Розділ 1. Правові передумови проведення структурних реформ

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТОСОВНО РОЗРОБКИ МІСЦЕВИМИ ОРГАНАМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ПЛАНІВ ЗАХОДІВ ЩОДО СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я, ОПТИМІЗАЦІЇ ЇХ МЕРЕЖІ ТА СТВОРЕННЯ ОБ'ЄДНАНЬ ТАКИХ ЗАКЛАДІВ, ЗОКРЕМА МІЖРАЙОННИХ

 

 

Київ – 2010

Міністерство охорони здоров’я України

ДУ “Український інститут стратегічних досліджень”

 

“З А Т В Е Р Д Ж У Ю”

Перший заступник Міністра охорони здоров’я України ____________ В.В. Лазоришинець ______ ________________2010

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТОСОВНО РОЗРОБКИ МІСЦЕВИМИ ОРГАНАМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ПЛАНІВ ЗАХОДІВ ЩОДО СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я, ОПТИМІЗАЦІЇ ЇХ МЕРЕЖІ ТА СТВОРЕННЯ ОБ'ЄДНАНЬ ТАКИХ ЗАКЛАДІВ, ЗОКРЕМА МІЖРАЙОННИХ

 

 

Київ – 2010

 

 

Методичні рекомендації стосовно розробки місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування планів заходів щодо спеціалізації закладів охорони здоров'я, оптимізації їх мережі та створення об'єднань таких закладів, зокрема міжрайонних / за ред. Г.О. Слабкого. – К., 2010. – 23 с.

 

Авторський колектив:

Г.О. Слабкий, В.П. Лисак, Ю.Б. Ященко, М.К. Хобзей, О.І. Левицький, М.В. Шевченко, М.М. Максимчук, З.Г. Крушинська, В.Я. Бойко, В.Г.Слабкий, О.К. Толстанов

 

Рецензенти:

1. О.З. Децик – завідувач кафедри соціальної медицини та організації охорони здоров’я Івано-Франківського національного медичного університету, д.мед.н., професор

 

2. В.Й. Шатило – ректор Житомирського інституту медсестринства, д.мед.н., доцент

 

Рекомендовано Вченою радою ДУ "Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України" (протокол від 25 серпня 2010 р. № 7)

 

Розраховано на керівників органів місцевого самоврядування та організаторів охорони здоров’я

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

 

ВМСД – вторинна медико-санітарна допомога

ЄС – Європейський Союз

ЛЗП/СМ – лікар загальної практики / сімейної медицини

МЛ – міські лікарні

ПМСД – первинна медико-санітарна допомога

РЛ – районні лікарні

ФАП – фельдшерсько-акушерський пункт

ФП – фельдшерський пункт

ЦМЛ – центральні міські лікарні

ЦРЛ – центральні районні лікарні

ЗМІСТ

 

Список умовних скорочень
Вступ
Розділ 1. Правові передумови проведення структурних реформ
Розділ 2. Пропозиції стосовно розробки планів заходів щодо спеціалізації закладів охорони здоров'я, оптимізації їх мережі та створення об'єднань таких закладів, зокрема міжрайонних
Розділ 3. Основні принципи реорганізації мережі первинної та вторинної медико-санітарної допомоги на рівні області
Список літератури

ВСТУП

Існуюча система охорони здоров’я не здатна задовольнити потреби населення у медичній допомозі, забезпечити доступність, якість та своєчасність медичних послуг.

Основними проявами такої ситуації є:

– скорочення очікуваної тривалості життя населення України, внаслідок чого розрив з середньоєвропейськими показниками становить понад 6 років, а з показниками країн Європейського Союзу (ЄС) – понад 10 років;

– високі показники загальної смертності населення, які вдвічі перевищують показники країн ЄС, а показники смертності населення у працездатному віці – у 2–4 рази;

– різке вираження феномена чоловічої «надсмертності», коли смертність чоловіків у середній віковій категорії (25–44 роки) майже в 4 рази перевищує таку серед жінок аналогічного віку;

– один з найвищих в Європейському регіоні рівень природного убутку населення, що веде до депопуляції населення швидкими темпами;

– стрімке старіння населення, яскраво регресивний характер відтворення населення, коли частка осіб старших вікових груп значно перевищує таку серед 0–15-річних;

– високий рівень загальної захворюваності населення на тлі значного поширення факторів ризику захворювань;

– яскраво виражена нерівність у питаннях надання медичної допомоги, що проявляється у різних відмінностях показників захворюваності забезпечених і малозабезпечених груп населення при високій питомій вазі бідного населення;

– надмірні особисті витрати населення на отримання медичних послуг (40% від загального обсягу фінансування);

– існування неформальних (тіньових) платежів населення за медичні послуги (10% від загального обсягу фінансування).

Погіршення стану здоров’я населення призводить до об’єктивного зростання потреб у медичній допомозі, які існуюча система охорони здоров’я задовольнити не в змозі, що негативно позначається на трудоресурсному потенціалі України.

Первинна медико-санітарна допомога (ПМСД) передбачає доступність послуги для хворих, справедливий розподіл ресурсів охорони здоров’я, інтегроване та узгоджене надання комплексних лікувальних, паліативних і профілактичних послуг, раціональне використання медичних технологій та лікарських засобів, а також підвищення ефективності по відношенню до витрат [1–3].

ПМСД посідає одне з провідних місць у реформуванні охорони здоров’я в цілому, що потребує передусім перегляду системи інвестування коштів саме в її надання [4–15]. Близько 85–90% обсягу медичної допомоги населення отримує у закладах ПМСД, тому її реформування визначено як першочергове завдання для поліпшення її доступності, якості і ступеня організації [16–20]. Більшість економічно розвинених країн досягли значних успіхів у реорганізації охорони здоров’я і структури її фінансування. При реформуванні охорони здоров’я пріоритети надаються розвитку ПМСД. Загальні характеристики в організації роботи лікарів загальної практики / сімейної медицини (ЛЗП/СМ) у країнах ЄС такі: чисельність прикріплених жителів у межах 2000 чоловік, робота переважно групами, усе жорсткіший контроль зростання витрат на медичну допомогу, широке застосування фінансових заохочень і відповідальності лікаря за просування ефективних механізмів зниження витрат [21–27].

Важливим є проведення реформ у стаціонарному секторі. Світовий досвід свідчить, що реформи організації лікарень поділяють на дві категорії. До першої належать насамперед системні зміни лікарень: об’єднання та злиття кількох лікарень, вертикальна і горизонтальна інтеграція лікарняних служб та створення інтегрованих систем надання допомоги, спільні закупівлі, укладення договорів зі сторонніми організаціями (Morrison E.M. et al. 1990)^[1] тощо. Друга категорія – внутрішня реструктуризація лікарень, що веде до кардинальної зміни клінічного лікування та взаємовідносин між тими, хто бере участь у наданні медичних послуг (Blancett and Flarey 1995; Leatt et al. 1997)^[2]-^[3]. Реорганізація обох типів стосується більшості лікарень США та Канади і поступово поширюється в Європі та за її межами (Decter 1994^[4]; Aiken et al. 1997^[5]; Bentsen et al, 1999^[6]).

Проведені реформи лікарняного сектору в країнах ЄС вказують на такі загальні тенденції:

– активне залучення представників територіальних громад до планування надання медичної допомоги на рівні постачальників медичних послуг;

– інтеграція приватного сектору в сферу надання медичних послуг;

– автономізація постачальників медичних послуг;

– впровадження фінансових механізмів, спрямованих на підвищення ефективності управління системою охорони здоров’я.

Розвиток сучасних медичних технологій дає більше можливостей стосовно надання медичних послуг та зменшення інвазивних втручань. Сьогодні серед нових видів послуг у секторі охорони здоров’я ЄС особливої ваги набувають:

– базова амбулаторна хірургія;

– послуги денного стаціонару для проведення діагностичних тестів, а також медичного втручання (онкологія, реабілітація тощо);

– "медичні послуги вдома" за місцем проживання.

Наукові та технологічні досягнення у секторі охорони здоров’я, паралельно з підвищенням стандартів життя, освітніми та економічними новаціями, дають змогу для більшості хворих, які раніше потребували тривалих стаціонарних послуг, лікувати або виключно в амбулаторних умовах, або значно скоротити термін стаціонарного лікування. Часто ці підходи поєднують. Нові види послуг є менш вартісними за стаціонарне лікування. І це, звичайно, впливає на ефективність та якість лікарняного лікування в цілому. Біомедичні та біоінженерні дослідження сприяють вдосконаленню сфери охорони здоров’я в майбутньому, з потенційним радикальним впливом на лікарняні послуги і, зокрема, на хірургічні методи лікування. Для технічного вдосконалення вторинної медико-санітарної допомоги (ВМСД) важливим є не лише винахід нових медичних технологій, а насамперед ефективніше використання вже існуючих методів.

Існує широкий спектр альтернатив моделей функціонування постачальників послуг ВМСД, оскільки окремої ідеальної моделі надання таких послуг немає.

Сьогодні в ЄС спостерігаються певні тенденції, які можна узагальнити так:

– зменшення кількості ліжкового фонду;

– скорочення тривалості перебування в лікарнях невідкладної допомоги;

– використання зовнішніх постачальників неклінічних (немедичних) послуг ("аутсорсинг");

– зменшення кількості госпітальних центрів та операційних відділень;

– концентрація високотехнологічної діяльності у великих лікарняних центрах і центрах охорони здоров’я з одночасним відходом від низько-технологічних лікарень;

– передача більшої кількості обов’язків від лікарів медсестрам;

– нові форми госпіталізації;

– скорочення термінів госпіталізації (наприклад, хірургія одного дня);

– створення госпітальних мереж для забезпечення координації надання медичної допомоги у лікарнях;

– гуртожитки/„готелі" для пацієнтів;

– розширення мережі та активізація використання можливостей закладів паліативної допомоги чи хоспісів.

 

Методичні рекомендації призначені для представників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, у т.ч. у сфері охорони здоров’я, організаторів охорони здоров’я, головних лікарів. Такі методичні рекомендації підготовлені в Україні вперше.

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

 

1. Framework for professional and administrative development of general practice / family medicine in Europe. – Copenhagen: WHO, Reg. Off. Eur.,1998. – Р. 3–8.

2. Harrison S. Which champions? Which people? / S. Harrison, M. Mort // Social Policy Administration. – 1998. – № 32. – P. 60–70.

3. Kutzin Joseph A. descriptive framework for country-level analysis of health care financing arrangement / Joseph A. Kutzin // Health Policy. – 2001. – № 56. – P. 121–204.

4. Вялков А. И. О необходимости внедрения новых экономических моделей в здравоохранение / А. И. Вялков // Экономика здравоохр. – 2001. – № 1. – С. 5–6.

5. Рахыпбеков Т. К. Приватизация и роль негосударственного сектора здравоохранения / Т. К. Рахыпбеков // Экономика здравоохр. – 2001. – № 6. – С. 14.

6. Рахыпбеков Т. К. Совершенствование системы оплаты стационарных медицинских услуг (по материалам Республики Казахстан) / Т. К. Рахыпбеков // Экономика здравоохр. – 2001. – № 6. – С. 1.

7. Асадов Д. А. Реформирование системы здравоохранения Узбекистана / Д. А. Асадов, Б. Д. Дуржанов // Пробл. соц. медицины, здравоохр. и истории медицины. – 2003. – № 5. – С. 54.

8. Шейман И. М. Реформа управления и финансирования здравоохранения / И. М. Шерман. – М.: Издатцентр, 1998. – 336 с.

9. Яковлев Е. П. Системы оплаты медицинской помощи / Е. П. Яковлев // Пробл. соц. гигиены, здравоохр. и истории медицины. – 2000. – № 6. – С. 42–45.

10. Саркисян А. Г. Стратегическое развитие здравоохранения / А. Г. Саркисян // Экономика здравоохр. – 2001. – № 7–8. – С. 31; 33.

11. Investigationg Health and Health Services. – Research Metods in Health. – 4. Cjsting health services: health economics/with Ian Rees Jones. – Buckingem–Filadelphia: Open University Press, 1997. – P. 79–98.

12. Sen A. Healths in development / A. Sen // Bulletin WHO. – 1999. – Vol. 77, № 8. – P. 619–623.

13. Alwan A. The implications of health sector reform for human resources development / A. Alwan, P. Hornby // Bulletin WHO. – 2002. – Vol. 80, № 1. – P. 56–60.

14. Milewa T. Primary care and public involvement: achieving a balanced partnership / T. Milewa, M. Calnan // Journal of the Royal society of medicine. – 2000. – Vol. 93, № 1. – P. 3–6.

15. Підгорна Л. М. Медичне страхування і реформування охорони здоров’я / Л. М. Підгорна // Стратегія реалізації державних гарантій надання медичної допомоги населенню України на засадах медичного страхування: зб. наук. пр. за матеріалами наук.-практ. конф., 25–26 груд. 2001 р., м. Ірпінь. – Ірпінь, 2001. – С. 171.

16. Парамонов З. М. Деякі уроки перебудови первинної медико-санітарної допомоги на селі / З. М. Парамонов, В. І. Хренов // Охорона здоров`я України. – 2001. – № 1. – С. 8.

17. Москаленко В. Ф. Підґрунтя розробки, прийняття та реалізації Концепції розвитку охорони здоров’я населення України / В. Ф. Москаленко // Охорона здоров’я України. – 2001. – № 1. – С. 6.

18. Панорама охорони здоров’я населення України / за ред. А. В. Підаєва, О. Ф. Возіанова, В. Ф. Москаленка. – К.: Здоров’я, 2003. – С. 138–155.

19. Москаленко В. Ф. Концепція розвитку охорони здоров’я – стратегія реформування галузі / В. Ф. Москаленко, В. М. Пономаренко // Лікар. справа. – 2001. – № 1. – С. 3–9.

20. The World Health Report 2003 (Thomson Prentice, managing Editor) – Shaping the future. Charper 7. – WHO. – Geneva, Zwizerland, 2003. – P. 123–137.

21. Лисицин Ю. П. О концепции здравоохранения / Ю. П. Лисицин // Пробл. соц. гигиены, здравоохр. и истории медицины. – 2003. – № 3. – С. 7.

22. Orton P. Shared care / P. Orton // Lancet. – 1994. – Vol. 344, № 8934. – P. 1413–1415.

23. Жирнова Г. М. Развитие общей врачебной практики в условиях муниципального здравоохранения / Г. М. Жирнова, В. Л. Сусликов, А. В. Лабузов // Здравоохр. Рос. Федерации. – 2003. – № 1. – С. 11–13.

24. Шищук Е. А. Актуальные проблемы первичной медико-санитарной помощи / Е. А. Шищук, В. О. Щепин // Пробл. соц. гигиены, здравоохр. и истории медицины. – 2003. – № 1. – С. 39.

25. Грачева А. Первичное звено. Каким путем двигаться дальше / А. Грачева // Вопр. экономики и управления для руководителей здравоохр. – 2001. – № 5 (23). – С. 56.

26. Гагарина В. В. Оценка эффективности оказания первичной медицинской помощи в отделениях общей практики и поликлиниках / В. В. Гагарина // Рос. семейный врач. – 2002. – Т. 6, № 3. – С. 18.

27. Trends in Health Status, Services and Finance: The transition in Central and Eastern Europe / E. Goldstein, A. Preker, O. Adeji, G. Chellaraj / World Bank Technical Paper 341. – Washington, 1996. – P. 213–226.

28. ShorteU S. M. Strategic Choices for America's Hospitals: Managing Change in Turbulent Times / S. M. ShorteU, E. M. Morrison B. Friedman. – San Francisco, CA: Jossey Bass, 1990.

29. Blancett S. S. Reengineering Nursing and Health Care: The Handbook for Organizational Transformation / S. S. Blancett, D. L. Flarey. – Gaithersburg, MD: Aspen, 1995.

30. Downsizing, reengineering and restructuring: long_term implications for healthcare organizations / P. Leatt, G. R. Baker, P. K. Halverson, C. Aird // Frontiers of Health Services Management. – 1997. – Vol. 13, № 4. – Р. 27–39.

31. Decter M. Healing Medicare: Managing Health System Change the Canadian Way / M. Decter. – Toronto: McGilligan Books, 1994.

32. Aiken L. H. Hospital restructuring in the United States, Canada and western Europe: an outcomes research agenda / L. H. Aiken, J. Sochalski, C. M. Fagin // Medical Care. – 1997. – Vol. 35, suppl. 10. – P. 13–25.

33. Nar Styringsambitioner Moder Praksis: den Svoere Omstilling af Sygehus og Sundhedsvoesenet i Danmark og Sverige [When Management Ambitions Meet Practice: The Difficult Transformation of the Hospital and Health Care System in Denmark and Sweden] / E. Z. Bentsen, F. Borum, G. Erlingsdottir [ed al.]. – Copenhagen: Copenhagen Business School Press, 1999.

34. Лехан В. М. Стратегія розвитку системи охорони здоров’я: український вимір / В. М. Лехан, Г. О. Слабкий, М. В. Шевченко. – К., 2009. – 50 с.

 

Методичні рекомендації стосовно розробки місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування планів заходів щодо спеціалізації закладів охорони здоров'я, оптимізації їх мережі та створення об'єднань таких закладів, зокрема міжрайонних

 

Г.О. Слабкий, В.П. Лисак, Ю.Б. Ященко, М.К. Хобзей, О.І. Левицький, М.В. Шевченко, М.М. Максимчук, З.Г. Крушинська, В.Я. Бойко, В.Г.Слабкий,

О.К. Толстанов

 

 

Вихідні дані типографії

 

Наклад 100 примірників

[1] ShorteU, S.M., Morrison, E.M. and Friedman, B. (1990) Strategic Choices for America's Hospitals: Managing Change in Turbulent Times. San Francisco, CA: Jossey Bass.

[2] Blancett, S.S. and Flarey, D.L. (1995) Reengineering Nursing and Health Care: The Handbook for Organizational Transformation. Gaithersburg, MD: Aspen.

[3] Leatt, P., Baker, G.R., Halverson, P.K. and Aird, C. (1997) Downsizing, reengineering and restructuring: long_term implications for healthcare organizations, Frontiers of Health Services Management, 13(4): 27_39.

[4] Decter, M. (1994) Healing Medicare: Managing Health System Change the Canadian Way. Toronto: McGilligan Books.

[5] Aiken, L.H., Sochalski, J. and Fagin, C.M. (1997a) Hospital restructuring in the United States, Canada and western Europe: an outcomes research agenda, Medical Care, 35 (suppl. 10): S13_25.

[6] Bentsen, E.Z., Borum, F., Erlingsdottir, G. and Sahlin_Andersson, K. (eds) (1999) Nar Styringsambitioner Moder Praksis: den Svoere Omstilling af Sygehus(og Sundhedsvoesenet i Danmark og Sverige [When Management Ambitions Meet Practice: The Difficult Transformation of the Hospital and Health Care System in Denmark and Sweden]. Copenhagen: Copenhagen Business School Press.

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТОСОВНО РОЗРОБКИ МІСЦЕВИМИ ОРГАНАМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ПЛАНІВ ЗАХОДІВ ЩОДО СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я, ОПТИМІЗАЦІЇ ЇХ МЕРЕЖІ ТА СТВОРЕННЯ ОБ'ЄДНАНЬ ТАКИХ ЗАКЛАДІВ, ЗОКРЕМА МІЖРАЙОННИХ

 

 

Київ – 2010

Міністерство охорони здоров’я України

ДУ “Український інститут стратегічних досліджень”

 

“З А Т В Е Р Д Ж У Ю”

Перший заступник Міністра охорони здоров’я України ____________ В.В. Лазоришинець ______ ________________2010

 

 

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ СТОСОВНО РОЗРОБКИ МІСЦЕВИМИ ОРГАНАМИ ВИКОНАВЧОЇ ВЛАДИ ТА ОРГАНАМИ МІСЦЕВОГО САМОВРЯДУВАННЯ ПЛАНІВ ЗАХОДІВ ЩОДО СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я, ОПТИМІЗАЦІЇ ЇХ МЕРЕЖІ ТА СТВОРЕННЯ ОБ'ЄДНАНЬ ТАКИХ ЗАКЛАДІВ, ЗОКРЕМА МІЖРАЙОННИХ

 

 

Київ – 2010

 

 

Методичні рекомендації стосовно розробки місцевими органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування планів заходів щодо спеціалізації закладів охорони здоров'я, оптимізації їх мережі та створення об'єднань таких закладів, зокрема міжрайонних / за ред. Г.О. Слабкого. – К., 2010. – 23 с.

 

Авторський колектив:

Г.О. Слабкий, В.П. Лисак, Ю.Б. Ященко, М.К. Хобзей, О.І. Левицький, М.В. Шевченко, М.М. Максимчук, З.Г. Крушинська, В.Я. Бойко, В.Г.Слабкий, О.К. Толстанов

 

Рецензенти:

1. О.З. Децик – завідувач кафедри соціальної медицини та організації охорони здоров’я Івано-Франківського національного медичного університету, д.мед.н., професор

 

2. В.Й. Шатило – ректор Житомирського інституту медсестринства, д.мед.н., доцент

 

Рекомендовано Вченою радою ДУ "Український інститут стратегічних досліджень МОЗ України" (протокол від 25 серпня 2010 р. № 7)

 

Розраховано на керівників органів місцевого самоврядування та організаторів охорони здоров’я

СПИСОК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

 

ВМСД – вторинна медико-санітарна допомога

ЄС – Європейський Союз

ЛЗП/СМ – лікар загальної практики / сімейної медицини

МЛ – міські лікарні

ПМСД – первинна медико-санітарна допомога

РЛ – районні лікарні

ФАП – фельдшерсько-акушерський пункт

ФП – фельдшерський пункт

ЦМЛ – центральні міські лікарні

ЦРЛ – центральні районні лікарні

ЗМІСТ

 

Список умовних скорочень
Вступ
Розділ 1. Правові передумови проведення структурних реформ
Розділ 2. Пропозиції стосовно розробки планів заходів щодо спеціалізації закладів охорони здоров'я, оптимізації їх мережі та створення об'єднань таких закладів, зокрема міжрайонних
Розділ 3. Основні принципи реорганізації мережі первинної та вторинної медико-санітарної допомоги на рівні області
Список літератури

ВСТУП

Існуюча система охорони здоров’я не здатна задовольнити потреби населення у медичній допомозі, забезпечити доступність, якість та своєчасність медичних послуг.

Основними проявами такої ситуації є:

– скорочення очікуваної тривалості життя населення України, внаслідок чого розрив з середньоєвропейськими показниками становить понад 6 років, а з показниками країн Європейського Союзу (ЄС) – понад 10 років;

– високі показники загальної смертності населення, які вдвічі перевищують показники країн ЄС, а показники смертності населення у працездатному віці – у 2–4 рази;

– різке вираження феномена чоловічої «надсмертності», коли смертність чоловіків у середній віковій категорії (25–44 роки) майже в 4 рази перевищує таку серед жінок аналогічного віку;

– один з найвищих в Європейському регіоні рівень природного убутку населення, що веде до депопуляції населення швидкими темпами;

– стрімке старіння населення, яскраво регресивний характер відтворення населення, коли частка осіб старших вікових груп значно перевищує таку серед 0–15-річних;

– високий рівень загальної захворюваності населення на тлі значного поширення факторів ризику захворювань;

– яскраво виражена нерівність у питаннях надання медичної допомоги, що проявляється у різних відмінностях показників захворюваності забезпечених і малозабезпечених груп населення при високій питомій вазі бідного населення;

– надмірні особисті витрати населення на отримання медичних послуг (40% від загального обсягу фінансування);

– існування неформальних (тіньових) платежів населення за медичні послуги (10% від загального обсягу фінансування).

Погіршення стану здоров’я населення призводить до об’єктивного зростання потреб у медичній допомозі, які існуюча система охорони здоров’я задовольнити не в змозі, що негативно позначається на трудоресурсному потенціалі України.

Первинна медико-санітарна допомога (ПМСД) передбачає доступність послуги для хворих, справедливий розподіл ресурсів охорони здоров’я, інтегроване та узгоджене надання комплексних лікувальних, паліативних і профілактичних послуг, раціональне використання медичних технологій та лікарських засобів, а також підвищення ефективності по відношенню до витрат [1–3].

ПМСД посідає одне з провідних місць у реформуванні охорони здоров’я в цілому, що потребує передусім перегляду системи інвестування коштів саме в її надання [4–15]. Близько 85–90% обсягу медичної допомоги населення отримує у закладах ПМСД, тому її реформування визначено як першочергове завдання для поліпшення її доступності, якості і ступеня організації [16–20]. Більшість економічно розвинених країн досягли значних успіхів у реорганізації охорони здоров’я і структури її фінансування. При реформуванні охорони здоров’я пріоритети надаються розвитку ПМСД. Загальні характеристики в організації роботи лікарів загальної практики / сімейної медицини (ЛЗП/СМ) у країнах ЄС такі: чисельність прикріплених жителів у межах 2000 чоловік, робота переважно групами, усе жорсткіший контроль зростання витрат на медичну допомогу, широке застосування фінансових заохочень і відповідальності лікаря за просування ефективних механізмів зниження витрат [21–27].

Важливим є проведення реформ у стаціонарному секторі. Світовий досвід свідчить, що реформи організації лікарень поділяють на дві категорії. До першої належать насамперед системні зміни лікарень: об’єднання та злиття кількох лікарень, вертикальна і горизонтальна інтеграція лікарняних служб та створення інтегрованих систем надання допомоги, спільні закупівлі, укладення договорів зі сторонніми організаціями (Morrison E.M. et al. 1990)^[1] тощо. Друга категорія – внутрішня реструктуризація лікарень, що веде до кардинальної зміни клінічного лікування та взаємовідносин між тими, хто бере участь у наданні медичних послуг (Blancett and Flarey 1995; Leatt et al. 1997)^[2]-^[3]. Реорганізація обох типів стосується більшості лікарень США та Канади і поступово поширюється в Європі та за її межами (Decter 1994^[4]; Aiken et al. 1997^[5]; Bentsen et al, 1999^[6]).

Проведені реформи лікарняного сектору в країнах ЄС вказують на такі загальні тенденції:

– активне залучення представників територіальних громад до планування надання медичної допомоги на рівні постачальників медичних послуг;

– інтеграція приватного сектору в сферу надання медичних послуг;

– автономізація постачальників медичних послуг;

– впровадження фінансових механізмів, спрямованих на підвищення ефективності управління системою охорони здоров’я.

Розвиток сучасних медичних технологій дає більше можливостей стосовно надання медичних послуг та зменшення інвазивних втручань. Сьогодні серед нових видів послуг у секторі охорони здоров’я ЄС особливої ваги набувають:

– базова амбулаторна хірургія;

– послуги денного стаціонару для проведення діагностичних тестів, а також медичного втручання (онкологія, реабілітація тощо);

– "медичні послуги вдома" за місцем проживання.

Наукові та технологічні досягнення у секторі охорони здоров’я, паралельно з підвищенням стандартів життя, освітніми та економічними новаціями, дають змогу для більшості хворих, які раніше потребували тривалих стаціонарних послуг, лікувати або виключно в амбулаторних умовах, або значно скоротити термін стаціонарного лікування. Часто ці підходи поєднують. Нові види послуг є менш вартісними за стаціонарне лікування. І це, звичайно, впливає на ефективність та якість лікарняного лікування в цілому. Біомедичні та біоінженерні дослідження сприяють вдосконаленню сфери охорони здоров’я в майбутньому, з потенційним радикальним впливом на лікарняні послуги і, зокрема, на хірургічні методи лікування. Для технічного вдосконалення вторинної медико-санітарної допомоги (ВМСД) важливим є не лише винахід нових медичних технологій, а насамперед ефективніше використання вже існуючих методів.

Існує широкий спектр альтернатив моделей функціонування постачальників послуг ВМСД, оскільки окремої ідеальної моделі надання таких послуг немає.

Сьогодні в ЄС спостерігаються певні тенденції, які можна узагальнити так:

– зменшення кількості ліжкового фонду;

– скорочення тривалості перебування в лікарнях невідкладної допомоги;

– використання зовнішніх постачальників неклінічних (немедичних) послуг ("аутсорсинг");

– зменшення кількості госпітальних центрів та операційних відділень;

– концентрація високотехнологічної діяльності у великих лікарняних центрах і центрах охорони здоров’я з одночасним відходом від низько-технологічних лікарень;

– передача більшої кількості обов’язків від лікарів медсестрам;

– нові форми госпіталізації;

– скорочення термінів госпіталізації (наприклад, хірургія одного дня);

– створення госпітальних мереж для забезпечення координації надання медичної допомоги у лікарнях;

– гуртожитки/„готелі" для пацієнтів;

– розширення мережі та активізація використання можливостей закладів паліативної допомоги чи хоспісів.

 

Методичні рекомендації призначені для представників органів державної влади та органів місцевого самоврядування, у т.ч. у сфері охорони здоров’я, організаторів охорони здоров’я, головних лікарів. Такі методичні рекомендації підготовлені в Україні вперше.

РОЗДІЛ 1. ПРАВОВІ ПЕРЕДУМОВИ ПРОВЕДЕННЯ СТРУКТУРНИХ РЕФОРМ

 

З урахуванням чинного законодавства України структурну реформу галузі охорони здоров’я можна проводити двома шляхами:

1) зі змінами в законодавстві, зокрема:

· статті 49 Конституції з метою відміни заборони скорочувати наявну мережу державних і комунальних медичних закладів;

· статей 32, 43 та 44 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" з метою передачі повноважень щодо забезпечення функціонування ПМСД на рівень районів і міст, а ВМСД – на рівень областей та тих районів, кількість населення в яких перевищує 100 тис. осіб;

· Бюджетного кодексу України з метою закріплення видатків на функціонування ПМСД за районними бюджетами, а ВМСД – за обласними бюджетами;

2) без змін у законодавстві: шляхом добровільного об’єднання зусиль і ресурсів бюджетів декількох районних та міських рад з метою утворення міжтериторіальних господарських об’єднань лікарень (госпітальних округів), які обслуговують не менше 150 тис. населення, яке проживає на території відповідних адміністративно-територіальних одиниць, та здатні надавати якісні медичні послуги. При цьому маленькі лікарні, що стануть членами таких об’єднань, будуть перепрофільовані у заклади, які надають ПМСД, паліативну допомогу та сестринські послуги (амбулаторії сімейної медицини, лікарні сестринського догляду, хоспіси тощо).

Запропонований шлях добровільних структурних реформ галузі має бути виваженим, потребує політичної волі та відповідних рішень кожної окремої районної та міської ради, які проводитимуть таку реструктуризацію.

Реструктуризація мережі лікарень не означає закриття всіх невеликих лікарень. Заборона скорочення мережі державних і комунальних закладів охорони здоров’я, відповідно до положень Конституції, не стосується їх внутрішньої реструктуризації та перепрофілювання. Так, малопотужні лікарні доцільно реорганізовувати у медико-соціальні заклади та заклади сестринського догляду, в яких населення України сьогодні має надзвичайно гостру потребу. Конституція також не забороняє проведення функціональної спеціалізації лікарень на тих чи інших видах медичної допомоги.

Проведення заходів структурної реорганізації, що пропонується, не потребує додаткового бюджетного фінансування і може здійснюватися у рамках тих обсягів бюджетних коштів, які виділяються нині на галузь охорони здоров’я, відповідно до Закону про Державний бюджет України на відповідний рік.

Більш того, проведення заходів структурної реформи дає змогу підвищити ефективність використання наявних фінансових, матеріально-технічних і людських ресурсів таким чином, що при тих самих обсягах фінансування з’являється можливість підвищити якість медичних послуг, які надаватимуться у закладах охорони здоров’я.

РОЗДІЛ 2. ПРОПОЗИЦІЇ СТОСОВНО РОЗРОБКИ ПЛАНІВ ЗАХОДІВ ЩОДО СПЕЦІАЛІЗАЦІЇ ЗАКЛАДІВ ОХОРОНИ ЗДОРОВ’Я, ОПТИМІЗАЦІЇ ЇХ МЕРЕЖІ ТА СТВОРЕННЯ ОБ’ЄДНАНЬ ТАКИХ ЗАКЛАДІВ, ЗОКРЕМА МІЖРАЙОННИХ

Низька ефективність профілактичної роботи на рівні ПМСД, недосконала організація роботи швидкої медичної допомоги в Україні зумовлюють невиправдано високий рівень споживання населенням послуг ВМСД, і насамперед тієї їх частини, що надається в стаціонарах лікарень. Значна частина випадків госпіталізації до стаціонарних відділень лікарень є необґрунтованою і не пов’язана з тими захворюваннями та станами, які потребують діагностики і лікування, постійного цілодобового медичного спостереження та інтенсивного догляду і можуть бути забезпечені винятково в умовах стаціонару.

Раціоналізація системи надання медичних послуг у цілому та послуг лікарень зокрема є тривалим процесом, потребує комплексного підходу, тому в його основу повинні бути покладені:

– переосмислення ролі та докорінної перебудови системи ПМСД;

– значні та постійні організаційні зусилля, спрямовані на запровадження та підтримку нових, орієнтованих на результат моделей діяльності ЛЗП/СМ, лікарів, які надають спеціалізовану амбулаторну допомогу, та лікарень.

Основною метою процесу раціоналізації системи надання стаціонарних медичних послуг у лікарнях та спеціалізованих амбулаторних медичних послуг мають стати:

– забезпечення підвищення якості та доступності відповідних медичних послуг для тих пацієнтів, які мають в них зумовлену медичними показаннями обґрунтовану потребу;

– створення й постійна підтримка мотивацій медичного персоналу до забезпечення водночас як якості, так і економічної ефективності послуг.