Компоненти техніки спілкування у професійній діяльності педагога.

У навчально-виховному процесі професійного навчального закладу головним засобом передачі культури, духовних цінностей є неповторна індивідуальність викладача як носія культури. Педагогічна культура є феноменом вияву викладачем власного "Я" у професійно-педагогічній діяльності. О.С. Газман зазначає, що культура є гармонією культури творчих знань, творчої дії, почуттів і спілкування. Оскільки об'єктом педагогічної діяльності є особистість, то її формування відбувається під впливом законів спілкування. Антуан де Сент Екзюпері називав спілкування найбільшою розкішшю на світі, але для педагога спілкування - це професійний обов'язок. М.С Каган стверджує, що, з одного боку, культура не можлива без спілкування, з іншого - гуманістичний зміст спілкування, олюдненість стосунків є найбільш повним вираженням культури.

Педагогічна техніка розглядається як сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки викладача, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи зі студентом/учнем, студентським/учнівським колективом відповідно до мети виховання, об'єктивних та суб'єктивних їх передумов.

До основних компонентів педагогічної техніки належать: уміння спілкуватися вербально (культура і техніка мовлення); уміння спілкуватися невербально (міміка, пантоміміка, зовнішній вигляд); уміння керувати своїм психофізичним станом (дихання, напруження м'язів, емоції, увага, уява, спостережливість).

Для успішної взаємодії зі студентом слід адекватно оцінювати свою особистість. Особливої уваги вимагає вміння керувати емоційним станом. Завжди треба розуміти, що саме привноситься до конфліктної ситуації педагогом. Педагогічно доцільні стосунки ґрунтуються на взаємоповазі викладача і студента.

Спілкування - один із компонентів педагогічної діяльності. Відомо, що педагогічна діяльність складається з багатьох компонентів, серед яких: змістовий, методичний, соціально-психологічний. Коли викладач іде на заняття, то продумує змістовий і методичний компоненти, а соціально-психологічний, тобто спілкування, часто лишається поза його увагою. Якщо оволодіння першими двома компонентами відбувається у процесі навчання, то третьому, тобто спілкуванню, ніхто не навчає, хоча саме воно відіграє велику роль у нашому житті.

A.C. Макаренко стверджував, що "стати справжнім майстром педагогічної праці" можна тільки тоді, коли навчиться говорити "йди сюди" з 15-20 відтінками, відтворювати 20 нюансів у поставці, виразі обличчя, фігурі, голосі.

Педагогічний такт - це педагогічно грамотне спілкування у складних ситуаціях, уміння знайти педагогічно доцільний і ефективний спосіб впливу, почуття міри, швидкість реакції, здатність швидко оцінювати ситуацію та знаходити оптимальне рішення, вміння керувати своїми почуттями, не втрачати самовладання, емоційна урівноваженість у поєднанні з високою принциповістю та вимогливістю, з чуйним, людяним ставленням до студента, критичність і самокритичність в оцінці своєї праці та своїх вихованців, нетерпимість до шаблонів, формалізму, стандартних думок та справ, до бюрократизму і пихи, повага до особистості студента, розвитку їх людської гідності. Педагогічний такт реалізується у мовленні. Педагогічна діяльність - це ланцюг ситуацій і завдань, у розв'язанні яких можна простежити таку послідовність: педагогічна задача -> комунікативна задача -> мовленнєва задача. Слово - це основний інструмент педагогічної діяльності.

У професійному спілкуванні викладача можна виокремити дві взаємопов'язані групи принципів

1. Загальні принципи (основа) спілкування, що закладаються характером суспільного ладу, наслідуванням цінностей минулого, в яких реалізується педагогічна діяльність викладача, єдина мета і задачі навчання та виховання.

2. Індивідуальні принципи (основа) спілкування, громадянська позиція, стиль спілкування - сукупність конкретних прийомів і засобів, які викладач доцільно, залежно від конкретних умов та можливостей навчання й виховання реалізує у своїй діяльності на підставі власних знань, професійного досвіду, здібностей і вмінь.

Професійно-педагогічне спілкування - це система прийомів органічної соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є обмін інформацією, пізнання один одного, організація діяльності та стимулювання діяльності вихованців, організація взаємин у колективі, зміна ролей, співпереживання і створення умов для самоствердження особистості зміна ролей вихованця. Педагогічне спілкування - особливий вид творчості.

Педагогічно грамотне спілкування усуває у вихованців негативне емоційне напруження (страх, невпевненість); воно має викликати радість, бажання спільної діяльності. Оптимальне педагогічне спілкування - це спілкування, яке створює найкращі умови для розвитку мотивації студента, творчого характеру діяльності, для формування його особистості, забезпечує сприятливий психологічний клімат, попереджає створення психологічних бар'єрів, дозволяє максимально використовувати в навчальному процесі особистісні та професійні якості викладача.

Одним із найбільш важливих компонентів педагогічної майстерності є культура мови, що для педагога є інструментом передачі навчального матеріалу і засобом виховного впливу. Культура мовлення стає найважливішим показником духовного багатства педагога, його культури мислення і могутнім засобом формування особистості. На думку В.О. Сухомлинського, слово має лікувати, а не бути батогом.

Перед викладачем вищого навчального закладу лежить нелегке завдання розвивати любов і повагу до рідної мови, формувати вміння й навички правильного мовлення студентів і найкращим засобом у досягненні цього завдання є власний приклад. Викладач, незалежно від того, який предмет він викладає, має володіти всіма тонкощами мовленнєвої культури. Поняттям "культура мовлення" прийнято окреслювати передусім дотримання кожним носієм правильної літературної вимови, лексичних і граматичних норм, усталеного в літературному мовленні наголошення слів.

Словосполучення "культура мовлення", чи "мовленнєва культура", застосовується у трьох значеннях:

1) ознаки та властивості мовлення, що свідчать про його комунікативну досконалість;

2) сукупність навичок і знань людини, що забезпечують доцільне застосування мовлення з метою спілкування;

3) галузь лінгвістичних знань про мовлення як сукупність і систему її комунікативних якостей.

Зважаючи на те, що комунікативні якості мовлення потрібні для впливу на студентів/учнів, важливою у діяльності вчителя є культура мовлення в її комунікативному впливі.

Мова і мовлення завжди сприймаються в єдності, однак вони не тотожні. Мова - система мовних знаків, оброблених у мовній практиці, за якими закріплений загальноприйнятий зміст. Мовлення - це мовна діяльність окремих індивідуумів, у якій мова знаходить конкретне практичне застосування.

Мова і мовлення доповнюють одне одного. Якщо мова - система засобів спілкування, то мовлення - реалізація цієї системи (безпосереднє говоріння, тексти). Мовлення створюється за правилами мови. Найважливішими суспільними функціями мовлення є: спілкування (побутово-розмовний стиль); повідомлення (діловий і науковий стилі); вплив (публіцистичний і художньо-белетристичний стилі).

Культура мовлення педагога - це мовленнєва майстерність, уміння вибрати стилістично доречний варіант виразно і дохідливо викладати думку. Культура мовлення педагога, як і будь-якої інтелігентної людини, передбачає високий рівень загальної культури і любов до рідної мови. Педагог, що володіє естетичною привабливістю голосу, багатством, змістовністю й образністю мовлення, здатний плідно вирішувати навчально-виховні завдання. Важливе значення мають сила, тембр, мелодійність, а також щирість і природність мовлення.

Лінгвіст Б.Н. Головін у праці "Основи культури мови" виокремлює такі компоненти культури мовлення: багатство, розмаїтість, точність, логічність, виразність, граматична правильність.

Багатий лексичний склад мови є помітною ознакою культури мовлення педагога. Проте багатство мови визначається не тільки кількістю слів, але й можливістю вживати їх у декількох значеннях. Лексичне багатство мови дає можливість виражати різноманітні почуття та думки.

Важливою ознакою культури мовлення є точність, що, як і виразність мовлення, досягається використанням багатьох мовних засобів. Обидві ці риси допомагають урізноманітити способи вираження думки, досягати правильності й уникати монотонності мовлення.

Однією з необхідних вимог до мовлення у процесі педагогічного спілкування є простота і стислість як важливі ознаки усного висловлення. У мовленні викладача повинні переважати прості, неускладнені речення, які легше сприймаються студентами/учнями. Мовлення педагога має бути живим і виразним і, найголовніше, - правильним. Граматична правильність мови - це нормативність й уживання форми слів у побудові словосполучень і речень.

Велике значення для усного мовлення має інтонація. Вона буває двох видів: логічна й емоційно-експресивна. Мета першої - виокремити певні слова і речення, вислови, що мають значеннєве навантаження; мета другої - допомогти викладачу передати свої почуття, своє ставлення до того, що розповідається.

Мовлення педагога досягає бажаних результатів лише в тому разі, якщо воно не тільки несе в собі інформацію про предмет, а й активізує думки і почуття студентів/учнів. Мова нерідко супроводжується мімікою і рухами. Це посилює емоційну й естетичну дію слова на студентів/учнів.

Вади мовлення педагога, недбалість у вимові закінчень слів, неправильні наголоси відволікають студентів від основного змісту, тому що студенти мимоволі починають зосереджувати на них увагу і при цьому не сприймають сутність розповіді.

Розкриваючи поняття "висока культура мови", С.І. Ожегов зазначає: "...це вміння правильно, точно і виразно передавати свої думки засобами мовлення. Правильним мовленням називається те, в якому дотримуються норм сучасної літературної мови... Але висока культура мови полягає не тільки в дотриманні норм, вона полягає ще й в умінні знайти не тільки точний засіб для вираження своєї думки, але і найбільш дохідливий (тобто найбільш виразний) та найбільш доречний (тобто придатний саме для цього випадку і, отже, стилістично виправданий)".

На підставі наукових джерел визначимо структуру комунікативної культури педагога.

1. Гуманістично спрямована творча мотивація діяльності: любов до людей, постійний інтерес до спілкування, доброзичливість, креативний підхід, постійне підвищення культури спілкування.

2. Знання засад теорії професійного спілкування (сутність, функції, структура, стилі спілкування, творчі підходи до розв'язання комунікативних завдань, діагностики культури професійного спілкування).

3. Комунікативно-творчі здібності поділяються на інтелектуально-логічні (здатність критично оцінювати ситуацію і займати щодо неї адекватну позицію; прогнозувати і моделювати можливості діалогічного спілкування та різні його варіанти; бесіда, дискусія, диспут тощо; здібність до співробітництва; здатність доводити, переконувати; логічна самооцінка) та емоційно-евристичні (розвинута перцепція ("читання" внутрішнього стану за зовнішніми виявами, "читання" за обличчям, позами, жестами) та інтуїція; розвинута емпатія (розуміння емоційних станів іншої людини у формі співпереживань); педагогічний артистизм, яскравий і щирий вияв почуттів, здатність приваблювати до себе, надихати, почуття гумору, емоційна стійкість, здатність навіювати; рефлективність (здатність до оперативної самооцінки власної поведінки, її миттєвої корекції, зміни зайнятої позиції).

4. Характер і результативність спілкування в конкретній діяльності (адекватність дій і поведінки, високий рівень творчого самопочуття, створення атмосфери співтворчості і безконфліктної взаємодії).

Найбільш повне діяльнісне уявлення про стилі педагогічної діяльності запропоноване А.К. Марковою і А.Я. Ні коновою. В основу розрізнення стилю у праці викладача були покладене такі критерії: змістовні характеристики стилю (переважна орієнтація викладача на процес або на результат своєї праці, розгортання викладачем орієнтованого та контрольно-оцінного етапів у своїй праці); динамічні характеристики стилю (гнучкість, стійкість, переключення і т. ін.); результативність (рівень знань і навичок студентів/учнів, а також їх інтерес до предмета).

Говорячи про педагогічну культуру, зазначимо, що ідеальних людей не існує, а відповідно, не існує й ідеальних педагогів. Але, до найважливіших якостей викладача ми з упевненістю можемо зарахувати прагнення до самовдосконалення і творчості, а також щирість, вимогливість, відповідальність, почуття обов'язку, професійну гідність, точність та якість викладу своєї науки. Наявність цих якостей дозволяє з повагою і захопленням ставитися до тих, хто володіє ними.