Сучасних тенденцій педагогічної освіти

Особистісний розвиток являє собою основу суспільного розвитку і, накреслюючи перспективи подальшого буття, людство перш за все звертає увагу на систему освіти, яка покликана забезпечувати повноцінне становлення учнівської молоді. Тенденції поглибленої інформатизації суспільного життя неминуче впливають і на освітню ланку. Активне входження в епоху інформатизації висуває нові запити щодо ролі й місця сучасного викладача, вчителя у навчально-виховному процесі. Розвиток комп'ютерної техніки, засобів зв'язку, з одного боку, віддаляє людей один від одного, узурпує значну частину уваги і життєвого часу. З іншого боку, інформація перестає бути недосяжним дефіцитом. Її передача здійснюється миттєво, незважаючи на відстань. Освіта перетворилася у масове явище. Усе поширенішим стає дистанційне навчання.

Що набуває і що втрачає при цьому особистість учня, студента? У випадку відсутності наставника студент має самостійно опановувати навчальний матеріал, він стає в значній мірі незалежним, вільним. Якщо вважати освітою лише передачу інформаційного досвіду людства, цей підхід є виправданим. Однак, саме слово "освіта" має більш широке значення. Це значення зумовлює надзвичайно високі вимоги до особистості педагога, до його педагогічної майстерності. Внутрішні стани, злети думок, емоції, почуття, переживання, які виникають і сприймаються у ході навчально-виховного процесу, запам'ятовуються на все життя, а отже, мають більший вплив, ніж знання, не закріплені емоційно. Тим більше неможливо сформувати моральність та духовність особистості, якщо не надати їй подібних прикладів, не забезпечити зустрічі з особистостями - носіями людського духу, не створити ціннісне сприятливу психологічну атмосферу.

Як зазначає академік І.А.Зязюн, "Освіта має формувати не фахівця-експерта (це саме по собі важливо), а самоцінну особистість, що реалізує себе в тій чи іншій професії, повнокровно живе в світі, переживає свою відповідальність за близьких, країну, планету [2, с.41]. Зважаючи на це, можемо стверджувати, що роль педагогічної майстерності в епоху інформатизації не зменшується, а, навпаки, актуалізується. Жива душа вчителя була й залишиться камертоном для учня, однак соціально-психологічні умови розвитку сучасної української молоді мають суттєві відмінності, серед яких:

- свобода від "сімейного тиску" та водночас нестача уваги батьків;

- доступність інформації та переважно несприятливийвплив засобів

телекомунікації;

- віддання переваги не печатним засобам інформації;

- значна інформаційна обізнаність та відсутність як професійних, так і

соціальних навичок самореалізації.

Зростання обсягу інформації призводить до відчуття прискорення життєвого темпу, постійної нестачі часу, роз'єднаності людей. Для збереження власної ідентичності людині необхідна здатність відокремлювати головне від другорядного, здатність селективного сприйняття. На жаль, традиційна система освіти не здійснює цілеспрямованого розвитку цієї здатності. Як і в часи, коли інформація була дефіцитом, освітні системи в різних країнах світу спрямовані, переважно, на збільшення обсягу засвоєних учнем знань замість того, щоб приділяти увагу формуванню загальнолюдських духовних ідеалів, смислів і цінностей.

Наслідки духовної кризи виявляються як утрата конструктивних смислів, інтересу до життя, соціальна пасивність чи підвищена агресивність, наркотична й алкогольна залежність, схильність до тероризму. Виходячи з цього, у період зростання духовних криз молоді сучасна психолого-педагогічна наука повинна супроводжувати особистість у процесі духовного розвитку, сприяти створенню умов, необхідних для духовного зростання молоді.

Специфічність такої особистісної якості як духовність полягає, зокрема, в тому, що духовність сутнісно відрізняє людину від тваринного світу, яким керують біологічні інстинкти (інстинкт самозбереження, продовження роду). На відміну цьому, високодуховна людина піклується не тільки про себе, свою сім'ю чи націю, але свідомо спрямовує зусилля на досягнення добробуту всіх живих істот. Отже, людське "я" обмежене егоцентризмом, розширюється до сприйняття всіх явищ Буття. Рушійними силами в цьому процесі виступає прагнення до усунення протиріччя між існуючим рівнем гармонії (у внутрішньому та зовнішньому світі) і рівнем гармонії, що суб'єктивно визначений як ідеальний. Досягнення цього ідеального рівня зумовлює спрямованість особистості на самовдосконалення, розширення власних можливостей для принесення максимальної користі світу (а значить і собі). Для такої особистості життєво-важливими смислами стає самопізнання (самоусвідомлення), пізнання світу, творчість, спрямована як на покращення світу, так і на самопокращення, допомога потребуючим у процесі духовного зростання. Тобто в структурі особистості активізуються перш за все такі компоненти, як спрямованість та самосвідомість, що закріплюється на емоційно-почуттєвому рівні і обумовлює потребу у відповідній діяльності. Конкретизуючи духовні цінності, С.Гроф включає до їх складу етичні, естетичні, героїчні, гуманістичні та альтруїстичні [1, с.42].

У чому полягає психологічний супровід духовного розвитку молоді? Перш за все, слід пам'ятати, що потреби духовного розвитку - це потреби вищої природи особистості. Розкриття цих потреб вимагає створення особливих психолого-педагогічних умов.

Насамперед, необхідно звільнити сучасну школу від насильства, жорсткої примусовості, активізуючи натомість пізнавальну й соціальну мотивацію учнів. Це завдання буде вирішено у ланці загальноосвітньої школи тоді, коли учні від першого до одинадцятого класу будуть мати справжнє бажання відвідувати школу. З іншого боку, необов'язковість навчання у загальноосвітній школі не повинна перетворюватися у вседозволеність для учнів ("все одно не виженуть...") та ускладнення умов професійної діяльності вчителів. Мова йде про пошук справді дієвих мотивів саморозвитку молоді, адже стара мотивація будеш гарно вчитися - будеш гарно жити зараз втратила актуальність. Невідповідність між успішністю навчання, соціальним визнанням та успішністю працевлаштування молоді справляє негативний вплив на бажання вчитися.

У період, коли погіршання здоров'я учнів є загальновідомим фактом, доцільно критично оцінити сам процес багатогодинного відсиджування учнів за партами. Зі споживача інформації учень має стати творцем, співробітником дорослих.

Ще однією важливою умовою забезпечення процесу духовного зростання молоді є реалізація на практиці найкращих психолого-педагогічних напрацювань, зокрема, рефлексивного, індивідуального та особистісного підходів. Ці підходи, відомі протягом десятиліть, не будуть реалізовані до часу, поки принцип масовості буде переважати над принципом індивідуальності в усіх формах і методах освітньої діяльності. Що мається на увазі? Як відомо, продуктивний і довготривалий розподіл уваги людини є досить обмеженим і дорівнює приблизно 7 об'єктам. Спостереження за кожним додатковим об'єктом потребує величезного людського ресурсу. Це означає, що своєю увагою вчитель здатний повноцінно охопити 7 учнів. З огляду на те, що в процесі навчально-виховної діяльності вчитель може використовувати і групові форми роботи, оптимальною бачиться кількість 12 учнів. Можливо, саме тому сучасні батьки намагаються влаштувати дітей у класи, де кількість дітей є невеликою. Масова освіта була надзвичайно потрібною на початку XX століття, коли значна кількість громадян взагалі не вміла читати та писати. У наш час на перший план виходить проблема якості освіти, що особливо це стосується духовного розвитку молоді.

Отримані нами наукові дані свідчать також про те, що процес духовного розвитку молоді доцільно забезпечувати не тільки засобами психологічної просвіти та психотренінгу, але й шляхом залучення учнів до спеціально організованої, духовно орієнтованої творчої діяльності. Потреба в наданні молоді можливості збагатити та реалізувати свій духовний потенціал вимагає розробки й запровадження спеціальних творчих особистісних проектів духовного спрямування, участь в яких надає змогу учням залучитися до суспільне корисної діяльності. Розробка таких проектів має здійснюватися за участю самих учнів, враховувати їх потреби, бажання, інтереси та цінності.

Аналізуючи перспективи наших подальших досліджень у цьому руслі слід зазначити, що у відділі теорії і практики педагогічної майстерності Інституту педагогіки і психології професійної освіти АПН України триває розробка духовно орієнтованої технології психологічного забезпечення особистісного розвитку учнівський молоді. Відповідно до плану завершується робота над монографією «Психологія духовного розвитку особистості» для педагогів і психологів, а також над хрестоматією "12 шляхів духовності" для молоді.

 

Література

1 Гроф Станислав. Духовний кризис: Статьи й исследования.–М., 1995.-255с.

2 Зязюн І.А. Духовна еліта у суспільстві: інтелігентність і громадянськість / Проблеми та перспективи формування національної гуманітарно-технічної еліти: Збірник наукових праць. / За редакцією Л.Л.Товажнянського та О.Г.Романовського. -Вип.1(5) –. Харків: НТУ "ХПІ", 2003. - 636 с.

3 Помиткін Е.О. Розвиток особистості учня і вчителя: гуманізація управління в школі. – Методичні рекомендації. – К.: ІПППО АПН України.- 1999.-40с.

4 Рибалка В.В. Особистісний підхід у навчально-виховній роботі з підлітками: Методичні рекомендації для шкільних психологів. – Одеса: МО України, ОІУВ, АПН України, ІПППО, 1996.- 36с.

 

 

СЕКЦІЯ №4

ОБРАЗ ЖІНКИ У МИСТЕЦТВІ

Бичкова Л.