Мова і думка. Види, форми, прийоми розумової діяльності.

Мова і професія.

Мова нації – універсальна система, в якій живе національна душа кожного народу, його світ, його духовність. “По ставленню кожної людини до своєї мови можна абсолютно точно судити не тільки про її культурний рівень, але й про її громадську цінність” (К.Паустовський). На повістці дня сьогодні – розширення сфер функціонування української мови. Це засіб не лише спілкування, а й формування нових виробничих відносин.

Мова як інструмент здобуття знань, як засіб життєдіяльності людини має велике значення для всіх, оскільки мова не тільки обслуговує сферу духовної культури, а й пов’язана з виробництвом, з його галузями й процесами, із соціальними відносинами, вона – елемент соціальної сфери.

У сучасному житті по-новому розглядаються питання функціонування мови. Старий поділ на професії “інтелігентні” та “неінтелігентні” зникає. Основний критерій – знання свого фаху, рівень володіння професійною термінологією.

Науково-технічний прогрес, перебудова соціально-економічної й політичної системи в країні насичують нашу мову новими поняттями, термінами. Разом з піднесенням рівня фахових знань представників різних професій підвищуються й вимоги до мови.

У зв’язку з упровадженням української мови на підприємствах та в установах помітно збагачується словник професійної термінології новою науково-технічною, суспільно-політичною лексикою

Мовні знання – один з основних компонентів професійної підготовки. Оскільки мова виражає думку, є засобом пізнання й діяльності, то правильному професійному спілкуванню людина вчиться все своє життя.

Знання мови професії підвищує ефективність праці, допомагає краще орієнтуватися в ситуації на виробництві та в безпосередніх ділових контактах.

 

Мова і думка. Види, форми, прийоми розумової діяльності.

План

1. Мислення – як основа розумової діяльності людини

2. Складові операції розумової діяльності людини

3. Поняття про уяву як специфічно людському виді діяльності.

4. Види уяви.

Мислення - процес опосередкованого та узагальненого пізнання людиною предметів і явищ об'єктивної дійсності в їхніх істотних властивостях, зв'язках і відносинах.

Критерій його істинності - суспільна практика.

Мислення людини відбувається з допомогою понять, кожне з яких відображене одним або декількома словами. Процес мислення являє собою перехід суб'єкта від наявних до нових знань.

Матеріальною основою мислення є мова. Думка спирається на згорнуту внутрішню мову. Початковим моментом мислення є проблемна ситуація, що утягує особистість в активний розумовий процес. Проблемна ситуація — це конфлікт тим часом, що дано суб'єкту, і тим, чого він повинний досягти.

Виділяють три типи розумових дій, характерних для процесу рішення задач.

1.Орієнтовані дії

2.Виконавчі дії

3.Перебування у відповіді

Головне в розумовому пошуку — висування гіпотези.

Розумова діяльність, зв'язана з раптовим рішенням проблеми, називається евристичної. Евристика — наука про закономірності розумового пошуку.

Процес формування розумових дій відбувається поетапно (за П.Я. Гальперіним ):

1. Виявлення орієнтованої основи дії. На цьому етапі відбувається орієнтація в завданні. Спочатку виділяється те, що саме упадає в око.

2. Відбувається формування дії в матеріальному виді. На цьому етапі той хто обучається розумовим діям одержує повну систему вказівок і систему зовнішніх ознак, на які йому треба орієнтуватися. Дія автоматизується, робиться доцільним, можливий його перенос на аналогічні завдання.

3. Дія формується в голосній мові. Важливого значення набуває не тільки знання умов, але і розуміння їх.

4. Етап формування дій у зовнішній мові про себе.

5. Формування дій у внутрішній мові.

Складові операції розумової діяльності людини

+ Аналіз — це мислений поділ предмета, явища на складові части­ни, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.

+ Синтез — мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.

+ Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, за­гального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об'єкта.

+ Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ, або понять.

+ Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.

Без асоціацій мислення не буває. Розрізняють три типи асоціацій:

• за суміжністю; • за подібністю; • за контрастом.

Асоціаціями називаються елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне з'явлене уявлення або поняття викликає інші.

У складній структурі людської психіки є така якість, як уява, або фантазія.

Уява - це психічний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин через приведення наявних у людини знань у нову комбінацію.

Розрізняють два види уяви - відтворювальну і творчу.

Відтворення залежить від:

• вихідної інформації;

• суми та якості знань людини;

• наявності психологічної установки.

Виділення видів мислення роблять на різних підставах

Наочно (конкретно) діюче мисленняє найбільшелементарна форма мислення, що виникає в практичній діяльності і є основою для формування більш складних форм мислення. Виділяють також наочно-образне і абстрактно-логічне (чи відвернене) мислення.

Психічний процес, що полягає в створенні нових образів (представлень) шляхом переробки матеріалу сприйнять і представлень, отриманих у попередньому досвіді, називається уявою.

Уява властива тільки людині. Уява як своєрідна форма відображення дійсності здійснює уявний відхід за межі безпосередньо сприйманого; сприяє передбаченню майбутнього;«оживляє» те, що було раніше.

Фізіологічною основою уяви є складна аналітико-синтетична діяльність мозку, у процесі якої відбувається утворення нових систем тимчасових зв'язків на основі раніше сформованих.

Уява — найважливіша складова частина творчого процесу. Уява, як і сприйняття, пам'ять, мислення— пізнавальний процес. Специфіка уяви складається в переробці минулого досвіду. І в цьому відношенні воно нерозривно зв'язано з пам'яттю.

Загальне і відмінне між мисленням і уявою. Уява тісна зв'язано з мисленням. І мислення і уява виникають у проблемній ситуації, мотивуються потребою особистості, основу їх складає випереджальне відображення. Але випереджальне відображення дійсності, здійснюване в процесі уяви, відбувається у виді яскравих представлень, у той час як випереджальне відображення в процесах мислення відбувається шляхом оперування поняттями, що дозволяють узагальнено й опосредованно пізнавати навколишнє.

Уява може бути пасивною (сновидіння, мрії) і активною,котру, у свою чергу, розділяють на відтворення (створення образа предмета по його описі) і творчу(створення нових образів, що вимагають добору матеріалів, відповідно до задуму).

 

Основні закони риторики

План

1. Закон гармонізуючого діалогу

2. Закон просування та орієнтації адресата

3. Закон емоційності

4. Закон задоволення

Закон гармонізуючого діалогу

Закони сучасної загальної риторики сприяють ефективності мови і успіху мовного спілкування в різних ситуаціях: і в процесі безпосереднього взаємодії з тим, кому мова адресована; і в ситуації публічного виступу.

Перший закон сучасної загальної риторики — закон того, що гармонізує діалог свідчить: ефективне мовне спілкування можливе тільки при діалогічній взаємодії учасників мовної ситуації.

Отже, закон гармонізуючого діалогу говорить про те, що ваш співбесідник або аудиторія — не пасивний об'єкт, якому ви повинні передати інформацію, на який ви як що говорить покликані впливати. Ваше завдання — «збудити власне внутрішнє слово» слухача, встановити гармонійні і двосторонні відносини з адресатом.

Закон емоційності

Третій закон риторики, закон емоційності, вимагає, «щоб той, хто говорить, не тільки мислив, не тільки розумом творив свою мову, але і відчував, переживав емоційно те, про що він повідомляє або розмовляє». Ще стародавні риторики говорили об те, що тільки особисто пережите, відчуте можна переконливо повідомити, не залишивши слухача байдужим. Існує безліч виразних засобів, розроблених риторикою, які роблять мову виразної. Найсильніша з них — це метафора. Емоційною і експресивною мова стає також завдяки виразним рухам того, хто говорить, його голосу.

Закон задоволення

Четвертий закон риторики — закон задоволення. Мова тоді і тому дієва, коли приносить задоволення слухачеві (співбесідникові). Як зробити мовне спілкування приємним? Перш за все створенням ігрової установки, «загадок», які разом з тим, що говорить розгадує слухач. Уміння користуватися парадоксом, каламбуром, грою слів — ось що допоможе тому, що говорить принести задоволення слухачеві. При цьому потрібно пам'ятати; мова не повинна перетворюватися на порожнє базікання.

Принести задоволення слухачеві — це не означає уникнути складних питань, деколи навіть неприємних. У будь-якій ситуації потрібно пам'ятати про культуру спілкування.

При публічному виступі не потрібно забувати про те, що адресат сприймає мову на слух, що він повинен постійно концентрувати увагу, щоб зрозуміти все, що говорить оратор. Неясна, плутана, одноманітна мова стомлює того, що слухає. Тому необхідно навчитися міняти темп і ритм мови, висоту голосу.

Мовленнєвий етикет.

За умовами та змістом ситуації спілкування в системі українського мовленнєвого етикету розрізняють 15 видів стійких мовних висловів:

1.Звертання.

2.Вітання.

3.Знайомство.

4.Запрошення.

5.Прохання.

6.Вибачення.

7.Згода.

8.Незгода.

9.Скарга.

10.Втішання.

11.Комплімент.

12.Несхваленн.

13.Побажання.

14.Вдячність.

15.Прощання

Відбором етикетних мовних формул у кожному виді мовленнєвого етикету створюється та чи інша тональність спілкування, тобто со­ціальна якість спілкування, яку можна визначити як ступінь дотри­мання етичних норм у процесі комунікації. В європейському культур­ному ареалі виділяють п'ять видів тональностей спілкування:

1. Висока.

2. Нейтральна.

3. Звичайна.

4. Фамільярна.

5. Вульгарна.

Висока тональність спілкування характерна для зустрічей на найви­щому рівні - сфера суто формальних суспільних структур (урочисті збо­ри, засідання, презентації, ювілейні заходи, прес-конференції, брифін­ги тощо); нейтральна тональність панує у сфері офіційних установ під час спілкування з колегами, співробітниками; звичайна тональність ре­алізується в сфері побуту (магазин, майстерня, пошта, транспорт тощо); фамільярна - в сім'ї, дружньому товаристві; вульгарна - в соціально неконтрольованих ситуаціях і перебуває за межею літературної мови.

Ділове спілкування пов'язане з вибором етикетних мовних формул двох видів тональностей спілкування - високої та нейтральної.

Важливо добре засвоїти чинники, що впливають на вибір словес­ної формули в конкретній ситуації спілкування:

1) вік, стать, соціальний статус адресата;

2) особисті якості співрозмовників;

3) комунікативні умови (місце, час, тривалість спілкування);

4) характер взаємин між співрозмовниками та ін.

В офіційному спілкуванні особливе значення мають ті види мов­леннєвого етикету, які представляють категорію ввічливості, а саме: звертання, вітання, прощання, подяка, вибачення, прохання.

Звертання - найяскравіший і часто вживаний вид мовленнєвого етикету. Суть його полягає в тому, щоб назвати співрозмовника з ме­тою привернути його увагу, звернутись з проханням чи пропозицією.

Комплімент (франц. - вітання) - слова, які містять не­велике перебільшення позитивних якостей людини (розумово-вольо­вих, морально-етичних), а також стосуються зовнішнього вигляду тощо.

Особливість компліменту як елемента мовленнєвого етикету - ви­кликати симпатію співрозмовника, піднести йому настрій, зробити при­ємність. Він допомагає людям спілкуватися, жити разом, працювати

Досконале спілкування спроможне стати ключем до успіху в суспіль­стві та на етапах досягнення професійної кар'єри, тоді як неправиль­ність його є причиною багатьох конфліктів між людьми. Подолати перепони на шляху до взаєморозуміння та визнання допомагає ретельне дотримання правил лінгвоетикету.

Правила скорочування слів

Окрім скорочень, придатних до вживання в усній і писемній формі мовлення, у діловому спілкуванні існують скорочення, призначені для зорового сприйняття, - графічні, текстові. Ці скорочення не є слова­ми, їх використовують лише на письмі. На відміну від лексичних ско­рочень, їх можна розшифрувати та прочитати повністю. Зазвичай, це скорочення, позначені малими буквами. За написанням графічні ско­рочення є декількох типів:

- крапкові (їм., див., с, м.);

- дефісні (ін-т, р-н, б-ка, з-д);

- із скісною рискою (а/с, в/с, в/ч);

- нульові - на позначення фізичних, метричних величин, грошо­вих одиниць та ін. лише після цифр (20 хв, 5 кг, 300 грн);

- комбіновані (пд.-зах., пн.-сх.) та ін.

Стандартними є такі типи скорочень:

а) поштові назви, назви адміністративних одиниць: м., смт, обл.,
р-н, ст., вул.;

б) назви посад і звань: асист., доц., проф., канд. техн. наук, зав.,
зам., член-кор., акад.;

в) назви дат і календарних термінів: н. е., в., ст., м-ць, р., рр.;

г) грошові одиниці та числові назви: грн, коп., тис, млн, млрд;

д) форми звертання: п., гром.;

е) фізичні, метричні величини: т, га, г, кг, л, мл, км, хв, год.;
є) найменування документів: квит., накл.;

ж) текстові позначення: див., пор., напр., с, та ін., і т. ін., табл.,

Усі скорочення слів мусять бути загальноприйнятими і зрозумі­лими, зафіксованими у державних стандартах і словниках. Не варто перевантажувати текст графічними скороченнями. Існують такі пра­вила користування скороченнями:

- слово має закінчуватися на приголосну (за невеликими винятка­ми - о. - острів, отець, А - ампер);

- слово має мати запас стійкості, щоб сприйматися однозначно (філол., філос);

- не можна скорочувати в тексті ключових слів;

- написання скорочення має бути уніфікованим у межах тексту.

Є багато окремих правил, що потрібні у процесі роботи з докумен­тами. Наприклад, варто запам'ятати правильні скорочення місяців року: січ., лют., берез., квіт., трав., черв., лип., серп., верес, жовт., лис­ток., груд.; не розділяти крапкою подвоєння рр. - роки; не можна ско­рочувати імена та імена по батькові (/.— Іван, М. - Михайло, а не Ів., Мих.); не скорочувати стор., а лише правильно - с; писати правильно - напр., а не Н-д: чи Н: та ін.

Скорочення слів використовують і для стислого письма, під час конспектування. Скорочувати можна різні частини мови, намагаючись дотримуватися загальноприйнятих норм, а не власних правил.

Іменник

Слід пам’ятати, що:

1. Перевагу віддавати абстрактним, неемоційним іменникам книжного походження: звершення, маркетинг, лабораторія, прецедент.

Отже, треба уникати вживання іменників із розмовного сти­лю, із суфіксами збільшеності чи зменшеності, з усіченою осно­вою тощо й заміняти їх нейтральними, книжними іменниками або іншими частинами мови чи розгорнутими пояснювальни­ми конструкціями. Анонімка – анонімний лист, сотняга - сотня, злодюжка – злодій, авто - автомобіль

2. Написання іменників на означення статусу, професії, поса­ди, звання (у більшості випадків) у чоловічому роді, наприклад:

викладачка хімії викладач хімії

Слова (прикметник, дієслово), залежні від найменування посади чи звання, узгоджуються із цим найменуванням лише в чоловічому роді, наприклад: бухгалтер фірми виявив

Форми жіночого роду набувають лише залежні займенни­ки та дієслова, узгоджуючись із прізвищем, посадою, фахом тощо, наприклад: завідувач кафедри української мови доцент Креч Тетяна Василівна зазначила, що...

Жіночий рід мають слова: авторка, аспірантка, вихованка, дипломантка, дисертантка, кравчиха, поетеса, студентка, уче­ниця та ін.

Примітки: 1. Лише жіночий рід мають такі слова: друкарка, по­коївка, праля, швачка (на відміну від шевця, який шиє лише взуття).

2. Рахівниця — прилад для лічби (не фах).

3. Збірні іменники, що позначають:

а) сукупність однакових або подібних понять, істот, тва­рин, предметів тощо заміняти іменниками у формі множини, наприклад: студентство – студенти, професура - професори

б)сукупні поняття професійної діяльності, назви осіб за фахом і місцем роботи, проживання та національною приналежністю треба передавати за допомогою додат­кових слів, що пояснюють узагальнення, наприклад: заводчани – працівники заводу, городяни – мешканці міста

4. Уживати форму Кл. відмінка тільки у звертанні до осіб, називаючи:

знавцю, колего, товаришу, директоре, завідувачу, голово

Увага! Прізвища у звертаннях іноді можуть мати також форму Н. відмінка.

5. Уникати двозначності та багатозначності іменників без додаткового пояснення.

Неправильно правильно

На сходах стояв дипломат. На сходах стояв невеликий металевий дипломат.

На сходах стояв сивий дипломат.

6. Указуючи час за роком, узгоджувати іменник із числів­ником, займенником чи прикметником не в М. відмінку з при­йменником у (в), а в Р. відмінку без прийменника, наприклад: У наступному році...-Наступного року...

Але у неділю, у грудні, у липні (без слова місяці)

7. Для іменників чоловічого роду II відміни в 3н відмінку однини нульового закінчення: підписали акт, отримав лист, узяв олівець, видав наказ і под.

8. Уживати іменник, дотримуючись унормованих форм числа, наприклад:

придбали нову шкіряну мебель придбали нові шкіряні меблі
9.Пам'ятати, що:

—кількісний іменник раз у сполученні із числівником та іменником половина має форму рази: Продук­тивність підприємства збільшилась у два з полови­ ною рази. Якщо дробовий числівник виражений десят­ковим дробом, то маємо форму раза. Продуктивність підприємства збільшилась у два й чотири десятих раза;

—в Ор. відмінку множини іменників II відміни та мно­жинних іменників слід використовувати лише закін­чення -ами (-еми), -има, наприклад:

з п'ятьма колісьми із п'ятьма колес ами

— одиниці виміру мають паралельну форму в Р. Відмінку множини: децибелів і децибел, ватів і ват, але лише бітів, джоулів, ергів, мілібарів, байтів .
Форма множини може позначати не саму речовину, а її конкретні види, сорти, типи: Залізницею прибува­ли мінеральні добрива, машинні масла.

А ле: Наприкінці XX й на початку XXI ст. (століття, а не століть), бо однорідними членами є не числів­ники, а іменники кінець, початок;

—не можна відмінювати неживі предмети як живі істо­ти, наприклад:

Неправильно правильно

використовували використовували

потужних КрАЗів і МАЗів. потужні КрАЗи й МАЗи

10. Надавати перевагу не дієсловам, а віддієслівним імен­никам, наприклад:

допомагати падати допомогу

II. Іменник (додаток) після дієслів повідомляти, сповіщати повинен стояти в 3. відмінку, а не в Д., наприклад: сповістити інженерові - сповістити інженера

12. Уживання низки дієслів пов'язано з іменником, який повинен стояти в Р., а не в 3. чи Д. відмінку, наприклад: зазнати біду - зазнати біди

ПРИКМЕТНИК

1. Перевага надається прикметникам книжного походження автобіографічний, балансовий, валютний, зоологічний, ідеальний, конфіденційний, маршрутний.

2. У використанні ступенів порівняння окремих якісних прикметників перевага надається аналітичним формам, які утворюються за допомогою прислівників: дуже, надто, більш, менш та ін. працьовитіший дуже працьовитий

3. Складена форма вищого й найвищого ступенів порівняння утворюється за допомогою прислівників: більш, найбільш, менш,найменш, але слід уникати вживання суфікса -іш-. більш рішучіший - більш рішучий

У формах М. відмінка однини чоловічого та середнього роду слід використовувати закінчення –ому: на попереднім засіданні – на попередньому засіданні

5Замість розмовної форми треба користуватися конкрет­ним визначенням.

Неправильно правильно

чималий, чималенький, великий, більший за...,

6Уникають уживання присвійних прикметників, замінюю­чи їх іменниками або відповідними прикметниковими форма­ми. Якщо потрібне точне означення, іменник-прізвище (посада, звання тощо) ставлять у Р. Відмінку: Студентові досягнення – досягнення студента

Але усталеним є вживання присвійних прикметників у: 1) термінологічних словосполученнях: кесарів розтин, базедова хвороба, рентгенівський апарат;

6) у крилатих висловах: аріаднина нитка, авгієві стайні, езопівська мова.

7 Уникають уживання прикметників, що походять від гео­графічних назв з додатковим роз'яснюючим іменником: білоцерківський житель-житель м. Біла Церква

Але усталеним є вживання подібних прикметників, які озна­чають географічні назви, що походять: а) від топонімів та інших географічних назв: Харківська область, Красноярсь­кий край

б)від імен, прізвищ чи псевдонімів: Соломонові острови, Маґелланова протока

8 Прикметник узгоджується з іменником на означення пев­них професій, посад та звань жінок лише в чоловічому роді. Старша викладачка – старший викладач

9 Для визначення часу за роком треба вживати відповідні прикметники в Р. відмінку без прийменника у (в), або ж при­слівник:у минулому році... - торік... (минулого року)

10 Треба слідкувати за узгодженням прикметникових закін­чень з іменниками на позначення невизначеної кількості одно­рідних предметів, що існують у певній сукупності. медичні приладдя - медичне приладдя

Неправильно правильно

кількасот 300-700

2. В умові математичної задачі дробові числівники слід чи­тати й писати повністю:

три четвертих. У доповідях та звітах уникають уживання простого дробу і як­що

у знаменнику стоїть 2, З, 4, то замість 1/2, 1/3, 1/4 треба писа­ти й говорити:

половина, третина, чверть — без числівника одна. 0,5 або 1/2 інформації –

половина інформації

Але при протиставленні вживають форму дробових числівників: одну третину вро­жаю було зібрано й вивезено, а дві третіх лишилося па полях.

3.Прості кількісні числівники, що позначають однозначне число, часові межі пишуться

словами. З 5 замовлень ми отримали лише 2 - Із п'яти замовлень ми отримали

лише два; але Із 5 кг замовлених цвяхів ми отримали лише 2 кг.

5 Порядковий числівник другий треба вживати лише після числівника перший

або після будь-якого порядкового числівника (наозначення послідовності,

поряд­ку). В інших випадках слід уживати займенник інший. Один проект

розглянули 20.12.2001, а другий -20.01.2002 -Один проект розглянули

20.12.2001, а інший - 20.01.2002 (якщо їх більше двох).

6 У формах М. відмінка однини числівники мають закінчення -ому, а не -ім.

Неправильно правильно

на першім етапі на перш ому етапі

7 Не можна використовувати паралельні й розмовні фор­ми на позначення часу й уживати для нього прийменник у (в). Зустріч відбудеться пів на сьому (до сьомої) вечора - Зустріч відбудеться о 18.30

8 Називаючи точний час, треба пам'ятати, що до 30 хв треба вживати прийменник на, а після 30 хв — прийменник за.

пів сьомої (години) - пів на сьому (годину)

без десяти (хвилин) три (години) - за десять (хвилин) третя (година)

Отже, форму у скільки годин? слід замінити на — о котрій годині?, а форму

скільки годин? — на котра година?

Можна: чверть на сьому і чверть по шостій, за двадцять сьома.

Увага! У певному контексті прийменник на вказує на приблизність {Повернуся на 10 годину), а приймен­ник о (об) указує на точний час {Повернуся о 10 годині або Повернуся об 11 годині).

9 Уживання прийменника у (в) можливе лише тоді, коли після нього йде слово кількість, розмір, сума, а далі — числів­ник із поясненням кількості, розміру, суми (чого).

Книжки кількістю Книжки в кількості

7 екземплярів. 7 примірників.

При прислівниках типу завтовшки, завглибшки, завширш­ки, завдовжки, заввишки та при Ор. відмінку іменників вага, діаметр, місткість перевага надається безприйменниковим кон­струкціям: Стіни будинку були завтовшки 11 см.

10 перераховують декілька порядкових числівників, то літери чи позначення одиниць виміру треба ставити лише після останнього: у 7, 13, 15 та 19-му будинках; пакунки на 5, 8,10 і 12 кг.

12. Треба, щоб у ряду однотипних даних ступінь точ­ності (кількість цифр після коми) був однаковим: довжина заготівок 1,50; 1,75; 2,00 см.

ЗАЙМЕННИК

1. Слід уникати використання займенників (особливо в авто­біографії, заяві, службових записках). Я особисто сам перевірив...-Я перевірив

2 Треба використовувати тільки нормативні форми за­йменників, уникаючи розмовних, діалектних варіантів: сей захід – цей захід, на моїм – на моєму

4. Дійова особа в реченні, виражена займенником, повинна стояти в Н., а не в Ор. відмінку. мною запроваджено-я запровадив

Уникати умовного способу

2Н ормативною є форма на -ти, а не на -ть: говорить - говорити

3Н еприпустиме використання коротких форм: допомага - допомагаЄ

4 Надавати перевагу активним конструкціям над пасивни­ми або ж використовувати

безособову конструкцію з дієслів­ними формами на -но, -то.

неправильно Завдання було достроково виконане нашою групою

правильно Наша група достроково виконала завдання.

5 Не вживати розмовних (калькованих) форм теперішнього часу: носе - носить

Уживати теперішній час па позначення майбутнього, якщо акцептується

обов'язковість чогось: Мітинг розпочинається завтра об 11.00.

6. У никати вживання форм давноминулого часу:

інформація надходила була -інформація надходила

7 Не порушувати норми вживання форм залежного слова:

Неправильно правильно

Робота аналізується за Роботу аналізують за такими
такими вимогами. вимогами.

14 Дія, названа присудком, і дія, названа дієприслівником, обов'язково мають виконуватися одним суб'єктом: Замовляючи проспекти у видавництві «Майдан», вони вам коштуватимуть на 30% дешевше - Замовляючи проспекти у видавництві «Майдан», ви заплатите за них на 30% менше.

Порядок слів у реченні

Порядок слів - це властиве мові взаємне розміщення членів ре­чення при певній смисловій структурі висловлювання. Він зумовле­ний граматичною будовою мови, закріплений літературною традиці­єю. Українська мова допускає відносно вільний, гнучкий порядок слів у реченні. Існує порядок слів прямий і зворотний (інверсія).

Однією з особливостей побудови речення в офіційно-діловому і науковому стилі мови є прямий порядок слів. Він виражається у таких позиціях головних і другорядних членів речення:

• підмет стоїть перед присудком: Інфляція стала невід'ємною озна­кою економіки в XX ст.; Праця, земля і капітал - основні фактори виробництва;

• узгоджене означення, виражене займенником, прикметником, по­рядковим числівником, дієприкметником, стоїть перед означуваним сло­вом: особливості інфляційних процесів у перехідних економіках; Націо­нальні економічні системи функціонують у конкурентному довкіллі;

* неузгоджене означення (виражене іменником, неозначеною фор­мою дієслова, прислівником та ін.) вживається після означуваного сло­ва: доходи від вибору ресурсозбереження; чинники успіху; угода про позики; бажання працювати, робота вручну;

• додаток займає позицію після слова, яке ним керує: Розгляньмо докладніше проблему оподаткування ділових фірм; Соціологія може надати значну допомогу службі зайнятості;

• обставини вживаються довільно: Упродовж 1991-1996 рр. сут­тєво зменшилася інвестиційна активність в Україні; Українська еко­номічна наука як самостійне явище вивчена лише фрагментарно;

* місце вставних слів і словосполучень залежить від того, що саме треба виділити. Вставні слова на початку речення стосуються усього речення, усередині - того слова, що стоїть після них. Вставні слова вказують на сказане раніше, служать для пояснення окремих слів і сло­восполучень, відсилають до джерел, допомагають висловити ступінь вірогідності тощо, напр.: Як було зазначено, особливістю інфляції у перехідних економіках є її надмірно високі темпи;

Отже, інверсія має бути підпорядкована певній меті, найчастіше -надати ваги якомусь слову, напр.: Порожніми балачками переповне­ний світ; Силою і примусом, грубістю і погрозами можна підкорити собі інших, але це буде вдаваний успіх; Поліпшити якість викорис­тання інформаційних систем у повсякденній практиці економіста можуть і зобов 'язані вищі навчальні заклади. безособові речення, активні й пасивні звороти мови, дієприкметнико­вий зворот і підрядне означальне речення, дієприслівниковий зворот і підрядні обставинні

Деколи інверсія шкодить логіці викладу, тоді вона стає неможли­вою, а саме:

а) якщо підмет і прямий додаток перебувають дуже близько один
від одного і мають однакове формальне граматичне вираження, напр.:
Радість дає знання; Гнів викликав біль; День змінює ніч; Вчинок зумов-
лює слово;

б) у так званих реченнях тотожності, напр.: Мій батько - лікар (Лі-
кар—мій батько); Його мрія —літати (Літати — його мрія); Вчитися - це шукати (Шукати - це вчитися).

Порядок слів може стати засобом привернення або утримання ува­ги слухачів під час ділової бесіди чи публічного виступу, адже зміна взаєморозташування слів змінює логічний наголос у висловлюванні.

Статути

СТАТУТ - це юридичний акт, яким оформляється утворення підприємства, організації, установи, фірми, визначаються їхня структура, функції, правовий статус, взаємовідносини з іншими підприємствами, організаціями, установами, фірмами чи фізичними особами тощо.

Статут після затвердження повноважним органом передають на реєстрацію до відповідних державних органів [для товариств з обме­женою відповідальністю (ТОВ), приватних (ПП) і малих (МП) під­приємств таким органом є районна державна адміністрація за місцем юридичної адреси, вказаної в статуті], де підприємству видається свідоцтво про реєстрацію із зазначенням реєстраційного номера та юридичної адреси.

Лише після реєстрації підприємство має право розпочати свою діяльність.

Статути бувають типові (розробляються для однотипних підпри­ємств) та індивідуальні (створюються на підставі типових конкрети­зацією їх).

Для чіткого викладення змісту статуту й кращого сприйняття тексту його поділяють на розділи (статті), підрозділи, пункти, під­пункти, котрі нумерують арабськими цифрами.

Розглянемо статут суб'єкта підприємницької діяльності.

О РЕКВІЗИТИ СТАТУТУ:

о назва товариства (може поєднуватися з назвою виду доку­мента);

о назва виду документа (статут);

о гриф затвердження;

о позначка про реєстрацію;

0 місце складання чи кидання, рік.

Усі зазначені вище реквізити, як правило, оформляють на окре­мому аркуші паперу - титульній сторінці.

На подальших аркушах оформляють текст статуту, який може мати такі розділи:

1 Загальні положення

2 Цілі й предмет діяльності

3 Фонди товариства

4 Зовнішньоекономічна діяльність

5 Права та обов'язки засновників

6 Порядок розподілу прибутків і відшкодування збитків
товариства

7 Майно товариства

8 Форс-мажор

9 Зміни законодавства

10 Органи управління товариства

11 Реорганізація та ліквідація товариства

12 Набуття Статутом чинності, зміни й доповнення до
Статуту та ін.

Зміст статуту має бути постійно істинним, тобто в разі потреби в нього слід уносити доповнення та зміни. Мета створення й діяль­ність підприємства, зазначені в статуті, не повинні суперечити чин­ним законам України та іншим державним нормативно-правовим актам.

Статути оформляють на аркушах паперу формату А4 друкарським способом.

Усі аркуші зшивають, прошнуровують і скріплюють печатками.

Статут не належить до секретних документів і не містить таємної інформації. Його повинні надавати на вимогу ревізійним комісіям, Державним контролюючим органам, представникам судових і слід­чих органів, податкової інспекції, партнерам по бізнесу та ін.. Статути слугують підставою для розробки положень, правил та інших документів, шо створюються на підприємствах.

ПОЛОЖЕННЯ

ПОЛОЖЕННЯ— це правовий акт, що визначає порядок утворен­ня, права, обов'язки й організацію роботи підприємств, організацій, установ, фірм, їхніх структурних підрозділів, а також підпорядко­ваних їм підприємств, організацій, установ, фірм.

За змістом розрізняють такі положення: 1 про підприємства, організації, установи, фірми, заклади й т. д., їхні структурні підрозді­ли — комісії, бюро, групи тощо з регламентацією порядку їх утворення, структури, функцій, компетенції, обов'язків та організа­ції роботи; 2 що регулюють сукупність організаційних, трудових та інших відносин із конкретного питання; 3 про організацію й прове­дення різних заходів — культурно- й спортивно-масових, конкурсів, оглядів тощо; структуру й зміст таких положень визначають уста­нови, які є організаторами заходів.

За виготовленням положення бувають типові та індивідуальні. Проект положення підписує керівник структурного підрозділу, а затверджує керівник вищого рангу, якому безпосередньо підпоряд­ковується даний підрозділ. На другому примірнику в разі потреби оформляють реквізити погодження й позначку про виконавця.

Положення про підприємство затверджується розпорядчим доку­ментом вищого органу.

Положення набуває чинності з дня його затвердження (або дати, зазначеної в розпорядчому документі, яким затверджено положен­ня).

Положення оформляють на загальних або спеціальних бланках формату А4. Якщо положення не виходить за межі підприємства, то його можна оформляти на чистих аркушах паперу.

Заголовок до тексту може поєднуватися