Головне в розумовому пошуку — висування гіпотези.

Розумова діяльність, зв'язана з раптовим рішенням проблеми, називається евристичної. Евристика — наука про закономірності розумового пошуку.

Процес формування розумових дій відбувається поетапно (за П.Я. Гальперіним ):

1. Виявлення орієнтованої основи дії. На цьому етапі відбувається орієнтація в завданні. Спочатку виділяється те, що саме упадає в око.

2. Відбувається формування дії в матеріальному виді. На цьому етапі той хто обучається розумовим діям одержує повну систему вказівок і систему зовнішніх ознак, на які йому треба орієнтуватися. Дія автоматизується, робиться доцільним, можливий його перенос на аналогічні завдання.

3. Дія формується в голосній мові. Важливого значення набуває не тільки знання умов, але і розуміння їх.

4. Етап формування дій у зовнішній мові про себе.

5. Формування дій у внутрішній мові.

Складові операції розумової діяльності людини

+ Аналіз — це мислений поділ предмета, явища на складові части­ни, ознаки, властивості та виділення цих компонентів.

+ Синтез — мислене поєднання в єдине ціле окремих частин, ознак, властивостей предметів, явищ або понять.

+ Узагальнення — виділення на підставі порівняння головного, за­гального, особливого або часткового, що є характерним для певного явища, предмета, об'єкта.

+ Абстракція — виділення суттєвих особливостей групи предметів, явищ, або понять.

+ Конкретизація — перехід від загального до часткового, зв'язок теорії з практикою, перехід до конкретної дійсності, до чуттєвого досвіду.

Без асоціацій мислення не буває. Розрізняють три типи асоціацій:

• за суміжністю; • за подібністю; • за контрастом.

Асоціаціями називаються елементарні зв'язки уявлень і понять між собою, завдяки яким одне з'явлене уявлення або поняття викликає інші.

У складній структурі людської психіки є така якість, як уява, або фантазія.

Уява - це психічний процес створення образів предметів, ситуацій, обставин через приведення наявних у людини знань у нову комбінацію.

Розрізняють два види уяви - відтворювальну і творчу.

Відтворення залежить від:

• вихідної інформації;

• суми та якості знань людини;

• наявності психологічної установки.

Виділення видів мислення роблять на різних підставах

Наочно (конкретно) діюче мисленняє найбільшелементарна форма мислення, що виникає в практичній діяльності і є основою для формування більш складних форм мислення. Виділяють також наочно-образне і абстрактно-логічне (чи відвернене) мислення.

Психічний процес, що полягає в створенні нових образів (представлень) шляхом переробки матеріалу сприйнять і представлень, отриманих у попередньому досвіді, називається уявою.

Уява властива тільки людині. Уява як своєрідна форма відображення дійсності здійснює уявний відхід за межі безпосередньо сприйманого; сприяє передбаченню майбутнього;«оживляє» те, що було раніше.

Фізіологічною основою уяви є складна аналітико-синтетична діяльність мозку, у процесі якої відбувається утворення нових систем тимчасових зв'язків на основі раніше сформованих.

Уява — найважливіша складова частина творчого процесу. Уява, як і сприйняття, пам'ять, мислення— пізнавальний процес. Специфіка уяви складається в переробці минулого досвіду. І в цьому відношенні воно нерозривно зв'язано з пам'яттю.

Загальне і відмінне між мисленням і уявою. Уява тісна зв'язано з мисленням. І мислення і уява виникають у проблемній ситуації, мотивуються потребою особистості, основу їх складає випереджальне відображення. Але випереджальне відображення дійсності, здійснюване в процесі уяви, відбувається у виді яскравих представлень, у той час як випереджальне відображення в процесах мислення відбувається шляхом оперування поняттями, що дозволяють узагальнено й опосредованно пізнавати навколишнє.

Уява може бути пасивною (сновидіння, мрії) і активною,котру, у свою чергу, розділяють на відтворення (створення образа предмета по його описі) і творчу(створення нових образів, що вимагають добору матеріалів, відповідно до задуму).

 

Основні закони риторики

План

1. Закон гармонізуючого діалогу

2. Закон просування та орієнтації адресата

3. Закон емоційності

4. Закон задоволення

Закон гармонізуючого діалогу

Закони сучасної загальної риторики сприяють ефективності мови і успіху мовного спілкування в різних ситуаціях: і в процесі безпосереднього взаємодії з тим, кому мова адресована; і в ситуації публічного виступу.

Перший закон сучасної загальної риторики — закон того, що гармонізує діалог свідчить: ефективне мовне спілкування можливе тільки при діалогічній взаємодії учасників мовної ситуації.

Отже, закон гармонізуючого діалогу говорить про те, що ваш співбесідник або аудиторія — не пасивний об'єкт, якому ви повинні передати інформацію, на який ви як що говорить покликані впливати. Ваше завдання — «збудити власне внутрішнє слово» слухача, встановити гармонійні і двосторонні відносини з адресатом.

Перший закон риторики і принципи діалогізації мовного спілкування

Для того, щоб діалогізувати мовне спілкування, тобто щоб отримати активний відгук на мову що говорить, треба знати принципи мовної поведінки.

1. Увага до адресата.

Готуючись до публічної мови, професійної або особистої бесіди, перш за все, необхідно уявити собі слухача, співбесідника. Хто він? Які особливості його особи (характер, смаки, інтереси). Чи є теми, які не варто зачіпати?

Риторика рекомендує, обдумуючи мову, наперед скласти «соціальний портрет слухача (аудиторії)». Він створюється в результаті відповідей на наступні питання:

1) соціальне положення слухача або соціальний склад аудиторії; соціальна роль співбесідника по відношенню до вас (керівник? викладач? товариш? батько? і т.д.)

2) розмір аудиторії (кількість чоловік);

3) вік;

4) круг особливих інтересів адресата і набір «заборонених тим», особисті особливості співбесідника (характер, освіта, виховання...);

5) чому і навіщо люди зібралися? Що робитимуть в результаті зборів конференції?

6) як ваше повідомлення пов'язане з особистими насущними інтересами і потребами адресата?

7) що вони хочуть отримати від вас як оратора? Що ви можете їм запропонувати? Можливо, потрібна не стільки інформація, скільки підтримка або зміцнення відчуття єдності?

8) як вони використовуватимуть отримані від вас відомості? Коли? Яким чином?

Другий принцип діалогізації мови — це принцип близькості змісту мови інтересам і життю адресата.

Третій принцип — конкретність.

Закон просування та орієнтації адресата

Другий закон загальної риторики — закон просування і орієнтації адресата, який вимагає, щоб слухач за допомогою того, хто говорить був орієнтований «в просторі» мови і щоб він відчував, що разом з тим, хто говорить просувається до мети.

Перш за все потрібно продумати загальну структуру мови.

Відчуття руху створюється і самим процесом виконання, вимовлення слів. Необхідні осмислені паузи, правильно вибраний темп мови. Повтори повинні не заважати руху думки, а підкреслювати особливо важливі формулювання висновки.

Закон емоційності

Третій закон риторики, закон емоційності, вимагає, «щоб той, хто говорить, не тільки мислив, не тільки розумом творив свою мову, але і відчував, переживав емоційно те, про що він повідомляє або розмовляє». Ще стародавні риторики говорили об те, що тільки особисто пережите, відчуте можна переконливо повідомити, не залишивши слухача байдужим. Існує безліч виразних засобів, розроблених риторикою, які роблять мову виразної. Найсильніша з них — це метафора. Емоційною і експресивною мова стає також завдяки виразним рухам того, хто говорить, його голосу.

Закон задоволення

Четвертий закон риторики — закон задоволення. Мова тоді і тому дієва, коли приносить задоволення слухачеві (співбесідникові). Як зробити мовне спілкування приємним? Перш за все створенням ігрової установки, «загадок», які разом з тим, що говорить розгадує слухач. Уміння користуватися парадоксом, каламбуром, грою слів — ось що допоможе тому, що говорить принести задоволення слухачеві. При цьому потрібно пам'ятати; мова не повинна перетворюватися на порожнє базікання.

Принести задоволення слухачеві — це не означає уникнути складних питань, деколи навіть неприємних. У будь-якій ситуації потрібно пам'ятати про культуру спілкування.

При публічному виступі не потрібно забувати про те, що адресат сприймає мову на слух, що він повинен постійно концентрувати увагу, щоб зрозуміти все, що говорить оратор. Неясна, плутана, одноманітна мова стомлює того, що слухає. Тому необхідно навчитися міняти темп і ритм мови, висоту голосу.