає все більш

суттєво проблема екологічного, зокрема еколого-

правового виховання людини та становлення її

екологічної (у т. ч., еколого-правової культури) з

перших днів її життя.

Постало завдання: разом з молоком матері не-

мовля повинно ввібрати в себе любов до навколи-

шньої природи. Нині людина стоїть перед вибором:

або полюбити природу як себе саму, або зникнути

з планети як вид. Іншої альтернативи, на думку

фахівців багатьох галузей знань, не існує. Саме на

цій теоретичній базі побудовані найбільш прийнят-

ні теорії розвитку людства, які не ведуть до катаст-

рофи. Наприклад, на Заході розроблена теорія ви-

живання, в якій перше місце займає висновок щодо

необхідності екологічної етики глобальної свідомо-

сті людства. Не є винятком в цьому питанні і наша

держава. В зв'язку з цим в Україні, як на рівні дер-

жавних органів, так і громадських організацій ве-

деться певна робота. Зокрема громадська органі-

зація – Всеукраїнська екологічна ліга – активно

займається розробкою стратегії виживання суспіль-

ства як нерозривно пов'язаної із збереженням при-

роди, так і вихованням любові до неї. З цього при-

воду, письменник Володимир Зотов зокрема вва-

жає, що благо людини – це осмислене життя, яке

складається із втілення (реалізації) індивідуальних

цілей особистості, які нерозривно пов'язані з любо-

в'ю до природи. Отже, принцип виживання вільно-

го суспільства залежить від правильного вибору

моральних цінностей, і головна з них – любов до

природи, яка символізує щастя та благополуччя

особистості і всього суспільства.

Мабуть чи не вперше за останнє десятиріччя в

вітчизняні суспільні науки, в тому числі науку еко-

логічного права, вводиться фактор любові до

природи, який прирівнюється любові до людини.

Як відомо, у вільному суспільстві взаємовідносини

між людьми – добровільні. Людина може вільно

обирати, з ким їй співпрацювати, підтримувати

стосунки, керуючись цілями взаємної вигоди. Од-

нак, цей принцип ринкових виробничих відносин в

сучасних умовах не може бути завершеним без

врегулювання взаємовідносин природи і людини.

Суть цих відносин – спільне виживання Людини і

Природи. На сьогодні беззаперечним є те, що

особисте благополуччя людини, її свобода, щастя,

життя та здоров'я повністю залежать від стану

Природи. Суспільство і Природа стали взаємопо-

в'язаними соціально-економічними та еколого-

правовими критеріями. Зокрема, ще зі шкільних

уроків географії більшість із нас пам'ятає тему

глобальних проблем людства, серед яких чи не

перше місце займали вичерпність природно-сиро-

винних та паливно-енергетичних ресурсів та як

наслідок – всесвітньої енергетичної кризи. Тоді це

все здавалося таким далеким: примарна загроза

техногенного апокаліпсису, страшні наслідки не-

раціонального використання природних багатств,

екологічні катастрофи, світові війни за розподіл

енергетичних ресурсів, – колізії, гідні науково-

фантастичного твору. Та минуло зовсім небагато

часу, і про сировинну та енергетичну проблему,

як найближчу сумну перспективу більшості країн

сучасності, наукові світила заговорили в теперіш-

ньому часі. Наприклад, вже сьогодні нафтогазова

складова щільно замішана на геополітичному ґру-

нті, а ціна за вплив на світовому енергоринку –

життя мільйонів людей, доля цілих держав.

Однак у повсякденному житті ми іноді так за-

хоплюємося політичними баталіями, підсумками

виборів, аналізом найнеочікуваніших обіцянок

претендентів на ті чи інші високі посади, що забу-

ваємо: а навіщо вся ця "політика", якщо вона і на

крихту не наближає нас до гідного існування у

системі координат XXI сторіччя?

Україна з кожним роком стає меншою якщо не

географічно, то вже демографічно – точно. Вчені

переконані: ще одне десятиліття – і нас вже буде

не 46, а 35 мільйонів. Більше людей вмирає, мен-

ше народжується. Зникає як такий інститут сім'ї.

Знедоленими залишаються десятки тисяч дітей. А

ще ми долаємо всі мислимі й немислимі планки

щодо найнебезпечніших захворювань сучасності –

СНІД, сухоти, гепатит С, серцево-судинні, рак.

Про причини й наслідки цього негативу вже

сказано й пересказано багато, але, можливо, тіль-

ки зовсім недавно науковці особливо голосно за-

говорили про похідний, на перший погляд, аспект

наших соціально-економічних негараздів – еколо-

гічну складову розвитку суспільства. Таке веління

часу і з кожним роком воно стає все більш актуа-

льним. В його вирішенні, на нашу думку, важлива

роль належить юридичній науці та окремим галу-

зям права, зокрема такій галузі права як екологіч-

не право, яке започаткувало свій активний розви-

ток в Україні в 80-х рр. минулого століття.

Розкрити зміст, призначення, прояснити роль

екологічного права в сучасній правовій системі

України допоможуть ряд притаманних йому рис,

проявів, особливостей. На думку правників-

екологів, таких рис у сучасного екологічного пра-

ва України досить багато, однак серед них виді-

ляються найважливіші.

Однією з перших таких рис – є молодість цієї га-

лузі. На відміну від фундаментальних галузей, таких,

наприклад, як цивільне, кримінальне, від переваж-

ної більшості похідних галузей, наприклад, банківсь-

кого, корпоративного і т. п., екологічне право Украї-

ни почало формуватися в другій пол. XX ст.

Це сталося в зв'язку з загостренням соціально-

економічної обстановки в світі, в першу чергу в

післявоєнній Європі, посиленням впливу антропо-

генних факторів, особливо промислового вироб-

ництва, зміною технологій, зростанням споживан-

ня тощо. Зазначені проблеми не могли не торкну-

тися України. В 50-ті роки минулого століття люд-

ство зіткнулося з проявами регіональних і глоба-

льних криз і почало усвідомлювати необхідність

нових концепцій, більше того, нового екологічного

світогляду, частиною якого є право. З того часу

крок за кроком формувалося і продовжує розви-

ватися на даному етапі розвитку екологічне право

України. Звичайно, окремі норми, правові спіль-

ності і навіть інститути (наприклад, правова охо-

рона рідкісних і зникаючих видів тварин, охорона

тваринного світу) існували здавна, регулювали

різноманітні сторони деяких небезпечних видів

діяльності. Однак, у цілому екологічні правові ідеї

і приписи, які їх відображали, були розрізненими.

Більше того, була відсутня постановка самого

поняття правової охорони навколишнього приро-

дного середовища.

З вищезазначеною рисою екологічного права

України пов'язана і така його особливість, як над-

звичайна інтенсивність розвитку.

Важко навести інший приклад, коли за два-три

десятиліття створюється розвинене і детальне

регулювання, масив різноманітних, гірше чи кра-

ще узгоджених між собою норм: від охорони ат-

мосферного повітря до обмежень екологонебез-

печної діяльності, від охорони рідкісних рослин –

до конституційного права громадян на екологічно

безпечне довкілля. Показова в цьому плані і зако-

нотворча діяльність Верховної Ради України: по-

чинаючи з 1991 р. були прийняті десятки законо-

давчих актів, в тому числі, найважливіші екологі-

чні закони – "Про охорону навколишнього приро-

дного середовища", "Про охорону атмосферного

повітря", "Про тваринний світ", "Про екологічну

експертизу", "Про екологічний аудит", "Про при-

родно-заповідний фонд", "Про екологічну мережу"

тощо. На рівні органів місцевої державної вико-

навчої влади, органів місцевого самоврядування в

цей період також значно активізувалася нормот-

ворча діяльність в зазначеній сфері.

До особливостей екологічного права України

відноситься і специфічність його термінології. Ба-

гато актів, особливо підзаконні, відомчі насичені

природничо-науковою термінологією, яка, в пер-

шу чергу, відображає поняття і процеси хімії, фі-

зики, біології, зоології, генетики та інших наук,

наприклад, геном, ДНК, стовбурові клітини, бер,

зіверт і т. п., які використовуються в нормативно-

правових актах та ін.

Однак справа не обмежується використанням

спеціальних термінів. Є і інший аспект – спеціалі-

зованість юридичної мови в цілому, або точніше

вузькопрофесійна орієнтованість текстів нормати-

вно-правових актів. Зокрема, відзначається, що

ст. про екологічні злочини (і не лише вони) сфор-

мульовані спеціалістами для спеціалістів.

Універсальність – це та особливість екологічно-

го права України, яка в останні роки проявляється

все більш яскраво. Імовірно, екологічне право

здатне внести найбільший внесок в подолання

відмінностей (різниці) між правовими системами і

дійсно активно бере участь в цьому процесі. Воно

уособлює тенденції зближення різних правових

систем – континентальної, англо-американської,

мусульманської та ін.

Зазначимо, що багато галузей права сьогодні

прагнуть до максимальної уніфікації правових

принципів, заборон, вимог, але в екологічному

праві України цей процес відбувається закономір-

но, постійно і в зростаючих масштабах. Достатньо

згадати сферу забезпечення ядерної та радіацій-

ної безпеки, як складових і передумови екологіч-

ної безпеки; реформу кримінального законодавст-

ва щодо відповідальності за екологічні злочини:

наприклад, законодавці Китаю, Німеччини, Росії,

України та інших країн реалізували єдиний підхід,

передбачивши кримінальну відповідальність за

забруднення навколишнього середовища, пору-

шення правил поводження з небезпечними мате-

ріалами та відходами тощо.

Юстиціарність екологічного права України – це

та властивість, яка поки що не отримала належно-

го розвитку, хоча останнім часом і тут спостеріга-

ється певний прогрес. Юстиціарність означає ство-

рення спеціальних процедур, закріплених в законі

(поелементно, поетапно, досить детально), які ре-

гулюють, наприклад, порядок відмови в наданні

ліцензії або у випадку її анулювання; формування

механізму судового захисту екологічних прав гро-

мадян; створення спеціальних правоохоронних

органів, наділених відповідною компетенцією (на-

приклад, природоохоронних прокуратур); збіль-

шення частки адміністративних рішень, які можна

оскаржити в суді (ст. 9 Закону України "Про охоро-

ну навколишнього природного середовища").

Інакше кажучи, ця властивість характеризує

включеність екологічного права в усталену систе-

му юстиції. Чим вища юстиціарність, тим вищий

рівень охоплення юридичними гарантіями даної

сфери людської діяльності, чіткіші процедури (на-

приклад, проведення державної екологічної екс-

пертизи), сильніша підтримка з боку стабільних

інститутів судової влади, більше порядку.

Зазначимо, що ще 10-15 років назад юстиціар-

ність екологічного права України була мінімаль-

ною (і не лише в нашій державі). Наприклад, від-

сутня була можливість оскарження в суді пору-

шень екологічних прав громадян, в тому числі,

права на доступ до інформації про стан навколи-

шнього природного середовища, відшкодування

шкоди, завданої здоров'ю або майну екологічним

правопорушенням. Відмову посадових осіб в на-

данні дозволу чи інший адміністративний акт мо-

жна було оскаржити лише у вищестоящого чинов-

ника. Мабуть єдиним позитивним прикладом ста-

ло створення в Україні в 80-х рр. XX ст. природо-

охоронних прокуратур. Сьогодні ж уже в ряді ре-

гіонів діє також і екологічна міліція. Можливо, в

майбутньому будуть створені і особливі екологічні

суди, хоча це питання досить дискусійне. Водно-

час світовій практиці такі приклади уже відомі

(наприклад, Бразилія).

Крім того, хоча це характеризує не лише еко-

логічне право України, але і інші галузі, слід вка-

зати на об'ємність нормативного матеріалу і одно-

часно його розрізненість. Масив законодавчих

актів лише спеціальної екологічної нормотворчості

фактично неосяжний. Будь-який із законів в цій

сфері підкріплюється рядом постанов Кабінету

Міністрів України, десятками, якщо не сотнями

підзаконних актів. Наприклад, для застосування

кожної норми лише КК України щодо екологічних

злочинів при розкритті бланкетності вимагається

опрацювання декількох законів і десятків підза-

конних актів. До того ж вони за своїм змістом, за

видами регульованої поведінки і відносин дуже

різні: стосуються і порядку рекультивації земель, і

обмежень щодо використання генно-інженерно-

модифікованих організмів, рослин або тварин для

виробництва продуктів харчування, речовин, які

сприяють виникненню парникового ефекту, пра-

вил здійснення магнітного, ультразвукового, іоні-

зуючого впливу і багато іншого.

У зв'язку з зазначеним виникають труднощі не

лише з кодифікацією, але й систематизацією еко-

логічного законодавства України.

Змішаність методів правового регулювання –

особливість екологічного права України, яка по-

в'язана з його змістом, предметом і різноманітніс-

тю. В зв'язку з зазначеним екологічне право Укра-

їни однозначно не можна відносити ні до приват-

ного, ні до публічного права, хоча в тих чи інших

його розділах можуть переважати приватноправо-

ві чи публічно-правові елементи.

Найважливіші характеристики екологічного

права України в сучасному світі, мабуть, – його

глобальність і значущість. Навряд чи сьогодні

знайдеться будь-яка особа, а особливо юристи,

які б це заперечували. Адже від ступеню урегу-

льованості питань правової охорони навколиш-

нього середовища, раціонального природокорис-

тування, забезпечення екологічної безпеки зале-

жить сама можливість збереження життя на Землі,

прийнятних умов діяльності людини, надія на по-

передження катастроф, пов'язаних з глобальним

потеплінням, підйомом рівня вод Світового океану

та інших. Значущість екологічного права і його

норм підтверджується, зокрема включенням в

Кримінальний кодекс України ст. 441 "Екоцид" –

злочину проти світу і людства.

Вищезазначені риси визначають і таку особли-

вість екологічного права України, яка досить ціка-

вим чином відобразилась на його формуванні, –

взаємозалежність і взаємодоповнюваність міжна-

родного і національного регулювання. Якісь нор-

ми, інститути і правові ідеї виникали спочатку на

рівні світової спільноти або її частини і в подаль-

шому переносилися в систему національну (на-

приклад, відповідальність за ядерну шкоду);

якісь же, навпаки, спочатку розроблялись, реалі-

зувались в рамках законотворчої діяльності однієї

держави (напр., відповідальність за "минулу еко-

логічну шкоду"), а потім не лише сприймалися

іншими країнами, але й підводили до укладення

міжнародних конвенцій.

Найважливіша властивість екологічного права

України, як уже зазначалося, – його відкритість,

тобто, відкритість для плідних комунікацій, яка

обумовлена сутністю соціально-природних і соціа-

льних взаємодій, їх багатоаспектністю, що перед-

бачає міждисциплінарність досліджень.

Зазначена риса вплинула на розвиток екологі-

чного права України як галузі інтегрованого типу з

опорою на універсальні стратегії (наприклад,

стратегію усталеного розвитку).

Виключні оновлюваність і новизна екологічного

права України як властивості, які проявляються за

рахунок відособлення в ньому нових, неймовірних

ще 15-20 років тому назад об'єктів правового ре-

гулювання, відносин. Серед них можна назвати

генно-інженерну діяльність, клонування, пробле-

ми охорони навколишнього природного середо-

вища при знищенні хімічної зброї, відповідальність

за застосування біологічної зброї, правовий режим

територій та захист населення за надзвичайних

екологічних ситуацій, таке явище, як надання

економічних послуг або інакше торгівля навколи-

шнім середовищем – від законного продажу квот

на його забруднення (наприклад, викидами) до

незаконного ввезення за плату на територію ін-

ших держав небезпечних відходів чи контрабанда

рідкісних та зникаючих тварин.

Зазначені властивості (виключна оновлюваність

та новизна) відображають сучасну концептуаль-

ність та високий рівень адаптованості екологічного

права України до реальних проблем. Екологічне

право України характеризується значною орієнто-

ваністю в кожний даний момент на державну еко-

логічну політику, яка реалізується, залежить від

неї, більше того, інколи може призначатися для

виконання певного політичного чи політико-

економічного замовлення. Водночас, йому власти-

вий, як і будь-якій галузі, опортунізм (франц.

opportunisme від лат. – opportunus – зручний, вигі-

дний) стосовно державної, і зокрема державної

екологічної політики, завдяки стабільності правової

системи в цілому і окремих її елементів.

Нарешті, можна вказати на таку рису екологіч-

ного права України як конфліктність. Вона, в пер-

 

шу чергу, проявляється між екологічними і еконо-

мічними інтересами, публічними та приватними

інтересами, необхідністю збереження природних

ресурсів і одночасним зростанням споживання і

т.п. Конфліктність екологічного права України ду-

же часто відображається на поведінці людей в

сфері охорони навколишнього природного сере-

довища. В якості прикладу можна навести згоду

всіх без винятку його суб'єктів (від Уряду до окре-

мих громадян) з принципами і цілями екологічного

права, сформульованими абстрактно, і реальною

поведінкою, тобто, реалізацією конкретних право-

вих приписів в конкретному акті поведінки, (чи то

прийняття рішення про будівництво ядерних об'-

єктів, про ввезення небезпечних відходів в Украї-

ну, чи то купівля у продавців квітів занесених до

Червоної книги тощо).

Окрім виділених особливостей екологічного

права України слід вказати і на таку його рису, як

реактивність на кризові ситуації. Вона проявляєть-

ся в негайній розробці і прийнятті законодавчих і

інших нормативно-правових актів, які допомагають

регулювати соціально-екологічні кризи, що виник-

ли чи виникають, пом'якшити або ліквідувати їх

наслідки, а також у створенні управлінських струк-

тур, виділенні нових функцій управління в сфері

екології, появі нових організаційних і правових засо-

бів і інструментів або розширенні сфери дії звичних

способів правового впливу на нові відносини. Наоч-

ним прикладом служить розвиток такого інституту

екологічного права України, як правове регулюван-

ня відносин за надзвичайних екологічних ситуацій,

укладення міжнародних угод про зниження вироб-

ництва і використання озоноруйнуючих речовин,

заборону ядерних випробувань та ін.

Реактивність екологічного права України на

кризові явища може досягати, і як свідчить досвід,

– досягає, надзвичайно високого рівня. Тобто,

екологічні кризи служать стимулом, спонукають

до пошуку нових, нестандартних правових рішень,

але в той же час їх вирішення можливе лише упо-

рядкованим чином, шляхом послідовної реалізації

встановлених правомірних дій та реалізації закрі-

плених в ньому вимог, заборон, обмежень, обтя-

жень, обов'язків.

Вищевикладене, на наш погляд, свідчить про

наявність широких перспектив і реальних переду-

мов подальшого розвитку екологічного права

України. В якості передумов подальшого розвитку

екологічного права України можна вибрати різні

за масштабами, сферою прояву, значенню, силі

прояву та ефективності дії фактори соціального,

економічного політичного та правового життя.

Зазначений відбір залежить багато в чому від цілі

його проведення, частково – від підходу до понят-

тя даної галузі права, її предмета та об'єктів, від

визначення етапів її розвитку тощо.

І все ж, на нашу думку, вирішальними передумо-

вами подальшого розвитку екологічного права Укра-

їни на будь-якому етапі і поза залежністю від широ-

кого чи вузького розуміння предмета правового ре-

гулювання є: • по-перше, соціально-екологічна кри-

за (об'єктивний фактор); • по-друге, державна еко-

логічна політика (суб'єктивний фактор).

Обидва зазначені фактори не меншою, якщо

не більшою, мірою піддаються з плином часу (ін-

коли дуже швидко) змінам під впливом інших

явищ і процесів, найрізноманітніших за змістом.

Розглянемо їх як певну даність в статиці, в показ-

никах сьогоднішнього дня, залишивши за рамками

в даному разі їх динамічні характеристики.

Соціально-екологічна криза являє собою суку-

пність станів та змін навколишнього середовища,

його компонентів і зв'язків між ними, що харак-

теризується стабільним погіршенням і зростан-

ням загроз людині і природі. Як бачимо, соціаль-

но-екологічна криза, як одна з передумов пода-

льшого розвитку екологічного права, має дві

складові: соціальну та екологічну. В даному разі,

на нашу думку, особливої уваги заслуговує саме

екологічна складова зазначеного явища. Екологі-

чна криза – це якісна зміна параметрів природ-

ного середовища, його біологічних, фізичних,

хімічних компонентів, що призводить до пору-

шення умов життєдіяльності людини. За джере-

лами виникнення екологічні кризи поділяють на

два типи: • спричинені природними процесами;

• спричинені діяльністю людини. За масштабами

соціально-екологічна криза оцінюється як: гло-

бальна, національна та регіональна.

Виявами соціально-екологічної кризи, які спо-

стерігаються на даному етапі в Україні, є: • ви-

снаження природних ресурсів; • погіршення їх

якості та зниження споживної цінності; • погір-

шення умов життєдіяльності людини, стану здоро-

в'я людей під впливом факторів середовища пе-

ребування; виникнення загрози життю (живим

організмам, включаючи людину).

Дуже часто як вияви соціально-екологічної

кризи визначають і чинники міжнародного масш-

табу, зокрема: руйнування озонового шару; зміна

клімату; підвищення рівня вод Світового океану;

зміни температурних характеристик в окремих

районах Землі; засмічення космічного простору;

зникнення тварин і рослин (тобто знищення біорі-

зноманіття); погіршення якості атмосферного по-

вітря в результаті антропогенних навантажень в

промислових районах і містах та транскордонного

перенесення шкідливих речовин; зниження запа-

сів прісної води в окремих регіонах земної кулі;

масштабне споживання невідновлюваних природ-

них ресурсів; перевиробництво відходів, поява

нових захворювань людини, тварин і рослин, їх

генетичні зміни тощо.

Зазначимо, що зміст названих факторів (якісні

 

та кількісні їх характеристики) в Україні певною

мірою усвідомлені і враховуються при прийнятті

правотворчих і правореалізуючих рішень. Напри-

клад, з метою охорони та збереження біорізнома-

ніття, згідно з чинним вітчизняним законодавством,

ведеться моніторинг об'єктів тваринного світу, Че-

рвона книга України, розширюється мережа особ-

ливо охоронюваних територій і т.п. Для попере-

дження змін клімату вживаються заходи щодо об-

меження виробництва, використання та транспор-

тування озоноруйнуючих речовин, здійснюються

багаторічні програми щодо попередження вирубки

лісів, розширення їх площ (наприклад, Програма

2008 "Посади дерево" тощо). З метою боротьби з

забрудненням навколишнього середовища вво-

дяться заборони на виробництво і використання

шкідливих хімічних речовин та продукції, яка їх

містить, встановлюються особливі правила безпеки

при випуску генно-інженерно-модифікованих орга-

нізмів в відкрите навколишнє середовище, стимулю-

ється використання багаторазових пакувальних ма-

теріалів, вводяться ліміти на розміщення відходів та

квоти на викиди шкідливих речовин в атмосферу.

Однак, як свідчить реальний стан та аналіз

практики реалізації екологічного законодавства в

Україні прояви екологічної кризи часом ігноруються

або ж компетентними структурами приймаються

недостатні зусилля, а інколи ця криза посилюється

і непродуманою державою екологічною політикою

та недосконалим законодавством, корумпованим

екологічним управлінням та рядом інших факторів.

Зазначимо, що у вирішенні наявних проблем

чільне місце належить державній екологічній по-

літиці як сукупності рішень і дій, які здійснюються

уповноваженими органами влади і управління в

сфері охорони навколишнього природного сере-

довища, раціонального природокористування, за-

безпечення екологічної безпеки в масштабах дер-

жави і по різноманітних напрямках, а також вико-

ристовуваних для цього правових і таких, що зна-

ходяться поза сферою права способів і засобів. На

сьогодні прийнято виокремлювати пріоритетні,

перспективні, довготривалі і поточні завдання

державної екологічної політики.

У державній екологічній політиці України виок-

ремлюють, зокрема, окремі політики, такі як: пра-

вова, економічна, сільськогосподарська, транспо-

ртна, в сфері містобудування та інші. Безумовно,

що з метою висвітлення актуальних проблем су-

часного вітчизняного екологічного права необхідні

дослідження поняття, змісту, завдань, основних

напрямків державної еколого-правової політики.

До того ж, суміжним з поняттям державної

екологічної політики є поняття екологічної функції

держави. Зокрема, екологічна функція сьогодні

визнана однією з основних функцій Української

держави. В наукових спеціально-юридичних до-

слідженнях зустрічаються різні підходи до визна-

чення поняття "екологічна функція держави". Так,

Бринчук М.М. визначає її як діяльність по розпо-

рядженню в інтересах суспільства природними

ресурсами, що перебувають у державній власнос-

ті, а також діяльність, спрямовану на забезпечен-

ня раціонального використання природних ресур-

сів з метою попередження їх виснаження, на охо-

рону навколишнього середовища від деградації,

збереження його якості, охорону екологічних прав

і законних інтересів фізичних і юридичних осіб.

Як бачимо, при вищевикладеному підході, еко-

логічна функція держави виражається в тому, щоб

забезпечити збалансоване співвідношення еколо-

гічних і економічних інтересів суспільства і водно-

час забезпечити необхідні гарантії для реалізації і

захисту права громадян на екологічно безпечне

довкілля. Шестерюк А.С., наприклад, вважає ос-

новною стратегічною метою екологічної політики

держави забезпечення стабілізації обстановки,

яка близька до катастрофічної, і послідуюче по-

кращення якості навколишнього середовища, яке

б відповідало світовим стандартам.

З наведеними поглядами, на нашу думку, важ-

ко не погодитись, враховуючи сьогоднішні україн-

ські реалії. Екологічна функція держави в Україні

обумовлена конституційним положенням про те,

що забезпечення екологічної безпеки і підтриман-

ня екологічної рівноваги на території України,

збереження генофонду Українського народу "є

 

обов'язком держави" (ст. 16 Конституції України).

Реалізується екологічна функція шляхом прове-

дення відповідної державної політики на тому чи

іншому етапі розвитку держави. Принципові заса-

ди державної екологічної політики визначені Ос-

новними напрямками державної політики України

у галузі охорони довкілля, використання природ-

них ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Ними передбачені пріоритети екологічної політи-

ки, її головні етапи і механізми реалізації. До них,

зокрема, віднесено:

• гарантування екологічної безпеки ядерних

об'єктів і радіаційного захисту населення та до-

вкілля; – зведення до мінімуму шкідливого впливу

наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; • поліп-

шення екологічного стану басейнів рік України та

якості питної води; • стабілізація та поліпшення

екологічного стану в містах і промислових центрах

Донецько-Придніпровського регіону; • будівницт-

во нових та реконструкція діючих потужностей

комунальних очисних каналізаційних споруд; • за-

побігання забрудненню Чорного та Азовського

морів і поліпшення їх екологічного стану; – фор-

мування збалансованої системи природокористу-

вання та адек<