Еколого-правова наукова школа інституту держави і права ім.. Корецького ( персоналії, наукові доробки)

Академік Шемшученко Юрій Сергійович — відомий правознавець, лідер української школи права навколишнього середовища

 

 

Ім’я Юрія Сергійовича Шемшученка як правознавця та організатора української юридичної науки й освіти, людини широкого світогляду, демократичних поглядів і переконань, великого життєлюба і патріота України, директора Інституту держави і права ім. В. М. Корецького Національної академії наук України, академіка НАН України та НАПрН України, іноземного члена Російської академії наук, заслуженого діяча науки і техніки України, лауреата Державної премії України в галузі науки і техніки добре знане як в Україні, так і за її межами.

 

В основі його наукової позиції — глибоке переконання у тому, що юридична наука має бути об’єктивною, працювати на випередження, визначаючи шляхи розвитку суспільної практики і головні напрями державо- та правотворення.

 

Особливу роль у становленні Ю. Шемшученка як багатогранного вченого відіграла його плідна діяльність у сфері права навколишнього середовища, екологічного права, як частіше називається ця важлива комплексна галузь вітчизняного та міжнародного права. Цими проблемами він активно займається упродовж усього життя і є визнаним лідером наукової школи у цій сфері.

 

Народився Ю. Шемшученко 14 грудня 1935 р. у старовинному місті Глухові Чернігівської (тепер — Сумської) області і назавжди залишився патріотом своєї малої батьківщини. Після закінчення школи став студентом Глухівського технікуму механізації та електрифікації сільського господарства, потім — строкова військова служба, після завершення якої вступив до юридичного факультету Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, який успішно закінчив у 1962 р.

 

Пропрацювавши чотири роки в органах прокуратури в Сумській області, вирішив все ж таки пов’язати своє подальше життя з науковою діяльністю. У 1966-1969 рр. він — аспірант Сектору, який потім був реорганізований в Інститут держави і права АН УРСР. Тоді його очолював видатний вчений, академік АН УРСР В. Корецький, ім’я якого нині носить Інститут. Науковим керівником Юрія Сергійовича став відомий

правознавець-конституціоналіст, професор А. Таранов. У лютому 1970 р. Ю. Шемшученко успішно захистив кандидатську дисертацію на тему «Забезпечення соціалістичної законності в діяльності місцевих органів радянського державного управління засобами прокурорського нагляду (на матеріалах Української РСР)». Ця робота лягла в основу першої монографічної праці автора, підготовленої у співавторстві з І. Бутко — «Місцеві ради і забезпечення законності» (1973 р.).

 

Після захисту дисертації Юрій Сергійович обрав новий напрям подальшої наукової діяльності — екологічне право, адже від успішного вирішення як нашою державою, так і Людством у цілому проблем у цій сфері значною мірою залежить майбутнє Планети — так вважав майбутній академік. Саме ця проблематика значною мірою визначила зміст творчого пошуку Ю. Шемшученка на багато років і принесла йому широке наукове визнання.

 

У 70—80-х роках він опублікував самостійно та у співавторстві низку монографічних праць еколого-правового характеру. Серед них: «Адміністративно-правова охорона природи Української РСР» (1973 р.), «Організаційно-правові питання охорони навколишнього середовища в СРСР» (1976 р.), «Юридична відповідальність у галузі охорони навколишнього середовища» (1978 р.), «Охорона навколишнього середовища в містах» (1981 р.), «Правова охорона навколишнього середовища у сільському господарстві» (1984 р.), «Правова охорона навколишнього середовища в галузі промислового виробництва» (1986 р.), «Правові проблеми екології», «Научно-технический прогресс, экология, право» (1989 р.). У лютому 1979 р. Юрій Сергійович успішно захистив докторську дисертацію «Державне управління охороною навколишнього середовища в СРСР».

 

У своїх працях вчений виявив себе дійсно як фундатор нової наукової школи з управління якістю навколишнього середовища. З урахуванням цього на початку 1979 р. Ю. Шемшученка було затверджено завідувачем відділу проблем радянського будівництва, який значною мірою займався екологічною проблематикою, а у квітні 1982 р. — завідувачем нового відділу правових проблем сільського господарства і охорони навколишнього середовища.

 

У січні 1988 р. Загальні збори Академії наук УРСР обрали Юрія Сергійовича членом-кореспондентом АН УРСР за спеціальністю «право». Восени цього ж року колектив Інституту держави і права АН УРСР та Відділення історії, філософії та права АН УРСР обрали, а 12 жовтня Президія АН УРСР затвердила Ю. Шемшученка директором цього Інституту.

 

Працюючи на посаді директора Інституту, Юрій Сергійович продовжував, як і раніше, очолювати зазначений відділ Інституту (до 2007 р., потім він передав завідування В. Семчику, а сам очолив відділ конституційного права та місцевого самоврядування), хоча й значно розширив сферу власної наукової діяльності. Його теоретичні розробки були покладені в основу удосконалення не тільки екологічного законодавства, механізмів його реалізації, а й розвитку багатьох інших галузей права.

 

Ю. Шемшученко — активний учасник конституційного процесу. Він входив до складу Конституційної комісії Верховної Ради України, робочої групи з підготовки проекту Конституції України 1996 р. Під його керівництвом було підготовлено концепцію і проект Основного Закону, запропоновані Інститутом і подані до Верховної Ради України. Саме за його наполяганням до Основного Закону України було включено чимало фундаментальних положень екологічного спрямування, зокрема щодо права кожного на здорове довкілля, вільний доступ до екологічної інформації, стосовно особливого режиму права власності на природні ресурси. Він входив також до складу Комісії з підготовки змін до Конституції України (2000 р.), багатьох інших комісій, рад, зокрема Національної ради з питань адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, комісій з реформування правоохоронних органів, судової системи, в роботі яких особливе значення надавав екологічним проблемам.

 

Юрій Сергійович — один із співавторів законів України «Про охорону навколишнього природного середовища», «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про енергозбереження», «Про мисливське господарство і полювання», «Про наукову і науково- технічну діяльність», Земельного кодексу України та багатьох інших, які сформували основи сучасного екологічного законодавства і права України; працював і плідно продовжує працювати над проектом Екологічного кодексу України (Кодекс про охорону навколишнього природного середовища), у прийнятті якого вбачає нові перспективи системного вирішення питань поліпшення стану довкілля в нашій державі. Він є одним з ініціаторів розроблення міжнародного глобального договору з питань охорони навколишнього середовища (Екологічної Конституції Землі) як акта універсального характеру, яким мав би регулюватись увесь комплекс суспільних відносин з питань міжнародної екологічної безпеки, визначатись дієві механізми досягнення сформованих цілей. Над формуванням положень цього документа Юрій Сергійович творчо працює вже тривалий час, залучаючи до цієї роботи все ширше коло вітчизняних та зарубіжних фахівців.

 

Ю. Шемшученко очолює Раду з координації фундаментальних правових досліджень НАН України, підтримує тісні творчі зв’язки з відповідними державними органами, що дає змогу органічно поєднувати академічні наукові розробки з актуальними потребами практики.

 

Віддаючи належне особливо вагомим науковим здобуткам Юрія Сергійовича, у 1992 р. його було обрано академіком НАН України. Він є одним із академіків-засновників НАПрН України (1993 р.) і вже майже 20 років є членом її президії, академіком, секретарем Відділення екологічного, господарського та аграрного права.

 

Значну увагу Ю. Шемшученко приділяє підготовці різноманітних наукових видань. Серед найбільш значущих здобутків — шеститомна «Юридична енциклопедія», близько 200 статей якої належать перу академіка, значна частина яких — з питань екологічного права. Важливими подіями у науковому житті стали видання десятитомної «Антології української юридичної думки», Великого енциклопедичного юридичного словника, значна частина матеріалів яких також присвячена еколого-правовим питанням. Широкою популярністю користується підручник «Екологічне право України. Академічний курс», який підготовлено за редакцією Ю. Шем- шученка (2005 р., 2008 р.).

 

За останні 20 років вийшли друком такі підготовлені самостійно та у співавторстві монографічні праці Ю. Шем- шученка: «Государственное управление охраной окружающей среды в союзной республике», «Охрана и оптимизация окружающей среды» (1990 р.), «Природа и закон» (1991 р.), «Науково-практичний коментар Земельного кодексу України» (2004 р.), том 4 у багатотомному виданні «Правова система України: історія, стан та перспективи», присвячений питанням розвитку екологічного права (2008 р.), «Науково-практичний коментар Лісового кодексу України» (2009 р.). Низку монографічних видань було опубліковано за кордоном.

 

Багато уваги приділяє Ю. Шемшу- ченко підготовці кадрів, об’єднанню науковців навколо найбільш актуальних питань, що є неодмінною умовою створення та розвитку його наукової школи екологічного права, яку з-поміж інших шкіл відрізняє особлива увага до забезпечення фундаментальності, системності наукового дослідження, практична спрямованість, відкритість до врахування кращого досвіду інших шкіл, оперативної реакції на виклики сьогодення, розвитку вітчизняного екологічного права у тісному поєднанні з іншими галузями права, насамперед такими найбільш суміжними, як земельне, космічне, енергетичне, аграрне, з міжнародним правом тощо. Характерним для цієї наукової школи є й надання особливого значення правовому забезпеченню міжнародного співробітництва у сфері збереження довкілля як неодмінної умови вирішення відповідних проблем на національному та світовому рівнях.

 

Для Юрія Сергійовича характерні незмінна увага та шанобливе ставлення до молодих науковців, своїх учнів. Десятки з них під його керівництвом вже стали докторами та кандидатами наук, дійсно сформувавши особливу школу українського екологічного права, чималу когорту однодумців. Багато з його зарубіжних учнів, повернувшись на свою батьківщину, стали визнаними фахівцями, популяризаторами української школи екологічного права. Для широкого обговорення найбільш складних проблем екологічного права з ініціативи та за активної участі Ю. Шемшученка систематично проводяться всеукраїнські та міжнародні конференції, семінари, круглі столи.

 

Для вдосконалення системи підготовки фахівців Юрій Сергійович ініціював утворення навчального закладу нового типу — Вищої школи права при Інституті держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, де одним із важливих напрямів підготовки фахівців є екологічне право. З 2000 р. разом з Інститутом цей заклад, який тепер має назву Київський університет права НАН України, утворює унікальний навчально-науковий комплекс нового, європейського типу, в якому органічно поєднуються вища освіта з академічною наукою. Тут на високому професійному рівні, з урахуванням новітніх досягнень юридичної науки, готуються юристи XXI ст. Саме на це спрямовує колектив Університету його почесний ректор Ю. Шемшученко.

 

Юрій Сергійович є авторитетним експертом Ради Європи з питань екологічного права, членом Міжнародного арбітражного суду, Міжнародної ради з права навколишнього середовища (у 1990-1992 рр. — Регіональним координатором цієї ради), Комісії екологічного права Міжнародного союзу захисту природи, міжнародної Академії екологічного права (США), був учасником багатьох міжнародних форумів.

 

Життя вченого не обмежується суто професійною науковою чи освітянською діяльністю. Він захоплюється поезією, історичною і мемуарною літературою, чудово малює, успадкувавши хист до цього від свого батька, блискуче грає в шахи, веде активну громадську діяльність, підтримує тісні зв’язки зі своїми земляками, очолюючи Глухівське відділення Сумського земляцтва у м. Києві. Усе це, а також прекрасна сім’я створюють Юрію Сергійовичу те довкілля, в якому він живе активним, змістовним життям і має змогу плідно займатись вирішенням проблем екологічного права.

 

Наукові дослідження екологічної проблематики в Інституті держави і права АН УРСР відновилися на початку 1970-х років. Після Стокгольмської конференції ООН з навколишнього середовища (1972) акцент тут було зроблено на праві навколишнього середовища. Концептуальні засади нового праворозуміння в екологічній сфері знайшли відображення у серії підготовлених в Інституті фундаментальних праць: «Організаційно-правові питания охорони навколишнього середовища в СРСР» Ю. С. Шемшученка (1976); «Юридична відповідальність в галузі охорони навколишнього середовища» Ю. С. Шемшученка, В. Л. Мунтяна і Б. Г. Розовського (1978); «Охорона навколишнього середовища від шумового впливу (правові і організаційні питания)» Н. Р. Малишевої (1978); «Охорона навколишнього середовища у містах» (колектив авторів, 1981); «Ради народних депутатів і охорона навколишнього середовища» (колектив авторів, 1984); «Правова охорона навколишнього середовища в галузі промислового виробництва» (колектив авторів, 1986); «Місцеві ради і охорона навколишнього середовища» Ю. С. Шемшученка (1988); «Правові проблеми екології» Ю. С. Шемшученка (1989)таінших.

 

Ці роботи набули загальносоюзного резонансу. Як зазначав з цього приводу професор В. В. Петров, «на основі комплексного підходу до охорони навколишнього природного середовища склаласякиївська еколого-правова школа, представлена в сучасний період цілою низкою наукових праць».

 

У цей період відбулося розширення теоретичних досліджень еколого-правової тематики і в інших провідних наукових центрах України. У Харківському юридичному інституті над відповідними проблемами плідно працювали Ю. О. Вовк, В. К. Попов, В. О. Чуйков, А. П. Гетьман; на юридичному факультеті Київського державного університету — В. Л. Мунтян та В. I. Андрейцев; на юридичному факультеті Львівського державного університету — Н. I. Тітова та С. М. Кравченко; у Ворошиловградському філіалі Інституту економіко-правових досліджень АН УРСР — Б. Г. Розовський; на економіко-юридичному факультеті Донецького державного університету — А. Г. Бобкова.

 

Після проголошення незалежності України відбулися якісні зміни в характері досліджень еколого-правової тематики. Система українського екологічного права почала розглядатися не як частина відповідної загальносоюзної системи, а як самодостатня галузь суверенної держави. Під цим кутом зору останнім часом підготовлено і видано чимало цікавих індивідуальних і колективних монографічних праць. Серед них монографії А. П. Гетьмана «Процесуальні норми і відносини в екологічному праві» (1991); Н. Р. Малишевої «Гармонізація екологічного законодавства в Європі» (1996); Г. I. Балюк «Правові аспекти забезпечення ядерної та радіаційної (радіоекологічної) безпеки в Україні» (1997); «Екологічний контроль: питания теорії і практики» (колективна, за ред. Ю. С. Шемшученка, 1999); С. Б. Гавриша «Кримінально-правова охорона довкілля в Україні» (2002); В. В. Костицького «Екологія перехідного періоду: право, держава, економіка» (2003).

 

У роки незалежності посилилась увага і до видання підручників та навчальних посібників з екологічного права України. Назвемо лише частину з них: «Екологічне право України» за редакцією В. I. Андрейцева (Київ, 2001); «Экологическое право України» за редакцією I. I. Каракаша (Одеса, 2001); «Екологічне право України» М. I. Малишка (Київ, 2001); «Екологічне право України» за редакцією А. П. Гетьмана і М. В. Шульги (Харків, 2005); «Екологічне право України. Академічний курс» за редакцією Ю. С. Шемшученка (Київ, 2005); «Екологічне право України. Конспект лекцій в схемах» Г. I. Балюк (Київ, 2006); «Екологічне право України» Н. Р. Кобецької (Ки'гв, 2007); «Экологическое право України» за редакцією А. П. Гетьмана і М. В. Шульги (Харків, 2007). Колективом авторів видано «Науково-практичний коментар Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» за редакцією О.М. Шуміла (Харків, 2006).

 

Істотно збільшилася за останній період кількість виданих в Україні збірників законодавчих актів екологічного характеру, міжнародних договорів та інших документів з питань охорони навколишнього середовища. Вже побачили світ два томи «Екологічної енциклопедії України».

 

Для вивчення курсу екологічного права важливе значения також має перша в Україні шеститомна «Юридична енциклопедія», видана під егідою Інституту держави і права імені В. М. Корецького НАН України (Київ, 1998-2004). У ній вміщений широкий блок енцикло-педичних статей, що стосуються поняття і сутності екологічного права, механізмів його реалізації, юридичної відповідальності за екологічні правопорушення тощо.