Соц. Фасилітація та її прояви



Мы поможем в написании ваших работ!


Мы поможем в написании ваших работ!



Мы поможем в написании ваших работ!


ЗНАЕТЕ ЛИ ВЫ?

Соц. Фасилітація та її прояви



Фасилітація (від англ. facilitate — допомагати, полегшувати, сприяти) — це організація процесу колективного розв'язання проблем у групі, який керуєтьсяфасилітатором (ведучим, головуючим). Це одночасно процес та сукупність навичок, які дозволяють ефективно організовувати обговорення складної проблеми без втрат часу та за короткий термін виконати усі заплановані дії із максимальним залученням учасників процесу.[1]

Фасилітація відрізняється від простого управління тим, що вона не має директивного характеру. Якщо при традиційних формах управління суб'єкт змушує учасників групи виконувати власні інструкції та розпорядження, то у випадку з фасилітацією її суб'єкт має поєднувати у собі ознаки керівника, лідера та учасника процесу.Психологічна фасилітація — процес управління і одночасно конструкції/реконструкції керованої системи. При цьому подальший процес є вірогіднісним, нелінійним та незворотним, що відповідає природі особистісної зміни. Психологічна фасилітація обумовлена парадоксальним контролем над процесом самореконструкції та самоорганізації відкритої динамічної системи особистості.

Педагогічна фасилітація — специфічний вид педагогічної діяльності вчителя, яка має за мету допомагати дитині в усвідомленні себе як самоцінності, підтримувати її прагнення до саморозвитку, самореалізації, самовдосконалення, сприяти її особистісному зростанню, розкриттю здібностей, пізнавальних можливостей, актуалізовувати ціннісне ставлення до людей, природи, національної культури на основі організації допомагаючого, гуманістичного, діалогічного, суб'єкт-суб'єктного спілкування, атмосфери безумовного прийняття, розуміння та довіри.

Соціальна фасилітація — це поліпшення якості виконання деяких простих і добре засвоєних операцій[2]. Це явище зафіксоване в кінці XIX ст. у дослідженнях французького фізіолога К. Фере, у подальшому досліджувалось В. М. Бехтєрєвим (було доведено, що присутність глядачів полегшує виконання простих, механічних дій, та погіршує виконання складних)

Спортивна фасилітація — це пошук, підтримка і посилення ефективних процесів організації як команди в цілому, так і окремих спортсменів.

Екофасилітація — це процес управління відкритою динамічною системою особистості з метою підтримання її у стані саморозвитку[3].

63 Конформність та її прояви - схильність груповому тиску і зміна своєї поведінки під впливом інших осіб, групи. Слід розрізняти сугестивність іконформізм. Сугестивність - це мимовільна податливість людини думку групи (людина і сам не помітив, як змінилися його погляди, поведінку, це відбувається само собою, щиро). Конформізм - це свідома поступливість людини думку більшості групи для уникненняконфлікту з нею.

Розрізняють:

а) внутрішню особисту конформність (усваиваемая конформних реакція) - думка людини дійсно змінюється під впливом групи,людина погоджується, що група права, і змінює свою попередню думку згідно з думкою групи, згодом проявляючи засвоєне групове думку, поведінку і за відсутності групи;

б) демонстративне згоду з групою з різних причин (частіше за все, щоб уникнути конфліктів, неприємностей особисто для себе або близьких людей, при збереженні власної думки в глибині душі (зовнішня, публічна конформність).

У середині 50-х років, Соломон Еш (Solomon Asch) вирішив зайнятися систематичним вивченням проблеми конформності.

Еш хотів з'ясувати, як сильно необхідність пристосовуватися впливає на нашу поведінку. Прояви конформності часто зачіпають такі загальні і складні поняття, як установки, етика, мораль і система переконань. Але Еш вирішив сконцентрувати свою увагу на найбільш очевидною формі: конформності сприйняття. Він проводив вивчення цього явища в контрольованих лабораторних умовах на прикладі простих завдань візуального порівняння.

Якщо конформність - така потужна сила, як вважали Еш і багато інших, то можна було припускати, що експериментаторам вдасться маніпулювати поведінкою членів групи, використовуючи її вплив на кожного з них. Таким чином, Еш провів добре сплановану серію експериментів, побудованих за однією і тією ж методикою.

Візуальним матеріалом в експерименті служили картки із зображеннями ліній, що використовуються попарно. У кожній парі на одній з карток були зображені три вертикальні відрізка різної довжини (порівнювані відрізки), на іншій - один відрізок-зразок, рівний по довжині якому-небудь з намальованих на першій картці.

Випробуваному говорили, що він бере участь у дослідженні зорового сприйняття. Експериментатор, показуючи пару карток, пропонує визначити, який із трьох порівнюваних відрізків має ту ж довжину, що і зразок. FONT SIZE=4>Але відповідають на це питання спочатку інші учасники. Кожен дає правильну відповідь, і коли черга доходить до випробуваного, він, безумовно, відповідає так само. Далі процесповторюється. На наступній стадії експерименту, коли відповідають інші, всі вони вибирають не той відрізок. Інші випробувані в лабораторії - помічники експериментатора. Вони створюють експериментальну ситуацію із самого початку.

Кожен випробовуваний брав участь у такій серії експериментів кілька разів. Приблизно 75% з них, зрештою, приходили до згоди з групою. За узагальненими даними експерименту, випробовувані погоджуються з неправильними відповідями групи в кожному третьому випадку. Щоб додатково переконатися в тому, що випробувані могли правильно визначити справжню довжину ліній, кожного з них просили записати свою відповідь після того, як вони самі порівняли довжину відрізків. Піддослідні дали 98% правильних відповідей.

Результати роботи Еша надзвичайно важливі для психології в наступних двох аспектах. По-перше, вони продемонстрували реальну силу соціального тиску, причому вперше це було зроблено так чітко і науково обгрунтовано. По-друге, його робота породила цілу хвилю досліджень, які не припиняються до цього дня.

64Вплив меншості на групу. Дослідження проблеми впливу норм меншості започаткував французький соціальний психолог С. Московічі, з'ясовуючи умови, за яких меншість може не тільки чинити опір, а й бути активним джерелом впливу. Спершу вчений звернув увагу на те, що індивід не завжди поступається тиску групи. Аналіз цього феномену вилився в концепцію “активної меншості”, згідно з якою конформність може бути формою переговорів між втягненими у конфлікт щодо певної реальності меншістю і більшістю. Невдовзі було зроблено висновок, що підпорядкування індивіда вимогам групи є не єдиним способом розв'язання конфлікту. Ефективним і навіть неминучим нерідко може бути прийняття більшістю або її частиною позицій меншості (поняття “меншість” використовується в його буквальному значенні). В подальших дослідженнях меншість стали визначати не за кількісним критерієм, а за критерієм впливу.

Меншість — частина групи, наділена меншими можливостями впливу (авторитетом, статусом та ін.).

З таких позицій чисельна меншість фактично може бути більшістю, якщо зможе нав'язати свою думку іншим.
Значущість експериментальних досліджень С. Московічі, його колег та послідовників полягає у встановленні факту існування нормативного впливу меншості та його механізмів, в апробуванні нової моделі соціального впливу, у з'ясуванні залежності впливу меншості від різноманітних змінних (порядок відповідей підставних осіб, тип відповідей та ін.). Ці дослідження навели на висновок, що вплив меншості не можна пояснити тими механізмами, які традиційно використовувалися для пояснення впливу більшості, адже вона не має стільки однодумців, як більшість. Крім того, меншість часто позбавлена змоги здійснювати нормативний контроль над більшістю, доступу до інформаційних засобів впливу. Тому джерела, сутність, чинники впливу меншості є принципово іншими, ніж у більшості. Найвідчутніші з них пов'язані з манерою (стилем) поведінки меншості. Компонентами і водночас параметрами цього стилю є послідовність, постійність, впевненість у собі, здатність залучати до меншості представників більшості, стійкість, структурування і виклад відповідних аргументів. Особливо відчутним є вплив послідовної поведінки меншості на позицію у групі. Стійкість опозиції підриває групову єдність, демонструючи, що думка більшості не є абсолютною і остаточною. Беззаперечне й те, що меншість, яка твердо стоїть на своїх позиціях, впливовіша, ніж хитка меншість. За спостереженнями С. Московічі, прямування меншості за більшістю є просто публічною уступкою, а погодження більшості з меншістю означає і відтворює справжнє нове сприймання дійсності (в експерименті — це сприймання блакитної смужки як зеленої).
У процесі експериментів було з'ясовано, що письмово сформульовані пропозиції меншості у формі закликів та безкомпромісних висловлювань впливали менш ефективно, ніж сформульовані стримано. Послідовна меншість, яка поводить себе у надто ригідній манері (безкомпромісній, категоричній, догматичній, суворій у висловлюваннях), впливає значно слабше, ніж меншість, що використовує гнучкий (адаптивний, м'який у формулюваннях, відкритий для компромісів) стиль переговорів. Вплив постійної меншості залежить і від глибини й сили переконаності представників більшості, від взаєморозуміння між ними, одностайності у висловлюванні думок та пропозицій.
Узагальнені порівняння особливостей впливу більшості та меншості можна звести до таких положень:
— більшість здійснює сильніший вплив на рівні реакції людей на факти, меншість — на рівні правильності позиції;
— вплив більшості стає помітний доволі швидко, вплив меншості може виявитися не в даній ситуації, а в наступних, хоча б частково пов'язаних із нею за змістом.
По-різному виявляється вплив більшості та меншості на внутрішній стан людини. Переживаючи конфлікт з більшістю, індивід часто відчуває свою некомпетентність, незахищеність. Позицію меншості більшість чи її представники розглядають з іронією, роздратуванням, кваліфікують як помилкову. Послідовна меншість сприймається як достатньо впевнена у собі. Меншість викликає відчутніші когнітивні зусилля, ніж більшість, зумовлює виникнення багатьох альтернатив. Крім того, наявність іншої позиції суттєво підвищує вірогідність вироблення індивідом і групою нових креативних (творчих) підходів, оригінальних, прогресивніших суджень і рішень.
Оскільки в реальному житті вплив більшості і меншості існує у єдності, то для побудови цілісної концепції функціонування малої групи ці впливи доцільно розглядати як динамічну систему, в якій вплив більшості виконує для групи роль стабілізуючого механізму, оскільки об'єднані у ній індивіди є запорукою існування групи як цілісності на певний момент розвитку. Водночас високий рівень конформності індивідів у групі, відсутність меншості, яка не поділяє загальної позиції, може спричинити застій, надмірне підвищення конформності. Меншість, порушуючи своїми поглядами і діями цю рівновагу, якщо не забезпечить відповідні зміни, то, принаймні, запропонує різноманітні варіанти розв'язання проблеми.

65Конфлікт та його ст.-ра….. види конфліктів

Конфлікт — ситуація, в якій кожна зі сторін намагається зайняти позицію несумісну з інтересами іншої сторони.

· Конфліктувати можуть громадські групи, групи тварин, окремі особистості і особини у тваринному світі, технічні системи. Одним із видів конфлікту є мітинг. конфлікти цілей;

· конфлікти пізнання;

· емоційні конфлікти.

Конфлікти цілей — виражаються в тому, що сторони по-різному бачать стан об'єкта в майбутньому.

Конфлікт пізнання (творчий конфлікт) — виникає коли сторони мають різні погляди, ідеї та думки щодо вирішуваної проблеми.

Емоційний (чуттєвий) конфлікт — з'являється, коли в основі міжособистісних стосунках лежать різні почуття та емоції людей. Конфлікт — це зіткнення протилежно спрямованих, несумісних одна з одною тенденцій (потреб, інтересів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок, планів тощо) у свідомості окремо взятого індивіда, в міжособистісних взаємодіях та міжособистісних стосунках індивідів чи груп людей.

Типи конфліктів:

1. «Реальний конфлікт» — це конфлікт, який об'єктивно існує і адекватно сприймається.

2. «Випадковий, або умовний, конфлікт» — залежить від обставин, що можуть змінюватися, але ці обставини не усвідомлюються конфліктуючими сторонами.

3. «Зміщений конфлікт» — реальний конфлікт, за яким приховується інший конфлікт, що є справжнім чинником конфліктної ситуації.

4. «Помилково дописаний конфлікт» — конфлікт, що помилково тлумачиться.

5. «Латентний конфлікт» — конфлікт, який має відбутися, але не виникає тому, що не усвідомлюється.

6. «Хибний конфлікт» — у цьому випадку реальних підстав для конфлікту не існує, об'єктивно його немає, але він виникає у свідомості конфліктуючих сторін через помилкове сприймання та розуміння ситуації.



Последнее изменение этой страницы: 2016-06-19; просмотров: 437; Нарушение авторского права страницы; Мы поможем в написании вашей работы!

infopedia.su Все материалы представленные на сайте исключительно с целью ознакомления читателями и не преследуют коммерческих целей или нарушение авторских прав. Обратная связь - 3.81.89.248 (0.009 с.)