Роль мистецької освіти у розвитку особистості.

Аналіз міжнародного досвіду показує, що успішне функціонування освітніх систем і їх розвиток значною мірою визначаються двома провідними тенденціями: гуманізацією і технологізацією педагогічного процесу. Нові педагогічні технології, які сьогодні впроваджуються у систему професійної освіти необхідно розглядати як засіб гуманізації освітнього процесу, реалізації особистісно орієнтованої парадигми освіти, забезпечення інтелектуального, творчого і морального розвитку молодої людини. Саме тому поняття “розвиток” стає стрижевим поняттям педагогічного процесу, сутнісним, глибинним поняттям науки і визначає сучасні вимоги до організації професійної підготовки у різних закладах освіти.

Проблему творчого розвитку як умови самореалізації особистості досліджували: І.Волков, Л.Виготський, М.Лещенко, М.Кичук, В.Моляко, Я.Пономарьов, В.Рибалка, С.Рубінштейн, О.Рудницька, С.Сисоєва. Метою цієї публікації є з”ясування сутності використання мистецтва з метою творчого розвитку особистості, а також визначення основних напрямів мистецької освіти у вирішенні завдань самореалізації професіонала.

Існує безліч підходів до визначення творчості як специфічного процесу діяльності людини. Але в загальному значенні творчість - це процес створення нового, раніше не існуючого. Загальнонауковий аналіз переконує в тому, що творчість є інтегральною якістю особистості, яка виявляється в діяльності і зумовлює її успіх. Відповідно до цього творчість розглядається у співвіднесенні з творчою діяльністю, а специфіка останньої дозволяє визначити феномен творчої особистості. Головною ознакою творчої особистості вважаються її творчі якості, тобто індивідуально-психологічні особливості людини, які відповідають вимогам творчої діяльності і є умовою її успішного виконання.Формування творчої особистості є проблемою комплексною, що включає в себе не тільки організацію зовнішньої діяльності, але й стимуляцію перетворення внутрішнього світу людини, створення умов для розкриття і реалізації її прихованих потенцій в процесі розвитку її відносин із зовнішнім світом.

Аналіз структури психологічного механізму творчості дозволив встановити її зв’язки з розвитком психологічних якостей особистості та визначити творчість як “механізм розвитку”. У процесі творчості не тільки реалізуються творчі можливості особистості, а й здійснюються прогресивні інтелектуальні, особистісні, поведінкові, діяльнісні зміни в самій людині. Отже, під формуванням творчої особистості розуміється її розвиток в результаті цілеспрямованих педагогічних впливів. Тому організація навчально-виховного процесу, спрямованого на творчий розвиток учнів, передбачає цілеспрямоване, наукове обгрунтуване конструювання змісту навчання, його дидактичного забезпечення, форм контроля і методів стимулювання творчої навчальної діяльності учнів, студентів тощо.

Спрямування процесу навчання на творчий розвиток особистості значною мірою сприяє вирішенню проблеми подальшої соціальної і професійної адаптації молодої людини в соціумі. В епоху інформаційних технологій, творчий прозвиток особистості стає майже панацеєю у вирішенні завдань педагогічної практики у широкому розумінні цього слова.

Сучасному виробництву потрібні робітники з широким світоглядом, розвинененими естетичними потребами та художнім смаком, оскільки від якості матеріального продукту залежить авторитет конкретного підприємства, престиж певної галузі і їх місце у вітчизняному та світовому виробництві. У багатьох галузях виробництва наявність або відсутність належного рівня естетичного смаку виконавців має цілком матеріальні наслідки, реально впливаючи на досконалість продукту виробництва, що визначається у його змісті, формі, красі й універсальності.

Значною мірою цьому сприяє мистецтво, адже мистецтво є одним з найвпливовіших засобів виховання духовних та інтелектуальних сфер особистості, збагачення естетичного досвіду, що й обумовлює її розвиток та саморозвиток. Саме мистецька діяльність найефективніше впливає на розвиток креативних якостей особистості. Значний науковий і практичний інтерес мають дані про стимулюючий вплив мистецтва на здібності учнів, на їх загальний розвиток та підвищення успішності навчання. З великим навантаженням справляються ті учні, які мають розвинені художні інтереси, адже мистецтво зосереджує в собі великий потенціал продовжувальних сенсорних впливів, що дає можливість мозку розвиватися рівномірно і повноцінно.

Мистецтво, як жодна інша форма суспільної свідомості, сприяє духовному вдосконаленню людей, самооновленню традицій і норм культури міжособистісного спілкування, формування понять про духовні та загальнолюдські цінності, як критеріїв оцінки окремих явищ життя, адже у процесі сприймання, усвідомлення та осмислення трагічного і комічного, прекрасного і потворного, піднесенного і низького, що закодовано у художніх образах - виховується й розвивається особистість.

Мистецтво, яке здійснює через активізацію переживань людини пізнавальну, естетичну, гедоністичну та креативну функції дає можливості для реалізації світоглядної культури особистості. Мистецтво є феноменом культури, в якому фіксується і концентровано виражається досвід самовизначення людства, оскільки мистецтво має свій світоглядний зміст, узагальнений в ідеях філософської свідомості, смисложиттєвих орієнтирах моралі, концептуальних ідеях релігії та узагальнених образах міфології. Це має велике значення для всебічного розвитку особистості, вироблення у неї ціннісних установок, що надалі перетворюються в стрижень життєвих орієнтирів та поведінки, стають безпосереднім мотивом пізнання світу та особистісної самореалізації.

Спілкування з мистецтвом є процесом творчим, що вимагає від учня народження власної особистісно-значущої думки, творчого самовираження, яке є джерелом переконливості результату взаємодії з художнім твором, його емоційної виразності та змістовності. Складність дослідженя та з’ясування усіх складових творчості людини зумовлена її багатогранністю, невичерпаною кількістю чинників, що значною мірою впливають на творчі процеси. Найважливіше при цьому є не лише результат творчості, але й ті

Спілкування з мистецтвом є процесом творчим, що вимагає від учня народження власної особистісно-значущої думки, творчого самовираження, яке є джерелом переконливості результату взаємодії з художнім твором, його емоційної виразності та змістовності. Складність дослідженя та з’ясування усіх складових творчості людини зумовлена її багатогранністю, невичерпаною кількістю чинників, що значною мірою впливають на творчі процеси. Найважливіше при цьому є не лише результат творчості, але й ті зміни, що зазнає сам суб’єкт творчої діяльності – нові складові аналітичного потенціалу, розширені уявалення про творчі можливості.Отже, таким чином, особистість винаходить оптимальні шляхи до професійного та особистісного саморозвитку. Практика показала, що наближення до мистецтва є одним з найбільш значущих чинників, необхідних для створення атмосфери взаєморозуміння й самопізнання у людських стосунках. Дослідження Л.С. Виготського, Л.І.Божовича, О.Г.Костюка, А.Н.Леонтьєва, Д.Б.Узнадзе, П. Якобсона та інших психологів довели, що при сприйманні творів мистецтва відбувається кореляція між інтелектуально-пізнавальною та емоційно-чуттєвою сферами особистості. „Мистецтво – це сфера, де все внутрішнє й духовне відчувається фізично, а все матеріальне перетворилось на ідею й дух.”[4.с.354]

Освітньо-виховний процес завжди відбувається у просторі певної культури, вимагає входження в неї, ідентефікації в ній, оволодіння нею. Це є культурологічний підхід, його методологія у вирішенні педагогічних задач. Культура впливає на людину через навколишнє середовище, а тому її слід оточувати світом духовних цінностей, переживання і розуміння яких сприяє культурному становленню особистості. Приорітетну роль в окультуренні суспільства відіграє мистецька освіта, як галузь, що осмислює сутність використання мистецтва з метою творчого розвитку особистості. За визначенням О.П.Рудницької, ця галузь охоплює вивчення самого мистецтва, як самодостатньої системи, а також його функції у структурі освіти, тобто є синтезом цих двох гілок знання. Мистецька освіта вивчає теорію та практику викладання дисциплін художньо-естетичного циклу, обгрунтовує методологічні засади організації навчально-виховного процесу, культурологічні та психолого-педагогічні концепції розвитку особистості; окреслює приорітетні напрями подальшого вдосконалення мистецької освіти, розкриває взаємоз”язок з основами загальної педагогіки.

Проблематику мистецької освіти можна умовно поділити на три групи. Перша пов”язана із розкриттям сутності художньої творчості, складного співвідношення категорій відображення і вираження у мистецтві, специфіки засобів виразності, їх символічної природи, особливості різновидів мистецтва і їх чисельних вимірах і формах, традицій різних культур тощо. Друга стосується основ сприйняття та розуміння мистецтва, природи його естетичного переживання, взаємозв”язку об”єктивних і суб”єктивних чинників у процесі інтерпретації художніх творів, тлумачення та уточнення термінів, що вживається у мистецькій освіті. Третю групу становлять соціалогічна та культурологічна галузі знань, спрямовані на розкриття специфіки суспільного життя мистецтва та художніх цінностей, а також соціальних функцій мистецької освіти, що забезпечують їх поширення і споживання.

„Вивчення філософії мистецької освіти, - зазначає Рудницька О.П.,-зокрема базових для будь-якої науки понять об”єкта і суб”єкта, загального і окремого, раціонального і ірраціонального, понятійно-логічного і образно-раціонального супроводжується пізнанням парадоксів, ділем, антиномій, припущенням поліваріантних висновків, тобто потребує тих якостей мислення, що найбільше відповідають сучасним педагогічним вимогам розвитку творчої особистості, здатної до швидкого реагування на можливі зміни навчального середовища.”[1,с.34] Тому мистецька освіта відіграє важливу роль у розвитку особистісних якостей людини, що створюють підгрунтя її внутрішнього світу, й в кінцевому результаті її духовності, оскільки характеризується майже невловимим для формальної фіксації розвитком особистості, „тим, що залишається, коли забувається все вивчене„.[1,c.28] Мистецька освіта не зводиться до окремих функцій професійного навчання та художньо-естетичного виховання, тому що є важливим компонентом цілісного духовного розвитку особистості, який визначає можливості підвищення загального культурного потенціалу всього суспільства.

Сучасна мистецька освіта грунтується на багатогранній поліфонічній структурі концепцій, які увібрали в себе найкращі досягнення попередньої естетичної та педагогічної думки. Специфічною особливістю навчальних програм сьогодні є включення до їх змісту мистецького компоненту, тобто майбутні фахівці різних спеціальностей опиняються за виразом професора М.П.Лещенко „ під естетичною парасолею „.[ 2, с.25]

Найпродуктивніші з нових концепцій є теорії „ естетичного поля”, „розуміння і відчуття краси„, „актуалізації особистісного начала„, „формування ціннісних орієнтацій „, „комплексного впливу мистецтва на духовний розвиток особистості „, „ художньо-творчого розвитку „ та „поліцентричної інтеграції”. Вони реалізуються у навчально-виховному процесі загальноосвітніх шкіл, дитячо – юнацьких центрів, мистецьких дитячих шкіл, коледжів, вищих навчальних закладів різного фаху, закладах професійної освіти.

Аналізуючи зарубіжні технології естетизації педагогічного процесу, Лещенко М.П., відзначає великі потенційні можливості мистецтва у творчому розвитку особистості.[ 2 ] На її думку теоретичний фундамент нових мистецьких технологій грунтується на таких положеннях:

- мистецтво – це універсальний суспільний феномен, що сприяє глибокому усвідомленню своєрідності людства (подібності та відмінності між расами, релігіями, культурними традиціями);

- мистецтво – результат людської творчості, тому воно є засобом формування креативних здібностей;

- мистецтво виступає для особистості засобом пізнання самої себе і навколишнього середовища, формує навички контролю за власним фізичним, розумовим та емоційним розвитком;

- мистецтво створює сприятливе середовище для особистісного вираження потреб кожної людини; залучення особистості до художньої діяльності в ході якої розвиваються комунікативні якості (мова, міміка, пантоміміка, емоційна експресія тощо);

-у процесі мистецької діяльності відбувається профорієнтація особистості, оскільки створюються умови для розкриття в собі різних нахилів до професій

(художні, музичні, хореографічні, архітектурні, будівельні,організаційні, технічні, дизайнерські тощо);

-важливу роль мистецтво відіграє у роботі з учнями правопорушниками, учнями з емоційними розладами та дітьми – інвалідами;

-важливе значення у вихованні особистості повинні мати мистецько-культурні заклади (музеї, художні галереЇ, театри, філармонії).

Виходячи із цих положень можна визначити шляхи естетизації педагогічного процесу засобами мистецтва. Перший полягає у розробці інтеграційних програм, в яких поєднуються образотвоче, музичне, хореографічне, драматичне мистецтво. Другий шлях полягає у доповненні змісту кожної дисципліни мистецьким компонентом. Третій шлях орієнтує на періодичне проведення тематичних занять - блоків, де окремі мистецтвознавчі та загальноосвітні дисципліни інтегруються навколо спільних для них понять. Четвертий шлях – це погляд на мистецтво як на базову основу загальної освіти. Сумарний ефект від такої педагогічної технології полягає у створенні естетичного поля, що пронизує весь педагогічний процес, головною ж функцією педагога є формування в учнів уявлень по естетичну цінність явищ навколишнього світу та виховання естетичних почуттів засобами мистцтва.

Таким чином, необхідно зробити висновок про те, що основними завданнями творчого розвитку особистості засобами мистецтва слід вважати:розвиток особистісної цілісності та духовності; поступове накопичення художнього досвіду та формування художньої культури; виховання активного ставлення до естетичних явищ у дійсності та у мистецтві; формування навичок естетичного сприймання та оцінної діяльності; актуалізацію творчого потенціалу; розвиток прагнення до творчої самореалізації у професійній діяльності.

Перспективним напрямком вирішення цієї проблеми є оволодіння учителями та викладачами середніх, професійних та вищих навчальних закладів технологіями використання мистцтва з метою творчого розвитку та самовдосконалення особистості.

ЛІТЕРАТУРА

1. Рудницька О.П. Педагогіка: загальна та мистецька. — Навч. посібник. — К.:., 2002.- 270 с.

2. Лещенко М.П. Зарубіжні технології підготовки учителів до естетичного виховання.- 2-е вид., доп.Київ, 1996.-192 с.

3. Неперервна професійна освіта проблеми, пошуки, перспективи Монографія / За ред. І.А.Зязюна /. — Київ: Видавництво „Віпол „ 2000.- 636 с.

4. Лосев А.Ф. Форма-Стиль Выражение /Сост. А.А.Тахо-Годи; Общ.ред.А.А.Тахо-Годи и И.И. Маханькова — М.:Мысль, 1995-944с

 

СЕКЦІЯ № 1