Психодіагностика як важливий чинник підвищення ефективності

ТА ЯКОСТІ МИСТЕЦЬКОЇ ОСВІТИ

 

В умовах державного і духовного відродження України пріоритетна роль відводиться гуманітарній освіті. В цьому контексті важливого значення набуває дослідження проблем, спрямованих на підвищення ефективноті мистецької освіти і підготовки висококваліфікованих фахівців мистецького профілю.

Мистецька освіта знаходиться у стані перебудови відповідно до нових завдань, що стоять перед молодою демократичною державою. Змінюються освітньо-виховні цілі і зміст, впроваджуються нові технології навчання, нові критерії і підходи до оцінки професіонала. Все це вимагає розв”язання великого обсягу науково-методичних і організаційних завдань.

Що мається на увазі, коли мова йде про підвищення ефективності мистецької освіти? Наша позиція полягає в тому, що навчання розглядається нами, як розширення можливостей професійного розвитку майбутнього фахівця. Справа в тому, що потенціальні можливості особистості набагато більші від тих, що знаходять своє здійснення, а реалізоване є мізерною частиною того, що реально міститься у вигляді можливостей.

У цьому контексті важливого значення набуває проблема психодіагностичного забезпечення процесу навчання. Головною концептуальною ідеєю, покладеною в основу такого підходу, є розгляд навчання як засобу активізації професійного самовизначення особистості, актуалізації її внутрішніх резервів і можливостей, створення умов для самореалізації в освоюваній професії, формування професійної компетентності, професіоналізму. Тобто, особистість, використовуючи свою поліпридатність, повинна вміти створювати саму себе, свою професійну індивідуальність, уміти осмислити в процесі навчання свою власну сутність. Основою такого підходу є принцип гуманізації освіти, опора на індивідуально-психологічні ресурси особистості. Усе це потребує розв”язання науково-методичних і організаційних завдань щодо розробки системи підбору претендентів на навчання в закладах мистецької освіти, діагностики їх індивідуально-психологічних і особистісних якостей і властивостей. При цьому ми розглядаємо психодіагностику не як відбір молоді на навчання до навчальних закладів мистецької освіти за тими чи іншими наявними здібностями, професійною придатністю, а як діагностику можливостей професійного становлення особистості, її розвитку. Психодіагностика у даному випадку спрямована не на виявлення і оцінку професійних здібностей, а тієї природної бази особистості, її психологічних якостей і властивостей, що сприяють формуванню професійних здбностей, засвоєнню знань та умінь тощо і через те, все це дає підстави для прогнозування можливостей повної і творчої реалізації особистості в процесі навчання. Результати психодіагностичного обстеження повинні орієнтувати педагогів не на вчорашній день, а завтрашній день професійного становленя особистості, бо дають можливість майбутньому фахівцю розширити свої потенційні можливості. Тому психодіагностика і стає діагностикою розширення можливостей особистості в освоєнні професійної діяльності.

Значущість розв”язання даних завдань визначається тим, що дає можливість виявити й оцінити індивідуально-психологічні особливості і якості особистості майбутніх фахівців, необхідні й достатні для освоєння тієї чи іншої професії і прогнозувати успішність професійної діяльності, працевлаштування. Розходження результатів психодіагностичного обстеження і домагань бажаючих освоїти професію дають можливість прогнозувати труднощі в оволодінні нею і корегувати їх усунення.

Професії мистецького профілю відносяться до професій типу „людина – художній образ,” які передбачають взаємодію людини з системою художніх образів. Подібна взаємодія, як відомо, є специфічною для різного роду занять сфери мистецтва – музики, живопису, театру, телебачення, кіно та ін., а також сфери масової художньої діяльності. Уся мистецька діяльність втілюється у різноманітних формах: декоративно-прикладному мистецтві, образо-творчному мистецтві /живопис, архітектура, графіка/, музиці, хореографії, художній фотографії, синтетичному мистецтві /театр, кіномистецтво, цирк, естрада/. Створення або відтворення /повторення/ художнього образу чи його елементів, оперування засобами естетичного впливу, тобто підпорядкування певному ідейному задумові завдяки поєднання певних ліній, форм, фарб, звуків, рухів – все це характеризує професії мистецької освіти. Саме художнім образом /його елементами, частинами/ визначається основний комплекс психологічних вимог цих професій. За всієї різноманітності умов роботи, професії мистецтва вимагають від людини насамперед високого рівня розвитку емоційно-естетичеого сприймання, естетичного почуття.

Поряд з цими вимогами ці професії передбачають високу художню культуру, розвинений художній смак людини, розуміння нею художніх ефектів /так званого „художнього чуття”/, художнього /образного/ бачення, законів емоційного впливу і, нарешті, художньої обдарованості, тобто здібності до музики, живопису, танців, акторського мистецтва тощо. Художні здібності потрібні не тільки для створення естетичних цінностей, а й для їх відтворення на досить високому рівні. Адже представнику художньої професії /наприклад, фахівцю з розпису фарфору, огранувальнику дорогоцінних каменів та ін./ часто доводиться виготовляти різні вироби за зразком, ескізом, що зробив художник.

Таким чином, для успішної мистецької діяльності потрібні спеціальні здібності, причому не окремі їх компоненти, а певна структура. Так, живопис ставить особливі психологічні вимоги дл сприймання форм, пропорцій та кольорових співвідношень. Як свідчить художньо-виробнича практика, для плідних творчих занять у галузі образотворчого мистецтва необхідні чуття пропорції, композиції, колориту і світлотіні, пам”ять на кольори, особливі якості рухового апарату руки. Для продутивної музичної діяльності людина повинна володіти чуттям ритму, музичною пам”яттю, слуховою чутливістю тощо.

У діяльності фахівців професій типу „людина – художній образ” переважають, в основному, емоційні, сенсорні та моторні види психологічної активності. Реалізуючи себе в образах, чуттях та рухах, названі види психічної активності, як відомо, насамперед спираються на діяльність зорових, слухових, рухових та дотикових сприймань; на емоційну, образну та рухову пам”ять; на наочно-образне мислення; на просторову, відтворну та творчу уяву; на концентрацію уваги і спостережливість. Найвищим проявом причетності людини до мистецької праці є здатність відчути естетичний аспект оточення, побачити безмежну красу форм і кольорів, багатство фактури, почути ритм і музику людської діяльності, поезію природи і людини.

Кожна професійна діяльність від найнижчого й до найвищого професійно-освітнього рівня має свою психологічну структуру, що складається з комплексу вимог, які спрямовуються на психологічну структуру особистості. Тому оволодіння професією буде успішним лише тоді, коли психологічна структура особистості буде відповідати психологічній структурі професії, тобто особистість повинна мати певні здібності, в основі яких лежать певні психологічні і психофізіологічні властивості і якості, зокрема, інтелект, емоційно-вольова сфера, особистісні риси тощо. У процесі навчання і діяльності ці потенційні можливості трансформуються у відповідні професійні здібності. При розбіжності психологічних структур особистості і професії, якою оволодіває дана людина включаються компенсаційні механізми психіки особистості, які, з одного боку, дозволяють людині оволодіти даною професією, а з іншого - адаптують її до такого виконання обов”язків, яке не дає можливості розвинутись необхідним професійним здібностям. Встановлюється той стиль діяльності, який надмірно підвищує психічні витрати особистості, перетворює процес навчання, а в подальшому і професійну діяльність у дискомфортні для неї, провокує підвищену втомлюваність з усіма відповідними наслідками як для особистості, так і для для результатів її праці.

Юнацький вік, до якого відносяться учні навчальних закладів мистецької освіти, характеризується зростанням самосвідомості, інтересу до власноо „Я”, формуванням „образу ”Я”, що являє собою ситему уявлень особистості про себе і включає три основні складові: когнітивну /сукупність знань про свої індивідуально-психологічні особливості/, оціночно-емоційну /наявність певного оціночного відношення до себе/ і регулятивну /можливість керування власною поведінкою/. Критеріями сформованості „образу „Я” є: в когнітивному плані – повнота, диференційованість і системність знань про свої індивідуально-психологічні й псхофізіологічні ресурси; в оціночно-емоційному плані – адекватність самооцінки і сприйняття себе; в регулятивному – здатність до самоконтролю над своєю психологічною і поведінковою активністю. Врахування цих обставин є принципово важливим в плані професійного навчання, оскільки „образ ”Я” є тим ядром, на якому базується формування провідних мотивів студентів, їх поведінка і діяльність в процесі навчання. Сформованість „образу „Я” є однією з умов підвищення рівня психологічної компетентності учнів, формування в них позитивного сприйняття і відчуття своєї цінності і значущості як індивідуальності, співставлення з вимогами професії і ефективної реалізації свого психологічного потенціалу в навчанні і майбутній професійній діяльності. Структура і зміст професійної спрямованості тих, хто навчаєтьсмя, визначається особливостями їх уявлень про себе /”образ „Я”/ і уявлень про професію /”образ професії”/.

Одним їз засобів, що сприяє цілеспрямованій передачі тим хто навчається і педагогам знань про себе є розвиваюча психологічна діагностика, яка передбачає використання в роботі з учнями комплексу психодіагностичних методик, що забезпечують можливість отримання інформації про їх індивідуально-психологічні особливості, міру їх відповідності вимогам професії і можливості розвитку. Саме розвиваюча психодіагностика є одним з ефективних засобів, що сприяють цілеспрямованому наданні учням знань “про себе”. Така діагностика дає можливість, по-перше, отримання інформації про індивідуапльно-психологічні особливості тих, хто навчається і ступеня їх відповідності вимогам професії і, по-друге, розвитку цих психологічних властивостей (розвиваючі інтелектуальні і соціальні тренінги, психологічні, ділові ігри тощо) та їх використання в процесі навчання.

Розвиваюча психологічна діагностика охоплює основні індивідуально-психологічні особливості, що характеризують психологічні ресурси особистості і безпосередньо впливають на успішність навчання. Це: когнітивні, емоційно-вольові (типові для особистості емоційни стани, а також можливості вольвої регуляціх поведінки і діяльності), інтелектуальні, характерологічні (риси характеру, що проявляються в системі відношень до себе, діяльності, до інших людей, до предметного світу), мотиваційні (властиві особистості інтереси і нахили, пов”язані з вибором професії), психофізіологічні (психічні і поведінкові прояви основних властивостей нервової системи), соціально-психологічні (ціннісні орієнтації, комунікативні і організаторські якості особистості). Знаючи індивідуально-психологічні особливості тих, хто навчається можна будувати процес навчання більш цілеспрямовано, тобто таким чином, щоб проводити корекційні впливи, що дозволяють в певній мірі компенсувати ті недоліки, які можуть виникти під дією природних особливостей особистості. Проведення регулярної і оперативної діагностики в процесі навчання виконує роль зворотнього зв”зку в професійному розвитку особистості, акцентує увагу на її саморозвитку.

Реалізація розвиваючого підходу до психодіагностики надає їй нового смислу і поряд з традиційними завданнями – визначення актуального стану розвитку індивідуально-психологічних якостей і властивостей особистості, дає можливість:

- надавати кваліфіковану і науково обгрунтовану допомогу людям щодо вибору профілю навчання;

- визначати обмеження у виборі сфер професійної діяльностя, що пред”являють жорсткі вимоги до індивідуально-психологісних особливостей працівника;

- використовувати її результати для стимулювання потреб учнів до самопізнання і самовдосконалення в руслі підготовки до майбутньої професійної діяльності;

- виявляти недоліки, прогалини у розвитку і вихованні тих, хто навчається, індивідуально-психологічні якості, здібності, які важливі для оволодіння професією;

- приймати рішення щодо характеру корекційної і розвивальної роботи з метою якісної підготовки учнів до майбутньої професійної діяльності;

- здійснювати котроль за розвитком індивідуально-пихологічних якостей, властивостей і здібностей після їх корекції, тренувань чи тренінгів.

Процес успішного навчання досить складний, детермінується і корегується індивідуально-психологічними та психофізіологічними властивостями і якостями особистості, залежить від багатьох факторів. По-перше, необхідно вияснити, чи дійсно учень хоче освоїти саме цю професію, його впевненість в цьому виборі і мотивацію (престижність, зміст роботи, оплата праці, можливості професійного росту). Така інформація дає можливість визначити його соціально- психологічну готовність до оволодіння професією. По-друге, процес професійного навчання протікає за участю індивідуально-психололгічних і особистісних властивостей і якостей (пам”ять, увага, мислення, емоції, риси характеру, темперамент тощо) учнів, що є основними в їх адаптації до процесу навчання та майбутньої професійної діяльності

Відмітимо, що в практиці психодіагностичного обстеженя учнів у закладах мистецької освіти часто використовуються методичні засоби, що підбираються без врахування вимог, які конкретна професія пред”являє до працівника. Кінцевий результат такого психодіагностичного обстеження характеризується низькою прогностичністю, тобто не дозволяє адекватно оцінити потенційні функціональні можливості тих хто навчається. Подолання такого положення можливе лише тоді, коли технологія психодіагностичного обстеження пов”язується з профілем навчання за професєю, грунтується на її внутрішній психологчній структурі /психограмі/.

Отич О.