Особистості як джерело її творчої діяльності

Останнім часом в українській освіті все гучніше звучать заклики визнати особистість вчителя і дитини найвищою цінністю суспільства і держави. Більшість педагогів і психологів, погоджуючись з цим твердженням, все ж таки сприймає цінність особистості як певну метафору, як необхідний вищий професійний символ психолого-педагогічної науки і тим більше – практики. Адже, чи не про справжню цінність особистості вчителя або науковця свідчать їх заробітна плата, вартість майна (свого чи родичів), які ще на початку ХХ століття відомий американський психолог і філософ У.Джемс відносив до фізичної особистості – в його розумінні структури цього феномену людського розвитку. Він відносив до змісту фізичної особистості також тілесну організацію, одяг, батька й матір, жінку і дітей, домашню оселю, власність людини, витвори її праці і т.п. [2].

Проте, у своїй “ієрархії особистостей” – фізичній, соціальній, духовній – У.Джемс ставить фізичну особистість унизу, а духовну – вгорі. Духовна особистість, тобто об’єднання станів свідомості, конкретних духовних здібностей і якостей людини має, як вказує У.Джемс, бути для людини найвищою цінністю. Особистість може скоріше пожертвувати друзями, добрим ім’ям, власністю і навіть життям, аби не зрадити свої духовні принципи [10, с. 77-78].

Спроби підміни особистісних, передусім, духовних, цінностей матеріальними, їх ігнорування, перекручення, паплюження дорого коштувало цивілізації. Так, у відомій формулі автору “Капіталу” “гроші-товар-гроші” не знайшлося місця особистісним цінностям, які були винесені за межі абстрактного наукового аналізу і соціального життя у добрій третині земної кулі, що виявилось у спотвореному погляді на людину, в її обезцінюванні і психологічному та фізичному нищенні. Тільки у другій половині ХХ століття у демократичних країнах почала привертати увагу інша формула, в якій особистість зайняла ключове місце: “Творча особистість – соціальний і предметний світ – духовні і матеріальні цінності – творча особистість” (одним з часткових варіантів якої може бути формула “Особистість-товар-гроші-особистість...”

Даний екскурс у проблему цінностей ставить питання про необхідність більш глибокого аналізу і синтезу уявлень про систему цінностей особистості, що утворює її вищу цінність у суспільстві. При розв’язанні цього питання має бути визначені передусім філософського-психологічні аспекти складу цінностей, їх структура, взаємозв’язки і функціонування. Одним з найбільш важливих для нас аспектів полягає в тому, що психологічні цінності особистості виступають і як джерела, і як процеси, і як результати творчої діяльності особистості, маючи на увазі різні види творчості, в тому числі психологічної і естетичної.

Аналіз цих цінностей одразу ж відкриває гігантський за своїм масштабом процес психічного розвитку особистісних цінностей, що триває від народження до похилого віку, і фактично є процесом накопичення цих цінностей в особистості. Цей процес має свою специфіку, форми, засади, результати. Так, у дошкільному дитинстві присвоєння культурних цінностей здійснюється в ігровій діяльності, у шкільному – через навчання і виховання, у післяшкільному віці – у професійній підготовці. Відмітимо, що накопичення духовних цінностей онтогенетично передує появі у житті людини матеріальних цінностей (!). Суспільство і сама особистість ретельно закладають у свідомість спочатку незліченні духовні скарби, але так, начебто закопують, ховають їх від самого суб’єкта і від суспільства. Забуваючи, що, де і як ховається ця скарбниця. Тому, говорячи словами одного з персонажів книги Д.Карнегі, людина кінець-кінцем навіть не уявляє, які сарби ховаються в ній [4, с. 177]. Тому слід більш чіткіше уявити собі зміст і структуру цих цінностей, механізм їх “закопування” і “розкопування”, засвоєння і використання.

Які ж цінності накопичуються, акумулюються в кожній особистості в ході психічного розвитку? Ми розглядаємо їх через концепцію тривимірної, поетапно конкретизованої психологічної структури особистості, яка виконує функцію схеми, креслення тієї “скриньки скарбів”, в якій розкладені у певному порядку ці цінності – в одному відділі – діаманти-властивості, в іншому – золото-здібності, в третьому – перлини-якості і т.д.

За першим, соціально-психолого-індивідуальним, виміром розглядаються так звані термінальні, за класифікацією Рокича, цінності – базові властивості особистості – такі як спілкування, спрямованість, риси характеру, самосвідомість, інтелект, психофізіологічні властивості. Говорячи про них як про термінальні, тобто змістові, цільові, можна лише умовно, адже кожна з властивостей особистості має, за думкою Г.С.Костюка, мотиваційний, змістовий та операційний аспект. Додамо до цього списку також цільовий та емоційний аспекти. В нашій концепції особистості цей термінальний момент позначений належністю кожної властивості саме до соціально-психолого-індивідуального виміру. Але водночас, кожна властивість розглядається нами і у діяльнісному вимірі, в якому вона набуває ознак інструментальної цінності, а також – і у генетичному вимірі, в контексті якого вона набуває ознаки вікової цінності. Відповідно до цього, в теоретичному, макроструктурному аналізі у діяльнісному вимірі кожна властивість має бути віднесена до кожного з п’яти компонентів діяльності: а) потребово-мотиваційного; б) інформаційно-пізнавального; в) цілеутворюючо-планомірного; г) операційно-результативного; д) емоційно-почуттево-утверджуючого. А при мікроструктурному аналізі кожна з вказаних інструментальних цінностей має бути диференційована на ці п’ять діяльнісних компонентів.

Відповідно до цього, цінності кожної з підструктур особистості, тобто узагальнені термінальні цінності диференціюються на наступні інструментальні цінності:

І. Спілкування:

а) потреба (афіліація) і мотиви спілкування (у безпеці, співпраці, співробітництві, інформації, престижі, авторитеті, самовираженні, самоствердженні тощо);

б) обмін інформацією (комунікація), діалог, вербальне чи невербальне спілкування, здатність до дискусії; виступу, дебатів, бесіди тощо;

в) взаєморозуміння (перцепція), ідентифікація, рефлексія, тактовність тощо;

г) взаємодія (інтеракція), співробітництво, координація, кооперація, змагання, чесна конкуренція тощо;

д) емоційне, почуттєве спілкування, позитивне ставлення до партнера зі спілкування (атракція), симпатія, емпатія (співпереживання), антипатія.

Вже вказаний перелік компонентів спілкування підтверджує вислів Антуана де Сент-Екзюпері про цінність людського спілкування, завдяки якому активно створюються усі спільноти людської цивілізації.

ІІ. Якщо говорити про цінність складових спрямованості особистості, то можна виділити такі з них, як:

а) потреби, з яких починається усяка активність, поведінка і діяльність; до їх числа відносяться природні і культурні, духовні і матеріальні потреби, як стани нестачі чогось в особистості; завдяки потребам людина виокремлює у предметному світі мотиви діяльності і поведінки, які задовольняють її; це здійснюється в процесі опредмечування і розпредмечування мотивів;

б) інтереси як пізнавальні потреби і мотиви, що мають дуже розгалужену, як сам світ, структуру, оскільки людина прагне до цього світу, залежить від нього, перетворює і засвоює зовнішній і внутрішній світ, опредмечує і розпредмечує його у діяльності;

в) цілі, плани, програми, проекти життєдіяльності, системою яких окрема людина і людство в цілому охоплюють увесь світ, тримають його у стані потенційного перетворення в Ноосферу;

г) наміри, прагнення цілеспрямовано досягти запланованих результатів, через що у планети Земля немає шансів залишитися незмінною в рої полі діяльності шестимільярдного скоординованого, цілеспрямованого, тотально перетворюючого організованого, об’єднаного, невпинного супер-суб’єкта цивілізації;

д) емоційно-почуттєвий регулятор цієї спрямованості, який спрямовує усі потреби, мотиви, інтереси, цілі, плани, наміри, потяги у прагматично-гуманістичному напрямі, що визначає гуманістичний радикал діяльності і перетворення людством Всесвіту.

Отже, ми бачимо, наскільки важливою і цінною є сфера спрямованості людини. Фактично в цій сфері закладаються усі інші цінності людства.

ІІІ. Якщо ж говорити про цінність рис характеру людини і людства, то саме в ній відображається, викристалізовується увесь блискучий багатогранний досвід громадської, міжособистісної, внутрішньоособистісної мегадіяльності особистості:

а) потребово-мотиваційні риси характеру – переконаність, ініціативність, впевненість – свідчать про властиву сильному характеру схильність продуктивно взаємодіяти з іншими в успішній спільній діяльності;

б) інформаційно-пізнавальні риси характеру – допитливість, чесність, товариськість, надійність, поінформованість – свідчать про високу якість оперування з необхідною у спільній діяльності інформацією;

в) цілеспрямованість, рішучість, планомірність, організованість, педантичність – всі ці риси характеру забезпечують ефективність формування і дії цільових, планомірних рис характеру особистості;

г) відповідальність, толерантність, як риси характеру, заперечують якість, рівність, демократичність стосунків партнерів по діяльності.

ІV. Самосвідомість включає такі ціннісні регулятори, організатори самодіяльності, як самопізнання, самооцінка, саморегуляція, самоконтроль, самоорганізація, самовдосконалення, самовиховання, почуття власної гідності. Це помітив ще дві з половиною тисячі років тому стародавній грек Сократ, говорячи: “Пізнай самого себе”, а в кінці ХХ століття його доповнив А.Маслоу, наполягаючи на значущості самоактуалізації особистості.

V. Про цінність досвіду людини, її компетентності, мудрості, майстерності, професіоналізму годі й говорити. Адже система провідних потреб і мотивів, знань, умінь, навичок, емоційних стереотипів, що поповнюється усе життя і вочевидь свідчить про накопичувану кожною особистістю спеціалізовану рольову, статусну, професійну спроможність, потенціал, силу, що стає ще більш зрозумілим, якщо враховувати не тільки внутрішню (ідеальну), але і зовнішню (матеріальну) інструментальну оздобленість. Водночас слід усвідомлювати, що ціннісний статус має не уся система знань, умінь, навичок, а лише її центральне актуальне ядро.

VІ. Інтелектуальні цінності особистості найбільш зрозумілі як інструментальні цінності. Про це свідчать їх перелік: творча увага, творче сприйняття дійсності та спостережливість, логічне мислення, системне мисленні, теоретичне мислення, творча уява, фантазія, оригінальність, нестандартність інтелекту, стратегічне мислення, практичний розум, пам’ять тощо. Саме завдяки цим цінностям у пізнавальній та дослідницькій діяльності були виявлені і збагачуються наукові цінності – закони, закономірності, науковий світогляд, фонд наукових знань людства, на основі яких здійснюється перетворення косної матерії у ноосферу.

VІІ. Найменше вивчені, усвідомлюються і правильно використовуються психофізіологічні цінності особистості, хоча вони і виконують функцію біологічного її фундаменту. Складається враження, що людина начебто відірвалася від цього фундаменту і формує особистість начебто у повітрі. А це може призвести до відхилень і хвороб, які отримали назву психосоматичних. Про які ж цінності можна говорити на цьому рівні аналізу? Передусім – про цінності конкретного типу темпераменту, але водночас – в контексті його обмежень.

Так, флегматоїди характеризуються силою нервової системи, але водночас – її повільнісю, що призводить до зануреності людини у внутрішній світ, у ретроспективний аналіз в ньому подій минулого. Для цього формується потужний інтелект, для ефективного прояву якого не слід обмежувати флегматоїда у часі, у темпі роботи.

Для меланхолоїдів властива висока чутливість, витонченість інтелектуальних процесів, розвинутий внутрішній план розумових дій, але – слабкість нервової системи (у 1,5–2 рази, в порівнянні з іншими типами темпераменту), схильність до переживань, стресу, страху в екстремальних ситуаціях, що може розладнати тонкий механізм інтелектуальної діяльності. Для них слід будувати психологічно комфортні умови діяльності.

Для сангвініків характерна висока працездатність, оперативність, продуктивність діяльності, готовність до роботи в напружених умовах. Проте, їх сила може перейти у парадоксальну слабкість, якщо вони працюють поряд із меланходоїдами і флегматоїдам – у детренованість, слабкість, поверхневість тощо.

Холероїди стрімкі, працездатні, комунікативні, але можуть вносити деструктивні тенденції у спільну діяльність, порушувати організованість, ініціювати конфлікти тощо.

За генетичним виміром ми ще маємо розробити віковий аспект цінностей, який співпадає з існуючою схемою провідних діяльностей для кожного віку. У немовляти це цінності тілесно-емоційного спілкування та предметно-маніпулятивного засвоєння оточуючого світу; для дошкільників – предметна, рольова, моральна гра з розвинутою уявою, сенсорною культурою; для молодших школярів – засвоєння культури, що потребує розвитку уваги, пам’яті, логічного мислення і відтворюючої уяви; для підлітків – особистісне самовизначення на основі спілкування і рефлексії; для старшокласників – професійне самовизначення на основі навчального і життєвого досвіду (знання, уміння, навички, інтереси, здібності, життєві цілі і плани); для юної людини – професійна підготовка (науковий світогляд, професійна компетентність) і життєве самовизначення (пошук подружжя і створення сім’ї, коли усе попереднє начебто повторюється, але обертається вже навкруги нового покоління), доросла людина (професійна майстерність і життєва мудрість), похила людина (передача професійного і життєвого досвіду, генеративність), стареча людина (самообслуговування).

Отже, ми маємо дуже складну систему зародження, збереження, засвоєння, накопичення, насичення, використання і трансформації цінностей в межах однієї особистості, що утворює її онтодинаміку, і в контексті між – особистісному, що складає її соціодинаміку.

Звичайно, що все це має бути враховано і конкретизовано педагогами і психологами у професійній діяльності, що утворює дуже складну і незвичну проблему, в якій можна накреслити наступні аспекти.

По-перше, особистість, якщо ми говоримо саме про особистість, а не про індивіда або організм, формується як культурно-психологічний феномен, в центрі якого знаходяться ті чи ті психологічні цінності. Це не виключає наявність навкруги ціннісного ядра більш-менш індиферентної периферії. Цей факт обмежує вияв нуклеарної ціннісної активності і ставить проблему самоактуалізації особистості за зразком співвідношення “фігури і фону”.

По-друге, особистісні цінності, так само як і індиферентні елементи досвіду, витискаються у несвідоме, приховуються в ній, що за відсутності психологічних “ключів”, утруднює їх усвідомлення і актуалізацію.

По-третє, психологічні цінності можуть не усвідомлюватись як пріоритетні, тому формується викривлена шкала пріоритетів, в якій на першому місці постають матеріальні цінності. Тобто, необхідно закладати не окремі цінності, а їх суб’єктивно сформовані шкали з адекватними пріоритетами значущості.

По-четверте, треба вчитись і вчити юну особистість керувати своїми пріоритетами, оперувати із суб’єктивними шкалами цінностей і індиферентностей. Для цього, можливо, доцільно перейти від лінійної побудови шкал цінностей до колової та спіралеподібної, яка забезпечує рівність цінностей та їх ситуаційну актуальність.

По-п’яте, слід вчити юну особистість занурюватися “в себе”, у світ потаємних цінностей, так і виходити “із себе” у соціальний світ цінностей, що пов’язане із діалектичною єдністю і врівноваженістю процесів інтеріоризації та екстеріоризації, засвоєння і використання, індивідуалізації і соціалізації, опосередкування і безопосередкування, навчання і творення, формування і самоактуалізації особистості.

Слід не тільки вчити молодь вчитися, але і вчити її творити, творчо самоактуалізуватись водночас з процесом навчання.

Крім того, доцільно контролювати і розряджати гальмуючий вплив на аксіологізацію предметної дійсності таких механізмів, як психологічні захисти, акцентуації характеру, дисгармонії мотиваційно-смислової сфери, надмірна замкненість, інтелектуальна обмеженість, стереотипи досвіду, неадекватне використання можливостей нервової системи.

На наше переконання, слід дещо переорієнтувати психолого-педагогічні дослідженні і практику навчально-виховної і продуктивно-перетворювальної роботи педагогів і психологів у зазначеному вище напрямку, щоб освітній процес не перетворювався у неусвідомлене закопування в особистість духовних скарбів, психологічних цінностей, що призводить до формування особистісного “футляру”. Водночас слід уникати загрози необмеженого і небезпечного випромінювання надто розкріпаченої енергії особистостей за зразком “ящика Пандори”. Справжня освіта має забезпечити таку онтодинаміку і соціодинаміку особистісних цінностей цивілізації, за якої система засвоювання психологічних цінностей особистості виступає джерелом творчої активності, творення нових цінностей.

 

Література

1. Балл Г.О. Сучасний гуманізм і освіта: Соціально-філософські та психолого-педагогічні аспекти. – Рівне: “Ліста – М”. – 2003. – 128 с.

2. Джемс У. Психология. – М.: Педагогіка, 1991. – 368 с.

3. Зязюн І.А. Педагогіка добра: ідеали і реалії: Науково-методичний посібник. – К.: МАУП, 2000. – 312 с.

4. Карнеги Д. Как приобретать друзей и оказывать влияние на людей. – К.: Наукова думка, 1989. – 222 с.

5. Костюк Г.С. Избранные психологические труды / Под ред. Л.Н.Проколиенко. – М.: Педагогика, 1988. – 304 с.

6. Мазараки А.А., Ильин В.В. Философия денег: Монография. – К.: КНТЭУ, 2004. – 719 с.

7. Моргун В.Ф. А.С.Макаренко и психология личности // Вопросы психологии, 1988. - № 4. – С. 83-84.

8. Ничкало Н.Г. Теоретико-методологічні проблеми і перспективи розвитку досліджень з неперервної професійної освіти / Неперервна професійна освіта: теорія і практика. Зб. наук. праць /За ред. І.А.Зязюна та Н.Г.Ничкало. – Ч.1. – К.: 2001. – 392 с.

9. Помиткін Е.О. Духовний розвиток учнів у системі шкільної освіти: Науково-методичний посібник. – К.: ІЗМН, 1996. – 164 с.

10. Психологія: Підручник / Ю.Л.Трофімов, В.В.Рибалка, П.А.Гончарук та ін.; за ред. Ю.Л.Трофімова. – 4-е вид. – К.: Либідь, 2003. – 560 с.

11. Рибалка В.В. Методологічні питання наукової психології (Досвід особистісно центрованої систематизації категоріально-поняттєвого апарату): Навчально-методичний посібник. – К.: Ніка-Центр, 2003. – 204 с.

12. Рудницька О.П. Музика і культура особистості: Проблеми сучасної педагогічної освіти: Навч. посібник. – К.: ІЗМН, 1998. – 248 с.

13. Сисоєва С.О. Підготовка вчителя до формування творчої особистості учня: Монографія. – К.: Поліграфкнига, 1996. – 403 с.

14. Яценко Т.С. Теорія і практика групової психокорекції: Активне соціально-психологічне навчання: Навч. посібник. – К.: Вища школа, 2004. – 679 с.

 

Соломаха С.